Система технологій та основні технологічні процеси як основа виробництва

Контрольна робота

з дисципліни: Система технологій

Чернігів - 2009

Зміст

Вступ

1. Дайте класифікацію матеріальних ресурсів за агрегатним станом. Наведіть приклади

2. Автоматизовані системи науково-технічної підготовки виробництва

3. Автоматизація виробництва як вищий етап технологічного розвитку підприємства

4. Поняття інформації як особливого виду ресурсів підприємства. Класифікація економічної інформації

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Знання технології допомагає економістам і менеджерам аналізувати господарську діяльність виробництва, підприємств, об'єднань, галузей промисловості або міського господарства. Головне завдання керівника підприємства - забезпечити досягнення найбільшої ефективності суспільного виробництва при найменших витратах праці, машинного часу, сировини, матеріалів і енергії. Метою кожної фірми в умовах ринкової економіки є прибуток. У зв'язку з цим керівниками фірми здебільшого працюють люди з підготовкою в галузі менеджменту, економіки, фінансів, з юридичною освітою. У сучасних умовах менеджер часто повинен сам вирішувати технічні й технологічні питання без залучення спеціалістів.

Технологія впливає на економічну стабільність підприємства, на міцність його позицій на ринку. Це потребує від керівників фірм повсякденної уваги до проблем конструювання і технологій. Тому в навчальних планах підготовки менеджерів і економістів відводиться час для технічних дисциплін.

В умовах ринкових відносин технічна підготовка менеджерів більш універсальна. Молодий спеціаліст повинен добре знати технологію галузі, де він працюватиме, бути конкурентоспроможним на ринку праці.

1. Дайте класифікацію матеріальних ресурсів за агрегатним станом. Наведіть приклади

Нормування матеріальних ресурсів є вкрай необхідним завданням для успішного функціонування підприємства будь-якого рівня. Від нормування залежать фінансові результати діяльності, оскільки через нього визначається потрібна кількість матеріальних ресурсів для виробництва тощо.

Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрати. Ці норми розробляються самими підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику кількість різноманітних норм; забезпечення зручності практичного користування ними досягається шляхом їх класифікації за певними ознаками.

Нормування витрати окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних його наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна і економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм. Сировиною називають речовину природного або синтетичного походження, яку використовують при виробництві промислової продукції. Вихідним матеріалом багатьох виробництв є сировина, яка раніше вже підлягала промисловій переробці, наприклад, усі синтетичні матеріали. Таку сировину часто називають напівпродуктом або напівфабрикатом.

За агрегатним станом сировина поділяється на тверду, рідинну і газоподібну. Найбільш розповсюджена тверда сировина: вугілля, торф, руди, сланці, деревина. Найбільш поширеними видами рідинної сировини є вода, соляні розчини, нафта. Газоподібні - повітря, природні і промислові гази.

За складом сировину поділяють на органічну і неорганічну.

За походженням сировина буває мінеральна, рослинна і тваринна.

Джерелами сировини є:

- повітряний простір - добування кисню, водню, азоту та ін.;

- земні надра - добування неорганічної (мінерали) та органічної (нафта, газ) сировини;

- сільське господарство - добування рослинної і тваринної сировини.

Найбільше поширення набула сировина, яка зустрічається в земній корі. Це пісок, глина, граніт, вапно, гіпс, а також вода, природні гази, нафта та ін. Сировина завжди є складною речовиною. Вона складається з різних хімічних елементів.

2. Автоматизовані системи науково-технічної підготовки виробництва

Вивчаючи досягнення фундаментальних наук, ведуть науковий пошук і обґрунтування можливих напрямків розвитку принципово нової техніки і технології. При цьому невизначеність загальної мети поступово зменшується до норм, достатніх для розгортання конструкторських розробок.

Конструкторська підготовка виробництва - сукупність взаємозв'язаних процесів оптимізації номенклатури і конструювання об'єктів виробництва. Тільки після цього розробляється і використовується найбільш раціональна технологія їх виготовлення.

Технологічна підготовка виробництва - сукупність взаємопов'язаних процесів технологічного проектування і оснащення виробництва, які забезпечують вибір і засвоєння визначених шляхів та способів реалізації загальної мети в конкретних умовах.

Загальна мета науково-технічної підготовки виробництва - досягнення в мінімально можливі терміни кількісної і якісної визначеності продукту праці згідно з суспільними потребами з урахуванням ресурсних та інших обмежень шляхом поступового накопичення знань і перетворення цих знань у матеріальний результат.

У процесі науково-технічної підготовки вдається закріпити найкраще, що було створене раніше і пройшло перевірку в умовах виробництва і експлуатації, а також внести нові елементи, які забезпечують найбільш високий технічний рівень розробки. Слід брати до уваги, що від співвідношення "старих" і "нових" технічних рішень, які використовуються при розробці об'єкта, залежить рівень витрат матеріалів, праці та часу на його створення, виготовлення, обслуговування і ремонт. При виборі оптимальних співвідношень новизни і повторення досягається значна економія цих витрат на усіх етапах життєвого циклу продукції.

Утворення єдиного технологічного ланцюга "уніфікація і забезпечення технологічності конструкцій виробів - розробка і використання типових і групових технологічних процесів - розробка і впровадження переналагоджувальних засобів технічного оснащення - автоматизація виробничих процесів та інженерної праці" приводить до значних якісних змін усього циклу "дослідження - виробництво", тому що підвищує рівень продуктивності праці наукових та інженерно-технічних працівників, створює умови для найефективнішого і оперативного використання науково-технічного потенціалу. Організація науково-технічної підготовки виробництва дозволяє скоротити терміни створення і впровадження нової техніки, забезпечує високу мобільність, гнучкість виробництва.

Технічний прогрес тісно пов'язаний з розвитком науки. Підвищення продуктивності праці є головним критерієм технічного прогресу. Але технічний прогрес сприяє і розвитку людини, впливає на організацію і умови праці. Він позитивно позначається на розвитку економіки, яка, в свою чергу, виступає джерелом фінансування науки.

Темпи науково-технічного прогресу все більш прискорюються. Відбулися технологічні й фундаментальні відкриття у галузі електроніки, радіофізики, оптоелектроніки і лазерної техніки, сучасного матеріалознавства, хімії та каталізу, створення сучасних авіації та космонавтики, бурхливий розвиток інформаційних технологій, отримані разючі результати в галузі мікро- і наноелектроніки. Нова якість народжується у сфері взаємодії науки, техніки і виробництва. Для удосконалення виробництва особливе значення має конструювання нової техніки, реконструкція і модернізація підприємства.

У виробництві основне значення для отримання максимально високих результатів має використання досконалої техніки, наукоємних технологій.

Сучасні машини із швидкодіючою механікою та сенсорикою, з сучасними методами управління процесом забезпечують більш ефективну реалізацію процесів ніж раніше.

3. Автоматизація виробництва як вищий етап технологічного розвитку підприємства

Під ефективністю нової техніки розуміють співвідношення результатів від її використання при експлуатації та витрат на її створення і впровадження. Результати виражають технічну, економічну або соціальну сутність і мають різні одиниці виміру, які не завжди узгоджуються з вимірюванням витрат.

Витрати характеризують різні види ресурсів, що витрачаються на виробництво і експлуатацію виробів. До витрат відносять працю виробників і споживачів, сировину, паливо, напівфабрикати, інформаційні та програмні засоби, запасні частини для ремонту і т. ін.

Існує три основних різновиди корисного ефекту, які здійснюють технічні об'єкти в сфері їх безпосереднього використання за призначенням: технічний, економічний, соціальний.

Технічний ефект характеризує технічну користь об'єкта техніки згідно з його призначенням і оцінюється у технічних одиницях виміру. Види показників, через які виражається технічний ефект, визначаються характером і призначенням виробів. Ці показники поділяються на дві групи: експлуатаційні та конструкційні.

Експлуатаційні показники характеризують споживацькі властивості виробів, можливість і ступінь їх реалізації (надійність, економічність та ін.). Наприклад, для обладнання заводів, будівельних машин основний показник технічного ефекту - продуктивність, для транспортних засобів - обсяг вантажних або пасажирських перевезень.

Конструктивні показники характеризують склад, будову, габарити виробів, технологічність, новизну і складність їх конструктивного виконання, вплив прийнятих технічних рішень на скорочення термінів розробки і технологічної підготовки виробництва.

Економічний ефект визначається як економія, що отримується при впровадженні результатів розробки і оцінюється в грошових одиницях виміру, одиницях часу або одиницях, що використовуються для виміру окремих видів ресурсів (матеріальних, енергетичних і т. ін.).

Соціальний ефект характеризує соціальну корисність об'єкта і не може оцінюватися кількісно.

З точки зору адаптованих можливостей до обновлення, номенклатури і серійності виробництва можна виділити три рівні автоматизації технологічних процесів:

1. Традиційна "жорстка" автоматизація.

2. Автоматизоване виробництво з обмеженими можливостями переналадки.

3. Гнучке автоматизоване виробництво.

Традиційна "жорстка" автоматизація технологічних процесів здійснюється на основі застосування напівавтоматів і автоматів, станків з програмним управлінням, обробних центрів, автоматичних ліній.

До автоматизованого виробництва з обмеженими можливостями переналадки можна віднести автоматичні лінії, що управляються ЕОМ, роторні і роторно-конвеєрні лінії, роботизоване виробництво.

Гнучке автоматизоване виробництво базується на застосуванні гнучких виробничих систем (ГВС).

На автоматизованих станках всі процеси обробки деталі здійснюються без безпосереднього втручання робітника.

Перевагою станків з числовим програмним управлінням (ЧПУ) є збільшення кількості операцій, що виконуються, скорочення часу обробки і відносна простота переналадки. Застосування станків з ЧПУ дало можливість значно підвищити продуктивність праці (в 2-4 рази). Однак завантаження їх заготовками і розвантаження оброблених деталей здійснюється вручну.

Оброблювальний центр (ОЦ) - багато позиційний станок з ЧПУ - оснащений пристроями для розміщення великого набору інструментів (магазини) і системою автоматичної заміни інструмента. В магазинах ОЦ можна розмістити до 150 різних інструментів, що дозволять виконати досить велике число операцій. Важливою перевагою є те, що ці численні операції здійснюються без зняття заготовки із станка.

Автоматична лінія (АЛ) - це система автоматично діючих станків, зв'язаних транспортними засобами, що мають єдиний управляючий пристрій. АЛ можуть компонуватись із автоматичних станків з ЧПУ і ОЦ. В одній автоматичній лінії можуть працювати всі вказані елементи в різних сполуках. Однак, кожну АЛ виготовляють для обробки цілком визначеної деталі.

Промисловий робот - це автоматично-функціонуюча машина (автомат), призначена для відтворення деяких рухових і розумових функцій людини при виконанні основних і допоміжних виробничих операцій без безпосередньої участі людини. Розрізняють три покоління роботів:

1) програмуючі роботи, що діють по заданій програмі;

2) адаптовані (що пристосовуються) роботи, що діють по заданій програмі і оснащені рядом датчиків, а відповідно, і технічними органами почуттів, що дозволяють їм коректувати свою поведінку в залежності від оточуючого виробничого середовища;

3) інтелектуальні або інтегральні роботи, що володіють елементами штучного інтелекту і можливістю вільного діалогу з людиною.

4. Поняття інформації як особливого виду ресурсів підприємства. Класифікація економічної інформації

Інформаційна технологія вивчає методи збирання, переробки, доопрацювання, аналізу інформації, з метою отримання потрібної для виробництва інформації.

Технологічні системи мають свої особливості у виробничій і невиробничій сферах.

Поняття "ресурс" - це загальна характеристика засобів (запасів, потенціалу) для створення матеріальних продуктів і послуг. Отже, матеріали і комплектуючі, енергію, виробничі потужності, експериментальне обладнання слід розглядати як матеріальні ресурси. Затрати коштів, робота науково-інженерного персоналу, інтелекту, тощо - нематеріальні ресурси, з яких виділимо інформаційний ресурс (ІР).

Якщо розглядати інформаційний потенціал (ІП) суспільства як досягнутий рівень задоволення інформаційних потреб, що забезпечують темпи його науково-технічного і соціального прогресу, то інформаційний ресурс - частина використовуваного ІП для досягнення поставленої мети розвитку суспільства.

Сьогодні інформацію розглядають як ресурс суспільного розвитку, що починає відігравати провідну роль в умовах обмеження енергетичних, матеріальних, економічних та інших ресурсів.

Інформаційний ресурс має кілька особливостей, спільних для всіх видів ресурсів, зокрема:

(дає змогу збільшувати вартість продуктів і послуг, а також створювати суто інформаційні продукти і послуги;

(здатний нагромаджуватися, зберігатися і перетворюватися, поліпшуючи власні споживчі властивості;

(може утилізувати використану інформацію у вигляді архівування з залученням в обіг архівних даних як вторинних інформаційних ресурсів;

(створюється в процесі особливого найвищого виду людської діяльності - інтелектуальної праці.

Водночас інформаційний продукт має ряд унікальних ознак, що підвищують його цінність і властиві лише цьому виду ресурсу:

1) багаторазово використовується без затрат; усі інші види ресурсів одноразово, у кращому випадку з подальшою утилізацією у вигляді вторинної сировини;

2) синергізм використання інформації - поєднання інформації з іншим видом ресурсів, а також з іншою інформацією дає більший ефект, ніж звичайне поєднання окремих корисних ефектів від кожного ресурсу окремо;

3) функціонує в різних формах електромагнітного поля в просторі як відображення інформаційних даних і зв'язків з пам'яттю суб'єкта (людина, машина), а також у вигляді зміненої структури різних фізичних носіїв;

4) передається різними каналами зв'язку (комунікативність інформації) практично на будь-яку відстань.

У наш час доступ до інформаційного ресурсу - одна з неодмінних умов досягнення світового лідерства. Інформаційним ресурсом наукомісткого виробу є сукупність знань, документальних, речових відомостей і даних, потрібних і достатніх для створення нового виробу на рівні конкурентоспроможності, що забезпечує його місце на ринку в даний момент.

В умовах надзвичайного загострення конкуренції на світовому ринку значення інформаційного ресурсу зросло. За словами американського вченого Т. Клівленда: "Інформація є для виробництва стратегічним ресурсом". Інформаційний ресурс включає всі джерела науково-технічної інформації, що сприяють найповнішому задоволенню інформаційних потреб при розв'язанні завдань на всіх стадіях створення виробу. Особливість інформаційного ресурсу, на відміну від інших видів ресурсів, у тому, що її містять наукові документи, банки даних, нагромаджені дані не втрачаються.

Висновок

Отже, система технологій і технологічні процеси - основа будь-якого виробництва, діяльність якого безпосередньо впливає на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанту технологічного процесу повинен здійснюватись виходячи із важливіших показників його ефективності: продуктивності, собівартості, якості продукції, що виробляється. Завдяки сучасним технологічним процесам суспільство має можливість отримувати якісну, довершену продукцію. Тому впровадження новітніх технологій покращує життя та побут людей.

Список використаної літератури

1. Коломієць Г.С., Маньковський А.Л. Інформаційна продукція: ринок, маркетинг, підготовка кадрів. - К.: "Либідь" 1991. - 174 с.

2. Данилина О.М., Верещак И.Е. Техника и технологии комплексной автоматизации производства / Под ред. В.И. Дудорина. - М., 1987

3. Желібов Є.П., Основи технології виробництва. - К.: Кондор, 2005.

4. Васильева И.Н. Экономические основы технологического развития. Учеб. Пособие для вузов. - М.: "Банки и биржи" ЮНИТИ, 1995. - с. 101-112.