Управління діяльністю підприємства на прикладі ТОВ "Бердичівський пивоварний завод"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність і функції процесу управління в умовах ринкової економіки

1.2 Методи та організаційні структури управління діяльністю підприємств

1.3 Ефективні типи організаційних структур управління та принципи їх формування

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «БЕРДИЧІВСЬКИЙ ПИВОВАРНИЙ ЗАВОД» ТА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-правова характеристика ТОВ «Бердичівський пивоварний завод»

2.2 Фінансово - економічна діяльність ТОВ «Бердичівський пивоварний завод»

2.3 Система управління діяльністю ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» та її характеристика

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Проблеми управління підприємством в кризових умовах

3.2 Напрямки вдосконалення системи управління промисловим підприємством

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Актуальність. У сучасному світі функціонують безліч підприємств, що є самостійними господарюючими суб'єктами та займаються виробничою, науково-дослідницькою та комерційною діяльністю з метою отримання прибутку. Кожне підприємство є певною системою, яка включає сукупність елементів, зв'язаних в одне ціле. А будь-яка система має потребу у вмілому та чіткому керівництві, що і стало поштовхом для створення науки про управління підприємствами. Кожного керівнику необхідно мати вагомі знання щодо методів управління, що змінюються залежно від типу організаційної структури підприємства. Ці знання цінні як при створенні нової організації, так і для її існування та розвитку у майбутньому.

Метою даної курсової роботи є розгляд головних функцій управління, їх виконання, що приводить до змін у діяльності організації, за допомогою різних методів керівництва та розгляд видів організаційних структур підприємств.

Об'єктами вивчення у теоретичній частині є процес управління підприємством та створення організаційної структури підприємства.

Предмет - це методи управління підприємством у ринкових умовах.

Успішність підприємства в першу чергу залежить від уміння керівників виконувати свої головні функції у повній мірі у комбінації з управлінням своїм часом. Паралельно з виконанням основних функцій та зобов'язань підприємці мають володіти методами управління для досягнення високих результатів роботи своїх підлеглих та ще багатьма менш масштабними навичками, що також є важливими. А вірна організація підприємства, починаючи з найменших його структурних одиниць і до загальної будови, є ключовим моментом для його існування. Тому метою роботи є вивчення процесу організації управління діяльністю підприємства ТОВ “Бердичівський пивоварний завод”.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність і функції процесу управління

Згідно з основним положеннями теорії систем будь-який об'єкт, явище чи процес, включаючи підприємство, можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи - це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на якісь складові. Отже, будь-яка система:

· складається з двох або більшої кількості елементів;

· кожний елемент системи має якості, властиві лише йому;

· між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

· не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі на навколишнє середовище.

У світі існує безліч видів систем, кожна з яких має як загальні риси, так і ті, що відрізняють її від інших. Перша особливість підприємства, як системи, полягає в тому, що підприємство - це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги і інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Основною умовою життєздатності системи є вигідний обмін між “входом” і “виходом”.

Інша особливість підприємства, як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передусім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша - це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності. Вертикальний принцип поділу праці - це і є створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Отже, управління в широкому розумінні є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей та трудових колективів. Воно також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою поділу праці.

ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики, з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Сьогодні соціологи виділяють чотири основні функції управління: планування, організація виконання, мотивація, контроль.

Планування -- це передбачення засобів дій, які можуть виникнути в майбутньому, а також визначення шляхів зміцнення і подальшого розвитку організації.

У плані визначається, що потрібно зробити сьогодні, що завтра і як те, що планується, ефективно реалізувати. При плануванні конкретно визначається мета, напрями дій, програми і способи їх реалізації. Планування є первинною функцією управління тому, зазначають соціологи Б.Банащук і А.Станда, що всі інші функції визначаються через планування.

Складовими планування є прогнозування, програмування і безпосередньо саме планування.

* Прогнозування -- це встановлення потенціалу об'єкта, його розрахунок у часі й просторі. Зовні воно здається непрактичним, але якщо уявити собі певний об'єкт, на який воно розраховане, то ця визначальність стає очевидною. Прогнозування тим відповідальніше, чим відповідальнішим є об'єкт планування.

* Програмування -- це визначення магістральних шляхів і завдань розвитку об'єкта, що виникають на їх основі в часі і просторі. Термін "програмування" використовується майже необмежено. Це можуть бути програми: партій, програми перебування за кордоном, концертів, навчальні програми тощо.

* Безпосередньо саме планування--досить поширена управлінська дія -- це розрахунок реалізації магістральних шляхів і завдань розвитку об'єкта підведення під них розрахункових гарантій реалізації (матеріальних, духовних, організаційних), конкретизує проф. Б. Гаєвський.

2. Організація виконання. Ця функція забезпечує спільність дій членів організації в досягненні мети, що стоїть перед фірмою. До сфери цієї функції належить широкий спектр проблем, необхідних для реалізації управлінського завдання, починаючи з прийняття рішення, підбору відповідних людей, розподілу завдань, визначення засобів і умов праці.

Організація виконання--це начебто створення музичного твору, а керівник -- ніби диригент, який повинен управляти оркестром, щоб музика подобалась усім. Організація виконання -- це процес встановлення порядку і послідовності погодженої в часі і просторі цілеспрямованої взаємодії частин цілого як системи для досягнення за конкретних умов і у визначений термін поставленої мети відповідно до розроблених для цього методів і наявних засобів з найменшими ресурсними витратами".

Ще А. Файоль у своїх працях наголошував на організаційних аспектах діяльності керівника, зокрема на розподілі праці, владі, дисципліні, єдності розпоряджень, підкоренні особистих інтересів загальним, централізації, ієрархії, порядку, стабільності складу кадрів, єдності персоналу, ініціативі, справедливості, винагороді. Цей перелік важливий і сьогодні. Завдання керівника -- знайти їм розумні кількісні і якісні змінні, а головне -- правильно зіставити їх між собою, розглядаючи організацію як цілісність або систему.

3. Мотивація. Суть мотивації полягає в пошуку таких засобів впливу на людей, щоб вони свідомо, добровільно, без нагадувань і підказок докладали всіх зусиль для реалізації поставлених перед організацією завдань. Мотивація, крім цього, практично перевіряє менеджера на зрілість, визначає вміння його об'єднати людей, мобілізувати їх на виконання завдань, поставлених перед організацією.

У соціологічній літературі можна знайти десятки способів стимулювання людей. Кожен із цих способів може бути використаний у специфічній ситуації, а вона, попри свою специфічність визначається рівнем свідомості членів організації, їх освітнім рівнем, демографічними особливостями, традиціями, моральним кліматом, який панує в колективі, тощо.

Якщо за якоїсь конкретної ситуації працівник непідвладний одним стимулам управління, це означає, що для цього моменту необхідно шукати інші. Звідси керівник, зазначає проф. В.А. Лагутін, повинен:

-- знайти стимули, що найбільш дійові для організації роботи працівника в конкретній ситуації;

-- із обраних стимулів використати той, що дозволяє досягти поставленої мети з найменшими витратами".

4. Контроль. Функцією контролю в організації є встановлення відхилень від встановлених норм у виробничому процесі та вироблення механізму, який би виключав подібні відхилення в майбутньому.

Як і інші функції, контроль -- творчий процес, що вимагає від керівника максимального врахування особливостей конкретної ситуації: характеру розв'язуваних задач (важливість, терміновість, складність тощо), рівня організаційної культури (традиції, соціальна зрілість, морально-психологічний клімат, цінності) та соціальних характеристик окремих виконавців (кваліфікація, досвід, ставлення до праці).

Найбільш ефективним і об'єктивним контроль буде тоді, коли вироблено систему нормативів (стандартів) виконуваних робіт і кінцевих результатів (цілей). Насамперед повинні розроблятися нормативи витрат грошей та часу, що доповнюються системою тих показників, які керівники вважають найважливішими щодо діяльності об'єктів контролю.

Нормативи розробляються за такими групами: цінові (техніко-економічні), фізичні (для виробів і технологічних процесів), поведінкові тощо.

Зазначені функції управління тісно пов'язані з рівнями управління. Керівники, залежно від рівня управління, можуть їх реалізовувати більшою або меншою мірою відповідно до можливостей, визначених їх посадою.

Для з'ясування природи й сутності кожної функції управління розглянемо механізм функціонування найпростішої моделі штучної системи.

Структура цієї моделі містить два елементи: керуючий та виконавчий.

Керуючий елемент сприймає:

· імпульс від зовнішнього середовища через вхідний канал;

· імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи через канал зворотного зв'язку.

На підставі сприйнятих імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне значення вихідного параметра, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу, так званому ефектору. Цей імпульс має характер команди. Ефектор також сприймає імпульси із зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, які заважають досягненню мети управління.

Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності - вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної команд через канал зворотного зв'язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.

Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

1.2 Методи та організаційні структури управління діяльністю підприємств

управління організаційний фінансовий ринковий

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління - це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми, підприємства, організації.

Управління організацією спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальне. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємства.

1) Економічні методи управління - це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

· формування системи оподаткування об'єктів господарювання;

· визначення дійової амортизації політики, яка б сприяла оновленню матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

· встановлення державою лінійного рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних методів управління зв'язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

2) Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного виробництва чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, гуманізації праці тощо.

3) Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. Їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих та використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядні.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної допомоги виконавцям. Розпорядчі методи охоплюють поточну (оперативну) роботу і базуються на показах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми.

Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно зв'язані, й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів.

Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні й економічні та утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб'єкта підприємницької чи іншої діяльності.

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ

Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління. Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління. Це означає, що управлінських персонал підприємства поділяється на лінійний та функціональний.

Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. Функціональний же персонал допомагає лінійному керівництву виконувати функції управління своїми підрозділами, службами, відділами. При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату виникають певні організаційні відносити. Сутність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.

Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління кожний її елемент має зв'язки з іншими елементами. Ці зв'язки поділяють на лінійні, функціональні та між функціональні.

Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор - начальник цеху - майстер). Ці зв'язки з'являються там, де одного керівника підпорядковано іншому.

Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху - начальник планово-економічного відділу).

Між функціональні зв'язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху - начальник цеху, начальник служби маркетингу - начальник конструкторського відділу). Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури.

Однією з основних функцій менеджменту на сьогоднішній день вважають функцію адміністрування, особливо для підприємств, що лише утворюються або переживають перетворення. Саме ця функція покликана систематизувати та структурувати діяльність організації й закласти основи її виживання в довгостроковій перспективі. Найвагомішою складовою цієї функції є створення організаційної структури.

Під структурою (від латин. structura - побудова, розміщення) розуміють внутрішню будову чогось, певний взаємозв'язок складових цілого. Більш точно - це внутрішній устрій роботи системи, тобто сукупність її елементів та сталих зв'язків між ними. В цьому визначенні необхідно звернути увагу на характер зв'язків між організаційними елементами, який повинен бути усталеним, тобто не одноразовим, а постійним (повторюваним час від часу).

Слід зазначити, що кожна організація в основі своєї побудови має декілька різних структур: цільову (ув'язує цілі компанії, наприклад, дерево цілей); фінансову (ув'язує центри витрат, прибутків, доходів, інвестицій та бюджети компанії); корпоративну (ув'язує права власників та відносини з державою згідно із законодавством); інформаційну (ув'язує інформаційні потоки); виробничу (ув'язує матеріальні потоки, основне і допоміжне виробництва, логістику); організаційну (ув'язує підрозділи організації).

Організаційна структура - сукупність функціональних сфер (видів діяльності) організації, що пов'язані між собою повноваженнями у відповідності з рівнями управління. По своїй суті організаційна структура є каркасом, на який накладаються інші структури. Тому розробити структуру означає створити організацію. В той же час, структура є інструментом реалізації стратегії, тобто вона вторинна, по відношенню до факторів, що впливають на її побудову: стратегія (цілі та специфіка ведення бізнесу); середовище (споживачі, конкуренти, темпи змін); технологія (бізнес-процеси, серійність тощо); розмір (масштаби діяльності, географічна віддаленість, кількість персоналу); стадія життєвого циклу (становлення, зростання, сталий розвиток чи перетворення).

В теорії й практиці управління організаційні структури розвивалися еволюційним шляхом - від найпростіших до надскладних. При цьому кожен з наступних типів не заперечував достоїнств попереднього, а навпаки, максимально можливо розвиваючи їх, піднімав на якісно новий рівень управління. Доцільно виділити наступні етапи та підетапи еволюції розвитку організаційних структур:

1) ієрархічний (фокус уваги - влада):

· на основі лінійного принципу побудови;

· на основі функціонального принципу побудови;

· на основі комбінації лінійного та функціонального принципів побудови;

· на основі принципу розподілу стратегічних та оперативних функцій між управляючою компанією та дивізіонами відповідно.

2) адаптивний (фокус уваги - час):

· на основі проектного принципу побудови;

· на основі комбінації функціонального та проектного принципів побудови.

3) мережевий (фокус уваги - простір):

· на основі принципів юридичної самостійності, взаємної домовленості та солідарної відповідальності за загальний результат.

На практиці застосовують кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань.

1) Лінійна організаційна структура управління - це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За такої структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль, невисокі накладні витрати. Але керівник при цьому має бути висококваліфікований універсал, здатний вирішувати будь-які питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів. У цій структурі відбувається постійне обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів та перевантаження вищого керівництва.

2) Основою функціональної організаційної структури є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційні структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи та гнучкості у прийнятті змін органів управління.

3) Лінійно-функціональна організаційна структура спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організовувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. Лінійних керівників при цьому не підпорядковано керівникам функціональних відділів.

Така структура забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Воно є найдоцільнішим за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та незначними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклатури продукції використання цієї структури уповільнює терміни підготовки і прийняття рішень, не забезпечує належної злагодженості в роботі.

4) Дивізіональна організаційна структура управління базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загально корпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження тощо) функції, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації.

Отже, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ корпорації має власну достатньо розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

· продуктовий (виготовлення певного продукту);

· за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів);

· за місцем знаходження (розміщення в певному районі).

Перевагами цієї структури є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень на поліпшення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

5) За матричної організації структури поряд із лінійними керівниками підприємства й раціональним апаратом управління формують ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи.

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи і одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур - це їхня виняткова висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Відбувається залучення керівників всіх рівнів і фахівців в сферу активної творчої діяльності по реалізації проектів, що викликає зменшення навантаження на керівників вищого рівня управління. Проте матричні структури мають і певні недоліки: необхідність у тривалій підготовці працівників, збільшення чисельності персоналу, внаслідок цього - ускладненість контролю, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними через нечіткий розподіл прав і відповідальності. У результаті сумування цих недоліків така організація є дуже неефективною у кризових ситуаціях.

Використання матричної структури є виправданням на підприємствах, що об'єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшого тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.

До матричною включають проектну структуру. Вона максимально орієнтується на клієнта, має високий ступінь гнучкості та швидкості реагування на запити ринку а також ефективно використовує персонал з точки зору його професійності.

1.3 Ефективні типи організаційних структур управління та принципи їх формування

Аналіз практики функціонування як зарубіжних, так і вітчизняних фірм дозволяє виділити певні види ефективних базових організаційних структур, які, в свою чергу, можна об'єднати у дві групи: механістичні та органічні.

Механістичні структури (їх ще називають ієрархічними, формальними, бюрократичними, класичними, традиційними) характеризуються жорсткою ієрархією влади в компанії, формалізацією правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, об'єктивними критеріями відбору кадрів, об'єктивною системою винагороди. Вони функціонують як чітко злагоджений механізм. До цього типу відносять лінійну, функціональну структури та їх симбіоз - лінійно-функціональну і дивізіональні структури управління.

Органічні (адаптивні) структури мають розмиті межі управління, невелику кількість рівнів управління, характеризуються слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, амбіційною відповідальністю, неформальними міжособистісними стосунками. До них належать матричні, проектні, множинні і тому подібні організації, що відрізняються великою гнучкістю у взаємодії із зовнішнім середовищем.

Якщо зовнішнє середовище стабільніше, в ньому спостерігаються незначні зміни, то організація може з успіхом застосувати механістичні оргструктури, що мають малу гнучкість і вимагають більше зусиль для їх зміни. У випадку, коли зовнішнє середовище дуже динамічне, оргструктура повинна бути органічною, гнучкою, здатною швидко реагувати на зовнішні зміни. Зокрема, така структура повинна передбачати високий рівень децентралізації, наявність великих прав структурних підрозділів у прийнятті рішень.

Таблиця 1.1. Характеристика організацій механістичного та органічного типів

Механістичний тип	Органічний тип
Чітко визначена ієрархія	Постійні зміни лідерів (групових чи індивідуальних) в залежності від характеру вирішуваних проблем
Система обов'язків та прав	Система норм та цінностей, яка формується в процесі обговорень та узгоджень
Розподіл кожної задачі на низку процедур	Процесуальний підхід до вирішення проблеми
Знеособленість стосунків	Можливість саморозвитку та самовираження
Жорсткий розподіл трудових функцій	Тимчасове закріплення роботи за інтегрованими проектними групами

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР

Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливе лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур.

1) Принцип єдності мети: передбачає наявність чітко сформульованої мети або цілей фірми.

2) Принцип первинності функцій і вторинності структури: побудова організаційної структури повинна базуватись на виявленні складу та змісту функцій управління. Не слід ототожнювати функцію управління з функціями підрозділу апарату управління, оскільки залежно від трудомісткості функції її можуть виконувати кілька підрозділів, або один підрозділ може здійснювати діяльність у межах кількох функцій.

3) Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління: коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління з відповідної функції.

4) Простота організаційної структури: чим простіше тим чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналові зрозуміти і пристосуватися до даної форми управління та активно брати участь у реалізації мети фірми. Крім того, кілька ланок і рівнів управління повинні бути мінімальними.

5) Принцип єдності розпорядництва: працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За словами А. Файоля, для сукупності операцій, що переслідують одну мету, повинен бути один керівник і одна програми. Це необхідна умова єдності дій, координацій зусиль.

6) Визначення оптимальної норми керованості: кількість підлеглих, що підпорядковані одному робітникові, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та стосунками керівників і підлеглих. Керівник може мати тим більшу кількість підлеглих чим більш однорідними є проблеми, які він вирішує. З цього випливає, що кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях менеджменту та більшою та більшою на нижчих рівнях.

7) Принцип зворотного зв'язку: завдяки цьому принципу забезпечується можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створюються умови для її користування.

Перелічені принципи побудови організаційних структур управління взаємопов'язані та взаємозумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер проектування організаційних структур управління виробництвом.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «БЕРДИЧІВСЬКИЙ ПИВОВАРНИЙ ЗАВОД» ТА РОЗРАХУНОК ПОТРЕБИ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-правова характеристика «Бердичівський пивоварний завод»

В 1861 р., чеський колоніст Станіслав Емануілович Чеп купив в Бердичеві ділянку землі і на вулиці Білопільській ( нині К. Лібкнехта) будує пивзавод. До цього в місті, що інтенсивно розвивалося, вже були три невеликих пивзаводи. Чеп не лише будує цехи заводу, але й артезіанську свердловину, проби води якої дали необхідні результати, обіцяли якісне пиво. Було побудовані допоміжні приміщення, квартири для службовців. На території заводу були обладнані підвали для зберігання діжок з пивом. Влітку в них постійно був лід, щоб зберігати продукцію в потрібному температурному режимі. Завод на початку 20 ст. числився під номером 15, випускав пиво високої якості, відправляв його в інші міста. А працювало на ньому в той час від 10 до 15 чоловік…

У 1928 р. в порядку обмеження приватного капіталу в промисловості постає питання про одержавлення Бердичівського пивоварного заводу.

У 1925 р. (21 червня) вийшов перший номер міської газети “Радянський шлях”. В ньому рекламувалися такі сорти бердичівського пива: “Пльзенське”, “Березневе”, “Мюнхенське столове”, “Чеський Лежок”, “Баварське”.

За роки довоєнних п'ятирічок завод значно виріс і розширився, досяг хороших результатів у виконанні якісних показників плану. Під час Великої Вітчизняної війни завод уцілів, але був пошкоджений дах, деякі будівлі, устаткування заводу теж мало плачевний вигляд. На початку 1944 р. завод відновив роботу. Реконструкція заводу здійснювалась поступово, розширювалися всі виробничі дільниці, або ж будувалися нові. У 70-х роках була побудована нова варниця з сучасним обладнанням, встановлені додаткові бродильні чани і лагерні танки, устаткований цех по розливу пива в пляшки і діжки з установкою ізобарометричного апарату, що набагато поліпшило якість продукції і полегшило працю робітників. Лабораторія також поповнювалася новим обладнанням для здійснення якіснішого контролю. Були закуплені сушильні шафи, мікроскоп, титрувальні установки, РН- метр, апарат для аналізу гірких речовин хмелю, млинок для переробки зерна. Показники роботи заводу були високими, якість пива відмінною. Воно користувалося попитом у населення. Наполеглива праця колективу давала можливість займати призові місця в соціалістичних змаганнях республіки і колишнього Союзу.

У 1980 р. завод очолює новий директор Леон Романович Ліпецький, який продовжив розбудову підприємства. Він побудував новий адміністративний корпус, постійно займається ремонтами і вдосконаленням існуючих приміщень, дбає про поліпшення житлових умов працівників.

Предметом діяльності Товариства є:

виробництво пива, солоду пивоварного;

видобування та розлив природної столової води;

оптова, роздрібна і фірмова торгівля продукцією власного виробництва та товарами народного споживання інших виробників, в тому числі продовольчими та промислового призначення товарами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, нафтопродуктами, запчастинами та інш.;

Пиво - це слабоалкогольний, ячмінно - солодовий напій, наповнений приємною гіркотою, ароматом хмелю, має здатність вспінюватись при наповненні і тривалий час втримувати на поверхні прошарок компактної піни.

Сировиною є ячмінь у вигляді солода, несоложені матеріали, ферментативні препарати, хміль, пивні дріжджі і вода. Ячмінь за складом екстрактивних речовин і рівнем їх зброджуваності більше ніж інші злакові культури придатний для виготовлення пива. Від якості і складу ячменю залежать споживчі властивості і стійкість пива при зберіганні. Несоложені матеріали застосовують для збільшення екстрактивності і формування смаку. Використовують рисову січку, кукурудзяну крупу,сою, цукор і глюкозу. Рис застосовують з-за високого вмісту крохмалю. Хміль використовують для надання пиву характерного аромату і специфічного гіркуватого смаку і біологічної стійкості при зберіганні. Солевий склад і властивості води відіграють велику роль у формуванні якості пива, тому до неї пред'являють вимоги по жорсткості, кислотності, смаку і запаху.

Вода, яку використовують бердичівські пивовари, по своїм властивостям підходить для виробництва пива. Використовується вода із заводської артезіанської свердловини, глибина якої 110 м.

Технологія виготовлення пива - тривалий і складний процес, який продовжується 28 - 90 днів і включає такі основні етапи:

отримання солоду з ячменю;

приготування сусла і його зброджування;

видержку пива;

обробку;

розлив.

Пиво в залежності від концентрації початкового сусла і степені його зброджування містить 86-91% води, 3-10% незбродженого сусла, 3.5 - 6% спирту, 0.4%СО₂.

Бердичівський пивзавод має досить гарний асортимент пива. Кожен сорт має свої відмінні властивості, що задовільняють певну потребу. Зараз Бердичівський пивзавод виготовляє пиво в такому асортименті: Бердичівське хмільне, Гетьманське, Бердичівське оригінальне, Бердичівське, Старий Бердичів, Кармеліт.

Пиво, що випускається заводом, виготовляється за оригінальними рецептами із натуральної високоякісної екологічно чистої сировини, та за спеціальною технологією, що включає передові досягнення науки і традиції старих пивоварів. Жоден з сортів бердичівського пива не містить консервантів і є здоровим продуктом харчування, оскільки містить цінні для здоров'я вітаміни, мінеральні речовини та мікроелементи.

На кожен сорт пива спеціалісти заводу розробляють технологічні умови, які передбачають, що пиво повинно бути виготовлене у відповідності з вимогами діючих умов по технологічним інструкціям і рецептурам з дотриманням санітарних норм і правил, затверджених у встановленому порядку. Для виготовлення пива повинні бути застосовані сировина та матеріали дозволені Міністерством охорони здоров'я України, фільтруючі матеріали по ГОСТ. Процедура розробки гарантує, що пиво повинно відповідати очікуванням споживача, інтересам суспільства.

Пиво, яке виготовляється на заводі, приймається лабораторією по результатам хімічних аналізів та органоліптичної оцінки. Лабораторією відбираються проби пляшкового та ємкісного пива для визначення показників (алкоголь, екстракт, кислотність, колір, вміст вуглекислоти) по стандартним методам. Процедура розробки гарантує високу якість. На зовнішній вигляд пиво повинно бути прозорим, без сторонніх домішків та осаду. Смак і аромат пива повинен бути характерним для кожного сорту.

Одним з найважливіших показників якості пива є його стійкість. Вона визначається кількістю днів, на протязі яких якість пива залишається незмінною і пиво не мутніє. Гарантійний термін від дня виготовлення бердичівського пива становить від 12 до 14 діб, в залежності від сорту пива.

Бердичівське пиво, так як воно є непастеризоване (живе) і високоякісне є одним з найкращих тонізуючих напоїв, яке вгамовує спрагу, збуджує апетит. Стимулює обмін речовин в організмі людини. При вживанні непастеризованого пива не збільшується вага тіла, покращується сон. При помірному вживанні непастеризованого пива підвищується імунний захист організму, знижується втома, знімається нервова напруга.

Дріжджі, що застосовуються для виготовлення пива, багаті на білок та вітаміни групи В. Фолієва кислота, яка входить в склад вітамінів, має важливе значення в процесі кровотворення. При пастеризації пива вітаміни втрачають свої властивості і знижується корисність пива. Для людини корисно вживати непастеризоване пиво, яке багате дріждями, за допомогою яких йде поповнення організму вітамінами.

Конкурентами Бердичівського пива є „Оболонь”, „Рогань”, „ Сармат”. Конкуреція проходить не за якісними показниками продукції, а за більшими можливостями пивних гігантів більш сучасно реалізовувати пиво: насиченість торгових точок, які реалізують пиво, сучасним обладнанням. Стійкість пива пивних гігантів обумовлена не високою його якістю, а його пастеризацією та застосуванням різних консервантів, які шкодять здоров'ю людини.

Зі сторони споживачів пива претензій, рекламацій не було. Контролюючі органи за якісними показниками завжди давали високу оцінку бердичівському пиву.

Бердичівський пивзавод має досить гарний асортимент пива. Кожен сорт має свої відмінні властивості, що задовольняють певну потребу. Зараз Бердичівський пивзавод виготовляє пиво в такому асортименті: Бердичівське хмільне, Гетьманське, Бердичівське оригінальне, Бердичівське темне, Старий Бердичів, Кармеліт.

2.2 Фінансово-економічна діяльність ТОВ «Бердичівський пивоварний завод»

На ТОВ “Бердичівський пивоварний завод” застосовується стратегія охоплення ринку як недиференційований (масовий) маркетинг. Ця стратегія полягає в тому, що підприємство не виділяє конкретні сегменти ринку як цільові, а орієнтується на ринок в цілому, на широке коло споживачів.

Головним моментом в стратегії окрім самого пива є його ціна на ринку. Як і на всіх заводах ціна на Бердичівське пиво встановлюється затратним методом калькулювання всіх затрат (собівартість + прибуток). Це основа, що закладається в будь-яку ціну. Але ринок змінюється, попит змінюється, вплив конкурентів також змінюється і щоб втриматися на ринку ціна на пиво постійно коригується.

Розглянемо основні показники, що характеризують роботу підприємства для більш наочної оцінки стану підприємства на сучасному етапі розвитку. Розглянемо технічні та економічні показники діяльності ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» (табл. 2.1). Для даних показників поведемо аналіз, визначимо абсолютне та відносне відхилення за три звітних періоди. Для аналізу приймаємо 2011, 2012 та 2013 роки, а фінансова звітність, яка є основним джерелом інформації подана у Додатках.

Таблиця 2.1. Основні економічні показники господарської діяльності ТОВ "Бердичівський пивоварний завод"

Показники	Роки	Відхилення 2013 р. до 2011 р.
	2011 р.	2012 р.	2013 р.	+,-	%
1. Обсяги господарської діяльності (валова продукція) тис. грн.	14596,2	18294,0	21908,7	+7312,5	+50,1
2. Чистий дохід, тис. грн.	9549,3	11908,4	14791,1	+5241,8	+54,9
3. Валовий прибуток, тис. грн.	2557,1	2975,1	3332,2	+775,1	+30,3
4. Операційний прибуток, тис. грн.	1352,1	996,0	1271,6	-80,5	-5,9
5. Чистий прибуток, тис. грн.	1007,5	533,9	813,5	-194,0	-19,3
6. Середньооблікова чисельність працівників, чол.	143	143	141	-2,0	-1,4
7. Середньорічна вартість (тис. грн.): необоротних активів; оборотних активів	4598,4 3878,4	5707,5 3302,9	6174,5 3654,6	+1576,1 -223,8	+34,3 -5,8
8. Фондовіддача	2,34	2,45	2,55	0,21	+9,0
9. Коефіцієнт оборотності оборотних активів	2,46	3,6	4,04	+1,58	+64,2
10. Продуктивність праці	66,78	84,46	103,4	+36,62	+54,8
11. Середньомісячна заробітна плата одного працівника, грн.	770,0	1040,0	1380,0	+610,0	+79,2
12 Рентабельність господарської діяльності, %	17	9	9	-8	-
13. Рентабельність активів підприємства, %	12	6	9	-3	-
14. Рентабельність власного капіталу, %	13	7	9	-4	-

З таблиці 2.1 видно, що підприємство з кожним роком збільшує обсяги реалізації продукції (за два роки вони зросли на 7312,5 тис. грн.), що становить 50,1%, але, як бачимо, чистий прибуток зменшився у 2013 році на 194,0 тис. грн. в порівнянні з 2011 роком, або на 19,3%. Поряд з цим кількість працівників на підприємстві скоротилася на 2 чоловіка, що може пояснюватися введенням автоматизованих процесів на підприємстві. Збільшення чистого доходу і скорочення чисельності працівників спричинило ріст продуктивності праці на 36,62 тис. грн. за останні два роки, або на 54,8%.

Табл. 2.2. Характеристика активів ТОВ «Бердичівський пивоварний завод»

Показники	На 31.12.2011р.	На 31.12.2012 р.	На 31.12.2013 р.	Відхилення 2013 р. До 2011 р.
	тис. грн.	питома вага, %	тис. грн.	питома вага, %	тис. грн.	питома вага, %	(+,-)	(%)	Пунктів стр-ри
АКТИВИ
Незавершене будівництво	348,3	4,1	641,4	7,1	154,6	1,6	-193,7	-55,7	-2,5
Основні засоби	4074,5	48,1	4869,4	54,0	5811,8	59,1	1737,3	42,6	11,0
Довгострокові фінансові інвестиції	175,6	2,1	196,7	2,2	208,1	2,1	32,5	18,5	0
Запаси	2714,5	32,0	2403,9	26,7	1914,5	19,5	-800	-29,5	-12,5
Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги	1122,6	13,2	857,4	9,5	1578,0	16,0	455,4	40,6	2,8
Дебіторська заборгованість за розрахунками	12,1	0,14	18,8	0,2	12,5	0,13	0,4	3,3	-0,01
Інша поточна дебіторська заборгованість	1,9	0,02	0,9	0,01	-	0	-1,9	-100	-0,02
Грошові кошти та їх еквіваленти	27,3	0,31	21,9	0,24	149,6	1,52	122,3	5,5 раз	1,21
Витрати майбутніх періодів	2,8	0,03	4,4	0,05	4,8	0,05	2	71,4	0,02
Разом	8479,6	100	9014,8	100	9833,9	100	1354,3	15,9	0

Підприємство нарощує свої активи з 8479,6 тис. грн. у 2011 році до 9833,9 тис. грн. у 2013 році, отже, більше на 1354,3 тис. грн. Хоча оборотні активи за 2013 рік зменшилися на 223,8 тис. грн. або на 5,8%, необоротні активи зросли на 1576,1 тис. грн., що становить 34,3%.

Основним видом доходу підприємства є виробництво та реалізація пива. ТОВ “Бердичівський пивоварний завод” - сучасне підприємство з виробничою потужністю 910 тис. дал. З кожним роком підприємство нарощує обсяги виробництва пива (табл. 2.2), але при цьому існує можливість використання повної виробничої потужності.

Таблиця 2.3. Характеристика структури доходів ТОВ "Бердичівський пивоварний завод" за звітом про фінансові результати в 2011 - 2013 роках.

Види доходів	2011 р.	2013 р.	Відхилення
	тис. грн.	питома вага, %	тис. грн.	питома вага, %	(+,-)	%	п/с
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, послуг)	9549,3	95,8	14791,1	100,0	5241,8	+54,9	+4,2
Інші операційні доходи	420,4	4,2	-	-	-420,4	-4,2	-4,2
Разом:	9969,7	100,0	14791,1	100,0	4821,4	+50,7	0,0

Аналізуючи дані таблиці 2.3 можна побачити, що у 2013 р. В порівнянні з 2011 р. чистий доход від реалізації товарів, робіт та послуг зріс на 5241,8 тис. грн. або на 54,9%, що свідчить про вдалу маркетингову діяльність підприємства. В 2013 р. підприємство не мало інших операційних доходів. Загальна сума доходів 2013 року в порівнянні з 2011 роком зросла на 4821,4 тис. грн. або на 50,7%.

2.3 Система управління діяльністю ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» та її характеристика

Загальну структуру утворює сукупність всіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Організація управління на підприємстві - це не тільки відповідальність кожного учасника за свою ділянку роботу, а і проявлення ініціатив, виконання додаткової роботи.

Органами управління ТОВ “Бердичівський пивоварний завод” являються (див.рис. 2.1):

- загальні збори акціонерів;

- спостережна рада;

- правління;

- ревізійна комісія



Правління є виконавчим органом товариства і здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю. До складу Правління товариства входять: голова Правління, перший заступник голови Правління та члени Правління. Голова Правління керує роботою Правління і очолює підприємство. Першим заступником голови Правління є головний інженер. Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за удосконалення техніки і технології виробництва. В його обов'язки входить також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розробка заходів щодо підвищення якості продукції та дотримання технологічної дисципліни.

Постачальницько-збутовою діяльністю займається заступник голови правління по збуту і постачанню. Він здійснює керівництво господарсько-фінансовою діяльністю підприємства по матеріально-технічному забезпеченню, заготівлі і збереженні сировини, збуту продукції, ефективне і раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів. Забезпечує своєчасне заключення договорів з постачальниками сировини та споживачами продукції, виконання завдань і обов'язків по поставках продукції (кількості, асортименту, якості строкам).

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст. Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконання планових завдань, проводять аналіз діяльності товариства. Забезпечує проведення робіт по підвищенню економічного результату всіх видів діяльності підприємства, своєчасну розробку заходів по ефективному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, прискоренні темпів росту продуктивності праці, зменшенню собівартості продукції, підвищенні рентабельності виробництва, усунення втрат і нераціональних витрат.

Загальну виробничу структуру утворює сукупність всіх збутових, виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємств. До функціональних підрозділів відносяться такі:

1) планово-виробничий відділ,

2) відділ заробітної плати,

3) відділ кадрів,

4) відділ збуту і постачання,

5) бухгалтерія,

6) відділи головного механіка і головного пивовара.

Всі підрозділи функціонують за принципами збалансованої взаємодії для досягнення єдиного результату від діяльності підприємства в цілому.



Рис. 2.2. Виробнича структура ТОВ “Бердичівський пивоварний завод”

Існуюча виробнича структура на ТОВ “Бердичівський пивоварний завод” (рис. 2.2) являє собою змішану виробничу структуру, за якою частина дільниць спеціалізована технологічно, а решта предметно. Технологічно-це означає, що дільниці спеціалізуються на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу. Так виготовлення пива проходить декілька етапів: отримання солоду відбувається в солодовій дільниці; приготування сусла - у варочному відділі; зброджування і видержку пива проводять у бродильно-лагерному відділі; оброблюють пиво у фільтрувальній дільниці; розливають в цехах розливу пива. Ознакою предметної структури є те, що виготовляється тільки пиво в малому асортименті.

Структура персоналу за категоріями, чисельність всіх робітників та середньомісячна зарплата за 2011-2013 роки представлено в таблиці 2.4.