Поділ праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не лише розвитку, але і виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших факторів ефективності є науково обґрунтована організація праці. В зв'язку з цим організація праці на підприємствах ось уже більше 100 років є предметом дослідження науки і практики. Теорії організації праці в своєму розвитку пройшли шлях від тейлоризму до сучасних концепцій «збагачення змісту праці», «гуманізації праці», «наукової організації праці» тощо. Разом з тим конкретне соціально-економічне завдання оптимізації організації праці є предметом щоденної практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємств та організацій всіх форм власності та сфер діяльності.

1. Поняття, зміст і завдання організації праці

Праця як доцільна діяльність людей, направлена на задоволення їх життєвих потреб, є неодмінною умовою існування і розвитку людського суспільства. В процесі праці за допомогою знарядь праці людина впливає на природу, використовуючи її для створення матеріальних і духовних цінностей.

Праця супроводжувала людину впродовж всіх історичних епох, стаючи все більш різноманітним і багатобічним. Наука про працю, біля витоків якої стояв американський інженер Ф. Тейлор, почала формуватися в другій половині XIX ст. як на основі емпіричних даних, так і в результаті використання наукових досягнень в економічній теорії, математиці, статистиці, фізіології і психології людини, ряду інженерних і правових наук, організації виробництва і управління.

Сучасна усесвітня економічна теорія все більше уваги приділяє комплексному дослідженню витрат часу людини. Так, згідно теорії розподілу часу Р. Беккера, у витрати часу людини в процесі його життя входять робота, що забезпечує матеріальними благами, навчання, виховання дітей, спілкування, відпочинок, сон і т. п. Відомий учений А. Маршалл при визначенні поняття «праця» як основні розглядає два аспекти: зміст і мотиви. Зміст відображає зусилля людини (включаючи фізичні і інтелектуальні здібності людини), направлені на перетворення ресурсів природи в споживчі блага. Мотиви - це сили, спонукаючі людину трудитися. Виходячи з сказаного праця - це процес перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні і духовні блага, здійснюваний і керований людиною або з примусу (адміністративному, економічному), або по внутрішній спонуці, або по тому і іншому. Дослідник В. Іноземцев вважає, що праця - це діяльність, що виконується «під прямою або опосередкованою дією зовнішньої матеріальної необхідності. Чим більше задоволення отримує людина від процесу праці в матеріальному виробництві, навчанні, науці, духовній сфері, соціальних умовах, організації будь-якого виду виробництва (монополізм, ринок), тим більше він бере участь в економічному обміні, що в результаті приносить користь як самій людині, так і підприємству, і суспільству.

Суспільно корисна доцільна діяльність людини підрозділяється на різні види, облік яких дозволяє чітко орієнтуватися в питаннях економіки. Розрізняють працю абстрактну і конкретну, живу і уречевлену, розумову, фізичну, суспільну.

Впливаючи на природу в процесі праці, перетворюючи її згідно своїм потребам і цілям, людина в той же час знаходиться в суспільних умовах, що мають історично певну суспільну форму. Це обумовлює подвійну природу праці. З одного боку, це конкретна праця, що визначає відношення людини до природи і направлений на створення матеріальних благ, а з іншої - що характеризує суспільні (або виробничі) відносини людей.

Для визначення суті змісту праці вирішальне значення мають два аспекти: техніко-організаційний і соціально-економічний.

Трудова діяльність неможлива без певної організації. Ф. Тейлор упровадив в економічну науку основні методи зв'язку виробництва і праці з процесами їх організації на науковій основі. Цими методами є раціоналізація трудових процесів, строге планування при організації виробництва, точність, облік, розрахунки, організація відпочинку і живлення в процесі роботи, професійне навчання, професійний відбір, диференційована система оплати праці і ін. Ф. Тейлор обґрунтував також вимогу наукової організації всього процесу виробництва на підприємстві.

Виникле в економічній науці поняття «Наукова організація праці» поступово трансформувалося з поняття «Раціональна організація праці», або «організація праці». Організація праці - це система заходів, що забезпечують раціональне використання робочої сили, а саме: розстановка людей в процесі виробництва, розділення, кооперація, нормування і стимулювання праці, організація і обслуговування робочих місць, створення сприятливих умов праці.

Предметом організації праці є жива праця, тобто праця працівників підприємств, фірм, акціонерних суспільств, банків, концернів і т.д. Організація праці є динамічною системою. У міру прискорення науково-технічного і соціального прогресу до існуючої організації праці на основі узагальнення передового досвіду і результатів наукових досліджень вносяться зміни, що підвищують ефективність живої праці і виробництва в цілому.

Організація праці в рамках конкретного підприємства є системою заходів, направлених на забезпечення раціонального функціонування живої праці, робочої сили з метою досягнення корисного ефекту від трудової діяльності. Проте ефективність виробництва можна підвищити, якщо постійно і своєчасно приділяти увагу питанням підготовки кваліфікованих кадрів, професійній орієнтації молоді, нормування і мотивації праці, вивчення і впровадження передового виробничого досвіду, поліпшення умов праці. Цьому повинен передувати ретельний науковий аналіз трудових процесів і умов їх здійснення.

Термін «організація» має декілька значень.

Перше значення - це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві - це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміна «організація» - це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні слово «організовування», але воно не поширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація праці на підприємстві - це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Ще одне значення терміна «організація» - це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. В цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів «господарюючий суб'єкт», «підприємство» з відтінком нематеріальної сфери діяльності такого підприємства. Беручи до уваги, що в цій главі нам доведеться називати терміном «організація праці» два охарактеризованих вище поняття, господарюючі суб'єкти і виробничої, і невиробничої сфери діяльності ми будемо називати підприємствами, щоб уникнути плутанини. Однак студенти повинні знати, що матеріали цієї і наступної глав однаковою мірою стосуються підприємств і матеріального, і нематеріального виробництва.

Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва зорганізується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

1) науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

2) система організації виробництва;

3) психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

4) фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу у кількості працівників, їх професійному і кваліфікаційному складі. Це приводить до змін у організації праці. Організація праці тісно взаємопов'язана з організацією виробництва. Як складова частина організації виробництва організація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили.

Поняття «організація управлінської праці» відображає один з напрямків організації праці в цілому.

При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персоналу, рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинне бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинне викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв.

При аналізі змісту організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому вона відбувається.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політично-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

На макроекономічному рівні вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

На мікроекономічному рівні головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням с узгодженість діяльності - кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

2. Види основ організації праці

Сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, на які спирається наукова організація праці при розроблені заходів по організації праці, називають її основами. Останні групуються таким чином: соціально-економічні, техніко-економічні, психофізіологічні, правові і нормативні.

Соціально-економічні основи наукової організації праці визначають цілі, характер, зміст праці у суспільстві, соціально-економічну спрямованість заходів організації праці.

Техніко-економічні основи наукової організації праці складають досягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі застосування І вдосконалення знарядь і предметів праці, техніки і технології виробництва.

Психофізіологічні основи наукової організації праці складають висновки і рекомендації наук, які вивчають фізіологію і психологію праці, зміни, які відбуваються в організмі людини під час виконання трудових дій за певних виробничих умов.

Правові основи наукової організації, праці складають закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.

Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в різного роду нормативних документах і матеріалах, які регламентують виробничі і трудові процеси, економіку і управління виробництвом.

3. Зміст наукової організації праці

Одним з найважливіших факторів ефективності роботи будь-якого підприємства є раціональна організація процесів праці. Для того щоб праця була ефективнішою, необхідно врахувати характер взаємодії людини з предметами і засобами праці та їх вплив на людину. Праця тільки тоді стає ефективною, забезпечує найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів і безперервне підвищення продуктивності, сприяє збереженню здоров'я людини, коли вона організована з урахуванням досягнень науки і передового досвіду.

Отже, метою наукової організації праці є розроблення та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку, за яких забезпечується висока продуктивність праці і водночас створюються умови для збереження здоров'я працівників і збільшення періоду їх трудової діяльності.

Пошук шляхів удосконалення праці має бути постійним. Як показує практика, з часом під впливом техніко-технологічних і соціальних змін підходи до вдосконалення організації праці і шляхи його змінюються.

Якщо за часів Ф. Тейлора концепція наукового управління за спеціалізації праці, яка передбачала розподіл завдання на найпростіші операції, привела до складального конвеєра і сприяла тому, що американська промисловість на початку XX ст. стала найефективнішою у світі, то наприкінці цього століття розширення обсягів і збагачення змісту роботи вважаються найбільш застосовними методами реорганізації праці.

Обсяг роботи - це кількість різних операцій, виконуваних працівником, і частота повторення їх. Обсяг уважається вузьким, коли працівник виконує лише декілька операцій і повторює їх часто, широким - коли працівник виконує багато різних операцій і повторює їх часто. Так, наприклад, обсяг роботи операціоніста банку чи банківського касира зазвичай ширший порівняно з роботою оператора комп'ютерного набору.

Зміст роботи - це відносний ступінь впливу працівника на саму роботу або на виробниче середовище. Сюди входять такі фактори, як самостійність планування і виконання роботи, визначення ритму роботи та участь у прийнятті рішень.

Поліпшення змісту роботи означає зміну її за рахунок підвищення змістовності праці. Підвищення продуктивності можливе за поліпшення умов праці.

Удосконалення праці стає успішним лише за певних умов і тоді, коли воно відповідає сподіванням персоналу. Дуже складно здійснити його в умовах усталеної технології.

Ефективна організація праці вирішує три взаємопов'язані групи задач:

* економічні задачі - зростання продуктивності праці, поліпшення якості продукції, зниження собівартості, економія матеріальних і трудових ресурсів;

* психофізіологічні задачі - створення сприятливих умов праці на робочих місцях, скорочення частки непродуктивної, рутинної праці, збереження здоров'я і працездатності персоналу;

* соціальні задачі - підвищення змістовності і привабливості праці, розвиток творчої ініціативи.

Рис. 1. Основні напрями наукової організації праці

Роботи з організації праці (рис. 1) тісно пов'язані із заходами з організації та вдосконалення виробничої системи та із заходами з удосконалення системи управління виробництвом.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

- поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

- організація та обслуговування робочих місць, які сприяють раціональному використанню робочого часу;

- нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

- організація підбору персоналу та його розвиток, тобто планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

- оптимізація режимів праці і відпочинку, установлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

- раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

- поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони й безпеки праці;

- зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

- мотивація й оплата праці.

- раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових прийомів і методів праці;

- впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального стимулювання праці;

Під час впровадження вищеназваних напрямів вдосконалення організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, удосконалюється залежно від зміни цих чинників.

4. Поділ і кооперація праці на підприємстві

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, в середині цих галузей, а також всередині підприємств.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної й ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне удосконалення організації контролю якості продукції - фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших - її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами - розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємозв'язані форми кооперації:

* всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

* всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

* всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей, під час колективної роботи.

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада - це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими затратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

¦ неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

¦ необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

¦ необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

¦ наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

¦ взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

¦ відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

¦ можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

¦ можливість обліку трудових і матеріальних затрат за операціями і за кінцевою продукцією;

¦ наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення вносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємозв'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвейєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Висновки

праця кооперація бригада трудовий

Організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок трудового процесу, який включає: поділ праці та її кооперування, організацію робочих місць та їх обслуговування, впровадження раціональних прийомів та методів праці, науково обґрунтованих норм праці, її мотивацію, планування і облік; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

Вихідним пунктом організації праці є поділ праці, тобто диференціація видів трудової діяльності між різними групами працівників. Поділ праці на підприємстві полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства: функціональний, технологічний, професійний, кваліфікаційний. З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових й інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Організація робочих місць - це підпорядкована цілям виробництва система заходів з їх оснащення засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх в певному порядку, обслуговуванню і атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Трудовий процес - це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату. Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться передусім для їх нормалізації, а якщо це неможливо, компенсації працівникам шкідливого впливу умов праці на їхнє здоров'я у грошовій або іншій формі.

Охорона праці - це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці.

Дисципліна праці є об'єктивно необхідною формою зв'язку між працівниками. її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов'язаних між собою процесах праці, дотримувалися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки. У широкому розумінні дисципліна праці об'єднує трудову, технологічну і виробничу дисципліни і передбачає добросовісне виконання працівниками всіх своїх службових обов'язків.

Список літератури

1. Абрамов В.М., Даток В.М., Гриненко А.М. Нормування праці: Підручник. - К., 1995.

2. Богиня ДМ., Гришова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2000.

3. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

4. Колот А.М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. - К: Праця, 1997.

5. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. - К.: КНЕУ, 1998.

6. Махсма М.Б. Економіка прані та соціально-трудові відносини: Навч. посіб. - К: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 164 с.

7. Рофе А.И. Научная организация труда: Учеб. пособие. - М.: МИК, 1998.

Размещено на Allbest.ru