Інвестиційна стратегія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиційна стратегія

1. Сутність і особливості інвестиційної стратегії

Інвестиційна стратегія - це частина загальної стратегії підприємства, яка полягає у виборі та реалізації найефективніших варіантів інвестування для забезпечення високих темпів розвитку та розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з фінансово-господарською діяльністю підприємства, його технічною, технологічною та фінансовою базою. Вона допомагає керівництву приймати рішення щодо доцільності, напрямів і масштабів коригування діяльності підприємства, джерел і обсягів фінансування розвитку, а також прогнозувати можливі результати.

Інвестиційна стратегія підприємства має такі особливості.

1. Це головна форма реалізації економічної стратегії підприємств, спосіб забезпечити зростання його операційної діяльності, тому що для виконання майже всіх завдань економічного розвитку підприємства потрібно збільшувати обсяги чи поновлювати склад його операційних активів.

2. Динаміка показників інвестиційної діяльності підприємства відображує темпи його економічного розвитку, потенціал формування прибутку. Якщо сума чистих інвестицій (обсягів валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді) підприємства від'ємна, то його виробничий потенціал і економічна база формування прибутку зменшується (підприємство «проїдає свій капітал»). У разі нульової суми чистих інвестицій підприємство «топ - четься на місці». Коли ж ця сума додатна (обсяги валових інвестицій перевищують суму амортизаційних відрахувань), то це свідчить про економічний розвиток, зростання бази формування прибутку підприємства.

Інвестиційна стратегія вторинна щодо цілей і завдань операційної діяльності. Хоча на окремих етапах розвитку підприємства вона дає змогу одержати вищий прибуток, ніж операційна діяльність, головне стратегічне завдання - розвиток операційної діяльності (виробництва та послуг). Інвестиційна стратегія має забезпечити розвиток виробничо-комерційної діяльності за допомогою будівництванових філій, інвестування в нові виробництва, своєчасної заміни фізично зношеного обладнання, поновлення морально застарілих засобів виробництва.

4. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства із часом змінюються з таких причин:

• для початку реалізації інвестиційних проектів потрібно попередньо нагромадити фінансові ресурси;

• мають бути прийнятні зовнішні умови для інвестиційної діяльності в галузі (регіоні, країні);

• внутрішні умови для реалізації підприємством інвестиційних проектів формуються поступово.

5. Інвестиційна стратегія майже не залежить від галузевої специфіки підприємства, бо його інвестиційна діяльність тісно пов'язана з фінансовим ринком (ринком капіталів і ринком грошей), і її механізм приблизно однаковий у будь-якій галузі економіки. А от, наприклад, виробничо-комерційна діяльність має яскраво виражену галузеву специфіку на конкретних сегментах товарного ринку.

6. Реалізації інвестиційної стратегії підприємства властиві специфічні види ризиків. При цьому інвестиційний ризик імовірніший і більший, ніж виробничо-комерційний.

7. У процесі реалізації інвестиційної стратегії підприємства є помітний «лаг запізнення» формування інвестиційного прибутку, тобто між інвестиційними витратами й одержанням інвестиційного прибутку зазвичай минає чимало часу [35; 84].

2. Типи інвестиційних стратегій

Фахівці виділяють такі типи інвестиційних стратегій підприємств.

Типи інвестиційних стратегій

Класифікаційна ознака	Типи стратегій
Об'єкти розміщення капіталу	Реального інвестування
	Фінансового інвестування
Цілі формування інвестиційного прибутку	Прибутку
	Зростання
Характер участі в інвестиційному процесі	Прямого інвестування
	Непрямого інвестування
Схеми фінансування інвестиційних проектів	Акціонування
	Повного самофінансування
	Кредитного фінансування
	Лізингу
	Мішаного фінансування
Рівень інвестиційного ризику	Консервативна
	Помірна
	Агресивна

Стратегії реального та фінансового інвестування

За об'єктами розміщення капіталу виокремлюють стратегії реального та фінансового інвестування [83; 84].

Стратегія реального інвестування - основна інвестиційна стратегія на більшості вітчизняних підприємств за сучасних умов.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства для одержання більшого прибутку. Реальні інвестиції ще називають виробничими, а в практиці господарювання - капітальними вкладеннями.

Залежно від потенціалу формування інвестиційних ресурсів, завдань і характеру диверсифікації діяльності, можливостей упровадження нових технологій підприємство може обирати такі варіанти стратегії реального інвестування:

• капітального інвестування;

• інноваційного інвестування в нематеріальні активи;

• інвестування приросту оборотних активів.

Стратегію капітального інвестування можна реалізовувати в таких формах:

• реконструкції - істотної реорганізації всього виробничого процесу. Її провадять для радикального збільшення виробничого потенціалу підприємства, суттєвого підвищення якості продукції, упровадження нових технологій тощо. У процесі реконструкції можна розширювати окремі виробничі будівлі та приміщення для нового технологічного обладнання;

• поновлення окремих видів обладнання - заміни фізично зношеного чи доповнення робочого обладнання окремими новими його видами у зв'язку зі зростанням обсягів виробництва та для підвищення продуктивності праці. При цьому загальна схема організації технологічного процесу не змінюється;

• модернізації - приведення активної частини виробничих засобів у стан, що відповідає сучасному технологічному рівню;

• будівництва нових об'єктів із завершеним технологічним циклом за індивідуально розробленим або типовим проектом із помітним збільшенням обсягів виробництва та товарною, галузевою чи регіональною диверсифікацією підприємства;

• придбання великими підприємствами цілісних майнових комплексів для забезпечення галузевої, товарної чи регіональної диверсифікації їх діяльності.

Стратегію інноваційного інвестування в нематеріальні активи реалізують такими способами:

• розробляють нову продукцію як на підприємстві, так і на замовлення інжинірингових фірм;

• купують патенти на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки та товарні знаки;

• купують ліцензії, ноу-хау тощо.

Такі операції дають підприємству змогу суттєво підвищити власний технологічний потенціал.

Стратегія інвестування приросту оборотних активів (запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інших ресурсів) забезпечує потрібну збалансованість і пропорційність процесу збільшення обсягів виробництва продукції підприємством.

Стратегія фінансового інвестування полягає в розміщенні тимчасово вільного капіталу підприємства в різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частину становлять цінні папери.

• Можуть бути такі варіанти стратегії фінансового інвестування:розміщення капіталу в статутні фонди спільних підприємств, щоб зміцнити господарські зв'язки з постачальниками основних видів ресурсів (у межах стратегії регресивної інтеграції), посередниками (для підсилення контролю над системою збуту власної продукції в межах стратегії прогресивної інтеграції), іншими діловими партнерами (щоб проникнути в інші галузі та на інші ринки в межах стратегії диверсифікації). Ефективність такої форми фінансового інвестування оцінюють, порівнюючи обсяги інвестиційних витрат і суми періодично сплачуваних відсотків на внески в статутні фонди;

• депозитні внески в комерційні банки для короткострокового інвестування капіталу з метою генерування інвестиційного прибутку;

• розміщення капіталу в прибуткові види фінансових інструментів, до яких належать акції, облігації корпорацій і місцевої влади, казначейські зобов'язання та казначейські облігації уряду [83]. Головні завдання цієї форми фінансового інвестування - генерування інвестиційного прибутку та підсилення фінансового впливу на окремі підприємства (придбанням контрольного чи достатньо великого пакета акцій).

Інвестиційні стратегії прибутку та зростання

За цілями формування інвестиційного прибутку виділяють стратегії прибутку та зростання.

Інвестиційна стратегія прибутку полягає у формуванні інвестиційного портфеля за критерієм максимізації інвестиційного прибутку в поточному періоді без урахування темпів приросту капіталу в довгостроковій перспективі. Завдання цієї стратегії - досягти швидкої поточної віддачі від інвестицій, хоча в майбутньому ці інвестиції могли б забезпечити вищу норму прибутку.

Інвестиційна стратегія зростання забезпечує формування інвестиційного портфеля за критерієм максимізації темпів приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі незалежно від рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді. Завдання цієї стратегії - забезпечити високі темпи зростання ринкової вартості підприємства. Таку стратегію можуть дозволити собі тільки компанії зі стабільним фінансовим станом.

Стратегії прямого та непрямого інвестування

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють стратегії прямого та непрямого інвестування.

Стратегія прямого інвестування полягає в прямій участі інвестора у виборі об'єктів інвестування та розміщення капіталу. Зазвичай прямі інвестиції здійснюють, безпосередньо вкладаючи капітал у статутні фонди підприємств. Її реалізують підготовлені інвестори, які мають достатню інформацію про об'єкт інвестування та добре ознайомлені з його механізмом.

Стратегії непрямого інвестування властиве розміщення капіталу інвестором із допомогою фінансових посередників.

Стратегії фінансування інвестиційних проектів

Інвестиційні стратегії можна класифікувати за схемами фінансування інвестиційних проектів, від яких залежить склад інвесторів проекту, обсяги, структура та джерела потрібних інвестиційних ресурсів, динаміка фінансового забезпечення на окремих етапах реалізації проекту й інші фінансові показники. За цією ознакою розрізняють стратегії акціонування, повного самофінансування, кредитного фінансування, лізингу та мішаного фінансування [9; 83].

Стратегію акціонування застосовують для реалізації масштабних реальних інвестиційних проектів за галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності підприємства.

Стратегія повного самофінансування полягає у фінансуванні інвестиційного проекту виключно з власних фінансових ресурсів, формованих із внутрішніх джерел підприємства. Таку стратегію застосовують для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.

Стратегія кредитного фінансування доцільна для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів із високою нормою прибутковості інвестицій. Іноді її застосовують і для втілення серед - ньострокових інвестиційних проектів, якщо рівень прибутковості за ними значно перевищує ставку відсотка за довгостроковим фінансовим кредитом.

Стратегія лізингу ефективна за нестачі фінансових ресурсів або високої вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів із модернізації чи реконструкції підприємства.

Стратегія мішаного фінансування ґрунтується на різних комбінаціях розглянутих варіантів. Її можна застосовувати для реалізації всіх видів інвестиційних проектів.

За рівнем інвестиційного ризику виділяють консервативну (низькоризикову), помірну (середньоризикову), агресивну (високо - ризикову) стратегію та стратегію диверсифікації.

Консервативна (низькоризикова) стратегія полягає у формуванні інвестиційного портфеля з мінімальним інвестиційним ризиком. Її застосовують найобережніші інвестори. При цьому немає ризику втратити інвестований капітал, а одержання очікуваного інвестиційного прибутку майже гарантоване.

Помірна (середньоризикова) інвестиційна стратегія дає змогу сформувати інвестиційний портфель із близьким до середнього в галузі рівнем ризику. За такого варіанта стратегії норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також має бути близька до середньої на галузевому ринку.

Агресивна (високоризикова) інвестиційна стратегія - це засіб формування інвестиційного портфеля для одержання максимального поточного прибутку незалежно від рівня інвестиційного ризику. При цьому є загроза втратити інвестований капітал.

3. Процес розробки стратегії реального інвестування

Розробка стратегії реального інвестування проходить у кілька етапів

1. Аналіз стану реального інвестування в попередньому періоді. При цьому вивчають і оцінюють такі показники:

• динаміку загального обсягу інвестування капіталу в приріст реальних активів, відносну частку реального інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства в попередньому періоді;

• ступінь реалізації окремих інвестиційних проектів і програм, а також використання запланованих ресурсів за об'єктами реального інвестування;

• міру завершеності початих раніше реальних інвестиційних проектів і програм, потрібний обсяг інвестиційних ресурсів для повного їх закінчення.

2. Визначення загальних обсягів реального інвестування в запланованому періоді. На цьому етапі виявляють загальні потреби в інвестиційних ресурсах, щоб забезпечити запланований обсяг приросту основних засобів підприємства, а також нематеріальних і оборотних активів, потрібних для розвитку його виробничо-комерційної діяльності. Цей обсяг слід уточнити з огляду на динаміку обсягів не - закінченого капітального будівництва.

3. Вибір об'єктів і форм реального інвестування.

• вивчають поточну пропозицію на інвестиційному ринку; відбирають для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти, які найповніше відповідають напрямам діяльності підприємства;

• розглядають можливості й умови придбання окремих активів;

• провадять ретельну експертизу можливих об'єктів інвестування (галузі, підприємства).

Оцінюючи інвестиційну привабливість галузі (чи окремої сфери діяльності), варто брати до уваги такі чинники:

• важливість галузі (особливості та значення продукції, частку галузі у валовому внутрішньому продукті, частку експорту, залежність від імпорту, основних споживачів продукції);

• характеристику споживання продукції галузі, рівень конкуренції, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, перспективність галузі;

• рівень державного регулювання розвитку галузі (низький, середній, високий) - державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо;

• фінансові умови функціонування галузі (рівень загальної прибутковості, середню рентабельність, віддачу від інвестицій, оборотність і середню ліквідність активів);

• соціальне значення галузі (кількість робочих місць, середню заробітну плату, діяльність профспілок, регіональне розміщення виробництва, екологічну небезпечність виробництва та продукції, статистику страйків і збитків від них).

Оцінюючи інвестиційну привабливість підприємства, аналізують:

• загальні показники виробництва (характер технології, наявність сучасного устаткування, зокрема іноземного; екологічну шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій);

• технічну базу підприємства (технології, вартість основних фондів, коефіцієнт зношення);

• номенклатуру вироблюваної продукції (обсяг виробництва, експорт, імпорт сировини та матеріалів, зв'язки з іншими підприємствами, постачальники та споживачі, стабільність збуту й попиту);

• виробничу потужність, можливість нарощування виробництва;

• місце підприємства в галузі та на ринку, монопольність його становища;

• схему управління; чисельність персоналу, його структуру, заробітну плату;

• статутний фонд; склад власників підприємства, номінальну та ринкову ціну акцій, розподіл пакета акцій;

• структуру витрат на виробництво (зокрема, за основними видами продукції), рентабельність;

• обсяг прибутку та його використання за звітний період;

• фінансовий стан підприємства (склад дебіторської та кредиторської заборгованості за часом виникнення та характеристикою боржників; показники фінансової стабільності та ліквідності, платоспроможність, прибутковість).

Після цього доходять загального висновку про інвестиційну привабливість підприємства.

4. Розробка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів. Для невеликих інвестиційних проектів, які підприємство фінансує з внутрішніх джерел, розробляють скорочений варіант бізнес-плану з такими розділами та показниками:

• мета проекту;

• основні параметри проекту;

• обсяг потрібних фінансових ресурсів;

• показники ефективності інвестицій;

• календарний план реалізації проекту

Бізнес-плани середніх і великих інвестиційних проектів, реалізовуваних завдяки зовнішньому фінансуванню, мають бути повністю обґрунтовані. Вони містять такі основні розділи:

• стисла характеристика проекту (резюме);

• передумови й основна ідея проекту;

• аналіз ринку та концепція маркетингу;

• сировина та постачання;

• місце реалізації проекту, будівельна дільниця, зовнішнє середовище;

• проектування й технологія;

• організація управління;

• трудові ресурси;

• планування реалізації проекту;

• фінансовий план і оцінка ефективності інвестицій.

5. Оцінка ефективності окремих реальних інвестиційних проектів. Від об'єктивності та якості оцінки суттєво залежить термін повернення інвестованого капіталу, варіанти альтернативного його використання та прибуток підприємства.

Оцінюючи реальні інвестиційні проекти, аналізують такі показники:

• чистий зведений дохід - різницю між обсягом чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту й обсягом інвестиційних витрат на його реалізацію. Інвестиційний проект, для якого цей показник від'ємний або дорівнює нулю, потрібно відхилити;

• індекс (коефіцієнт.) прибутковості - відношення обсягу чистого грошового потоку за весь період експлуатації проекту до обсягу інвестиційних витрат на його реалізацію:

ІП = ЧГП / ІВ.

Якщо ІП < 1, то інвестиційний проект слід відхилити, тому що він не принесе додаткового прибутку на інвестовані ресурси;

• індекс (коефіцієнт) рентабельності відіграє допоміжну роль у процесі оцінювання ефективності інвестиційного проекту; його визначають за формулою

ІР = ЧП/ІВ,

де ЧП - середньорічний обсяг чистого інвестиційного прибутку за період експлуатації проекту;

• період окупності інвестиційного проекту:

ПО = ІВ/ЧГП,

де ЧГП - середньорічний обсяг чистого грошового потоку за період експлуатації проекту (для короткострокових проектів беруть середньомісячний показник);

• рівень інвестиційного ризику через несприятливі зміни кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршення зовнішнього інвестиційного середовища;

• ліквідність - період інвестування до початку експлуатації проекту (виходячи з того, що втілений інвестиційний проект, який приносить реальний чистий грошовий потік, можна продати швидше, ніж незавершений).

6. Формування портфеля реальних інвестицій (переліку об'єктів реального інвестування). Відібрані на основі оцінювання по ефективності реальні інвестиційні проекти потім розглядають з огляду на такі критерії:

• прибутковість, тобто збільшення доходів унаслідок зростання вартості об'єкта інвестування (портфель зростання) чи регулярних високих дивідендів на інвестований капітал (портфель доходу);

• терміновість досягнення інвестиційних цілей, тому що високі темпи реалізації інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства, швидкому формуванню додаткового грошового потоку у вигляді прибутку й амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання позичкового капіталу;

• ступінь ризику - імовірність недосягнення потрібного рівня прибутковості чи навіть утрати інвестованих коштів. За мінімального ризику втрати інвестованого капіталу інвестиційний портфель називають консервативним, а в разі чималого інвестиційного ризику - агресивним;

• відповідність фінансових ресурсів, які є чи мають бути залучені інвестором.

7. Реалізація стратегії реального інвестування. Для цього потрібно розробити капітальний бюджет і календарний графік реалізації кожного інвестиційного проекту.

Капітальний бюджет створюють на період до одного року. Він відображає всі надходження та витрати ресурсів, пов'язані з реалізацією проекту.

Календарний графік реалізації інвестиційного проекту визначає періоди виконання окремих видів робіт і їх відповідальних виконавців.

інвестування фінансовий господарський

4. Процес розробки стратегії фінансового інвестування

Стратегію фінансового інвестування підприємства формують у кілька етапів [83; 84].

1. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді.

• визначають загальні обсяги інвестування капіталу в фінансові активи; досліджують динаміку обсягів і визначають частку фінансового інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства;

• вивчають структуру, динаміку та частку конкретних фінансових інструментів у загальному обсязі фінансового інвестування;

• оцінюють прибутковість окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій загалом (як відношення обсягів прибутків від окремих фінансових інструментів до обсягів інвестованих у них коштів), яку порівнюють із середньою прибутковістю на фінансовому ринку та з рентабельністю власного капіталу.

2. Визначення обсягів фінансового інвестування в запланованому періоді. Обсяги фінансового інвестування залежать від обсягу вільних коштів, нагромаджених раніше для реального інвестування чи інших витрат. Для фінансового інвестування не залучають позичкові кошти підприємств (окрім періодів, коли прибутковість цінних паперів значно більша, ніж відсоткова ставка за кредит).

3. Вибір стратегії фінансового інвестування. У межах запланованого обсягу фінансових ресурсів можна добрати такі варіанти стратегії фінансового інвестування:

• розміщення капіталу в статутні фонди спільних підприємств;

• розміщення капіталу на депозитні рахунки комерційних банків;

• вкладення капіталу в прибуткові види фондових інструментів (акції, облігації, казначейські зобов'язання тощо).

4. Оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. Потрібно оцінити їх реальну вартість, яка дає змогу одержувати за ними запланований прибуток.

Розглянемо особливості оцінювання основних видів фінансових інструментів.

Акція - це цінний папір без певного строку обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та гарантує участь в управлінні ним, надає його власникові право на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції бувають іменні та на пред'явника, привілейовані та прості.

Оцінюючи ефективність акцій як фінансових інструментів інвестування, беруть до уваги такі показники:

• розмір дивідендів, які передбачено одержати в конкретному періоді;

• очікувану курсову вартість акцій в кінці періоду їх реалізації (у разі використання акцій упродовж певного періоду);

• очікувану норму валового інвестиційного прибутку (норму прибутковості) за акціями;

• кількість періодів використання акцій.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації в обумовлений строк номінальну її вартість із виплатою фіксованого відсотка. Облігації бувають іменні та на пред'явника, відсоткові та безвідсоткові (цільові), такі, що вільно обертаються, і з обмеженим обігом.

Облігації корпорацій - це боргові зобов'язання, випущені під заставу майна чи активів для залучення позичкового капіталу. їх випускають під фіксований відсоток на певний строк (до 10-30 років), після закінчення якого вони мають бути погашені. Використовують облігації з відкликанням, що дає корпорації право погасити їх раніше за обумовлений термін.

Муніципальні облігації випускає місцева влада для мобілізації коштів, потрібних для фінансування суспільних проектів: реконструкції споруд, будівництва доріг, мостів, аеропортів тощо. У деяких країнах (наприклад, у США) відсотки за муніципальними облігаціями не оподатковують. Тому інвестори охочіше купують такі облігації, а муніципальна влада сплачує менший відсоток, що вигідно для обох сторін.

Казначейські зобов'язання та казначейські облігації уряду - надійні та високоліквідні фінансові інструменти. Казначейські зобов'язання випускають на строк від одного до 10 років, а казначейські облігації уряду - на 10-30 років. Ставки оподатковування відсотків за казначейськими цінними паперами невисокі порівняно з іншими зобов'язаннями, і ці відсотки найстабільніші в часі.

Оцінюючи ефективність облігацій як фінансових інструментів інвестування, зважають на такі показники:

• номінал облігації;

• відсоток, сплачуваний за облігацією;

• очікувану норму валового інвестиційного прибутку (норму прибутковості) за облігацією;

• кількість періодів виплат до строку погашення облігації.

Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів - основний критерій вибору варіанта стратегії фінансового інвестування. Водночас у процесі прийняття таких управлінських рішень беруть до уваги й інші фактори:

• активність обігу фінансових інструментів на ринку;

• умови емісії цінних паперів;

• галузеву чи регіональну належність підприємства тощо.

5. Формування портфеля фінансових інвестицій (фондового портфеля, портфеля цінних паперів) - сукупності фінансових інструментів підприємства, призначених для реалізації стратегії фінансового інвестування.

Головна мета формування інвестиційного портфеля - забезпечити реалізацію обраного варіанта стратегії фінансового інвестування за допомогою найприбутковіших і безпечних фінансових інструментів.

Основні критерії ефективності портфеля фінансових інвестицій:

• великий інвестиційний прибуток у поточному періоді;

• високі темпи приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі;

• мінімізація інвестиційних ризиків;

• ліквідність інвестиційного портфеля;

• мінімізація податків у процесі фінансового інвестування.

Названі критерії значною мірою альтернативні. Виходячи з них, підприємство може сформувати такі типи портфеля фінансових інвестицій:

• портфель прибутку чи зростання;

• агресивний (спекулятивний), помірний (компромісний) або консервативний.

Є й проміжні варіанти інвестиційного портфеля:

• агресивний портфель прибутку;

• помірний портфель зростання;

• консервативний портфель прибутку тощо.

Обраний тип інвестиційного портфеля можна формувати, включаючи до нього відповідні фінансові інструменти. Цей процес проходить у такій послідовності:

• оцінювання інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів, за результатами якого визначають їх співвідношення в інвестиційному портфелі;

• прийняття рішень про включення до портфеля індивідуальних фінансових інструментів інвестування на основі вивчення їх пропозиції на фондовому ринку, оцінки вартості, прибутковості та ризику;

• оптимізація портфеля, спрямована на зменшення його ризикованості за заданої прибутковості, здебільшого за допомогою диверсифікації фінансових інструментів інвестування (що більше фінансових інструментів у портфелі, то менший портфельний ризик за постійного рівня інвестиційного прибутку). На розвиненому фондовому ринку для достатньої диверсифікації інвестиційного портфеля до нього потрібно включити не менше 10-12 фінансових інструментів, а на нерозвиненому - менше.

6. Оперативне управління портфелем фінансових інвестицій.

При цьому провадять його реструктуризацію, щоб дотримати заданих параметрів його формування.

Размещено на Allbest.ru