Управління ризиками в інноваційній діяльності

Головним методологічним принципом аналізу ризиків є забезпечення порівнянності оцінки ефективності інноваційного проекту й міри його ризику. Не випадково, серед принципів американського менеджменту виділяється теза про те, що "все гарне й чудове щохвилини балансує на тонкій грані між "це небезпечно" й "за це треба боротися", підкреслюючи необхідність керування ризиками на всіх етапах виробничого й інноваційного циклів.

Існує нескінченне число комбінацій факторів, що визначають успішність діяльності, її результативність. Повний аналіз їхніх сполучень не можливий. Тому при прийнятті рішень в області управління ризиками завдання, як правило, спрощують: аналіз зводиться лише до розгляду найбільш можливих або критичних результатів.

Серед методів аналізу ризиків виділяють методи аналогії, бальної оцінки, метод дерева рішень, метод Монте-Карло (статистичних випробувань), експертні методи й інші.

Метод аналогії являє собою розробку стратегії керування ризиком конкретного інноваційного проекту на основі аналізу бази даних про реалізації аналогічних проектів й умов їхньої реалізації. Даний метод дозволяє врахувати можливі помилки, наслідки впливу несприятливих факторів й екстремальні ситуації як джерела потенційного ризику.

Метод аналогії застосовується як на окремих стадіях життєвого циклу проекту, так і по всьому циклу. Часто метод аналогії використовується для розробки сценаріїв реалізації інноваційного проекту.

Метод бальної оцінки ризику - це один з методів експертизи ризику на основі узагальнюючого показника, обумовлений по ряду експертно оцінюваних приватних показників (факторів) ступеня ризику. Він складається з наступних етапів:

1) визначення факторів, що визначають ступінь ризику проекту;

2) вибір узагальненого критерію й приватних показників, що характеризують кожен фактор;

3) оцінка узагальненого критерію ступеня ризику інноваційного проекту;

4) розробка рекомендацій з управління ризиком при реалізації інноваційного проекту.

Даний метод широко використовується в діяльності рейтингових й аналітичних агентств при оцінці регіональних, політичних і кредитних ризиків.

Метод дерева рішень - це метод, що оцінює найбільш імовірні значення результатів інноваційної діяльності залежно від варіантів реалізації інновації. Він заснований на побудові просторово-орієнтованого графа, що відбиває послідовність прийняття рішень й умов їхньої реалізації, оцінці проміжних результатів з урахуванням їх імовірності. Метод дозволяє розрахувати математичне очікування результатів по кожному з варіантів реалізації інновації.

Метод Монте-Карло (статистичних випробувань) - це метод формалізованого опису невизначеності, що використовується у найбільш складних для прогнозування проектах. Він полягає у вивченні статистики процесів реалізації проектів на даному або аналогічному підприємстві, що дозволяє встановити вплив і частоту одержання конкретних результатів, а також обмеження на діапазон і динаміку вихідних значень й аналізованих показників.

Статистичні дані й обмеження є основою імітаційних моделей, що дозволяють створити безліч сценаріїв реалізації проекту. Метод дозволяє розробити найбільш імовірний сценарій реалізації проекту.

Методи експертних оцінок ризику - це методи прогнозування й аналізу ризиків, які засновані на висновках експертів. До числа найпоширеніших методів експертних оцінок ризику відносять метод Дельфи, ранжирування, попарне порівняння, метод бальних оцінок й інших.

Метод Дельфі - це метод прогнозу, при якому в процесі дослідження виключається безпосереднє спілкування між членами групи й проводиться індивідуальне опитування експертів з використанням анкет для з'ясування їхньої думки щодо майбутніх гіпотетичних подій.

Вірогідність отриманих оцінок залежить від кваліфікації експертів, незалежності їхніх суджень, а також від методичного забезпечення проведення експертизи. Одним з показників вірогідності отриманих значень є коефіцієнт конкордації (погодженості) думок експертів.

Методи портфоліо - це загальна назва групи методів аналізу й керування інвестиціями, що дозволяють на основі економіко-математичних, статистичних й інших методів розробити з урахуванням ризику принципи роботи на фінансовому ринку (напрямки інвестицій по сегментах, галузям й/або ринкам), а також умови зміни структури інноваційного портфеля (покупки або продажі конкретних цінних паперів і т.п.).

Методи портфоліо розробляються фінансовими аналітиками для професійних учасників фінансового ринку, і, як правило, є ноу-хау.

Моделювання ризику - це метод аналізу й оцінки ризику проекту, що використовується у випадку, якщо необхідно врахувати велику кількість факторів ризику, що проявляються. Для моделювання ризику заздалегідь визначається безліч параметрів, що враховують, і можливий діапазон їхніх значень.

Моделювання ризику дозволяє побудувати динамічну характеристику змінюваних факторів й їхній вплив на оцінювані показники. Потім довільно обираються значення змінних (з урахуванням привласнених їм заздалегідь ймовірностей) і розраховується кінцевий показник.

Ці й інші методи аналізу дозволяють оцінити ризики. Оцінка ризиків - це один з етапів аналізу ризиків, що полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (шкоди, збитків) і можливості їхнього виникнення. Вона проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності й використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив прийнятих рішень.

Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.

Рейтинг - це спосіб якісної оцінки ризику в будь-якій області діяльності на основі формалізації експертних методів. Однією з перших і найпростішою формою проведення рейтингової оцінки став так званий ранкінг, тобто ранжирування.

Ранжирування припускає впорядкування оцінюваних об'єктів у порядку зростання або убування їхніх якостей.

Ранжирування може здійснюватися декількома методами, але в основі кожного з них лежать експертні методи. Розглянемо лише деякі з них.

М'яка рейтингова оцінка - найпоширеніша форма проведення рейтингу. Відповідно до цього методу експерти залишають у списку, не вказуючи пріоритет, найкращі, з їхнього погляду, оцінювані об'єкти. Найвищий ранг одержує об'єкт, що набрав більше число голосів експертів.

Безпосереднє ранжирування - найпростіший спосіб проведення рейтингу. Сутність цього методу полягає в тому, що експерти розташовують у визначеному порядку (як правило, зростання або убування якостей) оцінювані об'єкти, потім розраховується середнє арифметичне місце кожного об'єкта й відповідно до цього значення складається остаточно впорядкований список. Вірогідність результатів експертизи перевіряється за значенням коефіцієнта конкордації - погодженості методів експертів.

Попарне порівняння - більше складний варіант ранжирування, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінюваних об'єкта, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються й складається остаточний рейтинг за правилом; "Якщо А краще В, В краще С, те А краще С". Проблема застосування цього способу пов'язана з тим, що експертам доводиться аналізувати велику кількість пар, при цьому усереднення може привести до логічного глухого кута: "А краще В, В краще С, С краще А". Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних об'єктів залишається відкритим.

Ранжирування на основі бальної оцінки сполучає в собі переваги безпосереднього ранжирування й рангової кореляції. При цьому список оцінюваних об'єктів може бути необмежений. Експерти самі називають число об'єктів й оцінюють їх у балах або розташовують їх у певному порядку. При цьому порядковому номеру привласнюється відповідне число балів. Для одержання остаточного впорядкованого списку об'єктів, що підлягали ранжируванню, бали складаються, а об'єкти розташовуються в порядку зростання або убування балів. Бальне ранжирування стало одним з найбільш популярних методів рейтингової оцінки серед багатьох інформаційних й аналітичних агентств.

Головна проблема ранжирування пов'язана з тим, що порівняння об'єктів здійснюються по декількох показниках, і результати можуть бути неоднозначними: лідер по одному показнику може стати аутсайдером по іншому.

Щоб знизити суб'єктивний вплив експертів, у рейтинг включаються об'єктивні характеристики об'єктів, що реально піддаються виміру без участі експертів. Рейтинг у цій формі одержав найменування скоринга, що є оцінюваним на основі системи показників і бальної оцінки.

При оцінці ризику цілком обґрунтовано застосування апарата математичної статистики й теорії ймовірностей, тобто використання кількісної оцінки.

Для узагальненої оцінки ризику використаються наступні правила:

а) правило поглинання ризиків: якщо ризики належать до однієї області діяльності, але прояв негативних факторів відбувається незалежно один від одного, імовірність їхнього прояву оцінюється за максимальним значенням:

Po= max {pі}, (1.1)

де Po - загальний ступінь ризику в даній області;

pі - ступінь приватних ризиків в одній області.

б) правило математичного складання ризиків: якщо ризики належать до різних областей діяльності, але прояв негативних факторів відбувається незалежно один від одного, імовірність їхнього прояву (р0) оцінюється за правилами теорії імовірності для суми ймовірностей незалежних подій. Для двох факторів:

p0 = p1+p2 +p1* p2 (1.2)

в) правило логічного додавання ризиків: якщо ризики належать до різних областей діяльності, а негативні фактори проявляються в залежності один від іншого, імовірність їхнього прояву оцінюється на основі правила логічного додавання - ступінь ризику в цьому випадку розраховується як сума добутків ризику однієї події на шанси інших:

Р0 = У(pі * П qj) , (1.3)

де pі - ступінь ризику для і-го випадку;

qj - оцінка шансу для j-го випадку ( qj = 1 - pі )

Існують й інші показники оцінки ризику, наприклад:

1) ступінь ризику (імовірність несприятливої динаміки інноваційного процесу й негативних результатів інноваційної діяльності);

2) ціна ризику (імовірність результату інноваційної діяльності, тобто економічний результат, заради якого інвестор пішов на ризик);

3) міра ризику (можливі втрати, найбільш негативний очікуваний результат або песимістична оцінка можливого ризику);

4) зони ризику (якісна характеристика ступеня ризику залежно від імовірності його виникнення).

1.4 Методи управління ризиками