Державне управління розвитком аграрного сектора регіону в умовах невизначеності і ризику

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Нелінійна динаміка основних процесів і явищ в аграрному секторі об'єктивно обумовлена економічними перетвореннями сучасного періоду. Їй властива деяка періодичність, циклічність, що визначається, головним чином, закономірностями науково-технічного прогресу. Зміни в аграрному секторі стають пріоритетними процесами ринкового розвитку сільського господарства як економічної системи. Важливе значення при цьому має територіальна організація аграрного виробництва з властивими їй внутрішніми зв'язками, функціональною роллю, наявністю ресурсів, сукупність яких відрізняє один регіональний аграрний сектор від іншого. В аспекті нелінійності динамічних процесів у ринковій економіці особливої актуальності набуває обґрунтування причин виникнення негативного впливу невизначеності і ризику на аграрне виробництво, залежного від соціально-політичної ситуації, техніко-технологічних, природних та інших чинників розвитку регіонального аграрного сектору. У цих умовах необхідна переорієнтація державного управління в умовах невизначеності і ризику направленого на підтримку і ефективне використання відтворювального потенціалу аграрного сектору.

На жаль, поки не вироблено єдиних теоретичних та методичних підходів до державного управління основними елементами регіонального аграрного сектора як динамічної системи, що знаходиться в умовах невизначеності і ризику. Причиною виникнення такої ситуації є недостатня розробленість теоретичних і методичних положень відповідної проблематики, що забезпечують потреби практики державного управління.

Існуючі наукові розробки не охоплюють характеристику циклічного розвитку аграрного сектору з позицій теорії невизначеності і ризику, обумовлених у значній мірі регіональними особливостями сільського господарства, механізм передбачення перспектив розвитку аграрної сфери, а також можливості державного управління нею у межах регіону. Саме ці обставини і зумовили вибір теми і спрямованість дисертаційного дослідження.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та розробці практичних пропозицій щодо удосконалення системи державного управління розвитком аграрного сектора регіону в умовах невизначеності і ризику. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:

- дослідити теоретичні підходи до державного управління аграрним сектором;

- уточнити сутність ризику як об'єкта державного управління на регіональному рівні;

- проаналізувати сучасний стан і тенденції розвитку аграрного сектора регіону;

- оцінити систему державного управління розвитком аграрного сектору регіону в ринкових умовах;

- виявити умови невизначеності і ризику в державному управлінні аграрним сектором регіону;

- удосконалити методичні підходи до прийняття управлінських рішень щодо розвитку аграрного сектора регіону під впливом чинників невизначеності;

- обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення системи державного управління регіональним аграрним сектором на різних рівнях управління;

- розробити концептуальний підхід до прогнозування розвитку аграрного сектора, що враховує динамічні відхилення і випадкові чинники.

1. Теоретичні основи державного управління розвитком аграрного сектора регіону в умовах невизначеності і ризику

Обґрунтовано необхідність державного управління аграрним сектором регіону, удосконалено поняття державного управління аграрним сектором регіону, досліджено теоретичні підходи до державного управління аграрним сектором, а також розглянуто сутність ризику як об'єкта державного управління на регіональному рівні. Значення і роль сільського господарства в економіці країни важко переоцінити, оскільки саме сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування, а легку і харчову промисловість ? сировиною. Питання необхідності й визначення масштабів втручання держави в економіку в цілому і в аграрну сферу зокрема привертає значну увагу дослідників упродовж століть. Наукова спадщина про сутність і роль аграрного сектору, а також підходів до державного управління ним пов'язана з іменами українських вчених: О.І. Дація, М.А. Латиніна, А.С. Лисецького, О.М. Могильного, Г.І. Мостового, М.Х. Корецького, А.М. Огинського, О.М. Онищенка, В.О. Точиліна, О.М. Шпичака, А.Е. Юзефовича, В.В. Юрчишина та ін., а також зарубіжних учених: А. Афталіона, А. Бернса, Р. Касселя, Д. Кейнса, X. Кларка, Н. Кондратьєва, А. Маршала, З. Коваля, А. Сміта, Й. Шумпетера та ін. Проведені нами дослідження свідчать про те, що в умовах формування ринкових відносин не в повному обсязі враховувалося різноманіття факторів, що впливають на сільське господарство. Усі ці специфічні особливості розвитку сільськогосподарського виробництва найбільш результативно проявляються в територіальному його розміщенні, спрямованому на раціональніше використання сукупності природних та соціально-економічних факторів. Тільки врахування всіх природно-економічних, соціальних, демографічних, екологічних й інших умов і особливостей різних регіонів дає можливість розумно поєднувати рішення основних задач підйому економіки з раціональним використанням наявних регіональних ресурсів. Тому необхідно вивчати чинники і умови соціально-економічного розвитку кожного регіону, виявляти взаємозв'язки між ними.

Обґрунтування і формування дефініції того чи іншого поняття, явища або процесу є однією з найбільш відповідальних процедур наукового дослідження. Дослідженням встановлено, що на сучасному етапі розвитку нашої держави існує багато визначень поняття “управління”, і всі вони ґрунтуються на різних підходах: загальному, функціональному, процесуальному, суб'єктно-об'єктному. Державне управління аграрним сектором є складовою системи державного управління економіки країни загалом. Проте існує також досить широке трактування його сутності. З нашої точки зору, методологічною основою визначення категорії “державне управління” може служити загальна теорія систем, відповідно до якої економіка може бути визначена як соціально-економічна система, що за своєю сутністю - абстракція, створена для дослідження проблем керування соціально-економічним об'єктом. З урахуванням зазначеного вище, а також виходячи з науково-обґрунтованих підходів щодо необхідності державного управління аграрним сектором, автор визначає державне управління аграрним сектором регіону як регулюючий, організуючий та контролюючий вплив держави на систему економічних відносин в аграрному секторі регіону для реалізації державної аграрної політики з метою забезпечення продовольчої безпеки регіону.

Визначено, що всі процеси в економічному середовищі розвиваються циклічно, ґрунтуючись на переході з одного стану в інший, тобто система підкоряється певним правилам і закономірностям і до певної міри передбачена. Протилежність і суперечності є рушійними чинниками розвитку. Проте є можливість короткострокових відхилень від загальної закономірності руху об'єктів і процесів, обумовлена наявністю випадкових явищ у часі. Дослідження теоретичних основ категорій часу, простору, руху, коливання, повторюваності, періодичності, ритмічності, циклічності підвели нас до логічного їх зв'язку з теорією невизначеності і ризику. Тому державне управління повинне проводитися з урахуванням значення цього розвитку, тобто за допомогою зіставлення сучасних тенденцій із комплексом чинників, що формують динаміку регіону. Дані чинники можна згрупувати за шістьма критеріями: по спрямованості впливу (зовнішній ? макроекономічний, внутрішній ? внутрішньогалузевий, внутрішньогосподарський); за часом впливу (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий і постійний); за ступенем впливу (екстремальний, демотиваційний, мотиваційний); за характером виникнення (спонтанний, спрогнозований, плановий); за сферою дії (економічний, техніко-технологічний, організаційний, соціальний, екологічний, політичний); за ступенем керованості (керований, частково керований і некерований). Даний підхід дозволяє у розрізі кожного чинника розробити адресну систему інструментів державного управління по ослабленню їх демотиваційного впливу й посиленню мотиваційного. Сукупність кризових ситуацій вимагає внесення концептуальної визначеності у принципи реалізованої регіональної економічної політики. Рішення цієї задачі може бути забезпечене на основі структурного впорядкування системи державного управління аграрним сектором у територіальному аспекті.

Розглянувши різні теоретичні підходи щодо сутності ризику, визначено, що у більшості випадків його характеризують як вплив випадкових змінних на окремі економічні об'єкти, які неможливо конкретизувати і усунути. Визначено, що існують не тільки різні точки зору в розумінні змісту поняття “ризик”, але і різні підходи до оцінки його об'єктивного і суб'єктивного характеру. Ряд авторів, виходячи з того, що ризик ? категорія об'єктивна, яка дозволяє регулювати відносини між людьми, трудовими колективами, організаціями й іншими суб'єктами господарського життя. Інші учені дотримуються позиції суб'єктивної концепції ризику. На наш погляд, ризику властиві як об'єктивна, так і суб'єктивна характеристики. Причому об'єктивна виражає шкідливу дію неконтрольованих випадкових подій, суб'єктивна заснована на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності і виникає через реалізацію ризику через органи управління аграрним сектором, оскільки саме вони оцінюють ситуацію, формують безліч альтернативних варіантів рішень. Характеризуючи суть ризику, слід зазначити, що, як і будь-яка економічна категорія, ризик виявляється через функції. У сучасній літературі виділяють інноваційну, регулятивну, захисну, компенсуючу і соціально-економічну функції. Даний перелік функцій не повною мірою відображає сутність ризику як об'єкта державного управління з боку суб'єктів, що ухвалюють рішення в аграрному секторі, тому з наявності можливості настання ризикових ситуацій випливають наступні функції, якими можна доповнити вищеназваний перелік: оцінна (дозволяє “розставляти” чинники ризику за ступенем їх важливості і значущості, що допомагає виробляти відносини до багатоманітних проявів ризикових ситуацій у сільському господарстві); мобілізуюча (застосування ідей, теорій, концепцій як спонукальних мотивів практичних дій за реалізацією ухвалених рішень); попереджувальна (з метою зменшення вірогідності і величини відхилень, негативних наслідків збитку, необхідні заходи і дії, направлені на попередження ситуації невизначеності і непередбачених подій або зниження ступеня їх впливу); компенсаційна (функція обліку можливості настання ризику); стабілізуюча (координуюча положення системи аграрної сфери шляхом використання різних методів); репресивна (ризик спричиняє за собою дії, що обмежують збиток в сільському господарстві і направлені на придушення ризикового випадку, що вже настав); контрольна (функція, що дозволяє управляти ситуацією, контролювати вірогідність настання ситуації невизначеності і непередбачених подій і способів зниження їх впливу); ощадна (доречна у тому випадку, коли серед методів зниження ризику застосовується метод використання засобів резервних фондів, створених з метою покриття непередбачених наслідків подій).

2. Аналіз стану державного управління розвитком регіонального аграрного сектора в умовах невизначеності і ризику

Проаналізовано сучасний стан і тенденції розвитку аграрного сектора регіону, оцінено систему державного управління розвитком аграрного сектору регіону в ринкових умовах, визначено умови невизначеності і ризику в державному управлінні аграрним сектором регіону. Сучасний стан аграрного сектору Запорізької області характеризується високим ступенем зносу основного капіталу галузі, процесом деіндустріалізації сільськогосподарського виробництва, створенням дрібнотоварних присадибних господарств з перевагою ручної праці, зниженням ґрунтової родючості, погіршенням фінансового стану аграрних товаровиробників, загостренням соціальних проблем сільської місцевості. Проаналізуємо динаміку валової продукції сільського господарства Запорізької області та обґрунтуємо напрям зміни економічного середовища для аграрної галузі в регіоні (рис. 1). Природнокліматичні умови Запорізької області дають змогу успішно розвивати багатогалузеве сільське господарство, виробляти в достатній кількості характерні для даних умов продукти харчування і сировину для переробної промисловості. Водночас, вони мають нестійкий характер, виявляються з певною циклічністю. Тому територію Запорізької області можна розглядати як територію ризикового землеробства.

Сьогодні у рослинництві втрачені досягнуті позиції зональної системи ведення, організації і технології виробництва. Це спричинило зниження врожайності основних сільськогосподарських культур і валового обсягу виробництва, збільшення посівних площ культур, що виснажують ґрунт, недотримання сівозмін, погіршення родючості ґрунтів і загроза деградації сільськогосподарських угідь. У результаті погіршало положення у системі ведення, розміщення, спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва. Регіональна спеціалізація сільського господарства області має переважно напрям рослинництва. Важливо також відмітити останніми роками тенденцію до збільшення урожайності основних сільськогосподарських культур.

Державна політика визначає умови, у яких здійснює діяльність вся соціально-економічна система, в тому числі і сільське господарство. Визначаючи пріоритетні галузі економіки, держава за допомогою управлінських механізмів досягає їх бажаного росту та розвитку, які в свою чергу є критеріями ефективності такої політики. Тому далеко не останню роль у розвитку сільського господарства відіграє політика уряду, державне управління розвитком та функціонуванням аграрного сектора. Досліджено особливості реформування державного управління аграрним сектором економіки України. Основною причиною невдачі реформи є неналежне виконання законодавчих актів, в тому числі зі сторони органів державного управління аграрним сектором. Після проголошення незалежності в Україні було прийнято низку законів, які стали підставою для проведення сільськогосподарських реформ. До таких можна віднести наступні закони: “Про фермерські господарства”, “Про форми власності на землю”, “Про колективні сільськогосподарські підприємства”, Постанову Верховної Ради України “Про земельну реформу”, Земельний Кодекс та ще низка державних документів направлених на створення правового поля для реструктуризації аграрного сектора. У Законі України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18.10.2005 №2982-15 визначені основні засади державної аграрної політики, спрямовані на забезпечення сталого розвитку аграрного сектору національної економіки на період до 2015 року, системності та комплексності під час здійснення заходів з реалізації державної аграрної політики всіма органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Проте нормативно-правове середовище агропромислової діяльності в українській економіці відрізняється незавершеністю і нестабільністю.

Об'єктом нашого дисертаційного дослідження є також діяльність органів державного управління аграрним сектором Запорізької області. Тому варто розглянути державний механізм в управлінні аграрним сектором на всіх рівнях управління. На центральному рівні до системи органів виконавчої влади щодо державного управління аграрним сектором економіки України належать: Мінагрополітики України; державні комітети: Держкомзем України, Держкомлісгосп України, Держводгосп України; урядові органи, підвідомчі КМ України; всі дорадчі органи при названих органах виконавчої влади. Суб'єктом управління в організаційному механізмі державного управління аграрним сектором на рівні області є Головне управління агропромислового розвитку, яке має завдання, функції, повноваження, організаційну структуру, компетенцію персоналу. Визначено, що існуюча система державного управління розвитком аграрного сектора регіону не забезпечила задоволення потреб населення регіону у продуктах харчування і потребує вдосконалення. Установлено, що слабким місцем органів державного управління аграрним сектором економіки в Україні є відсутність зворотного зв'язку: від сільськогосподарських виробників до органів державного управління.

Проведені дослідження дозволяють припустити наявність дестабілізуючих чинників невизначеності, що впливають на закономірний хід розвитку економічних процесів у динаміці аграрного сектора регіону. На основі виявлених раніше видів невизначеності і ризиків проаналізуємо їх дію на систему сільського господарства, починаючи з соціально-політичного середовища, потім технічних і технологічних нововведень і закінчуючи геофізичними чинниками. Політичні ризики впливають на господарюючий суб'єкт, причому залежно від територіального або адміністративного розподілу даний вплив може здійснюватися на рівні політичних рішень і подій міста, району, області, країни і навіть на інтернаціональному рівні. Негативні тенденції і процеси у сфері розвитку інфраструктури сільського господарства обумовлені тим, що організаційні форми, а також матеріально-технічна база не відповідають у належній мірі масштабам і цілям сільськогосподарського виробництва. Отже, у наявності підтвердження гіпотези існування нестабільності сільськогосподарського виробництва залежно від техніко-технологічних умов. Ризик повністю усунути не можна, можна лише зменшити вірогідність його настання, усунувши випадкові чинники, наприклад, ліквідувавши несправність у техніці, привертаючи висококваліфікованих робітників, збалансувавши раціон годування тварин, збільшивши площі зрошуваних земель і т.д. Для економіки Запорізького регіону як аграрного регіону вагомим елементом несприятливої дії служить вірогідність прояву геофізичного ризику. На відміну від політико-соціальних і техніко-технологічних, даний вид ризику не залежить безпосередньо від перетворюючої діяльності людини, проте не виключає можливість управління ним. Результати розвитку регіонального сільського господарства залежать від випадкових характеристик погодних і кліматичних умов, що очевидно. На основі виявлених видів невизначеності і ризиків проаналізовано їх дію на аграрний сектор регіону. Визначено, що уникнути невизначеності і ризикових ситуацій, тобто збігу обставин, здатних спричинити за собою настання ризикового випадку, неможливо. Необхідно навчитися передбачати, правильно оцінювати і по можливості, зменшувати вплив невизначеності і ризику на нормальний, звичний хід виробничо-господарської діяльності.

3. Удосконалення системи державного управління розвитком аграрного сектору регіону в умовах невизначеності та ризику

Досліджено державне управління регіональним аграрним сектором у світлі взаємного впливу проблем і зворотного зв'язку процесів, удосконалено систему державного управління регіональним аграрним сектором на різних рівнях управління, запропоновано концептуальний підхід до прогнозування розвитку аграрного сектора, що враховує динамічні відхилення і випадкові чинники. Важливою характеристикою державного управління є зворотний зв'язок. У результаті зворотного зв'язку результат попередньої дії впливає на подальший перебіг процесу, а самокерована система внаслідок наявності у ній прямих і зворотних зв'язків, тобто управляючої і коректуючої інформації, функціонує по замкнутому циклу. Цей достатньо стійкий і добре структурований цикл лежить в основі управлінського циклу і називається контуром управління. Відсутність механізму зворотного зв'язку може привести до перетворення стабілізуючої управлінської дії в силову дію негативного характеру, тобто до прояву ризикової ситуації. Здійснюючи процес державного управління динамічними системами в економіці під впливом чинників невизначеності, органи державної влади часто стикаються з дилемою прогнозу і передбачення можливих альтернатив майбутнього розвитку, значення яких зростає через прояв затяжних кризових явищ в економіці країни і регіонів. Із метою виявлення напрямів державного управління розвитком аграрного сектора скористаємося методом експертних оцінок. При цьому методика проведення експерименту така: дослідження проводиться у три етапи, причому у межах першого і другого етапу увага експертів концентрується на шести сферах проблем: людські ресурси; зміни у навколишньому середовищі; технічний і технологічний потенціал; рішення органів влади; економічна еволюція; інтеграція і майбутнє. Уже в новому вигляді, у вигляді проблем і можливих управляючих дій, ці питання були адресовані тій же групі експертів, але задачі третього етапу змістилися в площину вивчення взаємного впливу названих проблем і їх пріоритетності, оскільки виділені проблеми не є незалежними, кожна з них може підсилювати або знижувати гостроту інших. Із цією метою була використана матриця перехресного аналізу, яка фокусується на виявленні зв'язків і взаємодій між подіями. Перехресний аналіз дає змогу відстежити потік наслідків, який спричиняє за собою подію. Ґрунтуючись на висновках експертів, можна зробити висновок, що найбільше впливають такі проблеми, як недосконалість методів й інструментів ухвалення управлінських рішень, політична нестабільність на зовнішньому і внутрішньому рівнях, неадекватне планування бюджетної політики на регіональному, місцевому і господарському рівнях, що, поза сумнівом, є наслідком помилок у державному управлінні, а також недостатньої державної підтримки аграрного сектора економіки. Виявлення проблем у державному управлінні аграрним сектором дає можливість побудови системи динамічної моделі контуру державного управління галуззю.

На сьогодні при КМУ функціонує консультативно-дорадчий орган Координаційна рада з питань аграрної політики, яка створена наприкінці 2001 року з метою залучення громадських організацій, окремих громадян до опрацювання проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань аграрної політики та відповідних рішень в аграрному секторі економіки. Тому для організації зворотного зв'язку аграріїв з органами виконавчої влади регіону вважаємо за необхідне створення консультаційно-дорадчого органу з питань аграрної політики на регіональному рівні. Невизначеність економічних чинників позначається на всіх етапах процесу ухвалення рішень. Виявлення взаємного впливу проблем у підрозділі зумовило пріоритетність їх проведення на державному, регіональному і місцевому рівнях. Формування ефективної політики в аграрному секторі вимагає відпрацьованої системи державного управління заснованої на системному підході. Оскільки результати політики виявляються через певний проміжок часу, для її успішної реалізації важливі економічні плани і прогнози. Індикативне планування і прогнозування припускає розробку державних програм розвитку аграрного сектора. Бюджетна підтримка і субсидування сільськогосподарських товаровиробників є невід'ємною частиною системи державного регулювання і здійснюється за рахунок засобів бюджетів державного, регіонального і місцевого рівнів, доповнюючих один одного. У межах кредитної політики доцільне пільгове кредитування і реструктуризація боргів, проведення яких виправдане через нижчу прибутковість сільського господарства порівняно з іншими галузями і сферами економіки. У сфері оподаткування виправдане диференційоване оподаткування підприємств сільського господарства, використання відстрочень, розстрочок, податкових кредитів, зниження ставок ПДВ на сільськогосподарську продукцію, ставки податку на прибуток при спрямуванні на технічне переозброєння, забезпечення податкових канікул, уведення єдиного податку. Цінова політика повинна бути направлена на регулювання системи закупівельних цін, підвищення частки сільських товаровиробників у кінцевій ціні продукції, дотування виробництва, встановлення граничних цін і лімітів для аграрних підприємств. Чинник ризику і необхідність покриття можливого збитку в результаті його прояву викликають потребу у страхуванні. Для вироблення та реалізації державної політики в сфері аграрного страхування створити Агентство з питань страхування сільськогосподарського виробництва у складі Міністерства аграрної політики України. Основною його задачею стала б розробка порядку і умов організації і проведення страхування сільськогосподарських культур. Завершальний елемент рівня державного управління ? втілення наукових досягнень у господарську практику, тобто ефективна інноваційна політика держави. Із метою грамотного управління відтворенням у сільському господарстві, виявлення причин і умов прояву коливальних тенденцій із урахуванням ризикових ситуацій необхідно забезпечити прогнозування динаміки аграрної сфери. Сприяти рішенню названих проблем можуть методичні аспекти передбачення розвитку економічної системи. Визначено, що досі не визначені концептуальні підходи до прогнозування розвитку аграрного сектора регіону як засобу державної регуляторної політики, що враховує випадкові чинники і динамічні відхилення. Законом України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” було введене поняття державного прогнозування. Проте заснована на засадах поєднання генетичного і телеологічного підходів система прогнозування, стратегічного і індикативного планування так і не відновлена, що сприяло поглибленню кризових ситуацій і значним стратегічним помилкам. Обґрунтування перспектив повинне бути побудоване на основі відомого передбачення тенденцій випадкового перебігу подій. Тому слід спиратися на знання виявлених закономірностей у регіональному аграрному секторі ретроспективного періоду. Державне прогнозування ? це самостійна, причому первинна функція державного управління, нерозривно пов'язана зі всіма іншими функціями. Мета прогнозу ? розробка і обґрунтування програми дій державних і регіональних органів управління, направленої на формування і підтримку дієвого господарського механізму в галузях аграрного сектора, стимулювання відтворювальної діяльності суб'єктів сільського господарства, що сприяє збільшенню виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції у обсягах, що задовольняють платоспроможний попит покупців, потреби держави в продовольстві і сільськогосподарській сировині. Досягнення мети припускає послідовне рішення завдань (аналіз впливу різних чинників на динаміку галузі; аналіз ефективності використовування наявних виробничих ресурсів, розрахунок виробничого потенціалу виробників; визначення меж невизначеності і ризику; моделювання можливих варіантів розвитку аграрного сектора на основі аналізу дії чинників невизначеності і ризику; обґрунтування організаційно-економічних заходів, необхідних для виконання урядових програм, за умови підвищення ефективності виробництва. Таким чином, сучасна концепція прогнозування припускає розгляд комплексу законів, принципів, методів, прийомів, підходів, направлених на стимулювання сільськогосподарських виробників на пошук і залучення у виробництво невживаних резервів, регулювання кількості можливих динамічних відхилень і випадкових чинників і підвищення ефективності і конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів аграрного ринку. Прогнозування циклів розвитку аграрного сектора і розробка методів адаптації до їх різних етапів дозволяють пом'якшувати кризові явища, проходити через несприятливі періоди із значно меншими втратами, запобігати попаданню аграрного сектора в цілому в критичні точки з непередбачуваною траєкторією розвитку.

Висновки

регіональний управлінський аграрний

У дисертації наведені теоретичні положення та напрями вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного управління розвитком аграрного сектора регіону в умовах невизначеності і ризику. Отримані результати дослідження підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, які мають наукове й практичне значення.

1. Досліджено, що концептуально погляди стосовно ролі держави у процесі розвитку аграрного сектору змінюються в діапазоні від розгляду її як суб'єкта з мінімально необхідним набором функцій до тверджень про необхідність держави як органу, який регулює та формує сучасну модель аграрної економіки. Існує досить широке трактування сутності державного управління аграрним сектором. Визначено, що методологічною основою визначення категорії “державне управління” може служити загальна теорія систем, відповідно до якої економіка може бути визначена як економічна система. Усі специфічні особливості розвитку аграрного сектору найбільш результативно проявляються у територіальному його розміщенні. З урахуванням зазначеного вище, а також виходячи з науково-обґрунтованих підходів щодо необхідності державного управління аграрним сектором, дано визначення державного управління аграрним сектором регіону як регулюючого, організуючого та контролюючого впливу держави на систему економічних відносин в аграрному секторі регіону для реалізації державної аграрної політики із метою забезпечення продовольчої безпеки регіону.

2. Конкретизовано підходи до процесів розвитку аграрного сектору і визначено, що всі процеси в економічному середовищі розвиваються циклічно, ґрунтуючись на переході з одного стану в інший, тобто система підкоряється певним правилам і закономірностям і до певної міри передбачена. Проте не виключена можливість короткострокових відхилень від загальної закономірності руху об'єктів і процесів, обумовлена наявністю випадкових явищ в часі. Тому державне управління повинне проводитися з урахуванням значення цього розвитку, тобто за допомогою зіставлення сучасних тенденцій із комплексом чинників, що формують динаміку регіону. Дані чинники можна згрупувати за шістьма критеріями: за спрямованістю впливу, часу, ступеня впливу, характеру виникнення, сфери дії й ступеня керованості. Даний підхід дає змогу в розрізі кожного чинника розробити адресну систему інструментів державного управління по ослабленню їх демотиваційного впливу й посиленню мотиваційного.

3. Розглянувши різні теоретичні підходи щодо сутності ризику, визначено, що у більшості випадків його характеризують як вплив випадкових змінних на окремі економічні об'єкти, які неможливо конкретизувати і усунути. Інші учені дотримуються позиції суб'єктивної концепції ризику. Однак ризику властиві як об'єктивна, так і суб'єктивна характеристики, причому об'єктивна виражає шкідливу дію неконтрольованих випадкових подій, суб'єктивна заснована на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності і виникає шляхом реалізації ризику через органи державного управління аграрним сектором регіону. Установлено, що ризику властиві певні функції. У сучасній літературі виділяють інноваційну, регулятивну, захисну, компенсуючу і соціально-економічну функції. Даний перелік функцій не повною мірою відображає сутність ризику як об'єкта цілеспрямованого державного управління. Тому з наявності можливості настання ризикових ситуацій випливають наступні функції, якими можна доповнити вищеназваний перелік: оцінна, мобілізуюча, попереджувальна, стабілізуюча (компенсаційна), репресивна, контрольна, ощадна.

4. Сучасний стан аграрного сектору Запорізької області характеризується високим ступенем зносу основного капіталу галузі, процесом деіндустріалізації сільськогосподарського виробництва, створенням дрібнотоварних присадибних господарств з перевагою ручної праці, зниженням ґрунтової родючості, погіршенням фінансового стану аграрних товаровиробників, загостренням соціальних проблем сільської місцевості. Таке становище в аграрному секторі області пояснюється багатьма чинниками, основним з яких є негативна ситуація, що склалася в агропромисловому комплексі і соціальній сфері села. В результаті погіршилось становище у системі ведення, розміщення, спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва. Регіональна спеціалізація сільського господарства області має переважно напрям рослинництва.

5. Досліджено особливості реформування державного управління аграрним сектором економіки України. Серед основних причин невдачі реформи визначено неналежне виконання законодавчих актів, у тому числі з боку органів державного управління аграрним сектором. Правове середовище агропромислової діяльності в українській економіці відрізняється незавершеністю і нестабільністю. Розглянуто державний механізм в управлінні аграрним сектором на всіх рівнях управління. Суб'єктом управління в організаційному механізмі державного управління аграрним сектором на рівні області є Головне управління агропромислового розвитку, яке має завдання, функції, повноваження, організаційну структуру, компетенцією персоналу. Визначено, що існуюча система державного управління розвитком аграрного сектора регіону не забезпечила задоволення потреб населення регіону у продуктах харчування і потребує вдосконалення.

6. Визначено, що тенденції розвитку аграрного сектора регіону відрізняються від виявлених циклічних закономірностей, що встановлені за строгими математичними залежностями, через вплив чинників невизначеності і ризику, які проаналізовані по виділених групах, таких як: соціально-політичні, техніко-технологічні, геофізичні ризики. На основі виявлених видів невизначеності і ризиків проаналізовано їх дію на аграрний сектор регіону. Обґрунтовано, що тільки шляхом врахування якомога більшої кількості чинників зовнішнього і внутрішнього середовища можливе прогнозування розвитку галузі із достатнім рівнем достовірності і наперед закладеною погрішністю.

7. Визначено, що наявність протилежних сторін одного процесу, їх взаємодія, існування зворотного зв'язку в інформаційних потоках процедури управління дає змогу говорити про те, що державне управління має циклічний характер. Доведено, що будь-яка подія, яка відбувається в економіці, стає джерелом, що впливає на аграрний сектор у різних напрямах. Здійснюючи процес державного управління динамічними системами в економіці під впливом чинників невизначеності, органи державної влади часто стикаються з проблемою визначення впливу проблем і можливих альтернатив майбутнього розвитку, значення яких зростає через прояв затяжних кризових явищ в економіці країни і регіонів. Із цією метою побудовано матрицю перехресного аналізу, яка фокусується на виявленні зв'язків і взаємодій між подіями. Перехресний аналіз дає змогу відстежити потік наслідків, який спричиняє за собою подію. Виявлення проблем в державному управлінні аграрним сектором дає можливість побудови системи динамічної моделі контуру державного управління галуззю.

8. Процес управління з урахуванням зворотних зв'язків припускає як зовнішнє, так і внутрішнє регулювання, між якими важливе досягнення балансу за допомогою механізмів підтримки або обмеження взаємодії керованої і управляючої структур. Виявлення взаємного впливу проблем зумовило пріоритетність їх проведення на державному, регіональному і місцевому рівнях. Формування ефективної політики в аграрному секторі вимагає відпрацьованої системи державного управління, заснованої на системному підході. Пріоритетами системи державного управління повинні стати наступні заходи: застосування планування і прогнозування; бюджетна підтримка і субсидування сільськогосподарських товаровиробників за рахунок засобів бюджетів державного, регіонального і місцевого рівнів, доповнюючих один одного; цінова політика повинна бути направлена на регулювання системи закупівельних цін, підвищення частки сільських товаровиробників у кінцевій ціні продукції, дотування виробництва, встановлення граничних цін і лімітів для сільськогосподарських підприємств; обов'язкове страхування ризиків та розвиток страхової інфраструктури; застосування інновацій в аграрній сфері.

9. Визначено, що ефективне використання методичних основ передбачення розвитку аграрного сектора регіону дає змогу знижувати вплив на ухвалення управлінських рішень суперечливих даних, невизначеності інформації і ризику. Обґрунтування перспектив повинне будуватись на основі відомого передбачення тенденцій випадкового перебігу подій. Тому слід спиратися на знання виявлених закономірностей у регіональному аграрному секторі ретроспективного періоду. Отже, сучасна концепція прогнозування припускає розгляд комплексу законів, принципів, методів, прийомів, підходів, направлених на стимулювання сільськогосподарських виробників на пошук і залучення у виробництво невживаних резервів, регулювання кількості можливих динамічних відхилень і випадкових чинників та підвищення ефективності і конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів аграрного ринку. Прогнозування циклів розвитку сільського господарства і розробка методів адаптації до їх різних етапів, дають змогу пом'якшувати кризові явища, проходити через несприятливі періоди із значно меншими втратами, запобігати потраплянню аграрного сектора у критичні точки з непередбачуваною траєкторією розвитку.

Література

1. Шкуратова І.І. Умови розвитку аграрного сектора регіону як економічної системи з урахуванням невизначеності та ризику / І.І. Шкуратова // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. ? № 11. ? С. 4448.

2. Шкуратова І.І. Державне управління ризиками в аграрному секторі / І.І. Шкуратова // Державне управління: Удосконалення та розвиток. 2009. № 2.

3. Шкуратова І.І. Планування і прогнозування в системі державного управління аграрним сектором / І.І. Шкуратова // Науковий вісник Академії муніципального управління / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. - С. 332340. (Серія “Управління”: вип. 4(10): Державне управління та місцеве самоврядування).

4. Шкуратова І.І. Економічна сутність механізму державного регулювання АПК України / І.І. Шкуратова // Економіка та держава. 2009. № 11. С. 215217.

5. Шкуратова І.І. Особливості прояву невизначенності і ризику в розвитку регіональної аграрної сфери / І.І. Шкуратова // Агросвіт. - 2008. ? № 10. - С. 3234.

6. Шкуратова І.І. Зворотний зв'язок та проблеми регулювання розвитку підприємств аграрного сектору / І.І. Шкуратова // Економічний простір: зб. наук. пр. ? Дніпропетровськ. ? 2008. ? №15. ? С. 264275.

7. Шкуратова І.І. Аграрний сектор як складова національної економіки / І.І. Шкуратова // Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку: тези доп. IV міжнар. наук.-практ. конф. - К.: НУХТ, 2008. - С. 108.

Размещено на Allbest.ru