Організація праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Організація праці як основна умова трудового процесу виробництва

Організація праці -- важлива складова організації виробництва.

Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини.

Організація праці спрямована на:

Створення найсприятливіших умов праці,

Збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників,

Підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Мета організації праці складається з двох взаємопов'язаних частин:

- підвищити дохідність підприємства, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах;

- гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

1. Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості.

2. Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції;

організація підбору персоналу та його розвиток, тобто -- планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

мотивація й оплата праці.

2. Проектування організації праці на стадії підготовки виробництва

Удосконалення організації праці має потребу в його проектуванні.

Робота з проектування оргрозвитку або оргнововведень може проводитися як силами самих підприємств, що мають проектні і конструкторські підрозділи, підрозділи НОП, так і на договірній основі - відповідними лабораторіями при галузевих науково-дослідних інститутах.

Розробка оргпроектів для діючих підприємств носить, як правило, індивідуальний характер. Вона ґрунтується на ретельному вивченні особливостей конкретного виробництва і найчастіше вимагає нестандартних рішень.

Розробка індивідуальних оргпроектів для діючих підприємств має передпроектну стадію і стадію проектування.

На передпроектній стадії проводять попереднє обстеження об'єкта, формулюють завдання на проектування, укладають договір на проведення проектних робіт, організовують робочу групу, складають робочий план і методику проведення робіт.

На стадії проектування збирають, вивчають, систематизують і аналізують вихідні матеріали на підприємстві, для якого розробляють проект, вивчають досвід організації праці в аналогічних підрозділах інших підприємств, міжгалузевий досвід організації праці за друкованими матеріалами, проводять розробку й оформлення проектних пропозицій.

Самопроектування організації праці містить у собі:

· визначення змісту праці в підрозділі (на ділянці, у цеху, у відділі і т.д.) у виді переліку операцій або процедур і частоти їхнього повторення;

· установлення найбільш раціональної форми організації праці;

· поділ операцій (процедур) по робочим місцям або компонування операцій (процедур) у комплекси і закріплення їх за конкретними підрозділами;

· встановлення системи виробничих взаємозв'язків працівників усередині підрозділів і між ними;

· розробку питань по раціональному оснащенню і плануванню робочих місць і підрозділів, їх обслуговуванню, раціоналізації структури управління, штатів і функцій керівників, спеціалістів і технічних виконавців, схем інформаційних потоків;

· розробку раціональних прийомів і методів праці;

· встановлення норм праці;

· складання зведеного балансу робочого часу;

· розрахунок чисельності персоналу, формування вимог до рівня кваліфікації, індивідуальних якостей працівників;

· встановлення оптимальних параметрів умов праці, режимів праці і відпочинку;

· встановлення форм і систем оплати праці;

· розробку рекомендацій з навчання працівників новим професіям, по оволодінню ними суміжними професіями, по підготовці на підприємстві нових працівників, підвищенню кваліфікації.

Оргпроект повинен містити карти організації праці, розрахунки економічної ефективності проекту, перелік заходів щодо впровадження оргпроекту, який при здійсненні на підприємстві планування організації праці стає основою плану.

Типовим називається режим праці і відпочинку, встановлений для працівників з різними умовами праці, який забезпечує приблизно однакові зміни в їх працездатності.

Відповідно до вимог Положення для водіїв, у яких встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує перевізник за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Для водіїв, у яких встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем, тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи водіїв скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Тривалість роботи (зміни) водія у нічний час скорочується на одну годину.

У разі підсумованого обліку робочого часу водія нормальна тривалість робочого дня (зміни) не може перевищувати 10 годин.

Якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі простої, тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшена до 12 годин за умови, що час керування протягом дня (зміни) не перевищує 9 годин.

Графік змінності на обліковий період доводиться до відома кожного водія не менше ніж за два тижні до початку облікового періоду.

Для водіїв автобусів, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення, за їх згодою може встановлюватись робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість цих частин не перевищує 4 години з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки. При цьому тривалість перерви між частинами зміни повинна бути не менше двох годин без урахування часу для відпочинку і харчування.

Водіям легкових автомобілів (крім таксі) у разі потреби може встановлюватися ненормований робочий день, тобто понад нормальну тривалість робочого часу. Ця робота не вважається надурочною, і за неї не здійснюється додаткова оплата перепрацьованого часу. Кількість годин перепрацьованого часу при такій роботі визначається у колективному договорі.

Водіям з ненормованим робочим днем надається у формі компенсації щорічна додаткова відпустка та у випадках, передбачених законодавством, провадиться відповідна оплата за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.

Залучення водіїв до надурочних робіт здійснюється відповідно до статей 62 - 64 Кодексу законів про працю України. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (зміни) (статті 52, 53 і 61 Кодексу законів про працю України). Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного водія 4 годин протягом двох днів поспіль або 120 годин на рік, крім випадків, указаних у пункті 3.3 Положення.

Для водіїв ТЗ, що здійснюють перевезення великовагових та (або) великогабаритних, та (або) небезпечних вантажів, змінний період керування, включаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 8 годин.

Тривалість керування водія на тиждень, включаючи надурочні роботи, не повинна перевищувати 48 годин.

На автобусні маршрути протяжністю понад 500 км направляються два водії, причому період керування кожного повинен становити половину загального періоду керування.

Після керування протягом чотирьох годин водій повинен зробити перерву для відпочинку та харчування тривалістю не менше 45 хвилин.

Ця перерва може бути замінена перервами тривалістю не менше 15 хвилин кожна, розподіленими протягом періоду.

Перерва для відпочинку та харчування не включається в робочий час водія.

Тривалість перерви для відпочинку та харчування встановлюється перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Водії використовують час перерви на свій розсуд.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни), має бути не менше 10 послідовних годин.

Якщо протягом робочої зміни ТЗ керують два водії, кожний водій повинен мати щоденний відпочинок тривалістю не менше 8 послідовних годин. Тривалість щотижневого відпочинку водія має бути не менше 45 послідовних годин.

праця трудовий робочий виробництво

3. Поняття та завдання управління організацією праці на підприємстві

Організація праці на підприємстві -- це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Отже, можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:

-- предметний -- забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

-- економічний -- досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

-- соціальний -- у загальному значенні -- гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:

-- економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу, зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

-- організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

-- психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

-- соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.

Основними завданнями організації праці є поділ та кооперація праці.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація -- це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

Бригада -- це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

Список використаних джерел

1. Кодекс законів про працю в Україні. - К.: Праця, 1994.

2. Балабанова Л.В. Організація праці менеджера: Підручник / Л.В. Балабанові, О.В. Сардак. - К.: ВД “Професіонал”, 2007. - 416 с.

3. Петрович Й.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва: Підручник. - Львів: Магнолія плюс, 2006. - С. 212-250.

4. Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці: Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2001. - 220 с.

5. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Організація праці: навч. Посібник. - Житомир: ЖДТУ, 2007. - 355 с.

6. Електронний ресурс. Режим доступу: http://library.if.ua/book/8/869.html

Размещено на Allbest.ru