Організаційна структура управління організацією
Поняття структури та її властивості. організаційна структура, її вирази та аспекти. Елементи організаційних структур, їх характеристика та вимоги. Основні види організаційних структур управління виробництвом, принципи їх формування. Споживча кооперація.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.11.2008 |
| Размер файла | 49,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
4
35
План
- План 2
- Вступ 4
- 1. Методологічні засади дослідження організаційної структури управління організацією 6
- 1.1. Основні види організаційних структур управління виробництвом 9
- 1.2. Типи бюрократичних структур управління виробництвом, їх особливості, переваги та недоліки 11
- 1.3. Типи адаптивних структур управління виробництвом, їх особливості, переваги й недоліки 15
- 1.4. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом 18
- 2. Споживча кооперація України як елемент господарського механізму держави 20
- 2.1. Органи управління споживчою кооперацією 23
- 2.2. Ступенева структура управління споживчою кооперацією 24
- 3. Основні організаційні форми та особливості управління підприємствами споживчої кооперації (на прикладі маркету “Рікос”) 28
- Висновки і пропозиції 33
- Список використаної літератури 36
Вступ
Актуальність дослідження. Нова політична ситуація в Україні характеризується плюралізмом думок, вибухом демократії та недоцільної справедливості, єдністю прогресивних політичних сил. Незважаючи на те, що кооперація традиційно вважається політично нейтральною сферою діяльності, політичний фактор завжди негативно впливає на міжнародний кооперативний рух. Безперечно, що зміна влади в Україні позитивно позначається на національній кооперації і споживчій кооперації зокрема. Для цього є об'єктивні передумови.
По-перше, розкуте суспільство саме собою створює нові сприятливі умови для розширення кооперативної діяльності.
По-друге, зростає роль кооперації як інституту громадянського суспільства.
По-третє, нові політичні умови не дозволяють політичним партіям і рухам використовувати кооперацію у своїх інтересах, як це не раз бувало в історії української держави.
Кооперація - один із найцікавіших феноменів людської культури, витвір духу Людини, живильна сила якого, пригашена тоталітаризмом, зараз знову стає підставою утвердження української нації серед вільних людей світу.
Поширившись за свою майже 200-літню історію на всі галузі економічного життя. Вона набула специфічних видовищ характеристик. Один з найпопулярніших і найпоширеніших у світі її видів - кооперація споживча, завдання якої задовольнити потреби і прагнення людей як споживачів та захистити їх економічні інтереси.
В умовах ринкової економіки споживча кооперація має найбільш плідне майбутнє. Вона, хай і понівечена радянською командно-адміністративною системою, єдина зберегла потужну матеріально-технічну базу, кваліфіковані кадри і, о найголовніше, громади спілчан, яким бракує зараз хіба що віри в себе та справжнього кооперативного духу.
Таким чином, дослідження організаційної структури споживчої кооперації є актуальним на сучасному етапі економічного розвитку України.
Об'єктом дослідження курсової роботи є управлінські аспекти діяльності споживчої кооперації.
Предмет дослідження - організаційна структура управління споживчою кооперацією.
Метою курсової роботи є дослідження організаційної структури управління споживчою кооперацією.
Мета роботи реалізується через виконання таких завдань:
- дослідити методологічні засади дослідження організаційної структури управління організацією;
- охарактеризувати особливості організаційної структури управління споживчою кооперацією;
- дослідити розвиток організаційної структури управління споживчою кооперацією у сучасних умовах господарювання.
1. Методологічні засади дослідження організаційної структури управління організацією
Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур.
Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури - невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.
Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.
Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.
Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:
1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;
2) інформацію, яка передається цими каналами.
Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.
Ланка управління - відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.
Рівень управління - сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.
Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).
Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:
1) склад та структура функцій управління;
2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;
3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
4) склад самостійних структурних підрозділів;
5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;
6) інформаційні зв'язки.
Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:
1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);
3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);
4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);
7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформант;
8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);
9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації) [14].
На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:
- розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна);
- виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);
- характер продукції, що виробляється, та технологія Ті виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);
- сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок);
- масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т.ч. виробничих, збутових тощо);
- характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).
Детальніше розглянемо групу факторів, що стосується управлінських проблем:
- співвідношення лінійної, функціональної та інших форм організації управління виробництвом;
- співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління;
- рівень спеціалізації управлінських робіт,
- філософія вищого керівництва;
- залежність між кількістю підлеглих і можливостями контролю їх дій (норма керованості);
- поєднання спеціалізації процесів управління з концентрацією однорідних управлінських робіт;
- рівень механізації та автоматизації управлінських робіт;
- кваліфікація працівників та ефективність їх праці;
- рівень відповідності структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва.
1.1. Основні види організаційних структур управління виробництвом
Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом:
1. Бюрократичні структури.
2. Адаптивні структури.
Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.
Концепція бюрократії (від французького "бюро, канцелярія" або грецького "влада, панування", букв. - панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства (додаток 1). Теорія М.Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх характеристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об'єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).
Термін "бюрократія" часто асоціюється з канцелярською тяганиною, безплідною діяльністю, що, звичайно, зустрічається у повсякденному житті. Однак першопричиною всіх цих негативних явищ є не бюрократія як така, а недоліки в реалізації правил роботи та цілей організації, звичайні труднощі, пов'язані з розміром організації, поведінкою працівників. Поряд з тим, є цілий ряд наукових праць, у яких бюрократичні структури критикуються за їх нездатність до впровадження нововведень і відсутність достатньої мотивації персоналу. Далі ці та інші недоліки будуть розглянуті детально.
Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.
Починаючи з б0-х років деякі організації стикнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Тому організації почали розробляти та впроваджувати нові, більш гнучкі типи організаційних структур, які засновуються на цілях та припущеннях, що радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур. Однак адаптивні структури не можна в будь-якій ситуації вважати більш ефективними, ніж бюрократичні.
Бюрократичні та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто маємо так, що різним підрозділам в одній організації властиві різні структури. Так, наприклад, керівництво крупної організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних - адаптивні.
1.2. Типи бюрократичних структур управління виробництвом, їх особливості, переваги та недоліки
Теорія та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління. Далі ми подамо найбільш відомі та часто використовувані типи бюрократичних організаційних структур.
Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.
Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління(наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають.
Така схема підпорядкування і звітності - основа лінійного управління. При цьому ланки лінійною управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки (додаток 2).
У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків у кооперації.
Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.
При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів.
Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках (додаток 3).
Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).
Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою в цілому. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль невелика, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів зростає Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо
Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, планувати (додаток 4).
Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських підрозділів - виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном
Виробниче відділення не створює відмінностей в методах управління між вітчизняними та зарубіжними дочірніми компаніями, які несуть відповідальність за прибутки та підлягають фінансовому контролю і звітності з боку виробничого відділення Координація діяльності вітчизняних та зарубіжних підприємств в межах виробничого відділення здійснюється відповідним функціональним відділом виробничого відділення, або координатором продукту (координатором міжнародних операцій). Функціональні служби виробничих відділень одночасно підтримують тісні контакти з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з усіх питань проведення єдиної політики та координації діяльності в межах фірми в цілому.
Оскільки виробниче відділення саме виступає центром прибутку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.
Продуктова організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.
Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній із них названа структура має свої особливості. Вони випливають, перш за все, із рівня диверсифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальності (додаток 5).
При використанні регіонального типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.
В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють координацію діяльності дочірніх збутових і виробничих компаній у своєму регіоні з всіх видів продукції міжнародної фірми. Очолює такий регіональний підрозділ віце-президент, який підпорядковується безпосередньо вищій адміністрації компанії і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами. У деяких компаніях регіональні керівники мають у своєму підпорядкуванні управлінців по окремих країнах як проміжну ланку між регіональним підрозділом та місцевою дочірньою компанією. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий контроль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також контролюють складання поточного бюджету і знають питання планування, дотримуючись вказівок вищого керівництва компанії та центральних служб. Для більш тісного взаємозв'язку виробничої діяльності підконтрольних компаній деколи призначаються координатори продукту або спеціальні функціональні служби, які відають питаннями виробництва окремих видів продуктів.
Регіональна структура управління використовується компаніями, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача (додаток 6).
Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.
1.3. Типи адаптивних структур управління виробництвом, їх особливості, переваги й недоліки
Розглянемо найбільш відомі типи адаптивних організаційних структур управління, їх особливості, переваги та недоліки.
Матричний тип організаційної структури - сучасний ефективний тип організаційної структури управління, який створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.
Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управління окремими сферами діяльності: НДДКР, виробництво, збут, постачання. Відповідно до програмно-цільової структури (по горизонталі) організовується управління програмами (проектами, темами).
Матричний тип структури використовується фірмами, продукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірмами, яким необхідно мати добру маневреність у питаннях виробництва та стратегії. Вперше ця структура була використана в кінці 30-х років для організації робіт над великими військовими проектами у провідних авіа космічних компаніях "Локхід", "Авіа" та інших, але з середини 60-х років вона поступово почала розповсюджуватися у невійськових сферах діяльності (напр., у компаніях з виробництва харчових продуктів).
При матричній структурі управління в процесі визначення горизонтальних зв'язків необхідні:
- підбір і призначення керівника програми (проекту), його заступників в окремих підсистемах (темах) відповідно до структури програми;
- визначення та призначення відповідальних виконавців в кожному спеціалізованому підрозділі:
- організація спеціальної служби управління програмою.
Для забезпечення діяльності в межах матричної структури необхідно провести зміни в організаційній структурі: створити в основній компанії спеціальні цільові підрозділи, які б об'єднували провідних спеціалістів для спільного вироблення розробки основних ідей програми.
При матричній структурі управління керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене з конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу (додаток 7).
Проблеми, які виникають при встановленні пріоритетів завдань і розподілі часу роботи спеціалістів над проектами, можуть порушувати стабільність функціонування фірми та утруднювати досягнення її довготермінових цілей. З метою забезпечення координації робіт в умовах матричної структури центр управління програмами повинен пов'язувати виконання управлінських процедур окремими підрозділами. Матричні структури управління, які доповнили лінійно-функціональну організаційну структуру управління новими елементами, відкрили якісно новий напрям у розвитку найбільш активних та динамічних проблемно-цільових та програмно-цільових організаційних форм управління, що спрямовані на піднесення творчої ініціативи керівників і спеціалістів і виявлення можливостей значного підвищення ефективності виробництва.
Матричні структури управління сприяють здійсненню частих перебудов, пов'язаних з впровадженням найновіших технологічних процесів і більш продуктивного обладнання, що приводить до змін в організаційній структурі управління фірмою в цілому. При переході до матричних структур управління найбільший економічний ефект досягається на крупних підприємствах і багатозаводських промислових комплексах, які виробляють складну продукцію.
Види матричних структур досить різноманітні, цю дозволяє вибрати найбільш придатну структуру з врахуванням масштабів й особливостей виробництва.
Така структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. Так, в одному відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в іншому - функціональна структура, а ще в іншому - матрична.
Конгломератний тип організаційної структури управління. Керівництво вищої ланки корпорації відповідає за довгострокове планування, вироблення політики, а також за координацію та контроль дій в межах всієї організації. Цю центральну групу оточує ряд фірм, які, як правило, є незалежними економічними одиницями. Ці фірми майже повністю автономні відносно оперативних рішень. Вони підкоряються основній компанії переважно в питаннях фінансів. Очікується, що вони досягнуть запланованих показників прибутковості та утримають затрати в межах, встановлених для всього конгломерату керівництвом вищої ланки. Як виконувати ці обов'язки - розглядає керівництво відповідної економічної одиниці. Керівництво конгломерату дає можливість керівництву кожної фірми, що входить до його складу, вибирати ту структуру управління, яка йому найбільше підходить.
Така структура дуже популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої (додаток 8).
1.4. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом
Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління:
1. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або цілей фірми.
2. Принцип первинності функцій і вторинності структури: побудова організаційної структури повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій управління. Не слід ототожнювати функцію управління з функціями підрозділу апарату управління, оскільки залежно від трудомісткості функції її можуть виконувати кілька підрозділів, або один підрозділ може здійснювати діяльність у межах кількох функцій.
3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління: коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління з відповідної функції.
4. Простота організаційної структури: чим простіше та чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналові зрозуміти і пристосуватися до даної форми управління та активно брати участь у реалізації мети фірми. Крім того, кількість панок і рівнів управління повинні бути мінімальними. Чим більшою їх кількістю характеризується система управління, тим більш тривалим є процес передавання інформації по горизонталі та вертикалі і тим більшаю е небезпека виникнення значних комунікаційних бар'єрів. П.Друкер так підсумував всі складності організаційного конструювання: "Найпростіша організаційна структура, яка виконуватиме роботу, є найліпшою.
5. Принцип єдності розпорядника: працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За словами А.Файоля, для сукупності операцій, що переслідують одну мету, повинні бути один керівник та одна програма. Це необхідна умова єдності дій, координації зусиль.
6. Визначення оптимальної норми керованості: кількість підлеглих, що підпорядковані одному керівникові, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та стосунками керівників і підлеглих. Керівник може мати тим більшу кількість підлеглих, чим більш однорідними є проблеми, які він вирішує. З цього випливає, що кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях менеджменту та більшою на нижчих рівнях.
7. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління: у всіх організаціях існує певний рівень децентралізації, оскільки абсолютна централізація практично неможлива. Рівень децентралізації регулюється рядом чинників (розміри компанії, масштаби проектів, однорідність робіт, філософія керівників стратегічного рівня та філософія підлеглих, функціональна сфера діяльності тощо).
8. Принцип зворотного зв'язку: завдяки цьому принципу забезпечується можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створюються умови для її коригування.
Перелічені принципи побудови організаційних структур управління взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер проектування організаційних структур управління виробництвом.
2. Споживча кооперація України як елемент господарського механізму держави
Споживча кооперація - це система споживчих товариств і спілок, що функціонують на певній території. Споживча кооперація України - система всеукраїнського масштабу, центральною спілкою якої є Укоопспілка.
Споживче товариство - добровільне об'єднання переважно фізичних осіб, створене за територіальною ознакою на основі об'єднання його членами грошових і майнових паїв для торговельної, заготівельної, виробничої і іншої діяльності з метою задоволення спільних споживчих потреб.
Споживчі товариства - це:
- первинні кооперативні об'єднання, що складають базовий рівень кооперації й ініціюють створення спілок;
- місцеві організації, створені за територіальною ознакою. Їх члени, що живуть в одному населеному пункті, як правило добре знають один одного, часто спільно працюють, підтримують родинні, дружні або товариські стосунки;
- самоврядні і незалежні організації (юридичні особи), які контролюються пайовиками безпосередньо [12, 220].
Споживчі товариства можуть об'єднувати жителів одного села (сільські), міста (міські), району (районні), великого регіону чи навіть цілої держави (національні). В Україні функціонують сільські, селищні, міські та районні споживчі товариства.
Споживча спілка - це добровільне об'єднання споживчих товариств або (і) спілок, яке функціонує на кооперативних засадах.
Споживчі спілки - це:
- вторинні кооперативні об'єднання, які створюються з ініціативи споживчих товариств або спілок споживчих товариств;
- регіональні організації, що об'єднують споживчі кооперативи в масштабах округи, району, області, держави в цілому. В Україні діють райспоживспілки, які є кооперативами другого рівня, облспоживспілки та Кримспоживспілка (це кооперативи третього рівня) і Укоопспілка, що є кооперативом четвертого рівня;
- незалежні самоврядні організації (юридичні особи), які контролюються пайовиками через їхніх представників.
Необхідність створення об'єднань споживчих товариств - спілок, асоціацій, союзів, альянсів тощо обумовлена в першу чергу тим, що самотужки товариство спроможне утримувати тільки дрібні підприємства місцевого значення, оскільки капітал, складений їх членами - людьми праці - незначний, а джерела його поповнення обмежені.
Поодинокі споживчі товариства, отже, могли усунути тільки дрібних посередників між виробниками та споживачами - перекупників, що вели роздрібну торгівлю. Більшість товарів кооперативи, як і ці дрібні торговці, закуповували в приватних гуртівнях. Вони не мали коштів на його придбання великими партіями безпосередньо у виробників і не змогли б збути такої великої кількості товару. Об'єднання в спілках дозволило споживчим товариствам здійснювати спільні закупівлі у виробників і організувати власну гуртову торгівлю.
Ще однією причиною об'єднання була конкуренція із капіталістичними торговельними компаніями. Гуртування в спілках зміцнило споживчу кооперацію для конкурентної боротьби, захистило її ринки, оскільки з'явилася можливість отримувати великі кредити, робити значні капіталовкладення, розвивати власне виробництво, знизити собівартість пропонованої клієнтам продукції і т. ін.
Завдяки спілкам споживчі товариства уникли також взаємної конкуренції, змогли координувати свої дії, узгоджувати рішення. Спілки зміцнили кооперативи ідейно та організаційно. Займаючись правовим захистом своїх членів, надаючи їм економічні консультації, рекламуючи кооперативні товари та послуги, готуючи кооперативні кадри, видаючи кооперативну літературу та періодику, пропагуючи кооперативну ідею вони утвердили в товариствах дух солідарності та взаємодопомоги [10].
Споживчі спілки виконують наступні важливі функції:
- координують діяльність членів товариств чи спілок в господарській та соціальній сферах; надають своїм членам відповідні консультації та підтримку;
- здійснюють гуртові закупівлі товарів споживання та інших необхідних членам виробів і сировини;
- ведуть власне виробництво споживчих товарів та переробку сільськогосподарської продукції, лікарських рослин тощо для задоволення потреб своїх членів;
- зберігають придбані та вироблені товари і забезпечують їх довіз членам;
- нагромаджують вільні кошти членів і надають їм необхідні кредити;
- визначають стандарти товарів і послуг, збирають та аналізують статистику діяльності кооперативів - членів спілки і складають для них на основі отриманих даних плани та плани-прогнози;
- контролюють якість товарів і послуг та правильність обліку результатів діяльності членів;
- організують визначену статутом соціальну працю, пропаганду кооперативної ідеології, забезпечення фахової підготовки та перепідготовки кооперативних кадрів;
- забезпечують юридичний захист і консультування членів;
- представляють інтереси членів у державних, громадських та міжнародних структурах, а також у кооперативних об'єднаннях вищого рівня, міжнародних кооперативних організаціях;
- сприяють організації нових споживчих товариств, спілок, надають їм матеріальну допомогу та необхідні консультації [12, 222].
2.1. Органи управління споживчою кооперацією
Споживчий кооператив - самоврядне об'єднання, члени якого рівноправні (додаток 9).
У період між конференціями функції конференції, крім віднесених до її виключної компетенції, виконує Рада, яка підзвітна конференції.
Рада райспоживспілки:
а) вносить зміни і доповнення до Статуту райспоживспілки;
б) обирає зі свого складу голову правління, членів правління та за необхідності робочі комісії Ради...
в) затверджує та відміняє рішення правління райспоживспілки про прийняття до її складу нових членів;
г) заслуховує звіти про діяльність правління, ревізійної комісії і дає оцінку їх роботи;
д) затверджує річні звіти правління і баланс райспоживспілки та висновки щодо них ревізійної комісії...
е) розглядає питання та приймає рішення про продаж основних засобів, їх безоплатну передачу юридичним і фізичним особам, надання в операційну оренду, заставу або позику, обмін і безкоштовне користування;
є) розподіляє прибутки і визначає порядок їх використання...
ж) приймає рішення про скликання конференції райспоживспілки та встановлює норми представництва на конференції;
з) вирішує питання про притягання до відповідальності виборних посадових осіб за неналежне виконання своїх посадових обов'язків...; за необхідності добирає замість вибулих нових членів Ради і ревізійної комісії;
и) розглядає скарги на дії правління і ревізійної комісії райспоживспілки.
Рада може розглядати і вирішувати також інші питання діяльності райспоживспілки.
На збори Ради райспоживспілки, в порядок денний яких внесено питання про вибори голови та членів правління запрошується представник споживспілки, до складу якої входить райспоживспілка [3].
2.2. Ступенева структура управління споживчою кооперацією
Кооперація розвивається і функціонує як сукупність кооперативів та їх асоціацій, об'єднаних спільною метою і багатоступеневою залежністю. На жаль, українській кооперації сьогодні ознаки системи ще мало притаманні. Вона розвивається фрагментарно, без належної взаємодії різних видів кооперації і координації їх розвитку. Для неї також характерна обмеженість різновидів кооперативів.
Найбільш чисельною поки що є споживча кооперація. Понад 1300 споживчих товариств об'єднані в 244 райспоживспілках, а ті в свою чергу - у 21 облспоживспілці. Вся ця вертикальна структура організаційно оформлена в межах Укоопспілки, яка є членом Міжнародного кооперативного альянсу.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвиткові села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі [1].
Економічною основою діяльності споживчого кооперативу є майно, що належить йому на правах власності. За формою власність споживчого кооперативу - це приватна колективна власність.
Кооператив, який є юридичною особою, володіє, користується та розпоряджається спорудами, устаткуванням, обладнанням, грошима, цінними паперами, промисловими і продовольчими товарами, сировиною для їх виробництва, продуктами інтелектуальної праці та іншим майном. Це означає, що його члени, які створили це майно з допомогою пайових внесків та особистої економічної участі (як клієнти) і є його співвласниками, можуть впливати на нього бажаним для себе чином, тобто можуть ним управляти. Щоб управляти кооперативом, його майном пайовики створюють колективні органи управління і контролю, до яких входять або обрані з-поміж них особи, або найняті ними професійні менеджери (управлінці).
Кооперативи, споживчі товариства відповідно об'єднуються в районні і обласні об'єднання, спілки та Всеукраїнське (центральне) об'єднання, спілку кооперативів, товариств. Кожній із цих структур управління властиві свої органи самоврядування: на районному рівні - конференція, рада, правління, спостережна рада, ревізійна комісія, на обласному рівні - з'їзд, рада, правління і ревізійна комісія, на рівні України - з'їзд, конференція, рада, правління і ревізійна комісія. Повноваження кожної із цих структурних утворень визначаються відповідним статутом; на всі ці структури поширюється чинність законів "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про кредитні спілки", "Про кооперацію".
Система управління, наприклад, райспоживспілки складається з двох ступенів. Перший ступінь - органи управління райспоживспілки, що здійснюють загальне керівництво споживчими товариствами і безпосереднє управління підприємствами і об'єднаннями власного господарства. Другий ступінь - органи управління споживчих суспільств, керівники торгово-господарською діяльністю підприємств. Нові низові одиниці споживчого товариства по роботі серед його членів - дільничні кооперативні комітети - можна умовно віднести до третього ступеня системи управління, що забезпечує здійснення принципу самоврядування і кооперативної демократії. До первинних низових ланок (одиниць) у райспоживспілках і споживчих товариствах відносяться також колективні члени - кооперативи в області виробництва і послуг.
Кожен ступінь системи управління райспоживспілок виконує функції, що витікають з його завдань. До числа найбільш важливих завдань райспоживспілки входять:
- створення в сільській місцевості комплексної системи торгового обслуговування, а також розвиток мережі підприємств роздрібної торгівлі і громадського харчування в містах для забезпечення своїх членів і населення необхідними товарами;
- розширення і збільшення об'ємів закупівель сільськогосподарської продукції;
- організація виробництва продуктів харчування і непродовольчих товарів народного споживання;
- надання населенню різних платних послуг;
- вдосконалення методів господарського керівництва і підвищення ефективності галузей діяльності споживчих суспільств і власних підприємств і об'єднань [15].
Система управління у кооперативі визначається в першу чергу Законами України "Про споживчу кооперацію", "Про кредитні спілки", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про кооперацію". Вони є юридичною основою, на яку спирається кооператив у своїй діяльності і управлінні (додаток 10).
Статути, які розробляються згідно з вищезазначеними Законами, визначають органи управління та контролю в кооперативі, порядок їх утворення, сферу компетенції та процедури прийняття рішень.
Досконало розроблений Статут і Правила внутрішньої господарської діяльності відіграють важливу роль, оскільки ці документи є необхідною умовою демократичного управління в кооперативі. Проте, цього недостатньо: демократичне управління вимагає відповідного способу управління, а саме: постійного спілкування з членами кооперативу, розповсюдження інформації, позитивної особистої позиції керівників.
Органи управління кооперативу, створення яких передбачено Законами України та розробленими на їх основі статутами такі:
- Загальні збори, на яких кожен член кооперативу має один ухвальний голос незалежно від розміру його паю, а асоційований член - лише право дорадчого голосу.
- Правління і його голова, що обираються на загальних зборах. Правління утворюється лише у кооперативі, до складу якого входить не менше десяти членів. В іншому випадку функції правління виконує голова.
- Ревізійна комісія (або ревізор, якщо в кооперативі менше десяти членів).
- Спостережна рада, яка утворюється, якщо членами кооперативу є понад 50 осіб.
- Виконавчий директор, який не є членом кооперативу, а найманою правлінням особою, що керує персоналом і отримує платню за виконання своїх функцій.
3. Основні організаційні форми та особливості управління підприємствами споживчої кооперації (на прикладі маркету “Рікос”)
За організаційною ознакою система управління, яку представляє Укркоопспілка, ділиться на системи управління обласних, районних союзів, системи управління споживчих суспільств, об'єднань і підприємств.
Функціонально-галузевий поділ знаходить відображення в галузевій діяльності: торгівля, громадське харчування, заготовки, виробництво і деякі інші галузі і підгалузі.
Таким чином, класифікація систем управління залежить від ряду ознак. Ці ознаки багато в чому визначають і форми управління, основними з яких є територіальна і галузева (табл. 3.1.).
У народному господарстві країни і в споживчій кооперації велика увага приділяється пошуку нових форм управління. Створюються міжгосподарські підприємства. Отримують розвиток крупні міжгалузеві і територіально-галузеві об'єднання. У споживчій кооперації інтеграція галузей діяльності також здійснюється шляхом розвитку міжгалузевих підприємств: створюються виробничо-заготівельні комплекси, що здійснюють закупівлю, переробку і зберігання плодоовочевої та іншої продукції. У ряді споживспілок торгівля сільськогосподарськими продуктами об'єднана із заготівельними організаціями. У складі кооперативних організацій виникли кооперативи у сфері виробництва і послуг, створювані населенням.
Таблиця 3.1. Форми управління в споживчій кооперації [15, 57]
|
Територіальна |
Галузева |
|
|
Застосовується, як правило, в межах адміністративного поділу і носить комбінований характер - забезпечує управління всіма галузями діяльності і суспільно-масовою роботою, створює умови для комплексного управління кооперативним господарством, дозволяє повніше використовувати демократичні принципи керівництва. В умовах розвитку регіонального госпрозрахунку легше стикується з територіальним управлінням, здійснюваним місцевими Радами. |
Є управлінням, спеціалізованим по галузях господарської діяльності. Сприяє підвищенню рівня керівництва, оскільки її органи вирішують менше коло взаємозв'язаних завдань по управлінню однією галуззю. Проте при галузевому управлінні можуть виявлятися відомчі інтереси, тенденції до екстенсивного розвитку, ускладнюватися господарські зв'язки. Підгалузеве управління у ряді випадків викликає розпилювання ресурсів, веде до зростання чисельності апарату управління. |
Організаційні форми управління необхідно вдосконалювати з урахуванням об'єктивних закономірностей їх розвитку, таких, як відповідність рівня організації управління рівню розвитку організаційно-економічної системи, забезпечення оптимального співвідношення концентрації і спеціалізації управління та ін. Урахування закономірності відповідності управління рівню розвитку підприємства, організації дозволяє оцінити форму управління, зробити висновок про необхідний напрям її зміни. Важливе значення має і дотримання вимог закономірності розвитку концентрації і спеціалізації в управлінні. І та, й інша її сторони не повинні перебільшуватися.
Територіальна і галузева форми управління взаємопов'язані одна з одною. В їх основі лежить єдність цілей і завдань. Тому вирішення проблем вдосконалення організаційних форм управління кооперативним господарством вимагає комплексного підходу.
Вищим органом управління маркету “Рікос” є загальні збори його членів, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності споживчого товариства [2].
Загальні Збори:
а) приймають Статут споживчого товариства;
б) вносить зміни і доповнення в Статут споживчого товариства;
в) визначають розміри вступного, обов'язкового та додаткових пайових внесків, встановлюють гарантований відсоток за користування додатковими пайовими внесками;
г) приймають громадян, підприємства, організації у члени споживчого товариства та виключають з нього
д) обирають голову правління споживчого товариства, членів правління та ревізійної комісії;
є) обирають делегатів на з'їзди (конференції) спілок споживчих товариств;
з) розглядають і затверджують програми (плани) економічного і соціального розвитку споживчого товариства;
й) заслуховують звіти про діяльність правління і ревізійної комісії, інших органів, що ними обираються, дають оцінку їх роботі;
і) затверджують річні звіти правління і баланси споживчого товариства та висновки з них ревізійної комісії, кошториси на утримання апарату управління та ревізійної комісії, розподіляють прибутки, визначають їх використання;
к) розглядають скарги на дії правління та ревізійної комісії споживчого товариства, розв'язують спори, що виникають між ними, відміняють за необхідності їх рішення;
м) приймають рішення про передачу правлінню споживчого товариства права володіння, користування та розпорядження власністю споживчого товариства, за виключенням продажу основних засобів, їх безоплатної передачі юридичним і фізичним особам, надання в оренду, заставу або позику, обміну і безкоштовного користування;
н) вирішують питання реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) споживчого товариства, входження його в спілку споживчих товариств або інші об'єднання і організації, виходу з них та ліквідації споживчого товариства...
Основною формою здійснення повноважень пайовиків маркету “Рікос” є дільничні збори. Кооперативні дільниці створюються за територіальною або виробничою ознакою. Кооперативні дільниці та їх кількість визначаються правлінням споживчого товариства.
Дільничні збори:
а) обирають строком на п'ять років та за необхідності звільняють до закінчення строку повноважень уповноважених споживчого товариства, органи самоврядування і контролю на кооперативній дільниці (дільничний кооперативний комітет, комісії кооперативного контролю та ін.), заслуховують їх звіти;
г) розглядають результати діяльності підприємств, що знаходяться на території дільниці, визначають шляхи підвищення їх ефективності; заслуховують звіти директорів (завідувачів) магазинів, їдалень, заготівельних пунктів та інших кооперативних підприємств, що безпосередньо обслуговують пайовиків дільниці, та можуть вносити пропозиції правлінню споживчого товариства про притягнення зазначених осіб до відповідальності;
е) приймають рішення щодо входження в споживче товариство колективних членів, які знаходяться або здійснюють свою діяльність на території дільниці [2].
У споживчому товаристві, де налічується 200 і більше пайовиків, для вирішення питань, що відносяться до компетенції загальних зборів, можуть скликатися збори уповноважених. При цьому для вирішення питань..., які безпосередньо стосуються інтересів усіх членів споживчого товариства, проводяться збори пайовиків на всіх кооперативних дільницях, з єдиним порядком денним. Збори вважаються правомочними, якщо на них присутні не менше двох третин пайовиків. Рішення з цих питань вважаються прийнятими, якщо за них згідно з протоколами проголосувало 3/4 пайовиків, що були присутні на дільничних зборах (за підсумком голосів).
Результати голосування (за підсумком голосів) на зборах пайовиків на усіх дільницях оформляються постановою правління споживчого товариства, оголошуються на зборах уповноважених споживчого товариства як рішення загальних зборів та доводяться до відома пайовиків [2].
Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам (зборам уповноважених) пайовиків споживчого товариства. Вона контролює додержання статуту споживчого товариства, роботу його правління та господарсько-фінансову діяльність споживчого товариства.
Ревізійна комісія керується у своїй роботі Статутом споживчого товариства та Положенням про ревізійну комісію. Вона обирає з свого складу відкритим голосуванням голову та заступника голови комісії. Не допускається обрання однієї особи одночасно до складу правління і ревізійної комісії.
Засідання ревізійної комісії проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Постанови та пропозиції ревізійної комісії розглядаються правлінням у 30-денний термін. Постанови ревізійної комісії, не розглянуті правлінням у встановлений термін, вважаються обов'язковими до виконання.
У разі незгоди ревізійної комісії з рішенням правління споживчого товариства з внесеного питання ревізійна комісія передає його на розгляд загальних зборів (зборів уповноважених) пайовиків [2].
Правління споживчого товариства є його виконавчо-розпорядчим органом, відповідальним перед загальними зборами (зборами уповноважених) пайовиків.
Воно здійснює керівництво і контроль за поточною організаційною, господарською та соціальною діяльністю споживчого товариства.
Правління споживчого товариства:
в) розробляє програми (плани) економічного і соціального розвитку та організовує їх виконання;
г) укладає договори та угоди;
д) вирішує питання про прийом індивідуальних та колективних членів з наступним затвердженням рішень загальними зборами (зборами уповноважених);
е) самостійно визначає структуру управління і штати;
й) проводить ревізії господарсько-фінансової діяльності підприємств та організацій, що входять до складу споживчого товариства;
к) встановлює ціни і тарифи на товари народного споживання, машини, устаткування, обладнання, сільськогосподарську продукцію і сировину, що закуповуються і виробляються споживчим товариством, надані послуги...
л) вирішує інші питання, віднесені до його компетенції та делеговані загальними зборами (зборами уповноважених) пайовиків [2].
Висновки і пропозиції
Дослідивши організаційну структуру управління споживчої кооперації, можна зробити наступні висновки:
Подобные документы
Поняття організації управління на підприємстві. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори, що її визначають. Основні класи організаційних структур управління виробництвом. Принципи формування оргструктур управління виробництвом.
курсовая работа [53,4 K], добавлен 01.09.2005Дослідження переваг та недоліків ієрархічних та адаптивних організаційних структур. Їх порівняння за рядом критеріїв. Приклади лінійної, функціональної, продуктової та регіональної структури управління. Структура управління, орієнтована на споживача.
презентация [1,3 M], добавлен 20.10.2013Характеристика організаційних структур та методів керування. Види і характеристика організаційних структур керування. Методи керування і їхні характеристики. Структура керування ТОВ "Україна" та її реструктуризація. Організаційна структура управління. Рес
курсовая работа [35,1 K], добавлен 07.04.2003Поняття організаційних структур управління, ефективність їх застосування; особливості механістичних та органічних структур. Характеристика управління та діяльності АФ "Злагода", взаємозв’язок організаційної структури та продуктивності праці робітників.
курсовая работа [239,4 K], добавлен 06.12.2013Сутність та особливості структури управління організацією. Методи і принципи побудови організаційних структур. Аналіз організаційної структури та фінансової діяльності Лозівської районної державної адміністрації. Шляхи вдосконалення структури управління.
дипломная работа [156,6 K], добавлен 16.06.2011Стадії та задачі процесу формування організаційної структури. Основні методи організаційного проектування. Показники, що використовуються при оцінках ефективності апарату управління. Виробничий процес, його структура і принципи ефективної організації.
контрольная работа [28,9 K], добавлен 15.06.2009Теоретичні аспекти управління містом: сутність, задачі, структура органів. Узагальнення зарубіжного досвіду організації управління містом. Порівняння організаційних структур різних міст України з районним поділом. Функції підрозділів органів управління.
дипломная работа [93,4 K], добавлен 29.11.2010Сутність, принципи та характеристики побудови організаційних структур. Характеристика та фінансовий аналіз діяльності підприємства. Характеристика типів організаційних структур. Методологія оцінки ефективності організаційної структури підприємства.
дипломная работа [116,4 K], добавлен 16.08.2010Основне поняття організації, її види та аналіз загальних характеристик. Типи організаційних структур управління. Особливості проектування організаційної системи, організаційної структури та стратегії на підприємстві. Характеристики складних організацій.
контрольная работа [62,1 K], добавлен 05.12.2008Методологічні основи управління персоналом підприємства. Загальна характеристика класів організаційних структур управління виробництвом. Організаційно-економічна характеристика ТОВ "Рондо", шляхи вдосконалення його ефективності управління персоналом.
реферат [217,9 K], добавлен 06.10.2010
