Оцінка впливу факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Докорінні зміни в економіці України, зумовлені переходом її до ринку, визначили необхідність створення такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати принципи ринкових відносин, сприятиме підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток. Враховуючи це виникає потреба більш детального дослідження зовнішнього середовища функціонування підприємства. Для досягнення даної мети необхідно визначити сутність зовнішнього середовища, типи сучасного ринку, складові ринкової інфраструктури, засади раціонального формування ефективного ринкового середовища, загальні принципи та етичні норми поведінки суб'єктів господарювання на ринку.

В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції. Задоволення потреб споживача - основна мета ринкової економіки. Але фірми, які виробляють певні товари чи надають послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки підприємства.

Підприємство як суб'єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення економіки підприємства дає можливість з'ясувати основні принципи формування і використання його виробничого потенціалу, опанувати форми і методи господарювання і на цьому ґрунті розробити конкретні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах. Досягти позитивних результатів господарської діяльності можна за допомогою правильної організації виробничих відносин на підприємстві, а також оптимального розподілу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

1. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Класифікація підходів до середовища діяльності підприємства

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях - аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства. Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище - підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу йому підтримувати більш менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління.

Метою стратегічного аналізу є змістовний і більш менш формальний опис об'єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Отримані дані про об'єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним.

Стратегічний аналіз (при правильному його застосуванні) виконує такі функції: описову, роз'яснювальну та прогнозну. Результатом стратегічного аналізу стає системна модель об'єкта (підприємства) та його оточення.

Аналіз середовища - це незвична для вітчизняних підприємств та організацій діяльність, якою процвітаючі організації України почали займатись недавно. Однак опанування прийомами та методами аналізу - одне з найважливіших завдань, що стоїть перед керівниками, оскільки параметри середовища - це унікальна комбінація факторів, що перебувають у постійному русі. Крім того, сучасний етап - це етап переходу до ринку та зміни параметрів економіки України.

Варто відокремити підходи до опису структури зовнішнього середовища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неієрархічну та ієрархічну моделі.

Прикладом моделі ієрархічного середовища можна вважати модель Бостонської консалтингової групи (рис. 1.1):

Рис. 1.1 - Ієрархічна модель середовища БКГ (ВСЄ)

середовище підприємство стратегія персонал

Ієрархічна модель середовища складається із підпорядкованих один одному елементів, які розташовані поза підприємством (організацією). Головне тут - твердження про наявність елементів, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл ресурсів і формування місця підприємства (його іміджу) на ринку. Акцентується увага на сформованій під впливом зовнішніх елементів структурі цілей, розподілі владних повноважень і налагодженні ефективної взаємодії між компонентами зовнішнього середовища. Наявність такої моделі зумовлена ще й тим, що, як стверджує Дж. Гелбрейт, межі зовнішнього та внутрішнього середовищ дещо розмиті внаслідок взаємопроникнення елементів організації та середовища (наприклад, власна система розподілу продуктів або наявність дочірних підприємств). Ієрархічна концепція отримала розвиток у багатьох працях і сучасних спеціалістів із стратегічного управління. Найвідомішою є модель ієрархічної структури середовища, запропонована У. Діллом та розвинена A. Томпсоном.

Автори доводять, що існують три рівні середовища: внутрішнє, що перебуває під впливом і контролем підприємства, «середовище завдань», до якого входять організації, що безпосередньо пов'язані із визначенням і втіленням цілей підприємства; загальне середовище, де формуються загальноекономічні умови, тенденції, соціальні та політичні норми і та ін. Межі між «середовищем завдань» і загальним середовищем досить розмиті. Ця модель дає змогу пояснити тенденції розширення «сфери впливу» та «меж контролю» за середовищем. А. Томпсон зазначав, що кожне підприємство як матеріальна система націлене на встановлення рівноваги, стабільності, тобто постійно балансує між відкритістю та закритістю.

Найсуттєвіше на стан справ на будь-якому підприємстві впливає «середовище завдань», яке ще в різних джерелах має назву «безпосереднє оточення», «проміжне середовище» тощо. Перелік елементів цього середовища досить різноманітний, однак є загальні принципи, які дають змогу виокремити цей елемент оточення в особливу підсистему. До них можна віднести: по-перше, безпосередній зв'язок з підприємством, яке є об'єктом аналізу, у вигляді довгострокових договорів, комунікаційних зв'язків різного типу тощо; по-друге, можливість впливу (в певних межах) на елементи цього оточення з боку підприємства. Найбільш розгорненою є характеристика взаємного впливу елементів проміжного (чи безпосереднього) середовища та підприємства, яку наведено в галузевій моделі М. Портера.

На ієрархічному підході до побудови моделі зовнішнього середовища наполягав і Л. Буржуа. Він поширив цей підхід і всередину підприємства (відокремив «верхній» і «низовий» рівні у внутрішньому середовищі) і довів необхідність існування і цілеспрямованої побудови так званої «ієрархії корпоративних стратегій», які здійснюють зв'язок окремих груп усередині підприємства з відповідними елементами зовнішнього середовища.

Ієрархічність середовища закладено і в підході, розглянутому у підручнику «Основи менеджменту», де автори у схематичній формі викладають своє сприйняття середовища, в якому функціонує підприємство чи організація. У самій постановці питання вже відчувається класифікація факторів за ступенем їхнього впливу на діяльність підприємства: автори розрізняють середовище прямого, непрямого впливу та внутрішнє.

Це свідчить про домінування ієрархічного напрямку в побудовах моделей середовища в менеджменті. Більшість об'єктів, зазначених у різних моделях, і перелік факторів повторюються з меншою чи більшою деталізацією.

Ідеї ієрархічності середовища своєрідно використовуються і в «екологічній моделі середовища» Г. Олдріча. Згідно з уявленнями Г. Олдріча, головне, що стримує розвиток підприємств - це обмеженість ресурсів, за які і відбувається головна конкурентна боротьба між організаціями, що належать до однієї галузі. Він уводить поняття «організаційна популяція», тобто сукупність підприємств, які мають близькі цілі: гнучкість виробництва, стабільність існування, універсальність діяльності. Кожна з цих цілей потребує для свого забезпечення ресурси: гнучкість можлива за наявності ліквідних ресурсів, стабільність з'являється разом з ресурсами різних типів, що повільно знецінюються, універсальність базується на ресурсах, що широко використовуються. Комбінація необхідних ресурсів залежить від особливостей галузі і дає змогу в разі виконання зазначених вимог створити життєздатну організацію (підприємство). Кожне підприємство використовує свою «нішу», яка визначається кількома показниками: обсягом середовища, його стабільністю/нестабільністю, ступенем концентрації виробництва та конкуренцією.

На відміну від «екологічної моделі», що базується на дослідженнях ресурсної сторони діяльності підприємства, існує дуже «потужний» напрямок у дослідженнях проблематики «організації - середовище», де розглядаються взаємозв'язки та взаємний вплив середовища і організаційної структури.

Багато дослідників вважають, що треба встановити взаємозв'язки з певними елементами середовища через створення спеціальних, автономних підрозділів в організації, що на різних підприємствах дістали назву «центри прибутку», «центри інвестицій», «стратегічні господарські центри». Наявність таких організаційних одиниць потребує перебудови всієї традиційної організаційної структури, зміни змісту роботи окремих керівників.

Розглянуті моделі зовнішнього середовища не вичерпують усієї різноманітності існуючих підходів, однак показують найзначніші напрямки у цій галузі. Практична цінність цих моделей - різна для різноманітних галузей народного господарства та підприємств. Сьогодні не існує єдиного, інтегрованого підходу до побудови загальної концепції зовнішнього середовища, яка б усебічно поєднувала економічні, технологічні, соціальні та політичні впливи на організацію, особливості взаємодії підприємства з його партнерами, конкурентами, споживачами та ін. Однак загальна тенденція у стратегічному аналізі вже вимальовується.

Усі сучасні автори розрізняють:

зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);

проміжне середовище (або «середовище завдань»);

внутрішнє середовище організації.

Зовнішнє середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Проміжне середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.

Внутрішнє середовище організації - це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.

1.2 Зовнішнє середовище підприємства

Як зазначалося, підприємство - це відкрита система, і його розвиток залежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним оточенням, середовищем непрямого впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).

Так, Дж. Белл доводить, що «зовнішнє середовище організації містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів, релевантні (тобто значущі) відносно до операцій організації». Однак такий підхід не розрізняє різних шарів зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосереднього оточення.

Ф. Котлер вважає, що зовнішнє середовище (макросередовище) складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища.

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами:

Економічні - фактори, що пов'язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

Політичні - фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

Технологічні - фактори, що пов'язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також knowhow.

Конкуренція - фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

Географічні - фактори, пов'язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов'язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.

Інший підхід до переліку компонентів зовнішнього середовища належить О.С. Віханському, який додає до вищезгаданих правове та міжнародне середовище.

Існує досить великий перелік класифікацій складових зовнішнього середовища. Далі наведено основні напрямки та фактори, за якими в найбільшому обсязі можуть здійснюватися аналіз та прогнозування основних тенденцій у макросередовищі, оскільки констатацією ситуації, що склалася, не можна обмежуватися. Фактори зовнішнього середовища мають певний зв'язок між собою, який полягає в рівні сили, з якою зміна одного фактора діє на інші складові. Треба виявити основні тенденції, взаємовплив цих факторів і побудувати тренди їхнього розвитку.

Загальний стан зовнішнього середовища може бути визначеним за допомогою таких груп чинників:

Стан економіки та ринків (економічні фактори):

характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція).

система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків);

масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств);

загальна кон'юнктура національного ринку;

розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі);

розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми;

стан фондового ринку;

інвестиційні процеси;

ставки банківського проценту;

система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;

вартість землі.

Діяльність уряду (політико-інституційні фактори):

стабільність уряду;

державна політика приватизації/націоналізації;

державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі);

рівень протекціонізму (взагалі);

зростання/зменшення значення уряду як замовника;

міждержавні угоди з іншими урядами;

рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети);

вимоги забезпечення рівня зайнятості;

державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і підприємств;

рівень корупції державних структур;

рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками)

Структурні тенденції:

структура галузей національної економіки;

виникнення нових галузей;

згортання діяльності «застарілих» галузей;

вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підприємств (у тому числі вплив антимонопольного законодавства);

зміни оптимальних розмірів підприємств.

Науково-технічні тенденції:

«технологічні прориви» (де саме);

скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій;

питома вага наукомістких виробництв і продукції;

вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;

вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;

вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.

Природно-екологічна складова:

природнокліматичні умови;

територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;

розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів;

законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені);

стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

Тенденції ресурсного забезпечення:

структура і наявність національних ресурсів;

імпорт/експорт;

рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами;

доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

Демографічні тенденції:

кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах);

наявна та потенційна кількість робочої сили;

кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).

Соціально-культурна складова:

сприяння/недовіра до приватного бізнесу;

відносини «підприємство - громадські організації»;

«економічний націоналізм», ставлення до іноземців;

профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.

Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки).

Міжнародне середовище (по окремих країнах):

структура господарства країни;

характер розподілу доходів;

середній рівень заробітної платні;

вартість транспортних послуг;

інфляція та ставки банківського процента;

обмінний курс валюти відносно країни партнера;

рівень ВНП;

рівень податків.

Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати:

кількість і густота населення;

професіональний рівень і рівень грамотності;

якість і кількість природних ресурсів;

рівень технології;

особливості конкурентної боротьби.

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов'язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін в інших (наприклад, у соціально-демографічній чи правовій). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відслідковувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємний, перехресний вплив.

При побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища потрібно враховувати такі властивості:

взаємозв'язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;

складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлена кількістю, різноманітністю зв'язків і наслідків впливу;

динамічність і рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів середовища;

невизначеність інформації про середовище та невпевненість у її точності.

Треба зважати й на те, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємства. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів і галузевої належності підприємства, територіального розміщення та якості управління тощо. Головний висновок тут такий: кожне підприємство має з'ясувати для себе, які саме із зовнішніх факторів найсуттєвіше впливають на їхню діяльність, і ретельно досліджувати їх. Іноді доцільно використовувати кількісні оцінки впливу окремих складових середовища на діяльність підприємств конкретної країни. Однак недостатньо лише визначити вплив середовища на організацію чи підприємство, важливо сформувати певні «відповіді» на цей вплив.

2. ОЦІНКА ВПЛИВУ ФАКТОРІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Методичні основи оцінки впливу зовнішнього середовища на підприємство

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємозв'язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної чи економної) призводять до значних змін в інших (наприклад, соціально-демографічній чи правовій).

При цьому слід зазначити, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємства. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів і галузевої належності підприємства, територіального розміщення та якості управління тощо. У зв'язку з цим кожне підприємство має з'ясувати для себе, які саме із зовнішніх факторів найсуттєвіше впливають на їхню діяльність, і ретельно їх досліджу вати.

Кожну складову зовнішнього середовища можна вивчати та аналізувати різними способами: наприклад, побудова сценаріїв і економіко-математичних моделей для виявлення взаємовпливу означених факторів тощо.

Дія результативного вивчення стану окремої складової зовнішнього середовища, як правило, створюється спеціальна система відстеження зовнішнього середовища, яка здійснюється спеціальними спостереженнями. Найбільш узагальненими способами спостереження є:

аналіз матеріалів, надрукованих у періодичній пресі, книгах, інформаційних виданнях;

участь у профспілкових конференціях;

аналіз досвіду діяльності організацій;

вивчення думок співробітників організації;

проведення зборів і обговорень у середині організації.

Підприємство існує в середовищі, фактори якого впливають на подальший його розвиток. Усі такі фактори можуть діяти позитивно або негативно. Фактори зовнішнього середовища сприяють можливостям розвитку підприємства або створюють загрози для його діяльності. Зовнішня стратегія управління полягає в тому, щоб постійно підтримувати баланс взаємовідносин підприємства із зовнішнім середовищем для забезпечення довгострокового існування.

Стратегічний баланс - це певне поєднання факторів, які негативно та позитивно впливають на діяльність підприємства (загроз і можливостей), що об'єктивно існують у зовнішньому оточенні підприємства та суб'єктивно оцінені керівниками, з відносно сильними та слабкими сторонами у функціонуванні підприємства. Слід відмітити, що найбільші загрози виникають тоді, коли негативний розвиток ситуації в середовищі накладається на слабкі сторони підприємства.

Кожен суб'єкт підприємницької діяльності визнає загальну філософію розвитку, тобто свою генеральну стратегію, акцентує свою увагу на сферах вкладення капіталу, географічному розміщенні, необхідності освоєння нових ринків, перспективи розвитку виробництва.

Кінцевою метою діяльності підприємства в ринкових умовах є отримання прибутку. Тому дуже важливо під час стратегічного планування врахувати усі фактори й аспекти подальшого розвитку для повного і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості. Водночас при стратегічному плануванні маємо низку особливостей, специфічних аспектів, які треба враховувати для фінансового забезпечення насамперед сталого розвитку підприємства.

У науковій літературі останніх років стратегії економічного розвитку приділено значну увагу. Після виходу у світ 1890 року книги М. Портера «Конкурентна стратегія» розпочався новий етап у розгляді та тлумаченні стратегії як базового поняття. Відтепер стратегію підприємства розглядають лише в контексті конкурентного для нього середовища, і будь-який досягнутий підприємством результат обумовлюється вибором стратегії для забезпечення конкурентної переваги.

Для вирішення питань стратегічного управління на підприємствах створювались штаби стратегічного розвитку як підсистема при керівництві. Метою стратегічного планування на кожному підприємстві було перетворення самого стратегічного планування у своєрідну конкурентну перевагу.

Стратегічне планування є складовою частиною стратегічного управління. Процес стратегічного управління складається з кількох взаємопов'язаних етапів. Добре обґрунтована, правильно сформульована місія має реальну цінність для діяльності підприємства, оскільки:

формує погляди вищого керівництва щодо довгострокових планів підприємства;

знижує ризик недалекоглядного управління та прийняття необґрунтованих рішень;

виражає цілі організації та служить для працівників стимулом до сумлінного ви конання роботи;

допомагає менеджерам середньої ланки сформулювати завдання, цілі та прагнення відділу, поєднувати основну політику відділів із політикою й напрямом розвитку у сієї компанії;

полегшує підготовку підприємства до майбутньої діяльності.

У процесі визначення цілей постає проблема вибору серед них пріоритетних. Хоч і фінансовим, і стратегічним цілям належить найвищий пріоритет, труднощі виникають тоді, коли необхідно зробити вибір між діями, спрямованими на підвищення короткострокових фінансових показників, та зусиллями щодо зміцнення становища підприємства у довгостроковій перспективі.

Після сформованої місії та цілей підприємства переходять до аналізу зовнішнього середовища з метою виявлення сильних та слабких сторін. При цьому доцільно розглядати зовнішнє середовище з точки зору його поділу на мікро- та макросередовище із наявними, відповідно, внутрішніми й зовнішніми чинниками впливу на діяльність підприємства.

Фактори макросередовища (зовнішнього) подано в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 - Зовнішні фактори діяльності підприємства

Загальноекономічні	Ринкові	Інші
Зміна обсягів національного доходу Демографічні тенденції, інфляція Податкова система	Зміна місткості внутрішнього ринку Рівень монополізму на ринку Стан фінансового ринку	Політична ситуація Стихійні лиха Криміногенна ситуація

Систематизація та аналіз отриманих даних дасть змогу визначити сукупність альтернатив, варіантів, способів, засобів досягнення поставлених цілей. З метою вибору генеральної стратегії здійснюється аналіз стратегічних альтернатив, пропускаючи к через різні обмеження (ресурсні, юридичні, соціальні, морально-етичні та інші).

Формування й реалізація генеральної стратегії базується на взаємозв'язку інших видів стратегій, (див. рис. 2.1).

Генеральна стратегія
виробнича
фінансова
маркетингова
соціальна

Рисунок 2.1 - Взаємозв'язок стратегій підприємства

Формування виробничої стратегії дуже тісно переплітається із виробничою функцією. Можна сказати, що саме виробнича функція є основною або передумовою формування виробничої стратегії. За економічним словником виробнича функція - це економіко-математичний метод аналізу господарської діяльності як на макро-, так і на мікрорівні, який дає змогу прогнозувати економіку, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва. Так стверджують його автори, американські економісти П. Дуглас і Ч. Кобб. Метод виробничої функції дає змогу встановлювати функціональну залежність між затратами факторів виробництва та результатами (продуктами).

Нерозривно пов'язаною з генеральною стратегією виступає фінансова стратегія. Під фінансовою стратегією слід розуміти формування системи довго строкових цілей фінансово-господарської діяльності і вибір найефективніших шляхів к досягнення, зважаючи на тенденції розвитку фінансового ринку.

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства слід формувати чітко й коротко, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках - цільових стратегічних нормативах. У ролі таких стратегічних нормативів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства можуть бути:

середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які формуються з власних джерел;

мінімальна вартість власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства;

мінімальний обсяг грошових активів, що забезпечують поточну платоспроможність підприємства;

мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

допустимий рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямків господарської діяльності підприємства.

Найвідповідальнішим у формуванні фінансової стратегії підприємства є розроблення фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації.

У системі забезпечення реалізації фінансової стратегії передбачається формування на підприємстві центрів відповідальності різних видів; визначення прав, обов'язків та відповідальність керівників за результати їхньої діяльності; розробки системи стимулювання працівників за внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності тощо.

Оцінка напрацьованої фінансової стратегії є прикінцевим етапом розробки фінансової стратегії підприємства і проводиться за таки ми елементами:

узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією розвитку. У процесі такої оцінки виявляють ступінь узгодженості цілей напрямків та етапів у реалізації стратегії.

узгодження фінансової стратегії підприємства з прогнозними змінами зовнішнього фінансового середовища. У процесі такої оцінки визначають якою мірою розроблена фінансова стратегія відповідає прогнозному розвитку економіки країни та змінам кон'юнктури фінансового ринку в розрізі окремих її сегментів.

внутрішня фінансова збалансованість стратегії. При проведенні такої оцінки визначають на скільки узгоджені між собою окремі ціпі та цільові стратегічні нормативи майбутньої фінансової діяльності; наскільки узгоджені між собою за напрямками та в часі заходи щодо забезпечення її реалізації.

результативність розробленої фінансової стратегії. Оцінка результативності фінансової стратегії може бути оцінена насамперед на підставі прогнозованих розрахунків системи основних фінансових коефіцієнтів. Воднораз можуть бути оцінені і не фінансові результати реалізації розробленої фінансової стратегії- зростання ділової репутації підприємства (гудвіл); підвищення рівня управління фінансової діяльності структурних підрозділів (при створенні центрів відповідальності); підвищення рівня матеріального та соціального задоволення фінансових менеджерів (за рахунок ефективної системи матеріального стимулювання за результати фінансової діяльності; вищого рівня технічної оснащеності робочих місць).

Соціальна стратегія підприємства - генеральна лінія, що охоплює систему заходів у галузі соціального розвитку колективу й охорони навколишнього середовища як компонентів системи менеджменту. Соціальна стратегія спрямована на досягнення цілей у галузі створення нормальних умов праці та відпочинку у працівників, гарантування безпеки на виробництві, в дорозі і побуту, задоволення й розвитку потреб працівників, зміцнення їхнього здоров'я, збереження екосистеми.

Ступінь реалізації соціальної стратегії підприємства визначається певними показниками, котрі залежать від безлічі факторів: характеру продукції, що випускається, комплексності і складності технології, розміщення підприємства, його складності, географічного розташування підприємства і віку, кількості працівників, їхніх демографічних характеристик і таке інше.

2.2 Оцінка впливу факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства

Згідно з інтеграційним підходом підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна і обмежена від навколишнього оточення самостійна соціально-економічна система, що інтегрує в просторі і часі процеси виробництва і відтворення ресурсів. В певному сенсі такий підхід відображає всі аспекти діяльності підприємства, що складають основу розглянутих вище чотирьох концепцій теорії фірми.

Основною з'єднувальною ланкою між процесами виробництва та відтворення і реальним станом підприємства служить його потенціал як сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики розвитку підприємства за тих чи інших змін навколишнього середовища. Згідно з таким визначенням основне завдання у прийнятті управлінських рішень полягає в розподілі ресурсів і зусиль підприємства між нарощенням потенціалу і його використанням, відновленням і виробництвом, фактичним і майбутнім станом підприємства.

В умовах ринкової економіки процес ресурсного забезпечення діяльності підприємства має форму процесу закупівлі. Для постачальника - це етап завершення процесу відтворення; для споживача - етап, на якому фінансові ресурси, грошовий капітал перетворюються в один із елементів виробничого процесу. Діяльність підприємства спрямована на вивчення кон'юнктури ринку з метою забезпечення всього виробничого процесу з найменшими витратами.

Значення та вплив ресурсів на ефективність роботи підприємства визначаються роллю, яку відіграє той чи інший ресурс для досягнення цілей підприємства (наприклад, нафта для нафтопереробного заводу, каталізатори для хімічного виробництва), можливостями його заміни, рівнем впливу цін окремих ресурсів на показники ефективності роботи підприємства.

Не менш важливим завданням, для здійснення прибуткової діяльності підприємства, є вибір оптимального варіанту номенклатури (товарів, послуг). При цьому повинні враховуватися такі фактори: стійкість попиту на наведений вид продукції; еластичність попиту за обсягом пропозиції і ціною; Можливість постійного забезпечення сировиною, матеріалами, електроенергією; еластичність поставок за ціною оплати сировини, матеріалів та енергії; еластичність ціни ресурсів, що постачаються підприємству до обсягу потреби в них; гострота конкурентної боротьби на ринку цього товару;фінансовий стан підприємства.

При аналізі цих факторів потрібно враховувати таке. Якщо попит на основи і групи виготовленої продукції є постійним і постачання сировини, матеріалів, електроенергії і пального, комплектуючих тощо також регулярне, то єдиним невизначеним моментом може бути конкуренція. Якщо жорстка конкуренція відсутня, то доцільно розширювати виробництво, зберігаючи структуру номенклатурних груп. Якщо попит чи постачання для одних груп постійний, а для інших - коливається, то доцільно проводити номенклатурне зміщення у бік скорочення нестійких номенклатурних груп. Якщо при постійному попиті і рівномір них поставках має місце й жорстока конкуренція, то доцільно, зберігаючи структуру виробленої продукції, зосередити увагу на зниженні витрат виробництва і горизонтальні інтеграції з однотипними підприємствами.

Такі фактори, як еластичність попиту і пропозиції (тобто залежність обсягу попиту від обсягу товару, що пропонується, як правило є складною), еластичність попиту від ціни (складна залежність попиту від збільшення ціни) і аналогічні показники поставок сировини і матеріалів (зростаюча залежність потреби від обсягу замовлення), служить для уточнення переліку заходів, що рекомендуються для нормалізації постачання і збуту продукції підприємства.

Особливий вплив на діяльність підприємства має технологічний чинник. Загалом вибір технології не відноситься до сфери економічних завдань, але він тісно пов'язаний з економічною і соціальною політикою підприємства. Від технології значною мірою залежить рівень витрат, обсяг виробництва, якість продукції і її ціни. Крім того, рівень прогресивності технології впливає на рейтинг підприємства, престиж його марки. Для підприємства важливу роль відіграє потенціал трансформації технології, що полягає в можливості її модифікації в більш досконалу з позицій економії перероблюваних ресурсів, витрат праці, коштів та часу для випуску продукції. Технічне переоснащення підприємства, як правило, складний процес, що порушує цілісну систему внутрішнього і зовнішнього функціонування підприємства. Чим менша його тривалість і вартість, тим більші шанси зберегти і поліпшити конкурентний статус підприємства. Тому у прийнятті рішення про вдосконалення технології чи перехід на принципову нову технологію слід детально визначити, коли і який обсяг витрат потрібно здійснити в процесі зміни технологічного способу діяльності підприємства.

Важливе місце в діяльності підприємства повинне відводитись соціальним факторам, що служать своєрідним фільтром, через який пропускаються інші фактори. Соціальний фактор на теперішньому етапі розвитку економіки є одним з найважливіших. Кардинальні соціально-економічні перетворення останніх років практично повністю зрушували те, що було створено протягом десятків років.

Залежно від того, до якого типу відноситься підприємство, який його потенціал, обрана товарно-ринкова політика, проходить вибір тих чи інших соціальних завдань. Трудові ресурси підприємства (персонал) потребують відповідні навички управління ними:

формування кадрової системи, яка враховує природу «людського ресурсу», що розвивається, змінюється професійно, впливаючи на розвиток усього підприємства.

формування системи підготовки фахівців, орієнтованих на специфіку діяльності та напрямки розвитку підприємства.

формування ефективних комунікацій, що базуються на позитивних стосунках як в середин і підприємства, так і за його межами.

дотримання чинного законодавства щодо регулювання трудових відносин.

ВИСНОВКИ

В умовах ринкової системи господарювання підприємство стає основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).

Кожне підприємство самостійно приймає рішення щодо того, скільки і як виробляти товарів (надавати послуг), де і як їх реалізувати та як розподіляти доход. По усіх цих питаннях вони приймають рішення у відповідності зі своїми інтересами, відповідаючи своїм майном за помилки або неправильно вибрані дії. Інтересами підприємства є забезпечення достатнього рівня життя (у формі заробітної плати та задоволення соціальних потреб) для своїх робітників, а також динамічний стабільний розвиток виробничої бази підприємства та виплати відповідних податків.

Отже, зовнішнє середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив. На зовнішнє середовище впливає низка факторів, які можна об'єднати у декілька груп. Згідно з інтеграційним підходом підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна і обмежена від навколишнього оточення самостійна соціально-економічна система, що інтегрує в просторі і часі процеси виробництва і відтворення ресурсів. В рамках стратегічного маркетингу важливо не тільки визначити ці фактори, але й дослідити їх вплив саме не це підприємство.

Размещено на Allbest.ru