Управління розвитком організацій невиробничої сфери в ринкових умовах

На основі взаємодії специфічних функцій кожного елементу сфери послуг вони об'єднуються у взаємозалежні групи (підсистеми), що у сукупності й утворюють систему невиробничої сфери. Системний підхід дозволяє зробити висновок про те, що структуроутворюючі елементи сфери обслуговування, які надають послуги, визначають її місію, а такі структуроутворюючі елементи, як мета, завдання, технологія, люди, структура, притаманні усім організаціям сфери послуг і їх можна об'єднати в систему під загальною назвою - сервісна фірма.

В дисертаційній роботі зроблено спробу сформулювати економічну стратегію сервісної фірми в регіоні. Ця стратегія базується на ресурсній теорії фірми (як інформаційної системи, що характеризує сукупність ресурсів, тобто можливість фірми визначати і досягати довгострокових стратегічних цілей) і теорії конкурентної переваги (як концептуальної основи формування глобальної і локальної стратегії фірми). Складові економічної стратегії фірми наведено на рис. 1. Як очевидно з рис. 1, усі складові орієнтовані на зовнішнє і внутрішнє середовище діяльності фірми послуг. Це означає, що результати реалізації керівництвом сервісної фірми стратегічних рішень в тій чи іншій мірі обумовлені, з одного боку, впливом цих середовищ на характер рішень, які приймаються, з іншого боку - впливом самих стратегічних рішень на процеси, що тривають у внутрішньому і зовнішньому середовищах.

Загальним для всіх складових економічної стратегії фірми є формування спонукальних мотивів прийняття тих чи інших стратегічних рішень.

Автором запропоновано матрицю стратегічних ресурсів, куди передбачається зводити умови, які повинна враховувати фірма, щоб адекватно відповідати на виклик зовнішнього середовища, і умови, що дозволяють постійно удосконалювати потенціал фірми, тобто розширювати її граничні можливості.

Матриця характеризує не тільки існуючий на момент аналізу стан фірми, але й дозволяє конкретизувати напрямки виробітки стратегічних цілей. У графіках матриці можуть бути дані вербальні характеристики, але можуть бути використані і різноманітного роду кількісні показники. Це дозволить або в якісній, або в кількісній формі оцінити як існуючий, так і необхідний для виживання в довгостроковому періоді стратегічний потенціал фірми.

Розділ 2. Методичні аспекти використання організаційних та економічних важелів розвитку організацій невиробничої сфери.

В роботі проаналізовано стан і надано прогноз розвитку підприємств невиробничої сфери Донецького регіону, який зумовлює необхідність докорінних змін економічного розвитку регіону і, в першу чергу, пріоритетність розвитку підприємств невиробничої сфери.

Автором дослідження обгрунтовано використання таких організаційно-нормативних важелів розвитку підприємств невиробничої сфери, як розробка належної правової основи для реалізації та зміцнення взаємовідносин держави та регіонів, розвитку ринкових відносин на місцях, організація різних типів спеціальних економічних зон та зон пріоритетного розвитку, побудова організаційної структури управління, яка забезпечує виконання функцій розробки програм розвитку організацій невиробничої сфери та контролю за їх виконанням.

Запропоновано і обгрунтовано також економічні важелі розвитку організацій невиробничої сфери, такі як пряме державне інвестування для розвитку підприємств невиробничої сфери, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм розвитку організацій невиробничої сфери, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, державне пільгове кредитування і оподаткування, преференції, використання позабюджетних фондів, тощо.

Запропонована автором схема функціонування механізму регулювання розвитку невиробничої сфери передбачає формування економічного середовища господарювання, виходячи з цілей розвитку невиробничої сфери, обраної стратегії розвитку підприємств невиробничої сфери, системи ресурсних обмежень, і повинна поєднувати державне регулювання і ринкову саморегуляцію.

Запропоноване середовище господарювання визначається параметрами економічних важелів, які знаходяться в компетенції місцевих органів влади. Обов'язковим елементом механізму є зворотні зв'язки. Розвиток невиробничої сфери повинен забезпечувати комплексний підхід до вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону, зокрема, створення мережі соціальної інфраструктури в області, збільшення обсягів послуг, створення нових робочих місць.

В роботі запропоновано механізм реалізації регіональної фінансової політики в сучасних умовах. Механізм фінансового регулювання розвитку невиробничої сфери в регіоні повинен забезпечити:

активізацію господарської діяльності у регіонах підприємств сфери обслуговування на основі впровадження нових виробничих відносин і поліпшення використання природно - ресурсного та економічного потенціалу;

створення умов для посилення спеціалізації регіонів в послугах, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства і залучення іноземного капіталу в районі, що мають для цього найбільш сприятливі передумови;

ліквідацію локальних екологічних криз в окремих регіонах та створення сприятливих умов для життєдіяльності всього населення України.

Ключовими механізмами регіонального розвитку є принципи формування і розподілу фінансових ресурсів між державними і місцевими бюджетами.

Визначення оптимальних пропорцій значною мірою залежатиме від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Держава й надалі проводитиме політику, спрямовану на підвищення фінансової автономії території за рахунок збільшення частки їх бюджетних надходжень на основі власних (закріплених) доходів.

Удосконалення фінансово - господарської та податкової системи на центральному і місцевому рівнях повинне здійснюватись шляхом встановлення стабільних норм (ставок) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів, обгрунтування напрямків розширення прав місцевих органів виконавчої влади щодо формування і використання місцевих податків і зборів.

Доцільно широко використовувати такі економічні методи, як пряме державне інвестування і надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм розвитку підприємств невиробничої сфери, залучення для цього іноземного та вітчизняного приватного капіталу, державне пільгове кредитування і оподаткування, преференції, використання позабюджетних фондів тощо.

Все це і обумовило розробку напрямів вдосконалення управління розвитком організацій невиробничої сфери.

Розділ 3. Напрями вдосконалення управління розвитком організацій невиробничої сфери.

В дисертації обгрунтовано необхідність розробки і впровадження таких елементів регулювання економічних процесів у розвитку невиробничої сфери, які б забезпечували вирішення наступних завдань:

стимулювання розвитку підприємств невиробничої сфери, виходячи з потреб регіону і держави в цілому:

сприяння підвищенню рівня зайнятості у регіоні;

створення умов для розширення сфери послуг.

Вирішення цих завдань потребує, перш за все, акумуляції і розподілу інвестиційних ресурсів і місцевого бюджету. В зв'язку з цим у роботі зроблено висновок, що пріоритетними напрямками фінансово-кредитного і податкового регулювання є:

посилення стимулюючої ролі фінансових регуляторів, головним чином шляхом перегляду концепції формування фінансово-кредитної і податкової політики, що надасть змогу підприємствам оживити сферу послуг, забезпечити власний розвиток і оновлення доходної частини місцевого бюджету;

вдосконалення організації податкового регулювання розвитку невиробничої сфери, головним чином з метою суттєвого скорочення масштабу «тіньової» економіки.

Для успішного забезпечення інвестування підприємств невиробничої сфери на рівні регіону необхідно вирішити три ключові проблеми:

визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені в невиробничу сферу;

обгрунтувати інвестиційні пріоритети;

розробити ефективний механізм акумуляції і використання інвестиційних ресурсів.

Як свідчить аналіз, проведений у дисертаційній роботі, перехід до формування сприятливого економічного середовища є неможливим без проведення реформи бюджетної системи України. Скорочення податкового пресингу нарешті приводить до розширення бази оподаткування і збільшення реальних надходжень до бюджету. Проте, сам по собі перехід від існуючої гострої фіскальної податкової політики до більш ліберальної є надзвичайно складним моментом для формування державного бюджету, оскільки в процесі адаптації субєктів господарювання до нових умов фінансового регулювання економічних процесів падіння скорочення надходжень в бюджет є неминучим. Тому в дисертації проаналізовано стан доходів і витрат бюджету в існуючому вигляді і спрогнозовано тактику поведінки державних органів влади в перехідному періоді.

В роботі встановлено, що одним з найважливіших напрямів вдосконалення управління розвитком організацій невиробничої сфери може стати програмоване управління організаціями невиробничої сфери, що орієнтоване на середньостроковий (в межах до 3-х років) період.

Програмоване управління діяльністю організацій невиробничої сфери в зовнішньому середовищі розглядається у роботі як сукупність аналітичних, планових, організаційних, економічних, інформаційних заходів, які дозволяють координувати і підпорядковувати діяльність, що здійснюється в зовнішньому середовищі організацією в цілому та її структурними підрозділами в обраному періоді часу, відповідно змінюючи параметри власного внутрішнього середовища. Визнання значення впливу зовнішнього середовища стало основою розробки моделей поведінки організацій.

При розробці моделі програмування поведінки організації були використані такі положення.

Інформаційною основою розробки програмованого управління діяльністю організації сфери послуг у зовнішньому середовищі є діагностика і аналіз її стану та поведінки в даний момент часу. Програма діяльності організації у зовнішньому середовищі повинна відображати як дії адаптивного характеру з пристосуванням до змін у ньому, так і активні дії впливу організації на зовнішнє середовище. Адаптація і вплив організації на зовнішнє середовище вимагає конструктивних змін внутрішнього середовища організації. Оскільки в перехідній економіці функціонують елементи колишньої адміністративно-командної системи, то фактори, які входять до складу віддаленого середовища ринкової економіки, в перехідній економіці впливають на функціонування організації прямо і безпосередньо. Діяльність організації носить свідомий характер лише за наявності сукупності чітко визначених цілей. За умов нестабільності факторів зовнішнього середовища в перехідній економіці часовий горизонт життєздатності програми не може перевищувати 3-х років, а сама програма повинна будуватися з річною розбивкою і передбачати корегування її положень зі зміною умов функціонування організації невиробничої сфери.

Програмоване управління має як спільні, так і відмітні риси зі стратегічним і програмно-цільовим управлінням, що показано у табл. 3.

Загальна програма діяльності організації сфери послуг складається з двох підпрограм: підпрограми діяльності у зовнішньому середовищі і підпрограми формування внутрішнього середовища організації. Підпрограма діяльності організації у зовнішньому середовищі охоплює два блоки: а) блок активного впливу на зовнішнє середовище і б) блок дій з адаптації у зовнішньому середовищі. Підпрограма формування внутрішнього середовища організації має три блоки: а) блок реструктуризації виробництва і удосконалення його технології; б) блок реструктуризації управління; в) блок формування соціальних відносин у колективі.

Таблиця 3. Спільні та відмітні ознаки стратегічного, програмно-цільового і програмованого управління організацією сфери послуг

Розробка програми активно-адаптивної діяльності відкритого акціонерного товариства «Білий Лебідь» на 1997-1999 роки і перші підсумки її реалізації показали практичну цінність запропонованої методики програмованого управління.

Одним з найважливіших напрямів удосконалення управління організаціями сфери послуг є підготовка сучасної генерації управлінців, здатних повноцінно працювати в умовах ринкової економіки. Формування соціального середовища для удосконалення управління розвитком невиробничої сфери в регіоні потребує перегляду технології навчання студентів-менеджерів. Метою організації навчального процесу за спеціальностями напрямку «менеджмент» є формування у студентів не тільки знань та навичок, а й системи цінностей та переконань, адекватних реаліям ринкової економіки. У зв'язку з цим, на перший план висувається актуальне завдання перегляду технології навчання. Поки що нерідко імпортуються нові форми організації і методичні форми проведення занять з провідних західних навчальних центрів, часто з їхнім наповненням, замість того, щоб самим розробляти їх і наповнювати власним змістом.

Проблема перегляду технології навчання студентів-менеджерів потребує окремого розгляду. В дисертації окреслено тільки основні напрями бачення цієї проблеми і її вирішення. В навчанні майбутніх менеджерів необхідно значно розширити традиційний арсенал методів викладання, перш за все, дисциплін фахового спрямування шляхом аналізу цілей, методів і методик навчання. Вибір їх повинен базуватися на загальновідомих фазах процесу навчання: вивчення матеріалу, його практичне закріплення та оцінка засвоєння. На фазі вивчення матеріалу поряд з традиційними лекціями, семінарськими та практичними заняттями, необхідно використовувати комп'ютерні програми, імітаційне моделювання процесів виробництва і управління, інтегровані навчаючі програми. Фаза практичного засвоєння матеріалу повинна будуватися на застосуванні ділових ігор, імітаційних моделей, експертних систем, інтегрованих навчаючих програм. Нарешті, оцінка засвоєння матеріалу та оволодіння практичними навичками повинна здійснюватися на двох рівнях. Перший рівень характеризує засвоєння студентами окремих дисциплін навчального плану і повинен оцінюватися на рейтингових засадах, а другий - синтетичний, коли оцінюється ступінь оволодіння студентами комплексом фахових знань. Остання оцінка може здійснюватися в ході виконання студентами комплексних контрольних завдань, участі в ділових іграх, роботи в експертних системах та з інтегрованими навчаючими програмами.

Отже, проблема підготовки сучасних менеджерів в Україні надзвичайно складна, комплексна, а її вирішення багато в чому визначить як хід ринкових реформ на перехідному етапі економіки, так і майбутнє становлення повноцінного ринку в нашій країні.

Висновки

В дисертації досліджені завдання, які пов'язані з розробкою шляхів і способів підвищення ефективності управління розвитком організацій невиробничої сфери в умовах соціально-економічної трансформації механізмів господарювання держави.

До основних висновків і пропозицій можна віднести такі:

1. Без урахування специфіки послуг, розуміння їхньої природи і сутності менеджмент у невиробничій сфері не може бути успішним.

2. Системний підхід до невиробничої сфери дозволяє зробити висновок про те, що такі структуроутворюючі елементи сфери обслуговування, як ціль, задачі, технологія, люди, структура, притаманні усім організаціям сфери послуг, і їх можна об'єднати в систему під загальною назвою - сервісна фірма.

3. Моделювання поведінки сервісної фірми сприяє створенню єдиної концепції економічного розвитку сервісної фірми в регіоні.

4. Обгрунтування та використання організаційних та економічних важелів розвитку організацій невиробничої сфери регіону дозволяє запропонувати схеми інституційного забезпечення, спрямування розвитку підприємств невиробничої сфери та функціонування механізму регулювання розвитку невиробничої сфери.

5. Проведення реформи бюджетної і податкової систем, втілення в практику управлінської діяльності організацій стратегічного планування і програмованого управління, а також у навчальний процес науково-методичних основ удосконалення підготовки менеджерів в Україні є сьогодні головними напрямками вдосконалення управління розвитком організацій невиробничої сфери регіону.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Черниш О.І. Про деякi аспекти формування фонду заробiтно плати в умовах переходу до ринку // Експрес-новини: наука, технiка, виробництво. - К.: УкрІНТЕІ. - 1997. - №15-16. - С. 24-26.

2. Черныш Е.И. Некоторые вопросы реформирования территориального управления экономикой // Сб. науч. тр. ИЭП НАН Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. - С. 147-151.

3. Черниш О.І. Пiдготовка магiстрiв - новi аспекти направлення дiяльностi академi управлiння // Освiта i управлiння. - 1998. - №4. - С. 149-153.

4. Клейнер Я.С., Черныш Е.И. Инновационное развитие предприятия: финансовый аспект // Вісник Української академії банківської справи. - Суми: УАБС. - 1998. - №5. - С. 61-63.

Особистий внесок здобувача: визначено методичні підходи щодо інвестиційної привабливості підприємств.

5. Дорофієнко В.В., Устименко А.М., Черниш О.І. Бізнес-планування в АПК // Агроiнком. - 1998. - №11,12. - С. 14-17.

Особистий внесок здобувача: показані особливості розвитку харчової і переробної промисловості в регіоні.

Дорофиенко В.В., Кирнос А.И., Черныш Е.И. Особенности рынков научной продукции в Украине // Вестник ДонГАУ «Менеджер». - Донецк: ДонГАУ. - 1998. - №2 - С. 35-39.

Особистий внесок здобувача: показані особливості ринків наукової продукції в Україні.

Дорофi нко В.В., Батченко Л.В., Клейнер Я.С., Черниш О.І. Методичнi основи удосконалення органiзаці навчального процесу (посiбник викладачам для пiдготовки фахiвцiв IV освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня). Харків: «Основа», 1999 р. - 52 с.

Особистий внесок здобувача: визначено методичні підходи до розробки ККЗ, ситуаційних задач та інших активних форм та методів навчання.

Черныш Е.И., Клейнер Я.С. Моделирование развития предприятия в нестабильной экономике // Вестник Херсонского государственного технического университета. - Херсон: ХГТУ. - 1999. - №5. - С. 258.

Особистий внесок здобувача: запропоновано інформаційне забезпечення моделювання стратегії підприємства.

Черныш Е.И. Теоретические проблемы регионального управления // Вестник ДонГАУ «Менеджер».-Донецк: ДонГАУ. - 1999. - №1 (3). - С. 30-34.

Черниш О.І. Забезпечення ефективного управління підприємствами соціальної інфраструктури на основі системи підтримки прийняття рішень // Вестник Херсонского государственного технического университета. - Херсон: ХГТУ. - 1999. - №5. - С. 231-232.

Черныш Е.И. Менеджмент сервисной фирмы // Бизнес информ. - 1999. - №7-8. - С. 160-162.

Черныш Е.И. Системные основы обеспечения эффективного управления предприятиями социальной инфраструктуры // Вестник Донбасской государственной акдемии строительства и архитектуры. (Сборник «Экономика, маркетинг, менеджмент»). - Макеевка: ДГАСА. - 1999. - №5 (19). - С. 84-86.

Черниш О.І. Деякі напрями вдосконалення управління невиробничою сферою // Збірник докладів вчених і фахівців з проблем оптимізації системи управління невиробничої сфери економіки в умовах розробки та реалізації Програми «Донецька область - 2010». - Донецьк. - ІЕПД НАН України. - 1999. - С. 46-50.

Размещено на Allbest.ru