Інноваційна діяльність і її регулювання на Україні

2

Вміст

1. Основні законодавчі документи, що регулюють інноваційну діяльність в Укр.

2. Поняття інновація, ін.діяльність, ін.проект, парітет.ін.проект,ін.п-во,ін.інф-ра

3. Закономірності сучасної глобалізації

4. Теорія «довгих хвиль» Кондратьєва.

5. Динаміка технологічних укладів.

6. Класифікація інновацій.

7. Етапи інноваційного процесу

8.Іннов.політика підприємств в плановій та ринковій системах господарювання

9. Порядок розробки ін.проекту, «дерева цілей», «дерева робіт»

10. Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства

11. Види ефектів від інноваційної діяльності

12. Показники ефективності інноваційних проектів

13. Ризик фінансування інноваційного проекту

14. Ефект від виходу інноваційних технологій на зовнішній ринок

15. Стимулювання попиту на інноваційні товари

16. Класифікація поведінки споживачів на ринку

17.Поняття «техніко-технологічної бази підприємства»

18. Складові техніко-технологічної бази підприємства.

19. Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства

20.Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

21. Показники, що характеризують види реконструкції

22. Види та форми управління інноваційною діяльністю

23. Організаційні форми інноваційних структур

24. Визначення та сутнісна характеристика моніторингу інноваційних проектів

25. Технології оцінки виконання проекту

26. Принципи та елементи сітьового планування

27. Види та параметри сітьових моделей та порядок їх побудови

28. Поняття, сутність, принципи та правове забезпечення системи фінансування

29. Організаційні форми фінансування інноваційної діяльності

30. Напрямки, мета та методи державного регулювання інноваційної діяльності

31. Поняття та форми стимулювання інноваційної діяльності

32. Сутність та економічна природа категорії „інформація”

33. Захист інтересів України в інноваційній сфері

1. Основні законодавчі документи, що регулюють інноваційну діяльність в Укр.

На сьогодні iнновацiйна дiяльнiсть в Україні регламентується Законом України ”Про iнновацiйну дiяльнiсть” вiд 4 липня 2002 р. № 40-ІV; Законом України “Про пріоритетнi напрями iнновацiйної дiяльностi в Українi” вiд 16 сiчня 2003 р. № 433-ІV; постановою Верховної Ради України “Про концепцiю науково - технологiчного та iнновацiйного розвитку України” вiд 13 липня 1999 р. № 916-ХІV; постановою Кабiнету Мiнiстрiв України “Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах пiдприємств, що мають стратегiчне значення для економiки та безпеки держави, iнновацiйне iнвестування яких здiйснюватиметься за рахунок частини коштiв, отриманих вiд приватизацiї державного майна, розподiлу й використання цих коштiв” вiд 26 листопада 2003 р. № 1839; постановою Кабiнету Мiнiстрiв України “Про затвердження Державної програми прогнозування науково - технiчного та iнновацiйного розвитку на 2004 - 2006 роки” вiд 25 серпня 2004 р. № 1086, а також іншими нормативними актами. У роздiлi 4.1 “Удосконалення структури економiки на основi iнновацiйної моделi розвитку” програми дiяльностi Кабінету Мiнiстрiв України “Послiдовнiсть. Ефективнiсть. Відповідальність.” передбачено такi завдання, як “активiзацiя структурної перебудови економiки, створення умов для сталого економiчного зростання на базi iнновацiйного оновлення, пiдвищення конкурентоспроможностi вироб-ництва, розвиток економіки, що базується на знаннях” [3].

2. Поняття інновація, ін.діяльність, ін.проект, парітет.ін.проект,ін.п-во,ін.інф-ра

Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність” вживаються терміни в такому значені: інновації Ї новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністратив-ного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва й (або) соціальної сфери;

інноваційна діяльність Ї діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг;

інноваційний продукт Ї результат науково-дослідної й (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом "Про інноваційну діяльність";

інноваційний проект Ї комплект документів, що визначає процедуру й комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного проекту й (або) інноваційної продукції;

пріоритетний інноваційний проект Ї інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України;

інноваційне підприємство (інноваційний центр, техно-парк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) Ї підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє й реалізує інноваційні продукт і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції й (або) послуг;

інноваційна інфраструктура Ї сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

3. Закономірності сучасної глобалізації

В наш час економіка різних країн та регіонів набуває все більшої взаємозалежності через зростання обміну інформацією, переміщень товарів, послуг і капіталу. Згідно термінології Фергана Броделя, такий процес перетворення ряду відособлених світогосподарств на світову економіку є сучасною глобалізацією, яка розвивається згідно закономірностей.

Найважливіший елемент глобалізації Ї поглиблення міжнародного поділу праці.

Безпосередня основа глобалізації Ї формування світового ринку товарів, послуг, технологій, капіталу й робочої сили (базову інфраструктуру глобалізації утворила всесвітня інформаційна мережа Інтернет, розроблена у 1931 році).

Соціальні наслідки глобалізації:

- зміна ціннісних орієнтацій у сім'ї призвели до різкого зниження числа народжень;

- зростають масштаби міграції;

- відбуваються зрушення в структурі зайнятості;

- іншим стає зміст праці у зв'язку з більшим ступенем автоматизації.

5. Динаміка технологічних укладів

Основоположником інноваційної теорії економічного розвитку був український вчений М. Туган-Барановський. Він у 1894р. дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку. Його послідовник М. Кондратьєв обґрунтував цю думку.

Нерівномірність розвитку ринкової економіки пов'язана з якісними змінами в капіталі та змінами поколінь техніки (технічні цикли), одночасно проходять якісні зміни в робочій силі (утворювальні цикли).

Отже:

1) соціально-економічний розвиток відбувається хвилеподібно, відповідно до теорії "довгих хвиль" Кондратьєва;

2) рівень соціально-економічного розвитку визначається впливом технологічних, соціальних, політичних, культурних та інших чинників;

3) рушійною силою розвитку країни є рівень технологіч-ного та інформаційного розвитку.

І.Ліпсиць і А.Нещадін визначають, що цикли науково-технічної революції мають протяжність приблизно 50 років.

Відомо 6 технологічних хвиль:

1) 1780-1844-1851р.р. (нові технології в текстильній про-мисловості, використання енергії води);

2) 1844-1851-1890-1896р.р. (розвиток залізничного тран-спорту та механічного виробництва на основі парового двигуна);

3) 1890-1914-1920р.р. (використання електричної енергії, розвиток важкого машинобудування, радіозв'язок, телеграф, автомобіль, літаки);

4) та 5) 1920р.р. Ї нинішній час;

6) сьогодення Ї майбутнє. Технології 6 технологічного укладу - це біотехнології. В економічно розвинених країнах розвиток економіки перерозподілено з 4 до 5 технологічного укладу (в Україні 5 уклад Ї в оборонній промисловості).

Рис.1.3. Динаміка технологічних укладів

6. Класифікація інновацій

Важливими характеристиками інновації є її новизна (науково-технічний аспект) та комерційний успіх (економічний аспект), які тісно взаємопов'язані.

Інновацією для конкретного підприємства може бути різка зміна продуктивності праці, якості продукції, поява нового продукту. При цьому велике значення має швидкість змін. Різкий скачок характеризує саме інновацію.

Важливим етапом аналізу інновацій є їх класифікація за певними ознаками.

Класифікація нововведень:

1. За ступенем радикальності :

- радикальні (піонерні, базові, наукові);

- ординарні (винаходи, нові технічні рішення).

2. За характером застосування:

- продуктові;-технологічні;- соціальні;- комплексні;- ринкові.

3. За стимулом появи (джерелом):

- нововведення, спричинені розвитком науки і техніки;

- потребами виробництва й ринку.

4. За роллю у відтворювальному процесі:

- реактивні або споживчі (реакція фірми на нововведення конкурентів, яка забезпечує виживання);

- стратегічні (розробка нового процесу, при якому ефективність досягаєть-ся з меншими затратами для досягнення конкурентноздатності в перспективі).

5. За масштабом (комплексністю):

- складні (синтетичні);- прості.

6. Для кого є нововведеннями:

- для виробника і споживача;

- для суспільства в цілому;

- для ринку.

7. 7. За роллю в процесі виробництва:

- основні (створюють нові ринки або є базою для нових технологій);

- додаткові (розширюють ринки або розвивають існуючі технології).

8. За рівнем управління:

- народногосподарські;- галузеві;- територіальні;- первинної ланки управління.

9. За термінами виконання:

- 20 років і більше;- 15-20 років;- 5-10 років;- до 5 років.

10. За призначенням, спрямовані на:

- ефективність реалізації;- ефективність виробництва;- покращення умов праці;- підвищення якості продукції.

11. За результативністю:

- упроваджені й повністю використані;- упроваджені й мало використані;- не впроваджені.

12. Залежно від розміру:

- виявлення нових місць застосування (підвищує ефективність у 10-100 й більше раз;

- використання нових принципів функціонування (підвищує ефективність у 2- 10 раз;

- створення нових конструктивних рішень (підвищує ефективність на 5-10%);

- розрахунок оптимізації параметрів (підвищує ефективність на 2-5%).

7. Етапи інноваційного процесу

Інноваційний процес - процес послідовного перетворення ідеї на товар. Інноваційний процес може бути розглянутий:

Інноваційна діяльність характеризується великим рівнем помилок та ризику на всіх етапах інноваційного процесу. Згідно статистичних даних:

32% - “смертності” інновацій сталися із-за невдалої оцінки потреб ринку;

23% - із-за технічних причин;

14% - із-за високої ціни нового продукту;

13% - із-за невдалої світової політики;

10% - із-за несвоєчасного початку продажу нового продукту;

8% - із-за протидій конкурентів.

Інноваційний процес можна представити сукупністю етапів, результативність котрих відображається кривою “смертності” інновацій (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Етапи розробки інноваційного проекту(крива смертності інновацій)

Перший етап інноваційного процесу (генерація ідей) - це пошук можливостей створення нового товару, продукту. Другий етап - відбір ідей. Якщо ціль попереднього етапу це збір найбільшої кількості ідей, то ціль цього етапу - відняти непотрібні ідеї. Третій етап - розробка задуму та його перевірка. Задача цього етапу - це розробка вибраних ідей відповідно до товарних задумок (товар представлений у вигляді ескізів, зображень). Четвертий етап - етап економічного аналізу, який дозволяє ліквідувати комерційно неефективні варіанти. Заснований на прогнозуванні збуту, витрат, прибутку, капіталовкладень. Результат цього етапу - макети. П'ятий етап - розробка товару. Найбільш тривалий у часі та маючий найбільшу вартість. Ціллю якого є вирішення технічних та маркетингових задач: конструкція виробу, його упаковка, марка, ринкова позиція, перевірка ставлення до товару споживачів. Шостий етап - пробний маркетинг - це реалізація невеликої кількості товару в одному або декількох регіонах, та спостереження за його реалізацією. Мета - перевірка маркетингових позицій. Сьомий етап - комерційна реалізація товару - це повномасштабне виробництво та комплексне маркетингове забезпечення. Мета - вирішення питання своєчасності випуску, місця випуску, масштабу, транспортні питання. Рой Ройсвелл виявив декілька поколінь моделей інноваційного процесу:

1. Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу (1950 - середина 1960 р.р.). Це простий лінійно-послідовний процес, при якому ставлення до ринку було лише як до споживача результатів технічної активності виробництва.

2. Кінець 1960 - початок 1970 р.р. - це та сама лінійно-послідовна модель, але із значною важливістю ринку, на потреби якого реагують наукові розробки.

3. Початок 1970-х - середина 1980-х р.р. - сполучена модель, яка є комбінацією першого й другого поколінь з акцентом на зв'язки технологічних можливостей і потреб ринку. Середина 1980-х р.р. - сьогодення. Це японська модель передового досвіду, яка характеризується паралельною діяльністю груп фахівців, які діють у декількох напрямках, що прискорює реалізацію інноваційного проекту. Сьогодення - майбутнє. Це модель стратегічних мереж, яка полягає у встановленні стратегічних зв'язків за допомогою обчислювальної техніки та інформатики.

8.Іннов.політика підприємств в плановій та ринковій системах господарювання

'' інноваційна політика '' - це наука й система практичного регулювання (управління) нововведеннями в суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.

Предметом дослідження інноваційної політики підприємства є підприємницька діяльність упровадження нововведень у виробничі процеси.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень.

На рівні фірми розробляється інноваційна політика фірми (підприємства), що являє собою визначення керівництвом підприємства та його науково-технічними підрозділами мети інноваційної стратегії й механізмів підтримки пріоритетних інноваційних програм і проектів підприємства.

У плановій економіці пріоритетом в інноваційній діяльності держави був розвиток стратегічних галузей промисловості. Інноваційна політика підприємства в цілому повністю визначалася інноваційною політикою держави й реалізувала її.

Інноваційна політика підприємства в плановій та ринкових системах господарюв.

Планування на підприємстві	Соціалістичне державне планування	Ринкова економіка
	Повністю залежне, спрямоване на реалізацію державного плану	У більшості випадків самостійне
У т.ч. інноваційна політика	Реалізує інноваційні програми держави	Орієнтується на державну інноваційну політику, враховує власні інтереси й можливості, а також потреби ринку

Особливість інноваційної діяльності в ринкових умовах полягає передусім в орієнтації на попит споживача.

За умов конкуренції сильні позиції матиме підприємство, яке гнучко реагує на потреби ринку й спроможне задовольнити нову потребу.

9. Порядок розробки ін.проекту, «дерева цілей», «дерева робіт»

Порядок розробки інноваційної політики підприємства можна представити таким чином (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Порядок розробки інноваційної політики підприємства

Інструментом при розробці проекту служить ''дерево цілей'', яке становить ієрархічну систему, що має ряд рівнів, на котрих розташовані послідовно визначені цілі, які потребують реалізації.

При цьому цілі кожного наступного рівня повинні забезпечити реалізацію цілей попереднього рівня (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Дерево цілей

Побудоване дерево цілей трансформується в ієрархічну структуру та називається ''дерево робіт'' (рис. 4.5).

В управлінні інноваційним проектом планування займає центральне місце. Планування (програмування) - це інтегрування вибраних рішень в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу чи віддалену перспективу. Головна ціль планування - інтеграція усіх учасників проекту задля виконання комплексу робіт, що забезпечують досягнення кінцевих результатів проекту.

Рис. 4.5. ''Дерево робіт''

Розробка інноваційного проекту завершується підготовкою та оформленням проектної документації.

10. Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства

Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства - це метод дослідження результативності інноваційної діяльності за даними обліку, звітності та іншої техніко-економічної інформації.

Тому економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства повинен охоплювати усі сторони роботи підприємства, порівнюючи результати після впровадження інновацій з показниками до їх впровадження. Також необхідно визначити ефективність вкладених інвестицій в інноваційну діяльність і термін їх окупності.

Незалежно від того, на вдосконалення яких процесів чи виду діяльності була спрямована інновація, у всіх випадках повинна зростати ефективність діяльності й підприємство повинно отримати кошти на покриття витрат, пов'язаних з інновацією.

Ефективність інвестицій, вкладених в інновації, визначається за формулою:

Еінв =р/інв.

А термін окупності - за наступною формулою:

Ток.=інв/,

де Еінв - коефіцієнт ефективності інвестицій, вкладених в інновації;

Ток - термін окупності;

інв - сума вкладених інвестицій;

р - приріст прибутку від упровадження у виробництво відповідного нововведення (інновації).

11. Види ефектів від інноваційної діяльності

Ефективність - це відносна величина, яка вимірюється показниками: індекс рентабельності, облікова норма рентабельності, внутрішня норма рентабельності, ефективність використання власного й запозиченого капіталу, бюджетна ефективність.

У дослідженнях пропонується враховувати шість видів ефектів: економічний, науково-технічний, фінансовий, ресурсний, соціальний та екологічний (рис. 9.2) [1].



Рис. 9.2. Види ефектів від інноваційної діяльності

Економічний ефект:

Е_Т = ,

де _Т - коефіціент дисконтування.

Р_Т, В_Т - вартісна оцінка результатів та витрат на інноваційну діяльність за розрахунковий період.

Науково-технічний ефект оцінюється показниками:

- підвищенням науково-технічного рівня виробництва та підвищенням організаційного рівня виробництва й праці;

- можливим масштабом застосування;

- ступенем імовірності успіху;

- кількістю зареєстрованих охоронних документів (патентів, ноу-хау, ліцензій);

- збільшенням частки нових інформаційних технологій;

- збільшенням частки нових технологічних процесів;

- підвищенням рівня автоматизації й роботизації виробництва.

Податковий ефект виявляється в економії готівкових коштів господарюючого суб'єкта завдяки комплексу податкових та інших пільг:

- пільги з податку на прибуток (оподаткування в розмірі 50% від діючої ставки прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, створених відповідно до Закону "Про інноваційну діяльність");

- звільнення від земельного податку вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту;

- інноваційні підприємства сплачують земельний податок із ставкою в розмірі 50% від діючої ставки оподаткування.

Соціальний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

- змінами кількості робочих місць на об'єктах, де впроваджуються інновації;

- покращенням умов праці робітників;

- приростом доходів персоналу фірми;

- змінами в структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, у т.ч. змінами чисельності працівників, зокрема жінок, різної кваліфікації, та тих, що потребують її підвищення;

- змінами в стані здоров'я працівників об`єкта, що визначаються за допомогою рівня витрат, пов'язаних з виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров'я;

- збільшенням тривалості вільного часу населення тощо.

Ресурсний ефект відображає вплив інновацій на обсяг виробництва й споживання того чи іншого виду ресурсів. Він виявляється у вивільненні ресурсів на підприємстві, у т. ч. матеріальних, трудових, фінансових. Цей показник виникає внаслідок появи нової техніки, технології, раціоналізаторських пропозицій, тобто тісно пов`язаний з науково-технічним ефектом інноваційної діяльності. Ресурсний ефект, як правило, може бути оцінений у вартісному виразі й повністю входити до складу економічного ефекту.

Ресурсний ефект може бути відображений показниками покращення використання ресурсів:

-зростанням продуктивності праці (або зменшенням трудомісткості);

-зростанням фондовіддачі основних засобів (або зменшенням матеріаломісткості);

-зростанням матеріаловіддачі (або зменшенням матеріаломісткості);

-прискоренням оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів тощо.

Екологічний ефект характеризує вплив інноваційної діяльності суб'єктів господарювання на довкілля.

Створення складних технологічних систем призводить до значного збільшення техногенного навантаження та екологічного ризику. Особливої актуальності в екологічній оцінці інновацій набуває їхня екологічна безпека.

Екологічний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

-зменшенням забруднення атмосфери, землі, води шкідливими компонентами;

- зменшенням кількості відходів виробництва;

- підвищенням ергономічності виробництва (зниженням рівня шуму, вібрації, електромагнітного поля тощо);

- покращенням екологічності продукції;

- зниженням сум штрафів за порушення екологічного законодавства й нормативних документів.

12. Показники ефективності інноваційних проектів

1) Чиста дисконтована (теперішня) вартість (ЧДВ):

ЧДВ = -К + , грн.,

де ГП₁, ГП₂… ГП_т - очікувані грошові потоки в кожний із років періоду реалізації проекту, грн.

Грошовий потік - це сума чистого доходу підприємства та амортизаційних відрахувань.

Ставка дисконту (R) - це процентна ставка, що характеризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор.

Як ставка дисконтування може бути прийнята середня кредитна або депозитна ставка, індивідуальна норма доходності інвестицій із урахуванням ризику, рівня інфляції, інші альтернативні норми доходності інвестицій.

Рішення про прийнятність інвестиційного проекту може бути позитивним у тому випадку, коли ЧДВ>0.

2) Індекс дохідності (I_Д):

I_Д = .

За умови різночасності здійснення капіталовкладень їх треба також приводити до теперішньої вартості.

3) Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) - це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими

Тобто ЧДВ=0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийняту для підприємства.

4) Період окупності інвестицій (Т_ок):

Т_ок = , років,

де- середньорічна величина грошового потоку за певний період, грн. Для короткострокових інвестицій період вимірюється в місяцях, для довгострокових - у роках.

Всі розглянуті показники тісно пов'язані між собою, тому для довгострокової оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій їх слід використовувати комплексно.

5) Норма прибутку на акціонерний капітал:

R= *100%,

6) Норма прибутку:

R = ,

7) Коефіцієнт фінансової автономності проекта:

К_фа = ,

8) Коефіцієнт поточної ліквідності:

К_п = ,

13. Ризик фінансування інноваційного проекту

Ризик інвестицій на фінансовому ринку оцінюють фінансові менеджери. І на основі такої оцінки, при прийнятті рішень щодо фінансування інноваційного проекту, інвестор закладає рівень ризику як надбавку до норми прибутку.

Виходячи з високого рівня ризику інноваційних проектів, значно зростає ціна науково-дослідницьких робіт, які у світі є надзвичайно високовартісними.

З метою техніко-економічного обгрунтування нової техніки, тривалий час використовувався підхід, що ґрунтувався на критерії мінімуму наведених витрат. Мінімум наведених витрат В_і визначається за формулою:

,

де С_і -- витрати виробництва (собівартість варіанта);

Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

К_і - інвестиції по даному варіанту.

Інвестування в ринковій економіці пов'язане зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим більша тривалість періоду окупності вкладень: за цей час можуть змінитися кон'юнктура ринку і ціни; з'являться нові технології і вироби, що швидко знецінить попередні інвестиції.

Термін окупності (Т₀) використовується тоді, коли немає впевненості в тому, що інноваційні заходи будуть реалізовані, і тому власник коштів не ризикує вкладати інвестиції на довгий термін. Термін окупності розраховується за формулою:

Т₀ = К / Д,

де К - початкові інвестиції в інновації;

Д - щорічні грошові доходи.

Підприємець завжди ризикує, коли вкладає гроші в розвиток науки і техніки. Однак, якщо добре вивчити всі фактори ризику, точно спрогнозувати розвиток ситуації, то додаткові прибутки при успішній реалізації проекту компенсують всі витрати, у тому числі психологічні, пов'язані з ризиком. Адже підприємство в результаті впровадження інновацій отримує додаткові ринкові переваги.

Щоб оцінити ризикованість інноваційного проекту, необхідно проаналізувати можливі види ризиків, які поділяються на технічні та комерційні.

- Технічні ризики пов'язані з імовірністю від'ємних результатів НДР, недосягненням певних технічних параметрів у процесі конструкторської чи технологічної підготовки виробництва, виникненням при використанні нових технологій і продуктів, проблем, які неможливо вирішити за сучасних умов розвитку науки і техніки. Комерційні ризики можуть виникати на кожній стадії реалізації інноваційного проекту. Найчастіше їх спричиняють: хибний прогноз ринкової кон'юнктури, неадекватна оцінка (переоцінка) значимості та можливості комерціалізації власних ідей дослідниками, неефективність обраного джерела фінансування, невчасне виконання окремих етапів проектів, хибна оцінка часу, необхідного для освоєння та реалізації новації, недостатня увага до маркетингової діяльності, помилки в ціноутворенні.

Кожний ризик може бути кількісно визначений через імовірність небажаного результату й «ціни ризику», під якою розуміємо вартість втрачених доходів внаслідок імовірності небажаного результату. За Ф. Олсеном, ціни ризику (ЦР) можна визначити наступним чином:

ЦР = П - П^*,

де П - прибуток, що планується без врахування ризику;

П* - імовірний прибуток з врахуванням даного виду ризику.

14. Ефект від виходу інноваційних технологій на зовнішній ринок

Результати інноваційної діяльності фірми на внутрішньому та зовнішньому ринках можуть бути представлені у вигляді передачі науково-технічних знань та досвіду, нових технологій або нових послуг. Передача технологій може здійснюватись як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні. Для авторитету фірми та її персоналу важливим є вихід на зовнішній ліцензійний ринок.

Ліцензійна торгівля з'явилася порівняно недавно й становить собою основну форму міжнародної торгівлі інноваціями. Вона охоплює угоди з ноу-хау, з патентами на винаходи та іншими результатами інтелектуальної діяльності. Швидкий розвиток ліцензійних операцій визначається їх високою прибутковістю і тим, що ці операції менш ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.

Інноваційна технологія є специфічним товаром світового ринку, її розглядають з урахуванням:

- споживчої вартості;

- праці з відтворення;

- процесу споживання технологічних знань.

На використання технології впливають темпи її старіння й швидкість поширення, що зумовлює втрату додаткового прибутку ліцензіата. Виходячи з наведеного, формується ціна на ліцензію.

Одним з важливих показників якості науково-технічних розробок є їхня експортна конкурентноздатність (Е_к), що визначається за формулою:

,

де N_п.з. - кількість заявок на патенти, поданих за кордоном;

N_з.в. - кількість заявок на патенти, поданих в межах країни.

Якщо кількість закордонних заявок національних фірм значно перевищує кількість заявок, поданих в межах країни, то це свідчить про відставання рівня науково-технічних рішень у даній країні. Це виключає закордонне патентування частини національних винаходів.

15. Стимулювання попиту на інноваційні товари

Для формування й стимулювання попиту на інновації потрібно розглянути мотиви споживання нових товарів (рис. 3.4).

Тип мотивації	Приклад мотивів споживання
Раціональні мотиви	Якість
	Економічність
	Експлуатаційні параметри
	. . .
Емоційні мотиви	Унікальні властивості (наприклад, найвища точність обробки деталей металорізального верстата)
	Стиль життя (вживати лише натуральні продукти)
	Відчуття страху (наприклад, якщо не придбати фільтр для питної води, то може утворитися каміння в нирках)
	Відчуття провини (наприклад, придбання товарів, які виробляють інваліди)
	. . .
Моральні мотиви	Збереження природного середовища (екологічність товару)
	Відчуття патріотизму( купуй вітчизняне)
	. . .

Рис. 3.4. Мотиви споживання нових товарів

Для стимулювання попиту на інноваційні товари застосовують:

-рекламу - це всі платні форми неособистого представлення й просування товарів на ринку від імені відомого підприємства чи організації [9];

-пропаганду (пабліситі) - спрямована на розповсюдження позитивної інформації про товари та їх виробників;

-паблік рілейшнз - система підтримки зв'язків із суспільством: пресою, органами влади різних рівнів, суспільними організаціями;

-особистий продаж - формується під час особистих контактів продавця і покупця.

Для стимулювання попиту, окрім заходів комплексу маркетингового стимулювання, застосовують цінові методи:

- стратегія низьких цін;

- стратегія договірних цін;

- стратегія встановлення низької ціни на один із взаємодоповнюючих товарів.

16. Класифікація поведінки споживачів на ринку

Розрізняють внутрішні і зовнішні фактори мотивації споживання інновацій:

До зовнішніх факторів мотивації можна віднести:

- оформлення товару;- товарну марку;- маркування товару;- упаковку;- форму та матеріал товару;- колір;- шрифт повідомлень, написів на упаковці товарів;- рекламні повідомлення;- припродажний сервіс;- післяпродажний сервіс.

До внутрішніх факторів мотивації відносять внутрішні спонукальні мотиви поведінки споживачів на ринку.

Як одна із складових чинника впливу на попит інноваційної продукції є поведінка споживачів на ринку, яку можна класифікувати:

1. За здатністю адаптації до нових товарів:

- суперноватори (активно купують нове);

- новатори (купують нове, але попередньо обмірковують);

- помірковані (приймають нове, але пасивні);

- консерватори (нове сприймають повільно, зберігають існуючі традиції);

- суперконсерватори (активні противники всіх нововве-день).

2. За стилем життя й мотивацією поведінки:

- спонукані нестатком - обмежені у фінансових ресурсах. Поділяються на:

а) борці за виживання - знедолені, живуть в убогості, рівень освіти низький;

б) борці з нестатком - прагнуть вирватися з убогості.

3. Спонукані зовні - життя їх наче постійна відповідь на зовнішні питання. Це:

а) люди з вираженим почуттям незалежності до середнього класу

б) люди з прагненням до переваги, готові до боротьби - прагнуть піднятися на вищий рівень соціального статусу, наблизитися до верхівки середнього классу в) люди, що прагнуть досягти якомога більшого - серед них лідери бізнесу, висококваліфіковані професіонали, високопосадові урядовці. Це багаті люди.

4. Спонукані зсередини - вони завжди керують власними, а не запозиченими цінностями, що пов'язано з їх рисами характеру.

- Я - це - я - близькі за стилем життя до категорії людей із зовнішньою мотивацією. У них як власні цінності, так і запозичені зовні;

- люди, що спираються на особистий досвід - вони спираються лише на цінності, здобуті власним досвідом, тому їх приваблює екзотика, дивні явища, садівництво; соціально свідомі й відповідальні люди - для них система життєвих цінностей базується на глобальних філософських узагальненнях, мислять вони космічними категоріями, почувають себе відповідальними за все, що відбувається навколо. Для більшості з них притаман. простий спосіб життя, хоча можуть бути дуже багатими

5. Інтегровані - поєднують цінності, породженні мотивацією зовні й зсередини. Рідкісна категорія, але найбільш розвинута в психологічному відношенні.

17. Поняття «техніко-технологічної бази підприємства»

Техніко-технологічна база підприємства - це сукупність спеціалізованих знарядь, предметів та засобів праці, за допомогою яких виготовляються певні види однорідної продукції або ж надаються послуги, що задовольняють однорідні потреби. Технологія - спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного споживання, який складається з окремих послідовних або одночасних процесів (технологічного ланцюжка), на яких ґрунтується виробництво. Як економічна категорія, техніко-технологічна база підприємства - це, насамперед, частина виробничого капіталу, матеріалізована в будівлях, спорудах, машинах, в устаткуванні та в інших засобах праці, які багаторазово застосовуються у виробництві й переносять свою вартість на готовий продукт частково і поступово. Їх називають основними засобами й включають до складу необоротних активів підприємства. Вони пов`язані з предметами праці, його організацією й технологією. Отже, технічна складова техніко-технологічної бази підприємства є лише частиною його виробничого потенціалу (рис.5.1), однак найбільш активною її частиною (до цієї складової входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередньо участь у реалізації виробничих технологій). А основна частина технічної складової техніко-технологічної бази підприємства - це виробнича система машин. Тому належне формування техніко-технологічної бази підприємства будується на раціональній побудові виробничої системи машин, її постійному вдосконаленні на основі інноваційних перетворень.

Рис. 5.1. Складові техніко-технологічної бази підприємства

18. Складові техніко-технологічної бази підприємства

Першою складовою техніко-технологічної є Система машин - це найбільш завершена форма розвитку техніки, що характеризується кількісною й якісною сукупністю функціонально взаємозв'язаних і співвідносних за техніко-економічними параметрами засобів праці, які діють в рамках замкнутого технологічного способу виробництва й мають властивості цілісності та стійкості.

Характерні риси виробничої системи машин:

- різнорідні, але взаємодоповнюючі елементи по реалізації цільової функції;

- призначені для задоволення суспільних потреб;

- дотримання відповідних співвідношень за техніко-експлуатаційними параметрами;

- цілісність.

Другою складовою техніко-технологічної бази підприємства є її технологічна складова - технологія (або технології) виготовлення підприємством його основної продукції. Знаряддя, засоби та предмети праці правомірно розглядати як компоненти технології, однак найбільш значимим компонентом є процес, за допомогою якого матеріали та інші виробничі ресурси перетворюються в готову продукцію.

Розрізняють три технологічні способи виробництва:

1) оснований на ручній праці;

2) оснований на машинній праці;

3) оснований на автоматизованій праці.

19. Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства

Ще й досі не існує загальновизнаної методики оцінки техніко-технологічної бази підприємства. На практиці використовують показники, які відображають стан та розвиток основних фондів, існуючі технології та організацію виробництва.

Серед показників, що відображають стан і розвиток основних фондів, можна виділити наступні: - вартість основних фондів;

- їх стан і рух (введення, оновлення, вибуття, ліквідації та відповідні їм коефіцієнти). Вартість основних виробничих фондів на кінець періоду:

В_к=В_п+В_вв-В_виб ,

де В_п - вартість основних фондів на початок періоду;

В_вв - вартість основних фондів, введених за даний період;

В_виб - вартість основних фондів, що вибули за даний період.

Стан і рух основних фондів можна описати системою показників:

- коефіцієнт введення:

К_вв=В_вв/В_к ,

де В_к - вартість основних фондів на кінець періоду;

- коефіцієнт оновлення:

К_о=В_нов/В_к,

де В_нов - вартість нових основних фондів;

- коефіцієнт вибуття:

К_виб=В_виб/В_п;

- коефіцієнт ліквідації:

К_л=В_л/В_п,

де В_л - вартість ліквідованих основних фондів.

Для оцінки стану ОФ використовують також показники зносу й придатності ОФ, які є відношенням відповідно зносу й залишкової вартості останніх до повної вартості наявних основних фондів.

Найбільш загальні показники, що відображають стан основних фондів, і показники техніко-технологічної бази підприємства мають наступний вигляд:

фондоозброєність праці:

Ф_о=S_сер/Ч_сп;

S_сер= S_поч+ S_вв- S_вив,

де S_сер - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

S_поч - вартість основних виробничих фондів на початок року;

S_вв - вартість введених протягом року основних виробничих фондів;

Т_вв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

S_вив - вартість виведених з експлуатації основних виробничих фондів протягом року;

Т_вив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних ф;

Ч_сп - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу.

фондовіддача:

Ф_в=,

де Q - обсяг виготовленої за рік продукції на підприємстві;

- фондомісткість - показник, який є зворотним до фондовіддачі й вказує на потребу в основному капіталі (основних фондів) на одиницю виробленої продукції:

Ф_м=.

20.Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

До технічного переозброєння відноситься комплекс заходів по підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й автоматизації, по модернізації й заміні застарілого та фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним.

Реконструкція діючого обладнання - це здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання, перевлаштування виробництва без побудови нових і розширення діючих основних цехів, однак з побудовою, при необхідності, нових і розширенням діючих допоміжних та обслуговуючих підрозділів.

Найважливішими ознаками реконструкції діючих підприємств є:

- заміна морально застарілого та фізично зношеного обладнання;

- механізація та автоматизація виробничих процесів;

- будівництво об'єктів для заміни ліквідованих.

Цільове призначення реконструкції полягає перш за все в нарощуванні потужностей для збільшення випуску продукції належної якості на більш досконалій техніко-технологічній базі. Приріст виробничих потужностей підприємства при цьому досягається в більш короткі терміни, без розширення виробничих площ і з меншими затратами інвестиційних ресурсів.

У залежності від цілей реконструкції вона поділяється на такі найважливіші види:

перший - реконструкція, спрямована на підвищення технічного рівня виробництва, однак без зміни асортименту й обсягу випуску продукції;

другий - реконструкція, що передбачає як підвищення технічного рівня виробництва, так і збільшення обсягу випуску продукції (нарощування виробничих потужностей підприємства);

третій - реконструкція, що призводить до зміни виробничого профілю (спеціалізації) підприємства або до підвищення якості й розширення асортименту продукції;

четвертий - реконструкція, метою якої є поліпшення соціальних умов трудової діяльності.

21. Показники, що характеризують види реконструкції

У залежності від обсягу виконуваних робіт реконструкція класифікується:

- мала: коефіцієнт оновлення основних фондів менший 0,2;

- середня: коефіцієнт оновлення основних фондів від 0,2 до 0,4;

- повна: коефіцієнт оновлення основних фондів понад 0,4.

Показники, що характеризують види реконструкції

Види реконструкції	Коефіцієнт вибуття основних фондів (Кв)	Коефіцієнт оновлення основних фондів (Ко)
Мала	0,1 ? Кв ? 0,2	0,1 ? Ко ? 0,2
Середня	0,21 ? Кв ? 0,3	0,21 ? Ко ? 0,4
Повна	0,31 ? Кв ? 0,5	0,41 ? Ко? 0,6

Залежно від потрібного для свого здійснення обсягу капіталовкладень та їх спрямування мала, середня й повна реконструкції характеризуються таким чином:

- мала (або часткова) реконструкція характеризується невеликими капіталовкладеннями, спрямованими в основному на заміну морально й фізично застарілих засобів праці (як правило, в основному виробництві) та на несуттєве перепланування діючих будівель і споруд;

- середня реконструкція пов'язана зі значними (однак меншими ніж при повній реконструкції) капіталовкладеннями, спрямованими на збільшення основних виробничих фондів основного й допоміжного виробництва підприємства, комплексну механізацію й автоматизацію виробничих процесів, значне перепланування існуючих будівель і споруд;

- повна (або комплексна) реконструкція потребує спрямування великих капіталовкладень на корінне оновлення засобів праці та удосконалення технологічних процесів. При незначному збільшенні (у разі потреби в цьому) існуючих виробничих площ регулюються (заново встановлюються або відновлюються) необхідні пропорції між основним виробництвом та допоміжними й обслуговуючими підрозділами.

Залежно від масштабів оновлення активної частини ОВФ можуть бути виділені три види технічного переозброєння виробництва:

- при малому технічному переозброєнні проводиться модернізація діючої техніки, заміна невеликої частини застарілого обладнання, у виробництво впроваджується невелика кількість нового обладнання. Мале технічне переозброєння характеризується коефіцієнтом вибуття до 0,2 і коефіцієнтом оновлення від 0,1 до 0,3. Коефіцієнт оновлення, як правило, повинен перевищувати коефіцієнт вибуття;

- при середньому технічному переозброєнні проводиться механізація й автоматизація процесу виробництва, впроваджується прогресивне обладнання. Коефіцієнт вибуття при цьому знаходиться в межах від 0,2 до 0,4, а коефіцієнт оновлення - від 0,3 до 0,5;

- при повному технічному переозброєнні проводиться комплексне оновлення переважної частини парку обладнання, що, звичайно, зумовлюється високою фізичною й моральною зношеністю обладнання або переходом на принципово нову технологію виготовлення продукції. При цьому коефіцієнт вибуття складає від 0,4 до 0,6, а коефіцієнт оновлення - від 0,5 до 0,7.

22. Види та форми управління інноваційною діяльністю

Управління інноваційною діяльністю - це сукупність взаємопов'язаних процесів планування, організації, реалізації, мотивації, контролю та корегування, які забезпечують досягнення цілей інноваційної діяльності. Управління інноваційною діяльністю є складовою частиною загальної системи управління підприємством та одним із факторів підвищення конкурентноздатності підприємства.

Управління реалізацією інноваційних проектів здійснюєть-ся в різних рганізаційних формах :

- лінійно - програмній;

- координаційній;

- матричній;

- проектному управлінні.

Лінійно - програмна форма управління найбільш традиційна. Її зміст у формуванні одного органу управління (комітета управління, робочої комісії і т.д.) і в підпорядкованості йому всіх учасників реалізації проекту.

Координаційна форма характерна тим, що головний орган управління передає частину своєї функції найбільш активному учаснику, залишаючи за собою право прийняття вирішальних рішень. Найбільш гнучка, проста та адаптивна. Використовується при управлінні реалізацією комплексних, мало пов'язаних між собою проектів різних масштабів.

Матрична форма управління базується не тільки на створенні головної організації з координаційно - управлінськими функціями, але вона наділена ще й повноваженнями по розподілу та контролю за ресурсами, корегуванні оперативних планів. Використовується при управлінні комплексно - взаємозв'язаними проектами.

Проектне управління найбільш ефективна форма при вирішенні проблемних задач, пов'язаних із змінами в реалізації проекту. При такій структурі управління для вирішення конкретної інноваційної задачі формується спеціальна робоча група (команда) на термін вирішення проблеми.

23. Організаційні форми інноваційних структур

Розвиток засад організаційних структур для реалізації нововведень передбачено Законами України: „ Про наукову і науково-технічну діяльність”, „Концепцією науково-технічного та інноваційного розвитку України”.

Основною метою створення таких структур є:

- тісне зближення наукового й освітянського потенціалу того чи іншого регіону з матеріально-технічною базою промисловості;

- скорочення тривалості інноваційного циклу;

- забезпечення вирівнювання науково-технологічного та інноваційного розвитку ;

- активізація малого інноваційного бізнесу.

Технопарк - науково-виробничий комплекс, до якого входить дослідницький центр і прилегла до нього компактна виробнича база, у якій на умовах оренди розміщуються нові наукомісткі фірми.У ролі дослідницького центру може виступати вищий навчальний заклад. Технопарк - це завод, сировиною якого є інтелект, знання, а готовою продукцією - наукомісткі фірми та технології.

Інноваційний бізнес-інкубатор - це будівля або декілька будівель, де на обмежений термін на правах оренди розміщуються новостворені малі інноваційні підприємства - клієнти, яким на пільгових умовах надаються фінансові, матеріально-технічні та інформаційні послуги для комерціалізації результатів наукових досліджень і винаходів та передачі їх на ринок інноваційної продукції

Бізнес-інкубатори займаються розвитком незалежних суб'єктів господарювання, а не виробництвом конкретної товарної продукції.

Технополіс - це науково-виробничий комплекс з розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування й житловим комплексом, що охоплює територію окремого міста. У його економіці головну роль відіграють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології й підприємства, заплановані на застосуванні цих технологій. Якщо виходить за межі міста й утворює регіон, то це носить назву науково-промислової агломерації.

Значно поширюються на Заході мережеві виробничі структури - кластери (спільна наукова база та широка участь підприємницьких структур, що активно сприяють інноваціям). Для кластерів характерна добровільність участі її членів, хоча є відповідальність за виробничі зобов'язання.

Кластер - це агломерація фірм і їх постачальників, що дозволяє створити локально - сконцентрований ринок праці.

М.Портер дає наступне визначення: “кластери - це зосередження в географічному районі взаємопов'язаних підприємств і установ у межах окремої галузі”. Кластери охоплюють велику кількість різного роду підприємницьких структур, важливих для конкурентної боротьби - постачальників спеціального обладнання, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, додаткових продуктів тощо. На Заході, крім цього, вони також включають у себе урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, дослідження й технічну підтримку. Факти свідчать, що навіть у розвинутих країнах стосунки між державою й бізнесом не завжди доброзичливі. Саме в таких випадках кластери виступають у ролі панацеї. Подібний досвід є досить доречним для “новоспечених” українських бізнесменів, адже кожен із них самотужки захищає власний бізнес не лише від конкурентів, але й нерідко від невиважених законодавчих рішень. Перший крок до запровадження цієї концепції в нашій державі - це Програма “Поділля Перший”, яка розпочала свою діяльність у 1998 році в Хмельницьку.