Ситуаційний підхід до менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ситуаційний підхід до менеджменту

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення. У зарубіжних країнах накопичений значний досвід в сфері управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п.. внаслідок вмілого використання отриманих знань.

Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Україні поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління та влади, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соціокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично не може дати позитивних результатів, і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Упровадження ринкових відносин у практику господарювання вимагає принципової зміни методів управління на всіх рівнях ієрархії управління. Це висуває необхідність вивчення нових підходів і форм управління, зокрема, менеджменту як особливого типу управління. Менеджмент як наукова дисципліна пройшов довгий і суперечливий шлях розвитку, і розглядати його, безсумнівно, потрібно з урахуванням історичного досвіду, тих цілей і задач, що ставилися на різних етапах його розвитку. Необхідно підготувати менеджерів до сприйняття сучасних проблем менеджменту крізь історичну призму, що дозволяє зрозуміти логіку розвитку цих проблем.

Тема "Ситуаційний підхід до менеджменту" - дуже цікава та актуальна, тому що знання і використання сучасних технологій в управлінні значно підвищує ефективність діяльності підприємств. Мета мого реферату, в першу чергу це - ознайомлення та вивчення закономірностей й принципів управління, сутність основних функцій управління, зміст методів управління і сучасних технологій менеджменту.

Робота складається з чотирьох розділів. В першому розділі розкриваються сутність та зміст менеджменту, його задачі, цілі, школи та принципи менеджменту.

В другому розділі розкриваються сутність і зміст функцій менеджменту, зокрема його основних функцій: планування, організації, мотивації, контролю, а також функції управління на сучасному етапі.

В третьому розділі описані методи, моделі, сучасні проблеми управління, наукові підходи, а також нові сучасні види менеджменту.

В четвертому розділі розкриваються сучасні технології менеджменту, нові інформаційні технології управління, головні задачі менеджменту на сьогодні, соціальна система управління на сучасному етапі та значення технологій управління.

Задача менеджменту як науки управління складається в підвищенні практичної значимості досліджень, орієнтації їхній на розробку принципів і методів, що дають можливість практично вирішувати в тих чи інших умовах проблеми функціонування організації.

У сучасних умовах широко поширена думка про те, що процес управління є мистецтво, суть якого складається в застосуванні науки до реальності ситуації, а отже, до практики. Без знання технології менеджменту в сучасних умовах неможливо ефективно керувати організацією.

менеджмент ситуаційний підхід управління

Поняття ситуаційного підходу в менеджменті та його моделі в керівництві

Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, але специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі зіставлення принципового та ситуаційного мислення. Об'єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. Ситуаційний підхід вніс великий вклад в теорію управління, використовуючи можливості прямого прикладаня науки до конкретних ситуацій та умов.

Центральним моментом ситуаціоного підходу є ситуація - конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час. (Фоллет, університет Огайо).

Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес однаковий, специфічні засоби, які повинен використовувати керівник можуть значно варіювати. Цей підхід в принципі об'єднує всі школи та підходи управліня, і розглядає застосуваня різних засобів для вирішення проблеми в залежності від ситуацій або від факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Фактори внутрішнього середовища: цілі, структура, завданя, технології, персонал. Фактори зовнішнього середовища прямі (постачальники,споживачі, конкуренти) і непрямі (стан економіки,культура, цінності, закони тощо). Ситуаційний підхід орієнтує на використання конкретних прийомів та методів для вирішення задач, досягнення цілей організації.

Умови здійснення ситуаційного підходу (три типи): відносно стабільні, такі, які змінюють лише частину характерного середовища та організації, невизначені. Неспроможність перших дослідників з питань керівництва та лідерства знайти постійну залежність між стилем керівництва, задоволенням потреб та продуктивністю праці засвідчила, що у всіх випадках діють один чи кілька додаткових чи неврахованих факторів впливу. Для пошуку цих факторів науковці почали звертати увагу не лише на керівника та підлеглого, а також і на ситуацію у цілому. Розрізняють чотири моделі, які здобули найбільше визнання:

r ситуаційна модель керівництва Фідлера;

r теорія життєвого циклу Херсі та Бланшара;

r підхід Мітчела і Хауса "шлях-ціль";

r модель ухвалення рішень керівником Врума-Йєттона.

У сучасній теорії менеджменту існують три основні підходи:
процесійний, системний та ситуаційний. Процесійний підхід розглядає менеджмент як процес безперервних взаємопов'язаних дій або функцій. Загальна сума всіх функцій управління є процесом управління. При системному підході використовується теорія систем у менеджменті,
тобто вивчення складного через пошук простого. Для об'єкта управління як
системи основними складовими елементами можуть бути цілі, структури,
завдання технології і люди. Ситуаційний підхід вивчає розв'язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей.

У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет
Фоллет (1868 - 1933 р.) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а так як написано у функціональному приписі. Ранні дослідження зосереджувалися, в основному, на одному параметрі поведінки керівника - орієнтації на завдання. "Управлінська решітка" Блейка та Мутон, оперувала вже двома критеріями. Модель Фідлера стала наступним кроком у розвиток теорії, оскільки вона зосереджує увагу на ситуації і виявляє три фактори, які впливають на поведінку керівника:

1. Стосунки між керівником та членами колективу: передбачає довіру підлеглих до керівника і привабливість його особистості (харизматичний ефект).

Структура завдання - звичність завдань, чіткість їх
формулювання та структуризацию.

Посадові повноваження - обсяг законної влади, пов'язаної з
посадою керівника, яка дозволяє йому використовувати винагороди,
рівень підтримки тощо.

На думку Фідлера, хоча кожній ситуації і повинен відповідати свій стиль керівництва, манера поведінки того чи іншого керівника залишається постійною. Фідлер виходить із припущення - якщо визнати те, що людина неспроможна пристосовувати стиль керівництва до ситуації, то слід підбирати шаблонні ситуації до манери поведінки того чи іншого керівника. Це забезпечить відповідний баланс між вимогами, які продиктовані ситуацією і особистими якостями керівника.

Поль Херсі та Кен Бланшар розробили ситуаційну теорію лідерства, теорію "життєвого циклу", згідно якої стилі лідерства залежать від "зрілості" керівників. Зрілістю тут вважається не вікова категорія, а здатність нести відповідальність за свою поведінку, бажання досягти мети, досвід та компетентність.

На рисунці зображено чотири стилі лідерства: давати вказівки, "продавати", приймати участь, делегувати. Перший стиль - S1 вимагає, щоб керівник поєднував високий рівень орієнтації на завдання і незначний - на людські стосунки. Цей стиль - "видача вказівок", призначається для підлеглих з низьким рівнем зрілості, які або не прагнуть, або не можуть відповідати за конкретні завдання і їм необхідний суворий контроль, постійне піклування та інструкції.

Другий стиль - S2 - передбачає високий ступінь направленості і на завдання, і на стосунки. Така ситуація виникає, коли підлеглі прагнуть відповідальності, але володіють лише задовільним рівнем "зрілості". Керівник дає конкретні поради та інструкції стосовно того, що і як слід робити. В той же час він підтримує бажання та ентузіазм підлеглих брати на себе відповідальність.

Третій стиль - S3 характеризується помірно високим ступенем зрілості. У такій ситуації підлеглі взмозі, але не прагнуть нести відповідальність. Для керівника, який поєднує низький рівень орієнтації на завдання та значну увагу до стосунків, найбільш прийнятним буде стиль, в основі якого лежить участь підлеглих у прийнятті рішень, оскільки підлеглі прекрасно обізнані у тому, що і як слід виконувати і не потребують додаткової інформації.

Четвертий стиль - S4 відзначається високим ступенем зрілості - підлеглі можуть нести і прагнуть відповідальності. Така ситуація із наявністю зрілих виконавців не вимагає від керівника особливих зусиль ні стосовно завдань, ні відносно людських стосунків. Даний стиль керівництва отримав назву делегування - дозвіл підлеглим діяти за обставинами і невтручання у процес прийняття рішень.

Теорія просування до мети була розроблена Робертом Хаусом і Теренсом Мітчелом. Свою назву вона отримала через те, що ефективне лідерство передбачає виконання як мінімум трьох видів завдань:

r пояснення підлеглим, як найкраще і найзручніше досягати
поставлених цілей, розробляти і впроваджувати методи їх
досягнення;

r координаційна та направляюча діяльність, визначення
проміжних цілей для полегшення орієнтації;

r залежно від обставин чергувати інтенсивність та полегшення
зусиль підлеглих у процесі виконання роботи.

Ця модель не прагне визначити найефективніший стиль керівництва в конкретних умовах, навпаки, грунтується на переконанні, що поєднання різноманітних стилів, максимальна гнучкість у діях і постійна можливість вибору дозволить досягти кращих результатів. При цьому можливі чотири ситуації:

r При використанні директивного стилю керівництва лідер визначає мету, часові та просторові обмеження, методи роботи і стандарти виконання операцій для своїх підлеглих;

r Доброзичливе, чуйне керівництво приділяє підлеглим максимум уваги. Створюється сприятливий мікроклімат, панує довіра і взаємоповага, виробничий процес здійснюється послідовно і без зривів;

r Управління, орієнтоване на виробничі досягнення, засноване на плануванні, контролі якості, модернізації виробництва. Все підпорядковується виробництву, проте не за рахунок персоналу. За особливі досягнення передбачаються щедрі винагороди;

r Управління, засноване на участі, прагне активно залучати підлеглих до процесів розроблення та ухвалення управлінських рішень. Керівник постійно враховує рекомендації, ідеї та оцінки, конструктивні пропозиції підлеглих і заохочує їх ініціативу.

Р. Хаус стверджує, що керівник-автократ досягне добрих результатів там, де вимагається виконання нестандартних, нових чи унікальних завдань. Доброзичливе керівництво виправдане у випадках, коли робота має монотонний характер. Якщо ж колектив володіє значним потенціалом, складається з ініціативних працівників, варто було б застосувати стиль керівництва, що орієнтується на виробничі досягнення. Високому рівню професійності, компетенції персоналу в поєднанні з невеликим досвідом виконання якоїсь конкретної роботи притаманне керівництво, орієнтоване на участь підлеглих у прийнятті рішень.

Модель ухвалення рішень керівником, яка була запропонована Віктором Врумом і Філіпом Йєттоном, концентрує увагу на процесі прийняття рішення. Автори моделі вважають, що існує п'ять типів керівництва стосовно міри участі підлеглих у процесі прийняття рішень:

Стилі прийняття рішень за Врумом - Йєттоном

1	Керівник сам вирішує проблему чи ухвалює рішення, використовуючи наявну в нього в даний час інформацію.
2	Керівник отримує необхідну інформацію від своїх підлеглих, а потім самостійно приймає рішення. Роль підлеглих - надання інформації, а не пошук та оцінка альтернативних рішень.
3	Керівник індивідуально обговорює проблему лише з тими підлеглими, яких вона безпосередньо стосується, поодинці вислуховує їх ідеї та пропозиції. Кінцеве рішення ухвалюється на власний розсуд, або враховуючи думки підлеглих, або ж ігноруючи їх.
4	Проблема доводиться до відому персоналу, колектив спільно вислуховує всі ідеї та пропозиції, рішення ухвалюється керівництвом.
5	Проблема обговорюється усією групою, разом вислуховуються побажання. Головна мета - дійти згоди (консенсусу). Роль керівника - головування на зборах. Він не намагається вплинути на групу, а ухвалює рішення, котре отримало більшість голосів.

Дана модель також підкреслює відсутність універсального методу впливу на підлеглих. Оптимальність стилю залежить від чинників ситуації. Врум і Йєттон розробили критерії оцінки ситуації "підлеглий-керівник":

Критерії проблеми Врума - Йєттона

1	Значення якості рішення.
2	Наявність у керівника досвіду чи достатньої інформації для ухвалення якісного рішення.
3	Ступінь структурованості проблеми.
4	Значення згоди підлеглих з цілями організації.
5	Визначена на підставі минулого досвіду імовірність, що авторитарне рішення керівника не зустріне опору підлеглих.
6	Зв 'язок між мотивацією та досягненням мети.
7	Міра імовірності конфлікту між підлеглими при виборі альтернативи.

Моделі управління в ситуаційному підході

Метод управління - це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління і усієї виробничо-економічної діяльності. У практиці управління успішно застосовуються наступні методи управління:

r адміністративні;

r економічні;

r соціально-психологічні;

r комерційні;

r правові;

r дослідницькі (таблиця 2).

Сукупність застосування методів управління покликана забезпечити:

r цілеспрямованість колективу;

r організованість;

r чіткість і злагодженість роботи;

r оперативність і своєчасність рішень;

r розпорядливість, гнучкість, дисциплінованість і ініціативність.

Адміністративне управління як головний засіб управлінської діяльності визнає адміністративну вказівку (команду), виконання якої жорстко контролюється. Система відповідальності при цьому відповідає потребам такого контролю. Тут пріоритет віддається командному розпорядженню і виробництву, а не людині у виробництві.

Економічне управління характеризується пріоритетом економічних засобів над іншими, у тому числі й адміністративними. Для здійснення такого управління необхідна спеціальна підготовка менеджерів, що знають економіку і розуміють економічні процеси. Як показує світова практика, людський фактор у сучасному виробництві грає дуже важливу роль. Управління повинне опиратися на людський фактор у комплексному розумінні його прояву, а також враховувати повний набір динамічних інтересів особистості. Таке управління можна назвати соціально психологічним. Це управління, у центі якого - людина, його інтереси, потреби і цінності.

Таблиця № 2

1	Методи одержання інформації: інтерв'ю, анкети, метод вибіркових спостережень.
2	Методи аналізу: системний аналіз, створення сценарію, метод мережного плану, система показників, метод контрольного списку, вартісний аналіз.
3	Творчі методи: мозковий штурм, синектика, морфологічний метод.
4	Методи прогнозування: аналогії, поперечний аналіз, економічні моделі, аналіз вхід/вихід, моделювання.
5	Методи оцінки: аналіз статусу продукту, моделі з підрахунком пунктів, шаблон, аналіз витрати (корисність , розрахунок прибутковості, аналіз рівних інтервалів, аналіз ризиків,калькуляція ризиків і шансів.
6	Методи прийняття рішень: математичні моделі, правила прийняття рішень при невизначеності, таблиця рішень, "дерево рішень".
7	Методи представлення: функціональні діаграми, частковий даних.
8	Методи аргументації: презентації, переговорів.

Сучасні проблеми управління

Сучасний менеджмент об'єднує знання, досвід і осягнення всіх шкіл і напрямів, інтегрує їх в процесі управління. Сучасний менеджмент характеризують наступні положення:

r відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники виробництва.

r Проблема гнучкості адаптованості до постійних змін зовнішньої середи стає першорядною. Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин (в тому числі політичних, соціальних, економічних), що складають середовище менеджменту організації;

r використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішньому середовищі, причому кордони з нею є відкритими, тобто підприємство залежить в своїй діяльності від енергії, інформації і інших ресурсів, що поступає ззовні. Щоб функціонувати, система повинна пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі;

r застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким функціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут -- ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають істотний чином на роботу організації в даний період часу. Звідси випливає визнання важливості специфічних прийомів виділення найбільш значущих чинників, впливаючи на які, можна ефективно досягати мети;

r нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу таким чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в колективі і реакція людей на зміни.

Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення в принципах менеджменту, формулювання яких показує роль людини, що зросла, його професіоналізму, особистих якостей, а також всієї системи взаємовідносин людей в організаціях. Наприклад, в складі найважливіших принципів, якими рекомендується користуватися менеджерам в останній час, нерідко називаються наступні:

r доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;

r відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації;

r комунікації (горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і за межами організації;

r створення атмосфери відвертості, чесності, довіри людям;

r сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного вдосконалення, як особистої роботи, так і роботи організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни психології працюючих (в тому числі менеджерів), підвищення їх кваліфікації і зростання особистого потенціалу. Ефективність менеджменту визначається, передусім, обґрунтованістю підходів і методів. Аналіз теорії і практики управління різними об'єктами дозволяє встановити необхідність застосування до менеджменту 13 наукових підходів (таблиця 3):

Таблиця № 3

Назва наукового підходу	Зміст
Адміністративний	При адміністративному підході регламентуються функції, права, обов'язки, елементи системи менеджменту в нормативних актах.
Відтворювальний	Відтворювальній підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва товару для задоволення потреб ринку з меншими витратами.
Динамічний	При динамічному підході об'єкт управління розглядається в діалектичному розвитку, в причинно - слідчих зв'язках.
Інтеграційний	При інтеграційному підході встановлюються взаємозв'язки між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту, рівнями, суб'єктами управління.
Кількісний	Суть кількісного підходу полягає у використанні кількісних оцінок при допомозі математичних, статистичних, інженерних розрахунках і т.п.
Комплексний	При комплексному підході враховуються технічні, економічні, соціальні і інші аспекти менеджменту.
Маркетинговий	Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію керуючої системи на споживача.
Нормативний	При нормативному підході встановлюються нормативи в управлінні.
Поведінковий	Поведінковий підхід полягає в тому, щоб допомогти працівнику усвідомити власні можливості.
Процесний	При процесному підході управління розглядається як сукупність взаємопов'язаних функцій.
Системний	При системному підході будь-яка система розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів.
Ситуаційний	Ситуаційній підхід передбачає, що застосування різних методів управління визначається конкретною ситуацією.
Функціональний	Суть функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які треба виконувати для її задоволення.

Дані підходи потрібно віднести до головних принципів управління. Уперше термін "принципи управління" ввів інженер - технолог Ф.Тейлор, який в 1911 році опублікував роботу під назвою "Принципи наукового менеджменту".

Нова соціальна система управління

Комплексний підхід до управління як єдності усіх функцій дозволив виділити нове в характері управління -- функцію керівництва персоналом.

Керівництво персоналом як функція управління покликана поєднувати, координувати, з'єднувати і інтегрувати всі інші функції в єдине ціле. Функція керівництва - це мозок усього управління, його центральна нервова система. Чім складніше система функцій управління, диференціювання, тим гостріше перед керівництвом встає задача постійного удосконалювання управління як усередині кожної функції, так і в міжфункціональному аспекті. У результаті від функції керівництва все частіше уособлюється специфічна функція удосконалювання управління як самостійну функцію.

Система управління, що складає з ієрархії різних ступіней (ланок), припускає закріплення різних етапів управління за окремими керівниками або органами (апаратом) управління. Ці керівники мають різні ранги. Так, при розвинутій ієрархії управління вищий керівник не зайнятий якою-небудь однією функцією управління.

У сучасних умовах перетерпіла істотні зміни мотивація керівництва персоналом: переважне значення придбали соціально-економічні і соціально-психологічні методи управління персоналом над адміністративними; керівництво тепер спрямоване на здійснення співробітництва персоналу й адміністрації для досягнення намічених цілей; одержав розвиток принцип колегіальності в керуванні.

Колегіальність у керуванні припускає, що професіонали-менеджери працюють у тісному контакті один з одним і зв'язані між собою узами співробітництва і взаємозалежності, складаючи управлінський штат.

Важливе значення придбали наступні соціально-психологічні аспекти управління:

1) стабільність службового становища - головний стимул у роботі;

2) звільнення з ініціативи адміністрації порівняно рідко, тому що це зв'язано з дотриманням безлічі різних правил і не сприяє стабільності фірми;

3) виховання в працівників почуття, того що вони теж являються часткою своїй фірмі і роблять внесок у її розвиток (видання фірмових інформаційних бюлетенів, журналів, у яких висвітлюються діяльність і події життя фірми; показ престижних відео і кінофільмів; організація свят і днів відпочинку, на які витрачаються значні засоби).

Соціальна система управління покликана забезпечити ефективну роботу технічної системи. Вона створюється в тісному взаємозв'язку з нею і не передається в розпорядження підрозділів по керуванню виробництвом.

Розробка та проведення соціально-економічної політики у фірмах здійснюються по багатьом напрямкам, найважливіші з який

r політика доходів;

r політика у відношенні співробітництва з профспілками;

r політика соціального забезпечення працівників.

У сучасних умовах підготовці і перепідготовці кадрів менеджерів надається важливе значення як на офіційному рівні, так і на рівні окремих фірм. Перехід до нових технологій вимагає значних витрат, зв'язаних з відновленням знань, перепідготовкою працівників. Вважається, що перепідготувати працівника дешевше, ніж замінити його.

Розвиток нових технологій вимагає більш досконалих знань і умінь. Проблема полягає в тому, щоб знайти механізм постійного підвищення кваліфікації всіх зайнятих у процесі переходу від одного набору необхідних знань і навичок до іншого. Тому, найважливішим фактором успіху, стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.

Яким би прогресивним і передовим ні був закордонний досвід, цінність його складається не тільки в тім, щоб служити зразком для наслідування, але головним чином у тім, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики, вміти в них розібратися й одержати матеріал для порівнянь і зіставлень.

Сучасна теорія і практика менеджменту, здобувають особливе значення:

По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління, на рівні основної господарської ланки виробничого відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду, на вітчизняних підприємствах -- одна з першочергових задач.

По-друге, широкий вихід вітчизняних малих підприємств на ринки, обумовлюють необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту.

Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів і в першу чергу тих, котрі будуть зайняті в економічній сфері діяльності і зв'язані з підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії і практики менеджменту є обов'язковим.

Останнім часом найбільш суттєвий внесок у дослідження проблем лідерства зробив Гаррі Юкл. Ним розроблено дев'ятнадцять категорій поведінки лідера:

r головний акцент на виробництво;

r увага, підтримка, чутливість;

r натхнення;

r схвалення і визнання;

r винагорода за діяльність на коритсть фірми;

r участь у прийнятті рішень;

r розподіл повноважень;

r пояснення ролей;

r постановка цілей;

r навчання;

r розповсюдження інформації;

r вирішення проблем;

r планування;;

r координація дій;

r полегшення роботи;

r залучення консультантів;

r налагодження сприятливого мікроклімату в колективі;

r управління конфліктами;

r дисциплина та критика.

Висновок

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент, управління забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент -- найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хто стосується бізнесу.

Управляти - означає вести підприємство до його мети, витягуючи максимум можливості з існуючих ресурсів. Фахівцям нового типу необхідні глибокі знання по менеджменту, а для цього треба чітко представляти суть і поняття менеджменту.

Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї системи управління, позначаються не тільки на удосконалюванні його організації, але і на перерозподілі функцій управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії і т.п. Мова йде насамперед про таку систему управління (принципах, функціях, методах, організаційній структурі), що породжена об'єктивною необхідністю і закономірностями ринкової системи господарювання, зв'язаними з задоволенням у першу чергу індивідуальних потреб, забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням новітніх досягнень науково-технічної революції. Усе це вимагає від промислових фірм, адаптації до ринкових умов, подолання виникаючих протиріч в економічному і науково-технічному процесах.

Першорядна задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані стати ініціаторами в області реалізації технологічних і організаційних змін.

Література

1. Виханский О.С., Наумов А.И. "Менеджмент: Підручник.": 3-є вид. Москва, Гардарики, 1999 р., -- 528 с.

2. Завадський Й.С. "Менеджмент: Маnаgеmеnt": 2-е. вид., Київ, -- Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998 р., -- 542 с.

3. Кабушкін Н.И. "Основи менеджменту: навч. посібник". - 2-е вид., Москва: ТОО "Остожье", 1999 р. - 336 с.

4. Казанцев А.К., Подлесних В.И., Серова Л.С. "Практичний менеджмент: в ділових іграх, завданнях і тестах : навчальний посібник." - Москва: ИНФРА-М, 1998 р. - 367 с.

Кондратюк А.О., Кібенко М.Г., Олійник Г.А. "Основи менеджменту: Навчальний посібник." - ВКП "Аспект". 1999 р. - 210 с.

Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. "Менеджмент для керівників." Київ: Т-во "Знання", КОО, 1999 р. - 556 с.

Кузьмін О.Є. "Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник." - Львів: Центр Європи, 1995 р. - 176 с.

"Менеджмент: підручник" / Под ред.Ф.М. Русинова и М.А. Разу. - Москва: ФБК-ПРЕСС, 1999 р. - 504 с.

Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. "Основи менеджменту: Пер. с англ." - Москва: "Діло" ЛТД, 1994 р. - 702 с.

Прокушев Е.Ф. "Менеджмент первинного рівня" - Москва: Видавничий будинок "Дашков и К", 1999 р. - 320 с.

"Теорія і практика управління персоналом: навч.-метод. посібник" Авт.- уклад. Г.В. Щокін - Київ: МАУП, 1998 р. - 256 с.

Хміль Ф.І. "Менеджмент: підручник." - Київ: Вища шк., 1995 р. - 351 с.

Шегда А.В. "Основи менеджменту: навчальний посібник. -- Київ: Товариство "Знання", КОО, 1998 р. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru