Активізація інноваційних процесів на промислових підприємствах в умовах конкурентної боротьби за ринки збуту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Активізація інноваційних процесів на промислових підприємствах в умовах конкурентної боротьби за ринки збуту

Постановка проблеми. Стратегічні напрямки розвитку вітчизняної економіки передбачають глобальну інтеграцію вітчизняних та іноземних ринків товарів та послуг. Відповідно значно зростає ступінь загрози втрати певної частки ринків збуту, однак виникають і потенційні можливості входження на нові ринки. Така ситуація вимагає від вітчизняних підприємств певного оновлення технологій, оскільки інноваційний розвиток у багатьох галузях народного господарства обумовлений інноваціями, які впроваджуються у технологічний процес. Період дев'яностих давно минув, і сподівання на швидке оновлення основних виробничих потужностей вітчизняної економіки за рахунок іноземних інвестицій не виправдалися.

На сьогодні необхідно шукати нові шляхи взаємодії, як з вітчизняними потенційними інвесторами, так і з іноземними. А без активізації інноваційних процесів на самих підприємствах складно піднімати питання про стимулювання їх розвитку ззовні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання інноваційного розвитку підприємницьких структур досліджується багатьма відомими науковцями, такими як А. Амоша, А. Гальчинський, З. Варналій, В. Гончаров, В. Стадник, П. Друкер, М. Портер та інші. Однак залишається ще ціла низка проблемних моментів, які привертають увагу наукового загалу.

Результати дослідження. На сьогодні для більшості вітчизняних промислових підприємств гостро стоїть питання оновлення асортименту продукції, формування і впровадження продуктових і технологічних інновацій. Причому вирішення цих питань актуально не лише для України, а і для багатьох країн Єврозони, оскільки країни Сходу все активніше виходять на світові ринки з якісною і навіть інноваційною продукцією. Тому взаємовигідне партнерство вітчизняних підприємств з підприємствами Росії та Європи, особливо у розробці інноваційних рішень технологічного розвитку, може принести непогані «дивіденди». Тобто одним з можливих мотиваційних чинників інноваційного процесу може бути створення центрів трансферу технологій, технопарків, що при виваженому підході забезпечить необхідний імпульс у реалізації амбітних державних програм з входження України до двадцятки найбільш розвинених держав світу і інтеграції у Європейське товариство. Спільна інноваційна діяльність і створення відповідних науково-виробничих об'єднань можуть забезпечити скорочення термінів розробки та реалізації нової продукції на 30-50%, а витрат на 10-30% [1, с. 256]. Крім зазначеного ефекту, буде виникати загальнонаціональний ефект від зміни структури експортно-імпортних операцій (скорочення непродуктивного імпорту). Прискорений розвиток національної економіки та залучення додаткових ресурсів - матеріальних, фінансових, інтелектуальних. Доцільно підкреслити також, що держава поступово починає стимулювати інноваційну активність суб'єктів господарювання за допомогою податкових преференцій, які прописані у податковому кодексі України, хоча зазначений процес далеко не ідеальний.

У таблиці 1 наведено показники інноваційної активності промислових підприємств у 2008-2009 рр. Аналіз наведеної інформації свідчить про незначне зменшення питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації з 10,8% у 2008 році до 10,7% у 2009 році. Також відбулось зменшення питомої ваги реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції з 5,9% до 4,8%. І хоча у 2009 році було освоєно на 239 найменувань більше видів інноваційної продукції, ніж у 2008 році, однак нових видів техніки було освоєно всього лише 641 од. Переважно впроваджувались нові технологічні процеси (маловідходні та ресурсозберігаючі).

Певне падіння обсягів реалізації інноваційної продукції та освоєння нових видів техніки, пов'язано з кризовими явищами в економіці. Однак дуже часто на підприємствах просто не приділяють достатньої уваги детальній розробці оптимальної інноваційної програми, яка є запорукою нормального розвитку підприємства.

інноваційний конкурентний збут ринок

Таблиця 1. Інноваційна активність промислових підприємств

Формування оптимальної інноваційної програми можливе у випадку дотримання ряду умов, до яких належать:

1. Відбір проектів в інноваційну програму повинен будуватися на системі декількох критеріїв. При цьому системи критеріїв повинні бути сформовані й використовуватися для різних видів інноваційних проектів. Це дозволяє врахувати всю сукупність стратегічних інвестиційних цілей підприємства.

2. При формуванні інноваційної програми обов'язково повинні бути враховані об'єктивні обмеження,

до яких належать:

- планові обсяги інновацій відповідно до стратегії;

- напрями й форми інноваційної діяльності;

- можливості формування власних інвестиційних ресурсів;

- можливості залучення позикових інвестиційних ресурсів;

- інвестиційний клімат держави, інноваційна активність підприємств й норми чинного законодавства;

- об'єктивні передумови здійснення інновацій в регіоні й галузі економіки.

3. Інноваційна програма повинна бути оптимізована за критеріями прибутковості, ризику і ліквідності.

Формування інноваційної програми підприємства включає такі етапи:

1. Побудова системи критеріїв оцінки і відбору проектів в інноваційної програму, що включає в себе основні та допоміжні нормативні показники.

2. Оцінка інноваційних проектів з погляду сформованої системи критеріїв і ранжирування розглянутих інноваційних проектів за основним й допоміжним критеріями.

3. Оцінка інвестиційних ресурсів підприємства, а також можливостей залучення і ефективності використання позикових і притягнутих коштів для інвестування.

4. Формування інноваційної програми.

5. Оцінка сформованої інноваційної програми з позиції прибутковості, ризику й ліквідності.

6. Реалізація інноваційної програми.

Реалізація інноваційної програми передбачає розробку заходів короткострокового періоду для здійснення інноваційної проектів [2].

Необхідність коригування інноваційної програми підприємства диктується двома причинами:

- поява на ринку більш продуктивних товарів і більш ефективних об'єктів вкладення коштів, пов'язана з технологічним прогресом, призводить до необхідності коригування планових завдань.

- істотне зниження очікуваної ефективності окремих реалізованих проектів при зміні умов зовнішнього й внутрішнього середовища веде до необхідності відмови від реалізації запланованих проектів.

У цьому випадку підприємству необхідно приймати рішення про відмову від реалізації окремих проектів і реінвестування коштів у нові проекти. При цьому необхідно вибрати найбільш ефективну форму відмови від реалізації проекту, фінансові втрати за якою будуть мінімальні.

Для оцінки програми недостатньо використовувати окремі показники. Складність об'єкта вимагає використання адекватної багаторівневої системи оцінок, а саме:

- окремі показники оцінки проектів;

- статичні інтегральні показники, що використовуються для оцінки результатів програми;

- ресурсні показники програми;

- відносні показники, що використовуються для оцінки ефективності отриманих результатів програми;

- показники, що використовуються для оцінки спільних рис проектів програми;

- показники, що використовуються для оцінки динаміки потоків ресурсів програми.

Комплексний підхід до формування інноваційної програми підприємства не гарантує швидкого «Інноваційного прориву», однак без цього елемента складно вести розмову про перспективи розвитку, конкурентну боротьбу і максимальне охоплення ринків збуту.

Більшість вітчизняних промислових підприємств вимушені змінювати парадигму управління, оскільки

сучасний конкурентний ринок диктує свої вимоги щодо «гнучкості» виробництва, швидкості реакції на дії конкурентів, врахування попиту споживачів. Вихід з кризового стану і зони збитків дуже часто залежить від отримання певного специфічного замовлення або виходу на новий ринок збуту з новою продукцією, яка містить інноваційну складову. Наприклад відоме у колишньому СРСР підприємство «ТЕМП» (м. Хмельницький) тривалий час після дев'яностих років отримувало негативні фінансові результати діяльності і балансувало на певній межі

закриття або повного розпродажу активів. Однак у 2009 р. було укладено договір з певними російськими замовниками на виготовлення доволі специфічної продукції - центраторів для зварювання труб великого діаметру, що дозволило швидко вийти на прибутковий рівень і побачити подальші перспективи розвитку.

Інноваційний процес дуже рідко протікає без певного внутрішнього опору працівників та вимагає рішучих дій від менеджерів підприємств, однак ефект від таких змін дуже часто значно перевищує витрати на їх реалізацію, що з економічної точки зору є головним критерієм їх доцільності.

Висновки. Отже, в сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби і обмеженості ресурсів для забезпечення розвитку не тільки суб'єктів господарювання а й економіки в цілому, необхідно змінювати підходи до організації бізнесу і впровадження інновацій у діяльність підприємств. Радянський «ефект масштабів» на сьогодні вже не працює, хоча на деяких вітчизняних підприємствах «ностальгія» ще відчувається. Перспектива полягає у створенні високотехнологічних підприємств на умовах взаємовигідної співпраці у сфері інновацій. Лише якісно нова продукція зможе конкурувати з американськими, японськими та корейськими аналогами. Відповідно, як для Європи, так і для України актуальним є стимулювання спільних проектів і постійна мотивація активної інноваційної діяльності у промисловості.

Література

інноваційний конкурентний збут ринок

1. Баранчеев В.П. Управление инновациями: учебник / В.П. Баранчеев, Н.П. Масленникова, В.М. Мишин. - М.: Высшее образование, Юрайт-Издат, 2009. - 711 с.

2. Ткачев А.Г. Управление инновационными проектами в машиностроении: метод. указания / сост.: А.Г. Ткачев, А.И. Попов, А.В. Авдеева. - Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru