Машинокомплектна підсистема - є найпростішою, тому що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що їх виробляє той або той цех для певного виробу (машини). Ця система може застосовуватись у виробництві нескладних виробів, із невеликою кількістю деталей.

* Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів за кожним замовленням. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому.

Для окремих цехів такими є комплекти деталей, вузлів для певних замовлень. Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманітні замовлення, її особливість полягає в тім, що охоплюється весь процес виконання замовлення: від підготовки виробництва до випуску готового виробу.

Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладено завдання: забезпечити виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям або принаймні своєчасно їх виявляти та швидко усувати; використовувати технологічні та страхові запаси в разі виникнення перебоїв у виробництві.

1.8 Критерії та класифікація організаційних цілей

За встановленою думкою, існує два типи цілей з тієї точки зору, який період часу потрібен для їх досягнення. Це довгострокові та короткострокові цілі. В принципі, в основі розділу цілей на ці два типи лежить часовий період, пов'язаний з тривалістю виробничого циклу. Цілі, досягнення яких припускається к кінцю виробничого циклу, - довгострокові цілі. Звідси виходить, що в різних галузях повинні бути різні часові проміжки для короткострокових та довгострокових цілей. Однак на практиці звичайно короткостроковими вважаються цілі, які досягаються на протязі одного року, і відповідно довгострокові цілі досягаються через два-три роки.

Розділ на довгострокові і короткострокові цілі має принципове значення, так як ці цілі суттєво відрізняються за змістом. Для короткострокових цілей характерна значно більша, ніж для довгострокових, конкретизація і деталізація в таких питаннях, як хто, що і коли повинен виконувати. Якщо виникає необхідність, між довгостроковими і короткостроковими цілями встановлюються ще й проміжкові цілі, які називаються середньостроковими.

Визначення цілей вимагається для кожного ключового результату, який менеджери вважають важливим для досягнення успіху. Існують два типа ключових результатів: ті, які відносяться до фінансової діяльності, і ті, які відносяться до показників стратегічної діяльності компанії.

В залежності від специфіки галузі, особливостей становища середовища, характеру та змісту місії в кожній організації встановлюються свої особисті цілі, особливі як по набору параметрів організації (бажане становище яких виступає у вигляді загальних цілей організації), так й по кількісній оцінці цих параметрів. Однак, не дивлячись на ситуаційність у виборі цілей, виділяють чотири сфери, стосовно до яких організації встановлюють свої цілі, виходячи з своїх інтересів. Цими областями являються:

доходи організації;

робота з клієнтами;

потреби і добробут співробітників;

соціальна відповідальність.

Як бачимо, ці чотири сфери торкаються також інтересів усіх впливаючих на діяльність організації суб'єктів.

Найбільш поширеними напрямками, по яким в ділових організаціях встановлюються цілі, являються наступні:

прибутковість, відображена в показниках, типу величина прибутку, рентабельність, доход на акцію та ін.;

положення на ринку, яке описується такими показниками, як доля ринку, об'єм продаж, відносна стосовно до конкурента доля ринку, доля окремих продуктів в загальному об'ємі продаж та ін.;

продуктивність, яка виражається у витратах на одиницю продукції, матеріалоємності, віддачі з одиниці виробничих потужностей, об'ємі продукції, яку виробляють в одиницю часу;

фінансові ресурси, які описуються показниками, що характеризують структуру капіталу, рух грошей в організації, величину оборотного капіталу;

потужності організації, які виражаються в цільових показниках, що стосуються розміру займаних площин, кількості одиниць техніки та ін.;

розробка, виробництво продукту та поновлення технології, які описуються в таких показниках, як величина витрат на виконання проектів, строки введення в дію нового обладнання, строки та об'єми виробництва продукту, строки введення нового продукту, якість продукту та ін.;

зміни в організації та управлінні, що виражаються в показниках, які встановлюють завдання по строкам організаційних змін;

людські ресурси, які описують за допомогою показників, які виражають кількість прогулів, плинність кадрів, підвищення кваліфікації робітників.

робота з покупцями, виражена в таких показниках, як швидкість обслуговування клієнтів, кількість скарг зі сторони покупців та ін.;

надання допомоги суспільству, виражене такими показниками, як об'єм благодійності, строки проведення благодійних акцій.

Короткострокові цілі виводяться з довгострокових, являються конкретизацією та деталізацією довгострокових цілей. Вони «підпорядковані» їм та визначають діяльність організації в коротко-строковій перспективі. Короткострокові цілі як би встановлюють віхи на шляху досягнення довгострокових цілей. Саме через досягнення короткострокових цілей організація крок за кроком рухається у напрямку досягнення своїх довгострокових цілей.

В будь-якій великій організації, яка має декілька різноманітних підрозділів та декілька рівнів управління, складається ієрархія цілей, яка представляє собою декомпозицію цілей більш високого рівня в цілі більш низького рівня. Особливість ієрархічної побудови цілей в організації полягає в тому, що, по-перше, цілі більш високого рівня завжди носять більш широкий характер і мають більш довгостроковий інтервал досягнення. По-друге, цілі низького рівня виступають свого роду засобами для досягнення цілей високого рівня. Ієрархія цілей в організації відіграє дуже важливу роль, так як вона встановлює структуру організації та забезпечує орієнтацію діяльності усіх підрозділів організації на досягнення цілей верхнього рівня. Якщо ієрархія цілей побудована правильно, то кожний підрозділ, в процесі досягнення своїх цілей, вносить необхідний внесок в діяльність організації по досягненню нею цілей організації в цілому.

Найважливішими цілями для стратегічного управління являються цілі росту організації. Дані цілі відображують співвідношення темпу зміни об'єму продаж та прибутку організації, темпу зміни об'єму продаж та прибутку по галузі в цілому. В залежності від того, яке це співвідношення, темп росту організації може бути швидким, стабільним або може спостерігатися скорочення. Відповідно цим темпам росту можуть встановлюватись цілі швидкого росту, ціль стабільного росту і ціль скорочення.

Ціль швидкого росту являється дуже привабливою, однак й дуже складною для досягнення. Організація, якщо в неї для досягнення даної цілі є всі необхідні посилання, належить віддати перевагу саме цій цілі росту. Для того, щоб справитися з швидким ростом, керівництво організації повинне володіти такими якостями, як глибоке розуміння ринку, вміння обрати найбільш підходящу частину ринку й сконцентрувати свої зусилля на цій частині ринку, вміння добре використовувати наявні в організації ресурси, вміння чуйно відчувати хід часу й добре контролювати у часі протікаючи в організації процеси. В разі швидкого росту організації, необхідно мати досвідчених менеджерів, які вміють ризикувати. Стратегія організації повинна бути сформульована дуже ясно.

Ціль стабільного росту припускає, що при її досягненні організація розвивається приблизно таким же темпом, як й галузь в цілому. Дана ціль не припускає експансії організації, значить, що організація прагне зберегти незмінною свою частку ринку.

Ціль скорочення ставиться організацією тоді, коли за цілим рядом причин вона вимушена розвиватися більш повільним темпом цих цілей одна за одною.

Визначення цілей вимагається для кожного ключового результату, який менеджери вважають важливим для досягнення успіху. Існують два типа ключових результатів: ті, які відносяться до фінансової діяльності, і ті, які відносяться до показників стратегічної діяльності компанії. Досягнення приємлемих фінансових показників являється основою підтримання і покращення положення компанії на ринку в довгостроковій перспективі. Особливі види фінансових і стратегічних цілей наведені нижче.

Фінансові цілі більш швидкий зріст доходів більш швидкий зріст грошових надходжень більш високі дивіденди більш широкі границі отримання прибутку збільшення прибутку на вкладений капітал підвищення надійності облігацій і ставок по кредитам збільшення припливу грошових засобів підвищення ціни акцій визнання міцного фінансового положення фірми більш диверсифікована база для отримання прибутку стабільний прибуток в періоди економічних спадів	Стратегічні цілі збільшення частки ринку більш високе й надійне положення в галузі підвищення якості продукції зниження витрат виробництва у порівнянні з основними конкурентами розширення і покращення номенклатури продукції підвищення репутації компанії серед клієнтів покращення обслуговування клієнтів визнання компанії лідером в області технологій та інновацій підвищення конкурентоздатності на міжнародних ринках збільшення можливостей зросту повне задоволення запитів клієнтів

Стратегічні цілі у порівнянні з фінансовими. Які з них являються пріоритетними? Хоча і фінансовим, і стратегічним цілям належить найвищий пріоритет, так як вони направлені на досягнення ключових результатів, проблема виникає тоді, коли ситуація примушує зробити вибір між діями, пов'язаними з підвищенням короткострокових фінансових показників й зусиллями по зміцненню положення фірми у довгостроковій перспективі.

Менеджери з добре розвиненим фінансовим передбаченням часто зосереджують свою увагу на короткострокових фінансових показниках, нехтуючи заходами, розрахованими на довгострокову перспективу й освоєння нових ринків. Це особливо характерно для ситуацій, коли у компанії низькі фінансові показники. Якщо компанія досягла добрих фінансових результатів, достатніх для того, щоб пережити фінансову кризу, важливість вирішення задач по зміцненню конкурентних позицій фірми в довгостроковій перспективі перевищує необхідність збільшення в короткостроковій перспективі фінансових показників. Компанія, яка постійно упускає можливості зміцнення своїх конкурентних позицій в довгостроковій перспективі (замість цього роблячи вибір на користь негайного покращення фінансових показників), ризикує підірвати свою конкурентноздатність, позбавляючись рушійної сили на ринку, загубити здатність протистояти своїм більш наполегливим конкурентам. Ризик особливо великий, коли конкуренти компанії націлені не зріст й надають велике значення досягненню лідирування в галузі в довгостроковій перспективі, ніж поточним прибуткам. Компанії-конкуренти, які підуть на більш низькі ціни й прибутки в довгостроковій перспективі заради щорічного збільшення частки ринку, можуть з часом зайняти на ринку лідируючі позиції за рахунок компаній, які більш зайняті своїми прибутками в короткостроковій перспективі. Прикладів цьому багато. Достатньо лише порівняти зусилля, які докладають японські компанії для зміцнення їх ринкових позицій в довгостроковій перспективі, і їх американських та європейських конкурентів, повністю орієнтованих на прибутку, щоб побачити ту пастку, яку розставляють самі собі (європейські і американські) компанії, дозволяючи короткостроковим фінансовим задачам переважати над стратегічними задачами по завоюванню міцних конкурентних позицій в довгостроковій перспективі.

Концепція стратегічного наміру. Стратегічні цілі компанії важливі ще по одній причині - вони описують стратегічний намір фірми зайняти визначене місце в бізнесі. Стратегічним наміром крупної компанії може бути завоювання лідируючих позицій в галузі на національному або світовому рівні. Стратегічним наміром невеликої компанії може бути досягнення домінування на визначеному ринковому сегменті. Стратегічній намір компаній, пов'язаних з високими технологіями та інноваціями, формулюється як прагнення лідирувати в області винаходів та розробки нових товарів, задовольняючих зростаючім запитам клієнтів. До таких компаній відносяться, наприклад, Xerox, Apple Computer, Microsoft, Merck та Sony.

Концепція стратегічного наміру розрахована на довгострокову перспективу. Компанії, які придбали визнання та вагу на своїх ринках, майже завжди починали з формулювання стратегічних намірів, які відповідали їх тодішнім можливостям та положенню на ринку. Але вони поставили перед собою довгострокові обширні стратегічні цілі й наполегливо, а інколи й захопливо їх добивалися на протязі 10-20 років.

Часто стратегічний намір компанії служить закликом для менеджерів та працівників прикласти всі зусилля для досягнення намічених цілей. Вміло скерована компанія, стратегічні цілі якої набагато перевищують поточні можливості, потенційно являється більш серйозним конкурентом, ніж компанія зі скромними стратегічними намірами.

Компанії потрібні як довгострокові, так і короткострокові цілі. Довгострокові цілі служать вирішенню двох задач. По-перше, планування виробничих показників на п'ять і більше років вперед дає уяву про те, які міри треба застосувати зараз, щоб досягнути запланованих на довгострокову перспективу показників. Крім того, компанія не може очікувати закінчення третього або четвертого року свого п'ятирічного плану, щоб почати завойовувати конкурентоздатну ринкову позицію, яку вона хоче зайняти через п'ять років. По-друге, чітко визначені цілі на довгострокову перспективу будуть спонукати менеджерів зважувати вплив сьогоднішніх рішень на довгострокові показники. Без оцінки пливу сьогоднішніх дій на досягнення запланованих показників цілком природнім для людини буде прийняття рішень на основі того, що потрібно робити в даний момент часу і не турбуватися про майбутнє. Проблема, яка випливає із недалекоглядності рішень, в тому, що вони ставлять під удар позиції компанії в довгостроковій перспективі.

Короткострокові цілі докладно пояснюють результати, які потрібно досягти в близькому майбутньому. Вони визначають як швидкість, з якою компанія буде розвиватися, так і рівень показників діяльності, який запланований на найближчий час. Короткострокові цілі можуть співпадати з довгостроковими, коли компанія вже здійснює свою діяльність на рівні показників, запланованих на довгострокову перспективу. Наприклад, якщо компанія поставила перед собою ціль неперервного щорічного збільшення доходів на 15% і на поточний момент виконала цю задачу, довгострокові і короткострокові задачі компанії співпадають. Більш важлива ситуація - коли короткострокові задачі відрізняються від довгострокових. Це виникає тоді, коли менеджери намагаються підвищити показники діяльності компанії і не можуть тільки за один рік досягнути запланованих на довгострокову перспективу показників. В такому випадку короткострокові цілі служать сходинами на шляху досягнення кінцевої цілі.

Критерій «важко, але можна виконати». Цілі не повинні являти собою все те, що було б непогано зробити, на думку відповідних керівників. Категорія бажаності не повинна мати місця при встановленні цілей. Для того, щоб намічені цілі служили інструментом для стимулювання організації у використанні всього її потенціалу, вони повинні відповідати критерію «важко, але можна виконати». Щоб визначити, чи задовольняють вони цьому критерію питання постановки цілей і розробки стратегії. Стратегічні напрями, наприклад, не можуть бути визначені в фінансовому вакуумі: яку б стратегію не обирали, повинні існувати гроші для її виконання. Таким, чином, стратегічні рішення в значній мірі залежать від фінансових цілей, намічених організацією, котрі повинні бути достатньо вагомими, щоб:

1) забезпечити виконання обраної стратегії;

2) дозволити здійснювати інші необхідні проекти;

3) сподобатися інвесторам та фінансовим колам.

Цілі і стратегії змішуються також, коли доводиться поєднувати поняття «стратегія» і «задача» (тобто «засоби досягнення» і «результат»). Якщо компанія не може виконати намічені цілі, слідуючи своїй поточній стратегії (оскільки цілі нереальні або сама стратегія не може бути виконаною), то їй необхідно відкоригувати цілі або стратегію для розробки кращого їх злиття.

Як описувалось раніш, цілі цілком необхідні для успішного функціонування організації в довгостроковій перспективі. Однак, якщо цілі невірно або погано визначені, це може призвести до дуже серйозних негативних наслідкам для організації. Великий досвід людства по встановленню цілей дозволяє виділити декілька ключових вимог, яким повинні відповідати правильно сформульовані цілі.

По-перше, цілі повинні бути такими, щоб їх можна було досягнути. Звичайно, в цілях повинен міститися певний виклик для співробітників організації. Вони не повинні бути надто легкими для досягнення. Але вони також не повинні бути нереалістичними, такими, що виходять за гранично допустимі можливості виконувачів. Нереальна для досягнення ціль призводить до демонтування працівників й зазубленню ними орієнтира, що дуже негативно відображається на діяльності організації.

По-друге, цілі повинні бути гнучкими. Цілі належить встановлювати таким чином, щоб вони залишали можливість для їх корегування у відповідності з тими змінами, які можуть відбуватися в оточенні. Менеджери повинні пам'ятати про це й бути готовими внести модифікації у встановлені цілі з урахуванням нових вимог, які висуваються до організації зі сторони оточення, або ж нових можливостей, які з'явилися в організації.

По-третє, цілі повинні бути вимірними. Це значить, що цілі повинні бути сформульовані таким чином, щоб їх можливо було кількісно виміряти, або можна було якимось іншим об'єктивним способом оцінити, чи була ціль досягнута. Якщо цілі невимірні, то вони породжують протиріччя, перешкоджають процесу оцінки результатів діяльності й викликають конфлікти.

По-четверте, цілі повинні бути конкретними, володіючи необхідною специфікацією, яка дозволяє однозначно визначити, в якому напрямку повинно відбуватись функціонування організації. Ціль повинна чітко фіксувати, що необхідно отримати в результаті діяльності, в які строки треба її досягнути й хто повинен досягати ціль. Чим більш конкретна ціль, тим легше виразити стратегію її досягнення. Якщо ціль сформульована конкретно, то це дозволяє добитися того, що всі або більшість співробітників організації будуть легко розуміти її, а значить, знати, що очікує в майбутньому.

По-п'яте, цілі повинні бути сумісними. Сумісність припускає, що довгострокові цілі відповідають місії, а короткострокові цілі - довгостроковим. Але часова сумісність не є єдиним напрямком встановлення сумісності цілей. Важливо, щоб не суперечили одна одній цілі, які відносяться до прибутковості й до встановлення конкурентної позиції, або цілі посилення позиції на існуючому ринку й цілі проникнення на нові ринки, цілі прибутковості та благодійності. Також важливо завжди пам'ятати, що сумісності вимагають цілі росту й цілі дотримання стабільності.

По-шосте, цілі повинні бути прийнятними для основних суб'єктів впливу, котрі визначають діяльність організації, та в першу чергу для тих, кому доведеться їх досягати. При формулюванні цілей дуже важливо враховувати те, які бажання і потреби мають працівники. Враховуючи інтереси власників, які займають ведучу роль серед суб'єктів впливу на організацію та зацікавлених в отриманні прибутку, менеджер проте, повинен намагатися уникати при розробці цілей орієнтації на отримання великого короткострокового прибутку. Він повинен прагнути до встановлення таких цілей, які б забезпечували великий прибуток, але бажано в довгостроковій перспективі. Так як покупці (ще один суб'єкт впливу на організацію) відіграють в теперішній час ключову роль для виживання організації, менеджери при встановленні цілей повинні враховувати їх інтереси, навіть якщо вони ведуть до скорочення прибутку за рахунок зменшення ціни або збільшення витрат для підвищення якості продукту. Також при встановленні цілей необхідно враховувати інтереси людства, такі, наприклад, як розвиток умов середовища проживання в місцевому масштабі.

Природно, що дуже важко звести разом при встановленні цілей різно направлені інтереси суб'єктів впливу. Власники очікують, що організація забезпечить високий прибуток, великі дивіденди, росту курсу акцій та безпеку для вкладених капіталів. Співробітники бажають, щоб організація виплачувала їм високу заробітну плату, давала цікаву та безпечну роботу, забезпечувала умови росту та розвитку, здійснювала добре соціальне забезпечення. Для покупців організація повинна дати продукт по підходящій ціні, відповідної якості, з хорошим обслуговуванням та іншими гарантіями. Людство потребує від організації, щоб вона не наносила шкоду навколишньому середовищу, допомагала населенню та ін. Менеджери повинні враховувати все це й розробляти цілі таким чином, щоб в них знаходили втілення ці різно-направлені інтереси суб'єктів впливу.

1.9 Аналіз зовнішніх умов

Оцінка зовнішнього середовища обумовлена сукупністю зовнішніх факторів таких як основні фактори, тенденції, суб'єкти, та їх взаємозв'язок із діяльністю організацій. Це може стати відправною точкою для аналізу зовнішніх умов. Розглянемо детально фактори зовнішнього середовища (рис. 1.2.1). До основних факторів відноситься:

Економічні фактори;

Політичні фактори;

Соціальні фактори;

Технологічні фактори

Конкурентні

Ринкові

Міжнародні.

До економічних факторів відноситься стан ринку і його характеристика, стан економіки країни, ринкові можливості, загроза з боку конкурентів, стабільність національної валюти (рівень інфляції), рівень капіталовкладень в працівників і організацію.

До політичних факторів - стабільність ринку, відношення уряду до організації, відношення уряду до економічних і соціальних проблем, можлива зміна законодавства, маркетинг і податкова політика.

Соціальні фактори - пропозиції, вимоги до працівників, наявність особливих навичок у працівників, відношення між працівниками, психологічний клімат у колективі організації, тощо, ставлення працівників до роботи, зміна поглядів на керівництво, політика профспілок організації, споживацькі можливості.

Рис. 1.2.1 Вплив зовнішнього середовища

До технологічних факторів відноситься спеціалізація організації, можливості організації, і характеризується бажанням впровадження нововедень і новацій.

Навколишнє середовище може бути таким, що виявляє вплив на діяльність організації, але не підлягає його контролю. Друга частина визначення дуже важлива, бо організації примушені здійснювати внутрішні зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальницькі організації, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації.

Оцінка зовнішніх умов відбувається по таких суб'єктах:

Клієнти;

Конкуренти,

Постачальники;

Суспільство.

Клієнти. Поки організація не буде обслуговувати своїх клієнтів на відповідному рівні вона буде терпіти невдачі. Клієнти повинні бути детально вивчені і їх характер розглянутий і проаналізований для вияснення їх потреб. Для виявлення потреб необхідно дати відповідь на такі запитання:

Хто є клієнтами організації, фізичні чи юридичні особи? Як клієнти оцінюють послуги організації? Наскільки важливе індивідуальне обслуговування для клієнта? Чи може організація покращити обслуговування клієнтів? Які потреби організація не може задовольнити? Які потреби в майбутньому можуть бути задоволені?

Конкуренти і їх діяльність явно піддаються критиці. Кожній організації необхідно знати про своїх конкурентів наступне.

Хто є прямими конкурентами організації? Що допомагає конкурентам утримувати своїх клієнтів? Які плани конкурентів? Які конкуренти можуть впливати на діяльність організації? Яким чином організація може скласти програму для поповнення складу своїх клієнтів? Хто є не прямим і потенційними конкурентами для організації.

Постачальники є важливим елементом в обслуговувані клієнтів. Дані про постачальників і їх плани дуже важливі для організації. Організація повинна знати про постачальників:

Наскільки стабільною є робота постачальників з організацією, чи можуть виникнути якісь проблеми через якісь причини (прихід до влади нового власнику, страйку, дефіциту матеріалу, чи штату), наскільки зв'язки з організацією є необхідними для постачальників, яким чином зв'язки з постачальниками впливають на кінцевий результат діяльності організації.

Саме виживання і виправдане існування організації залежить від здатності знаходити споживача результатів її діяльності і задовольняти його запити. Споживачі вирішуючи, які товари та послуги для них бажані і за якою ціною, визначають для організації майже все, що відноситься до результатів її діяльності. Тим самим необхідність задоволення потреб споживачів впливає на взаємодію організації з постачальниками матеріалів та трудових ресурсів. Споживачі здійснюють значний вплив на структуру організації. Організація повинна визначити і прийняти рішення про те, як, коли і де надавати послуги.

Крім того керівництво кожної організації розуміє, якщо не задовольняти потреби споживачів на тому ж рівні, як це роблять конкуренти то організація довго не протримається в своїй діяльності. В багатьох випадках не споживачі, а конкуренти визначають які послуги можна продати і за якою ціною. Важливо розуміти, що споживачі - не єдиний об'єкт конкуренції організацій. Вони можуть конкурувати за трудові ресурси, матеріали, капітал і право використовувати певні технічні нововведення. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні фактори, як умови праці, оплата праці і характер відносин керівників з підлеглими.

Особливо організація повинна бути готова до змін такого типу:

Збільшення або зменшення чисельності населення;

Збільшення в регіоні галузей промисловості;

Зміни в галузях промисловості які є збитковими;

Зміна відношення до промислової і комерційної діяльності.

Всі ці фактори в місцевому масштабі впливають на діяльність організації.

На діяльні приватної комерційної фірми «Ажур» впливають фактори зовнішнього середовища. Аналіз зовнішніх умов на даній організації дозволяє оцінити ступінь впливу зовнішніх факторів на її діяльність.

Вплив зовнішнього середовища на фірму змінний. Деякі організації працюють в порівняно статичних умовах, коли зовнішнє середовище майже не міняється: не з'являються нові конкуренти, нові технології, немає особливого впливу з боку державних і суспільних організацій.

Однак такі ідеальні умови є рідким виключенням. Більш розповсюдженою є ситуація, коли фірми діють в умовах реактивно-оперативних змін зовнішнього середовища. Фірми, щоб вижити в таких умовах, примушені приділяти велику увагу розвитку адаптивних внутрішніх структур.

Теорія і практика сучасного західного бізнесу показує, що широке використання комп'ютерної техніки є невід'ємною частиною адаптивних структур. Комп'ютеризація в управлінні сприяє розвитку горизонтальних зв'язків між менеджерами і підрозділами завдяки можливості прямого доступу до необхідної інформації. Менеджери з допомогою особистих комп'ютерів швидко зв'язуються друг з другом для вирішення спеціальних питань. Комп'ютер і комп'ютерний збір інформації також допомагають і вищій ланці менеджерського корпуса краще орієнтуватися в тому, що відбувається на низинних рівнях, швидше, у випадку необхідності, вносити корективи.

Керівнику будь-якої організації, незалежно від її розміру або ж місця на регіональному рівні, слід врахувати вплив зовнішнього середовища, оскільки організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні поставок ресурсів, енергії, кадрів, споживачів, конкурентів. Оскільки від керівника залежить виживання організації, він повинен вміти виявити значущі фактори в оточенні, що вплинуть на його організацію. Тому організації вимушені прилаштовуватись до середовища, щоб вижити і зберегти ефективність. Організація весь час знаходиться під прямим або непрямим впливом зовнішніх факторів. До факторів прямого впливу, у прикладі з центром, слід віднести постачальників, трудові ресурси, закони і провадження державного регулювання, споживачів і конкурентів, а до факторів непрямого впливу - стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні зміни.

Фірма «Ажур» має справу з декількома постачальниками, тому потрапляє в залежність від їх дій. Наприклад - забезпечення енергією, водою, опаленням, що організація одержує від держави - монополіста та за монопольно-високими цінами. Це в свою чергу підвищує фактичну собівартість на утримання, що знижує прибуток підприємства. Для росту і процвітання фірми потрібні також постачальники капіталу. В Україні таких потенційних інвесторів декілька: банки, акціонери, інвестиційні компанії. Для фірми найбільш зручним інвестуванням є кредити банку, які використовуються для розширення торгових можливостей організації. Що до трудових ресурсів, то будь-якій організації потрібні працівники певних спеціальностей і кваліфікацій для реалізації задач, що пов'язані з досягненням поставлених цілей, тобто для ефективності організації як такої. Без людей, що здатні ефективно використовувати матеріали, обладнання, енергію і капітал, все перераховане стає непотребом. Навіть розвиток деяких галузей в сучасний час стримується через дефіцит спеціалістів. Тому основною турботою сучасної організації є відбір і підтримка талановитих та кваліфікованих спеціалістів.

Також слід врахувати вплив такого фактору, як закони і провадження державного регулювання. Адже взаємодія між покупцями і продавцями кожного ресурсу і кожного продукту знаходиться під впливом багаточисельних правових обмежень. Кожна організація має визначений правовий статус і це визначає, яким чином організація може вести свої справи і які податки повинна сплачувати.

Як зазначалося, фірма є юридичною особою і в своїй діяльності керується Законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями і наказами Міністерств, розпорядженнями та іншими актами. Також організації повинні дотримуватися вимог органів державного регулювання. Ці органи забезпечують примусове виконання законів у відповідних сферах своєї компетенції, а також вводять власні вимоги, що мають силу закону. Господарська діяльність фірми, як і будь-якої організації що займається торговельною діяльністю періодично контролюється і перевіряється такими державними органами як КРУ, а на місцевому рівні проводиться комплексна ревізія фінансово-господарської діяльності по затвердженому плану не частіше ніж 1 раз на рік.

Розглянемо фактори середовища непрямого впливу. Середовище непрямого впливу складніше, ніж середовище прямого впливу. Керівництво вимушене приймати свої рішення на прогнозах про існування і вплив середовища, аналізуючи неповну інформацію, у спробах визначити можливі наслідки для організації.

Зміни в технологічному зовнішньому середовищі можуть поставити організацію в безнадійно програшне конкурентне становище. Технологічні нововведення впливають на ефективність. Аналіз технологічного зовнішнього середовища може враховувати застосування ЕОМ в проектуванні і наданні товарів та послуг. Але не всі організації знаходяться під впливом швидкого науково-технічного прогресу. Фірма належить саме до таких організацій, до мети діяльності даної організації входить впровадження нової техніки і передового досвіду, щодо складних робіт, операцій по розрахунках з постачальниками і підприємствами. Значна кількість технологій грунтується на використанні комп'ютерів. Комп'ютер також може стежити за тим, де саме знаходиться кожний товар. Ці системи не тільки виключають людську працю, а й дозволяють економити складські площі, прискорювати складські операції і покращувати контроль за матеріально-технічними запасами, але ці програми дуже дорогі, тому всі технологічні новинки якими обмежується фірми - це пакети програм для ведення бух обліку.

Керівництво також повинно вміти оцінювати як вплинуть на структуру організації та її діяльність загальні зміни стану економіки. Стан економіки впливає на вартість всіх вхідних ресурсів і здатність споживачів купувати певні товари та послуги. Зараз Україна переживає економічний спад, а отже зниження купівельної спроможності споживачів.

1.10 Оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін

В процесі створення стратегічного плану проводиться оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін.

Керівництво фірми повинно з'ясувати, чи володіє фірма внутрішніми силами, щоб скористуватися зовнішніми можливостями, та і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми факторами. Цей процес називається управлінським обстеженням. Він представляє собою методичну оцінку функціональних зон фірми, призначену для виявлення стратегічних сильних і слабких сторін. В обстеження входять такі функції, як маркетинг, бухгалтерський облік, операції провадження, людські ресурси, культура корпорації. При обстеженні функції маркетингу необхідно звернути увагу на галузі аналізу: конкурентоспроможність і бажана частка ринку в відсотках до його загальної місткості, що є суттєвою метою для компанії; різноманітність та якість асортименту виробів, що постійно контролюються та оцінюються вищим керівництвом; ринкова демографічна статистика, контроль за змінами на ринку у інтересах споживачів; ринкові дослідження та розробки нових товарів та послуг; передпродажне та післяпродажне обслуговування клієнтів, що є одним із слабких місць у підприємництві; ефективний збут, реклама та просування товару (агресивна, компетентна група служби збуту); творчо направлена спрямована реклама і просування товару служить гарним доповненням до асортименту виробів.

Аналіз фінансового стану може принести користь фірмі виявити наявні потенційні внутрішні слабкості організації у порівнянні з її конкурентами. Надто важливим для тривалого виживання фірми є безперервний аналіз управління операціями. У ході обстеження сильних та слабких сторін функції управління операціями слідує звернути увагу на наступні питання:

Чи може фірма продавати товар чи послуги по більш низьким цінам, ніж її конкуренти? Якщо немає, то чому?

Який доступ фірма має до нових матеріалів? З якою кількістю постачальників вона пов'язана?

Яке обладнання на фірмі?

Чи розрахована закупівля на зниження величини матеріальних запасів та часу реалізації замовлення? Чи існують адекватні механізми контролю над вхідними матеріалами та виробами, що виходять?

Чи залежить продукція фірми сезонним коливанням попиту? Якщо так, то як виправити існуючу ситуацію?

Чи може фірма обслуговувати той ринок, що не можуть обслугувати її конкуренти?

Чи має фірма ефективні та результативні системи контролю якості? Наскільки ефективно спланований та спроектований процес виробництва?

Розглянемо слабкі сторони організації:

Громіздкість структури, неповороткість, повільність апарату керування.

Відсутність конкретної матеріальної зацікавленості персоналу.

Фактично абсолютна незмінність структури організації, не зважаючи на величезні зміни колишніх років.

Згаяний час.

Надія на допомогу держави.

Необхідно:

Не боротися з конкурентами, а намагатися домовитися з ними про який-небудь розподіл галузей діяльності.

Потрібні інвестиції, щоб хоч як-небудь загрузити базу, що залишилась.

Зменшити ризик неправильного розміщення засобів через некомпетентність апарату.

Удосконалення законодавство.

Аналіз зовнішніх умов дає уявлення про сприятливі і несприятливі фактори, які існують на ринку. Але вони можуть бути оцінені тільки у відношенні сильних і слабких сторін організації. Мета оцінки на приватній комерційній фірмі «Ажур» сильних і слабких сторін організації в тому, щоб закріпитися на ринку і захищати свої слабкі сторони.

Причини для проведення аналізу сильних і слабких сторін такі:

Знайти найкращі засоби досягнення результатів;

Необхідно базувати свої дії на реальних, а не на бажаних факторах;

Минулий успіх не є достатньою основою для майбутнього успіху;

Причини важливі для розуміння не тільки того, що зроблено, але й чому воно зроблено.

При аналізі внутрішніх сильних і слабких сторін на приватній комерційній фірмі «Ажур» проводять оцінку таких внутрішніх факторів як:

Стан ринку і рівень обслуговування;

Фінансові ресурси;

Операційна діяльність і продуктивність;

Технологія;

Управління і штати;

Організація;

Інформація;

Система обслуговування.

Стан ринку і рівень обслуговування - важливо вияснити, які товари і послуги відповідають відповідним вимогам, і вияснити на яких необхідно зосередити свою діяльність. Товари і послуги:

Призначені для сприятливих можливостей розвитку діяльності організації в межах інвестицій;

Виконані і виконуються добре, але їх подальше зростання уповільнюються;

Повільно зростають чи знижуються при неактивному ринку, потребують більших затрат аніж прибуток, який отримується.

Організація - оцінює, допомагає чи заважає структура у виконанні задач.

Інформація - вирішить чи необхідна відповідна інформація, коли і де вона необхідна організації, оцінить погіршення виконання роботи через погане або несвоєчасне надання інформації.

Система обслуговування - оцінює як багато часу потребує обслуговування; скільки коштує система обслуговування; який потенціал має для покращання.

Витоки більшості проблем у організації приховані у людських ресурсах. Тут необхідно враховувати: тип співробітників, компетентність та підготовку керівництва, систему винагород, спадкоємність керівних посад, підготовку та підвищення кваліфікації співробітників, втрата провідних фахівців та причини цього, якість виробів. Імідж корпорації створюється за допомогою співробітників, клієнтів та суспільної думки. Культура та імідж фірми закріплюються чи послабляються репутацією компанії. Призвівши внутрішні сильні і слабі сторони у відповідність з зовнішніми загрозами та можливостями, керівництво готово до вибору відповідної стратегічної альтернативи.

1.11 Стратегічні «вікна»

В наслідок оцінки зовнішніх сприятливих і не сприятливих умов, а також внутрішніх сильних і слабких сторін буде, ймовірно знайдена якась кількість «вікон», які знаходиться між тим, що організація хоче досягти і її поточними можливостями. Вони відомі як планові «вікна».

Наприклад, фірмою могло бути виявлено, що поточний набір послуг не збалансований по відношенню до потенційного збільшення ринку. В результати даної оцінки повинні бути розроблені альтернативні дії, які розробляють оптимальні напрямки для вирішення специфічних задач. Є декілька методів заповнення планових «вікон». Вони можуть включати:

Внутрішню реорганізацію для більш ефективного використання коштів.

Злиття або поглинання організацій для ліквідації чи розширення ринку.

Швидко зростають на потенційному великому ринку, але існують сумніви щодо правильних розмірів ринку, або вартості товарів і послуг.

Фінансові фактори. Аналіз фінансового стану може принести користь організації і сприяти підвищенню ефективності процесу стратегічного планування. Детальний аналіз фінансового стану може виявити існуючі і потенційні внутрішні слабі сторони організації, а також відносне положення організації в порівнянні з її конкурентом. Вивчення фінансової діяльності організації може відкрити керівництву внутрішні сильні і слабкі сторони в довгостроковій перспективі. При аналізі фінансових факторів необхідно оцінити:

Як розміщенні інвестиції?

Як організація розмістила отримані на розвиток кошти?

Скільки коштів вкладено у підприємства з високим ризиком?

Наскільки ефективним є поточне використання фінансових ресурсів?

Операційна діяльність і ефективність. Необхідно визначити наскільки ефективною є організація по надання послуг відносно: точність часу, вартості і затрат праці.

Технології. Оцінити поточну ефективність і потенціал для подальшого зменшення вартості в результаті інвестицій в нові технології.

Управління і штати. Необхідно оцінити:

Яким чином розподіляються зусилля для досягнення глобальних цілей.

Пересвідчитися в наявності висококваліфікованих управлінців, які бюджет змогли бюджет забезпечити виробництво або надання послуг.

Ліцензіювання угод для входу в особливо важкий ринок.

1.12 Стратегічне прийняття рішень

Управління має дві головні частини: обмін інформацією (комунікації) і вибір (прийняття рішень). Рішення - це вибір альтернативи., виникає як реалізація процесу порівнянь.

Менеджер приймає рішення за багатьох людей, які віддали йому це право. Відповідальність при цьому набагато більша.

Керівник як особистість, яка має приймати рішення, виконує чотири функції: підприємця, здатність до свідомого ризику; спеціаліста з виправлення порушень; розподілювача ресурсів; спеціаліст з досягнення угод.

Таким чином, для прийняття рішення потрібно мати чи бачити можливості впливу на такі фактори (рис. 1.5.1).

Організаційні рішення - це рішення, які спрямовані на досягнення цілей функціонування організації, тобто досягнення максимуму. Вони визначаються слідуючою схемою представленою на рис. 1.5.2. Типові рішення до складових частин управління зображені на рис. 1.5.3.

Далі розглянемо процедуру прийняття рішень обгрунтованих, але значною мірою не запрограмованих.

Прийняте рішення - це довгостроковий компроміс, можливі такі

ситуації стосовно компромісів. Рішення впливає на стан організації чи її частин у цей час незадовільно, але кінцевий результат буде задовільний.

Підходи до прийняття рішень базуються на двох обставинах: логіці і почуттях, тому прийняття рішень - це повною мірою психологічний процес.

Інтуїтивні рішення ґрунтуються на відчуттях «за» і «проти». Інтуїтивність рішень зростає з рівнем керівництва. Ці залежності бувають лінійні і нелінійні.

2. Рішення засновані на знаннях, міркуваннях та довірі (знання досвід), подібних обставинах.

Регіональні рішення базуються на минулому досвіді. У цьому їх основна відмінність від тих, що ґрунтуються на міркуванні. Приймаючи рішення слід діяти за схемою показаною на рис. 1.5.5.

Для прийняття обґрунтованих рішень потрібний інструмент, досить гнучкий, щоб у складних ситуаціях прийняття рішення на підставі кількісних методів. Моделювання - це універсальний метод, який крім зазначеного спрощення прийняття рішень дає можливість на виконання прогнозування. Моделювання засноване на системному підході.

Наука управління, системний аналіз, або дослідження операцій - синоніми для визначення сучасного підходу до постановки та вирішення головних питань управління.

Наукове управління базується на трьох підходах: використання наукового методу, системна орієнтація, моделювання.

Від процесу та швидкості прийняття рішень залежить взаємовідносини певних структурних підрозділів.

Так як одним з основних завдань фірми є здійснення комерційно-посередницької діяльності то діяльність організації безпосередньо пов'язана з одержанням прибутку і забезпеченням рентабельності. Вирішення проблем пов'язаних з цим завданням потребують персоналізації рішень. Наведемо приклад взаємодії структурних підрозділів при вирішенні проблеми нерентабельності.

Агенти по продажу, які виконують функції ревізорів подають звітність про реалізовану продукцію і до бухгалтерії і економісту. Економіст розраховує рентабельність, провадить економічний аналіз одержаних розрахунків, і надає його виконавчому директору на розгляд. Виконавчий директор повинен зрозуміти проблему, а для цього необхідно чітке бачення мети і правильна оцінка ситуації, тобто існуючих обставин. Якщо обставини, що призвели до виникнення даної проблеми швидко змінюються погіршуючи ситуацію, то проблема потребує швидкого вирішення. Інакше ситуація може настільки змінитися, що раніше обрані критерії для прийняття рішення виявляться недійсними.

Виконавчому директору для встановлення причин нерентабельності скликає збори комерційного відділу і бухгалтерії. Після встановлення причини виникнення проблеми слід визначити можливі варіанти її вирішення. Рішення слід приймати і провадити в життя, поки інформація і припущення, на яких вони ґрунтуються, залишаються точними і релевантними.

Організаційна структура приватної комерційної фірми «Ажур»

В теорії західного менеджменту, основаної на концепціях організаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливіший фактор, що визначає і форми поведінки (діяльності) усього колективу і окремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаються такі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності і повноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація, відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політика фірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальних завдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структури менеджменту: якій меті вона служить і які управлінські процеси вона забезпечує.

Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;

структура організації визначає права і обов'язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;

від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання;

структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.

Згідно класичної теорії організації, структура організації повинна бути розроблена зверху вниз. Послідовність проектування організаційної структури схожа з послідовністю елементів процесу планування.

Був проведений поділ організації по горизонталі на блоки, що відповідали найважливішим напрямкам діяльності по реалізації стратегії: встановити співвідношення повноважень різних посад (що було передбачено посадовими інструкціями). При цьому керівник встановлює ціль команд, або регламентує діяльність кожного відділу, що передбачено в положеннях про відділи, проводить подальший поділ на дрібніші організаційні підрозділи, щоб ефективніше використовувати спеціалізацію і уникати перевантаження керівництва; визначені посадові обов'язки як сукупність певних завдань і функцій, які також передбачені посадовою інструкцією, розробленою на кожну посадову особу.

Можна виділити характерні риси цієї фірми:

По-перше, ієрархія управління для такої невеликої організації є досить розгалуженою, її ієрархічність визначається одним з принципів побудови структури організації - визначенням ліній влади. При дослідженні ієрархії влади, було встановлено, що в даній організації існує три рівні управління.

Організаційна структура стає більш міцною і життєздатною тільки втому випадку, коли в організації встановлюється чітка ієрархічна взаємодія між дорученнями керівництва, тобто коли власний прояв управлінських дій головного керівника здійснюється по всій вертикалі. Саме при таких умовах в організації формується неперервний ланцюг командування, який забезпечує підпорядкування будь-якого суб'єкта діяльності тільки одній особі - вищому керівникові (директорові).

Діапазони контролю впливають на багато факторів організації. Якщо він звужений, то структура організації має високу концентрацію, якщо ж розширений - плоску. Висока конфігурація обумовлює багаторівневий менеджмент, більше трьох рівнів управління, а плоска - до трьох рівнів. Перша структура, витратна, негнучка, має утруднення в сфері ділової комунікації.

Необхідно розуміти, що організаційна структура - це не застигла форма. Оскільки організаційні структури застосовуються на планах, то суттєві зміни в планах можуть викликати відповідні зміни в структурі. В діючих організаціях до процесу зміни організаційної структури слід ставитися як до реорганізації, так як цей процес, як і всі функції організації, нескінченний. На сьогоднішній день організації, що успішно функціонують регулярно оцінюють міру адекватності своїх організаційних структур, і змінюють їх так, як цього вимагають зовнішні умови. Вплив зовнішнього середовища на структуру організації буде розглянутий нижче. Вимоги зовнішнього середовища, в свою чергу, визначаються в ході планування і контролю. Кожен з варіантів організаційної структури придатний тільки для певних ситуацій і досягнення відповідних цілей. Організаційна структура приватної комерційної фірми «Ажур» має наступний вигляд (рис. 2.1.). Але в чистому вигляді не існує жодного типу організації. Як правило, організаційна структура має ознаки декількох типів організаційних структур. І в прикладі з даною фірмою це підтверджується.

Функціональну організаційну структуру іноді називають традиційною або класичною, оскільки вона була першою структурою, яку вивчили і опрацювали. Функціональна схема організаційної діяльності широко застосовується в компаніях середнього розміру, а також в організації нашого прикладу.

Департаменталізація - це процес поділу організації на окремі елементи, кожний з яких має свою чітко визначену, конкретну задачу і обов'язки. В принципі, утворення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим задачам, які вони виконують. Тому дуже важливо і необхідно правильно зрозуміти функцію, ії взаємозв'язки з іншими функціями, з якими вона може бути згрупована або від яких вона повинна бути відокремлена. Вже потім вся система інтегрується і віддається в управління одному підрозділу.

В побудові системи управління важливу роль відіграє не тільки об'єднання функцій, але й розподіл повноважень, тобто прав на прийняття управлінських рішень. При визначенні повноважень часто приходиться коректувати початкові варіанти об'єднання функцій. Тут можуть виникнути проблеми ієрархії системи управління, децентралізації, гнучкості і т.д.

Функціональна структура організації має свої переваги і недоліки.

До переваг належать:

- високий професіоналізм персоналу;

- чітка кар'єрна перспектива;

- здатність персоналу працювати над складними спеціальними проектами;

- масштабність поглядів з питань спеціалізації;

- простота координації працівників;

- здатність конкурувати з проблем спеціалізації.