Розроблення нової системи управління потенціалом підприємства згідно з визначеною концепцією її вдосконалення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Управління потенціалом підприємства”

на тему “Розроблення нової системи управління потенціалом підприємства згідно з визначеною концепцією її вдосконалення”

Суми - 2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття «потенціал», його суть і основні риси

2. Причини і фактори що впливають на формування, ефективне використання і управління потенціалом підприємства

3. Система управління потенціалом підприємства

3.1 Аналіз ефективності використання виробничих ресурсів СДЛгО «Сумиліс»

3.2 Аналіз персоналу Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

3.3 Аналіз фінансових результатів діяльності Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

4. Розроблення нової системи управління потенціалом Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

У процесі формування ринкових відносин складаються об'єктивні передумови вирішення однієї з важливих народногосподарських проблем України - раціонального використання ресурсно-виробничого потенціалу. Це пояснюється тим, що з одного боку, відбувається постійне зростання потреб у сировинних ресурсах, а їх запаси в Україні обмежені, а з іншого - в умовах ринку набагато чіткіше виявляється вплив закону вартості.

На сьогоднішній день у країнах з розвинутою ринковою економікою нагромаджено позитивний досвід ефективного використання ресурсно-виробничого потенціалу, а також його інтенсифікація. В Україні формування ринкових відносин перебуває в початковій стадії. В зв'язку з цим надзвичайно актуальною є проблема пошуку резервів підвищення ефективності використання ресурсно-виробничого потенціалу з урахуванням перспектив економічної реформи в країні.

Метою курсової роботи стало розроблення нової системи управління потенціалом підприємства.

Виходячи з поставленої мети були поставлені наступні завдання:

дати визначення терміну «потенціал», його суть і основні риси;

визначити причини і фактори, що впливають на формування, ефективне використання і управління потенціалом підприємства;

розробити систему управління потенціалом підприємства.

Об'єктом дослідження було обрано Сумське державне лісогосподарське обєднання «Сумиліс».

1. Поняття «потенціал», його суть і основні риси

Досліджуючи економічні аспекти функціонування народного господарства, різних галузей, окремого підприємства - як основної ланки економічної системи країни, доцільно звернути увагу на таке поняття як «ресурсно-виробничий потенціал». Його сутність випливає з наступних положень.

Термін «потенціал» (від лат. potentia - сила) в економічній теорії має досить широкі аспекти використання і трактується як запаси, засоби, джерела, які є в наявності і можуть дути використані (приведені в дію для досягнення певної мети).

Дослідження, повязані із визначенням потенціалу будь-якої виробничо-господарської системи (або підсистеми), передбачають необхідність встановлення її мети і механізмів її досягнення.

Діяльність підприємства в основному спрямоване на забезпечення двох груп завдань: забезпечення соціальних функцій відтворення, отримання прибутку, збереження і примноження національного багатсва; здійснення виробничо-господарских функцій з метою раціонального використання ресурсів, виробництва промислової продукції, товарів народного споживання, надання послуг тощо.

В науковій літературі одним з перших поняття ресурсно-виробничий-потенціал використав А.І. Анчишкін, він говорив, що «ресурсно-виробничий потенціал народного господарства характеризують виробничі ресурси, їх обсяг, структура, технічний рівень і якість...» [2]. Включивши в його набір ресурси, які в процесі виробництва приймають форму факторів виробництва. При цьому під виробничими ресурсами він розуміє засоби виробництва, трудові ресурси, а також природні ресурси, залучені в економічну сферу. Кожний дослідник обґрунтовує сутність термінології стосовно рівня завдань і напрямків використання результатів досліджень у практиці господарювання. Така ситуація, по-перше, вимагає уточнення термінології в кожному конкретному дослідженні, по-друге, ускладнює процеси порівняння результатів різних авторів, оскільки кожен з них визначає їх зміст.

Аналізуючи поняття «ресурсно-виробничий потенціал» серед економістів існують різні точки зору, одні під виробничим потенціалом розуміють лише обсяг ресурсного потенціалу інші основні виробничі фонди. Звідси не зрозуміло, які ж саме основні фонди слід включити у виробничий потенціал. Це в свою чергу створює незручності при визначенні критерію ефективності використання виробничого потенціалу.

Ресурсний підхід до концепції виробничого потенціалу отримав достатньо широке розповсюдження серед науковців. Сьогодні виділяється дві «ресурсні» позиції. Перша - ресурсно-виробничий потенціал являє собою сукупність ресурсів без врахування їх взаємозвязків і участі в процесі виробництва [1]. Так, Л.І. Абалкін рахує, що потенціал є узагальнена характеристика ресурсів. Як «кількість і якість ресурсів, які є в наявності в тій чи іншій господарській системі» - розуміє ресурсно-виробничий потенціал (РВП) І.І. Лукінов. На думку Д.А. Черникова, РВП характеризується «сукупністю ресурсів без врахування реальних взаємозвязків, які складаються в процесі виробництва».

Особливістю другої ресурсної позиції є трактування РВП як сукупності, ресурсів, які здатні виробляти певну кількість матеріальних благ, наприклад, Е.Б. Фігурнов рахує, що ресурсно-виробничий потенціал «характеризує ресурси виробництва, кількісні і якісні їх параметри, які визначають максимальні можливості суспільства по випуску матеріальних благ в кожний даний момент». На думку Д.К. Шевченко, РВП являє собою «сукупність виробничих ресурсів, обєднаних в процесі виробництва, які мають потенційні можливості в області виробництва матеріальних благ і послуг».

Поряд з ресурсним підходом до визначення суті ресурсно-виробничого потенціалу в літературі зустрічаються і інші дефініції. Так Ю.Ю. Донець, до виробничого потенціалу включає виробничі фонди і кваліфіковані кадри спеціалістів. Деякі автори вважають щодо складу виробничого потенціалу повинні входити виробничий апарат, існуюча технологія, природні ресурси, матеріально-сировинні запаси, система комунікацій, техніка, організація і система одержання, переробки і переміщення інформації. невідємними елементами виробничого потенціалу, стверджують вони, є науково-технічний потенціал, і кадри виробничої сфери, я також їх кваліфікація і загальна підготовка [9].

Дехто вважає що таке визначення економічного потенціалу досить широке, оскільки включає значну кількість показників - складових виробничого потенціалу, що утруднює їх систематизацію і практичну оцінку рівня використання [17].

Заслуговує на увагу точка зору тих авторів. Які вважають складовими виробничого потенціалу основні й оборотні виробничі фонди, тобто основний й обіговий капітал, а також трудовий потенціал.

Аналіз вище викладених точок зору дає змогу нам визначити ресурсно-виробничий потенціал як сукупність зваємозвязаних складових: ресурсно-сировинного і виробничого потенціалу, що спрямовані на досягнення ефективного функціонування виробничо-господарської структури. Кількісні і якісні параметри цих потенціалів, а також їх інтеграція визначають виробничу здатність господарської одиниці. Однак ресурсно-виробничий потенціал, визначаючи можливість випуску матеріальних благ і послуг, не може служити мірою корисного ефекту.

Ресурсно-виробничий потенціал може слугувати характеристикою як самих крупних систем (народного господарства, галузі), так і малих, локальних (обєднання, підприємства). Але при цьому РВП любої із задекларованих підсистем не функціонує ізольовано, замкнуто. Спостерігається процес взаємопроникнення потенціалів «обмін» їх окремими складовими частинами, що призводить до збільшення ресурсно-виробничого потенціалу кожної підсистеми.

Одним з таких потенціалів є економічний потенціал, який характеризується ще й кількістю трудових ресурсів та якістю їх підготовки, величиною виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, виробничою спроможністю господарства та рівнем продуктивності сільськогосподарських угідь, розвитком галузей невиробничої сфери, досягненнями науки і техніки, ресурсами розвіданих корисних копалин, станом здоровя населення. Економічний потенціал є, таким чином, узагальнюючим показником, що характеризує нагромаджені відтворені ресурси.

Роль і значення ресурсно-виробничого потенціалу підприємства в суспільному виробництві не залишаються незмінними. Так, по мірі прискорення науково-технічного прогресу РВП підприємств все більше націлюється на відтворення матеріально-технічної бази на якісно новій основі, яка втілює в себе останні досягнення науки і техніки.

Таким чином, виробничий потенціал підприємства являє собою матеріальні передумови прискорення науково-технічного прогресу. Між ним і виробничим потенціалом існує безпосередній звязок - чим вище техніко-економічний рівень елементів потенціалу і степінь їх використання, тим сильніша матеріально-технічна база НТП.

Ресурсно-виробничий потенціал підприємства являє собою систему, яка складається з багатьох елементів, які виконують різні функції в процесі випуску продукції. Тому йому властиві риси притаманні любій системі.

Перша з них - цілісність. Вона означає, що елементи потенціала служать загальній цілі, яка стоїть перед системою. Цілісність потенціала забезпечується реалізацією в процесі управління його формуванню і використанню слідуючих принципів: загальності і єдності цільової функції для ресурсно-виробничого потенціалу і для кожного елемента; загальності критерія єфективності функціонування і розвитку елементів виробничого потенціалу вцілому.

Так, якщо перед підприємствами стоять завдання підвищення ефективності виробництва і переходу на переважно інтенсивні методи господарювання, то в першу чергу інтенсивно і ефективно повинен використовуватись їх ресурсно-виробничий потенціал. А цього можливо досягнути тільки тоді, коли з такою ж ступінню напруженості і результативності буде використовуватись кожен елемент потенціалу. Поряд з цим характерна особливість цілісної системи заключається в тому, що властивості і особливості її породжують аналогічні властивості і особливості системи в цілому.

Другою характерною рисою потенціалу підприємства є складність. Вона виявляється перш за все в наявності декількох складових елементів, кожний з яких представляє собою сукупність окремих частин, які включають с свою чергу, більш менші частинки ресурсно-виробничого потенціалу. Таким чином, виробничо-ресурсний потенціал підприємства являє собою сукупність великої кількості первинних частинок.

Іншою ознакою складності являється те, що зміна, які виникають в якому-небудь одному елементі РВП, викликають зміну в інших його елементах. Ще однією ознакою складності є наявність в системі зворотніх матеріально-речових і інформаційних звязків між елементами потенціалу.

В якості третьої характерної особливості потенціалу слід відмітити взаємозамінність, альтернативність його елементів. Так збільшення маси основних фондів при одночасному підвищенні рівня їх автоматизації значно зменшує такий елемент виробничого потенціалу, як робоча сила.

Четвертою характеристикою РВП потенціалу являється взаємозвязок і взаємодія його елементів. Він представляє собою загальний економічний закон відповідності між основними елементами виробничих сил суспільства. Іншими словами, між речовими, особистими і нематеріальними факторами виробництва існує обєктивно обумовлений кількісний і якісний взаємозвязок, виражений мірою їх відповідності.

Наявність в потенціалі підприємства такої характеристики, як взаємозвязок і взаємодія елементів, визначає особливості методології його дослідження - ні один з елементів потенціалу не може бути достатньо вивчений і зрозумілий без обліку їх взаємодії між собою.

Пятою характерною ознакою можна назвати його гнучкість. Вона свідчить про можливості переорієнтації виробничої системи на випуск нової продукції, використання інших видів матеріалів, без докорінної зміни її матеріально-технічної бази. Вимоги до підвищення гнучкості виробничого потенціалу зумовлюються посиленням нестабільності ринкової ситуації, зростанням коливання обєму і структури попиту, різким прискоренням темпів НТП в виробництві.

Необхідно відмітити ще одну рису потенціалу - потужність. Вона являє собою кількісну оцінку ресурсно-виробничої здатності потенціалу підприємства (обєднання). Потужність потенціалу, будучи обєктивно визначеною, показує місце конкретного господарського підрозділу в галузевому і народногосподарському потенціалах. Вона служить також важливим звязуючим елементом між ресурсним, виробничим, науково-технічним і економічним потенціалом підприємства і суспільства в цілому. В цьому заклечається особлива роль даної характеристики.

Одним із головних аспектів дослідження є питання, що повязані зі здійсненням виробничо-господарської діяльності, спрямована на збереження ресурсного потенціалу і його раціонального використання. Основним критерієм оцінки такої діяльності може виступати показник, що характеризує рівень використання виробничого потенціалу галузі. Залежно від рівня і мети досліджень ресурсно-виробничий потенціал може поділятися за рівнями управління, включаючи галузевий, регіональний, виробничо-господарської структури (обєднання, підприємство) і за видами ресурсів: трудовий, кадровий, сировинно-матеріальний, технічний, фінансовий, економічний тощо.

Формування економічного потенціалу зумовлюється найрізноманітнішими факторами та умовами: прискоренням розвитку науково-технічного прогресу, покращенням використання засобів виробництва, ростом та ступенем використання трудового потенціалу, розвіданням корисних копалин, поліпшенням розташування продуктивних сил на території, динамічною зміною економіки загалом - впровадження ринкових методів господарювання, роздержавленням окремих виробничих ланок народного господарства, можливістю виходу на міжнародний ринок, розвитком міжнародної економічної інтеграції та ін. Особливістю впливу цих факторів на економічний потенціал є те, що кожен з них торкається не всього потенціалу, а окремих його складових. У звязку з цим новий, більш високий, рівень економічного потенціалу формується як інтегрований результат потенційних економічних можливостей всіх його внутрішніх складових елементів.

Отже, економічний потенціал є узагальнюючим показником, який характеризує рівень економічного розвитку і органічно поєднує в собі природні, виробничі, науково-технічні та культурні потреби усього суспільства чи регіону.

Оцінка потенціалу завжди підпорядкована певній меті, вирішенню якого-небудь конкретного завдання. Оцінювач має добре знати це завдання, заради якого здійснюється оцінка, щоб правильно вибрати потрібний методичний інструментарій.

Потреби в оцінці вартості всього майнового комплексу підприємства виникають і випадках: куплі - продажу акцій підприємства на ринку цінних паперів; куплі - продажі частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю; продажі підприємства повністю на аукціоні або конкурсі при процедурі банкрутства або при приватизації державного підприємства; передачі всього підприємства в оренду; реорганізації або ліквідації підприємства; здійснення інвестиційного проекту підприємства; одержання кредиту під заклад всього майна підприємства.

Оцінка вартості нерухомого майна підприємства здійснюється з метою: продажу якої-небудь частини нерухомості підприємства; одержання кредиту під заклад якої-небудь частини нерухомості підприємства; страхування нерухомого майна підприємства; визначення бази оподаткування для нарахування податку на майно; переоцінки основних засобів; оформлення будь-якої частини нерухомості підприємства як внеску в статутний капітал іншого новостворюваного підприємства; оцінки вартості нерухомого майна підприємства при розробці бізнес - плану по реалізації якого-небудь інвестиційного проекту; оцінки вартості нерухомого майна підприємства як проміжного етапу в загальній оцінці вартості підприємства при використанні затратного підходу.

Оцінка вартості машин і обладнання проводиться при: продажу деяких машин, одиниць обладнання, приладів та остатків; оформленні закладу під частину рухомого майна для одержання кредиту; страхуванні рухомого майна підприємства; передачі машин і обладнання в оперативну оренду; організації лізингу машин і обладнання; визначенні бази оподаткування для основних засобів при нарахуванні податку на майно; оформленні яких-небудь машин і агрегатів об'єднання як вклад в статутний капітал іншого підприємства; при розробці бізнес-плану для реалізації якого-небудь інвестиційного проекту; проміжному етапі в загальній оцінці вартості підприємства.

2. Причини і фактори що впливають на формування, ефективне використання і управління потенціалом підприємства

До основних причин і факторів що зумовлюють перегляд існуючих принципів управління потенціалом слід віднести наступні.

По-перше, кардинальна зміна економічних відносин України з іншими країнами і насамперед з Росією, як основним постачальником ресурсів. У розвязанні цієї проблеми можна визначити три основні напрямки:

за рахунок збільшення обємів ввозу сировини із зарубіжних країн;

на засадах впровадження більш прогресивної техніки і технології переробки;

на засадах більш інтенсивного ведення робіт, поліпшення стану виробництва і збільшення обсягів заготівель.

Кожний з перелічених напрямків може бути ефективно реалізований у конкретній економічній ситуації. Так, збільшення обсягів ввозу сировини з інших країн можливе при наявності фінансових ресурсів. Ситуація, що склалася останнім часом на підприємствах, свідчить про те, що більшість з них неплатоспроможні. Отже, розвязання проблеми потребує підвищення ефективності господарювання.

Реалізація другого напрямку може забезпечити суттєвий результат у задоволенні потреб людей у високоякісній і високоефективній продукції. Пріоритетними напрямками слід вважати випуск високоякісної продукції на основі впровадження нових ресурсозберігаючих технологій.

Третій напрям передбачає застосування інтенсивних форм ведення господарства на засадах впровадження прогресивних технологій, максимального використання всіх компонентів заготівельної сировини.

Лібералізація цін на продукцію, сировинно-матеріальні та енергетичні ресурси. Цей напрям реформування економіки призвів, як відомо, до кардинальних змін в системі ціноутворення, наблизивши принципи її формування до вимог ринкової економіки. Однак ситуація, яка характеризується дефіцитністю на сировинних і товарних ринках, відсутністю конкуренції між виробниками, формами власності, непідготовленістю державних структур до приватизації, призвела до необґрунтованого зростання цін. Таким чином розглядаючи лібералізацію цін як фактор сприяння розвитку ринкових відносин у національній економіці, необхідно звернути увагу на складні й суперечливі результати цих процесів. У господарстві лібералізація цін на сировинні ресурси вимагає перегляду цілої низки положень щодо оцінки ефективності напрямків їх використання в народному господарстві.

Через недосконалість процесів переробки сировинних ресурсів значна частина їх потрапляє у відходи, що вимагає додаткових витрат на їх переробку і спричинює низький рівень ефективності їх використання. Розробку технологій більш ефективного використання всіх компонентів слід вважати реальним і важливим резервом задоволення потреб підприємства сировинними ресурсами. В умовах старої системи господарювання централізовано встановлюваний низький рівень цін на відходи породжував незацікавленість виробників у повному використанні всіх компонентів сировинних ресурсів. Нова економічна ситуація, що сформувалася в економіці України, докорінно змінює мотивацію ефективності використання всіх видів ресурсів і відходів. Однак практична реалізація цього напрямку потребує перегляду відомих положень щодо оцінки економічної доступності використання відходів.

Старіння основних фондів і засобів праці, необхідність оновлення виробничих процесів на засадах впровадження нових прогресивних технологій ведення господарства, збереження і використання сировинних ресурсів. Розвязання такої проблеми набуває особливої актуальності в теперішній час. Як відомо, розрив єдиного народногосподарського комплексу колишнього Союзу призвів до того що, в Україні практично відсутні виробники і постачальники виробничих засобів устаткування для багатьох галузей народного господарства. Така ситуація вимагає нових рішень. Одне з них - це ефективне збереження на підприємствах наявної техніки, дотримання технології. Водночас потребують вирішення питання, повязані з економічною оцінкою наявного виробничого потенціалу, вивченням потреб у прогресивних засобах виробництва на перспективу, встановленням можливих фінансових джерел для їх закупівлі і найбільш вигідних для вітчизняних умов і форм, методів купівлі і ринків продажу.

Зміна форм власності. Поки що не вироблено чіткої концепції щодо розвитку недержавних структур. Чинне законодавство з питань приватизації не відповідає реальній ситуації. Поза тим здійснення процесів роздержавлення і приватизації належить до особливо складних проблем у теоретичному і методологічному плані, потребує глибоких досліджень і ретельних розрахунків не тільки економічних результатів, але і соціальних наслідків.

Загострення соціальних проблем, спричинених зниженням життєвого рівня основних верств населення, спадом виробництва, кризовими явищами в фінансово-банківській системі. Розвязання соціальних потреб має спрямованість на збереження наявного виробничо-господарського, науково-технічного, трудового потенціалу.

Розглянуті вище групи факторів, що впливають на розвиток підприємства, не тільки тісно повязані між собою, але й впливають одна на одну, змінюючи при цьому результати функціонування структур. Вивчення таких процесів потребує використання сучасних методів економічних досліджень. Найбільш доцільним у розвязанні таких проблем, на нашу думку, слід вважати системний програмно-цільовий підхід, що дає змогу визначити основні цілі функціонування підприємства, склад факторів і умов, що впливають на досягнення поставленої мети, пріоритетність напрямків, виходячи з реальних фінансово-економічних і ресурсних можливостей підприємства.

3. Система управління потенціалом підприємства

3.1 Аналіз ефективності використання виробничих ресурсів СДЛгО «Сумиліс»

Аналіз стану, руху та забезпеченості підприємства основними фондами.

1. Структура основних фондів, це питома вага активної і пасивної частини ОФ.

Питома вага активної частини це співвідношення вартості активної частини ОФак, до загальної вартості ОФзаг:

Уак = ОФак : ОФзаг. (3.1)

2003 р. Уак = (42831 : 64855)100 = 66%.

2004 р. Уак = (44602 : 66996)100 = 66.6%;

Як бачимо частка активної частини ОФ значна, що е позитивним моментом. Спостерігається слабка тенденція до збільшення частки активної частини ОФ (на 0,6%).

Пасивна частка ОФ складає відповідно:

в 2003 р. - 34%

в 2004 р. - 33.4%.

2. Рух основних фондів характеризується кофіцієнтами оновлення (Конв.), коофіцієнтом вибуття (Квиб.), коофіцієнтом приросту ОФ (Кприр.).

а) коофіцієнт оновлення:

Конв. = вар. ОФ введених : вар. ОФ на кін. року; (2.15)

2003 р. Конв. = 3189 : 64855 = 0,05;

2004 р. Конв. = 3496 : 66996 = 0,052.

Таблиця 3.1 Наявність та рух основних фондів у 2003 році (тис. грн)

Найменування показника	Залишок на початок року	Надійшло за рік	Вибуло за рік	Залишок на кінець року
1. Основні фонди Знос основновних фондів Балансова вартість ОФ Незавершене виробництво Активні ОФ Пасивні ОФ	63748 17802 45946 760 41436 22312	3189 3373 -184 3193 2497 692	2082 1445 637 3151 1102 980	64855 19730 45125 802 42831 22024

б) коефіцієнт вибуття:

Квиб. = вар. ОФ виведених : вар. ОФ на поч. року; (3.2)

2003 р. Квиб. = 2082 : 63748 = 0,033;

2004 р. Квиб. = 1355 : 6485 = 0,021.

в) коефіцієнт приросту ОФ:

Кприр. = (ОФ введені - ОФ виведені) : ОФ на кін. року; (3.3)

2003 р. Кприр. = (3189-2082) : 64855 = 0,017;

2004 р. Кприр. = (3496-1355) : 66996 = 0,031.

Коефіцієнт приросту ОФ за період з 2003 по 2004 роки в обєднанні виріс майже в 2 рази, що свідчить про позитивну тенденцію в оновленні ОФ.

Таблиця 3.2 Наявність та рух основних фондів у 2004 році (тис. грн)

Найменування показника	Залишок на початок року	Надійшло за рік	Вибуло за рік	Залишок на кінець року
1. Основні фонди Знос основновних фондів Балансова вартість ОФ Незавершене виробництво Активні ОФ Активні ОФ	64855 19727 45125 802 42831 22024	3496 1628 1868 2438 2567 929	1355 1099 256 2433 796 559	66996 20256 46737 807 44602 22394

3. Забезпеченість підприємства основними фондами характеризується показниками фондоозброєності (Фозб.), технічної озброєності (Тозб.), фондовіддачі (Фвід.):

а) фондоозброєність:

Фозб. = серед.річна вартість ОФ : середньооблікова чис.персоналу

2003 р. Фозб. = 64312 : 6631 = 9,7 грн;

2004 р. Фозб. = 65836 : 6434 = 10,23 грн.

Вартість основних фондів, що припадає на одного працюючого зросла на 0,53 грн, в основному за рахунок збільшення вартості ОФ.

б) технічна озброеність:

Тозб. = сер. річна варт. Активних ОФ : середньооблікову чисельність робітників основної діяльності (3.4)

2003 р Тозб. = 42831 : 6098 = 7,02 грн.

2004 р Тозб. = 44602 : 6010 = 7,42 грн;

Технічна озброєність працівників основної діяльності в 2004 році зросла на 0,4 грн. в порівнянні з 2003 роком. Це спричинено в основному збільшенням вартості активної частини ОФ за рахунок оновлення ОФ.

в) фондовіддача - це кількість продукції яка припадає на одиницю основних фондів (1грн). Чим вищий цей показник тим ефективніше фикористовується ОФ.

Фвід. = обсяг продукції : сер. річну варт. ОФ (3.5)

2003 р. Фвід. = 26072000 : 64312 = 405,40 грн;

2004 р. Фвід. = 20308000 : 65836 = 308,46 грн.

Фондовіддача за період аналізу знизилась на 96,94 грн, або на 23,9%, за рахунок зниження випуску продукції на 53640 тис. грн.

В загальному обєднання «Сумиліс» забезпечене основними фондами добре, забезпеченість зростає завдяки продуманій системі оновлення ОФ в основному оновлення стосується активної частини ОФ на це спрямовуються значні кошти, так в 2003 році на вдосконалення і розвиток виробництва було витрачено 708 тис.грн, а в 2004 році 952 тис. грн. За останній період значно знизилась фондовіддача ОФ що є негативним явищем, і потребує перегляду позиції щодо зменшення випуску товарної продукції.

3.2 Аналіз персоналу Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

Персонал - це сукупність постійних працівників, що мають професійну підготовку та мають досвід практичної роботи.

Проводячи аналіз персоналу обєднання «Сумиліс» ми в першу чергу аналізуємо чисельність персоналу. Так середньооблікова чисельність штатних працівників в обєднанні складала в 2003 році 7147 чол., з них працівників основної діяльності 6566 чол., в 2004 році відповідно - 7097 і 6444 чол. (табл. 3.3). Середньооблікова чисельність персоналу, всього, становила в 2003 році 6631 чол., в тому числі працівників основної діяльності 6098 чол., а в 2004 році відповідно 6434 і 6010 чол.

Питома вага працівників основної діяльності в загальній чисельності працюючих:

Уо.д. = прац. основної діяльн. : чис. персоналу (3.6)

2003 р. Уо.д. = (6098 : 6631)100 = 92%;

2004 р. Уо.д. = (6010 : 6434)100 = 93,4%;

Вплив зміни питомої ваги чисельності зайнятих основною діяльністю на продуктивність праці по обєднанню

ППпр. = (Уо.д.ф.- Уо.д.пл.) : Уо.д.пл. (3.7)

ППпр. = (93,4 - 92) : 92 = 0,015%

При збільшенні питомої ваги працівників основної діяльності на 1,4%, продуктивність праці працюючих зросла, при цьому на 0,015%.

Частка фонду оплати праці на кожного працівника визначається шляхом ділення фонду оплати праці (Фоп.пр.) на середньооблікову чисельність штатних працівників (N):

2003 р. Уоп.пр = 8296100 : 7147 = 1160,78 грн;

на місяць Уоп.пр = 1160,78 : 12 = 96,73 грн;

2004 р. Уоп.пр = 8477800 : 7097 = 1194,56 грн;

на місяць Уоп.пр = 1194,56 : 12 = 99,55 грн;

Цей показник в цілому нижчий від середнього по галузі в 2004 році, на 155,44 грн. (середній показник по галузі складає 1350 грн. на одного працюючого).

Таблиця 3.3 Чисельність персоналу і фонд заробітної плати державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

	2003 р.	2004 р.
Показники	Всього	Працівників основної діяльності	Всього	Працівників основної діяльності
Середньооблікова чисельність персоналу (чол.) Фонд оплати праці (тис. грн.) Середньооблікова чисельність штатних працівників (чол.) Робітники Службовці	6631 8296,1 7147	6098 7702 6566 4878 1220*	6434 8477,8 7097	6010 7897,4 6644 4727 1283*

* До службовців відносяться працівники таких професій як: єгері, працівники служби охорони лісу.

Рух робочої сили на підприємстві характеризується коефіцієнтами прийняття (Кприйн.) і коефіцієнтом вибуття (Квиб.):

а) коефіцієнт прийняття характеризує частку прийнятих працівників до загальної чисельності штатних працівників:

Кприйн = Nприйн. : Nштат. (3.8)

2003 р. Кприйн. = 945 : 7147 = 0,13;

2004 р. Кприйн. = 861 : 7097 = 0,12.

б) коефіцієнт вибуття характеризує частку вибулих працівників до загальної чисельності працюючих:

Квиб.= Nвиб. : Nштат. (3.9)

2003 р. Квиб. = 1271 : 7147 = 0,18;

2004 р. Квиб. = 1318 : 7097 = 0,19.

в) коефіцієнт відношення прийнятих і вибулих працівників:

Квід. = Кприйн. : Квиб. (3.10)

2003 р. Квід. = 0,13 : 0,18 = 0,72;

2004 р. Квід. = 0,12 : 0,19 = 0,63;

Коефіцієнт відношення прийнятих і вибулих працівників показав, що фактично чисельність персоналу в 2003 році скоротилося на 28%, в 2004 році на 37%. Значна частина людей звільняється за власним бажанням в 2003 році за власним бажанням звільнилося 85,7% звільнених, внаслідок скорочення 6,1%, природного руху 8,2%, у 2004 році відповідно 83,8%, 7,9% , 9,3% - від загальної чисельності звільнених.

3.3 Аналіз фінансових результатів діяльності Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

Фінансові результати відображають мету стан фінансових ресурсів підприємства, доходність. Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є прибуток. Який визначається шляхом зменшення суми скорегованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат, сплати податку і суми амортизації [3].

Аналізуючи фінансові результати діяльності СДЛгО «Сумиліс» ми бачимо, що в 2003 і 2004 році підприємство працювало зі збитками. Так, в 2003 році збиток склав 441 тис. грн, а в 2004 році ця цифра збільшилась до 1672 тис. грн. (табл 3.4). При цьому валовий доход склав відповідно в 2003 році 28526 тис. грн, в 2004 році він збільшився на 325 тис. грн і становив 28851 тис. грн. Затрати на виробництво реалізованої продукції в 2003 році - 24473 тис. грн, в 2004 році - 24602 тис. грн. (зросли на 0,5%). Балансовий прибуток в 2003 році був 864 тис. грн, в 2004 році - 538 тис. грн (знизився на 38% по відношенню з минулим роком). На основі даних про прибуток і балансу підприємства можна визначити загальну рентабельність обєднання:

Р = П : актив балансу підприємства (3.11)

де: П - прибуток підприємства.

2003 р. Р = -441: 65470 = -0.67 ;

2004 р. Р = -1672 : 65824 = -0,03 ;

Як бачимо, в обох періодах рентабельність відємна, але в 2004 році вона вища на 0,64 ніж в 2003 році.

Прибуток і рентабельність, як основні показники фінансових результатів діяльності підприємства не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції її зміни.

Фінансовий стан залежить від певних фінансових пропорцій.

а) фіксовані активи - сума першого розділу активу балансу:

2003 р. фа = 45988 тис.грн;

2004 р. фа = 47971 тис. грн.

б) поточні активи підприємства включають елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року) і визначаються сумуванням першого і другого розділу активу балансу підприємства:

2003 р. па = 10062 + 9420 = 19482 тис. грн;

2004 р. па = 10095 + 7758 = 17853 тис.грн.

в) боргові зобовязання:

2003 р. Бзоб. = 331+14955 = 15286 тис. грн;

2004 р. Бзоб. = 984 + 15963 = 15947 тис. грн.

Таблиця 3.4 Фінансові результати діяльності СДЛгО «Сумиліс» за 2003-2004 роки (тис. грн)

Найменування показника	2003 р.	2004 р.
	Прибутки	Збитки	Прибутки	Збитки
Виручка від реалізації продукції (товар, робіт, послуг) Податок на додану вартість Акцизний збір Затрати на виробництво реалізованої продукції Комерційні витрати Результати від реалізації Інші операції доходи і витрати Інші позареалізаційні доходи і витрати Усього прибутків і збитків Прибуток та збиток звітного періоду Податок на прибуток Інше використання прибутку Нерозподілений прибуток (нерозподілені збитки) звітного періоду	28526 665 686 336 1667 1291	3343 43 205 24473 311 514 239 50 803 407 366 959 441	28851 541 779 188 1508 1008	3878 71 140 24602 120 501 394 75 970 470 272 1938 1672

г) робочий капітал - це така частка оборотних активів яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобовязань.

2003 р. Рк. = 19482 - 14955 = 4527 тис. грн;

2004 р. Рк. = 17853 - 14963 = 2890 тис. грн.

в) маневреність робочого капіталу (Мрк)

2003 р. Мрк = 10062 : 4527 = 2,2;

2004 р. Мрк = 10095 : 2890 = 3, 49.

г) коефіцієнт покриття (Кп.) характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року. Він показує скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобовязань. Коли Кп 1 - баланс ліквідний, якщо 1 Кп 1,5 - нормальна ліквідність.

2003 р. Кп = 19482 : 14955 = 1,3;

2004 р. Кп = 17853 : 14963 = 1,2.

Обєднання характеризується відносно нормальною ліквідністю.

д) коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість. Це відношення грошових коштів підприємства (ГК) і короткотермінових фінансових вкладень (КФВ) до суми короткотермінових зобовязань (КЗ):

Кал = (ГК+ КФВ) : КЗ (3.12)

Якщо підприємство ліквідне Кал = (0,2-0,35), якщо ж менше 0,2 - ознака неплатоспроможності підприємства.

2003 р. Кал = 169 : 14955 = 0,01;

2004 р. Кал = 241 : 14963 = 0,02.

Аналіз показав, що СДЛгО «Сумиліс» є неплатоспроможним.

Фінансові результати діяльності Сумського державного лісогосподарського обєднання свідчать про кризу яку переживає дане підприємство, спад обсягів виробництва, збитковість лісогосподарської галузі, значне зменшення фінансової державної підтримки, державне регулювання цін на лісопродукцію все це призводить до погіршення фінансового становища обєднання, що потребує терміновий пошук шляхів для виходу з кризового стану.

4. Розроблення нової системи управління потенціалом Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс»

Досвід світової системи господарювання свідчить, що сучасний етап розвитку ринкових відносин у цивілізованих країнах характеризується високим рівнем інтенсифікації та ефективності використання ресурсно-виробничого потенціалу на засадах впровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій. Рівень прогресивності використаних у процесі виробництва сировинно-матеріальних ресурсів, засобів праці, форм її організації, якості продукції є основним критерієм визначення конкурентноздатності виробничо-господарських об'єктів, стабільності їх становища у ринковому середовищі, впровадження їх у зовнішньоекономічні асоціації, компанії та інші угрупування, спрямовані на завоювання міжнародних ринків збуту і підвищення їх ролі в міжнародному розподілі праці.

Для того щоб об'єкти лісового господарства змогли ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки, необхідно вже на першому етапі формування ринкових відносин у галузі переглянути основні методологічні положення, які характеризують стан і ефективність використання ресурсно-виробничого потенціалу лісогосподарського підприємства; визначити сукупність факторів, які впливають на ефективність функціонування лісогосподарських об'єктів, їх пріоритетність у забезпеченні основних перспективних завдань розвитку підприємства.

Розв'язання таких проблем у сучасних умовах передбачає необхідність врахування таких специфічних особливостей, які склались в Україні на етапі становлення ринкової економіки, і впливають на її розвиток загалом і на розвиток лісового господарства зокрема.

Слід зазначити, і досвід це підтверджує, що внаслідок дії одних і тих же факторів у різних економічних ситуаціях виникають не тільки різні результати, а навіть і протилежні. Відомими є факти, коли в країнах з розвиненими ринковими інститутами лібералізація цінпризводить до їх зниження, а в нашій країні - до їх некерованого зростання. Очевидно, що факторами зниження цін слід вважати ступінь насиченості ринку товарами, конкуренцію між виробниками за ринки збуту продукції, вихід на міжнародний ринковий простір, можливість споживачів продукції вибирати найбільш вигідний для себе товар тощо. В Україні лібералізація цін призвела до їх багатократного, а в більшості випадків до їх необґрунтованого зростання практично на всі види товарів.

Причинами, що сприяли підвищенню цін на лісосировинні ресурси, слід вважати: низький рівень забезпечення товарних бірж лісосировинними ресурсами; зміну економічних відносин України з основними постачальниками лісосировинних ресурсів за її межами;загальні процеси зростання цін у країні, значна вартість енергетичних ресурсів, включаючи всі види палива, дефіцит електроенергії.

Дія перелічених причин суттєво змінює ставлення до оцінки ресурсно-виробничого потенціалу лісогосподарського обєднання, вимагає більш ретельних розрахунків у визначенні максимальних можливостей його ефективного використання. Така оцінка є важливою для розв'язання завдань наступного характеру:

1. Забезпечення процесів збереження і примноження лісового фонду Волині з урахуванням можливих негативних наслідків від невпинного зростання цін на лісосировинні ресурси і підвищення їх дефіцитності, тобто коли попит випереджує пропозицію.

2. Визначення напрямів підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу лісового фонду.

3. Підвищення ефективності робіт по раціональному використанню ресурсно-виробничого потенціалу галузі.

Підвищення ефективності процесів збереження і примноження лісів, лісового фонду взагалі передбачає здійснення заходів, спрямованих на садіння лісу, збільшення земель, зайнятих лісовими культурами, підвищення рівня лісистості, покращення якості, структури лісів по породах, віковому складу і т. ін., а також на боротьбу зі шкідниками лісу, захист його від пожеж, хвороб тощо. Здійснення таких заходів фінансує держава, як основний власник лісового фонду, а отже, в її функції входить контроль за їх раціональним використанням, розробка прогресивних нормі нормативів, які визначають рівень ефективності ведення лісогосподарських робіт.

Досягнення поставленої мети значною мірою залежить від прогресивності і технічного рівня засобів праці, які використовуються в лісогосподарських роботах, досконалості технологічних процесів. Технічний рівень виробництва являє собою узагальнену характеристику ступеня розвитку матеріально-речових елементів виробництва - засобів праці, предметів праці, технології та способів їх взаємодії на основі сучасних досягнень науки і техніки.

Проблема підвищення технічного рівня виробництва пов'язана з необхідністю проведення комплексу заходів щодо широкого впровадження передових технологій, високопродуктивних машин та устаткування, автоматизації та механізації виробничих процесів. Ці заходи є об'єктивною передумовою підвищення продуктивності праці, випуску конкурентоспроможної продукції, яка відповідалаб міжнародним стандартам якості, збільшення й обсягів, оновлення номенклатури.

Технічний рівень засобів праці, які використовуються при здійсненні технологій, спрямованих на збереження лісових масивів, значною мірою визначає і забезпечує підвищення їх продуктивності, якісного складу, відновлення корінних насаджень, дедалі ширшезастосування поступових рубок, а також заходів, спрямованих на охорону та захист лісу.

В сучасних умовах важливе значення має орієнтація лісових підприємств на безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісів, що означає такий максимально можливий розмір користування ресурсами лісу при існуючому рівні їх відтворення, який забезпечує невиснажливе лісокористування упродовж всього обороту рубки.

Безперервне і раціональне використання лісів може бути рівномірним і прогресивно зростаючим залежно від масштабів відтворення лісових ресурсів. Для його збереження необхідно як мінімум просте відтворення. Для безперервного невиснажливого і прогресивно зростаючого лісокористування необхідне розширене відтворення в масштабі, який відповідає майбутнім потребам і економічним можливостям в їх задоволенні. Якщо навіть реалізувати програму розширеного відтворення, але порушувати принцип безперервного, невиснажливого і раціонального збереження, то вони будуть виснажуватися і програму не буде здійснено. Даний принцип можливий лише в результаті дотримання балансу між лісокористуванням і відтворенням лісових ресурсів. Порушення збалансованості в бік збільшення використання лісових ресурсів призведе до негативних економічних, соціальних і екологічних наслідків.

В умовах ринкової економіки забезпечення принципів невиснаженості лісових ресурсів, збалансованості в їх використанні не тільки набуває особливої актуальності, але й вимагає нових підходів до розв'язання проблеми. Насамперед повинні бути вирішені питання власності і користування лісовими ресурсами, законодавче встановлені правила раціонального лісокористування. Новий Лісовий кодекс України, прийнятий Урядом, дає змогу вирішувати значну частину питань, пов'язаних з раціональним використанням лісових земель і лісових ресурсів [6].

Комплекс робіт по заготівлі лісу в обєднанні використовує широкий арсенал машин і механізмів, технічний рівень яких не тільки характеризує виробничий потенціал галузі, але й забезпечує ефективність використання лісосировинних ресурсів. Отже, наявність високопродуктивної лісозаготівельної технічної бази можна розглядати як напрям підвищення ефективності й інтенсифікації робіт по лісозаготівлі, включаючи транспортування лісосировинних ресурсів, їх первинну переробку на нижніх лісоскладах. Разом з тим високий технічний рівень техніки і технології на лісозаготівлях є важливою передумовою підвищення ефективності робіт по лісовирощуванню, забезпечення технічного стану лісовозних доріг, більш повного використання лісосічних відходів тощо [15].

Дослідження показують, що за останні роки в обєднанні створено значний технічний потенціал лісозаготівельної техніки. Значна увага приділяється механізації рубок догляду та санітарних рубок, для чого впроваджуються технологічні комплекси для їх механізації.

З метою збереження деревини особлива увага повинна бути приділена технічним засобам заготівлі та транспортування деревини від рубок головного користування.

Створення вітчизняної машинобудівної бази для лісопереробних галузей сприятиме забезпеченню комплексного використання лісосировинних ресурсів, запобіганню захаращеності та «заморожуванню» стиглої деревини в лісах усіх груп та категорій захищеності. Водночас насторожує і привертає увагу той факт, що в умовах економічного реформування значно знизилась можливість лісозаготівельних підприємств у проведенні політики технічного переозброєння підприємства. Машини і устаткування, нагромаджені у виробничих процесах за попередні роки, постійно старіють і не відповідають технічним нормам їх експлуатації. Крім того,погіршується їх надійність і якість продукції. Отже, розв'язання проблеми потребує реальної оцінки машин і устаткування, які використовуються в галузі, визначення потреб відповідно до обсягів робіт по заготівлях лісосировинних ресурсів, атестації робочих місць.

Слід зазначити, що лісоексплуатація як комплекс робіт по заготівлі лісосировинних ресурсів належить до нерентабельних виробництв, коли затрати на заготівлю і транспортування лісосировини перевищували гуртові ціни на лісопродукцію, які встановлювала держава централізовано. На підприємствах, які здійснювали комплекс робіт по вирощуванню ізбереженню лісів, заготівлі лісосировинних ресурсів і їх подальшу переробку на технічну продукцію і товари народного споживання, від'ємна рентабельність лісозаготівельного комплексу робіт перекривається за рахунок більш високорентабельних виробництв.

Умови ринкової економіки диктують інші умови господарювання. На перший план виходять питання, пов'язані із забезпеченням прибутковості роботи всіх ланок господарювання підприємства. Це повністю стосується і організації лісозаготівельних робіт. Отже, важливим напрямом подальшого розвитку цієї галузі слід вважати встановлення обґрунтованих розцінок на здійснення основних робіт по лісоексплуатації.

Важливого значення набувають проблеми забезпечення галузі технічними засобами на перспективу. Досвід показує, що в умовах адміністративно-командної системи господарювання такі питання вирішувались централізовано шляхом розподілу матеріально-технічних засобів по міністерствах, а відтак і по підприємствах. Розвал системи централізованого розподілу і перерозподілу основних засобів, зміна економічних відносин з іншими країнами СНД, Східної Європи, розвиненими капіталістичними країнами вимагають розробки нових механізмів формування технічного потенціалу галузі. Такі механізми, на наш погляд, повинні базуватись на принципах поєднання економічних інтересів держави, як основного власника лісосировинних ресурсів, споживачів лісопродукції і виробників, які здійснюють комплекс робіт по лісозаготівлях.

Лібералізація цін на лісопродукцію, по суті, створює необхідні умови для того, щоб галузь стала рентабельною і забезпечувала необхідний технічний рівень виробництва. Однак сама лібералізація цін не спроможна розв'язати проблеми розвитку галузі, що і підтверджує практика господарювання останніх років. Необхідно, щоб лібералізація цін набирала сили в умовах конкуренції між виробниками. В лісоексплуатації це може бути забезпечено на засадах формування різних форм господарювання, створення недержавних підприємств по заготівлі лісосировинних ресурсів, включаючи малі підприємства, кооперативи, спільні підприємства тощо. Спільні підприємства дають змогу залучати іноземний капітал, прогресивні технології в здійсненні операцій по заготівлі лісосировинних ресурсів. Створення таких підприємств потребує удосконалення економіко-правової основи, включаючи систему оподаткування прибутків вітчизняних і іноземних інвесторів, захист прав власників.

Наведений вище аналіз стану потенціалу Сумського державного лісогосподарського обєднання «Сумиліс» дає змогу сформувати наступні напрями підвищення ефективності й інтенсифікації його використання.

1. У сфері збереження і примноження лісового фонду:встановлення єдиних технологічних норм щодо ведення лісогосподарських робіт у лісах різного відомчого підпорядкування;

збільшення земель лісового фонду обєднання за рахунок підпорядкування лісів радгоспів, колгоспів, залізниць та інших відомств міністерству лісового господарства України;

збільшення обсягів лісонасаджень незалісених земель лісового фонду;

максимальне використання ярів, балок, інших еродованих земель, які придатні для вирощування лісових культур;

збільшення обсягів робіт по підвищенню якості лісових земель, підвищенню якісного складу порід лісових культур;

підвищення контролю за дотриманням принципів невиснаженості лісів при веденні лісогосподарських робіт;

удосконалення форм господарювання в лісогосподарській діяльності на засадах переваг ринкової економіки, введення принципів матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні інтенсифікації та ефективності лісогосподарських робіт і їх економічної відповідальності за результати виконаної роботи.

2. У сфері раціонального використання лісоресурсного потенціалу:

впровадження прогресивних технологій вирощування лісу і збереження лісосировинних ресурсів;

збільшення обсягів лісосировинних ресурсів від рубок догляду, санітарних рубок тощо і включення їх у господарський обіг;

впровадження прогресивних технологій максимального використання зеленої маси при заготівлі лісосировинних ресурсів;

впровадження прогресивних засобів виробництва і техніки для збереження лісів від пожеж, шкідників, хвороб;

впровадження нових форм організації робіт з метою збереження лісосировинних ресурсів.

3. У сфері лісозаготівель:

впровадження механізованої техніки для валки лісу, обрізування гілок, вантажно-розвантажувальних і нижньоскладських робіт;

зниження трудомісткості робіт по заготівлі лісу, підвищення якості лісових доріг; наближення пунктів і осередків переробки лісосічних відходів до місць їх виникнення;

впровадження високоефективної техніки для переробки неділової деревини, хмизу на сировину для виробництва целюлозно-паперової продукції, плитних матеріалів;

впровадження технологій з мінімальними наслідками руйнації лісової підстилки при лісозаготівлях;

впровадження нових форм господарювання на засадах використання переваг ринкової економіки, недержавних форм власності тощо.

Перелічені вище напрями підвищення ефективності використання ресурсно-виробничого потенціалу лісогосподарського комплексу тісно пов'язані між собою і створюють реальну технічну базу для більш ефективного функціонування деревообробних галузей, включаючи лісопилення, деревообробку, лісохімію.

Слід зазначити, що підвищення технічного рівня виробничого потенціалу лісозаготівельної галузі є реальною передумовою для підвищення ефективності роботи галузей і підгалузей, пов'язаних із механічною і хіміко-технологічною переробкою деревини як основного сировинного ресурсу. Кожна з галузей послідовної переробки деревини має свої резерви і особливості більш раціонального використання ресурсів.

У лісопильному виробництві підвищення технічного рівня спрямоване на удосконалення якісної структури продукції, комплексне використання обладнання, механізацію, автоматизацію трудомістких процесів.

Основними напрямами підвищення технічного рівня в лісопиленні є ріст механізації трудомістких процесів торцювання і сортування пиломатеріалів; збільшення частки сухих пиломатеріалів; впровадження нових технологій з обробки пиломатеріалів після сушіння; розширення обсягу та масштабів відвантажування пиломатеріалів у пакетах. Це сприяє вивільненню трудових ресурсів. Механізація процесу розсортування дасть змогу вивільнити 33 робітників на І00 тис. м3 пиломатеріалів. Важливе значення має підвищення рівня концентрації лісопильного виробництва. Низький рівень концентрації та спеціалізації виробництва є причиною нераціонального використання сировини. Незважаючи на значний обсяг виробництва, більшість підприємств, що належать різним міністерствам і відомствам, не дають спеціалізованих об'єктів для лісопиляння; на них відсутні біржі для підготовки сировини, обладнання та допоміжні механізми, що гальмує раціональне використання відходів. Понад половину ліквідних відходів лісопиляння використовується як енергетичне і побутове паливо [14].