Сучасний стан підготовки кадрів для легкої промисловості на засадах державно-приватного партнерства

партнерства в легкій промисловості України

The relevance of the article is determined by the presence of contradictions and insufficient research into the theoretical and methodological foundations of the formation of professional competence of future sewing specialists and the need to study the possibilities of effective public-private partnership in the training of personnel for the light industry of Ukraine.

Purpose: to analyze the current state of training of future qualified workers of the sewing profile on the basis of public-private partnership; to analyze the factors of development of public-private partnership in professional education of the sewing industry.

Methods: study and analysis of scientific sources, educational and professional programs, analytical materials of the Committee of the Verkhovna Rada of Ukraine on Science, Education and Innovation, statisti cal data of the Ministry of Education and Science of Ukraine, the State Committee of Statistics of Ukraine, information materials from the websites of regional departments of vocational (professional and technical) education (further: V(VET)E), analytical and statistical materials of the Ukrainian mass media regarding the scientific and pedagogical literature on the research problem.

Results: the degree of scientific development of the problem is clarified; the factors of the development of public - private partnership in professional education of the sewing industry are characterized; the activity experience of 29 domestic educational and practical centers of the sewing profile is analyzed; forms of cooperation between educational institutions and employers in the industry are analyzed.

Conclusions: it has been proven that one of the most effective methods of training highly qualified workers is cooperation with social partners - employers who have modern technologies; this leads to the need to justify certain organizational and pedagogical conditions that must be created in vocational (professional and technical) and professional pre-higher education institutions; the problem of insufficient cooperation between vocational education institutions and employers in the industry regarding the balancing of the volumes and directions of training of qualified workers in accordance with the needs of the labor markets, the updating of professional and educational standards, the development of joint career guidance programs, cooperation during the implementation of a dual form of education, the joint development of educational and professional programs are revealed etc; actual tasks aimed at stabilizing the system of public-private partnership with the aim of improving personnel training for light industry are presented.

Keywords: public-private partnership in the light industry of Ukraine, vocational education, educational and practical centers of the sewing profile, qualified personnel of the sewing industry.

Вступ

Легка промисловість - історично розвинута в України галузь економіки, що має потужний виробничий потенціал із 17 підгалузей, пов'язаних із багатьма суміжними галузями. Цей соціально вагомий сектор забезпечує близько 180200 тис. робочих місць. Товари з лейблом «Made in

Ukraine» нині користуються великим попитом у країнах не лише ЄЄ, але й усього світу. За останні роки українські виробники експортували готові товари легкої промисловості в 92 країни на суму в середньому 730-900 млн $ щорічно.

Саме тому сьогодні професії «Швачка, Кравець, Закрійник» є постійно затребуваними на ринку праці. Ефективність виробництва та темпи економічного розвитку підприємств легкої промисловості визначаються наявністю кваліфікованих кадрів. Край важливою є синергія зусиль виробників і закладів освіти в процесі підготовки майбутніх фахівців. Підсилюючим фактором є державна політика в цій сфері, що законодавчо активно розвивається, створюючи всі умови для плідної кооперації освітян і роботодавців. Так, у листопаді 2019 р. було створено Національне агентство кваліфікацій (НАК) для організації механізмів прозорого та ефективного присвоєння професійних кваліфікацій на основі сучасних професійних стандартів, розроблених за участі виробників, прогнозування потреб ринку праці та гармонізації української системи кваліфікацій з європейською.

А з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування національної системи кваліфікацій» (2022), та внесенням відповідних змін до КЗпП та Закону України «Про освіту» було унормовано наступні питання:

- в трудовому законодавстві з'явилося поняття «часткові кваліфікації», а сучасні професійні стандарти отримали перевагу над застарілими кваліфікаційними характеристиками, що спрощує шлях до робочого місця людям, які втратили роботу, допомагатиме їм швидко опановувати елементи нової професії та працевлаштуватися;

- законопроект «легалізує» Галузеві Ради, які створюються в Україні за прототипом Великобританії та Німеччини, метою діяльності яких є налагодження роботи між галузями та освітою, створення і затвердження сучасних професійних кваліфікацій (професійних стандартів) (Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування національної системи кваліфікацій, 2020). Ці зміни є дуже актуальними для українців у військовий час: концепція про освіту впродовж життя, несподівано перетворилася на тенденцію - «отримання нових кваліфікації для виживання».

Джерела. Проблематика та досягнення успіхів у публічно-приватному партнерстві у сфері професійної освіти розглядалася у працях О. Бо- родієнко, Т. Губанової, І. Дьоміної, І. Каленюк, Г. Комарницької, О. Москвічової. Концептуально важливими визначаємо наукові здобутки Е. Зеєра, В. Кременя, В. Лозовецької, П. Лузана, Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Сушенцевої, В. Ягу- пова щодо модернізації професійної освіти і навчання на основі впровадження компетентніс- ного підходу в підготовці кваліфікованих робітників. З реалізацією компетентнісної парадигми сучасні науковці пов'язують питання розвитку професійної освіти, поліпшення якості підготовки робітничих кадрів швейного профілю та удосконалення напрямів управління освітнім процесом у закладах професійної освіти (І. Андрощук, О. Брюханова, І. Гриценюк, О. Дубницька, Л. Комісарова, Н. Креденець, Г. Омельченко, Г. Острог, Л. Тархан та ін.). Висвітленню сучасних проблеми розвитку вітчизняної легкої промисловості присвячені наукові праці О. Волкова, А. Гречан, Ю. Гончарова, І. Грищенко, Б. Наумова, Н. Осипенко, У. Расулової, І. Топіхи, Є. Царєвої, О. Царенко, В. Федорак.

Результати аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених свідчать, що до цього часу у професійній педагогіці результати досліджень з проблеми формування професійної компетентності майбутніх кваліфікованих працівників швейного профілю на засадах державно-приватного партнерства у закладах професійної освіти висвітлюються лише фрагментарно. Не розглянутими залишаються питання, пов'язані з відсутністю в стандартах професійної (професійно-технічної) освіти галузі легкої промисловості професійної компетентності як освітніх результатів та навчально-методичного забезпечення для її формування. Окрім того існує низка суперечностей, що потребують розв'язання, зокрема між:

- об'єктивною потребою сучасного ринку легкої промисловості у фахівцях, які володіють високим рівнем сформованості професійної компетентності - та недостатнім забезпеченням у закладах професійної освіти необхідних для цього педагогічних умов;

- необхідністю удосконалення змісту професійної освіти майбутніх кваліфікованих працівників швейного профілю - та недостатнім залученням до розроблення стандартів і освітніх програм роботодавців;

- потребою цілеспрямованого формування професійної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників швейного профілю в процесі професійної підготовки на засадах державноприватного партнерства та не розробленістю науково обґрунтованої методики, яка б сприяла цьому.

Аналіз наукових джерел і власний практичний досвід засвідчив, що в легкій промисловості існують системні проблеми, пов'язані зі специфікою функціонування галузі в умовах глобалі- заційних процесів економіки та швидкої технологізації, що, без сумніву, відображається і на професійній освіті цієї галузі.

Мета статті - проаналізувати сучасний стан підготовки майбутніх кваліфікованих робітників швейного профілю на засадах державно-приватного партнерства; проаналізувати чинники розвитку державно-приватного партнерства в професійній освіті швейної галузі.

Методи дослідження: аналітичний огляд наукових джерел - для визначення стану розробленості проблеми; аналіз і синтез, узагальнення, порівняння - для здійснення аналізу освітлення проблематики та ресурсів кооперації освітян та роботодавців галузі; емпіричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів навчально-професійних центрів (далі: НПЦ), програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників швейного виробництва та їх відповідності запитам ринку праці).

Результати та обговорення

Виробничий та освітній потенціал - це одна з конкурентних переваг України, які можуть так і залишитись лише потенціалом, якщо не будуть створені відповідні умови для її розвитку і належне фінансування. На думку І. Каленюк, «до тенденцій розвитку освіти у глобалізованому світі відносяться зростання значення освіти як фактору соціального розвитку в якості провідника знань та інформації, диференціацію джерел фінансування, перехід до широкого спектру джерел фінансування та отримання прибутку, підвищення ефективності використання коштів; інтернаціоналізацію освіти, зміну вимог до змісту, методів та форм навчального процесу; зміну організаційних форм освітньої діяльності, а також глобалізацію ринку освітніх послуг» (Каленюк, 2009, с.5-11).

Міжнародний досвід показав, що модернізація економіки і освіти можлива тільки на підґрунті об'єднання зусиль держави і приватного бізнесу, що у світовій практиці реалізується в рамках інституту державно-приватного партнерства далі - (ДПП). Погоджуємось із позицією Москвічової О., що «державно-приватне партнерство - це економічний інститут, який на макрорівні представляє збалансовану систему формалізації і узгодження різного роду інтересів суб'єктів господарювання в особі держави і бізнесу; на мікрорівні дана система дозволяє об'єднати ресурси і мінімізувати ризики при реалізації різноманітних проектів, в тому числі і в освітній галузі, забезпечуючи при цьому максимально можливий соціально-економічний ефект» (Москвічова, 2015, с.51).

Вивчення кращих практик розвитку інститутів партнерства показало, що рівень розвинутості інституційного середовища партнерства у різних державах є ознакою їхньої конкурентоспроможності та стабільності параметрів національних економік. Але варто зазначити, що впровадження практики ДПП потребує створення певних умов, за яких приватний сектор буде готовий долучатися до національних проектів, а держава буде впевнена в ефективності такого співробітництва. Результатом реалізації ДПП в освіті має стати створення якісно нових умов для отримання професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, яка відповідала б сучасним вимогам; збільшення популярності закладів професійної освіти для молоді, а для роботодавців - підвищення гнучкості та інвестиційної привабливості закладів освіти, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів на якісно новому рівні.

Досліджуючи трансформацію професійної освіти в історичній ретроспективі, що розвивалася від нижчих ремісничих шкіл та ремісничих училищ до шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), через створення навчальних закладів державної системи трудових резервів до професійно-технічних училищ (ПТУ) і сучасних закладів професійної освіти з навчально-практичними центрами (НПЦ), спостерігаємо присутність у тій чи іншій мірі взаємодії роботодавців із освітніми закладами. Одним із найбільш ефективних методів підготовки висококваліфікованих робітників є співпраця із соціальними партнерами, які володіють сучасними технологіями, з роботодавцями, що потребують трудових кадрів швейних професій та готові інвестувати в цей процес час і ресурси. Якість та ефективність стають найважливішими категоріями державної політики в усьому світі та головним орієнтиром міжнародної політики в сфері професійної освіти і навчання.

В Україні набуває широкого впровадження дуальна система підготовки кваліфікованих кадрів, де навчання учнів відбувається за схемою: теоретичний цикл та формування первинних навичок з професії швейного профілю відбувається в закладі освіті, а формування складних і комплексних навичок - на виробництві. Така практика спрямована на забезпечення неперервності та послідовності оволодіння учнями професійною діяльністю відповідно до вимог сучасного ринку праці. Від цього виграють всі:

- професійні знання та досвід здобувачів освіти набуваються, розширяються та поглиблюються під час виробничого навчання та виробничої практики; відбувається розширення соціалізації учнів через відчуття себе в професії, приналежності до професійної громади, осмислення самостійного життя та кар'єрного зростання на конкретному виробництві;

- підприємства зацікавлені у практичному навчанні свого майбутнього робітника;

- дуальна система навчання дозволяє скоротити витрати освітніх закладів на закупівлю та утримання виробничого обладнання, а тісний контакт з підприємством враховує його вимоги до підготовки майбутніх кадрів (Батраченко, 2019).

Отже, сприяння розвитку навчання на робочих місцях, включаючи якісне стажування, розвиток учнівства і наставництва, різні схеми дуальної освіти, що допоможуть швидко перейти від навчання до трудової діяльності - це спільна частина взаємодії освітян та роботодавців в процесі підготовки кадрів. В Україні правовою основою для здійснення дуальної освіти став Закон про професійну освіту (1969). Наразі триває його актуалізація з урахуванням вимог сьогодення. Всі учасники процесу тривалий час чекають на прийняття сучасного Закону «Про професійну освіту», який би регламентував розподіл відповідальності між державою і реальним сектором економіки в професійній освіті, права та обов'язки сторін, стимулював роботодавців, зацікавлених у підготовці висококваліфікованих кадрів, все те, що є запорукою успіху дуальної системи освіти.

Об'єктом нашої уваги стали чинники, які впливають на розвиток державно-приватного партнерства (ДПП) в професійній освіті швейної галузі. За результатами аналізу наукових праць, власного теоретичного пошуку та семирічної практики в державно-приватному партнерстві в системі підготовки кваліфікованих робітників в українській легкій промисловості аналізуємо фактори, що впливають на досліджувану проблему.

В останні роки питання запровадження інституту ДПП знайшло своє місце серед пріоритетів урядових стратегічних програм розвитку як альтернативний спосіб розвитку національної економіки. Проте досвід реалізації проектів на умовах ДПП в Україні доволі незначний. Експерти з питань ДПП виділяють цілу «низку інституційних проблем, що гальмують розвиток такого партнерства: політична нестабільність; непривабливий інвестиційний клімат; недосконале нормативно-правовове регулювання у сфері інвестиційної та регуляторної діяльності, а також податкового законодавства; слабкість механізмів гарантування публічною владою виконання взятих на себе зобов'язань; необхідність врегулювання питання бюджетної підтримки ДПП проєктів як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні; низький рівень довіри громадян до органів державної влади та їхньої обізнаності щодо переваг реалізації інвестиційних проектів на засадах ДПП; відсутність фахівців з питань ДПП достатньо високого рівня, зокрема, з боку державного партнера; недосконалість методології оцінювання ефективності проєктів, забезпечення прозорого механізму проведення конкурсів на участь у ДПП; тривалість строків реалізації проектів ДПП та неможливість урахувати при укладенні договору про ДПП всі ризики; недосконалість інституційного середовища» (Концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013 - 2018 роки).

Розглянемо наступні фактори впливу на розвиток державно-приватного партнерства (ДПП) в професійній освіті швейної галузі більш детально.

1. Нормативно-правове регулювання розвитку ДПП в Україні характеризується багаторівневою в певній мірі неузгодженістю, створює ризики для неефективного використання цього механізму для активізації інвестиційної діяльності. Важливим є наявність ризиків інвестування за відсутності гарантій держави через політичну нестабільність в країні та невизначеність умов: потужні швейні підприємства країни готові вкладати кошти в систему підготовки кадрів, але не мають гарантій в ефективності цих вкладень. Вкладаючи кошти в майбутніх кваліфікованих робітників під час дуальної освіти на підприємствах, потрібні хоч якісь гарантії, що ці кадри хоч певний час відпрацюють на даному підприємстві. Для вдосконалення здійснення ДПП в Україні необхідно створити логічну модель відносин держави, бізнесу та суспільства. Налагодження пріоритетних напрямів вдосконалення має здійснюватися з орієнтацією на кращу європейську і світову практику, у тому числі враховуючи сучасні кризові тенденції. Для цього необхідним є проведення реформ, вдосконалення механізму державно-приватного партнерства, посилення взаємодії між державним та приватним сектором, органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Так «Законом України «Про державно-приватне партнерство» (2010) було створено законодавче підґрунтя для співробітництва державного та приватного сектору з метою підвищення конкурентоспроможності та залучення інвестицій в економіку України. А з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства та стимулювання інвестицій в Україні» (2015) введено додаткові механізми стимулювання розвитку цих правовідносин».

2. На розвиток професійної освіти впливають глобалізаційні світові процеси, освітнє законодавство, стан економіки та стан самої освітньої системи (Ничкало, 2014).

3. Інновації індустрії. Легка промисловість - це галузь, що стрімко технологічно розвивається. Постійно оновлюється виробниче обладнання, з'являються нові матеріали та технології обробки виробів. Тенденції інноваційного розвитку підприємств галузі в умовах глобалізаційних процесів економіки та швидкої технологізації, істотно змінюють конкурентне середовище на ринку праці та формують нові виклики щодо професійних навичок та компетенцій. Тому галузеве спрямування професійної підготовки повинно узгоджуватися з вимогами регіонального ринку праці.

4. Темпи технологічного переоснащення сучасних виробництв такі, що значна кількість знань втрачає актуальність протягом 3-5 років. Це ще раз підтверджує необхідність випереджувальної освіти, орієнтованої на здобуття нових фундаментальних знань, вивчення процесів і технологій. Стрімко зростаючі вимоги до професійних умінь та навиків, які постійно змінюються в умовах сучасного виробництва, викликають потребу в постійному перегляді професійних і освітніх стандартів та кваліфікацій, постійній модернізації змісту професійної освіти, інфраструктури і методів, що мають відповідати новим технологіям виробництва та організації праці.

5. Модернізація освіти в галузі легпрому. Актуальним стало питання осучаснення парку обладнання, на якому навчаються здобувачі освіти в закладах професійної освіти швейного напрямку та створенні сучасних підручників, які відповідають технологічному розвитку галузі та розширюють професійні горизонти студентів. Для вирішення цих завдань в світі розвитку державно-приватного партнерства за останні 5 років, завдяки ефективності процесу децентралізації в Україні, відбулась оптимізація мережі закладів професійної освіти та реформування системи підготовки кваліфікованих кадрів з фокусом на потреби регіонального ринку праці. У 2017 році в країні розпочалася модернізація освітніх програм і необхідного обладнання для того, щоб сприяти вдосконаленню процесу професійної (професійної-технічної) освіти і підготовки робітничих кадрів.

Завдяки реалізації Плану пріоритетних дій Уряду щодо реалізації пілотного проекту з модернізації підготовки робітників за конкретними професіями, були створені навчально-практичні центри (НПЦ) - структурні підрозділи закладів професійної (професійно-технічної) освіти (без набуття статусу юридичної особи), що діють на підставі відповідного Положення (наказ МОН 14.06.2012 № 694). Створення НПЦ відбувається як за кошти державного бюджету, так і за кошти місцевих бюджетів, спецкошти закладів профосвіти, за підтримки бізнес-компаній. Мета і завдання таких навчально-практичних центрів: впровадження сучасних технологій в освітній процес; забезпечення підготовки кваліфікованих робітничих кадрів відповідно до сучасних освітніх стандартів; організація підвищення кваліфікації, зокрема стажування, викладачів професійної підготовки, майстрів виробничого навчання; здійснення професійного навчання незайнятого населення; профорієнтаційна робота (Рис.1.).

За період 2017-2021 р було створено та доос- нащено 29 навчально-практичних центрів швейного профілю, де навчають професіям «Швачка», Кравець», «Закрійник», «Вишивальник» у всіх регіонах України. Всі центри оснащені надсучасним обладнанням, що використовується на підприємствах легпрому.Основними напрямами діяльності навчально-практичних центрів сучасних швейних технологій є:

- організація співпраці з підприємствами, установами, організаціями, закладами освіти, центрами зайнятості, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, громадськими та іншими заінтересованими організаціями;

- здійснення співпраці з роботодавцями (швейними підприємствами, ательє, приватними швейними майстернями, зацікавленими установами), із заводами-виробниками тканин для впровадження в роботу НПЦ передового виробничого досвіду, інноваційних та сучасних виробничих технологій, техніки, обладнання, інструментів і матеріалів, оновленої версії системи автоматизованого проектування одягу САПР;

- створення новітніх методик професійного навчання на основі вивчення, апробації кращого досвіду та його впровадження;

- пошиття виробів за індивідуальними замовленнями населення, з використанням прогресивних технологій обробки, кваліфікації педагогічних працівників закладів П(ПТ)О швейного напрямку, робітників швейних підприємств, стажування майстрів виробничого навчання та викладачів професійно-теоретичної підготовки за професіями швачка, кравець, закрійник.

Рис.1. Схема напрямів діяльності НПЦ.

державний приватний партнерство швейний

Кожен НПЦ та всі закладів П(ПТ)О швейного напрямку по всій України тісно співпрацюють із швейними підприємствами галузі (від 3 до 10 виробництв на кожен професійний заклад). Відбувається майже 100% працевлаштування всіх випускників, що бажають працювати в галузі.

6. Невідповідність держзамовлення вимогам галузі. Легка промисловість України об'єднує 23 види економічної діяльності згідно з КВЕД, які можна умовно поділити на три групи: текстильне виробництво (ткацьке виробництво, виробництво трикотажного полотна, килимів, канатів, мотузок, нетканих матеріалів, інших текстильних виробів, крім одягу, тощо); виробництво одягу (зі шкіри, робочого, спіднього, верхнього та аксесуарів, з хутра, трикотажного і в'язаного одягу, панчішно- шкарпеткових виробів тощо); виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (взуття, дублення і оздоблення шкіри, вичинка і фарбування хутра, виготовлення дорожніх виробів, сумок тощо).

За цими напрямками активно розвивається майже 2 300 офіційно зареєстрованих підприємств легкої промисловості України по всій території України. При цьому далеко не по всім спеціальностям цього асортиментного списку готують кадри в системі закладів професійної освіти. Для здійснення аналізу нами було розглянуто спеціалізацію та освітні програми 29 навчально-практичних центрів швейного профілю, створені в усіх регіонах Україні станом на 01.01.2022 р. Аналіз показав, що найбільш поширеними є професії швейного напрямку «Швачка», «Кравець», «Закрійник», «Вишивальник». Отже, для трикотажників, ткачів, фахівців по роботі з хутром та шкірою роботодавці готують кадри своїми силами. Кількість працівників, зазначених у держзамовленні, в рази менша, ніж потреба підприємства галузі. Але це часто відбувається з вини роботодавців - частка підприємств працюють нелегально чи напівлегально, не повідомляючи офіційно свої потреби. Тому в державному замовленні, сформованому Мінекономрозвитку за поданням Міністерства освіти і науки

та інших державних замовників з урахуванням се- редньострокового прогнозу, не має даних про потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці та обсяги видатків державного бюджету на зазначені цілі. Отже, на даному етапі існує більше питань, ніж відповідей: скільки робітничих кадрів потрібно, хто повинен формувати замовлення на їх підготовку, за якими професіями і рівнями кваліфікації варто здійснювати підготовку робітничих кадрів у легкій промисловості на регіональному й державному рівнях.

Саме тому дослідники визнають потребу перегляду та вдосконалення Класифікатора професій і розробленого на його основі Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у закладах П(ПТ)О, а також приведення Класифікатора у відповідність до міжнародної класифікації ISCO 08, гармонізації переліків професій, напрямів підготовки спеціалістів з наявними на ринку праці професіями і назвами робіт. Актуальності набуває також питання підготовки з професій, що відповідають вимогам високотехнологічного сучасного виробництва і запитам роботодавців, та здобуття яких може забезпечити мобільність і конкурентоспроможність на ринку праці випускників із декількома спеціалізаціями (Кушнірецька та ін., 2019).

7. Система соціального партнерства в освіті. Освіта - це тривалий процес. Сьогодні готуються кадри для роботи в майбутньому й необхідно знати, кого варто готувати та прогнозувати майбутню потребу у фахівцях. Оскільки життя суспільства не вичерпується ринковими відносинами, освіта служить не тільки інтересами ринку, але й інтересам суспільства в цілому, а тому вона не може бути тільки «служницею» ринку.

Базою для професійної підготовки є загальна освіта. Взаємини між загальною і професійною освітою теж є частина проблеми, яку має вирішувати соціальне партнерство. Ринок і його потреби визначають взаємодію ЗП(ПТ)О і ринку праці. Вимоги до професійної підготовки кадрів не залишаються незмінними, а швидко змінюються разом із технічним прогресом. Потрібно оперативне врахування як цих змін, так і відповідних вимог до компетентності кадрів (Молчанова, 2007, с. 26). Професійна освіта є базисом соціально-економічного розвитку, основою науково-технічного прогресу, засобом і середовищем для формування, розвитку і становлення особистості.

8. Кадрова політики в галузі. За результатами досліджень в Україні кожен рік посилюється дефіцит робочих кадрів, особливо висококваліфікованих. Низька мотивація, непрестиж- ність професій, непривабливі умови праці - це фактори, що впливають на бажання фахівців змінити рід діяльності на невиробничу або шукати кращої долі в інших країнах. Дефіцит кадрів та праці стає дедалі відчутнішою перешкодою для подальшого розвитку галузі. Усвідомлюючи зв'язок між кадровим дефіцитом галузі та недобором абітурієнтів в закладах професійної освіти швейного профілю, відчувається відсутність широкої просвітницької кампанії на державному та комерційному рівнях, яка б значно змінила ставлення до робітничих професій в країні та підвищила обізнаність школярів. Цікавим в цьому сенсі є соціологічне дослідження, проведене Миколаївською обласною службою зайнятості серед учнів 9 (53,2%) та 11 (46,8%) класів загальноосвітніх шкіл регіону (всього 1015 осіб). Юні респонденти зазначили, що для професійного визначення їм необхідно: практичне знайомство з професією - екскурсія на підприємство або зустріч з представником обраної професії (42,2%), інформація про заклади освіти (38,3%), довідково-інформаційні матеріали про професії (25%), консультація спеціаліста з професійної орієнтації (22,1%), тестування з метою визначення свої майбутньої професії (17,5%).

Варто ще раз підкреслити, що вибір професії - це вже результат. Формування професійних інтересів та намірів - це достатньо тривалий і складний процес, що починається ще в молодшій школі. Але як показує практика, роботодавці мають зацікавлювати своїх майбутніх працівників на перспективу (Дікусар, 2018). Дефіцит кадрів у галузі виникає тоді, коли професії не цікавлять майбутніх абітурієнтів, не має комплексної фахової підготовки, а є тільки жорсткі вимоги роботодавців і, як результат, - професії втрачають престижність, а випускники стикаються з труднощами під час працевлаштування. Для цього необхідно забезпечувати співробітництво закладів професійної освіти та роботодавців галузі щодо розвитку спільних програм, пов'язаних із креативною профорієнтацією для молоді, популяризацією професій легкої промисловості та мережі закладів, співпраці під час дуальної освіти. Означені процеси є запорукою збільшення контингенту абітурієнтів, зацікавлених в освітніх послугах закладів професійної освіти швейного профілю, та здобуття тих освітніх і професійних кваліфікацій, що є актуальними на ринку праці. Почуття приналежності до конкретного соціально-професійного співтовариства у сучасної молоді формується в умовах інформатизації суспільства, характерною особливістю якого є стрімке проникнення символічних обмінів в процеси соціалізації особистості. Сучасна освіта має бути більш пристосована до специфіки міленіалів, бути більш мобільною, наглядною та переконливою.

Будь-яка галузь має розвиватися системно: від освіти - до просування результатів продуктів виробництва. Однак без якісного кадрового забезпечення вона не має перспектив розвитку. Fashion індустрія - це локомотив легкої промисловості, де всі ланки виробничих процесів потребують фахівців високого рівня. Саме із закладів професійної освіти розпочинають свою кар'єру молоді люди, які створюють моду. В Україні сьогодні налічується близько 70 закладів професійної освіти - сучасних провайдерів якісних послуг у сфері підготовки робітничих кадрів в усіх регіонах України, що здійснюють професійну підготовку швачок, конструкторів, технологів - спеціалістів, які реалізують всі задуми дизайнерів та виробництв одягу.

Громадська спілка «Національне галузеве партнерство в легкій промисловості України «ФЕШН ГЛОБУС ЮКРЕЙН» з 2017 р. є секторальним партнером МОН України і в рамках реалізації політики державно-приватного партнерства тісно співпрацює з профільними закладами П(ПТ)О країни стосовно підвищення рівня кваліфікації майбутніх робітничих кадрів сфери легкої промисловості, збалансування обсягів та напрямів підготовки кваліфікованих робітників відповідно до потреб роботодавців, зокрема, та ринків праці, в цілому, оновлення професійних та освітніх стандартів тощо (Офіційний сайт МОН України).

З 2017 р. спільними зусиллями освітян та роботодавців галузі було створено електронний посібник «Професія творити моду»; розроблено професійний стандарт для професії «Майстер з пошиття одягу»; започатковано міжнародний конкурс професійної майстерності WORD SKILL (номінація «Технології моди») та Всеукраїнський конкурс професійної майстерності «Прорив легкої промисловості України», що проводиться п'ять років поспіль (у 2021 р. у ньому взяли участь 66 закладів професійної освіти); проведено низку майстер- класів та семінарів з підвищення кваліфікації викладачів та майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О швейного профілю України (Офіційний сайт ГО «Національного галузевого партнерства в легкій промисловості України).

Аналіз діяльності стейкхолдерів розвитку професійної освіти швейної галузі дав змогу узагальнити досвід ДПП і сформулювати відповідні рекомендації (Табл. 1).

Таблиця 1

Зведені рекомендації щодо оптимізації державної політики з розвитку ДПП у професійній освіті швейної галузі України

Батраченко, Н. (2019). Кадри вирішують все. Швейное дело и мода https://shd.com.ua/skilled_labor

Закон України «Про державно-приватне партнерство» (2010, 01 липня).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17#Text

Дікусар, Т. (2018) Соціологічне дослідження з профорієнтації Миколаївського ОЦЗ. https://mik.dcz.gov.ua/publikaciya/vybir-profesiyi-dumka-shkolyariv

Каленюк, І. (2009) Університети в координатах глобального розвитку. Вища школа, 9, 5-11.

Верховна Рада України. (2013, 14 серпня). Концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013 - 2018роки. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/739-2013-р

Кушнірецька, О., Синюра-Ростун, Н., Матійчук, О.,Тур, О. & Бек, І., (2019) Три слони професійної освіти. In Портал громадських експертів «Освітня політика». http://education-ua.org/ru/articles/1329-tri-sloni- profesiino-tekhnichnoь-

Міністерство освіти і науки України (2022). Головна. https://mon.gov.ua/ua/osvita/profesiino-tehnichna- osvita/reforma-profesiinovi-osviti/derzhavno-privatne-partnerstvo-ta-dualna-osvita/derzhavno-privatne-partnerstvo

Молчанова, А. (2007) Соціальне партнерство в діяльності ПТНЗ: Конспект лекції з курсу підвищення кваліфікації для керівників професійно-технічних навчальних закладів за очно-дистанційною формою навчання.

ЦІППО АПН України. К.: ТОК.

Москвічова, О. (2015). Державно-приватне партнерство в Україні: проблеми розвитку. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки», 13 (3), 50-52.

Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування національної системи кваліфікацій. (2020, 23 вересня). http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4 1?pf3511=70043

Наказ МОН «Про затвердження Положення про навчально-практичний центр (за галузевим спрямуванням) професійно-технічного навчального закладу» (2012, 16 червня). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109- 12#Text

Громадська спілка «Національне галузеве партнерство в легкій промисловості України «FashionGlobusUkraine» (2022). Головна. https://fashionglobusukraine.com/

Ничкало, Н. (2014) Розвиток професійної освіти в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів: монографія. К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова.

Отенко І., & Афанасьева Л. (2014) Аналіз факторів впливу макросередовища на реалізацію державно-приватного партнерства в Україні. Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету, 37 (ІІІ), 123-125.

Романенко Е. А., Даций А. И., Мирошниченко А. В., Колышко Р. А., Притоманов С. А., & Щекин Р. Г. (2020). Реформирование на Украине системы профессионально-технического образования. іп Innovative

Processes Management in the Context of Education and Science Modernization: Materials of the II International Scientific-P ractical Conference. Vol. I (pp. 67-74). Munich, Germany: Regional Academy of Management.

Переклад і транслітерація