Удосконалення механізмів регулювання соціальних процесів на рівні громади

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Спеціальність 25.00.04 - Місцеве самоврядування

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ НА РІВНІ ГРОМАДИ

ВИКОНАЛА МЕХЕДОВА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

ДОНЕЦЬК - 2011

АНОТАЦІЯ

муніципальний менеджмент управління самоврядування

Мехедова Т.М. Удосконалення механізмів регулювання соціальних процесів на рівні громади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.04 - місцеве самоврядування. - Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. - Донецьк, 2011.

В роботі узагальнено існуючі підходи до забезпечення соціальної безпеки людини і суспільства, визначено поняття і чинники соціальної стійкості населення. Обґрунтовано науково-теоретичні підходи до підвищення ролі первинного рівня місцевого самоврядування у регулюванні соціальних процесів шляхом формування і зміцнення соціальної стійкості населення на засадах соціального партнерства.

На основі аналізу індикаторів соціального стану населення міст Донецької області сформульовано концептуальні засади формування соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади. Обґрунтовано трансформацію функцій муніципального менеджменту у контексті регулювання соціальних процесів на рівні громади на основі підвищення ролі органів самоорганізації населення, інших структур громадянського суспільства. Розроблено механізм розвитку соціального партнерства у сфері надання публічних послуг населенню з широким залученням недержавних організацій і визначені напрями законодавчо-нормативного упорядкування їх взаємодії. Запропоновано механізм регулювання соціальних процесів на рівні громади.

Ключові слова:соціальна безпека, соціальна стійкість, територіальна громада, соціальне партнерство, муніципальний менеджмент, органи самоорганізації населення, публічна послуга, механізм регулювання соціальних процесів.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток трансформаційних процесів в українському суспільстві у напрямі демократизації влади і управління, розбудови системи місцевого самоврядування, підвищення громадського інтересу до різних форм участі населення у процесі прийняття рішень стосовно розвитку територіальної громади вимагають досягнення принципово нового рівня розуміння ролі і місця особи, окремого члена місцевої спільноти у цих процесах, усвідомлення власної відповідальності за результати публічного управління розвитком громади. Зростання вимог до відповідальності і результативності публічного управління громадськими справами зумовлює необхідність підвищення соціальної відповідальності за досягнення людино-орієнтованих цілей суспільного розвитку усіх учасників цього процесу, включаючи окрему людину як носія індивідуальних інтересів, потреб, мотивів, які реалізуються в державі і громадському суспільстві.

Разом з тим, нинішній етап розвитку механізмів регулювання соціальних процесів в країні характеризується підвищеною увагою до теоретико-методичних і прикладних аспектів розвитку взаємодії органів державного управління і місцевого самоврядування щодо створення і забезпечення умов розвитку людського потенціалу населення, підвищення добробуту і рівня життя людини, забезпечення реалізації прав громадян через місцеве самоврядування, підвищення відповідальності органів і посадових осіб державного управління і місцевого самоврядування у процесі суспільного розвитку, залишаючи практично поза увагою відповідальність самої людини за власний рівень і спосіб життя. Патерналістські тенденції спричиняють утриманські інтереси серед значної частини населення, незацікавленість у виробленні власної активної громадянської позиції, байдужість до громадських справ, пасивність і суспільну безвідповідальність. Включення широких верств населення у процес демократизації і децентралізації влади і управління соціально-економічним розвитком країни і територій потребує переосмислення сутності і змісту взаємодії населення, органів державного управління і місцевого самоврядування, бізнес-структур, інститутів громадського суспільства на основі встановлення міри відповідальності усіх учасників на засадах соціального партнерства у процесі розбудови функціональних, структурних і організаційних механізмів управління суспільством.

Вагомий внесок у розвиток теоретико-методологічних основ, концепцій і підходів до розвитку територіальної громади, забезпечення участі її членів у прийнятті рішень стосовно її розвитку, впровадження принципів соціального партнерства в процеси управління територіальним розвитком здійснили такі вітчизняні і зарубіжні науковці, як В. Борденюк, Н. Борецька, В. Воронкова, Г. Губерна, Н. Діденко, В. Ільяшенко, О. Кожемяченко, П. Круш, А. Мельник, Г. Монастирський, В. Новиков, О. Новикова, Н. Оленцевич, О. Осауленко, В. Переверзєв, О. Поплавська, В. Скуратівський та інші. Разом з тим, залишаються недостатньо розробленими наукові проблеми формування теоретичних засад, концептуальних і організаційно-методичних положень щодо створення дієвих механізмів регулювання соціальних процесів в Україні на основі підвищення рівнів зацікавленості і відповідальності особи, населення за реалізацію власного економічного, інтелектуального, соціального, трудового потенціалу. Цим зумовлюється вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах науково-дослідної теми Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 99.04.4 «Процеси самоорганізації і самовизначення як джерело розвитку системи місцевого самоврядування» (номер державної реєстрації 0107U004221, 2007-2010 рр.) відповідно до тематичних планів науково-дослідницької роботи кафедри маркетингу. Автором у межах наведеної теми проведено аналіз соціальної політики держави і розвитку соціального партнерства як основної форми об'єднання державного та недержавного соціального регулювання, визначено напрями трансформації мотиваційного чинника у системі муніципального менеджменту.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні і розробці теоретико-методичних положень, організаційних підходів і прикладних засад удосконалення механізмів регулювання соціальних процесів на первинному рівні місцевого самоврядування.

Поставлена мета визначила необхідність розв'язання та вирішення таких завдань:

- узагальнити науково-теоретичні підходи до регулювання процесів соціального розвитку в Україні і забезпечення соціальної безпеки суспільства і людини;

- виявити сутність і чинники формування соціальної стійкості на рівні особи і суспільства у цілому;

- проаналізувати показники соціального стану населення на прикладі окремих міст і Донецької області у цілому;

- обґрунтувати концептуальні засади регулювання соціальних процесів на рівні територіальної громади;

- визначити напрями функціональних трансформацій системи муніципального менеджменту;

- обґрунтувати шляхи розвитку соціального партнерства у забезпеченні соціальної стійкості населення;

- розробити організаційно-методичні підходи до формування механізму забезпечення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади.

Об'єктом дослідження є процеси державного регулювання суспільного розвитку.

Предметом дослідження є теоретичні й організаційно-методичні основи формування механізмів регулювання соціальних процесів на первинному рівні місцевого самоврядування.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження склали роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених і спеціалістів в області теорії державного управління і місцевого самоврядування, теорії і технологій соціального партнерства, муніципального менеджменту. В роботі використані законодавчі акти України, методичні положення й інструктивні матеріали з питань державного регулювання соціального розвитку країни, місцевого самоврядування, інша спеціальна наукова література, результати досліджень і спостережень автора. У роботі було застосовано методи: порівняльний контент-аналіз, структурний аналіз і узагальнення - для визначення шляхів підвищення соціальної безпеки і соціальної стійкості населення; статистичний аналіз - для визначення показників соціального стану населення регіону; системний і комплексний підходи до формування теоретичних положень щодо підвищення ролі місцевого самоврядування в регулюванні соціальних процесів у державі - для визначення концептуальних засад формування соціальної стійкості населення; методи конкретизації й організаційно-структурного синтезу - для формування механізмів забезпечення соціальної стійкості населення на первинному рівні місцевого самоврядування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному обґрунтуванні і розробці методичних та організаційних засад і науково-прикладних рекомендацій з удосконалення механізмів регулювання соціальних процесів на основі формування і зміцнення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади. Наукова новизна результатів дослідження, одержаних особисто автором, полягає у наступному.

Вперше:

запропоновано визначення соціальної стійкості населення як стабільності економічного і соціального стану громадян у довгостроковій перспективі, заснованій на адаптаційній здатності їх забезпечувати умови власного відтворення шляхом реалізації свого соціального потенціалу без порушення або загрози порушення соціальної безпеки суспільства у цілому;

удосконалено:

організаційно-методичні засади надання суспільних послуг населенню як основи забезпечення соціальної стійкості особи шляхом розвитку партнерства державних органів управління і органів місцевого самоврядування з недержавними організаціями;

функціональну структуру муніципального менеджменту на основі підвищення ролі функцій соціальної координації, регулювання і організації, соціальної мотивації і сутнісної зміни функції інформаційного забезпечення;

дістали подальшого розвитку:

теоретико-методичні підходи до підвищення ролі первинного рівня місцевого самоврядування у регулюванні соціальних процесів на рівні території;

науково-методичні положення розвитку соціального партнерства у сфері формування і зміцнення соціальної стійкості особи і суспільства;

організаційно-методичні підходи до удосконалення механізмів регулювання соціальних процесів на основі реалізації суспільного потенціалу органів самоорганізації населення.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що застосування запропонованих розробок розширює шляхи розвитку процесів регулювання рівня соціальної безпеки і соціальної стійкості населення території, держави і суспільства на основі формування організаційно-методичних положень, процедур і технологій взаємодії первинних органів місцевого самоврядування з населенням і недержавними організаціями.

Теоретичні розробки автора, практичні висновки і пропозиції дисертаційної роботи впроваджені у практичну діяльність Донецької обласної державної адміністрації при організації взаємодії з органами місцевого самоврядування, бізнес-структурами і організаціями недержавного сектору на засадах соціального партнерства (довідка Донецької облдержадміністрації № 1-04/836 від 24.09.2010 р.), а також використовуються у навчальному процесі Донецького державного університету управління за програмами підготовки магістрів і спеціалістів при викладанні курсу «Регіональний маркетинг» (довідка № 1-12/302 від 30.08.2010р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і результати, що характеризують наукову новизну, отримано й сформульовано автором особисто. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам. Внесок автора у колективні наукові роботи конкретизовано у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень доповідалися та отримали схвалення на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу ДонДУУ за результатами наукової роботи у 2004-2009 рр., ІV Міжнародному науковому конгресі «Теорія та практика державного управління» (м. Харків, 26 лютого 2004 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень - 2004» (м. Дніпропетровськ, 21-30 червня 2004 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу - 2006» (м. Дніпропетровськ, 18-29 вересня 2006 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1 - «Соціальна орієнтація як основа суспільного розвитку» - присвячений розкриттю теоретичних підходів до державного регулювання соціального розвитку і соціальної безпеки, сприяння розвитку соціального партнерства, визначенню ролі низової ланки місцевого самоврядування у регулюванні соціальних процесів. На основі аналізу теоретичних засад державного регулювання процесів соціального розвитку і підвищення соціальної безпеки держави, суспільства і окремої людини встановлено провідну роль соціальної політики у досягненні соціальної безпеки держави, суспільства і громадянина. Сьогодні у соціальній політиці України присутні ознаки, характерні для ліберальної, соціально-демократичної і консервативної моделей соціальної держави. Активне залучення механізмів державного регулювання соціальних процесів в країні стає передумовою досягнення найбільш пріоритетних цілей сучасної соціальної держави, що розгортається у прояві її системно пов'язаних між собою функцій, узагальнених в табл. 1.

Таблиця 1. Функції сучасної соціальної держави

Функції сучасної соціальної держави у цілому можуть бути представлені як захисні і функції розвитку. Метою сучасного реформування соціального

захисту населення є перетворення системи повного державного забезпечення у систему «створення можливостей», тобто залучення ринкових механізмів суспільного перерозподілу через зміцнення позицій економічно активної частини населення як внутрішнього економічного інвестора соціальної сфери. При збереженні і розвитку системи соціального захисту населення заходи по державному регулюванню соціальних процесів не повинні пригнічувати відповідальність і ініціативу індивідуума за власний добробут, ізолюючи його від ефективної конкурентної боротьби в умовах ринкової економіки.

Соціальна політика як цілеспрямована діяльність системи державних і громадських інститутів, суспільних організацій і окремих громадян, спрямована на забезпечення реалізації природних прав людини, гарантуючих її життєдіяльність і розвиток як соціальної особи за умови неухильного дотримання її громадянських прав і свобод, зумовлює необхідність підвищення ролі і соціальної відповідальності усіх суб'єктів соціальної політики: держави, бізнесу, громадянина. В цьому аспекті соціальна відповідальність є якісною характеристикою індивідуума, через нього - соціальної групи, а через соціальні групи - суспільства у цілому. При цьому держава має забезпечити соціальну справедливість, тобто рівні можливості для реалізації трудового потенціалу і задоволення соціально-економічних потреб, соціальну солідарність - спільну відповідальність громадян, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів, розвивати соціальне партнерство - цивілізовану систему відносин у соціально-трудовій сфері, яка базується на узгодженні і захисті інтересів працівників, роботодавців, органів державної влади і місцевого самоврядування. У категоріях соціального партнерства поняття «соціальна стійкість населення» має визначатися як стабільність економічного і соціального стану громадян у довгостроковій перспективі, заснована на адаптаційній здатності їх забезпечувати умови власного відтворення шляхом реалізації свого соціального потенціалу без порушення або загрози порушення соціальної безпеки суспільства у цілому.

Дослідження показало різке зростання значущості соціально-поселенської спільноти як структурного елементу суспільства. Усвідомлення індивідом своєї приналежності до цієї спільноти, межі якої визначені адміністративно-територіальним устроєм держави, ролі цієї спільноти у забезпеченні його власної соціальної стійкості і своєї ролі у соціальній стійкості спільноти набуває особливого значення. На цій основі виділяється новий рівень забезпечення соціальної стійкості як індивіда, так і суспільства - рівень територіальної громади. Громада та її самоврядні органи вирішують проблеми, що виникають як наслідок спільного проживання людей у територіальній громаді, пов'язані із самобутніми національними особливостями місцевих жителів тощо. Формування органічного, внутрішньо притаманного територіальній громаді соціального простору потребує чітко спрямованих управлінських зусиль, узгоджених з економічними і суспільними тенденціями, що розвиваються у межах певного територіального утворення. При цьому підвищення соціальної стійкості населення території перебуває у прямій залежності від того, наскільки ці напрями відповідають один одному. Характерною рисою суспільного феномену самоврядування є те, що і об'єкт, і суб'єкт управління є активними, причому інтереси і цілі об'єкта управління мають більш високий пріоритет, що потребує розглядати місцеве самоврядування як цілеспрямовану взаємодію суб'єкта і об'єкта управління. Місцеве самоврядування на первинному рівні як фактор самоорганізації населення у державі і громадянському суспільстві, як виразник інтересів, очікувань і цінностей територіальної громади має стати стимулом соціальної активності населення у забезпеченні власної соціальної стійкості через самовизначення, створення відповідних умов для повнішої самореалізації, підвищення соціальної відповідальності кожного члена територіальної громади за власний і громадський розвиток.

Розділ 2 - «Створення загальних підходів до підвищення ролі первинного рівня місцевого самоврядування в регулюванні соціальних процесів» - присвячений виявленню чинників соціальної стійкості населення, аналізу індикаторів соціального стану населення (на прикладі Донецької області і її окремих міст), визначенню концептуальних засад формування соціальної стійкості населення.

В роботі виявлено, що система показників рівня життя населення включає як економічні, так і соціальні характеристики, що зумовлено тісним взаємозв'язком категорій «соціальна безпека» і «економічна безпека», що формує категорію «соціально-економічна безпека» людини. На основі дослідження основних елементів соціально-економічної безпеки, структури і взаємодії складових індивідуального добробуту визначені чинники соціальної стійкості особи, до яких віднесено: рівень індивідуального добробуту; освітньо-професійний рівень; стан здоров'я; вікову категорію; загальнокультурний рівень; індивідуальні психофізіологічні особливості; індивідуальну систему цінностей і життєвих пріоритетів.

У діяльності органів місцевого самоврядування первинного рівня у процесі формування і підвищення соціальної стійкості населення виділені два принципово відмінних за змістом напрямки. Перший напрямок відбиває функцію органу місцевого самоврядування як представника інтересів територіальних громад. Органи місцевого самоврядування у межах власних повноважень і повноважень, делегованих їм органами державної влади, мають виконувати певні обов'язки щодо забезпечення реалізації соціальної відповідальності держави стосовно формування і підвищення соціальної стійкості населення. Другий напрямок випливає із сутності органу місцевого самоврядування як інституції, що приймає рішення в інтересах і від імені територіальних громад стосовно питань місцевого значення, повсякденного життя громади, реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території. У такому розумінні орган місцевого самоврядування є суспільною інституцією, яка має координувати спільні зусилля окремих осіб - членів громади у намаганні створити сприятливі умови для підвищення власної соціальної стійкості як прояву соціальної відповідальності особи перед суспільством, державою.

Аналіз динаміки індикативних показників соціального стану населення Донецької області і окремих її міст, які мають найбільший вплив на формування соціальної стійкості населення, показав, що захворюваність гострими і хронічними захворюваннями, інфекційними і соціально детермінованими хворобами з 2002 року має тенденцію до зростання. Демографічна ситуація характеризується стійким перевищенням смертності над народжуваністю, хоча темпи скорочення населення поступово уповільнюються. Динаміка кількості студентів у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації збігається з демографічними показниками області, а кількість учнів професійно-технічних навчальних закладів незначним чином зростає. Перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у середньому і малому місті практично не впливає на рівень безробіття, хоча підвищує економічну активність населення працездатного віку по області у цілому. У культурному житті населення області спостерігається спад активності, хоча його темпи останніми роками незначним чином уповільнюються. Практично незмінними залишається співвідношення коефіцієнтів шлюбності і розлучуваності як у міській, так і у сільській місцевостях. Знижується кількість зареєстрованих злочинів, однак стабільно зростає питома вага молоді до 30 років серед засуджених за тяжкі злочини. Таким чином, за переважною більшістю індикативних показників рівень соціальної стійкості населення області не може вважатися задовільним.

Обґрунтовано необхідність державного сприяння розвитку соціального партнерства щодо забезпечення соціально-економічної безпеки людини і суспільства, яке має виходити з таких концептуальних положень. Збереження провідної ролі держави у забезпеченні і гарантії прав громадян, стабільності і суспільної злагоди має забезпечувати актуалізацію функції держави-арбітра у соціальному діалозі, що реалізується шляхом встановлення принципів, процедур, правил взаємодії учасників - соціальних партнерів і гарантії їх законних прав і інтересів у цьому процесі. Створення системи соціальної взаємодії передбачає забезпечення економічних умов підвищення соціальної відповідальності бізнесу за сталий соціально-економічний розвиток території. Місцеве самоврядування як форма здійснення публічної влади в державі у процесі соціального партнерства має виконувати три принципово відмінні, але тісно взаємопов'язані функції:

реалізації власних і делегованих повноважень влади і управління у сфері соціально-економічної політики, соціального захисту населення, підвищення добробуту, якості і рівня життя;

фактору волевиявлення і реалізації прав громадян, забезпечення участі членів територіальної громади у прийнятті рішень стосовно її розвитку;

об'єднуючої ідеї, фактору самоорганізації, підвищення соціальної активності і відповідальності громадян на особистому і суспільному рівнях.

Створення дієвого механізму соціального партнерства потребує формування нової соціальної моделі взаємодії партнерів щодо подолання явища вилучення із суспільного життя, що вимагає вирішення таких завдань: забезпечення переваг праці (порівняно з безробіттям) та гарантованого доходу; гарантування життєздатності і стабільності пенсійних схем; сприяння залученню до суспільного життя завдяки гарантованому мінімальному доходу, доступу до послуг охорони здоров'я та запобігання соціальним ризикам; забезпечення високого і стабільного рівня охорони здоров'я та екології; запобігання соціальним ризикам, що спричиняють вилучення із соціального життя. Обов'язковою умовою має виступати створення науково побудованого підходу, системи принципів, моделей і процедур управління соціально-економічним розвитком території на засадах соціального партнерства за рахунок узагальнення досвіду саморозвитку і узгодження інтересів учасників і зацікавлених осіб територіального розвитку. У вихідному стані такий підхід має бути побудований як відкрита і здатна до саморозвитку система принципів, цінностей і правил діяльності щодо аналізу і розв'язання проблемних і кризових ситуацій у соціальному та економічному житті території і країни.

Таким чином, механізм регулювання соціальних процесів на засадах соціального партнерства держави, бізнесу і громади з метою формування і підвищення соціальної стійкості населення може бути представлений, як показано на рис. 1.

Розділ 3 - «Формування механізмів забезпечення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади» - присвячений обґрунтуванню трансформації функцій муніципального менеджменту у контексті регулювання соціальних процесів на рівні громади, визначенню шляхів розвитку соціального партнерства у сфері надання суспільних послуг, розробці механізму забезпечення соціальної стійкості населення на первинному рівні місцевого самоврядування. В роботі показано, що історично процес формування місцевого самоврядування в Україні акцентував увагу на соціальній системі як цільовому об'єкті, у якому досягнення індивідуальних цілей стає можливим тільки через досягнення загальних цілей. Недостатня увага до територіальної громади як до соціальної системи у аспекті цілеспрямованої взаємодії окремих особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей і має свої власні мотиви, інтереси, закріплена певною мірою в інституціональному забезпеченні місцевого самоврядування, зокрема - органів самоорганізації населення.

Територіальний принцип самоорганізації населення за своєю суттю сприяє виокремленню і переважанню функцій, пов'язаних такими інтересами населення, які зумовлені лише спільним проживанням. Осторонь залишаються об'єднання громадян на основі їх особистих інтересів: трудових, економічних, культурних тощо. Мірою зменшення території зменшується можливість існування у її межах формальних і неформальних організацій населення, побудованих за іншими ознаками спільності. З позицій підвищення соціальної відповідальності особи за власну соціальну стійкість у системі соціального партнерства функції органів місцевого самоврядування мають отримати нову цільову орієнтацію, здатну забезпечити усвідомлену активну соціальну позицію особи.

Така цільова орієнтація є можливою лише за умови сприйняття територіальної громади як цільового об'єкта, для якого досягнення загальних цілей є реальним через досягнення цілей індивідуальних. Законодавчо закріплені власні повноваження органів самоорганізації населення надають їм високий потенціал у реалізації політики місцевого розвитку, спрямованої на формування і зміцнення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади.

Активізація процесів самоорганізації, надання відповідних повноважень і забезпечення фінансової основи діяльності органів самоорганізації населення потребує акцентуалізації певних функцій муніципального менеджменту. Набуває особливого значення функція соціальної координації, яка передбачає, що органи місцевого самоврядування мають стати центром тяжіння між членами територіальної громади, соціальними угрупуваннями муніципального утворення, підприємствами, концентруючи їх зусилля для виконання спільних завдань на основі формування інституту соціального партнерства. Має бути посилена регулююча функція, яка передбачає спрямування розвитку управлінського об'єкта у межах програмних орієнтирів шляхом встановлення певних рамкових умов його функціонування, а також організаційна, що забезпечує визначення у межах закону структури самоврядних органів стосовно особливостей території і цільових орієнтирів її розвитку; розподіл повноважень між зазначеними органами та їх підрозділами; вибір ефективних форм управлінської діяльності. Трансформація мотиваційного чинника у системі муніципального менеджменту виступає ключовим елементом вирішення поставленої задачі і має здійснюватися у напрямі підвищення зацікавленості територіальних діячів у реалізації стратегії розвитку муніципального утворення, зокрема населення - через досягнення індивідуальних цілей економічного і соціального характеру на основі власних активних і цілеспрямованих дій. Особливої ваги набуває функція інформаційного забезпечення, яка у системі муніципального менеджменту має отримати самостійне значення і стати рівноправною складовою, а не тільки забезпечувальною частиною функції системного аналізу.

В роботі обґрунтовано, що однією з форм реалізації органами місцевого самоврядування як функції захисту, так і функції розвитку є надання послуг населенню територіального утворення. Виконання частини таких послуг може бути покладено на приватні або автономні (недержавні) некомерційні організації. Це зумовлюється процесом децентралізації повноважень на користь місцевих органів державного управління і органів місцевого самоврядування та поступовим обмеженням ролі держави у деяких напрямках, життєво важливих для певних територіальних громад. Недержавні організації і організації, засновані на сусідстві, завдяки прямому контакту з людьми є краще обізнаними у проблемах населення, повсякденної життєдіяльності, над якими державні органи не працюють у силу місцевої специфіки таких проблем, які, однак, можуть суттєво позначатися на рівні соціальної стійкості населення.

Таким чином, ефективність надання публічних послуг може бути підвищена шляхом залучення до цього недержавних організацій та органів, заснованих на сусідстві, до яких в Україні можуть бути віднесені як формальні організації (будинкові, вуличні, квартальні, селищні комітети), так і неформальні організації і об'єднання громадян (як провідники інтересів певних груп населення). На основі аналізу зарубіжного досвіду запропоновано узагальнений механізм розвитку соціального партнерства у сфері надання публічних послуг як основи соціального захисту і створення умов для підвищення соціальної стійкості населення і визначені напрями законодавчо-нормативного впорядкування взаємодії, розмежування обов'язків і повноважень усіх учасників надання публічних послуг населенню.

Актуалізація функцій соціальної координації, мотивації, організації та регулювання, виокремлення функції інформатизації у системі муніципального менеджменту як основи соціального партнерства і взаємодії у забезпеченні соціальної стійкості населення, широке залучення недержавних організацій до надання публічних послуг населенню вимагають створення принципово нового підходу до формування механізму забезпечення соціальної стійкості населення на первинному рівні місцевого самоврядування. Під таким механізмом слід розуміти сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційних, правових, матеріально-фінансових, політичних, інституціональних та інформаційних засобів впливу органу місцевого самоврядування на ті суспільні відносини, що перебувають у межах його повноважень. У роботі запропоновано механізм регулювання соціальних процесів шляхом формування і зміцнення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади, який складається з 5 блоків (рис.1).

Блок забезпечення економічної безпеки і розвитку. Забезпечує гарантії участі населення у функціонуванні економічної підсистеми розвитку території через підтримання соціальної орієнтації ринкової економіки, спрямування економічної свободи на створення умов для високої якості трудового процесу і професійного розвитку, заохочення населення і створення умов для продуктивної зайнятості через підвищення економічної активності населення, якісне формування й ефективну реалізацію трудового потенціалу, у тому числі - шляхом стимулювання розвитку власних можливостей населення.

Блок гарантій демократичного устрою і демократичного розвитку. Забезпечує реалізацію територіальною громадою конституційного права на самоврядне вирішення своїх місцевих проблем на основі сприяння свідомому залученню кожного громадянина до процесу життєдіяльності територіальної спільноти, згуртуванню, зміцненню самої спільноти як цілеорієнтованої системи індивідів, забезпеченню суспільної злагоди, розвитку інфраструктури громадянського суспільства.

Блок забезпечення культурно-побутових прав і свобод та культурного розвитку. Забезпечує гарантії задоволення культурних інтересів населення, включаючи освіту і науку, охорону здоров'я і громадського порядку, відпочинок і проведення вільного часу, релігійні уподобання, побутові потреби і звички, з метою удосконалення духовного світу людини у контексті наближення її до загальноцивілізаційних цінностей поряд зі збереженням творчого потенціалу індивіда як члена самобутньої спільноти.

Рис. 1. Структурно-функціональна схема механізму регулювання соціальних процесів шляхом формування і зміцнення соціальної стійкості населення на рівні громади

Блок екологічної безпеки і розвитку. Забезпечує гарантії екологічно безпечного економічного і соціального розвитку території, гармонізацію взаємовідносин у системі «людина - природа», поступовий перехід до екологічно збалансованого розгортання процесу життєдіяльності громади, зменшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, збереження унікальних природних об'єктів, біорізноманіття, гармонійність існування людини як природної істоти у природі.

Блок регулювання демографічних процесів і демографічного розвитку. Забезпечує моніторинг природного руху населення і регулювання його механічного руху, змін загальної чисельності населення та його статевовікової структури, сприяння умовам подолання демографічної кризи.

Визначено основні завдання органів місцевого самоврядування первинного рівня:

- сприяння утворенню і розвитку організацій, спілок, об'єднань населення за індивідуальними професійними, творчими, культурними, побутовими та іншими інтересами; інформаційна підтримка та сприяння встановленню взаємозв'язків між ними і громадою з метою більш повного розкриття внутрішнього потенціалу індивідууму і соціальних спільнот;

- заохочення громадян до участі у місцевому публічному житті через сприяння створенню органів самоорганізації населення шляхом інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення і надання інформаційної, організаційної і методичної підтримки органам самоорганізації населення, матеріально-фінансового забезпечення реалізації їх функцій;

- розвиток форм і методів взаємодії органів місцевого самоврядування з організаціями і об'єднаннями громадян, що не відносяться до органів самоорганізації населення і є виразниками інтересів певної частини населення в окремих сферах життєдіяльності і розвитку;

- сприяння розвитку соціальних технологій діалогової взаємодії на соціально-інституційному і особистісному рівнях у місцевому самоврядуванні;

- підготовка кадрів і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування для забезпечення нових підходів і реформування діяльності відповідно до принципів соціального партнерства, інформаційної забезпеченості соціального діалогу і процесу прийняття рішень;

- сприяння розвитку принципів, форм і методів організації надання послуг населенню у системі соціального партнерства.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі поставлено і розв'язано актуальну наукову задачу удосконалення механізмів регулювання соціальних процесів на первинному рівні місцевого самоврядування на основі розроблених теоретико-методичних положень, організаційних підходів і практичних рекомендацій щодо формування і зміцнення соціальної стійкості населення. Основні результати дослідження полягають у наступному.

1. Світові і вітчизняні тенденції розвитку соціальних процесів зумовлюють необхідність поглиблення теоретико-методичних і організаційних засад розвитку механізмів їх регулювання на основі підвищення соціальної відповідальності і забезпечення соціальної стійкості на рівні держави, суспільства і окремої особи.

2. Узагальнення науково-теоретичних підходів до регулювання процесів соціального розвитку в Україні дозволило встановити, що соціальна орієнтація як закономірність суспільного розвитку країни заснована на поєднанні консервативної, соціально-демократичної і ліберальної моделей соціальної держави, невід'ємною характеристикою якої є забезпечення соціальної безпеки суспільства і окремої особи, що втілюється через соціальну політику держави і регіонів, спрямовану на реалізацію взаємопов'язаних захисної функції і функції розвитку. Доведено, що однією з основних вимог соціальної безпеки є підвищення соціальної відповідальності держави, бізнесу і особи за стійкість населення і країни до соціальних збурень, зміни соціально-економічних факторів розвитку. Обґрунтовано необхідність підвищення ролі первинного рівня місцевого самоврядування у підвищенні соціальної активності населення і забезпеченні соціальної стійкості особи - соціальної групи - суспільства - держави через самовизначення, самореалізацію і підвищення соціальної відповідальності за власний і громадський розвиток.

3. В роботі виявлено сутність і сформульовано поняття соціальної стійкості населення як стабільності економічного і соціального стану громадян, здатності їх забезпечувати умови власного відтворення у розширеному масштабі шляхом реалізації свого соціального потенціалу без порушення або загрози порушення соціальної безпеки суспільства у цілому. Визначено чинники формування соціальної стійкості особи: рівень індивідуального добробуту; освітньо-професійний рівень; стан здоров'я; вікова категорія; загальнокультурний рівень; індивідуальні психофізіологічні особливості; індивідуальна система цінностей і життєвих пріоритетів.

4. Аналіз соціального стану населення Донецької області і окремих її міст як основи формування соціальної стійкості показав, що відсутність істотних позитивних змін або навіть негативні тенденції спостерігаються практично за всіма розглянутими показниками (демографічними; рівнем захворюваності, в тому числі на «соціальні хвороби; кількістю закладів вищої та професійно-технічної освіти і кількістю учнів у них; рівнем зареєстрованого безробіття; кількістю економічно активного населення; кількістю шлюбів і розлучень; кількістю зареєстрованих злочинів), крім динаміки рівня безробіття. При цьому типові мале і середнє міста області демонструють практично невідчутну реакцію рівня зареєстрованого безробіття на підготовку і перепідготовку кадрів.

5. Обґрунтовані концептуальні засади регулювання соціальних процесів на основі соціального партнерства органів державного управління, бізнес-структур і органів місцевого самоврядування, які включають: збереження провідної ролі держави у забезпеченні і гарантії прав усіх громадян; широку реалізацію функції держави як посередника у соціальному діалозі; підвищення соціальної відповідальності бізнесу і зацікавленості бізнес-структур у вирішенні соціальних проблем території; здійснення місцевим самоврядуванням функцій реалізації власних і делегованих державою повноважень із соціального захисту населення, фактору волевиявлення і реалізації прав громадян, об'єднуючої ідеї як фактору самоорганізації та підвищення соціальної активності й соціальної відповідальності населення; формування нової соціальної моделі взаємодії партнерів щодо подолання вилучення особи з соціального життя. Розроблено механізм регулювання соціальних процесів на засадах соціального партнерства задля формування і підвищення соціальної стійкості населення.

6. На основі аналізу власних повноважень органів самоорганізації населення в аспекті забезпечення функцій місцевого самоврядування доведено, що їх повна реалізація сприятиме формуванню у населення активної соціальної позиції, почуття причетності і соціальної відповідальності за стан громади; враховувати інтереси різноманітних груп і верств населення через індивідуальні інтереси окремих осіб; поєднувати територіальний аспект з трудовою, економічною, соціально-культурною та іншими сферами інтересів населення. Це потребує функціональних трансформацій системи муніципального менеджменту у бік посилення функцій соціальної координації, регулюючої, організаційної та мотиваційної функцій, надання самостійного значення функції інформаційного забезпечення у системі муніципального менеджменту.

7. Запропоновано механізм розвитку соціального партнерства у сфері надання публічних послуг як основи соціального захисту і створення умов для підвищення соціальної стійкості населення та напрями законодавчого врегулювання його ефективного функціонування. Визначено напрями соціального партнерства з недержавними організаціями у сфері надання послуг: сфери традиційного співробітництва; визначення нових сфер залучення недержавних організацій; інформаційно-комунікаційна сфера.

8. Обгрунтовано організаційно-методичні підходи і запропоновано механізм регулювання соціальних процесів на рівні територіальної громади, який складається з блоків соціально-гуманістичного розвитку, блоків економічної та екологічної безпеки, блоків гарантії демократичного устрою, гарантій культурно-побутових прав і свобод, блоку підтримання демографічного стану території, які разом складають сферу формування соціальної стійкості населення (сферу простого відтворення), на основі якої здійснюється поступовий перехід до зміцнення соціальної стійкості населення (сфери розширеного відтворення), що забезпечується блоками економічного, екологічного, демографічного, культурного і демократичного розвитку на засадах соціального партнерства і підвищення ролі органів самоорганізації населення території.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мехедова Т.М. Державна політика зайнятості в Україні / Т.М. Мехедова // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2004. - №3 (22). - С. 197-202.

Петрушевский Ю.Л. Стабильный экономический рост как предпосылка повышения уровня жизни населения / Ю.Л. Петрушевский, Т.Н. Мехедова // Фінансовий механізм державного управління економікою України: зб. наук. праць ДонДАУ.- Донецьк, 2004. - т.V, вип. 37, серія «Державне управління». - С. 290-300.

Мехедова Т.М. Побудова соціальної держави як закономірність суспільного розвитку / Т.М. Мехедова // Управління діяльністю органів державної влади: зб. наук. праць ДонДУУ. - Донецьк, 2006. - т. VІІ, вип. 71, серія «Державне управління». - С. 85-94.

Мехедова Т. М. Підвищення ефективності надання суспільних послуг у забезпеченні соціальної стійкості / Т.М. Мехедова, І.В. Шкрабак // Державне управління інноваційним розвитком: зб. наук. праць ДонДУУ. - Донецьк, 2008. - т. ІХ, вип. 105, серія «Державне управління». - С.101-108.

Мехедова Т.М. Цільова орієнтація функцій місцевого самоврядування у контексті соціальної стійкості населення / Т.М. Мехедова // Державне будівництво та державне управління: зб. наук. праць ДонДУУ. - Донецьк, 2009. - т. Х, вип. 139, серія «Державне управління». - С.332-334.

Мехедова Т.М. Потенціал органів самоорганізації населення у підвищенні соціальної стійкості суспільства і особи / Т.М. Мехедова, І.В. Шкрабак // Менеджер. - 2009. - № 2. - C.225-230.

Мехедова Т.М. Підвищення заробітної плати як основний інструмент державного регулювання добробуту населення / Т.М. Мехедова // Теорія та практика державного управління: IV міжнар. наук. конгрес, 26 лютого 2004 р.: тез. доп. - Харків, 2004. - С. 156-158.

Мехедова Т.Н. Социальная политика государства на современном этапе / Т.Н. Мехедова // Динаміка наукових досліджень - 2004: ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., 21-30 черв. 2004 р.: тез. доп. - Дніпропетровськ, 2004. - С. 18-20.

Мехедова Т.М. Соціальне партнерство як основна форма об'єднання державного та недержавного соціального регулювання / Т.М. Мехедова // Науковий потенціал світу - 2006: ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., 18-19 вер. 2006 р.: тез. доп. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 81-83.

Мехедова Т.М. Людський капітал: концепція, напрямки розвитку / Т.М. Мехедова // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка: березнева наук. конф., 2006 р.: тез. доп. - Донецьк, 2006. - С. 115-122.

Размещено на Allbest.ru