Аналіз та вдосконалення організації контролю якості продукції на ДП "Красноармійськвугілля" ВП шахта "Центральна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра ЕіМ

Курсова робота

з дисципліни «Організація виробництва»

на тему: «Аналіз та вдосконалення організації контролю якості продукції на ДП «Красноармійськвугілля «ВП шахта «Центральна»

Розробила ст. гр.МПс-10

Лозова І.С.

Керівник: ст. викладач

Скрипка В.М.

2010

РЕФЕРАТ

Містить: __ сторінок, __ рисунків, __ таблиць, __ використаних джерел, __ додатків.

Об'єкт дослідження - є процес удосконалення організації контролю якості продукції Державного підприємства «Красноармійськвугілля» Відокремленого підрозділу шахта «Центральна».

Предмет дослідження - є теоретичні, методологічні й практичні аспекти менеджменту якості, організації внутрішньої оперативної виробничо-економічної інформації на підприємстві для підвищення якості й конкурентоспроможності продукції, що випускається, за рахунок використання науково-методичних розробок.

Мета роботи - дослідити організацію контролю якості продукції на підприємстві, яке функціонує в Україні, тобто в державі з перехідною економікою та недосконалою конкуренцією.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі дослідницькі задачі:

- проведення теоретичного аналізу понять «якість», «контроль якості», «система забезпечення якості», «витрати на забезпечення якості продукції»;

- виявлення особливостей забезпечення контролю якості продукції та їх впливу на ефективність виробництва;

- дослідження методів вирішення задачі підвищення ефективності управління витратами для забезпечення якості продукції.

ЯКІСТЬ, КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ, СТАНДАРТИ, ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ

ЗМІСТ

Вступ

1 Теоретичні аспекти питання управління якістю на підприємстві

1.1 Поняття якості продукції, її основні показники

1.2 Система контролю якості продукції

1.3 Організація технічного контролю за якістю продукції на підприємстві

2 Аналіз впливу рівня організації контролю якості продукції на ефективність діяльності ДП «Красноармійськвугілля» ВП шахта «Центральна»

2.1 Характеристика фінансово-економічного стану підприємства

2.2 Показники якості продукції та методи їх оцінки

2.3 Оцінка рівня контролю якості продукції підприємства

3 Напрямки вдосконалення організації контролю якості продукції на підприємстві

3.1 Економічна ефективність від впровадження сучасних методів контролю якості продукції

3.2 Проблеми вугільної галузі та шляхи їх подолання

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Основною виробничо-господарською ланкою національної економіки є підприємство. Визначення поняття підприємства та правові засади його функціонування сформульовано у Главі 7 Господарського кодексу України №436-IV від 01.01.2004 p.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності. Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідного асортименту та належної якості.

В умовах сучасних ринкових відносин на міжнародному і європейському ринках вкрай актуальною для України є сертифікована система якості підприємства - виробника. Інтегрований механізм управління якістю, призначений для реалізації цілей у сфері якості й орієнтований як на мінімізацію всіх видів втрат, так і на узгоджене функціонування виробничих циклів.

Найважливішим джерелом росту ефективності підприємства являється постійне підвищення технічного рівня і якості продукції, що випускається.

Проблема забезпечення якості є комплексною і вирішувати її традиційними методами лише шляхом контролю якості готової продукції, практично не можливо. Тому повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління та контролю якості.

Актуальність проблеми полягає у методах вдосконалення організації контролю якості продукції на вугільному підприємстві.[2]

Метою моєї курсової роботи є розкриття одного з головних питань організації виробництва: підвищення якості виробничих процесів та продукції. Огляд наукових даних з управління якістю виробництва та продукції з наступним аналізом системи якості конкретного об'єкту діяльності.

Курсова робота складається з трьох частин. В першій частині, викладено теоретичні основи поняття якості продукції на підприємстві. В другій частині на прикладі діючого підприємства, аналізуємо його господарську діяльність за 2007-2009 роки. Третя частина робота описує шляхи поліпшення організації контролю якості продукції на ДП «Красноармійськвугілля «ВП шахта «Центральна».

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття якості продукції, її основні показники

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного з його учасників запроваджувати дійові механізми формування якості продукції і суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами цього процесу - є забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної і якісної продукції. Це завдання складне навіть в умовах нормального функціонування господарства. Нині його складність значно збільшилася через кризові процеси, що проходять в країні. Підсилюється тенденція до подальшого спаду виробництва продукції, погіршується її якість.

Якість продукції - сукупність властивостей і характеристики продукції, що додають їй здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби. Якість продукції є основним чинником руху її конкурентноздатності.

До інших факторів відносяться ціна продукції, витрати в сфері її споживання (експлуатації) за нормативний термін служби (застосування) і якість сервісу продукції.

При формуванні стратегії підвищення конкурентноздатності в першу чергу ресурси варто направляти на підвищення якості продукції, потім - на зниження витрат фірми, удосконалювання організації експлуатації (застосування) продукції з метою скорочення експлуатаційних витрат і в останню чергу - на підвищення якості сервісу продукції.

Якість - потенційна здатність товару задовольняти конкретну потребу, а корисний ефект - дійсна (фактична) здатність товару задовольняти конкретну потребу.

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу визначають обчисленням вибраних показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик якості одночасно з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів мусить постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості з урахуванням пріоритетних напрямів і темпів розвитку науки й техніки. Для нових видів продукції, переду знарядь праці, доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних затрат на виробництво й використання (експлуатацію) продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Щоб визначити рівень якості, застосовують показники якості продукції (рис. 1). Важливе значення для оцінки рівня якості мають одиничні показники, які умовно можна об'єднати у:

- показники призначення (техніко-економічні), які характеризують корисну роботу (виконувану функцію). Сюди належать потужність, продуктивність, міцність, вміст корисних речовин, калорійність;

- показники надійності, довговічності і безпеки, які відокремлюють ступінь забезпечення довготривалості використання і безпечних умов праці та життєдіяльності людини: безвідмовність роботи, можливий термін використання, технічний ресурс, термін безаварійної роботи, граничний термін зберігання... Надійність - це властивість виробу виконувати свої функції. Безвідмовність - це властивість виробу зберігати здатність до роботи на протязі певного терміну використання. Ремонтна здатність виробу - це здатність до відновлення експлуатаційних властивостей. Довговічність - це властивість виробу довго (з можливими перервами на ремонт) зберігати здатність до роботи;

Рисунок 1

- показники технологічності характеризують властивість виробу щодо ефективності конструктивно-технологічних рішень: трудоємкість, матеріаломісткість, енергоємність. Тобто ці показники характеризують розподіл матеріалів, засобів праці і витрат часу на технологічну підготовку виготовлення і експлуатації продукції;

- показники стандартизації і уніфікації характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими і запозиченими елементами;

- екологічні показники характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров'я людини і навколишнє середовище: токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу;

- економічні показники відображають ступінь економічної вигоди в-ва і придбання споживачем: ціна одиниці виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат;

- ергономічні показники окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів виробу антропометричним, фізіологічним і психологічним вимогам працівника (споживача): ступінь легкості керування, можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників, величина шуму, вібрації;

- естетичні показники визначають естетичні властивості (дизайн) виробу: виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення, ступінь естетичності тари (упаковки);

- патентно-правові показники відображають ступінь використання винаходів при проектуванні виробів: коефіцієнт патентного захисту, коефіцієнт патентної чистоти.

Забезпечення належного рівня якості продукції та виробництва - це провідна функція в системі організації виробничої діяльності на підприємстві.

1.2 Система контролю якості продукції

Система контролю якості продукції - це сукупність методів і засобів контролю і регулювання компонентів зовнішнього середовища, що визначають рівень якості продукції на стадіях стратегічного маркетингу, НІОКР і виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу. Компонентами зовнішнього середовища системи контролю якості продукції для рівня підприємства є результати маркетингових досліджень, НІОКР, сировина, матеріали, що комплектують вироби, параметри організаційно - технічного рівня виробництва і системи менеджменту підприємства.

Однією з умов підвищення ефективності контролю є введення регулярного функціонування системи менеджменту. Облік повинний бути організований по виконанню всіх планів, програм, завдань по таких параметрах, як кількість, якість, витрати, виконавці і терміни.

Вимоги до обліку:

- забезпечення повноти, тобто введення обліку по всіх підсистемах системи менеджменту, показникам якості, кількості і ресурсоемності товарів, підрозділам фірми, товарним ринкам і т.д.;

- забезпечення економічності, тобто облік показників у динаміку і використанні результати обліку для аналізу;

- автоматизація обліку на основі комп'ютерної техніки;

- забезпечення наступності, застосовності і перспективності обліку;

- використання результатів обліку в стимулюванні якісної праці. Контроль можна класифікувати по наступних ознаках:

а) стадія життєвого циклу об'єкта;

б) об'єкт контролю;

в) стадія виробничого процесу;

г) виконавець;

д) можливість подальшого використання об'єкта контролю;

є) прийняте рішення;

ж) ступінь охоплення контролем;

з) режим контролю;

і) час контролю;

к) спосіб одержання й обробки інформації;

л) періодичність виконання контрольних операцій.

Порушення вимог, пропонованих до якості продукції, що виготовляється, приводить до збільшення витрат виробництва і споживання.

Тому своєчасне попередження можливого порушення вимог до якості виготовленої продукції при мінімальних витратах на її виробництво. Ця задача вирішується на підприємствах за допомогою технічного контролю.

1.3 Організація технічного контролю за якістю продукції на підприємстві

Технічним контролем називається перевірка дотримань технічних вимог, пропонованих до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, що забезпечують визначену якість.

При визначенні органів управління якістю продукції потрібно виходити з того, що управління якістю - органічна складова частина загального управління виробництвом, одна з його галузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти один одному. Тому, як правило, управління якістю розвивається і виконується в рамках діючого апарата управління і полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності по виявленню потреб, створенню, виготовленню й обслуговуванню продукції.

На рівні підприємства чи об'єднання управління якістю організується одним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістю продукції між існуючими підрозділами і працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і задач, так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. При цьому не створюється спеціалізований орган - відділ управління якістю.

Другий припускає на додачу до першого варіанта виділення загальної функції координації і створення спеціального органа - відділу управління якістю. На цей відділ і покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.

Кожний з цих двох варіантів має свої переваги і свої недоліки.

Зокрема, переваги першого варіанта полягають в тому, що всі учасники виробничого процесу несуть відповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цю відповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов'язані з якістю. Недолік полягає в тому, що ряд координуючих функцій ніхто не виконує, ніхто не веде організаційних і методичних питань загального характеру.

Другий варіант позбавлений зазначеного недоліку, проте в працівників підприємства нерідко виникає почуття, що є спеціально виділені люди на підприємстві, які відповідають за якість, отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов'язані з якістю.

У будь-якому варіанті загальне керівництво системою управління якістю повинен очолювати керівник підприємства, відповідальний за всю діяльність підприємства і за економічні результати, які в умовах ринкової економіки не можуть бути високими при поганій якості продукції. До числа факторів, що впливають на якість, відносяться:

- верстати, машини, інше виробниче устаткування;

- професійна майстерність, знання, навички, психофізичне здоров'я працівників.

Умови забезпечення якості, які обрамляють прямокутник факторів, більш численні. Сюди відносяться:

- характер виробничого процесу, його інтенсивність, ритмічність, тривалість;

- кліматичний стан навколишнього середовища і виробничих приміщень;

- інтер'єр і виробничий дизайн;

- характер матеріальних і моральних стимулів;

- морально-психологічний клімат у виробничому колективі;

- форми організації інформаційного обслуговування і рівень оснащеності робочих місць;

- стан соціальний матеріального середовища працюючих.

Засоби виробництва і праця реально змінюють властивості сировини і початкових матеріалів до заданого рівня якості. На їхніх можливостях позначаються умови, у яких вони взаємодіють. Практика показує, що такий розподіл, такий підхід дозволяє не тільки більш чітко організувати роботи з якості, але й більш цілеспрямовано й ефективно визначати заходи для забезпечення потрібної якості.

При виникненні відхилення від заданих параметрів якості, що виявляються в блоці порівняння і приймання рішення, блок засобів впливу для усунення цих відхилень направляє зусилля або на фактори, або на умови, або одночасно на те й інше. Заходи впливу і їхнє сполучення залежать від характеру і величини відхилень якості і від ефективності тих або інших можливих варіантів усунення відхилень.

За універсальною схемою працюють усі, але найбільш часто робітники, майстри, контролери ВТК. Для них план по якості закладений у кресленнях, технологічних операційних і контрольних картах. Вони самі безпосередньо здійснюють порівняння фактичних і заданих у технологічній документації параметрів якості, самі, як правило, приймають рішення про те, яким способом, прийомом ліквідувати відхилення. Тут механізм управління якістю знаходиться в руках працівника, і діяльність його залежить від професійних навичок і знань. Він, так би мовити, закладений у самому працівнику і тих умовах, у яких йому приходиться трудитися.

При організації раціональної й ефективної роботи з якості, незалежно від її масштабів, форм і методів здійснення, завжди діють приблизно за такою схемою.

1. Визначення потреби і формулювання вимог до якості продукції (план, програма якості);

2. Надання початковому матеріалу необхідних властивостей (виконання плану, програми якості);

3. Перевірка відповідності отриманої якості пред'явленим вимогам (виявлення відхилень) або констатація відповідностей;

4. Вплив для усунення відхилень отриманої якості від заданого (зворотний зв'язок).

При такому погляді на послідовність дій по якості можна виявити явище, яке має велике значення для усієї філософії робіт з якості. Це наявність єдності й органічного сполучення прямих і зворотних зв'язків у всіх діях людей, пов'язаних зі створенням і використанням (споживанням) продукції.

У даному випадку універсальна схема управління якістю виступає як первинна схему, первинна ланка всієї складної, різноманітної роботи з якості. Однак, чим вище рівень концентрації виробництва, його спеціалізації і кооперування, тим вище рівень системи якості, а, отже, складніше механізм, що забезпечує її функціонування.

2 АНАЛІЗ ВПЛИВУ РІВНЯ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ДП «КРАСНОАРМІЙСЬКВУГІЛЛЯ» ВП ШАХТА «ЦЕНТРАЛЬНА»

• 2.1 Характеристика фінансово-економічного стану підприємства
• організація контроль якість
• Відокремлений підрозділ «Шахта «Центральна» (надалі - Підрозділ) Державного Підприємства «Красноармійськвугілля» (надалі - Підприємство) створено згідно з наказом Підприємства від 1 листопада 2005 року №40 на виконання наказу Мінвуглепрому України від 24.11.2005 року №40.

Місцезнаходження Підрозділу: Україна, 85322, Донецька обл., місто Димитров, вул. Артема, 4.

Мета діяльності підприємства - забезпечення виконання завдань Підприємства з видобутку вугілля з найменшими витратами; задоволення соціально-економічних потреб працівників Підрозділу і Підприємства.

Видами діяльності підприємства є:

1. Видобування кам'яного вугілля.

2. Експлуатація родовищ корисних копалин.

3. Здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження.

4. Будівництво, реконструкція, технічне переозброєння. Проведення будівельно-монтажних робіт.

5. Впровадження нової техніки, передової технології, прогресивних методів організації виробництва, нових видів матеріалів, виробів та конструкцій.

6. Виконання маркшейдерських робіт, проведення нагляду за деформацією поверхні і об'єктами, під якими проводяться гірничі роботи.

7. Забезпечення засобами і послугами радіо-телефонного зв'язку, їх монтаж і налагодження, монтаж охоронної сигналізації, експлуатація пересувних засобів радіозв'язку.

8. Охорона земної поверхні та розташованих на ній будівель, споруд, водоймищ та насаджень від негативного впливу, усунення інших факторів, що наносять шкоду природі.

9. Впровадження заходів з підвищення якості вугільної продукції, що виробляється.

10. Забезпечення ефективної роботи вентиляційних систем, газовилучувальних рекупераційних установок, водовідведення, знищення впливу фізичних та інших шкідливих факторів виробництва, відповідно до чинного законодавства, атестація робочих місць.

11. Створення на робочих місцях безпечних умов праці відповідно до нормативно-правових актів та забезпечення виконання вимог законодавства про права робітників в галузі охорони праці.

12. Організація правової роботи, укладення господарських угод і взаємодія з судовими, правоохоронними та іншими органами з питань, що стосуються інтересів Підрозділу.

13. Виробництво і ремонт засобів виміру та контролю.

14. Ремонт та технічне обслуговування автомобілів, іншої автомобільної техніки та механізмів.

15. Транспортні та експедиційні послуги з перевезення вантажів на внутрішніх та зовнішніх перевезеннях автомобільним транспортом.

16. Медичне і культурне обслуговування та оздоровлення працівників Підрозділу, членів їх сімей та інших громадян. Медична практика.

17. Організація відпочинку працівників Підрозділу, членів їх сімей та інших громадян.

18. Фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність.

19. Надання платних послуг населенню, виробництво товарів народного споживання.

20. Організація громадського харчування та торгового обслуговування.

Виробнича діяльність підприємства зумовлена передусім загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями та платоспроможністю замовників готової продукції.

У процесі аналізу виробничої діяльності підприємства потрібно розглянути такі питання:

- якість планування виробництва, напруженість і обґрунтованість планів діяльності як у цілому, так і щодо окремих виробничих підрозділів;

- визначення внутрігосподарських резервів зростання обсягів випуску продукції і реалізації, а також розроблення заходів щодо їх повного та ефективного використання .

Головним змістом економічного аналізу є виявлення і вивчення причинно-слідчих зв'язків, які складаються в процесі формування всіх техніко-економічних показників підприємства. Загальний аналіз полягає у вивченні загальної оцінки виконання плану і задач, поставлених перед підприємством. Загальна оцінка визначається як абсолютне і відносне відхилення фактичного показника від плану або величини аналогічного показника за минулий період.

Аналіз (від греч. аnalisis) означає розкладання об'єкту аналізу на окремі функціональні частини та елементи виявлення внутрішніх взаємозв'язків між ними і встановлення їх значності.[7]

Основні техніко-економічні показники дають змогу дати характеристику діяльності підприємства: порівняти звітні показники про результати господарської діяльності з показниками поточного року, даними минулих років. Аналіз техніко-економічних показників проводиться на підприємстві із метою поліпшення діяльності підприємства і виявлення резервів його роботи.

Аналізуючи дані про видобуток вугілля по шахті «Центральна» за 2007рік, можна сказати, що процент виконання плану по видобутку вугілля складає 38,7%. Якщо за планом необхідно було видобути вугілля 36 тис. тон, то було добуто фактично 2,5тис. тон.

У 2008 році процент виконання видобутку вугілля складав 36,6%. Якщо за планом необхідно було видобути вугілля 7 тис. тон, то було видобуто 6 тис. тон. Отже, фактичний видобуток вугілля за 2007 рік знизився на 78,6 тис. тон. У тому числі рядове вугілля споживачам - на 8,9 тис. тон, продукти збагачення - на 87,5 тис. тон, товарна вугільна продукція - на 78,951 тис. тон.

За даними за 2009 рік зробимо висновок, що процент виконання плану по видобутку вугілля знизився у порівнянні з 2007 роком на 3%, а з 2008 -на 0,9%. Фактично у 2009 році було добуто готової вугільної продукції 4,6 тис. тон, а за планом необхідно було добути 5тис. тон. У тому числі було добуто рядового вугілля споживачам 37,8 тис. тон, продуктів збагачення - 90,5 тис. тон, товарної вугільної продукції - 119,4 тис. тон. Для визначення ефективності діяльності ВП «Шахта «Центральна» ДП «Красноармійськвугілля» необхідно проаналізувати і порівняти основні техніко - економічні показники цього підприємства за три роки, які наведені в табл.2.1

Із даних про техніко-економічні показники видно, що чисельність працівників з кожним роком знижується, це пояснюється тим, що шахта працює нестабільно. Це являється причиною скороплинності кадрів. На відміну від цього заробітна плата працівників зростає. Якщо, наприклад у 2007 році фактична середня зарплата працівників складала 1688,2 грн., то у 2008 році - 2165,6 грн., а в 2009 році - 2469,0 грн. Це пояснюється загальною економічною ситуацією в країні, зокрема існуючою інфляцією.

Також спостерігається зростання ціни однієї тони вугілля. Якщо у 2007 році середня ціна однієї тони вугілля складала 218,27 грн., то у 2008 році - 629,68 грн., а в 2009 році - 627,34 грн. Проте збільшується реалізація добутого вугілля.

З кожним роком збільшуються витрати на готову вугільну продукцію за елементами, витрати допоміжних матеріалів та електроенергії в натурі, витрати на допоміжні матеріали.

2.2 Показники якості продукції та методи їх оцінки

Особливістю родовищ кам'яного вугілля України є велика глибина залягання, мала потужність вугільних пластів і їхня складна структура. Це визначає відносно високу собівартість видобутку і велику зольність гірничої маси, яка з урахуванням дефіциту палива, соціально-економічних проблем шахтарських регіонів коливається в межах 35...55%.

Аналіз обґрунтування якості кам'яного вугілля показав, що це питання вивчене недостатньо. Економічне обґрунтування її рівня покликане переконати виробників вугільної продукції і її споживачів у тому, що збільшення кількості палива при зниженні якості не завжди приводить до росту обсягів виробництва тепла й електроенергії.

Кам'яне вугілля, що видобувається в Україні, може бути конкурентоспроможним у порівнянні з іншими енергоносіями, та вугіллям що імпортується, за умови досягнення потрібної якості за рахунок збагачення.

Проблема якості й ефективності використання продукції вугільної промисловості визначається як природними умовами (гірничо-геологічні умови, потужність пластів, їх материнська зольність, вміст сірки), так технологіями видобутку. Це визначає специфіку її рішення, що відрізняється від інших галузей промисловості.

Завданням технологічного циклу видобутку і використання вугілля є виробництво кінцевої продукції - електричної енергії з мінімальною собівартістю при даних природних властивостях енергоносіїв і технічному рівні енергетики. Воно вимагає виявлення технологій, що забезпечують оптимальну якість вугільної продукції, тобто сполучення споживчих властивостей для досягнення максимального економічного ефекту з урахуванням усіх витрат пов'язаних з виробництвом і споживанням вугілля.

Аналіз якості як економічної категорії та вивчення способів оцінки якості вугілля і методик визначення її рівня показав, що найбільш перспективним є врахування енергетичного потенціалу, який характеризується теплотворною здатністю. У той же час відсутні методики економічного обґрунтування раціональної якості вугільного палива з урахуванням природних властивостей, технологій видобутку, збагачення і використання.

Нові напрями використання вугілля, підвищення вимог промисловості до вивчення якості сировини, необхідність вибору вугілля з заданими властивостями, визначення його взаємозамінності у різних технологічних процесах, швидке реагування на попит споживачів потребують системного підходу до комплексного вивчення й узагальнення показників складу та якості вугілля, створення більш надійної бази знань про нього для прийняття рішень щодо раціонального його використання. Успішне розв'язання проблеми можливе за умов детальнішого вивчення геологічних факторів, які контролюють хіміко-технологічні властивості вугілля, зумовлюють його споживчу цінність. Однак відсутність єдиного методологічного підходу до вивчення складу та якості вугілля значно утруднює визначення на стадії геологорозвідувальних робіт напрямів його раціонального використання.

Відзначено, що ця проблема тісно пов'язана зі споживчими властивостями, важливими для виконання кінцевого завдання - виробництва корисного тепла. Поняття якість є комплексним, багатофакторним і не піддається кількісній оцінки лише за одним показником. Інтегральною характеристикою якості вугілля може служити нижча теплота згорання робочого палива. Вона є найважливішою споживчою властивістю палива для використання і визначається як вищою теплотою згорання вугілля, так і його зольністю, вологістю, складом мінеральних домішок.

Вивчення особливостей гірничого виробництва показало, що якість добутого вугілля формується під сукупним впливом великого числа факторів, що поєднують у групи: природних, економічних і технологічних.

Спільний вплив усіх груп факторів на якість добутого вугілля варто розглядати як динамічну систему. Домінуючими для рівня якості вугілля є природні й економічні умови

У залежності від цілей, задач аналіз витрат на якість і можливостей одержання необхідних для його здійснення даних аналітичні методи істотно розрізняються. Впливає на це розходження і проходження продукцією визначеного етапу діяльності підприємства, і її місце в ланцюжку формування витрат у конкретний момент. [3, 9]

Метод функціонально-вартісного аналізу. На етапах проектування, технологічного планування, підготовки й освоєння виробництва доцільно застосування функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Це - метод системного дослідження функцій окремого виробу чи технологічного, виробничого, господарського процесу, структури, орієнтований на підвищення ефективності використання ресурсів шляхом оптимізації співвідношення між споживчими властивостями об'єкта і витратами на його розробку, виробництво й експлуатацію.

Основними принципами застосування ФВА є:

- функціональний підхід до об'єкта дослідження;

- системний підхід до аналізу об'єкта і виконуваних їм функцій;

- дослідження функцій об'єкта і їхніх матеріальних носіїв на всіх стадіях життєвого циклу виробу;

- відповідність якості і корисності функцій продукції витратам на них;

- колективна творчість.

Ціль функціонально-вартісного аналізу складається в розвитку корисних функцій об'єкта при оптимальному співвідношенні між їх значимістю для споживача і витратами на їхнє здійснення, тобто у виборі найбільш сприятливого для споживача і виробника, якщо мова йде про виробництво продукції, варіанта рішення задачі про якість продукції і її вартості. Математично ціль ФВА можна записати в такий спосіб:

СВ / В = max,

де СВ - споживча вартість аналізованого об'єкта, виражена сукупністю його споживчих властивостей (СВ = еn·cі),

В - витрати на досягнення необхідних споживчих властивостей.

Функціонально-вартісної аналіз проводиться в кілька етапів.

На першому, підготовчому, етапі уточнюють об'єкт аналізу - носій витрат. Це особливо важливо при обмеженості ресурсів виробника. Наприклад, вибір і розробка чи удосконалення продукції, що випускається в масовому порядку, може принести підприємству значно більше вигод, чим більш дорогий виріб, вироблений мілкосерійно. Даний етап завершується, якщо знайдений варіант із низкою в порівнянні з іншими собівартістю і високою якістю.

На другому, інформаційному, етапі збираються дані про досліджуваний об'єкт (призначення, техніко-економічні характеристики) і складових його блоках, деталях (функції, матеріали, собівартість). Вони йдуть декількома потоками за принципом відкритої інформаційної мережі. У мережу інформація з поліпшення якості виробу і зниженню витрат на його виробництво надходить з конструкторських, економічних підрозділів підприємства і від споживача до керівників відповідних служб. Оцінки і побажання споживачів акумулюються в маркетинговому відділі. У процесі роботи вихідні дані обробляються, преутворюються у відповідні показники якості і витрат, проходячи всі зацікавлені підрозділи, і надходять до керівника проекту.

На третьому, аналітичному, етапі докладно вивчаються функції виробу (їхній склад, ступінь корисності), його вартість і можливості її зменшення шляхом відсікання другорядних і марних функцій.

Методи технічного нормування. Істотну допомогу у визначенні й аналізі витрат на якість продукції можуть зробити методи технічного нормування. Вони засновані на розрахунку подетальних норм і нормативів матеріальних ресурсів (сировини, покупних комплектуючих виробів і інших видів матеріалів), розрахунку трудомісткості й інших витрат, що включаються в собівартість продукції відповідно до проектних розмірів, конкретної технології її виготовлення, збереження і транспортування, а також витрат на гарантійне і сервісне обслуговування. Для їхнього розрахунку використовуються методи мікроелементного нормування, нормативно-довідкові матеріали. Методи технічного нормування дозволяють досить точно визначити витрати як на новий виріб по його складовим, так і на удосконалення продукції.

Якщо підприємство переходить до виробництва нової продукції, що мала раніше аналог по споживчому призначенню і властивостям, то витрати на якість (Вя) можна визначити різницею між витратами на стару (Вст) і нову (Вн) продукцію:

Вя = Вст - Вн

Якщо підприємство удосконалить якісні параметри виробленого раніше виробу, то витрати на якість можна визначити прямим розрахунком по відповідним нормах і напрямкам.

Деякі інші методи аналізу витрат на якість. Одним з методів, що дозволяють проаналізувати зміну витрат, пов'язаних зі зміною якості продукції, є індексний метод. Складність його застосування до даного предмета дослідження полягає в тім, що обидві ознаки повинні бути виражені кількісно. Якість же не завжди має кількісне значення і не завжди може бути описане словесно.

Якщо показник якості має числові характеристики, то при побудові індексів їх можна використовувати як ваги витрат. У противному випадку вагами може служити кількість елементів конструкції виробу, кількість деталей, вузлів, виробів.

Всі методи доцільно застосовувати як складові частини порівняльного аналізу виробів для рішення питання про їхній запуск у виробництво чи ефективності пропонованих якісних удосконалень. Однак, на практиці для рішення питання про вибір виробу для запуску у виробництво повинні проводитися усі види проектного аналізу: комерційний, технічний, організаційний, соціальний, екологічний і економічний. Для цього варто застосовувати всі доступні в кожній конкретній ситуації методи. Тільки такий аналіз може вважатися повноцінним і дати об'єктивний результат для ухвалення управлінського рішення. Політика підприємства повинна споконвічно мати на меті високу якість продукції.

2.3 Оцінка рівня контролю якості продукції підприємства

Система управління якістю продукції представляє собою регламентований стандартами підприємства порядок регулювання виробничих процесів, що направлений на забезпечення необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації. Вона є невід'ємною частиною системи управління виробництвом та призначена для посилення впливу механізму управління на підвищення якості роботи та ефективність виробництва за рахунок концентрації зусиль на найбільш важливих на даний час, ключових трудових процесах та виробничих функціях.

На підприємстві діє комплексна система управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів (КСУЯП і ЕВР), яка базується на наступних принципах:

- управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів на всіх етапах життєвого циклу продукції та на всіх рівнях управління підприємством;

- комплексність (одночасна реалізація взаємопов'язаних технічних, організаційних, економічних, соціальних та ідеологічних заходів при управлінні якістю продукції і ефективного використання ресурсів з обов'язковим забезпеченням охорони навколишнього середовища).

Управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів здійснюється на основі реалізації таких функцій як прогнозування технічного рівня продукції і розвитку підприємства; планування підвищення якості продукції і ефективності виробництва; нормування і організація розробки нової продукції на виробництві; забезпечення стабільності запланованого рівня якості продукції при її розробці, виготовленні, зберіганні, збуті та експлуатації; організація метрологічного забезпечення; контроль якості та випробування.

В управлінні якістю приймають участь всі підрозділи і громадські організації підприємства.

Функціонування КСУЯП і ЕВР регламентується комплексом стандартів підприємства. Стандарти підприємства діляться на спеціальні, які охоплюють окремі стадії життєвого циклу продукції, і загальні, які регламентують питання, визначаючи порядок робіт, що забезпечують якість праці і продукції на всіх етапах діяльності підприємства.

Ефективність функціонування КСУЯП і ЕВР в значній мірі визначається складом стандартів, що в неї входять, тому робота по розробці та впровадженню нових СТП має дуже важливе значення. Основним джерелом формування номенклатури стандартів є аналіз якості продукції та технології її виготовлення. Після проведення цього аналізу на основі принципів наукової організації праці з урахуванням досягнень науки, техніки та передового досвіду розробляють чітку послідовність виконання кожного виду робіт. СТП періодично змінюються за складом та змістом, що пов'язано з тим, що з часом у виробництві з'являються нові «вузькі місця», які потребують свого вирішення, а також з необхідністю впровадження нових, більш раціональних способів виконання стандартизованих раніше робіт.

Контроль досягнення цілей і задач підприємства в галузі якості продукції і ефективного використання ресурсів здійснюється генеральним директором підприємства. В разі необхідності генеральний директор організовує комісію по проведенню аналізу причин, які заважають досягненню поставлених цілей і задач, а також розробку і виконання з удосконалення системи.

Також до функцій КСУЯП і ЕВР відносяться здійснення правового забезпечення; технологічної підготовки виробництва; організації матеріально-технічного забезпечення; раціонального використання трудових ресурсів.

Організаційно-технічною основою системи є стандарти всіх категорій і «Комплексний план науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва і соціально-економічного розвитку колективу».

Контроль за дотриманням вимог КСУЯП і ЕВР, а також наявність необхідних умов для їх дотримання здійснюється керівниками підрозділів.

Розробку заходів щодо удосконалення методів контролю якості виготовлення продукції, впровадження прогресивних методів контролю, виявлення причин і винуватців браку здійснює відділ технічного контролю.

В сучасних умовах підприємства ВТК є контролюючою організацією, головний обов'язок якої полягає в запобіганні випуску продукції, що не відповідає СТП та інструкційно-технологічним картам, технічним описам.

3 НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Економічна ефективність від впровадження сучасних методів контролю якості продукції

Якість продукції значною мірою залежить від ефективного контролю, який дозволяє не лише своєчасно виявляти брак і припинити надходження недоброякісної продукції до споживачів, але і впливати на процес поліпшення якості продукції. Контроль за якістю продукції на досліджуваному підприємстві покладено на працівників - контролерів, обов'язками яких є перевірка продукції щодо відповідності стандарту, технічним умовам, кресленню, розподілу готової продукції на вищі та нижчі сорти, перевірка стану устаткування, інструменту та іншого на робочому місці.

При пасивному контролі установлюється лише відповідність (або невідповідність) різних параметрів якості продукції вимогам тих чи інших нормативних документів (НД), на основі чого готова продукція поділяється на придатну і непридатну (браковану).

При активному контролі результати контрольних вимірювань використовуються для корегування роботи устаткування та усунення інших причин, що спричиняють відхилення від вимог НД, і при цьому не лише фіксують появу браку, а й запобігають його повторенню.

Постачальники відповідають за якість продукції, яку вони постачають, але, оскільки вони не завжди забезпечують її високу якість, більшість промислових підприємств організують у себе вхідний контроль. Його особливість полягає у тому, що контролер, як правило, не знає умов виробництва у постачальника і не може безпосередньо впливати на процес виготовлення продукції. При поточному контролі здійснюється спостереження, оцінювання та регулювання ходу технологічного процесу. Наближення тих чи інших параметрів продукції до граничних значень свідчить про те, що у технологічному процесі часом можуть виникати неполадки. У цьому випадку слід вживати відповідних заходів, які б запобігли виникненню браку.

Cyцільний контроль у ряді випадків на шахті не можна застосовувати, оскільки у процесі контролю деякі вироби руйнуються або змінюють властивості. Але і для усіх інших виробів суцільний контроль коштує дорого, вимагає великих витрат часу. Тому неминучим є вибірковий контроль при якому перевіряється лише частина виробів з контрольованої партії. Вибірковий контроль доцільний лише в тому разі, якщо його режим старанно обґрунтований технічними та економічними міркуваннями.

З метою забезпечення високої якості продукції контрольні служби, а іноді і представники замовника здійснюють так званий «летючий» контроль усіх стадій виробництва, тобто контроль продукції або процесу, строк проведення якого не регламентований.

Винятково велику роль відіграє оперативний контроль за якістю продукції з боку майстрів, начальників цехів. Керівник, звичайно, не може контролювати все та замінити роботу контрольного персоналу та самоконтроль робітників. Тому він повинен вибрати невелику кількість найважливіших «точок» контролю робочих місць, операцій, видів продукції. Потрібно визначити також періодичність контролю. Мінімальна кількість найважливіших «точок» перевіряється щодня, а решта - щотижня, щодекади, раз у місяць або ще рідше.

Контроль за якістю продукції та дотриманням технології здійснюється працівниками технічного контролю підприємства, які реалізують такі види контролю: якістю надходження на підприємство сировини та напівфабрикатів, нагляд за правильністю їх маркування, складування та зберігання; дотриманням установленої технології та правильності оформлення відповідної документації щодо якості продукції; якістю внутрізаводської продукції (напівфабрикатів і заготовок) на відповідність їх галузевим стандартам, стандартам підприємства і технічним умовам; якістю виробленої продукції на відповідність її державним, галузевим стандартам, технічним умовам і зразкам.

Розглядаючи динаміку впливу засобів вимірювальної техніки, в т.ч. спеціалізованих, на якісні показники виробів, потрібно відмітити, що найбільша ефективність досягається на тому підприємстві. Метрологічна служба якого найбільш розвинута. В цьому можна впевнитися на конкретних прикладах діяльності метрологічної служби таких галузей, які стоять вище середнього рівня як за оснащенням, так і за показником капіталовкладень (це приладобудівельна, радіоелектронна, машинобудівна, авіаційна промисловість, випуск космічних апаратів). Найбільша залежність від рівня розвитку засобів і методів контролю спостерігається в тих галузях, які мають вирішальний вплив на розвиток національної економіки.

На основі викладеного можливо встановити зв'язок між технічним рівнем та оснащеністю підприємств контрольно-вимірювальною технікою та підвищенням ефективності виробництва на підприємствах відповідної галузі.

Сучасне промислове виробництво - це складна система з переробки сировини та матеріалів, елементів і вузлів у спеціалізовану товарну продукцію. Проблеми цієї розгалуженої системи безперервно зростають у зв'язку з процесами, що розвиваються, ускладненням продукції, технологічних процесів та обладнання, а також механізацією і автоматизацією виробництва. В цьому стрімкому зростанні складності виробничих процесів важливу, а інколи і вирішальну роль відіграють сучасні засоби вимірювальної техніки та засоби контролю, які дозволяють об'єктивно оцінити дефекти структури матеріалу, придатність окремих елементів виробів, впровадити міжопераційний контроль, контроль параметрів комплектуючих деталей та готової продукції.

Якщо першим фактором підвищення ефективності виробництва є вдосконалення технологічних процесів та обладнання, то другим, не менш важливим фактором вважають удосконалення методів і засобів вимірювань та контролю, адже у вирішенні проблеми якості продукції важливу роль відіграють вимірювання, як джерело об'єктивної інформації про якісні показники продукції на всіх етапах виробничого процесу.

В умовах сучасного розвитку промисловості надзвичайне значення надається ефективному використанню нових високоефективних вимірювальних приладів і методів їх застосування, що сприяють підвищенню ефективності виробництва.

Існує декілька варіантів розрахунку економічної ефективності від впровадження нової вимірювальної техніки, однак найбільш прийнятною є методика, яка застосовується для розрахунку економічної ефективності від впровадження винаходів. При цьому враховуються всі статті витрат, які змінюються у зв'язку з використанням нових методів або вимірювальних пристроїв та інших технічних засобів.

Собівартість продукції є співвідношенням окремих елементів витрат та інших форм видатків до загальних витрат, яких потребує виробництво тієї чи іншої продукції, а саме: на придбання матеріалів, палива, амортизацію, оплату праці і т.д. Склад статей собівартості наведений у відповідних інструкціях з урахуванням діючих цін. Розрахунок економічної ефективності проводиться методом співставлення приведених витрат на виготовлення продукції до і після впровадження нового методу.

Приведені витрати - це сума собівартості та нормативного прибутку, тобто у загальному вигляді:

де Z - приведені витрати одиниці продукції (послуги), грн.;

С - собівартість одиниці продукції (послуги), грн.;

Вн - нормативний коефіцієнт капітальних вкладень;

К - питомі капітальні вкладення у виробничі фонди, грн.

Річна економічна ефективність розраховується за формулою:



де Z₁, Z₂ - приведені витрати одиниці продукції до і після впровадження нової техніки, грн;

N_р - річний обсяг виробництва продукції після впровадження нової вимірювальної техніки.

Маємо:

де С₁, С₂ - собівартість одиниці продукції до і після впровадження нової вимірювальної техніки;

К₁, К₂ - питомі капітальні вкладення у виробничі фонди до і після початку використання нової вимірювальної техніки.

При розрахунках беремо до уваги, що нормативний коефіцієнт В_н = 0,15. Собівартість одиниці продукції в наведеній формулі є сумою витрат, що змінюються, а не цехова або фабрично-заводська, і тим більше оптова ціна підприємства. Отже, якщо із застосуванням запропонованої нової вимірювальної техніки змінюються і витрати (на матеріали - С_м, заробітну плату - С_з, електроенергію - С_е тощо), то собівартість буде сумою відповідних статей витрат:

Розрахунок приведених витрат за варіантами, пов'язаними з виробництвом та експлуатацією нових видів вимірювальної техніки, дає можливість достовірно визначити річний економічний ефект. Найбільш ефективним буде той варіант нової вимірювальної техніки. Із впровадженням якого буде досягнуто мінімальних сум витрат на виробництво того чи іншого пристрою, для виготовлення якого впроваджуються нові методи чи засоби нової техніки, чим буде забезпечено економію на цих витратах.

На аналізованому підприємстві показник річної економічної ефективності по цеху №1 становить:

Е = ((84 - 75) - 0,15 (31011-29400)) х 2300 = - 534980.

По цеху №2: Е = ((65-63) - 0,15 (3445-3420)) х 3200 = - 5600.

По цеху№3: Е = ((140-135) - 0,15 (41200-37560) х 1655 = - 89355.

Якщо впровадження нової вимірювальної техніки не потребує нових капіталовкладень, тобто К1 = К2 = 0, то економічну ефективність можна обчислити за формулою:

Так вираховується економічна ефективність впровадження нової вимірювальної техніки, наприклад, де використовуються спеціалізовані пристрої для потреб виробничого контролю, коли одні типи ЗВТ змінюються більш ефективними і дешевими, впровадження яких не потребує додаткових капіталовкладень.

Аналогічним методом розраховується також економічна ефективність від впровадження стандартизації, тобто співставленням витрат до і після введення нових стандартів.

У міжнародній практиці, як загальні вказівки щодо МЗ лабораторій МС, використовуються вимоги стандарту ISO 10012-1:1992 «Вимоги до забезпечення якості вимірювального обладнання. Частина 1. Система метрологічної відповідності вимірювального обладнання».

В цьому стандарті встановлені основні характеристики щодо використовуваної постачальником системи підтвердження свого вимірювального обладнання. Він поширюється на лабораторії, які використовують систему якості згідно до настанови ISO/IEC 25:1990, в т.ч. на калібрувальні лабораторії, постачальників продукції та послуг, які використовують систему якості, що передбачає застосування результатів вимірювань для доказу відповідності продукції та послуг встановленим вимогам, інші організації які використовують результати вимірювань як доказ відповідності встановленим вимогам.

Метрологічним підтвердженням відповідності ЗВТ є сукупність операцій для підтвердження того, що це ЗВТ відповідає вимогам при його використанні за призначенням. Воно, серед іншого, передбачає калібрування та необхідне юстування або ремонт з подальшим повторним калібруванням, а також усі необхідні види пломбування та етикетування. Вимірювальним обладнанням є усі ЗВТ, СЗ. допоміжні пристрої з Інструкціями (рекомендаціями), які необхідні для виконання вимірювань. У стандарті розглядається лише те вимірювальне обладнання, що використовується при випробуваннях і контролі.