Менеджмент сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах трансформаційної економіки, переходу від планово-адміністративних до ринкових економічних відносин менеджмент як виробничий ресурс аграрних підприємств набуває особливого значення. При цьому принципово змінюється система управління аграрним підприємством. Поряд з трьома іншими основними виробничими ресурсами -- землею, працею і капіталом -- менеджмент стає ключовим елементом економічної системи підприємства. Понад те, наявні проблеми в менеджменті перетворюють цей елемент на обмежувальний чинник системи, тобто такий, що стримує її розвиток.

Менеджмент -це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Обрана мною тема дуже цікава та актуальна, тому що знання і використання сучасних технологій в управлінні значно підвищує ефективність діяльності підприємств.

Метою курсової роботи є ознайомлення і вивчення закономірностей і принципів управління, сутність основних функцій управління, зміст методів управління і сучасних технологій менеджменту.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку.

У зв'язку з цим -- завдання менеджменту це:

забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію;

стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;

-постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;

- постійний пошук і освоєння нових ринків.

1. Менеджмент сільськогосподарських підприємств (аграрний менеджмент)

1.1 Поняття, роль та функції аграрного менеджменту

Аграрний менеджмент може бути визначений як діяльність з організації й координації виробництва на сільськогосподарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також досягнення інших специфічних для кожного власника підприємства чи менеджера цілей. Він може розглядатися і як комбінація окремих складових діяльності підприємства -- виробництва, комерційної діяльності, фінансів, маркетингу, управління трудовими ресурсами.

Загалом менеджмент -- це процес організації певної діяльності групи людей для досягнення поставлених перед нею цілей. Він потребує координації та стимулювання дій його учасників, що, у свою чергу, викликає необхідність існування певної влади в цій групі людей, яка може виступати як в офіційній, так і в неофіційній формах. Тому менеджмент -- це також певна система, метод, підхід визначення і добору специфічних цілей, делегування та контроль певних виробничих і управлінських функцій, оцінка діяльності, згідно з якою можуть відбуватися певні зміни в планах і виробничій діяльності.

Термін «менеджмент» (англ. management) має американське походження і не перекладається іншими мовами дослівно. Слово «менеджмент» є похідним від англійського to manage -- «управляти». У свою чергу, останній термін запозичив корінь латинського слова manus, що означає «рука». З розвитком суспільства зміст поняття «менеджмент» трансформувався й увібрав у себе всю різноманітність вимог до управління як мистецтва ведення справ і стилю роботи. Багатозначність поняття «менеджмент» віддзеркалює фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, в якому наведено такі його визначення: 1) спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада і мистецтво управління; 3) особливі вміння, адміністративні навички; 4) орган управління, адміністративна одиниця.

Слова «менеджер» і «менеджмент» почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значення, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери -- це не обов'язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють в усіх «ешелонах» управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.

Залежно від сфери дії виокремлюються різні види менеджменту: загальний, або адміністративний, галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний та ін. З погляду менеджменту, на підприємстві можна вести мову про виробничий, маркетинговий, фінансовий, кадровий, транспортний, операційний, стратегічний менеджмент.

Головне завдання менеджменту -- сприяти розвитку в людей здатності до сумісних дій шляхом постановки загальних цілей, визначення цінностей, правильної структури організації, виховання необхідних трудових навичок і забезпечення кваліфікаційного розвитку. Менеджмент повинен забезпечити процвітання підприємства разом з максимальним добробутом кожного працівника.

Об'єктом менеджменту є окремі підприємці, а також трудові колективи підприємств. Його предмет -- це організаційні, управлінські та міжособистісні (міжсистемні) відносини. Загальною метою менеджменту є оптимізація функціонування суб'єктів господарювання і створення умов, за яких найбільш імовірно і з якнайменшим ризиком реалізуються їхні стратегічні й оперативні цілі.

Основні положення менеджменту сформульовано на основі узагальнення методологічних закономірностей різних наук: планування, організації, фінансування, обліку. Оскільки менеджмент як наука виник на стикуванні економічних, правових, технологічних наук, філософії, психології, соціології, теорії дослідження операцій і систем, його проблеми є предметом комплексного дослідження. Моделі менеджменту визначаються тими завданнями, рішення яких вони повинні забезпечити, до того ж сформувати конкретно, у зв'язку з цілями й характером об'єкта менеджменту. В основу моделі менеджменту кожної конкретної системи, її формування закладено функції суб'єкта менеджменту, зумовлені специфікою об'єкта, характером та змістом зв'язків, у які вступають і яких потребують об'єкт і суб'єкт менеджменту в процесі взаємодії.

Менеджер -- це керівник, який, використовуючи різні методи й тактику управління, сприяє досягненню певної мети на підприємстві чи в економіці. Основою його праці є керівництво діяльністю, орієнтованою на споживача. Принципова відмінність менеджера від керівника старого зразка -- у визначенні цілей менеджменту, що відповідають інтересам підприємства. Функції менеджменту в сучасних умовах полягають у створенні рентабельного підприємства на основі наявних людських та матеріальних ресурсів. Успіхи і невдачі підприємства -- це передусім успіхи і невдачі менеджменту. На Заході, наприклад, якщо підприємство працює неефективно й нерентабельно, його власник міняє насамперед не працівників, а керівництво.

Одна з найважливіших функцій менеджменту -- створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства. Тому на підприємствах західних країн основним принципом і орієнтиром менеджменту є не максимізація прибутку на даний момент, а успішне елімінування впливу ризикованих ситуацій у довгостроковому періоді. Діяльність підприємства повинна приносити такий прибуток, який дозволив би акумулювати достатню кількість коштів, що утворюють реальну можливість долати імовірні ризики у майбутньому.

Основними ознаками менеджменту як типу управління є наступні:

-первинний момент організації управління та його забезпечення -- людина, її потреби, цінності, установки, мотиви. Це відображається в управлінні внутрішніми процесами діяльності людей і підприємствами у зовнішньому соціально-економічному середовищі;

-пріоритет економічних принципів управління;

-професіоналізм менеджера як одна з головних вимог;

-гнучка організація управління, здатність швидко перебудовуватися відповідно до змін зовнішнього середовища;

-комплекс нових вимог до менеджерів: підприємливість, комунікабельність, упевненість.

Однією зі специфічних особливостей сільського господарства є той факт, що тут у більшості випадків поєднуються функції власника і менеджера. Незалежно від того, чи це фермерське господарство, приватне сільськогосподарське підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, кооператив або навіть акціонерне товариство, в усіх цих організаційно-правових формах підприємств тією чи іншою мірою поєднуються функції власника і менеджера.

Для сільського господарства як специфічної галузі економіки дія ринкового механізму має свої особливості, які полягають у тому, що не завжди ціна на продукцію, визначена в точці перетину попиту й пропозиції, перевищує виробничі витрати сільськогосподарських підприємств. У такому випадку необхідне втручання держави, спрямоване на підтримку сільськогосподарського виробництва. Держава для цього може використовувати різні шляхи: наприклад, пряму допомогу через систему соціального забезпечення (фермерам, що опинилися у скрутному становищі); державні програми, спрямовані на збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію або зниження виробничих витрат; програму обмеження посівних площ, унаслідок чого зменшується обсяг виробництва і виникають умови для підвищення цін; програми дотацій з метою покриття різниці між закупівельними цінами та цінами продажу і гарантування цін на сільськогосподарську продукцію; надання пільгових кредитів шляхом певної компенсації процентів за позику, інших диференційованих цільових субсидій сільськогосподарським товаровиробникам.

1.2 Принципи функціонування аграрного менеджменту

Функціонування менеджменту зводиться до визначення цілей виробництва та забезпечення їх досягнення, тобто вміння так організувати працівників і всю виробничу систему, щоб ці цілі були досягнуті. Можна виокремити п'ять основних функцій аграрного менеджменту: планування, організація, робота з персоналом, управління й контроль. На рис. 1.1 схематично зображено основні функції аграрного менеджменту, які перебувають у певній взаємодії між собою та цілями підприємства і спрямовані на виконання поставлених управлінських цілей.

Рис. 1.1. Функціонування аграрного менеджменту

Основне завдання планування як функції менеджменту полягає у визначенні того, що, коли, де і хто повинен виконувати. Тому планування посідає перше місце серед усіх інших функцій менеджменту. На сільськогосподарському підприємстві воно передбачає:

- розробку щоденного робочого плану з чітким визначенням: що повинно бути виконано сьогодні та хто повинен це здійснити;

- визначення проблем, що стоять на шляху до встановленої мети, і розробка альтернативних варіантів їх вирішення;

- складання фінансового плану з визначенням грошових потоків за їх джерелами, грошових витрат, розміру та джерел необхідних кредитів;

- розробку альтернативних виробничих програм на наступний рік з урахуванням рівня прибутковості за видами продукції;

- обґрунтування масштабів розширеного відтворення господарства (кількості землі в обробітку, кількості працюючих, рівня їхньої кваліфікації, поголів'я худоби і птиці тощо).

Планування не означає, що менеджер розробляє певні плани напередодні наступного року і на цьому функція планування вичерпується. Планування в менеджменті -- це безперервний процес, що передбачає аналіз та прогнозування, безпосередню розробку планів (кількісних і якісних показників), виконання планів, контроль і оцінку їх виконання, коригування планів відповідно до тих відхилень, що виявляються в процесі виконання планів.

Організація у менеджменті є об'єднанням виробничих ресурсів для виконання певної роботи, причому з максимальною ефективністю. Організація -- це пошук нових структурних рішень, людей, які їх втілили б у життя, перегрупування окремих видів діяльності, формування цільових організаційних структур. Функція менеджера полягає також у розподілі прав і обов'язків серед працюючих та в координації їхньої діяльності. Організація передбачає:

- визначення, хто кому підлеглий і хто за що відповідає;

- розробку й доведення до кожного працівника його функціональних обов'язків;

- встановлення робочого розпорядку і схем діяльності для кожного виробничого процесу за видами виробництва.

Така функція менеджменту, як робота з персоналом, або менеджмент персоналу, теж є дуже важливою. Це пояснюється особливістю виявів цієї функції на аграрному підприємстві. По-перше, аграрне підприємство, як правило, не може обійтися без залучення додаткової робочої сили в напружені періоди сільськогосподарських робіт. Це зумовлює постійну необхідність у доборі й розстановці працівників, ураховуючи також їхню психологічну сумісність. По-друге, існують особливості в організації матеріального стимулювання працівників, пов'язані з умовами їхньої роботи (постійні, сезонні, такі, що працюють повний робочий день чи тільки його частину, виконують висококваліфіковану або низькокваліфіковану роботу, можливість оплати праці відрядно чи погодинно).

До менеджменту персоналу відносять такі його функції:

- добір і прийняття на роботу людей, що зумовлює визначення періоду, на який залучається працівник, його кваліфікації і можливостей виконувати той чи інший вид роботи;

- навчання працівників і оцінку їхньої діяльності, що передбачає чітку постановку завдання на виконання певної роботи і роз'яснення до нього, а також чітке розуміння працівником вимог, які до нього висуваються.

Управління як функція менеджменту -- це насамперед процес делегування влади, що вважається найскладнішою частиною менеджменту, особливо на невеликих аграрних підприємствах. Усі працівники повинні знати свою відповідальність, тобто коли вони можуть приймати виробничі рішення самостійно, а коли ці рішення має приймати хтось інший. Від знань, уміння й мистецтва менеджера в побудові управління на підприємстві залежить успіх будь-якої роботи.

Мотивація діяльності працівників є частиною управління. При цьому її не слід ототожнювати з матеріальним стимулюванням, що відноситься до менеджменту персоналу. Перше поняття є ширшим і передбачає як матеріальне, так і моральне стимулювання. Отже, мотивація -- це процес спонукання людини до досягнення поставленої перед нею мети. Результатом мотивації є певна винагорода, яка поділяється на зовнішню (заробітна плата, отримання прибутку, натуральна оплата праці тощо) та внутрішню, тобто задоволення результатами праці. Інколи похвала працівника в процесі виконання роботи може стимулювати його більше, ніж отримана ним заробітна плата за цю роботу. Створення таких умов праці, коли в колективі кожний працівник відчуває себе причетним до спільних результатів праці і вболіває за них, не може бути переоціненим.

Контроль також належить до основних функцій менеджменту. Основне його завдання -- визначити, чи мають місце відхилення від визначених планом завдань і розробка корективів усунення цих відхилень, або коригування плану. Контроль повинен забезпечувати дотримання запланованих заходів та давати менеджеру щоденну інформацію про їх виконання. До основних функцій контролю відносять:

- облік і звітність, що здійснюються на постійній основі;

- порівняльний аналіз планових і фактичних показників роботи підприємства;

- контроль за виробничим процесом і дотриманням технології виробництва.

Рис. 1.2. Схема дії контролю в менеджменті

На рис. 1.2 схематично показано функціонування контролю на сільськогосподарському підприємстві. Функція контролю полягає не тільки у визначенні відхилень від планового завдання під час його фактичного виконання, встановленні причин відхилень і розробці коригувальних дій, що забезпечать виконання планового завдання, а й у можливості коригувати саме планове завдання в умовах неможливості або недоцільності його подальшого виконання. Така ситуація може виникнути у випадку помилки при встановленні планового завдання або зміни умов його виконання, що й фіксується за допомогою контролю.

1.3 Особливості аграрного менеджменту за різних організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств

Організація функціонування товариства з обмеженою відповідальністю

Унаслідок проведеної реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств найпоширенішим видом новостворених аграрних підприємств (понад 55 %) стали товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Згідно зі ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» ТОВ -- це товариство, що має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Використання терміна «обмежена відповідальність» у назві товариства не означає обмеження відповідальності товариства як суб'єкта підприємницької діяльності перед його партнерами. ТОВ несе відповідальність усім своїм майном. Йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її в межах своїх внесків до статутного фонду товариства.

Учасниками ТОВ, як і будь-якого іншого господарського товариства, згідно зі згаданим законом можуть бути будь-які фізичні особи, не обмежені законом у дієздатності, а також юридичні особи. Його засновниками є особи, які мають намір створити товариство і з цією метою виконують передбачені законом необхідні дії. Однак особовий склад товариства може змінюватися і за кількістю, і за персональним складом його членів з відповідними змінами в установчих документах.

Як свідчить досвід створення ТОВ, склад його засновників не повинен перевищувати 15 осіб. Учасники товариства, як і його засновники, можуть брати участь у формуванні майна товариства шляхом внесення чи викупу частки статутного фонду. Такі учасники товариства не є його засновниками, але суттєвої правової відмінності між ними немає.

У ТОВ, на відміну від сільськогосподарського виробничого кооперативу, майнові й трудові відносини повністю відокремлені. Засновник ТОВ не зобов'язаний бути його працівником, але може ним бути. Особи, які надають товариству землю або майно за договорами оренди, є асоційованими учасниками ТОВ з правом дорадчого голосу на зборах учасників.

Відокремленість майна товариства від майна його учасників зумовлює закріплення в законодавстві заборони звертати стягнення на майно ТОВ за зобов'язанням учасників. У разі недостатньої кількості майна учасників для покриття боргів товариства кредитори можуть вимагати виділення частки майна товариства у майновій або грошовій формі зі статутного фонду товариства з відповідним зменшенням останнього. У разі виходу, виключення учасника ТОВ, відмови спадкоємця (правонаступника) засновника вступати до товариства чи відсутності згоди решти засновників прийняти до складу товариства правонаступника (спадкоємця) таким особам виплачується вартість частини майна товариства у грошовій або натуральній формі пропорційно їхній частці у статутному фонді. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, у якому особа вийшла з товариства, і в строк до 12 місяців від дня виходу. Крім того, їй виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу з товариства.

Майно товариства формується за рахунок внесків засновників, виробленої продукції, отриманих доходів, а також майна, набутого за власні й позичені кошти та на інших законних підставах. ТОВ повинно мати статутний і резервний фонди. Перший має бути не менший за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що існує на момент створення товариства. До статутного фонду товариства можуть вноситися не тільки гроші, а й майно та майнові права. Розмір внеску кожного учасника товариства визначається в установчих документах товариства. Вони можуть бути однаковими чи диференційованими. Розмір резервного фонду повинен становити не менше ніж 25 % статутного фонду.

Учасники товариства можуть робити свої внески частками, але при цьому до моменту реєстрації товариства кожен з його учасників повинен сплатити щонайменше 30 % указаного в установчих документах внеску, якщо він вноситься грошима. Цей внесок підтверджується документами банківських установ. Якщо внески до статутного фонду товариства здійснюються у вигляді майна, то зазначені банківські документи не вимагаються. Повністю внесок повинен бути сплачений протягом року після реєстрації товариства. У разі невиконання цієї вимоги учасник сплачує 10 % недовнесеної суми за час прострочення, якщо інше не передбачено установчими документами.

Виплата прибутку учасникам товариства можлива лише у тому випадку, якщо майно товариства перевищує розмір його статутного капіталу. Однак у Законі «Про господарські товариства» це положення не знайшло свого відображення. Воно міститься в нормативних актах, які регулюють порядок ведення бухгалтерської звітності. Згідно зі ст. 53 цього закону частка учасника ТОВ після повної сплати ним внеску може бути придбана самим товариством з метою її передачі іншим учасникам або третім особам, що має бути зроблено у строк до одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку проводиться без урахування частки, придбаної товариством.

Слід зазначити, що однією з переваг ТОВ порівняно з іншими організаційно-правовими формами господарських товариств є відносна легкість зміни розміру статутного капіталу. Для досягнення цього необхідно:

внести зміни до установчих документів;

зареєструвати ці зміни у відповідних державних органах, що охоплюють суб'єктів підприємницької діяльності;

у разі збільшення статутного фонду зробити додаткові внески, а в разі зменшення -- одержати на це згоду кредиторів. Згідно із законом рішення ТОВ про зменшення статутного фонду набирає чинності не раніше ніж через три місяці після державної реєстрації.

Вищим органом управління ТОВ є збори його учасників або призначених ними представників, які діють на підставі доручення. До компетенції зборів учасників ТОВ належать:

-визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження планів та звітів про їх виконання;

-внесення змін до статуту товариства;

-обрання й відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

-затвердження річних результатів діяльності товариства, зокрема його дочірніх підприємств, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строків та порядку виплати частки прибутку, визначення порядку покриття збитків;

-створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів і положень;

-винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

-затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів і внутрішньої структури товариства;

-визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

-затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

-прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

-встановлення розміру, форми і порядку внесення додаткових вкладів учасниками;

-прийняття рішення щодо придбання товариством частки учасника;

-виключення учасника з товариства.

З питань визначення напрямів діяльності товариства і затвердження планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту товариства, а також виключення учасника товариства необхідна одностайність у вищому органі управління товариства. З решти питань рішення приймаються більшістю голосів. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді.

Відповідно до ст. 53 Закону «Про господарські товариства», якщо частка учасника товариства після повної сплати ним внеску придбана самим товариством з метою передачі іншим учасникам або третім особам, протягом цього періоду проводиться голосування і визначається кворум у вищому органі без урахування частки, придбаної товариством.

Збори учасників товариства скликаються не рідше ніж два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності понад 60 % голосів, а з питань, що вимагають одностайності, -- всі учасники.

У ТОВ виконавчий орган може бути колегіальний (дирекція) і одноосібний (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також особи, які не є учасниками товариства. У такому випадку з ними укладається трудовий договір. Генеральний директор (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до компетенції виключно зборів учасників товариства.

Особливості організаційних основ акціонерних товариств

Акціонерне товариство (АТ) є юридичною особою і в своїй діяльності керується установчим договором та статутом. Воно має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій за номінальною вартістю, і несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Засновниками й учасниками АТ є фізичні та юридичні особи -- акціонери. У випадку створення АТ на базі реструктуризованого колективного сільськогосподарського підприємства випускаються акції, які розподіляються між акціонерами, тобто колишніми членами КСП, в обмін на майнові паї. Загальна кількість акцій, яку отримує акціонер, визначається розміром його майнового паю.

Об'єкти права власності АТ різні. Зокрема, АТ визначається власником майна, яке засновники й учасники згідно з установчим договором передали йому у власність. Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети діяльності товариства. При цьому статутний фонд повинен становити не менше ніж 1250 мінімальних розмірів заробітної плати на момент реєстрації товариства. Збільшення його можливе лише за умови повної оплати акціонерами всіх раніше випущених акцій. Зменшення статутного фонду можливе шляхом зниження номінальної вартості випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання. У разі заперечень з боку кредиторів зменшення статутного фонду неможливе.

Система управління в акціонерному товаристві така. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори, компетенція яких докладно викладена в Законі «Про господарські товариства». Загальні збори акціонерів визначають організаційну структуру товариства, приймають рішення про випуск акцій та зміну статутного фонду товариства, визначають основні напрями діяльності товариства, вирішують інші питання. Кожна акція надає право одного голосу при голосуванні на загальних зборах.

Виконавчим органом АТ є правління товариства, а посадовими особами правління -- його голова та члени правління. Правління виконує функції, передбачені законом, установчими документами та делеговані загальними зборами акціонерного товариства.

В АТ передбачається створення спостережної ради -- органу, що реалізує законодавчі і статутні контрольні функції та повноваження акціонерів.

Акціонерне товариство має право випускати акції відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (далі -- ДКЦПФР). Випуск акцій здійснюється у розмірі статутного фонду АТ. Товариство може випускати акції лише з моменту реєстрації випуску в цій комісії. Питання реєстрації випуску акцій закритого акціонерного товариства, яке більш поширене у сільському господарстві, ніж відкрите, регулюється «Положенням про порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами».

Для реєстрації випуску акцій акціонерне товариство подає до територіального органу ДКЦПФР такі документи:

-заяву встановленого зразка;

-рішення про випуск акцій, підтверджене протоколом (із зазначенням наявності збитків, форми випуску акцій);

-копію статуту (засвідчену нотаріально);

-зразок бланка сертифіката акцій (якщо акції матимуть форму документа);

-баланс, засвідчений товариством і аудитором; довідку про фінансовий стан товариства, засвідчену аудитором; аудиторський висновок станом на перше число поточного кварталу;

-копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

ДКЦПФР повинна здійснити реєстрацію протягом 30 днів з моменту надходження документів. Товариству надається відповід- не свідоцтво про реєстрацію, яке є підставою для оформлення сертифікатів акцій.

Серед недоліків акціонерного товариства, які зумовлюють недоцільність створення АТ під час реструктуризації КСП, слід виділити такі:

-залежність від правил діяльності фондового ринку, необхідність реєстрації емісії акцій та сплати при цьому мита до бюджету. В умовах сільськогосподарського виробництва виконати всі вимоги законодавства з цінних паперів надзвичайно складно. Крім того, ці вимоги пов'язані з досить значними витратами як у процесі випуску акцій, так і протягом наступної діяльності товариства. Невиконання деяких норм може спричинити накладення значних штрафів і скасування державної реєстрації товариства;

-неможливість виділення в натурі майнового паю, переданого до статутного фонду АТ;

-зосередження великої кількості акцій у пенсіонерів, що на практиці створює проблеми у формуванні ефективної економічної політики товариства;

-складність управління, пов'язана з кількістю органів управління (загальні збори акціонерів, правління, спостережна рада, ревізійна комісія), що зумовлює значні проблеми в процесі прийняття рішень.

Фермерське господарство

Фермерські господарства в Україні створюються і діють на підставі Закону «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. Згідно з цим законом ведення фермерського господарства є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, переробляти та реалізовувати її. Засновником такого господарства може виступати лише одна фізична особа. Нею може бути дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку. При цьому він повинен подати документи, які підтверджують його здатність займатися сільським господарством (документи про відповідну освіту, виписку з трудової книжки тощо). У процесі діяльності господарства його очолює засновник, який і є головою. Він представляє інтереси господарства перед державними органами, іншими юридичними та фізичними особами. Голова фермерського господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для членів свого господарства і осіб, які працюють у ньому за трудовими договорами, а також за дотримання техніки безпеки, виробничої гігієни, санітарії та пожежної безпеки. У випадку неможливості виконання обов'язків голови він сам призначає свого наступника з-поміж членів господарства.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, що об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Члени фермерського господарства не вважаються його засновниками, не наділені правом обрання та зняття з посади голови господарства. Рішення про участь у діяльності фермерського господарства родичі приймають самостійно. Голова і члени фермерського господарства не можуть постійно працювати на інших підприємствах, в установах, організаціях.

Одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства відбувається після подання заяви до районної ради. Рада після конкурсного відбору надає земельну ділянку у власність або в користування. Ділянки надаються переважно із земель резервного фонду та земель запасу. Також можливе виділення земельної частки (паю) в натурі при виході особи з КСП для заснування фермерського господарства.

Фермерське господарство може мати у власності або у постійному користуванні земельну ділянку площею не більше ніж 50 га ріллі і 100 га всіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами -- 100 га ріллі. Конкретні розміри земельних ділянок у межах цих норм визначають районні ради. За потреби селянське (фермерське) господарство може додатково орендувати земельні ділянки в розмірі, який визначається договором оренди.

Після одержання земельної ділянки фермерське господарство повинно пройти процедуру державної реєстрації. Цим воно набуває права юридичної особи, одержує печатку зі своїм найменуванням та адресою, відкриває рахунки в установах банку.

У більшості випадків, коли фермерське господарство складається з двох або більше осіб, майно належить членам господарства на праві спільної сумісної власності, але угодою між ними може бути передбачено інше. За умови спільної власності голова фермерського господарства не може розпоряджатися майном господарства без згоди інших членів. Володіння, користування та розпорядження майном здійснюються лише за взаємною домовленістю.

Фермерське господарство має право укладати договори купівлі-продажу, оренди, міни та інші не заборонені законодавством договори з юридичними та фізичними особами. Воно може бути засновником інших підприємств і об'єднань. У разі неплатоспроможності, накладення стягнення по його зобов'язаннях фермерське господарство обмежується землею та майном, що є в його власності. Відповідальність за борги фермерського господарства не поширюється на землю і майно, що перебувають в особистій власності голови або членів.

Якщо особа бажає вийти з фермерського господарства, вона може отримати частку свого майна в спільній власності натурою чи грішми. У випадку смерті голови або члена фермерського господарства успадкування відбувається відповідно до загальних норм цивільного законодавства. Новий голова повинен отримати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та перереєструвати фермерське господарство на своє ім'я.

Приватне підприємство

Правовий статус підприємств визначається Законом України «Про підприємства в Україні», згідно з яким підприємство -- це самостійний статутний суб'єкт господарювання, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Приватне підприємство -- це вид юридичної особи, заснованої на приватній власності. Застосування такої форми дає можливість здійснювати сільськогосподарське виробництво на базі приватної власності на землю та майно. Приватне підприємство є самостійною господарською організацією, створеною на основі приватної власності фізичної особи і зареєстрованою у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб (у товарах, продукції, послугах) і одержання прибутку. Це юридична особа, яка має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банках. Засновником приватного підприємства найчастіше стає колишній керівник КСП. Рішення з питань функціонування підприємства приймаються власником одноосібно.

Визначення «приватне» крім форми власності виявляє головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством власник у цьому випадку є водночас підприємцем, власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

При передачі приватного підприємства від однієї особи до іншої фактично відбувається зміна його засновника -- одна особа виходить зі складу засновників підприємства, а інша входить до нього. Одночасно вносяться відповідні зміни до статуту та реєструються за місцезнаходженням підприємства.

Джерелами формування майна приватного підприємства є:

-грошові й матеріальні внески засновника;

-доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

-доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів;

-придбання майна інших підприємств і організацій;

-безплатні або доброчинні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян та інші джерела, не заборонені законом.

При утворенні приватного підприємства його майно формується на основі майна, що передається власником на баланс підприємства. Це переважно майновий пай, отриманий при виході з КСП. Законодавством не встановлено мінімального розміру статутного фонду приватного підприємства.

Як правило, приватне підприємство укладає з колишніми членами реструктуризованого КСП договори на оренду землі і майна. Це дозволяє зберегти цілісність значної частини землі і майна колишнього КСП та забезпечити їх використання як єдиного виробничого комплексу.

Відповідно до Законів «Про підприємництво» і «Про підприємства в Україні» функціонування приватного підприємства, здійснення ним підприємницької діяльності розпочинаються після державної реєстрації у встановленому законом порядку. Підприємство діє на підставі статуту, затвердженого власником майна. На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства, кооперативу у випадку приватного підприємства оформлення установчим договором рішення власника майна про створення юридичної особи не вимагається -- достатньо засвідчити таке рішення в заяві про державну реєстрацію.

Створення приватних підприємств дозволяє власнику самостійно приймати рішення з питань діяльності підприємства та нести відповідальність за наслідки такої діяльності, що дає можливість оперативно й ефективно керувати підприємством.

Сільськогосподарський кооператив

Основним нормативним актом, яким визначаються умови створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів, є Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. Сільськогосподарські кооперативи є юридичними особами, які утворюються фізичними та юридичними особами на підставі їх вільного волевиявлення. Вони формуються на засадах членства, об'єднання пайових внесків для проведення спільної сільськогосподарської виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу.

Сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і характеру їхньої діяльності поділяються на виробничі та обслуговуючі. Сільськогосподарський виробничий кооператив -- це підприємство, створене для спільного виробництва сільськогосподарської продукції, а також продукції рибного і лісового господарства. Метою його господарювання є отримання доходу. Примітно, що члени такого кооперативу виступають водночас його працівниками, тобто майнові, управлінські й трудові відносини в ньому тісно пов'язані. Членство особи у виробничому кооперативі припиняється разом з припиненням трудової участі в його діяльності. Як свідчить досвід, якщо працівники підприємства є водночас його власниками, ефективність системи управління такого підприємства надто низька. Наприклад, у виробничому кооперативі неможливо здійснити скорочення чисельності працівників, оскільки це автоматично означатиме необхідність виключення з його членів.

Створення виробничого кооперативу є виправданим, якщо він складається лише з кількох осіб. В іншому випадку суттєвої відмінності від КСП такий кооператив не матиме. Тому створення в процесі реструктуризації КСП виробничих кооперативів з великою кількістю членів не принесе бажаного ефекту.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив -- це підприємство, яке створюється для обслуговування переважно членів кооперативу на засадах взаємодопомоги та економічної співпраці. Основною метою його створення є обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва своїми членами, надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва, рибництва. Залежно від виду діяльності обслуговуючий кооператив може бути переробним, заготівельно-збутовим, постачальницьким, сервісним, тваринницьким, садівничим, городницьким, кооперативом з ремонту і спільного використання транспорту, сільськогосподарської, меліоративної техніки, кооператив спільної хімізації сільськогосподарського виробництва, зберігання сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив тощо. На відміну від виробничих кооперативів обслуговуючі кооперативи не ставлять за мету своєї діяльності отримання прибутку. Їх специфіка полягає в тому, що члени таких кооперативів є водночас клієнтами і власниками (членами), оскільки кооператив обслуговує його ж власників. Участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу обов'язкова.

Створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів може допомогти сільськогосподарським товаровиробникам ефективно обслуговувати їх основне виробництво, заощаджуючи при цьому кошти. Рішення про створення кооперативу приймають його засновники (громадяни України або юридичні особи, зареєстровані в Україні) на установчих зборах. До складу кооперативу повинні входити три або більше членів.

Для створення кооперативу та набуття ним статусу юридичної особи необхідно пройти процедуру державної реєстрації. Основним документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут, який затверджується засновниками на установчих зборах. У статуті мають бути визначені: найменування кооперативу; його місцезнаходження; предмет, мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; розміри й порядок сплати вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права та обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; умови реорганізації та ліквідації кооперативу; інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу.

У власності кооперативу можуть бути: будівлі, споруди, гроші, майнові внески членів, продукція та доходи від її реалізації, доходи від іншої діяльності, інші види майна. За рахунок майна кооперативу (за винятком землі) формується неподільний фонд, створення якого визначається статутом. Пайові внески членів кооперативу становлять пайовий фонд кооперативу. Їх розміри можуть встановлюватися в рівних частинах і пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його діяльності. Законодавство не встановлює мінімального розміру статутного фонду кооперативу і не вимагає його створення.

Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном, але не несе відповідальності за особистими зобов'язаннями членів кооперативу. У свою чергу, члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу лише в межах своїх пайових майнових внесків.

У разі виходу з кооперативу його член може отримати майновий пай натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами. Порядок одержання такого паю визначається статутом. Право власності на пай члена кооперативу є спадковим і переходить у спадок згідно з нормами цивільного законодавства.

Членами кооперативу можуть бути громадяни України, які досягли 16-річного віку, та юридичні особи. При цьому кількість кооперативів, у яких кожен з них може бути членом, не обмежується за умови, що ці кооперативи мають різні напрями діяльності.

Особа, яка бажає вступити до кооперативу, подає заяву на ім'я голови кооперативу і робить вступний та пайовий внески. Порядок вступу повинен бути визначений у статуті кооперативу. Вступний внесок робиться до неподільного фонду і, на відміну від пайового, у разі виходу з кооперативу не повертається. Остаточне рішення про прийняття нового члена кооперативу ухвалюється загальними зборами в порядку, встановленому статутом.

Члени кооперативу визначають напрями його роботи, формують органи управління. Користуючись послугами кооперативу, вони повинні дотримуватися статуту, виконувати рішення загальних зборів, керівних органів кооперативу. У разі виходу з кооперативу члени мають право одержати пай у порядку і в термін, передбачені статутом кооперативу.

Статутом кооперативу повинно передбачатись асоційоване членство, а також розмір пайових внесків для асоційованих членів, який може відрізнятися від звичайного. Таким чином, кілька активних членів колишнього КСП стають звичайними членами кооперативу, а решта -- асоційованими. Останні мають право лише дорадчого голосу в керівних органах. У випадку ліквідації кооперативу асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого пайового внеску та повернення земельних ділянок.

Згідно із Законом «Про сільськогосподарську кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До їх компетенції належить прийняття будь-яких рішень стосовно статутної діяльності кооперативу, внесення змін і доповнень до статуту, прийняття нормативних документів кооперативу. Загальні збори також обирають інші органи управління кооперативом, вирішують питання щодо структури кооперативу, приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію кооперативу. Отже, саме загальні збори формують та спрямовують внутрішню і зовнішню політику кооперативу.

Обов'язкові загальні збори проводяться щороку після закінчення фінансового року. Крім того, вони можуть бути скликані за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менше ніж третини членів кооперативу. Якщо на загальних зборах присутні більшість членів кооперативу, вони вважаються правомочними. Спосіб голосування необхідно визначити у статуті кооперативу.

До колегіальних органів управління крім загальних зборів відноситься правління кооперативу. Періодичність його засідань встановлюється у статуті кооперативу. Очолює правління голова кооперативу, функції якого визначаються статутом кооперативу.

Правління кооперативу розробляє та виносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу, контролює виконання рішень, прийнятих цими зборами, наймає виконавчого директора та інших спеціалістів, вирішує інші передбачені статутом і віднесені до його компетенції питання в період між загальними зборами.

Кооператив може бути ліквідовано на підставі рішення загальних зборів членів кооперативу або за рішенням арбітражного суду в передбачених законом випадках. Для його ліквідації створюється ліквідаційна комісія, яка призначається тим органом, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу. Вона негайно приймає на себе повноваження з управління кооперативом. Протягом трьох днів після її призначення комісія публікує в офіційному виданні інформацію про ліквідацію кооперативу із зазначенням строку пред'явлення кредиторами своїх претензій. Ліквідаційна комісія проводить підготовчу та організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс і подає його органу, який прийняв рішення про ліквідацію. Ліквідаційний баланс підлягає обов'язковій аудиторській перевірці.

Майно, що залишається після проведення розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно розмірам їхніх паїв. Кооператив вважається ліквідованим з моменту внесення органом державної реєстрації запису про ліквідацію до державного реєстру.

аграрний менеджмент управління колективний



2. Виробничо-фінансова характеристика ТОВ «Нива»

ТОВ «Нива» розташоване в Північній частині Володарського району, Київської області на відстані 12 км від районного центру в с. Надросівка. Діяльність підприємства регулюється Статутом, Законами України та іншими законодавчими і нормативними актами. Згідно Статуту ТОВ «Нива» с. Надросівка є правонаступником реорганізованого КСП «Граніт». ТОВ «Нива» самостійно визначає напрямки сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Основними завданнями ТОВ «Нива» є ефективне використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також, її переробка та інші види діяльності спрямовані на задоволення пайовиків підприємства, трудового колективу і всього населення. Майно підприємства і земля належить на праві спільної часткової власності його членам (пайовикам). Фінансовий стан ТОВ «Нива» на даний момент негативний. В цілому по підприємству в 2011 році одержано збитків в розмірі 125 тисяч гривень, рівень рентабельності при цьому склав - 6%. Це свідчить про наявність цілого ряду негативних недоліків в управлінні та організації виробництва, як в рослинництві так і в тваринництва. Для того, щоб проаналізувати показники діяльності ТОВ «Нива» можна розглянути декілька таблиць.

Таблиця 1. Структура земельних угідь

Види угідь	2010	2011	2011до 2012
	Га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	1289	100	1289	100	1289	100
В т. ч. с.-г. угідь	1109	86	1097	85	1098	83
З них рілля	1026	92	1023	93	1026	93
Пасовища	63	6	53	5	55	8
Багаторічні насадження	20	2	21	2	17	1
Площа лісу	41	3	47	4	51	5
Інші угіддя	139	11	145	11	140	11

Як видно з таблиці 1 загальна земельна площа землекористування ТОВ «Нива» становить 1289 га. Порівняно з 2011 роком вона не змінилась, проте змінились сільськогосподарські угіддя на 11 га, проте збільшилась площа лісу на 10 а і інші сільськогосподарські угіддя. Розміри ТОВ сприяють тому, що в господарстві створена одна механізована бригада. Галузь тваринництва складається з однієї молочно-товарної ферми, однієї ферми по відгодівлі молодняка ВРХ та свиноферми. В господарстві є автогараж, будівельна бригада, одна ремонтна майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки. Підсобне виробництво включає млин, пилораму, кахельний цех.

Таблиця 2. Основні економічні показники

Показники	2010	2011	2012	В середньому по району	Відхилення +; -
					Від базового періоду	Від середньо-районних даних
Вартість валової продукції встановлених цінах тис.грн.	693	638	643	1551	-50	908
Вар-сть товарної продукції в фактичних цінах реалізації тис.грн.	1700	1725	1600	1990	-100	390
Загальна земельна площа, га.	1289	1289	1289	3585		2296
В т. ч. рілля	1026	1023	1026	2871		1845
Середньорічна к-сть працівників, чол.	179	148	128	301	-51	173
Середньорічна вартість основних і боротніх фондів тис. грн.	4785	3903	3018	4820	-1767	1802
Рівень рентабельності і збитковості	-28,01	10,2	-6	71	-22,1	65

Аналізуючи економічні показники господарської діяльності ТОВ «Нива» можна зробити висновок, що підприємство в 2012 році мало гірші показники діяльності ніж у базовому 2011 році, але показники розмірів та діяльності підприємства значно поступаються середньорічним даним. Загальна земельна площа в 2012 році не змінилася у порівнянні з базовим роком і складає 1289 га, у порівнянні з середньорайонними даними це на 2296 га, тобто на 32%. Площа ріллі у 2012 році не змінилась і складає 1026 га, в порівнянні з середньорайонними даними вона менша на 1845 га.

Трудовими ресурсами господарство забезпечене повністю. В цілому в ТОВ «Нива» в звітному році працювало 128 чоловік та в тваринництві 76 чоловік. Порівняно з 2011 роком середньорічна кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві зменшилась на 51 чоловік, середньорайонна чисельність працівників сільськогосподарських підприємств становить 301 чоловік, що на 173 чоловіки або на 43% більше ніж в ТОВ «Нива». В 2011 році зменшилась і середньорічна вартість основних і оборотних фондів на 1767 тис. грн. у порівнянні з середньорайонними даними вона на 1802 тис. грн. менша. Розміри ТОВ «Нива» впливають і на його результати діяльності. Вартість валової продукції в вспівставних цінах 2012 році становила 643 тис. грн., що на 50 тис. грн. менша ніж у базовому 2011 році і на 908 тис. грн. менша середньорайонних показників. Вартість товарної продукції в 2012 році по фактичних цінах реалізації становила 1600 тис. грн., що на 100 тис. грн. менша ніж в 2011 році, що становить 94%. У порівнянні з середньорайонними показниками вартість товарної продукції на 390 тис. грн. менше. ТОВ «Нива» в 2012 році одержало збитки. Відсоток рентабельності (збитковості) становив - 6%. В середньому по району сільськогосподарські підприємства були прибутковими, відсоток рентабельності становив 71%..Розглянемо обсяги і структуру реалізації сільськогосподарської продукції в ТОВ «Нива» Володарського району за 3 останні роки на основі таблиці.