Тепер розглянемо, як структура організації обумовлює рівні відповідальності, ступінь делегування повноважень, права і обов'язки персоналу та впливу на швидкість прийняття рішень.

Відомо, що організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач.

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління. Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами, без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури - це визначення ліній влади.

Концепція влади стверджує, що можна вимагати виконання чого-небудь від іншої людини. Розглянемо це на прикладі приватної комерційної фірми «Ажур», керівником фірми є директор який наймає виконавчого директора шляхом укладення з ним контракту. Отже влада дається директором і реалізується через повноваження. Виконавчий директор фірми підзвітний директорові. Директор фірми є початком лінії влади в діях організації. В свою чергу він має право:

діяти на основі діючого положення без окремого доручення на це, по питаннях, що відносяться до компетенції фірми;

організовувати роботу фірми на основі колегіальності та єдиного начала в обговоренні і розв'язанні всіх питань по керівництву фірмою зі встановленням конкретної відповідальності посадових осіб за стан справ на дорученій ділянці роботи;

надавати пропозиції щодо структури фірми, добору, розміщенню керівників структурних підрозділів та спеціалістів;

здійснювати добір і розміщення робітників в фірми;

заохочувати працівників фірми та накладати на них стягнення, у відповідності з діючим законодавством;

перевіряти в межах своїх повноважень;

укладати договори з постачальниками товарів і товарно-матеріальних цінностей і вести з ними розрахунки;

затверджувати посадові інструкції і положення про структурні підрозділи фірми;

проводити збори трудового колективу по питанням що стосуються діяльності фірми;

вирішувати питання по забезпеченню фірми експлуатаційними матеріалами, обладнанням та іншим, для здійснення нормативного виробничого процесу;

планувати діяльність та визначати стратегію і основні напрямки розвитку фірми відповідно кон'юнктури ринку продукції, товарів, економічної ситуації та завдань.

Отже ми бачимо, що директор може наймати працівників і за власним рішенням також наділяти їх владою. Але це влада іншого рівня. Вони підпорядковуються йому і реалізують свої повноваження, які не виходять за межі його повноважень.

Так, виконавчий директор здійснює добір та розміщення керівників структурних підрозділів та спеціалістів і затверджує їх посадові інструкції. Таким чином будується ієрархія влади. Структура системи управління набуває ієрархічної форми. В кожній посадові інструкції визначено функції, обов'язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду.

Безпосередньо виконавчому директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, економіст, начальник комерційного відділу, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інспектор по кадрам, начальник відділу послуг. А також йому підпорядковуються начальники всіх структурних підрозділів у межах його прав, що перед бачені посадовою інструкцією. За погодженням з виконавчим директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції. Начальнику комерційного відділу підпорядковуються агент по продажу нерухомості, агент по продажу автотранспортних засобів, агент по продажу.

Інженеру з охорони праці та техніки безпеки підпорядковуються у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією, існуючі в організації структурні підрозділи. Він має право зупиняти роботу дільниць, машин, механізмів у разі порушення, які становлять загрозу життю або здоров'ю працюючих.

Начальнику відділу виробничо-технічного забезпечення підпорядковуються електромеханік, слюсар, прибиральниці і сторожі.

Кожний підлеглий повинен виконувати поставлені перед ним завдання і періодично звітувати за їх виконання. Кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами. Перетин областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: виконавчий директор відповідальний перед директором, перед виконавчим директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам.

Взагалі відповідальність - це обов'язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення. Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов'язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов'язки можуть співпадати, але відповідальність і обов'язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов'язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції.

Так виконавчий директор несе персональну відповідальність за:

1) виконання покладених на фірму завдань і здійснення функцій;

2) стан та діяльність фірми;

3) формування та виконання фінансових планів;

4) раціональне розміщення кадрів;

5) зберігання, облік та раціональне використання товарно-матеріальних цінностей;

6) зберігання і облік товарів;

7) додержання вимог діючих правил і постанов;

8) за додержання порядку ведення і достовірності бух обліку та статистичної звітності, за правилами застосування чинного законодавства в господарській діяльності;

9) дотримання трудової, виконавчої дисципліни, трудового законодавства;

10) забезпечення безпечних умов праці, дотримання ЗУ «Про охорону праці», вимог правил протипожежної безпеки та нормативних актів по виробничій санітарії;

11) ступінь відповідальності інших працівників встановленим посадовим інструкціям, які затверджуються директором.

В той же час як обов'язки виконавчого директора не передбачені посадовою інструкцією, очевидно вони визначаються умовами контракту.

Проаналізуємо права, обов'язки і відповідальність кожної посадової особи. Розподіл обов'язків означає визначення масштабу повноважень і міри відповідальності по кожній посаді.

Обов'язки та відповідальність головного бухгалтера та економіста майже однакові, їх посадові інструкції різняться тільки за визначенням функцій та прав визначених посадових осіб.

Обов'язки:

- знати правила, поставки, накази, вказівки, розпорядження та інші керівні документи по господарському розрахунку, основи організації праці, економіки та ін.;

- знати постанови, накази, методично-нормативні акти та інструкції по веденню бух обліку, обліку грошових коштів, матеріальних цінностей та ін.;

- знати і виконувати вимоги інструкцій з охорони праці в обсязі роботи, що виконується. Знати свої права і обов'язки в основах законодавства про охорону праці;

- додержання обов'язків з охорони праці передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- негайно повідомляти про небезпеку своєму керівництву або іншій посадовій особі за положенням.

Відповідальність:

- за якість і вчасність виконання покладених на дану особу посадовою інструкцією обов'язків;

- несе персональну відповідальність за порушення правил безпеки.

Права бухгалтера:

- доповідати головному бухгалтеру про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції;

- вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією;

Права економіста:

- за погодженням з виконавчим директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції;

- вносити пропозиції щодо виконання роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією.

Отже, згідно з посадовими інструкціями даних посадових осіб, відповідальність і обов'язки відповідають одне одному, тому що відповідальність передбачається за якість і вчасність виконання покладених на особу даною посадовою інструкцією обов'язків та за порушення правил безпеки, що є загальною вимогою для кожної посадової особи.

В обов'язки начальника комерційного відділу входить:

- знання правил роботи комерційної діяльності;

- контролювати норматив товарних запасів;

- вчасно робити перевірку роботи;

Начальник комерційного відділу відповідає:

- за якісне складання замовлень на нерухомість, автотранспорт, та інші товари, якими торгує фірма;

- виконання роздрібного плану товарообігу;

- виконання нормативних запасів товарів.

Права даної особи досить обмежені - в обсязі посадової інструкції вносити пропозиції, направлені на поліпшення роботи.

Інспектор по кадрам повинен: знати діюче законодавство про прийом, переміщення та звільнення працівників; порядок ведення та зберігання трудових книжок; знати постанови, розпорядження, накази вищих органів, порядок і термін складання звітності, основи трудового законодавства;

Несе відповідальність за якість і вчасність виконання покладених на нього посадових обов'язків. Має право: доповідати комерційному директорові про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції; вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи.

В обов'язки інженера з охорони праці та техніки безпеки входить: забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями та іншими нормативними актами з охорони праці; організація паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; вести облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, шкоди нанесеній цими подіями; підготовка статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; забезпечення підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці.

Несе персональну відповідальність за: невідповідність прийнятих ним рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці; невиконання своїх функціональних обов'язків передбачених посадовою інструкцією; недостовірність та невчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці; низьку якість проведеного розслідування нещасних випадків на виробництві.

Має право: представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці; безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництва, дільниць машин, механізмів у ряді порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; здійснювати зв'язок з медичними закладами, науковими та іншими органами з питань охорони праці, організовувати проведення їх рекомендацій.

До обов'язків начальника відділу послуг входить: систематичний контроль виконання трудового розпорядку; забезпечення належного утримання службових та виробничих приміщень; вчасно доводити до працівників накази та розпорядження, вказівки директора; повідомляти керівника підприємства та інженера з охорони праці про кожний нещасний випадок; забезпечувати робочі місця плакатами, попередженнями, знаками безпеки.

Несе відповідальність за додержання головних вимог техніки безпеки та охорони праці, якості та вчасності виконання робіт.

Має право: вносити пропозиції з питань, що відносяться до компетенції відділу; здійснювати добір та розміщення кадрів, надання пропозицій щодо заохочення працівників та накладення на них стягнень у відповідності з діючим законодавством; організовувати роботу відділу на виконання поставлених задач та дотримання високої якості роботи; створити сприятливі умови для забезпечення високопродуктивної праці; забезпечити працівників інструментом та робочим одягом.

Отже, як показує аналіз, відповідальність і обов'язки в практиці управління даної організації співпадають, а права співпадають з функціями і обов'язками.

Іншим принципом побудови структури організації є поєднання повноважень і відповідальності. Влада і відповідальність завжди існують разом. Вони нерозривні, але вони повинні бути і сумісними. Ця сумісність виявляється в обсягах влади і мірі відповідальності, відповідальності області влади і області відповідальності. Дія цього принципу повинна зупиняти зловживання владою і мотивувати серйозне відношення керівника до проблем, що вирішує і до людей, які виконують завдання. Не можна реалізувати повноваження і не нести відповідальності або уникати її, не можливо відповідати за те, що не входить у ваші повноваження. Повноваження являють собою обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання певних завдань. Тому права кожної посадової особи чітко визначені.

Засобом за допомогою якого керівництво встановлює відношення між рівнями повноважень, є делегування. Неможливо зрозуміти організаційний процес без попереднього розуміння делегування і пов'язаних з ним повноважень і відповідності.

Делегування - це передача задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідність за її виконання. Ніхто не може делегувати більше влади або відповідності ніж він сам має. Коли делегується влада і відповідальність підлеглому для виконання певної роботи, начальник не звільняється відповідальності перед вищим керівництвом за виконання. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто делегує йому повноваження.

Обсяг відповідальності - одна з причин високих посадових окладів у адміністративно-управлінського апарату.

Аналізуючи ступінь делегування повноважень на фірмі на основі вище розглянутих прав, обов'язків і відповідності посадових осіб в цій організації, бачимо, що директор делегує повноваження виконавчому директорові фірми, що виражається в наданні права діяти від його імені на основі діючого «Положення» без окремого доручення на це, по питаннях, що відносяться до компетенції фірми. Повноваження передаються виконавчому директорові разом з відповідальністю за виконання накладених на нього завдань, виконавчий директор делегує повноваження головному бухгалтеру, економісту, начальнику комерційного відділу, інженеру з охорони праці, інспектору по кадрам, та начальнику відділу в межах їх функцій, обов'язків і відповідності, а вони в свою чергу передають їх своїм підлеглим. Таким чином виконавчий директор розподіляє серед співробітників велику кількість завдань, які повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації, що передбачені діючим «Положенням». Така передача повноважень називається лінійними повноваженнями. Керівник, що має лінійні повноваження, має також право приймати певні рішення і діяти у визначених питаннях без погодження з іншими керівниками в тих межах, які встановлені організацією і передбачені посадовими інструкціями та положеннями про відділ.

Наведемо конкретний приклад передачі лінійних повноважень на фірмі: так в права виконавчого директора входить перевірка в межах своїх повноважень, він в свою чергу делегує це повноваження начальнику комерційного відділу в обов'язки якого входить вчасне проведення перевірки роботи агентів. Так як у начальника комерційного відділу знаходиться у підпорядкуванні три агента, що виконують функції ревізорів, то він делегує їм виконання поставленого завдання і вони виконують це завдання, а потім звітують про його виконання. Дані про проведену роботу надаються економісту і в бухгалтерію, і після оформлення цих даних у форму спеціальної звітності вона подається виконавчому директорові на ознайомлення.

Отже, делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління організації. Цей процес називається скалярним процесом або ланцюгом команд.

В організації також існують правила і норми поведінки персоналу, але вони нечисленні і скоріш за все негласні, та професійні відносини в організації встановлені цими правилами та інструкціями. Статус кожної посадової особи є чітко визначеним посадовими інструкціями де передбачені функціональні обов'язки, права та відповідальність, а також порядок підпорядкування. Кожна посадова особа приймає рішення в межах своєї компетенції і функціональних обов'язків, але вона може проявити ініціативу, хоча напрямок ініціативи теж визначений посадовою інструкцією. Дана організація прагне стабільності, але все більше приходить розуміння того, що зміни є необхідним атрибутом кожної організації в сучасних ринкових умовах. Методика проведення роботи і правила також стабільні, але їх зміна цілком допустима, оскільки організації приходиться адаптуватися до зміни зовнішніх та внутрішніх факторів, що постійно впливають на ії діяльність. Підбір кадрів до персоналу адміністративного управління здійснюється за професійними якостями, досвідом роботи на протязі якого людина набуває ділових якостей.

Даний принцип, при деяких умовах може перетворюватись у свою протилежність, якщо «дати йому волю», він починає наштовхувати керівника на розширення своїх власних повноважень за рахунок утримання свого контролю над усіма, навіть мілкими структурами управління. Однак можливості людини небезмежні. Людина може керувати успішно лише обмеженою кількістю підлеглих. Вона повинна брати до уваги реальний діапазон управління, або як цей феномен ще називають, діапазон контролю. Одержала розповсюдження точка зору про два типи діапазонів управління - оперативного і штабного. Перший може включати до тридцяти підлеглих, а другий - від трьох до дев'яти.

Фірма належить до структури плоскої конфігурації, що має певні переваги там, де структура високої конфігурації має недоліки, але вона менш демократична. В центрі керівники використовують в роботі стандартні процедури і приписи. В задачах підлеглих окремих відділів багато спільного, введення нових задач для підлеглих майже відсутнє. Ці ознаки свідчать про широкий діапазон контролю в організації.

В даній структурі виникають труднощі, що пов'язані з наданням великого значення стандартизованим правилам, процедурам і нормам, що забезпечують належне виконання співробітниками своїх завдань, виконанню запитів інших підрозділів, а також взаємодію з клієнтами та державними установами. Це призводить до того, що організація втрачає гнучкість поведінки, оскільки всі проблеми і питання що тут виникають вирішуються тільки виходячи з прецедентів. Відсутність гнучкості може виникати і у взаємовідносинах працівників в межах організації. Строге слідування встановленим правилам може породжувати нові проблеми в ході взаємодії, обміну інформацією і координації діяльності різних частин організації. Також це призводить до негнучкості і повному порушенню здатності організації породжувати і вводити нові елементи в процес своєї діяльності. Особливо це стосується тих організацій, яким необхідно по-новому реагувати на швидкі зміни умов ринку і технології, а фірма відносить саме до таких організацій. Деяким відділам, в силу їх функціональних обов'язків, приходиться діяти в межах певних правил і норм, але в цілому організація намагається зберігати гнучкість поведінки, що надто важливо в сучасних ринкових умовах.

2.2 ?????????? ???????, ??? ????????? ?? ?????????? ?????

Кожна фірма має своє власне зовнішнє і внутрішнє середовище, що охоплює велику кількість різноманітних факторів, які можуть так або інакше впливати на функціонування фірми, як у даний час так у перспективі.

Управлінський апарат фірми звичайно прагне обмежити дію зовнішнього середовища в першу чергу тими факторами, від яки залежить ефективність діяльності фірми на конкретному етапі.

Прийняття рішень залежить від широти інформації про стан зовнішнього середовища та дії її різноманітних факторів. Дотримуючись в цілому прийнятої у менеджменті класифікації факторів на фактори прямої і не прямої дії, тут можна виділити п'ять категорій факторів:

Характер та стан ринкових відносин;

Господарські зв'язки фірми;

Регулювання підприємницької діяльності;

Загальноекономічні;

Загальнополітичні.

До факторів, які впливають на діяльність фірми можна також віднести основні елементи ринкового механізму якими є попит, пропозиція та ціна. Попит відображає об'єм та структуру суспільних запитів та обмежений покупною спроможністю населення. Пропозиція представляє собою сукупність товарів, що поступають на ринок з метою обміну (реалізації). Співвідношення між попитом та пропозицією, з однієї сторони, безпосередньо впливає на формування рівня цін, а з другої, коливається в залежності від динаміки ринкових цін. Потреби в товарах на рику, як сфері товарного обігу виступають у формі попиту, розмір якого залежить головним чином від цін товарів і покупної властивості населення. Товарно-грошові відносини задоволення не всіх потреб, а лише тих з них які забезпечені грошовими еквівалентами.

На основі аналізу ринку закінчується складанням прогнозу розвитком ринку конкретного товару або відповідної галузі економіки.

На основі детального вивчення та аналізу попиту, пропозиції та вимог покупців до товару робиться оцінка перспектив розвитку попиту на товар на конкретному ринку, а саме: росту чи зниження потреби в товарі; розвитку життєвого циклу товару; змін вимог ринку до якості та споживацьким якостям продукції; в результаті виявлення нових сфер використання товару. Оцінюється також в кількісному відношенні майбутні динаміка та структура споживацького попиту, перспективи розвитку науково-технічного процесу в галузі.

Для визначення перспектив змін ємкості ринку вивчаються тенденції в розвитку виробництва в цілому і випуску даного товару в країні, забезпеченість базою сировини, введення в експлуатацію нових виробничих потужностей, розвиток споживацьких галузей, виникнення нових товарі-замінників, зміна структури зовнішнього попиту, тенденцій розвитку імпорту та експорту конкретного товару.

Важливо знати і специфічні вимоги споживачів у відношенні асортименту і якості виробу.

В ряді випадків обумовлені географічними та кліматичними умовами діючими технічними стандартами, звичками і смаками споживачів. Так, наприклад, для машин і електротехнічних виробів враховуються кліматичні умови країни-імпортера, що вимагає застосування спеціальних мастильних та ізоляційних матеріалів, лаків і фарб, що розраховані на визначену температуру і вологість. Для товарів широкого споживання враховуються вимоги ринку до оформлення кольору, фасонам, розмірам, малюнкам. Для обладнання, прокату та інших товарів враховується технічні стандарти, що застосовуються в країні.

До специфічних вимог слід віднести і вимоги споживачів до надійності і легкості виробу в експлуатації, бездефектність, прочніть.

При аналізі споживацького попиту треба перед усім вияснити як виробник застосовує оцінку і вибір товару з врахуванням характеру товару та його призначення (споживацького чи виробничого). Так на ринку споживацьких товарів, де відбувається все більше зближення вимог до об'єктивних якісних показників в рамках визначеного класу вартості, диференціація продукту відбувається перед усім через індивідуалізацію конкретної марки виробу і перевагу споживача визначається в більшості престижністю виробу дизайном, звичками до споживання даної марки товару.

Споживачі обладнання, як правило, віддають перевагу не універсальному, а спеціалізованому обладнанню. В переважній більшості вони придбають обладнання по більш високій продажній ціні, та з більш низькими витратами на його експлуатацію. Звичайно споживачі віддають перевагу добре відомим на ринку фірмі, яка чітко виконує взятті на себе зобов'язання і забезпечує безперебійність в експлуатації, своєчасне технічне обслуговування і ремонт.

Таким чином, споживач завжди віддає перевагу товару, який задовольняє його потреби в найбільшій степені, і фірмі, що забезпечує оптимальне співвідношення якості, споживацьких властивостей і ціни товару характеру і специфіці його вимог.

До числа факторів, що сприяють створенню благоприємного підприємницького клімату звичайно відносять:

стабільність державної і соціально політики, що направлена на підтримку підприємництва;

пільговий податковий режим, що забезпечує стимули для відкриття нових підприємств чи розширення уже існуючих;

заходи, які сприяють притоку в сферу бізнесу фінансових засобів;

створення інноваційних центрів, що фінансуються, як державою, так і приватним бізнесом;

наявність розвинутою мережі спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу підприємствам;

організація консультативних центрів по питання управління, маркетингу, реклами, курсів і шкіл підготовки підприємців;

наявність ефективної системи захисту інтелектуальної власності не тільки на винаходи, але і на новаторські ідеї, ноу-хау, методи ділової активності;

спрощення процедур регулювання в господарській діяльності зі сторони державних органів;

підвищення якості робочої сили;

забезпеченість інформаційною технологією, засобами комунікацій;

розповсюдження таких соціально-психологічних орієнтирів, як досягнення успіху, власна і групова відповідальність;

свобода творчості.

Вважається, що негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності виявляють слідуючи фактори:

високі податкові ставки;

не достатньо високий рівень субсидування досліджень та розробок;

низька норма накопичення то розмір інвестицій;

непомірне державне регулювання;

інфляція;

жорстке антистресове законодавство;

непомірна кількість документів, що вимагаються державними органами управління;

високі урядові розходи в тому числі на оборону;

низька ефективність праці в урядовому апараті;

ріст цін на енергоресурси;

дефіцит матеріальних ресурсів;

протекціонізм;

субсидії неефективним підприємствам;

високі видатки на утримання державного апарату;

низький рівень освіти;

вороже відношення до приватного сектору;

ріст частки сфери послуг;

високий рівень злочинності;

зміна моральних цінностей;

ріст індивідуалізму;

психологія виключності.

Усі ці фактори в більшій або меншій мірі впливають на розвиток, існування та діяльність фірми.

Висновок

організаційна структура фірми.

Державний Бюджет України на 2002 р. «Урядовий кур'єр»

Конституція України.

Кодекс законів про працю України.

Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану. Практикум. - К.: «Знання», 2000.

Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М., «Финансы и статистика», 2000.

Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Пер. з англ. К.:Молодь, 1997.-1000 с.

Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии.-М.:Центр экономики и маркетинга, 1996.-287 с.

Головко Т. Методика аналізу фінансової звітності підприємства.-К. «Компас», 2000.

Гранатуров В.М., Шевчук О.Б. Ризики підприємницької діяльності. Проблеми аналізу. - К.: Зв'язок, 2000.

Герасимчук В.Г. Маркетинг. В.ш.: - К., 2004.

Герчикова И.Н. Менеджмент. М. «Банки и биржи». Издательское объединение «Юнити». 2002 г.

Економiка пiдприемства.: Пiдручник. - В 2 т.Т2 /За редакцiєю С.Ф. Покропивного.-К.:Вид.-во «Хвиля-Прес», 2005.

Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник. / За ред. Петровича Й.М. - К., «Знання», 2002.

Економіка підприємства. / За ред. Покропивного С.Ф. - К., 2000.

Завадський Й.С. Менеджмент. - Т. 1.- К.:Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2001.-543 с.

Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. Навчальний посібник., - К. «Українська енциклопедія» ім.М.П. Бажана, агентство «Книга Пам'яті України», 1996.

Лахтіонова Л.А. Монографія. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання. - К., 2002.

Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посібник. - К.:Либідь, 2001.-247 с.

Уотшем Т. Дж, Паррамоу К. Количественные методы в финансах: Учеб.пособие для вузов / Пер. с англ. под ред. М.Р. Ефимовой. - М.:Финансы, ЮНИТИ, 2000.-527 с.

Хентце Й. Основные идеи стратегического менеджмента // Проблемы теории и практики управления. - 2002. - №2.

Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 2000.-384 с.

Экономический анализ хозяйственной деятельности предприятий и объединений: Учебник /Под ред. С.Н. Барнгольц и Г.М. Тация. - М.:Финансы и статистика, 2006.-407 с.

Яцків М.І. Теорія економічного аналізу. - Львів, 2003.

Омельченко «Іноземні інвестиції в Україні» довідник з правових питань Київ «Юрінком» 1997 р.

Шевчук, Рогожин «Основи інвестиційної діяльності» Київ видавництво «Генеза» 1997

Пересада «Інвестиційний процес в Україні» Київ «Лібра» 2003.

Конспект лекцій з предмету «Організація виробництва. Основи менеджменту і маркетингу».

Размещено на Allbest.ru