Антикризовий менеджмент як інструмент підвищення ефективності діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антикризовий менеджмент як інструмент підвищення ефективності діяльності підприємства

Єпіфанова І.М.

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економіки підприємств, Державний університет "Одеська політехніка"

Анотація

У статті актуалізовано важливість теоретичної розробки проблематики використання антикризового менеджменту як інструменту підвищення ефективності діяльності підприємства. Обґрунтовано необхідність розгляду кризового стану на підприємстві як наслідку дисбалансу отримуваного підприємством результату діяльності та витрачених на це ресурсів в умовах необхідності забезпечення сталого розвитку підприємства. У цьому контексті ефективність є цінним орієнтиром проактивного антикризового менеджменту, що дозволить відслідкувати та оцінити потенціал настання та подолати наслідки кризових явищ. Визначено, що система антикризового менеджменту, орієнтована на підвищення ефективності діяльності підприємства, має сприяти побудові нової моделі стратегічного бізнесу через реалізацію важливих проактивних дій на підприємстві. Така орієнтація передбачає прогнозування та контрольоване ініціювання переломного моменту у розвитку підприємства, що в результаті вжитих антикризових заходів створює основу для нової бізнес-моделі і водночас нівелює симптоми кризи. кризовий менеджмент дисбаланс

Ключові слова: антикризовий менеджмент, криза, ефективність, підприємство, ресурси, система.

Annotation

The article highlights the importance of theoretical development of the use of crisis management to improve the enterprise's efficiency. The author substantiated the necessity of consideration of the crisis state at the enterprise as a consequence of an imbalance of the result of activity received by the enterprise and the resources spent on it in the conditions of the necessity of maintenance of stable development of the enterprise. The purpose of this article is to theoretically substantiate the importance of forming a holistic, proactive system of crisis management to improve the enterprise's efficiency in current conditions. The author determined that in the conditions of occurrence (or prediction) of crises, anti-crisis management is an effective process by which management influences the enterprise's activities to reduce the time and reduce the depth of the crisis and mitigate its negative consequences. The sources of crises at enterprises are analyzed and structured. It is shown that the efficiency of the enterprise, on the one hand, is one of the key tasks of sustainable performance of the enterprise, and on the other - it determines the nature and direction of spending resources to obtain a certain expected result. Therefore, efficiency is a valuable guideline for proactive crisis management is assess the potential for onset and overcome the effects of crises. It is determined that the system of anti-crisis management, focused on improving the efficiency of the enterprise, should help build a new model of strategic business through the implementation of important proactive actions in the enterprise. This orientation involves forecasting and controlled initiation of a turning point in the development of the enterprise, which as a result of anti-crisis measures, creates the basis for a new business model and at the same time eliminates the symptoms of the crisis. The effect of a well-conducted strategic revitalization is the revival and often the achievement of even better economic results than before the crisis.

Keywords: crisis management, crisis, efficiency, enterprise, resources, system.Вступ

Головною метою антикризових перетворень й одночасно умовою стійкого розвитку економіки підприємства є врегулювання взаємозв'язків елементів економічної системи підприємства в напрямку забезпечення їхньої синхронізації й збалансованості. Провідна роль у вирішенні цього завдання приділяється антикризовому менеджменту, що, поряд із внутрішніми важелями впливу, широко використовує можливості, які відкриваються за межами економічної системи підприємства.

Водночас, істотним недоліком сформованих уявлень про підходи до управління сучасним підприємством є недооцінка потенціалу антикризового менеджменту як системи принципів та заходів, що за своєю суттю покликана не лише створювати загальну методологічну основу управління підприємством в умовах кризи, але й розглядатись як інструмент підвищення ефективності діяльності підприємства з метою швидкого подолання проблем функціонування підприємства та виходу на траєкторію сталого розвитку. Саме недостатність зорієнтованості на ефективність прийнятих в умовах кризи рішень (на відміну від результативності, збільшення масштабів діяльності тощо) приводить до безсистемності, відсутності загальної спрямованості й спадкоємності реалізованих заходів, ігноруванню істотних взаємозв'язків між елементами й процесами.

В економічній літературі проблематика антикризового менеджменту досить широко висвітлена в наукових працях як закордонних, так і вітчизняних дослідників, значною мірою це обумовлене важливістю розвитку даної проблематики для стабільного розвитку бізнесу в умовах нестабільності зовнішнього середовища (економічні кризи глобального та локального масштабу, криза, спричинена наслідками пандемії COVID-19 тощо [1]).

Широке висвітлення одержали способи подолання кризових ситуацій в економіках закордонних країн, зокрема в роботах Д. Аакера, Р. Кнауса та М. Мера проаналізовано світовий досвід та висвітлено основні підходи до антикризового менеджменту [2; 3; 4].

Важливе значення у пізнання сутності та специфіки економічних криз мають дослідження, присвячені різним аспектам економічних криз в контексті економічного розвитку, проведені такими вченими, як О. Подрез [5], В. Белоусов та В. Гончаров [6], А. Камнєва [7], О. Тимошенко [8] та ін.

Незважаючи на наявність великої кількості досліджень, які представляють різні аспекти антикризового менеджменту, все ще не сформовано цілісного підходу до використання підходів антикризового менеджменту для подолання криз на мікрорівні шляхом формування комплексної, орієнтованої в першу чергу на підвищення ефективності діяльності підприємства, системи передбачення кризових явищ, зниження негативних проявів та прискорення виходу з криз. Натомість, вказана система, на думку автора даної статті, повинна бути невід'ємною складовою управлінського інструментарію сучасного підприємства.

Важливість теоретичної розробки проблематики використання антикризового менеджменту як інструменту підвищення ефективності діяльності підприємства, необхідність розгляду кризового стану на підприємстві як наслідку дисбалансу отримуваного підприємством результату діяльності та витрачених на це ресурсів в умовах необхідності забезпечення стабільного розвитку підприємства, а також важливість пошуку нових підходів до подолання кризового стану на мікрорівні, обумовили вибір теми даної статті.

Актуальність означеної проблематики в сукупності з недостатністю розробки проблеми подолання сучасної світової економічної кризи обумовили формулювання мети дослідження, якою є теоретичне обґрунтування важливості формування цілісної проактивної системи антикризового менеджменту як інструменту підвищення ефективності діяльності підприємства за сучасних умов.

Результати

- зовнішні (тобто екзогенні, незалежні від підприємства) - які складають комплекс умов функціонування підприємства, обумовлені його діяльністю у певному визначеному макро-, мезо- і мікрооточенні;

- внутрішні (ендогенні, залежні від підприємства) - що обумовлені внутрішньою організацією, менджментом та ресурсною базою самого підприємства як складної організаційно-економічної системи.

Як видно з рис. 1, більшість джерел виникнення кризових явищ на підприємстві пов'язані з різними аспектами та проявом неефективності діяльності на рівні підприємства, або на рівні зовнішнього оточення (дії держави, недосконалість конкурентних відносин на певному сегменті ринку тощо). Якщо говорити про вітчизняний досвід антикризового управління [10; 11], то його аналіз показує, що кризи на українських підприємствах найчастіше виникають через вплив внутрішніх чинників, а саме:

- недостатньої ефективності менеджменту (відсутність компетентного центру прийняття рішень, недостатня кваліфікація менеджменту середнього рівня, недостатній контроль реалізації рішень);

- недостатньої організаційної ефективності та гнучкості (організаційні структури орієнтовані на продукт і технологію, замість орієнтації на потреби споживачів; неефективно розподілені компетенції, сфери відповідальності а також сила управлінського впливу на певних організаційних рівнях; нераціональна організація виробничих процесів);

- неефективного маркетингу (неправильна маркетингова стратегія а також невідповідність маркетингової стратегії бізнес-стратегії, слабке позиціонування продукту на ринку, недостатній аналіз конкурентів);

- неефективного фінансового менеджменту (відсутність вірогідної фінансової інформації, нерозвинений управлінський облік та калькуляція витрат, неефективне планування фінансових потоків).

Натомість, саме в умовах України (відносно, наприклад, від умов країн з розвинутою економікою), зовнішні причини виникнення криз також є дуже актуальними, зокрема це стосується економічної політики держави відносно підприємств, інституційні умови їх розвитку, податкова політика, відносно низька купівельна спроможність населення країни, схильність суспільства до споживання тощо.

До функцій антикризового менеджменту відносяться:

- передкризове управління та попередження виникнення криз;

- управління в умовах кризи;

- управління процесом виходу із кризи;

- стабілізація нестабільних ситуацій (забезпечення керованості);

- мінімізація втрат й втрачених внаслідок кризи можливостей;

- своєчасне прийняття ефективних управлінських рішень.

Рис. 1. Джерела виникнення криз на підприємствах

Джерело: складено автором з використанням [7-10]

Кожна із перелічених функцій має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризовий менеджмент як безперервний процес, що потребує наукового підходу до формування всіх його етапів з огляду на властивості економічної системи мікрорівня та на необхідність забезпечення сталого розвитку підприємства.

З огляду на це, на думку автора, підходи до антикризового менеджменту мають бути орієнтовані не лише на подолання наслідків кризи, але, в першу чергу, - на забезпечення балансу отримуваного підприємством результату діяльності та витрачених на це ресурсів.

Оскільки криза - це постійна форма руху, це потрібно враховувати в процесі регулювання розвитку підприємства. Важливим завданням, що стоїть перед керівництвом підприємства в сприятливий для розвитку бізнесу період, є короткострокове й довгострокове прогнозування можливих кризових ситуацій і розробка пакету превентивних заходів, спрямованих на своєчасну діагностику кризи, що зароджується, і її локалізацію ще на ранніх стадіях виникнення. В цьому контексті теорія та практика антикризового управління визначає дві ключові форми такого управління [8; 12]:

- проактивне антикризове управління, спрямоване на уникнення криз на підприємстві, має наступальний характер і спрямоване на відслідковування фаз кризового процесу, на яких ще не виявляються безпосередні загрози для діяльності підприємства;

- реактивне антикризове управління - спрямоване на подолання наслідків та мінімізацію активності криз, що вже виникли на підприємстві, має пасивний характер, типово-оборонний, і є реакцією на ситуацію, яка вже фіксується через зміни у показниках діяльності підприємства (падіння доходів, зростання витрат, відтік клієнтів тощо).

Не зважаючи на те, що у науковому середовищі, як і у середовищі практиків менеджменту, майже завжди відзначається потреба забезпечення проактивності в антикризовому управлінні підприємством [13], через складність прогнозування кризових явищ, обумовлених як зовнішніми факторами у мінливому середовищі сучасного підприємства, так і внутрішніми факторами, які досить часто менеджмент підприємства не намагається оцінити об'єктивно, зважаючи на потребу визнання власних помилок та неефективності у певних випадках, пов'язаних з прогнозуванням кризи, реальна практика антикризового менеджменту передусім зводиться до вирішення проблем виходу з кризи та подолання її наслідків. Так само й наукові роботи передусім базуються на емпіричній базі кризових явищ, що вже стались, що є більш науково обґрунтованим, проте часто реакційним підходом, який не має значної користі для передбачення у майбутньому криз, кожна з яких певною мірою є унікальною за комплексом факторів, які її обумовлюють.

На думку автора даної статті, проактивна система антикризового менеджменту має базуватись на певному орієнтирі, який, з одного боку можна досить об'єктивно оцінювати та відслідковувати, а з іншого - який є одним з ключових індикаторів кризових явищ (у статиці та динаміці).

В цьому контексті ефективність діяльності підприємства, яка, з одного боку є одним із ключових завдань забезпечення сталого результативного функціонування підприємства, а з іншого - визначає характер та напрямок витрачання ресурсів підприємства (з урахуванням їх структури) на отримання певного очікуваного результаті (на даний момент та в динаміці), є, на думку автора, цінним орієнтиром проактивного антикризового менеджменту, даючи можливість відслідкувати та оцінити потенціал настання та подолати наслідки кризових явищ, пов'язаних із:

- кризою формування стратегії (зміст стратегії не забезпечує ефективність діяльності підприємства у середньо- та довгостроковій перспективі);

- кризою реалізації стратегії (заходи, спрямовані на втілення стратегії не забезпечують ефективність діяльності підприємства у середньо- та довгостроковій перспективі);

— кризою ресурсної бази підприємства (ресурси, які використовуються для втілення стратегії та поточної діяльності не забезпечують ефективність діяльності підприємства у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі);

— кризою, пов'язаною зі змінами у середовищі функціонування підприємства (непрогнозовані при формуванні стратегії події, що впливають на ефективність діяльності підприємства у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі).

Система антикризового менеджменту підприємства, зорієнтована на підвищення ефективності його діяльності, повинна не тільки забезпечувати можливість подолання наслідків кризи та виходу з кризи, але забезпечувати також уникання прояву наслідків негативних кризових явищ.

Тому ефективний антикризовий менеджмент вимагає дій у двох сферах:

— антикризові заходи на підприємстві,

— пошук нових можливостей та впровадження ефективних рішень у навколишньому середовищі.

Згідно Professional Crisis Management Association (PCMA)[14], система антикризового менеджменту повинна забезпечувати підвищення ефективності принаймні в чотирьох вимірах (табл. 1):

— запобігання кризам (превентивність);

— запобігання ескалації кризи (деескалація);

— адаптація підприємства відповідно до умов, що склались внаслідок кризи (пристосування під час кризи);

— адаптація після виходу з кризи (післякризове пристосування).

Таблиця 1.