Сутність проєктного менеджменту та його значення для економічного, соціального та суспільного розвитку

1) підприємці-консерватори переконані, що успіх здобувається за умов точного та якісного виконання функцій бізнесу, тобто через зосередження на питаннях управління ресурсами, а також через виконання окремих функцій бізнесу, якими є маркетинг, управління персоналом тощо;

2) підприємці-новатори переконані, що бізнес - це можливість реалізації власних ідей з метою задоволення різних потреб, тобто, це є різновидом творчого процесу з метою находження та реалізації різних можливостей для отримання цього успіху. Для підприємців-новаторів бізнес має відношення до способу їх життя та є способом самовираження, а також задоволення власних творчих амбіцій. Разом з тим, процес народження та реалізації власних ідей для них переважає та набагато є важливішим від фінансових результатів, які появляються після втілення цих ідей у життя.

Отже, в будь-якому бізнесі потенційно схована маса можливостей і для тих, хто їх знаходить, грамотно та ефективно використовує, полегшує досягнення позитивного результату. В умовах ринкової економіки успіх може прийти тільки до тих, хто готовий до чогось нового у свій справі, або привносить щось відмінне від того, що пропонують конкуренти. Виявлені можливості змін у бізнесі ще мають назву «бізнес-ідеї» - засіб позитивних нововведень у підприємницьку діяльності для досягнення більш значного підприємницького успіху. Ця новизна, якою є бізнес-ідеї, шляхом її детальної розробки, обґрунтування та реалізації переходить до категорії «бізнес-проєкт» або «проєктний менеджмент».

Економічний розвиток, який має супроводжуватися зростанням обсягів продукції, що виробляється, а також підвищення якості цієї продукції та її безпечності, досягається шляхом активного використання нових знань та вдалого управління різними проєктами та програмами. Він супроводжується різними змінами економіки (динамічними, функціональними, структурними), розширенням економічних можливостей щодо задоволення потреб суспільного та особистого споживання, забезпеченням накопичення національного багатства. У зв'язку з цим виникають нові проблеми і завдання, а їх вирішення можливе лише за умов застосування нових підходів до управління проєктами та програми.

Г. Капінос та І. Бабій [6] вважають, що основними відмінностями проєктів від поточної оперативної діяльності підприємства є:

- тимчасовість та унікальність (поточна діяльність є постійною);

- визначеність мети (мета у поточній діяльності часто є досить глобальною та не має конкретизації або взагалі відсутня);

- конкретність та визначеність часу завершення через наявність визнаної мети (у процесі повсякденної діяльності це є нехарактерним під час виконання обов'язків);

- комбінованість та поєднання зусиль різних фахівців (організаційна робота поділяється за принципом функціональної спеціалізації);

- наявність елементу унікальності (поточна діяльність передбачає системну схожість);

- обмеженість за часом, величиною витрат та особливі вимоги до виконання робіт (поточна діяльність за певними видами господарської процесів частково відповідає цьому критерію).

У науковій літературі наведено багато трактувань поняття «проєкт». Це різноманіття пов'язане із точкою зору та охоплення подій, які пов'язані щодо якісних змін у системах через реалізацію спрямованих змін (табл. 1).

проєктний менеджмент економічний соціальний

Практичне ведення бізнесу характеризується тим, що можна зустріти зовсім відмінні або адаптовані схеми, що пов'язані з реалізацією конкретних проєктів. Їх відмінність та адаптованість саме і залежить від типу проєкту, складу сторін причетності при їх реалізації та інших об'єктивних та суб'єктивних факторів. Разом з тим, у якості основи усі вони передбачають певної принципової схеми, яка б відповідала індивідуальним особливостям проєкту, що є об'єктом як управління, так і фінансування.

На нашу думку, найбільш вдалими визначеннями поняття «управління проєктом» є такі:

1) що це «... - мистецтво керування і координації людських і матеріальних ресурсів упродовж життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів і техніки управління для досягнення визначених у проекті результатів за складом і обсягом робіт, вартістю, якістю і задоволенням потреб учасників проекту» [4, с. 21-22];

2) що «. - це процес управління людьми та координації людей, матеріальних і фінансових ресурсів у життєвому циклі проєкту із застосуванням сучасних методів та прийомів управління, цілей проєкту; це виконання комплексу взаємозалежних робіт в інтересах проєкту» [1, с. 16].

Отже, знання, на які опираються для ефективного управління реалізацією проєктів, є, у певній мірі, унікальними, оскільки стосуються, як правило, суто проєктного менеджменту, але, разом з тим, передбачають потребу і у додаткових знаннях, які пов'язані з іншими управлінськими дисциплінами, і у знаннях щодо загальної практики менеджменту, а також щодо застосування галузевих особливостей.

Дослідження свідчать, що основними ознаками проєктного управління є:

1) об'єкт - проєкти або програми, що мають ознаки унікальності та часового й ресурсного обмеження, що спрямовані на досягнення корисного результату, який було визначено заздалегідь;

2) предмет - різні процеси управління (ресурсами, знаннями, цінностями) об'єктів, які системно керуються організаційно, технічно або соціально;

3) засоби (моделі, технології управління, методи та механізми вирішення задач управління об'єктами);

4) процедури (планування, виконання планових завдань, аналіз результатів виконання, удосконалення процесів управління, підготовка та навчання персоналу).

Базовим документом, на якому ґрунтується реалізація різних проєктів, є «... Звід знань з управління проєктами (англ. Project Management Body of Knowledge, PMBoK) який був визнаний Американським національним інститутом стандартів (ANSI) та Міжнародною організацію з стандартизації (ISO)» [16]. В Україні (м. Київ) діє філіал РМІ, метою діяльності якого було створення, а тепер і розвиток, осередку проєктних менеджерів нашої країни. Крім того, «на базі розроблених стандартів проводиться сертифікація спеціалістів. Професіонал з проєктного менеджменту (PMP) є одна з найбільш відомих сертифікацій з проєктного менеджменту» [16].

У цьому документі розглянуті основні поняття, методи, інструменти тощо, а також наголошено, що основними сферами управління в проєктному менеджменті є окремі процеси зрізних видів управління, а саме: 1) змістом;

2) вартістю; 3) часом; 4) ризиками; 5) якістю; 6) комунікаціями; 7) персоналом. Кожна з зазначених сфер потребує вхідної інформації, методів її оцінювання та аналізу при здійсненні управлінської діяльності, а використання рекомендованих інструментів дозволяє отримати вихідний результат, який спроможний забезпечити досягнення намічених цілей.

Методів впровадження проєктного управління є багато, але при їх обранні зважують на галузеву належність, спеціалізацію, мету досягнення, яку було поставлено. «Вибір правильної методики управління проектами важливий, оскільки він визначає, як буде працювати команда над проектом. Методи управління проектами забезпечують структури, які можуть привести до успіху або невдачі проекту. Тому, вирішуючи, яким методом управляти проектом, необхідно враховувати складність проекту, клієнта, наявні ресурси та обмеження проекту (в тому числі, зміни та ризик), часові межі, інструменти та персонал» [5, с. 128.]. Це означає, що має бути обраним такий метод, який найкраще підходить для конкретного випадку.

До найбільш відомих методів управління проєктами належать різні методи планування (стандартне, календарне, структурне, сіткове, ресурсне), сіткове керування, імітаційне моделювання, логістика та інші. «Сьогодні існує чимало ефективних методів здійснення управління проектами, котрі максимально успішно забезпечують реалізацію проектів. На даному етапі розвитку науки управління виокремлюють наступні новітні методи управління проєктами: Класичний проєктний менеджмент; Аgile; Lean; Kanban; Six Sigma» [2, с. 5556]. «Усі методи управління проектами можна розподілити на жорсткі та гнучкі. Жорсткі методи застосовуються в умовах суворого формального управління проектом, зі зниженою довірою й підвищеною відповідальністю замовника і виконавця. Як правило, вони є наслідком впливу політичних ризиків. Гнучкі ж методи управління проектами базуються на поділі управлінської праці, що носить горизонтальний характер: розподіл конкретних керівників на чолі окремих підрозділів» [5, с. 128].

Подальше дослідження цього питання дозволило встановити, що методи управління проєктами дають можливість:

1) визначитися:

1.1) з метою проєкту та здійснити його обґрунтування;

1.2) зі структурою проєкту (передбачити до виконання підцілі та етапи основної роботи);

1.3) з необхідними обсягами та джерелами фінансування;

1.4) зі строками виконання проєкту та скласти графік його реалізації;

2) розрахувати:

2.1) необхідне ресурсне забезпечення;

2.2) кошторис та бюджет проекту;

3) планувати та ураховувати різні види ризиків;

4) підібрати виконавців через систему торгів та на конкурсній основі;

5) підготувати та укласти необхідні контракти;

6) забезпечити контроль щодо процесу виконання проєкту.

Проєкти в більшості випадків реалізовуються в умовах невизначеності та ризиків. На думку Г. Тарасюк [19], ризик проєкту являє собою невизначену подію (або умову), що за умови виникнення здатна вплинути (позитивно чи негативно) хоча б на одну з цілей проєкту, якими є терміни, вартість, зміст або якість. Без виявлення та систематизації видів ризиків, а також їх оцінки та контролю за ними управління проєктними ризиками здійснити неможливо.

Кількісна оцінка ризиків здійснюється шляхом застосування методу аналізу сценаріїв [8]. Даний метод передбачає об'єднання невизначених змінних величин усіх можливостей для формування більшої кількості сценаріїв за умови, що кожен з них має тільки одну та єдину комбінацію оцінки окремої змінної величини. Цей метод дозволяє отримати екстремальні результати та ймовірність розподілу чистої теперішньої вартості проєкту у трьох варіантах (аспектах): оптимістичному, який є найкращим; песимістичному, який є найгіршим; базовому, який є очікуваним та є основою проведення чутливості.

Задля зменшення або уникнення впливу ризиків використовують підходи, що частково використовують або доповнюють на комплексній основі загальні напрями управління проєктами. Найбільшого застосування набули такі:

1. ТРМ (Total Productive Maintenance) (передбачає загальний догляд за обладнанням та наявність концепції менеджменту виробничого обладнання, що ставить за мету підвищення ефективності технічного обслуговування).

2. Кайдзен (Kaizen) (передбачає застосування системи безперервного удосконалення технологій, процесів, якості, надійності, лідерства, продуктивності праці, корпоративної культури тощо).

3. PMS (Performance management system) (передбачає застосування системи управління результативністю та системи ефективного управління як окремими співробітниками так і командами, що направлена на забезпечення досягнення максимальної результативності діяльності суб'єкта господарювання).

4. Tagging (ярлики) (передбачає вивішування відповідних позначок на неробоче обладнання або на те обладнання, що працює, але неналежним чином, з метою своєчасного запобігання його зупинок або поломок).

5. 5S (передбачає організацію робочого простору таким чином, щоб забезпечити створення оптимальних умов для виконання операцій та підтримки економії часу та енергії, порядку та чистоти).

6. SMED (Single Minute Exchange of Die) (сприяє скороченню витрат втрат під час переналаштування та переоснащення обладнання).

7. VSM (Value Stream Mapping) (передбачає складання карт (схем) послідовності дій, що створюють цінність товару (або послуги), та допомагає об'єктивності погляду на існуючі виробничі процеси, а також визначитися зі шляхами їх поліпшення).

Щодо значимості проєктного менеджменту для економічного, соціального та суспільного розвитку, то це доречно дослідити з точки зору секторального поділу - бізнес, державне управління та громадськість. Для кожного із зазначених секторів притаманні особливості щодо планування, фінансування та реалізації проєктів.

Найбільшого значення проєктний менеджмент має для процесів, які пов'язані з різними рішеннями щодо поліпшення конкурентного становища, оскільки до ключових чинників конкуренції, а економічна конкуренція не є винятком, належить:

1) гроші («потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару - його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей - здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо» [3, с. 131];

2) якість («... продукції та послуг організації визначають здатністю задовольняти замовників, а також передбаченим і непередбаченим впливом на відповідні зацікавлені сторони. Якість продукції та послуг охоплює не тільки їхні передбачені функції та характеристики, але також їхні сприймані цінність і користь для замовника» [10, с. 2];

3) люди («... сукупність людей з їхніми фізичними і розумовими здібностями та відповідним трудовим потенціалом (як фактор економічного розвитку)» [9];

4) час («. явище зміни економічних показників, причиною якого є час. В основу дії фактора часу покладено зміну комплексу соціально-економічних і техніко-економічних умов» [20], а також «... носить дуалістичний характер, становлячи, з одного боку, суб'єктивну темпоральну категорію, варіативність якої залежить від соціальних критеріїв і уявлень, з іншого боку, є відносним і залежить від особливостей економічної системи (її маси, енергії, інформації, розміру, зв'язності), у якій він проходить. Урахування фактора часу є одним із ключових елементів формування механізму національного економічного розвитку» [7, с. 146].

Варто зазначити, що саме в управлінні проєктним менеджментом окремо виділяють управління ризиками, які здатні охопити вищеперераховані чинники та усі інші, які впливають на економічну конкуренцію.

«Управління економічною конкуренцією потребує не лише професійних навиків, але й використання відповідного інструментарію, який допоможе опрацьовувати отриману інформацію, вибираючи лише ту її частину, яка є достовірною та релевантною, сприяючи тим самим підвищенню конкурентоспроможності суб' єкта господарювання, його сприятливому положенню на ринку серед конкурентів. Саме багатий арсенал інструментарію проектного менеджменту дозволить більш націлено зосередитися на окремих чинниках економічної конкуренції, створюючи додатковий економічний ефект» [17]. Ми повністю погоджуємося з цією тезою, оскільки управління економічною конкуренцією ґрунтується на використанні різних методів та засобів, які здатні забезпечити правдивою та у максимально потрібному обсязі інформацією щодо різних аспектів діяльності ринку для того, аби була змога отримати певні конкурентні переваги. Крім того, процеси, які пов'язані з удосконаленням певних чинників економічної конкуренції, можна розглядати як окремі проєкти. Маємо зазначити, що для обрання ефективного розвитку економічної сфери теж є потреба щодо виявлення та ідентифікації ризиків; у проведенні детального їх аналізу й оцінки; у обранні найефективніших методів управління; у розробленні та впровадженні системи обґрунтованих заходів, які покликані знизити ці ризики; у контролюванні й оцінюванні результатів від впроваджених обраних заходів.

Отже, проєктний менеджмент все більше набуває великої популярності в економічній сфері, а його інструменти використовуються в різних сферах виробничо-господарської діяльності.

Публічне управління має певну особливість, якою є прийняття колективних рішень, які мають відповідати затвердженим умовам та напрямам щодо реалізації державної політики у різних сферах та стосуються населення, сфер економіки, територій. У публічному управлінні застосування проєктного менеджменту відбувається паралельно до традиційної моделі управління через організаційні та операційні процеси для виконання обраних функцій. Варто зазначити, що підхід на основі проектного менеджменту зосереджує увагу та зусилля не на конкретних процесах, а на забезпеченні досягнення конкретних цілей, завдань та результатах, які є можливість виміряти й оцінити. На думку Ю. Шулик, «це відкриває важливі завдання проєктного менеджменту: розподіл керівництвом обов'язків, завдань між учасниками проєкту, визначення методів та форм контролю, цілей для реалізації проєкту та оцінку впливу проєкту на населення, суб'єкта господарювання, галузь чи територію» [21, с. 69].

Проєктний менеджмент державного управління, як і у сфері різного виду бізнесу, передбачає зв'язок проєктів (програм) зі стратегією розвитку держави, сфер економіки, громад, територій. У 2019 р. Україна ратифікувала документ про 17 Цілей сталого розвитку, який у 2015 р. був затверджений Самітом ООН зі сталого розвитку. У зв'язку з цим Указом Президента України були визначені цілі сталого розвитку України на період до 2030 р. [15].

Даний Указ Президента України стає підґрунтям для формування та прийняття програми діяльності уряду України, який вплинув на формування бюджету країни; діяльність різних міністерств; реалізацію різних напрямів, визнаних соціально-економічною політикою держави; необхідність прийняття нових законів та коригування діючих (у першу чергу, ЗУ «Про Державний бюджет України на відповідний рік»). Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки» всі області розробили та прийняли до виконання оновлені стратегії розвитку до 2027 року, в основі яких закладені базові принципи та цілі сталого розвитку нашої країни та продовження розпочатих процесів децентралізації. Територіальні громади також прийняли активну участь щодо сформування та затвердження своїх стратегій розвитку, які передбачили формування відповідних програм та проєктів з метою реалізації загальної концепції стратегії розвитку.

Маємо особливу увагу акцентувати на тому, що Європейська Комісія визначає проєкт як «перший підрозділ програми», а, на думку Р. Олійник, «програма - це комплекс заходів та проєктів, об'єднаних для досягнення певних стратегічних переваг» [11, с. 148]. Отже, різні програми об'єднують різні проєкти для досягнення певних цілей на протязі тривалого періоду часу, які мають спрямованість на отримання вигод, та не можуть досягатися окремими проєктами в індивідуальному порядку.

Визначає основні засади щодо розробки, затвердження та виконання державних цільових програм ЗУ «Про державні цільові програми». Так, у цьому законі надано таке тлумачення державної цільової програми, що «... - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням» [13].

Державні цільові програми за своїм спрямованням «... поділяються на:

економічні, що спрямовані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації;

наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;

науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної продукції;

соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти;

національно-культурні, спрямовані на розв'язання проблем національно- культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини;

екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;

оборонні, що розробляються з метою посилення обороноздатності держави;

правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю та державної безпеки;

з питань розвідувальної діяльності, з питань посилення розвідувальних спроможностей держави» [13].

Міністерство економіки України (раніше Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) щорічно звітує про стан виконання державних цільових програм. Так, у 2021 р. у Звіті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Про стан виконання державних цільових програм у 2020 р. було зазначило, що кількість державних цільових програм в скоротилася з 64 програм у 2013 р. до 15 програм у 2020 р. Реалізовано у 2020 р. лише 10 програм, а 4 програми взагалі не фінансувались. Загальна сума фінансування державних цільових програм становить 111,9 млрд. грн., з яких 76,9 млрд. грн. - кошти державного бюджету, 5,8 млрд. грн. - кошти місцевих бюджетів, 29,2 млрд. грн. - кошти інших джерел. Разом з тим, у 2020 р. було найбільше фінансування та виконання державних цільових програм - 78,9% (у 2013 р. фінансування та виконання державних цільових програм становило 34,6 % та складало 48,5 млрд. грн.) [18].

Отже, такі загальнодержавні програми як економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля належать до програм, які охоплюють всю територію держави, а також значну кількість її регіонів, то вони мають довгостроковий період виконання та здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади. Щодо інших програм, які передбачають розв'язання окремих проблем розвитку сфери економіки та суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, то вони потребують відповідної державної підтримки.

Крім того, різні Міністерства та органи місцевого самоврядування формують прогнози на наступний рік (на два чи на п'ять подальших) щодо економічного та соціального розвитку держави, її галузей економіки й областей та районів, які передбачені ЗУ «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [12] та Постанова КМУ «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проектів Бюджетної декларації та державного бюджету» [14].

Отже, в нашій державі загальне керівництво проєктами публічного управління здійснюється Міністерством економіки України, а також сформовані чіткі вимоги до нормативно-правової бази, а це є особливістю проєктного менеджменту в сфері державного управління, який визначає таке: формат відповідної документації; передбачені методики обрахунків; закріплені відповідальності за планування документації; процедури проведення експертиз проектів, моніторингів та визначення ризиків; затверджені форми звітності за проєктом. Проте, головні розпорядники бюджетних коштів (у залежності від напрямків своєї роботи) формують свої вимоги, надають методики та порядок проходження відбору проєктів для фінансування. Важливо усвідомити, що проєкти державного управління повинні обов'язково мати ефект суспільної корисності, що є однією з рис відмінності проєктів державного та місцевого рівнів від економічних бізнес-проєктів.

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямі

Отже, формування ринкової економіки в Україні передбачає наявності ринкових механізмів та методів управління в різних сферах діяльності, які базуються на науково-обґрунтованих методологіях, методах та засобах управління. Ефективним підходом для визнання України, як економічно і соціально розвиненої держави з ринковою економікою, є орієнтація на використання «управління проєктами» (Project Management), які б впроваджувалися у різних сферах діяльності держави та видах її економічної діяльності. Варто відзначити, що найбільшого значення управління проєктами набувають тоді, коли виникають різні кризові ситуації. Разом з тим, проблемою залишається обґрунтування проєктів, визначення їх актуальності за умов обмеженості ресурсного забезпечення.

Література