Планування і контроль на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західнодонбаський приватний інститут економіки і управління

Кафедра економіки підприємства

Планування і контроль на підприємстві

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів IV курсу заочної форми навчання

Павлоград 2008

Опорний конспект лекцій з дисципліни «Планування і контроль на підприємстві» для студентів IV курсу/ Укл. ст. викладач кафедри економіки підприємства Грецька І.Г.- Павлоград, 2008.

Затверджено на засіданні кафедри (протокол №1 від 09.09. 2008)

Опорний конспект лекцій містить типову програму дисципліни «Планування і контроль на підприємстві» згідно тематичного плану, до якого включені методичні вказівки відносно вивчення теоретичного матеріалу даної дисципліни.

Тема 1. Сутність і особливості планування на підприємстві

За період становлення ринкових відносин процес планування в Україні отримав значний розвиток, який збагатився великим досвідом методологічних розробок, планових та прогнозних розрахунків, обґрунтованих рішень, які втілюються в практичну діяльність.

Необхідно зрозуміти сутність планування, як особову сферу діяльності людей. І тому планування як наука - це складова економічної науки, вона розглядає імовірне, аналізує, усуває розбіжності і планує майбутнє. Вивчає цілі організацій і підприємств, альтернативи і обґрунтування засобів використання обмежених ресурсів для досягнення поставлених цілей у майбутньому. При цьому необхідно знати кінцеву мету і з якою мірою результат наближений до неї.

Необхідно зробити правильну оцінку уже отриманих результатів, яка буте сприяти отриманню найважливіших економічних результатів. Вибір цілей і іх здійснення, для досягнення мети тісно повязані між собою. Цілі залежать від можливостей підприємства і обмежень на вибір засобів.

Методи планування грунтуються на дослідженнях : аналізі синтезі, дедукції та індукції, системний підхід, історичний підхід, комплексний підхід, методи експерименту, моделювання як макрорівні так і на мікро рівні.

До складу методів передбачається :

1.Історичний підхід- вивчення відносин планування як процесу, який знаходиться на стадіїї розвитку під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Освоєння багатого арсеналу методології народного господарства і його планування і використання корисного, може принести користь в нових умовах планування і ринкових перетворень.

Перший період це період “воєнного комунізму”(1918-1920). Його політика була направленна на зосереджування в руках держави важелів управління і рескрсів економіки, зменьшення сфери товарно- грошового обігу.

При переході у 1921 році політика “воєнного комунізму” була змінена новою економічною політикою (НЕП), яка базувалася на використанні товарно- грошових відносин, ринкових звязків між державою та дрібними господарствами. Завдяки матеріальних стимулів непу і планових заходів з організації сільськогосподарськго виробництва і забезпечення його машинами і механізмами вдалося за короткі строки востановить сільське господарство України.

У 20-х роках почався період розвитку планування, який обґрунтовувався науково: вивчався практичний досвід, прогнозування, використання конюктурний ринок.Ведучі планови орган був створений у 1921 році -Державний плановий комітет Совета Мінінстрів СРСР і в цьму ж році була створена Державна планова комісія Совета Міністрів Украінської соціалістичної республіки.

В кінці ХХ століття була зроблена спроба перестройки планування і управління. Основним курсом в плануванні було збільшення щорічного приросту національного доходу не меньш чим на 4%.

2.Системний підхід- розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого, зі своїми законами розвитку; розділ системи на підсистеми і дослідження іх взаємозвязку.

Принципи:

- динамічність системи;

- взаємодії, взаємозалежність явищ і елементів системи;

- комплексность;

- цілістність;

- ієрархічність;

- головна ланка.

3. Комплексний підхід- більш ширше поняття ніж системний підхід і реалізується за допомогою системного підходу. Це спільне використання методів дослідження, розгляд всієї сукупності цілей планування, розгляд різних проблем планування.

4. Дослідження- пошук методів і взаємозалежності соціально- економічних явищ дослідним шляхом.

5. Моделювання- створення такого аналогу процесу планування, в якому відображена мета досліду.

6. Метод спеціальних досліджень- соціологічні дослідження, кількісні виміри(вплив моральних стимулів на зріст продуктивності праці).

На макро- і мікрорінях складаються макро- і мікро- прогнози і планування з урахуванням стану і можливостей розвитку.

Методологія прогнозування може мати певні відмінності залежно від виду прогнозу:

- мета прогнозу;

- тривалістю часу, на який складається;

- обєкт дослідження;

- отримання інформації;

- рівень управління.

Класифікація методів планування.

Вихідна позиція- ресурсний (за можливостями), ціловий (за потребами).

Принципи- екстраполяційний( при розробці планів минулі темпи і пропорції припускають , що буде збережено), інтерполяційний( встановлення цілей для досягнення в майбутньому).

Розрахунки показників- експериментально- статисчтичний, факторний, нормативний.

Узгодженість ресурсів та потреб- балансовий і матричний ( побудова моделей взаємозвязків виробничих підрозділів та показників).

Варіанти планів- одноваріантовий, поліваріантовий, економіко- математичні.

Спосіб виконання розрахункових показників- ручний, механізований, автоматизований.

Форма подання планових показників- табличний, лінійно- графічний, логіко - структурний.

Макроекономічне моделювання відображає процес, розвитку усіх галузей національної економіки і необхідно вибрати таку економічну теорію, яка б найповніше відображала особливості національної економіки. Відзнакою є і висока складність економічної системи, яка складається з складових елементів і взвємозвязків між ними.

На мікрорівні відображається процес планування тільки тієї сфери, яка цікавить підприємства.

Вибір економічної теорії, залежить від від обєктивних (політичних) і субєктивних чинників, а побудова моделі, яка буде відповідати економічному розвитку національної економіки може здійснюватися на теоритичних засадах однієї або комбінації економічних теорій( кейнсіанство, монетаризм, теорія раціональних очікувань). Розвиток національної економіки України відбувається на тлі монетаризму з досить дійовою грошовою політикою і кейнсіанства з жорсткою і не завжди ефективною податковою політикою.

Кейнсіанство: регульованість економічної системи- ринкова економіка в своїй основі недосконала, оскільки ринковий механізм не забезпечує саморегулйованості( адаптованості) економічної системи; державне регулювання- значне фіскальна політика і частково- грошова; значення і дієвість грошової політики- неістотне у звязку зі складністю і багатоетапністю фінансового механізму.

Монетаризм: регулюваність економічної системи-ринкова система високо адаптована і конкурентна;державне регулювання- незначне- головним чином грошова політика, шляхом встановлення певних правил; значення і дієвість грошової політики- значне за умови кваліфікованого використання фінансового механізму.)

Побудова концепції економічного розвитку залежить від від ряду чинників:

- форми державного устрою;

- політичної волі суспільства;

- дієвості державного владного апарату;

- стану макроекономічної системи на час розробки концепції.

У процесі планування здійснюється альтернативний вібір. По критеріям раціональності використання обмежених ресурсів, а також галузей знань- технічних, юридичних, соціальних, економічних.

Зясовується який найбільш приємлемий вібір необхідно застосувати для отримання жаданого результату.

Процес управління підприємством складається з багатьох функцій:

планування;

організація;

координація та регулювання;

обліку;

котроль і аналіз;

активізація і стимулювання.

Процес управління - система функцій, яка носить названня управлінського циклу, а сама функція називається стадіями управлінського циклу.

1. Функція планування являється основою для приняття управлінських рішень і являє собою управлінську діяльність, яка передбачає розробку цілей і завдань з управління підприємством, атакож виявлення шляхів реалізації планів для досягнення цілей. Важливим єтапом в планування є - прогнозування, яке надає науковий підхід у розвитку виробництва, пошук рішень. І розглядається як підфункція планування.

2. Функція організації- це діяльність,я ка спрямована на створення і розвиток структури господарського механізму. Від обєкту дослідження розрізнять організацію виробництва, організацію праці і управління(стадії управлінського циклу, процедури і операції управління).

3.Функція координації- усунення паралельності і дублюювання в роботі, узгодженність дій робітників.

4.Функція ругулювання- збереження режиму функціонування господарського механізму. Тому, що виробництво з різних причин потерпує зміни і може відхилятися від заданих завдань. Шляхом регулювання усуваються ці відхилення.

5. Функція обліку полягає в тому, що здійснюється збір інформації про стан господарської системи. І це є база для аналізу- комплексного вивчення виробничої сфериз ціллю підвищення ефективності виробництва шляхов виявлення резервів.

6.Функція активізації- це інтенсифікація праці і суспільної діяльності робітників на основі підвищення творчого потенціалу як самого робітника так і колективу.

Процес планування проходить чотирі етапи:

розробка загальних цілей;

виявлення конкретних цілей та завдань на визначений період;

виявлення шляхів і засобів іх досягнення;

контроль за отриманням поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників з фактичним і ії коригування.

На заплановане рішення впливають слідуючі чинники:

- повнота і достовірність інформації про підприємство та його структуру;

- особисті якості робітників, їх спеціалізовані знання, ризик і гнучкість планових робітників;

- мотивація- співідношення особистих інтересів з цілями підприємства;

- можливості робітника, які дозволять виконати всі заходи для для підготовки і реалізації планових рішень;

- інформованість- підготовка, прийняття і реалізація рішень;

- допустимість-заходи, які передбачені плановим рішенням не повинні порушувати норми права і моралі;

- наявніст економічних моделей, компютерізація, тенхнічні засоби.

Тема 2. Система планів підприємства

Однією з ключових функций управління є планування. Функція планування повязана із визначенням цілей розвитку та забезпеченням засобів і ресурсів для іх досягнення. Для більш повного передбачення майбутнього розвитку підприємства застосовується планування і прогнозування. Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки, це хоча й взаємоповязані, однак відмінні форми передбачення її майбутнього стану. Прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням.

Прогнозування- обгрунтування можливих змін або якісного стану господарської системи в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану.

Система управління економікою склалася під впливом ряду чинників:

- перевага державної власності;

- жорстка система встановлення господарських звязків між підприємствами;

- обмеження самостійності субєктів господарювання;

- концентрація виробництва, орієнтація на народногосподарську ефективність;

- замкненість народогосподарського комплексу.

І задачами планування мають бути забезпечення прогресивних пропорцій, досягнення високих результатів, науково- технічний прогрес. При переході до ринкових відносин можна було вважати, що планування не потрібне, але це помилкове рішення і це доводить багатий досвід. Система планування є важливим важилем як на макро- так і на мікрорівнях.

Види планування:

Обовязковості планових завдань:

1.Директивне і індикативне планування.

Директивна система планування, як кожна інша має свої недоліки і переваги.

Переваги:

- дає можливість сконцентрувати ресурси для рішення невідкладних проблем;

- націлює колектив на виконання конктретних завдань і посилює відповідальність за отримані результати;

- створює можливості для оптимізації принятих рішень в масштабі всієї економічної системи;

- дозволяє економити великі грошові кошти в торгівлі, рекламі за рахунок відсутності посередників;

- створює кращі умови для рішення за рахунок держави недоліків соціальної сфери;

- нівілірує діяльність монополістів, таких які можуть манипулювати цінами і обємом виробництва;

- усуває умови для різкого розслоєння населення.

Недоліки:

- відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва;

- створення можливостей для переваги політики над економікою;

- непередбачення конкуренції;

- відсутність достатніх стимулів для перетворення в життя досягнень НТП;

- обмеження в діях виконавців;

- більш низький з порівняням ринкового механізму господарювання загального рівня ефективності директивної системи і таким чином і рівень життя населення.

З практики планового управління розвиток економіки по характери впливу на обєкт управління простежується два крайніх підходи:

директивний(адмінінстративно- командний);

індикативний(економічний, ринковий).

Важилем в директивному є влада, у другому- гроші. Відповідно директивні- владні важелі, які охоплюють закони, законодавчі акти, директивні завдання, заборони, квоти і регулювання цін.

Індикативне- вільні ціни, податки і податкові пільги, дотації і таке інше.

В залежності від долі директивних чи економічних чинників розпізнають плани чи директивні чи індикативні- або дуже регулююмі або дуже ліберальні.

Ступінь регулювання залежить від фази циклу розвитку. В фазі спаду економічного розвитку повинно бути переважно директивні важилі, в фазі розвитку економічні (лібералізовані).

В залежності від терміну:

2.Довгострокове(перспективне), середньострокове і короткострокове ( поточне).

Довгострокове складається на 10, 15,20 років і включають довгострокову стратегію підприємства, яке включає всі аспекти діяльності підприємства. Перспективне планування відрізняється від прогнозування тим, що прогнозування- це процес який побудовано на вірогідності, науковому обґрунтуванні і дозволяє виявити альтернативні рішення.

Середньострокове плануванняздійснюється на протязі від 1 до 5 років.

Поточне планування складається на поточний період.

По складу планових рішень:

4.Стратегічне планування розраховано на довгостроковий термін. Приймаються рішення, про розширення виробництва та бізнесу, процеси задовільнення потреб споживачів. Основне завдання стратегічного планування полягає в створенні потенціалу виживання підприємства в умовах зовнішньої і внутрішньої середи.

Поточне планування згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого обєднання, підприємства вміщували слідуючі розділи:

Виробництво і реалізація продукції.

технічний розвиток і організація виробництва.

Показники підвищення ефективності виробництва.

Норми і нормативи.

Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

Матеріально- технічне забезпечення.

праця і кадри.

Собівартість продукції, прибуток і рентабельність.

Фонди економічного стимулювання.

Фінансовий план.

Соціальний розвиток.

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В ринкових відносинах такий план і його склад визначає саме підприємство, в залежності від форми власності, галузі, системи обліку.

Тактичне планування- розгляд питань з створення заходів для реалізації нових можливостей. Оперативно- календарне планування - процес їх реалізації.

Оперативно - календарне планування- це заключний етап в плануванні. В процесі оперативно- календарного планування виконуються такі функції:

- виявляється час виконання окремих операцій з виготовлення виробу і встановлення терміну з передачі предметів праці цехам-постачальникам;

- виконується заявка на доставку до робочого міста матеріалів, заготівок, інструменту, приспособ які необхідні для виконання завдання;

- ведеться облік, контроль, аналіз і регулювання виробничого процесу.

ОКП- дозволяє скоротити перерви в русі предметів праці, забезпечує рівномірність і комплексність завантаження обладнання і виробничих площ, реагує на любі відхилення у виробничому процесі.

Бізнес- планування- оцінка цілеспрямованості впровадження заходів.

Вся система планування повинна бути направлена на отримання ефективних результатів і створення для цього найбільш вигідніших умов на підприємстві.

В основному все залежить від персоналу, який працює на підприємстві і вкладає свої знання, працю, вміння і навики. До планування відносяться працівники які складають плани роботи підприємства, співпрацюють з іншими відділами. Перед працівниками стоїть завдання в розробці стратегії підприємства, збалансованості довгосрочних і короткострокових планів, підвищення продуктивності виробництва і отриманні найбільшого результату діяльності .

Механізм планування необхідний для сукупності коштів і методів, за допомогою яких приймаються планові рішення і забезпечення іх реалізації. І складається механізм з апарату розробки цілей завдань підприємства:

- функції планування;

- методів пданування.

Різноманітність заходів планування, велика кількість зайнятих у цих процесах, жорстка взаємозалежність між окремими розділами планів зумовлюють необхідність викорнстання різних організаційних форм планування та цілеорієнтованого структурування процєсів планування на підприемствах . При такому підході до організації процесу планування мова йде насамперед про встановлення часових та просторових точок, до яких привязуються певні роботи зі складання, координації, затвердження планів, видавання плановнх завдань, контролю за внконанням планів конкретными керівникамн.

Ефективна організація процесу планування передбачає здійсиення таких заходів:

- облік усіх об'єктів планування і заходів з планування та їх групування за плановыми комплексами згідно із структурою системи планування, а також облік об'єктів контролю;

- передача суб'єктам планування вихідних даних з планування (контрольні цифри, прогнози стану зовнішнього середовигца, результати аналізу діяльності підприємства), інструктивних матеріалів, нормативно-методичної документації з планування;

- встановлення графіка розробки розділів плану та їх координації, затвердження планів за прийнятою системою.

Внутрішньофірмове планування здійснюється різннми організаційними формами та методами, які суттєво впливають на обгрунтованість планів на всіх рівнях іх розроблення.

Організація процесу планування передбачає поділ його на такі складові:

планування генеральних цілей;

стратегічне планування;

оперативне планування;

зведене планування.

При цьо-му залежно від типу організацінної структури підприсмства зміст може дещо змінюватись.

Організація процссів генерального цільового планування. Ця робота проводиться правлінням чи директоратом за участю керівників підрозділів та полягае у визначенні попередніх цілей. Оскільки генеральне цільове планування проводиться на базі загальнофірмових економіко-математичних моделей, то воно є тільки визначенням попередніх цілей, тому що розрахунок остаточних значень цільових показників можливнй тільки після закінчення процесу загальнофірмового планування.

До послідовного планування генеральних цілей доцільио приступати на початку поточного господарського року та закінчувати його в першому кварталі. Після цього план генеральних цілей підлягає перевірці та затвердженню у формі попередпього цільового плану.

Такий порядок організації процесів генерального цільового планування приблизно однаковнй як для підприємств з функціональною організаційною структурою, так і для підприємств з дивізіональною організаційною структурою. Деякі відмінності пов'язані із певними змінами часових параметрів. Строки виконання робіт набагато жорсткіші при дивізіональних структурах, що передбачає швидше доведения попередніх генеральних цілей до підрозділів у формі вихідних пунктів для стратегічного планування.

Організація процесу стратегічпого планування. Стратегічне планування починається паралельно з останнім етапом поперед-нього генерального цільового планування. Цей процес охоплює планування полів бізнесу, продуктових програм і потенціалу, а також організаційно-правової форми та структури підприємства і системи управління.

Планування полів бізнесу та великих проектів готується за сприяння центральних відділів стратегічного планування. Дрібніші планові об'єкти плануються децентралізовано, але оцінюються та затверджуються центральними (вищіши) органами управлін-ня підприємством. Такнй підхід характерииіі для будь-яких органі-заційних структур.

Організаційно-управлінська система планується переважно вищим керівництвом підприємства. Процес стратегічного планування повинен бути завершеним до середини планового періоду.

Стратегічне планування може мати довго- та середньотєрміновий характер, воно проводиться не тільки періодично впродовж якогось періоду, але й постійно протягом всього року. Оскільки стратегічне планування є базою для оперативного планування, воно повинне закінчуватися приблизно в середині третього кварталу поточного року, це особливо стосується тих об'єктів, котрі будуть плануватись уже на наступному етапі.

Організація процесу оперативного планування. Процес оперативного планування слід починати в третьому кварталі поточного року та закінчити орієнтовно на початку четвертого кварталу. Остаточне затвердження слід провести в другій половині четвертого кварталу, тобто на завершальному етапі планування. Частково процес оперативного планування здійснюсться паралельно із стратегічним. Переважно оперативне планування проводиться в децентралізованому порядку (за винятком планування продуктової програми та деяких проектів), хоч може ініціюватись і центральним органом планування.

Тема 3. Маркетингові дослідження, планування збуту і контролю продукції

В ринкових умовах виробництво продукції, збільшення обсягу виробництва важливий фактор розвитку підприємства, але найголовніше для підприємства реалізація і продукції і задоволення потреб споживача. для цього на підприємстві необхідні маркетингові дослідження- вивчення попиту покупців служить основою для планування збуту продукції та здійснення контролю за збутом продукції.

Маркетингові дослідження це вивчення ринку, його структуризація( сегментація),вибір таких сегментів ринку, які прийнятих для підприємства, вивчення асортименту і номенклатури для ринку, розробка стратегії виходу на ринок, реклама, збут, політика ціноутворення.

Для досягення своєї мети підприємство розробляє стратегію і тактику.

Стратегія-ринок, на якому виступає підприємство, особливості поведінки підприємства на ринку, склад і обсяг продукції, розробка нової продукції, форми і методи реклами, доставки і збуту продукції, ціна на продукцію тактика- реалізація маркетингової політики за допомогою конкретних оперативних рішень. При цьому необхідно постійно вивчати ринок і аналізувати. Головний показник планування збуту - попит на продукцію і, тобто потреба в ній,я ка забезпечена купівельною спроможністю покупця. У процесі аналізу попит поділяється на відповідні рівні:

- необмежений( попит істотно перевищує пропонування);

- задовільний(відповідає можливостям підприємства- стабільний);

- обмежений(нижчий за оптимальні можливості підприємства);

- нерегулярний ( коливається в часі під впливом крнкретних факторів).

Ринок можна поділити на сегменти(на групи покупців). Той чи інший сегмент складається з покупців даного товару і мають близькі мотиви для купівлі товару.

Планування збуту продукції розглядає слідуючі питання:

- скільки продукції планує продавати підприємство;

- кому і яким чином;

- що необхідно підприємству для просування продукції на ринок.

Маркетингові дослідження повинні включати в себе аналітичну роботу з аналізу споживажа ( його характер і вимоги щодо продукції). При вивченні попиту на продукцію визначається загальна місткість ринку протягом планового періоду:

О= КпСКПСЦ, (3.1)

де Кп- кількість покупців товару;

СКП- середня кількість покупок одного покупця;

СЦ- середня ціна товару.

Аналітична робота повинна отримувати найбільш ефективніший результат від збуту продукції. При цьому аналізується спосб виробництва, термін служби, упаковка і стиль виробу, правила користування,, прибуток від продажу, конкурентоспроможність, швидкість продаж.

При плануванні збуту продукції важливу роль грає життєвий цикл в який буде вироблятись продукція та реалізовуватись.

Етап0- етап розробки товару, на цьому етапі збут продукції відсутній, підприємство тільки несе витрати на виготовлення, підготовку і освоєння;

Етап1- стан введення на ринок, товар зявляється на ринку, обсяг збуту невеликий привисоких маркетингових витратах, прибуток відємний;

Етап2- етап росту, на цьому етапі товар затверджується на ринку і підприємство отримує прибуток;

Етап3- етап зрілості, товар приймається споживачем, прибуток великий;

Етап4- етап насичення, на цьму етапі іде перенасичення споживчого ринку і вразі необхідності треба знизити ціну, щоб утримати покупців, прибуток зменьшується;

Етап5- етап занепаду, прибутк не отримується ітому товар необхідно вивести з ринку.

Підприємства частіше виготовляють декілька видів товару. Підприємству необхідно весь час аналізувати весь портфель заказів умови росту та конкурентоспроможності товарів для загальної оцінки перспективи підприємства.

Фактори попиту, які впливають на збут продукції:

1. ціна товару, якість і упаковка, сервісне обслуговування, канали поширення, місцеположення підприємства, фірмовий асортимент;

2. реклама, діяльність продавців і торгових агентів.

Збут продукції і його ціна взаємозалежні. Якщо дуже низька ціна на продукцію, то може скластися враження, що продукція низької якості, хоть вона і відповідає усім вимогам. Дуже велика ціна відлякує покупців і призводить до скорочення обсягу продаж. Тому слід бибрати чітку стратегію на свої товари. Тому необхідно чітко визначитися з ціною порівняти її з конкурентами, розглянути транспортні витрати, складування і збереження, розмір прибутку. Правильно розрахована ціна зробить більш доступним товар для споживача і дозволить розширити сфери збуту продукції. Але на практиці підприємства не завжди акумулюють ціною як параметром впливу на збут.

Упаковка необхідна для транспортування, збереження, придання товару більш привабливого виду іупаковка- це складова якості товару.

Якість один із головних параметрів товару, який впливає на збут продукції. Але процес підвищення якості потребує додаткових витрат- це удосконалення технології, закупка обладняння, використання нових технологій, автоматизація ліній виробництва і т.і. Але при цьому підприємство отримує перевагу при збуті продукції.

Сервісне обслуговування- навантажування товару сервісне обслуговування, кредит, доставка довару, гарантія та інш.

Вибір каналів розподілу товару- форми каналів жалежать від властивостей товару, розміру партій, зберігання, обслуговування та інш.

Місцезнаходження підприємства.

Широкий діапазон отримала реклама у збуті продукції. Реклама- це цілеспрямована дія в розголосі інформації про товар, його властивості.

Види реклами:

- інформаційна( інформація про товари та послуги);

- переконуюча;

- нагадуюча( нагадує протовар, місце його продажу);

- підкріплююча(підтверджує ефективність товару);

- фірмова реклама( реклама підприємства, підкреслює статус фірми, його успіх на ринку).

Основні засоби реклами- телебачення, газети, радіо, слайди, журнали і т. і.

Споживачі також здійснюють продвиження товару, для них влаштовують демонстрації, вікторини, конкурси, дігустації, екскурсії, ярмарки, виставки і надають безконштовні зразки.

Збільшеннь збуту продукції сприяє і вчасна доставка товару споживажеві. Це також залежить від виду товару, наявність його зберігання, від пунктів реалізації. Таким чином підприємство розробляє канали найбільш прємлимі для збуту продукції.

В результаті аналізу формуються заходи з приводу збуту товару, виявляються конкретні шляхи, засоби продажу, шляхи доставки.

Після реклами визначають план збуту продукції.при цьому зараховують зміни нереалізованих залишків на початок і кінець періоду.

Залишки нереалізоіваної продукції включають:

1) запаси готової продукції на складі постачальника;

2) товари відвантажені споживачеві, але не оплачені.

Залишок готової продукції на початок планового періоду на складі визначається за даними на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду за нормативом власних обігових коштів на плановий період. Оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в розрахунок залишків її необхідно привести у вартість за оптовими цінами за допомогою коефіцієнта- відношення ТП в планових цінах до її виробничої собівартості.

Встановлення нормативу готової продукції на складі в дня, тосума обігових коштів визначається-множення середньодобового випуску продукції у вартісному виразі на норматив продукції на сладі у днях.

Залишки відвантаженої, але не сплаченої продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду, ана кінець планового періоду розраховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношенням між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

Після всіх розрахунків визначається план реалізації продукції:

РП=ТП+НРПН-НРПК,(3.2)

де РП- плановий обсяг реалізації продукції (тис.грн.),

ТП- плановий обсяг товарної продукції(тис.грн.),

НРПН- залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду(тис.грн.),

НРПК- залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду(тис.грн.).

Плановий обсяг збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану.

Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається- за фактично- діючими цінами протягом звітного періоду( необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізації продукції); за плановими уцінами- для оцінки виконання плану по збуту продукції.

Витрати на збут продукції включаються у собівартість продукції і всієї реалізованої продукції. Витрати повязані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період і включаються у кошторис витрат. На конкретну продукцію витрати відносяться по різному в залежності від того, які це витрати: прямі чи непрямі.

Прямі ена окремі види виробу- витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування.

Непрямі- комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку, проведення ярмарків, презентацій товару та інш.

Збільшення ціни товару залежить від каналів збуту.

Підприємства часто стимулюють збут продукції за допомогою- реклами, видачі премій, купонів зі знижкою ціни і т. інш. Ця політика проводить стосовно тих товарів, по яких можна підвищити попит і таким чином збільшити збут і прибуток підприємства. Але якщо попит зменьшується, то підприємство приймає рішення з обмеження виробництва товару і виносить рішення про впровадження нового товару на який є попит.

Етап контролю: орієнтований на результат контроль за реалізацією продукції

Контрольні розрахунки необхідні для доповнення орієнтованих на результат планових розрахунків. Періодичні контрольні розрахунки після закінчення кожного планового періоду й після вирахування обсягу фактично реалізованої продукції дозволяють визначити відхилення між плановими й фактичними результатами в тій мірі, у який ці відхилення пов'язані зі змінами в запланованій і реалізованій програмах або наскільки вони пов'язані зі змінами ситуації ухвалення рішення при плануванні виробничої програми. Інтерес представляють також очікувані відхилення, одержувані шляхом порівняння планових й очікуваних результатів.

Результати короткострокових контрольних розрахунків дозволяють провести аналіз причин відхилень. У центрі уваги при цьому перебувають відхилення від плану сум покриття по окремих продуктах і продуктових групах. Результати такого аналізу дають керівництву підприємства подання про надійність використаних у планових розрахунках внутрішніх і зовнішніх даних, а також про можливих факторів, які вплинули на реалізацію запланованої програми реалізації, які можуть виявитися знову.

Завдяки аналізу причин відхилень можна проводити аналіз наслідків і розробляти необхідні коригувальні заходи, наприклад по скороченню непродуктивних матеріальних витрат, розробці більше точних нормативів витрат або поліпшенню обліку сезонних коливань попиту для оцінки обсягів збуту. Такий аналіз дозволяє підвищити якість планування реалізації продукції в майбутньому.

Контрольні розрахунки дають можливість розкласти загальне відхилення між плановими й фактичними сумами покриття реалізованої продукції на компоненти й аналізувати їх окремо.

Однак загальне відхилення фактичних сум покриття за період від планових не можна однозначно розкласти на складові, оскільки це загальне відхилення обумовлене багатьма причинами.

Доцільно розділити загальне відхилення на наступні приватні величини:

а) зміна результату внаслідок зміни встановлених програмою обсягів (відхилення за структурою програми);

б) зміна результату внаслідок зміни заданих цін (відхилення за цінами),

в) зміна результату внаслідок зміни заданих витрат (відхилення по витратах).

Різні приватні відхилення визначаються як для окремої продукції, так і для програми в цілому. Визначення приватних відхилень по окремих продуктах дозволяє виявити негативні впливи, які у відхиленнях програми в цілому компенсуються позитивними факторами й тому не можуть бути розкриті. Розкладання загального відхилення по видах продукції дає можливість цілеспрямовано аналізувати причини відхилень у тих підрозділах, де вони відбулися.

За допомогою методу розрахунку потоку сум покриття можна підвищити інформаційну цінність контрольних розрахунків.

Ціль застосування цього методу полягає в тому, щоб виявити кількісні причини змін сум покриття протягом періоду шляхом прямого обліку кількісних обсягів (реалізованих виробів), вартісних (ціни продажів, нормативи витрат) і структурних (агрегированні кількісні компоненти) змін. Особливе значення на практиці мають саме структурні зрушення в рамках програми реалізації.

Тому при розрахунку сум покриття враховують не тільки відхилення фактичних показників від планових, але й дані за минулі періоди.

Перший крок у розрахунку потоку сум покриття визначення впливу змін обсягів реалізації, цін і нормативів витрат на величину сум покриття кожного виду продукту. На другому кроці впливу змін агрегируют по групах продуктів і програмі реалізації в цілому з урахуванням структурних зрушень. Для найпростішого випадку програми із двох видів продукції визначають, які частки мають по обсягах продукція в період tj, який умовний обсяг збуту при такій структурі реалізації міг би бути отриманий у період tj й яка сума покриття відповідає структурним зрушенням (різниця між фактичним й умовним обсягами збуту в період Т).

Описаний вище метод підходить і для планування програми реалізації. З одного боку, через ретроспективний розрахунок сум покриття за кілька періодів виявляються тенденції й причини, які можуть служити базою для планування. З іншого боку, за допомогою комп'ютерного моделювання можна виявити наслідки впливу різних факторів на результат.

За допомогою контрольних розрахунків показників виробничої програми на базі неповних витрат можна додатково проводити на базі показників покриття постійних витрат за період контрольні розрахунки, щоб використати їх потім як базу прийняття рішень або щонайменше одержувати сигнальну інформацію для інвестиційного планування. У такі контрольні розрахунки включаються не тільки змінні, але й постійні витрати, наскільки вони можуть бути рознесені по окремих видах продукції і перебувають під впливом довгострокових рішень (постійні витрати по видах і групам продуктів). Зіставлення показників виторгу й витрат у формі східчастих розрахунків сум покриття дозволяє судити про те, який внесок вносять окремі види або групи продукції понад покриття своїх змінних витрат у покриття обумовлених ними постійних витрат й у прибуток

Інформація про розрахунок величин покриття постійних витрат може бути представлена графічно як діаграма беззбитковості (крапка беззбитковості, або критична крапка).

Основна ідея аналізу крапки беззбитковості складається в з'ясуванні впливу змін рівня завантаження (обсягів випуску) на пов'язані з ним зміни функцій витрат і виторгу. У такий спосіб досягається наочність впливу змін збутових цін й витрат на положення крапки або зони беззбитковості. Використовувані показники можуть бути як плановими, так і фактичними, тому аналіз значень у критичній крапці може служити інструментом планування й контролю. Модель для визначення критичної крапки може бути модифікована за рахунок, наприклад, обліку податку на прибуток. Точно так само в моделі можна розкласти витрати по їхніх видах або рівням постійних витрат.

При оцінці планових і фактичних показників й аналізі продуктивних (корисних) і непродуктивних витрат по видах устаткування можна одержати важливі дані про резерви потужностей. При порівнянні очікуваних і планових витрат можна одержати інформацію про те, яка продукція повинна бути виведена із програми в довгостроковому періоді, оскільки її внесок у результат занадто малий, а виробництво яких видів продукції у силу їхньої більшої частки в загальній сумі покриття потрібно розширити.

У зв'язку із плануванням і контролем збуту по окремих видах продукції можлива розробка попередньої, проміжної й заключної калькуляції на базі неповних витрат (по неповній собівартості). Якщо ж є абсолютні значення або нормативи рознесення витрат по місцях їхнього виникнення, то вищезгадані калькуляції розробляються на базі повних витрат (по повній собівартості). На підприємствах з масовим виробництвом такі калькуляції формують за допомогою простих методів (калькуляція розподілом), на підприємствах із серійним виробництвом за допомогою методу диференційованої калькуляції розподілом, постатейної (непрямої) або комбінованої калькуляції, а на підприємствах з одиничним виробництвом тільки за допомогою методу постатейної (непрямої) калькуляції. При використанні методу непрямої калькуляції часто рекомендується інтегрований розрахунок ставок у машиночасах. Оскільки рознести накладні витрати по окремих видах продукції точно неможливо, калькулювання на базі повних витрат служить тільки в якості інформаційного допоміжного засобу при плануванні цін

На базі оперативного планування й контролю виробничої програми проводиться планування й контроль діяльності підрозділів підприємства.

Тема 4. Виробництво продукції

Важливим розділо плану підприємства є виробнича програма, яка вміщує в себе план виробництва та реалізації продукції. Вона вміщує в себе завдання щодо обсяґгу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту.

Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам в плановому періоді згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й соціального розвитку.

Підприємства формують виробничу програму на основі заказів споживачів а також державного заказу. Державне замовлення доводиться підприємствам, які мають виготовляти необхідну продукцію для держави.Державне замовлення в багатьох країнах дуже престижно і проводиться на конкурсній основі.

Виробнича програма має дві складові:

обсяг виробництва в натуральних вимірах;

вартість обсягу виробництва.

З урахуванням цього здійснюється розробка і формування виробничої програми.

Рис. 4.1 Схема формування виробничої програми підприємства

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:

обгрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції;

повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в першу чергу, його виробничою потужністю.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи вихідні дані:

- дані про виявлення ринку попиту;

- портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів;

- державні контракти.

Планова кількість кожного виробу розподіляється за календарними періодами(рік, кварта, місяць).

Вимоги:

Додержання встановлених строків поставки увідповідності до укладених договорів.

Рівномірне завантаження виробничих потужностей.

Підвищення концентрації виробництва, шляхом обмеження номенклатури виробів.

Для виміру обсягу виробництва в натуральних показниках використовують такі показники: штуки, тони, квадратні , погонні, кубичні метри. На окремих підприємствах використовуються двійні показники- виробництво тканин може плануватися в квадратних і погонних метрах. Це дає більш ширше охарактеризувати фізичний обсяг виробництва і споживчі властивості продукції.

Асортимент продукції- це розгорнутий перелік номенклатури продукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції (токарні верстати, столи офісні, одяг дитячий, мука 1-го гатунку тощо).

Для узагальненої характеристики діяльності підприємства та узгодження виробничої програми з фінансовими результатами в основупланування виробничої програми покладена система показників обсягів виробництва, яка включає натуральні, вартісні і трудові показники.

Натуральні показники (номенклатура, асортимент, кількість) є основою вартісних показників і дають можливість чітко контролювати завдання планового періоду.

При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є застосування умовно-натуральних та умовних одиниць.

При плануванні однакових з призначення видів продукції, які мають однакові властивості застосовуються умовно- натуральні одиниці: виробництво кирпичу в тисячах умовних одиниць.

Однаково натуральні показники не дають можливості виявити загальний обсяг виробництва, розрахувати дохід, прибуток. Це потребує планування виробничої програми в вартісниму вимірі.

Основним вартісним показником є реалізація продукції. Реалізована продукція- це продукція за яку отримали кошти.

Плановий обсяг реалізованої продукції розраховується по формулі:

ОРП= п ( РПоп+ ЗГПі+ ЗГПві), (4.1)

де ОРП- плановий обсяг реалізованої продукції,

РПоп- обсяг реалізованої продукції в оптових цінах підприємства,

ЗГПі- зміни залишків готової продукціїі -го виду на складі підприємства на начало і кінець періоду,

ЗГПві- зміни залишків гоитової продукції і-го виду, віжгруженої, але не проплаченої продукції на начало і кінець періоду,

п- кількість видів товарної продукції.

Реалізована продукція харакьтеризує валовий дохід підприємства:

Дві=ЦіОПі,(4.2)

де Дві- валовий дохід підприємства від реалізації.

Ці- ціна одиниці продукції і-го виду.

Опі- плануємий обсяг і-го виду продукції.

В плані також може передбачатися і середній дохід визначається відношеням загальної суми реалізації і-го виду на кількість проданих одиниць.

Дсі= (4.3)

Товарна продукція влючає вартість:

заплвновах до випуску готових виробів, готова продукція на складі, полуфабрикати, комплектуючі, які реалізуються на сторону, капітальний ремонт, який викрнаний власними силами, інструменти і приспособи для власного виробництва.

Товарна продукція виражається в оптових цінах і зістаних цінах. Перші служать для звзки плану виробництва з фівнансовим планом. Другі- для виявлення теппів, динаміки структури виробництва.

Плановий обсяг розраховується:

ОТПп=n (ПвіxЦі)+ m Опі(4.4)

де ОТПп- плановий обсяг товарної продукції,

Пві- план випуску і-го виду продукції в натуральному виражені,

Ці- діюча оптова ціна і-го виду,

n- кількість видів товарної продукції,

Опі- обсяг послуг, робіт і-го виду виробничого характеру.

Товарна продукція характеризує обсяг виготовленої готової продукції і використовується для розрахунку витрат на виробництво, фінансових результатів, рентабельності та інш. показників ефективності діяльності підприємства.

Валова продукція включає всю вартість всієї виробленої продукції, в т. числі незавершене виробництво і оцінюється в зрівняльних(сопоставимие) цінах.

ВПп= ОТП+(Нк-Нн)+(Ік-Ін)(4.5)

де Впп- обсяг валової продукції,

Нк, Нн- залишки незавершеного виробництвав вартісному виражені на начало і кінець планового періоду,

Ік,Ін-залишки інструментів і приспособ власного виробництва на начало і кінець планового періоду.

Важливою складовою частиною формування планів виробництва є планування незавершеного виробництва.

До складу незавершеного виробництва входять матеріали, заготовки, деталі, комплекти, вузли, які знаходяться на різних етапах виробничого процесу і підлягають наступній обробці, складанню, виробничим випробуванням до наступного оформлення їх на склад готової продукції чи відвантаження.

Обсяги незавершеного виробництва суттєво впливають на ефективність роботи підприємства. З одного боку, створення запасів потребує значної частини ресурсів, а з іншої - забезпечує безперебійний хід виробничого процесу.

У планових розрахунках обсяги незавершеного виробництва визначаються по-різному. Найбільш точно - прямим розрахунком. У цьому випадку на кожній дільниці, лінії, робочому місці розраховується норма запасу деталей та вузлів, яка підсумовується і перемножується на планову собівартість. Більш простим і не менш точним є розрахунок незавершеного виробництва за формулою:

НВ= КднСіТціКнві,(4.6)

де Кдн- середньоденний випуск продукції і-го виду;

Сі- собівартість одного виробу і-го виду,грн.;

Тці- тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу і-го виду, робочі дні;

Кнві- коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу.

Зміни залишків незавершеного виробництва, які входять в склад валової продукції плануються зі значним збільшенням обсягу виробництва в плануємому періоді з порівнянням з звітним періодом зняття з виробництва окремих видів продукції, і при переході на нові вироби зі значним терміном виробничого циклу.

Якщо на підприємстві відсутнє незавершене виробництво і внутрігосподарський механізм (харчова промисловість), то валова продукція дорівнює товарній.

Валова продукція відрізняється від валового обігу тим, що валовий обіг це сума вартості продукції усіх підрозділів.

Недоліки валової і товарної продукції- вони дають перекручене представлення про власний вклад підприємства в кінцевий результат діяльності. Це пояснюється тим, що в їх склад включаються матеріальні витрати, які деяких підприємства дорівнюють 80-90% від кількості витрат.

Чиста продукція -заново сворена вартість на підприємстві. В неї включаються витрати на отплату праці з нарахуванням на заробітну плату і прибуток підприємства.

ОЧПп= ОРП- МВ-А(4.7)

де ОЧПп- плановий обсяг чистої продукції,

МВ-матеріальні витрати, які враховуються на собівартість,

А- амортизаційні відрахування на повне відновлювання основних фондів,

ОЧПп=ЗП+Пр

ЗП- заробітна плта з нарахуваннями,

Пр- прибуток від реалізації.

Умовно- чиста прдукція включає в себе амортизацию

ОЧПу=ОРПп+МВ(4.8)

ОЧПу= ЗП+ Пр+А.(4.9)

Показники чистої і умовно- чистої продукції необхідні для аналізу структури виробничої програми, планування фонду оплати праці.

В процесі виробництва підприємство використовує матеріально- технічні ресурси, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.

Чинником виробництва, який виявляє можливості підприємства є виробнича потужність, Тому якщо виробнича потужність підприємства більше обсягу продаж то це характеризує неповне використання потужності, що призводить до підвищення витрат на виробництво продукції. Якщо виробнича потужність меньше обсягу продаж , то в цьому випадку обсяг продаж не може бути здійсненим у повному обсягу і необхідно, або збільшити виробничу потужність, або зменьшити обсяг продаж.

Виявлення реальних можливостей виконання плану полягає в визначенні максимального обсягу випуску продукції, яку забезпечує виробнича потужність підприємства.

Вхідна потужність визначається по наявності обладнання на початок планового періоду.

Вихідна потужність- потужність на кінець планового періоду, яка розраховується на основі вхідної потужності, вибуття і вводу потужності на кінець планового періоду.

Для розрахунку беруть середньрічну виробничу потужність та коофіцієнт її використання.

Пс=Пвн+Пз+ Ппр+Пзб-Пв,(4.10)

де Пс- середньорічна виробнича потужність,

Пвн- виробнича потужність на початок періоду,я кий планується,

Пз- збільшення потужності за допомогою організаційних чи інших заходів, які не потребують капітальних вкладень,

Ппр- приріст потужності за допомогою технічного переозброєння і реконструкції підприємства.

Пзб- збільшення, або зменьшення, або зменьшення потужності у звзку з змінами номенклатури і асортименту продукції, включно лізинг.

Пв- зменьшення потужності за рахунок її вітхості.

М1,2,3,4- числа місяців роботи потужності.

Незалежно від форми власності, процес розподілу виробничої програми між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями) здійснюється по єдиній схемі, на основі одних і тих самих функцій управління. Прийнята програма конкретизується за окремими деталями, вузлами та доводиться до кожного з основних виробничих підрозділів підприємства. Для збірних цехів - розподілена по планових періодах року в розрізі виробів, для оброблювальних - у вигляді номенклатурно-календарних планів випуску деталей та збірних одиниць. Цей розподіл включає закріплення за цехами номенклатури виробів, деталей, їх кількості та має, зазвичай, об'ємний характер.

Розподіл програми по цехах, як правило, здійснюється в розрізі кварталів та місяців року. Ця робота є основною функцією планових служб, Формування виробничої програми та її розподіл по цехах здійснюється, зазвичай, один раз на рік. Однак у процесі її реалізації можливі різного роду коригування по зміні номенклатури, кількості, обсягів робіт.

Слід відзначити, що квартальні та місячні періоди планування не є випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких кожний цех звітується перед керівництвом підприємства про виконання своєїї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників роботи, внаслідок чого підводяться підсумки реалізації загальної мети підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного цеху.

Цехи на основі номенклатурно-календарних планів формують на кожний місяць виробничі програми по запуску та випуску закріплених за ними виробів з урахуванням додаткових пропозицій з боку відділу замовлень або виробничо-диспетчерського відділу та розподіляють їх по дільницях (бригадах). Доведення сформованої виробничої програми до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що склалися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених стропів, результатів виконання попередніх виробничих завдань.