Конкурентоспроможність туристичної індустрії: проблеми менеджменту персоналу

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Житомирська філія Київського інституту бізнесу та технологій, м. Житомир

Конкурентоспроможність туристичної індустрії: проблеми менеджменту персоналу

Саух І.В., доцент, Цибульський В.О., к.е.н.

Анотація

конкурентоспроможність туристичний менеджмент

В статті розглядаються проблеми визначення параметрів конкурентоспроможності туристичної індустрії в сучасній ринковій економіці, показано основні тенденції та особливості розвитку туризму в Україні, надано оцінку менеджмент-освіти фахівців у галузі туризму, розроблено пропозиції щодо її покращення.

Annotatіon

The article are examined the problems of determination of parameters of competitiveness of tourist industry in a modern market economy, basic tendencies and peculiarity of development of tourism. Estimation is given management - education of specialists in industry of tourism, suggestions are developed in relations to its improvement.

Постановка проблеми. Епоха кінця ХХ - початку ХХІ століття супроводжується такими суттєвими змінами глобального масштабу, що вони не лишають "недоторканною" жодну сферу людського буття. Високий динамізм нині притаманний всій національній економіці. Останніми роками в Україні, яка володіє значним туристичним потенціалом, спостерігається підвищений інтерес вчених та спеціалістів до проблем розвитку туризму як високорентабельної, потенційно конкурентоспроможної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян. Позитивно, що до цього питання зростає увага з боку державних та місцевих органів влади. Свідченням цього є прийнятий Верховною Радою України Закон “Про туризм”, затверджена Кабінетом Міністрів Програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, виданий Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” (№ 136/2007 від 21.02.2007). Перспективи розвитку туризму в Україні визначаються дією широкого спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних, політичних чинників, які мають чітко окреслену регіональну специфіку. Крім того, особливість сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що формування високорозвинутої індустрії туризму та її інтеграція у світовий ринок туристичних послуг пов'язані з необхідністю вирішення проблеми національної конкурентоспроможності. Відомо, що конкурентоспроможний потенціал визначається як “сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних і трудових можливостей підприємства, які забезпечують йому стійкі конкурентні позиції на ринку”[1, с.14]. Таким чином, система управління конкурентоспроможністю повинна врахувати усі названі фактори.

В сучасних умовах актуалізується проблема ефективного використання фактору людського капіталу, який стає визначальним для економічного зростання та конкурентоспроможності.

За оцінкою експертів Світового банку, основним джерелом зростання валового внутрішнього продукту багатьох країн виступає саме людський капітал. На його долю припадає близько 64% зростання ВВП, тоді як на виробничі фонди - 16%, на природні ресурси - 20%. У таких країнах, як Японія та Германія частка людського капіталу в економічному зростанні сягає близько 80% [2, с.6]. Вважається, що в Україні на долю людського капіталу припадає 15%, а на природні ресурси - 68% [3, с.74].

Досвід економічно розвинених країн світу примушує визнати, що в сьогоднішніх умовах економічний успіх підприємництва визначають успішний менеджмент та високопрофесійні менеджери, а ефективність діяльності організацій значною мірою визначається здатністю менеджера в конкретних умовах підприємства до генерації стратегічно важливих знань, що потім матеріалізуються в різноманітні управлінські, соціальні, виробничі інновації.

Сучасні туристичні організації для забезпечення високої результативності та конкурентоспроможності повинні впроваджувати і ефективно застосовувати наявні та перспективні стратегії управління персоналом, зокрема щодо підвищення професіоналізму, адаптивності менеджерів компаній. Головним пріоритетом управлінської діяльності повинен стати менеджмент персоналу туристичної фірми, вміння залучати, утримувати та вдосконалювати професіоналізм як топ-менеджерів, так і лінійних керівників.

Аналіз останніх досліджень. Проблемами формування та досягнення конкурентних переваг організаціями на ринку займається багато відомих світових вчених, таких як: Томас С. Баттеман, Д. Бойетт, Ж.-Ж.Ламбен, М.Портер та інші. Аналіз ефективного менеджменту персоналу в аспекті досягнення конкурентоспроможності організацій відображено в роботах іноземних вчених Дж.Кона, М.Маккола, Р.Морісона, а також українських вчених-економістів В.А.Білошапки, А.Воронкової, А.І.Кредісова, Є.Г.Панченка, А.В.Шегди.

Питання становлення та розвитку туристичної галузі України розглядаютьтся у працях багатьох вчених, але переважно пропонуються теоретичні положення, що належать до проблем регулювання конкуренції на туристичному ринку. Аналізуючи праці вчених, слід зазначити, що на сьогодні науковці більше уваги приділяють дослідженню політико-правових, соціально-культурних аспектів туризму, проблемам оподаткування, фінансування, державного регулювання галузі, приватизації й акціонування, створення інвестиційних умов, що стимулюють приплив коштів в об'єкти туріндустрії на території України. Авторами наукових праць із вказаної проблематики є В. Александрова,. О. Амоша, Ю. Бажал, О. Білопольська, О. Бойко, С Бреус, В. Геєць, М. Єрмошенко, Е. Ковалишин, М.Жукова, А.Мокій, Я.Антонюк, Т.Вжишневська та інші. Автори Іваненко В.В., Гук Н.А. стверджують, що в Україні існує ціла низка проблем, які не сприяють розвитку туристичної галузі, призводять до суттєвого руйнування економічних і соціальних відносин у туристичній сфері. У працях таких українських учених, як Л.Г.Агафонова, В.Д.Безносюк, А.М.Виноградська, В.К.Євдокименко, В.С.Кравців, В.І.Мацола, В.К.Федорченко аналізуються окремі аспекти розвитку міжнародного туризму, його регулювання в Україні та за кордоном.

Вагомий внесок у теорію дослідження територіальних рекреаційних систем, методологію оцінки туристичного потенціалу та визначення соціально-економічної ефективності його використання, формування та реалізації туристичної політики зробили відомі українські вчені Адаменко О.М., Багров М.В., Балацький О.Ф., Веденічев Л.Ф., Генсірук С.А., Гринів Л.С., Долішній М.І., Жупанський Я.І., Живицький О.В., Жук П.В., Ігнатенко М.Г., Кравців В.С., Недашківська Н.Ю., Руденко В.П., Шаблій О.І., а також іноземні науковці Каспар К., Кріппендорф Й., Опашовський Г., Фреєр В., Цюнд Р. та ін. Про важливість проблем підготовки та розвитку управлінських кадрів підприємств туристичної сфери наголошують українські науковці та практики - В.І.Куценко, Г.В. Казачковская, В.Ф.Кифяк, М.П.Крачило, І.М. Мініч, В.К. Федорченко, Л.І.Федулова.

Слід відзначити, що у вітчизняній науковій літературі з означеного проблемного кола питання факторів підвищення конкурентоспроможності організацій індустрії туризму, вдосконалення менеджменту персоналу розвитку туризму, шляхи та механізми його державного регулювання засобами освітнього потенціалу окремо не розглядалися. Хоча безумовним стає факт того, що освіта інформаційного суспільства істотно відрізняється від освіти індустріальної епохи як за метою, так і за методами та можливостями освітньої діяльності.

Мета статті полягає в аналізі основних проблем розвитку менеджмент-освіти в галузі туризму, розробці відповідних методологічних і методичних рекомендацій щодо подальшого реформування системи підготовки фахівців-менеджерів відповідного спрямування з метою обґрунтування реальних можливостей зростання конкурентоспроможності туристичної індустрії на національному і міжнародному рівнях. Крім того, необхідно чітко обумовити повноваження та участь держави в підготовці спеціалістів для туристичної галузі, оскільки саме вона формує основні умови функціонування суб'єктів туристичної діяльності як на національному, так і міжнародному ринку.

Виклад основного матеріалу. Світовий досвід свідчить, що характерною рисою економіки початку XXI ст. є об'єктивність процесу зростання частки послуг у виробленому продукті за рахунок збільшення ваги науково-технічних, фінансових, технологічних, транспортних та інших видів послуг, включаючи туристичні. Туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства і участь в туристичному процесі можна розглядати як складову суспільного життя. У той же час існують деякі причини відставання та недосконалого функціонування туристичної галузі в Україні, серед яких: відсутність механізмів регулювання українського ринку туристичних послуг, застосування застарілих форм стимулювання туристичної діяльності суб'єктів підприємництва, відсутність програм розвитку окремих туристично-рекреаційних комплексів. Відповідно на цей виклик сучасної історичної епохи стають нові підходи до системи вищої освіти, котрі перетворять структуру суспільства і результатом яких буде становлення гуманістично-ноосферної цивілізації. Цьому буде сприяти перехід до суспільства знань, становлення ноосфери, що відкриє нові простори і можливості для дії колективного розуму на процеси в природі та суспільстві, а також ефективної відповіді на нові загрози та застереження негативних тенденцій. Щодо України, то характерними рисами її сучасних соціально-економічних відносин є динамічний розвиток туристично-рекреаційної сфери як важливої складової національної економіки, що набуває все більшого значення та швидко інтегрується у світову туристичну індустрію. Її розвиток впливає на такі сфери господарства як транспорт, сільське господарство, торгівля, зв'язок, будівництво і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної переорієнтації економіки. Збільшення ролі туризму в житті сучасного суспільства пов'язано з перерозподілом виробництва, насиченням ринку товарами повсякденного попиту, підвищенням рівня життя населення, чітким виділенням середнього класу суспільства і вивільненням у населення часу, який можна витратити на дозвілля. Світова індустрія туризму знаходиться сьогодні на підйомі, впевнено наближаючись до цифри 1 млрд. дол. США прибутку на рік. А зацікавленість країн у розвитку туризму пов'язана з такими його специфічними особливостями, як: 1) менша порівняно із сучасними промисловими галузями капіталоємність; 2) здатність забезпечувати нові робочі місця, підвищуючи зайнятість населення; 3) позитивний вплив на економіку регіонів; приток іноземної валюти і, відповідно, задовільний вплив на сальдо платіжного балансу та інше. Це стало можливим тільки в умовах глобалізації світової економіки і тільки в тих економічно розвинених країнах, які до цього часу були безумовними лідерами в науково-технічній та освітній сферах.

Таким чином, становище країни в геополітичній конкуренції в XXI ст. все більшою мірою визначає вища економічна освіта, розвиток науки, можливості інформаційного середовища, здатність освітніх процесів здійснити повноцінну підготовку менеджера, спроможного генерувати високу творчу активність.

Аналогічні висновки дають дослідження практики роботи вітчизняних туристичних компаній. Основними перешкодами для кардинальних змін у туристичному бізнесі стають небажання знизити опір інноваціям всередині самих організацій та непорушність комунікаційних бар'єрів між управлінцями, працівниками, клієнтами-споживачами послуг, вченими, які зайняті в дослідницькому процесі.

В той же час, індустрія туризму в Україні має всі передумови для потужного розвитку та входження в цивілізований світовий ринок послуг за умови врахування тенденцій сучасної менеджмент-освіти. Для цього на рівні окремих туристичних компаній необхідно створювати сучасні управлінські системи, формувати адекватний персонал менеджерів, дотримуватись інноваційної стратегії розвитку, використовуючи сучасні технології та залучаючи науку до реформування та технологічного перетворення внутрішнього та міжнародного туризму, яке забезпечить більш повне використання вітчизняного туристичного потенціалу і суттєве надходження коштів для соціокультурної сфери та для розвитку регіонів.

Спеціальна освіта у сфері менеджменту та бізнесу сьогодні надається багатьма різноманітними факультетами, інститутами та університетами України. Вона спрямована на підготовку нового покоління ділових людей, здатних працювати в умовах ринкової економіки для створення стабільного внутрішнього та зовнішнього бізнес-середовища. На Всесвітній конференції з туризму у 1980 році (Філіпіни) в рамках ВТО (Всесвітня туристична організація) в Манільській декларації відзначалося, що „підготовка спеціалістів у галузі туристичної індустрії має стати частиною навчання молоді..."

А нові тенденції в навчанні молоді засвідчують, що сьогодні керівник турфірми, туроператор не може бути виключно фахівцем зі знання турів, цін та погоди. Головними проблемами менеджера туризму повинні бути не тільки пошук туристів та проблеми грошових надходжень. Якість освіти у сфері менеджменту туризму визначається здатністю, випускників вищих навчальних закладів творчо підходити до вирішення завдань, бути відданими інтересам та цілям компанії, мати гарні навички у спілкуванні, бути здатними аналізувати та синтезувати інформацію, а також ефективно співпрацювати з іншими. Тепер якість освіти та її похідна - рівень розвитку та підготовленості до практичної діяльності працівника туризму - стає найважливішим фактором успішності бізнесу, високої якості туристичних послуг. А головним критерієм якості освіти при цьому має бути рівень задоволення бізнес-клієнта від отриманих туристичних послуг.

Ускладнює, а в деяких аспектах і унеможливлює здійснення такого рівня підготовки майбутнього фахівця галузевий стандарт вищої освіти України з напряму „Менеджмент" оскільки велика кількість нормативних дисциплін обмежує можливості вузу ввести профільні, фахові навчальні дисципліни. В той же час цикл гуманітарних дисциплін необхідно розширити, тому що саме ця підготовка формує фахівця з глибоким розумінням світових гуманітарних, культурних, економічних проблем. Випускник-менеджер може здійснювати конкурентоспроможну діяльність тільки за умов глибокого опанування знань в галузі економіки туризму, управління, регулювання, менеджменту, глобальних інформаційних технологій, володіння двома-трьома іноземними мовами. В той же час, сучасний фахівець-менеджер в галузі туризму, крім загальноекономічної - підготовки, повинен мати глибокі та системні знання з історії розвитку світового та вітчизняного туризму, географії туристичних центрів, правового забезпечення галузі, історії образотворчого мистецтва та архітектури, основ екскурсознавства та музеєзнавства, психології спілкування та володіти навиками практичної і економічної психології. І однозначно неможливо організувати успішний бізнес в туріндустрії, не володіючи змістом та технологією маркетингових комунікацій щодо туристичного продукту. Ефективні і прогресивні результати розвитку галузі спостерігаються в тих країнах світу, де спеціальна професійна галузева підготовка займає досить значну частку в загальному освітньому процесі. Приклад Німеччини, Португалії, Великої Британії та багатьох інших країн яскраво про це свідчить.

Вітчизняні вищі навчальні заклади не сьогодні дійшли висновку про необхідність створення навчально-науково-практичних лабораторій, віртуальних лабораторій науково-дослідних та маркетингових досліджень з метою розробки прогнозів розвитку туризму в різних регіонах України. Цікавим є досвід організації туристично-краєзнавчої роботи серед студентської молоді. Актуальність та доцільність функціонування центрів туристичного краєзнавства обумовлена тим, що сучасне українське суспільство відчуває нагальну потребу у фахівцях-менеджерах туристичної галузі, які б мали ґрунтовну теоретичну і практичну підготовку, володіли б сучасними інформаційними технологіями, а також практичними навичками кваліфікованої менеджерської діяльності саме в туристсько-краєзнавчій сфері. Вважаємо, що такий підхід до освіти майбутнього менеджера буде позитивно сприяти підготовці і вихованню особистості, здатної до самореалізації у туристично-краєзнавчій галузі, професійного зростання і мобільності в умовах реформування українського суспільства. В сучасних умовах розвитку економіки наочним є той факт, що професійно, отже ефективно, працювати в туристичній галузі без спеціальної бізнес-освіти і фахової практичної підготовки просто неможливо.

Поява бізнес-освіти в Україні була зумовлена розвитком якісно нової економіки. Оскільки об'єктивною тенденцією нашого часу є динамічний розвиток туристичної індустрії, розширення її поліфункціональності, то це, безумовно, висуває нові вимоги до підготовки кадрів в галузі.

Нинішній стан бізнес-освіти в Україні можна розглядати як перехід від так званого теоретичного навчання до підготовки спеціалістів-практиків у галузі підприємницької діяльності. Безперечно, головним в підготовці менеджера туристичної індустрії є базова професійна сучасна економічна освіта. Автор вважає, що до обов'язкового комплексу системи теоретичних знань повинні бути підключені компоненти практичної підготовки, а саме: 1) надання професійної туристсько-краєзнавчої освіти, адекватної викликам нового століття, 2) виховання та розвиток почуття регіонального патріотизму, 3) формування фахівця-менеджера туристичної сфери, здібного до найширшого розвитку внутрішнього та краєзнавчого туризму; 4) створення власної туристичної організації, спеціальної навчально-практичної бази зеленого туризму тощо з метою проведення навчально-практичної менеджерської роботи, 5) проведення конкурсів творчих та наукових робіт студентів з туристичного краєзнавства, 6) організація заходів краєзнавчого волонтерства.

Висновки

Освітня система формується під впливом безлічі об'єктивних для даної країни чинників, включаючи її розміри, наявність природних і трудових ресурсів, особливості історичного розвитку інститутів освіти і форм державного регулювання цієї сфери. Ці чинники виступають довгостроковими детермінантами напряму і швидкості еволюції напрямів вдосконалення освіти. Крім того, кожен напрям фахової підготовки характеризується певною структурою і мірою впорядкованості, що припускає достатню динамічність форм, методів інституційної взаємодії в освітній діяльності (при цьому в кожній країні складається національна конфігурація професійної підготовки фахівців певного напряму для визначеної галузі народного господарства).

Вищезазначений комплекс теоретичної професійної та практично-менеджерської туристичної освіти безумовно відповідатиме новій парадигмі сучасного освітнього процесу. Становище країни в геополітичній конкуренції XXI ст. безперечно буде визначати освіта і підготовка менеджера туризму зокрема. Україна увійшла до нового тисячоліття з надією побудувати оновлену державу з розвинутою конкурентоздатною економікою. Сьогодні перевага в конкурентній боротьбі визначається не розмірами країни, не рівнем запасів природних ресурсів, ні навіть потужністю фінансового капіталу. Абсолютно очевидно, що в найближчі роки процвітатимуть ті держави, які забезпечать якнайповніший прояв професійних здібностей і талантів своїх громадян, зуміють перевершити інших в освоєнні нових знань і практичних досягнень, трансформації їх в найсучасніші технології і продукцію. Для цього передбачається використовувати ринкові механізми, що забезпечують швидке оновлення, впровадження і широке розповсюдження передових технологій. Розмірковуючи про те, чи є у нашої країни цивілізоване "технологічне майбутнє", слід впевнено стверджувати, що воно полягає у виробленні нових підходів до освітніх процесів у всіх напрямах, і в менеджмент-освіті зокрема. В методологічному плані уявлення про нову парадигму вищої менеджмент-освіти означає визнання необхідності цілісного, системного підходу до освітнього процесу, його формування, структури і динаміки. Соціальне значення мають не розрізнені спроби використовувати конкретні заходи в конкретному навчальному процесі, не часткові зміни щодо налагодження тих або інших ланок інфраструктури освіти, а формування цілісної, гнучкої і динамічної системи, здатної вирішувати проблему зміни або модернізації технологічного базису суспільства. Тому методологія системного підходу набуває тут принципового значення не тільки в теоретичному, але і практичному плані.

Література

1. Воронкова А. Концепція управління конкурентоспроможним потенціалом підприємства//Економіст. - 2007. - №8. - С.14 - 17.

2. Римашевская Н.М. Формирование качества трудовых ресурсов// Народонаселение. - 2005. - №2. - С.3-11.

3. Дмитренко Г.А., Ріктор Т.Л. Управлінська еліта: можливості формування в сучасній Україні// Економіка та держава. - №5. - 2007. - С.74 - 76.

Размещено на Allbest.ru