Управління проектуванням операційної системи менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Управління процесом проектування операційної системи

2. Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації

3. Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації

4. Рівні стратегій і сутність операційної стратегії

Список літератури

Вступ

Операційний менеджмент порівняно нова наука. Раніше у вищих навчальних закладах ця дисципліна вивчалася під назвою «Організація та управління виробництвом». Вона розглядала основні принципи та підходи до управління виробництвом в умовах централізованої економіки. У наш час задачі, які стоять перед підприємством, змінилися. Раніше основною задачею було виконання плану будь-якою ціною, а тепер - виготовлення та розподіл продукції відповідно до потреб ринку. У зв'язку із цим зростає значення таких аспектів діяльності підприємства, як прогнозування, управління запасами, використання сучасних методів прийняття управлінських рішень тощо.

Метою викладання дисципліни «Операційний менеджмент» є формування у майбутніх менеджерів ЗЕД умінь з розроблення операційної стратегії, створення та використання операційних підсистем як основи забезпечення досягнення місії організації.

Основні завдання дисципліни:

надання знань з основ та категорійного апарату операційного менеджменту;

ознайомлення з принципами та методами раціональної організації, планування і контролю за функціонуванням операційних систем різних видів;

знайомство з особливостями операційного менеджменту на підприємствах різних галузей.

Операції (від англ. «Operation» - дія, операція, робота) - це будь-яка продуктивна діяльність, яка пов'язана із створенням товарів чи послуг.

Діяльність, пов'язана із створенням матеріальної продукції (товарів), звичайно називається «виробничою». В останні роки ця назва усе частіше замінюється на «операційну діяльність».

Операційна діяльність це дії, у результаті яких виробляються товари і послуги, що поставляються організацією в зовнішнє середовище.

Виникнення цього терміну пов'язано із тим, що у наш час зростає значення невиробничої сфери або сфери послуг.

Відомо, що у другій половині ХХ ст. у промислово розвинутих країнах почало формуватися постіндустріальне суспільство. Головним видом діяльності у ньому стає не виробництво, а оброблення інформації та здійснення послуг. З'являються такі терміни як «інформаційне суспільство», «економіка послуг». Характеризуючи інформаційне суспільство, американський вчений Д. Белл писав у 1999 р.: «перш за все це суспільство, що засновано на послугах. Сьогодні у США більше, ніж 70% робочої сили зайнято у сфері обслуговування. Послуги грають важливу роль у будь-якому суспільстві. … В уявленнях класиків економіки послуги вважалися непродуктивною діяльністю, оскільки багатство асоціювалося із товарами… Але, освіта, охорона здоров'я підвищують здібності людей та сприяють укріпленню здоров'я населення, а професійні послуги (аналіз, планування, програмування тощо) забезпечують підвищення продуктивності підприємств та суспільства у цілому» .

У розвитку сервісної діяльності можна виділити такі етапи:

1) В умовах ринкового середовища для підвищення своєї конкурентоспроможності підприємства вимушені, крім виробництва товарів, постачати своїм споживачам також такі послуги, як транспортування, продаж, гарантійне обслуговування та ін.

2) Починає знижуватися частка сімейного доходу, що витрачається на харчування. Засоби, що вивільнилися, направляються спочатку на придбання товарів тривалого користування, предметів розкоші та недвижимості, а потім на відпочинок та вільний час. Розширюється сфера особистих послуг (ресторани, готелі, авто майстерні, туристична індустрія тощо), зростає споживання послуг охорони здоров'я та освіти.

Зараз Україна значно відстає від промислово розвинутих країн щодо показників розвитку сервісної діяльності. Наприклад, в США у сервісі працює близько 80% усіх зайнятих, у Західній Європі - 66%, в Україні - 52,9%. Частка сфери послуг у ВВП США - 75%, в Україні - менше 50%.

Щоб сервісна діяльність процвітала, необхідно знати, як правильно її організовувати, планувати та розвивати, спираючись на досвід інших країн.

Операційний менеджмент - це усі види діяльності, що пов'язані із перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації, покупців [4].

Операційний менеджмент - управління діяльністю, що пов'язана зі створенням товарів чи послуг.

Основна мета операційного менеджменту - забезпечити ефективне та раціональне виконання операцій.

Ефективність - це досягнення цілей, що поставлені перед підприємством, у цілому вона зводиться до задоволення потреб споживачів.

Раціональність - це досягнення поставлених цілей із використанням мінімуму ресурсів.

Сутність операційного менеджменту виражається у функціях або завданнях, для рішення яких він призначений. Ці функції були сформульовані ще А. Файолем:

- Планування - реалізуючи цю функцію, підприємець аналізує стан організації, формулює майбутні цілі й завдання, розробляє стратегію дій. В операційному менеджменті за допомогою функції планування визначається, яку кількість товару може продати підприємство, як буде відбуватися процес виробництва (яке потрібно устаткування, як його краще розмістити, скільки буде вироблятися продукції протягом дня, тижня, кварталу, місяця), скільки буде потрібно ресурсів для виконання виробничої програми, скільки сировини потрібно закупити

- Організація - реалізація наміченого плану. Це забезпечення найкращого використання машин, персоналу, сировини, поділ і кооперація праці, організація нормальних умов роботи.

- Координація - керування спільною діяльністю персоналу, для досягнення загальних цілей.

- Мотивація - стимулює високу якість робіт й активність співробітників. операційний менеджмент проектування

- Контроль - визначає стандарти, норми витрати ресурсів, ведуть облік і контроль якості продукції, облік виготовлення продукції.

На сучасному етапі в операційному менеджменті застосовують чотири методи управління: організаційні, адміністративні, економічні та соціально-психологічні . Сутність цих методів така:

1) Організаційні - перш, ніж починати будь-яку діяльність, необхідно все правильно організувати: розробити регламенти, норми, правила. Тобто спочатку потрібно створити фірму, розставити по місцях людей, дати їм завдання, показати, що потрібно робити, й уже після цього керувати людьми.

2) Адміністративні - методи владної мотивації. Вони зводяться до примусу людей, застосовуються в армії та ін. подібних структурах. Умовою застосування таких методів є безальтернативність виконання поставлених завдань, мінімальна самостійність виконавців, у результаті чого вся відповідальність лягає на керівника, що віддає розпорядження.

3) Економічні - на відміну від адміністративних методів передбачають непрямий вплив на об'єкт керування. Виконавцю вказують тільки цілі й загальну лінію поведінки, а найкращий шлях досягнення поставлених цілей він шукає сам. Ініціатива вигідна для працівника, тому що всіляко заохочується й винагороджується, насамперед, грошовими виплатами. Ці методи керування можуть виявитися обмеженими при керуванні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші є важливим, але не самим головним стимулом до роботи.

4) Соціально-психологічні - допомагають формувати сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, виявляють і розвивають індивідуальні здібності кожного працівника.

1. Управління процесом проектування операційної системи

Термін "операції" є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (державною, приватною тощо).

Операційна функція охоплює всі дії, результатом яких є товари, послуги, що пропонуються організацією на ринку. Без цієї функції, зрозуміло, ніяка організація існувати не може. Для здійснення операційної функції створюється відповідна операційна система.

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосовно промислового підприємства повна система виробничої діяльності називається операційною системою. Банк або лікарня також мають операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом, за виключенням того, що управління операціями охоплює більш широке коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не має нічого спільного з технологією підприємств обробної чи будь-якої іншої галузі промисловості. Однак є певна схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової компанії, банку, клінічної лікарні тощо.

Операційний менеджмент - це термін, що походить від англійського Production and Operations Management, що в перекладі означає управління виробництвом.

Американські професори Річард Чейс та Ніколас Аквілано визначають операційний менеджмент як управління всіма ресурсами, необхідними для виробництва продукції та надання послуг організацією. Інші американські дослідники: Сег Лі та Марк Шнай-дер'янс визначають операційний менеджмент як науку про концепції, методи, процедури, технологію, які використовуються управлінцями в процесі створення та функціонування операційної системи

Російські професори З.П.Румянцева та Н.А.Саломатін визначають виробничий менеджмент як систему взаємозв'язаних елементів, що характеризують виробництво, його організацію, технічне обслуговування, а також управління виробничою стратегією, програмою, виробництвом в оперативному режимі, матеріальним забезпеченням виробництва, ціноутворенням, витратами у виробництві144. Кожний із визначених елементів стосується управління виробництвом і вимагає відповідного розгляду у їх взаємозв'язку та взаємодії.

Отже, можна зробити висновок, що управління операціями стосовно підприємства - це процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок в товари та послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища.

Система операційного менеджменту формується, виходячи з операційної стратегії.

Найчастіше операційну систему подають як сукупність трьох взаємопов'язаних підсистем: переробної, підсистеми забезпечення та підсистеми планування і контролю.

Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов'язану безпосередньо з перетворенням вхідних величин у вихідні результати.

Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом виходів, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми.

Підсистема планування та контролю отримує від переробної системи інформацію про стан системи. Інформація надходить із мікросередовища (цілі, політика, персонал тощо) та із зовнішнього середовища (попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку техніки тощо).

Основною метою операційного менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними затратами. Завдання кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управлінська мета залишається однією для всіх: безумовне виконання заданої виробничої програми і досягнення при цьому мінімальних витрат матеріалів, праці, часу та грошових засобів.

На практиці більшість зарубіжних фірм використовує додаткові критерії оцінки та контролю своїх цілей. Типовими критеріями для оцінки промислової фірми є:

1. Кількість виготовленої продукції.

2. Видатки на матеріали, сировину, персонал тощо.

3. Утримання обладнання.

4.Якість та надійність продукту.

5. Вчасність доставки.

6. Капіталовкладення та їх окупність.

7. Гнучкість при зміні продукту.

8. Гнучкість зміни обсягів виробництва.

Однак більшість із цих критеріїв характеризують діяльність виробника і меншою мірою спрямована на споживачів. Тому Річард Шонбергер, беручи до уваги досвід найкращих компаній, виділяє такі критерії оцінки цілей корпоративного рівня:

1. Витрати споживача.

2. Виграш часу.

3. Якість продукції.

4. Гнучкість.

Цілком очевидно, що критерії Р.Шонбергера є досить вдалою спробою реалізувати маркетинговий підхід в управлінні.

У сучасних умовах господарювання специфіка управління виробництвом визначається з врахуванням ринкових умов, які з середини 80-х років характеризуються такими чинниками:

* скорочення життєвого циклу товару, розширення номенклатури виробів при зменшенні їх обсягів (а не виробництво великих партій стандартних продуктів);

* значне ускладнення технологічних процесів (порівняно з конвеєрними пініями), що зумовлює підвищення вимог до кваліфікації та рівня підготовки персоналу;

* зростання вимог до рівня якості обслуговування та термінів виконання замовлень, що викликає труднощі у використанні традиційних виробничих систем та у механізмі прийняття рішень.

Вдосконалення менеджменту у сфері виробництва передбачає:

* орієнтацію діяльності фірми на довготривалу перспективу;

* проведення фундаментальних наукових досліджень:

* диверсифікацію виробництва;

* інтенсивну інноваційну діяльність;

* максимальне використання творчої активності персоналу.

Основна мета організації (підприємства та його підрозділів) реалізується виконанням виробничої програми, якою визначається перелік, кількість, терміни та вартість виготовлення продукції.

Основою для формування виробничої програми є стратегічний план виробництва, який розробляється за результатами вивчення кон'юнктури ринку та збуту продукції. Ця сфера діяльності стосується вищого рівня менеджменту: тут великого значення набуває стратегічне мислення керівників, яке дозволяє обґрунтувати основні напрями розвитку, надати цілеспрямованості та гнучкості в роботі. Гнучкість виявляється у завчасному передбаченні можливості подальшого розвитку підприємства та його підрозділів у зв'язку із зміною ринкової ситуації. Враховуючи це, при формуванні виробничої програми також визначаються заходи реконструкції або вдосконалення організації та управління виробництвом, формуються зв'язки із зовнішнім середовищем.

Для кожного періоду планування необхідно визначити дві змінні:

1. Обсяг виробництва.

2. Кількість робітників, задіяних в даний період.

У менеджменті виділяють три основні стратегії планування обсягу виробництва:

1. Постійний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили. Цей варіант стратегії передбачає стабільність обсягів виробництва продукції незалежно від коливань попиту. У цій ситуації кількість найманих робітників також залишається незмінною. Різницю між обсягом сукупного попиту та обсягом виробництва компенсують збільшенням або зменшенням запасів виготовленої продукції чи портфеля відкладеного пориту клієнтів. Такий принцип найчастіше використовують у капіталомістких виробництвах з відносно низькими питомими затратами на зберігання продукції або створення портфеля відкладених замовлень.

2. Змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили. При такому варіанті планування обсяги виробництва змінюються залежно від попиту, але чисельність робочої сили залишається стабільною. Диспропорції між обсягом виробництва та чисельністю робочої сили регулюють організацією понадурочної роботи, наданням відгулів або передачею частини обсягу робіт субпідрядникам. Цей варіант стратегії реалізується у трудомістких "галузях, де використовується висококваліфікована робоча сила, а створення запасів готової продукції або портфеля відкладених замовлень обходиться дорого чи зовсім неможливе.

Змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили. Цей варіант планування передбачає найм та звільнення робітників залежно від зміни обсягів виробництва.

Така стратегія здійснюється у трудомістких виробництвах, які не потребують висококваліфікованої праці, а також у випадках, коли робітники віддають перевагу сезонній роботі.

Будь-яка операційна система може використати один з розглянутих варіантів вироблення оптимального плану виробництва з мінімальними витратами. На практиці найчастіше одночасно реалізується два, а то й три варіанти стратегії планування.

У сучасних умовах господарювання в Україні формування виробничих програм для об'єднань і їх підрозділів базується на єдиних принципах отримання максимального прибутку.

2. Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації

Менеджмент організації передбачає управління її діяльністю з виробництва продукції. Решта напрямів діяльності підприємства призначені забезпечувати нормальну роботу з випуску продукції. Саме виробництвом продукції і опікується операційний менеджмент. Ефективнішому управлінню підприємством сприяє розроблення наукових основ менеджменту, виділення його умовно самостійних частин, серед яких операційному менеджменту відводиться центральне місце. На рис. 2 показано місце операційного менеджменту в системі менеджменту організацій. Операційний менеджмент міститься посередині життєвого циклу продукції, тобто виробництву продукції передують стадії стратегічного управління, маркетингу, науково-дослідної роботи тощо. Після стадії виробництва продукції настають стадії підготовки до функціонування, експлуатації тощо. Решта елементів менеджменту організації забезпечують управління відповідними функціональними зонами й оптимізують діяльність фірми загалом.

Рис. 2. Операційний менеджмент у системі менеджменту організації

3. Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації

Стратегічне планування набуває сенсу лише тоді, коли воно реалізується на рівні виробництва продукції підприємства.

Операційна стратегія полягає в розробці загальної політики і планів використання ресурсів фірми, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Операційна стратегія разом із корпоративною стратегією охоплює увесь спектр діяльності компанії і передбачає довгостроковий процес, покликаний забезпечити фірмі можливість швидко реагувати на будь-які неминучі зміни у майбутньому.

4. Рівні стратегій і сутність операційної стратегії

У практиці країн із ринковою економікою прийнято виділяти три ієрархічні рівні стратегій:

* корпоративний;

* бізнесовий, або діловий;

* функціональний.

Корпоративна стратегія міститься на первинній ієрархії. Її формує вище керівництво (рада директорів, керівники функціональних підрозділів). Менеджери корпоративного рівня вивчають конкурентні переваги підприємства на основі моделювання та розробки довгострокових планів.

Бізнесовий, або діловий рівень, -- це середній рівень в ієрархії прийняття рішень. Бізнесова стратегія зосереджує увагу на кращих засобах досягнення успіхів при реалізації ділових пропозицій. Вона націлена на визначення типу переваг на ринку, передбачає заходи у відповідь на зміни зовнішніх умов і ринкової ситуації. Менеджерицього рівня повинні доводити до відома конкретних підрозділів ідеї, генеровані на корпоративному рівні. Вони визначають, як підприємство повинно конкурувати на ринку з огляду на конкурентні переваги підприємства.

Функціональний рівень стратегії -- найнижчий в ієрархічній системі. Стратегія цього рівня спрямована на здійснення плану дій з управління окремими функціональними підрозділами всередині підприємства і повинна підтримувати стратегію ділового рівня.

Функціональна стратегія охоплює такі види діяльності:

* виробництво продукції підприємства;

* дослідження і розвиток;

* управління персоналом;

* управління запасами;

* оперативне управління;

* управління фінансами, маркетинг тощо.

Функціональні стратегії, як правило, розробляють керівники підрозділів, а переглядають керівники підприємств. Головним завданням функціональних менеджерів є упровадження стратегічної політики й виконання стратегічних планів організації.

Із цієї класифікації видно, що операційна стратегія розробляється на основі економічної стратегії підприємства, тому вона охоплює ті самі елементи і фактори, але конкретизує їх для кожного структурного підрозділу. Іншими словами, шляхом декомпозиції стратегії підприємства формується економічна стратегія виробництва -- загальна концепція того, як досягаються визначені конкретні цілі виробництва продукції при відповідних обмеженнях ресурсів. Операційна стратегія охоплює різноманітні компоненти, які можна зобразити схематично (рис. 3). Ці компоненти мають стратегічне й тактичне значення і потребують відповідних рішень.

Рис. 3. Компоненти операційної стратегії

Список літератури

1. Бєлінський П. І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник.-- К.: Центр навч. літ-ри, 2005.

2. Василенко В. О., Ткаченко Т. І. Виробничий (операційний) менеджмент: Навч. посіб. / За ред. Василенка В. О. -- К.: ЦУЛ, 2003.

3. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. Принципы и практика. -- СПб.: Питер, 2000.

4. Курочкин А. С. Операционный менеджмент: Учеб. пособие. -- К.: МАУП, 2000.

5. Макаренко М. В., Махалина О. М. Производственный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. -- М.: ПРИОР, 1998.

6. Плоткін Я. Д., Пащенко І. Н. Виробничий менеджмент. -- Л.: ІВЦ “ІНТЕЛЕКТ+”, 1999.

7. Сумець О. М. Основи операційного менеджменту: Підручник для студ. економ. спец. / За ред. проф. О. Л. Яременка. -- К.: ВД “Професіонал”, 2004.

8. Фатхутдинов Р. А. Производственный менеджмент. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

9. Чейз Р. Б., Эквилайн Н. Дж., Якобс Р. Ф. Производственный и операционный менеджмент / Пер. с англ. -- М.: ИД “Вильямс”,2001.

Размещено на Allbest.ru