Акростих у візантійській гимнографії та слов'янській духовній поезії

Acrostic in Byzantine Hymnography and Slavonic Spiritual Poetry in Byzantine Hymnography

The purpose of the work is to investigate the functioning of the acrostk verse in various contexts of the spiritual culture of the European space. This ancient form is used in Old Testament poetry, Byzantine hymnography, Ukrainian sacred monody and spiritual song. The methodological basis is the application of systemic and complex approaches, which ensured the establishment of valuable social and cultural functional elements within the historical development of mankind. The use of comparative method of research contributed to the identification of structural models that ensured the integrity and systematicity of the evolution of culture on the example of form-forming structures. In this context, we also use the heuristic method of research, which contributes to the modeling of structural connections within cultural and artistic forms. The use of the specified research methods contributed to obtaining own theoretical results. The scientific novelty of the study is determined by the originality of the theoretical principle of comparing the form of the acrostic in different genres over time intervals. Conclusions. The ways of arranging poetic texts, which laid the foundations of Byzantine hymnography, are a complex system formed on the basis of ancient metrical and melodic constructions. The acrostic became the evidence of the adaptation of such experience of ancient forms of poetry - as a source of a number of important form-creating processes. The long-term use of the acrostic is evidence of the use of liturgical experience in the context of synthesising the “technological developments” of ancient cultures and singling out among them the most functional, in particular, the acrostic.

Key words: acrostic Byzantine hymnography, sacred monody, baroque poetry, Bohohlasnyk, spiritual song.

Актуальність теми дослідження

Сучасні дослідження літургійного співу християнського обряду переконують у міцних зв'язках різних етнічних груп, що зумовлено спільним закоріненням у візантійську спадщину. Впродовж раннього періоду поширення християнства в його канонічному вигляді зберігалися найважливіші форми й жанри, зокрема осмогласна система організації візантійського церковного співу. Так полегшувався процес адаптації християнського обряду із цілим комплексом важливих внутрішніх структурних і мистецьких засад. У цьому контексті виділяються формотворчі особливості візантійської гимнографії, чимало з яких апелює до досвіду культур дохристиянської доби. Це свідчить як про якісні переваги певних конструкцій, так і про обізнаність та відкритість християнських гимнографів до сприйняття поетичного досвіду минулого. В цьому контексті особливої уваги заслуговує форма акростиха.

Аналіз досліджень і публікацій

Акростих належить до тих нечисленних формотворчих структур, що зберігалися впродовж тисячоліть і представлені в численних сакральних жанрах: від сакральної гимнографії до духовної поезії та духовних пісень. Зазначена форма відзначена в дослідженнях М. Антоновича [1], Ю. Медведика [6-8], П. Женюха [19], Г. Попова [11], К. Станчева [14], Н. Сиротинської [12]. Це також підтверджено матеріалами опублікованого Ю. Медведиком [18] інципітарію богогласникових пісень з окремою вказівкою на акростих з позначенням авторства. Часту наявність акростиха в гимнографії відзначали Ю. Ясіновський [17], Г. Пожидаєва [9], а в бароковій літературі Д. Чижевський [10], М. Возняк [2], В. Крекотень [15], І. Ісіченко [3]. Відтак визначення форм функціонування акровірша в різних контекстах духовної культури європейського простору й стало предметом нашого аналізу.

Метою роботи є віднайдення усталених структурних поетичних елементів спорідненості середньовічної гимнографії, барокової поетики й духовної пісні слов'янської співаної поезії. Методологічною основою дослідження є застосування системного та комплексного підходів, що забезпечило встановлення ціннісних суспільно-культурних функційних елементів у межах історичного розвитку людства. Використання порівняльного й евристичного методів дослідження сприяло виявленню структурних моделей, що забезпечили цілісність і системність еволюції культури на прикладі формотворчих структур. У цьому контексті використовуємо також евристичний метод дослідження, що сприяє моделюванню структурних зв'язків у межах культурно-мистецьких форм. Використання вказаних методів дослідження сприяло отриманню власних теоретичних результатів. Наукова новизна дослідження зумовлена оригінальністю теоретичного принципу порівняння форми акростиха в різних жанрах на різних часових проміжків.

Виклад основного матеріалу

Історія усталення форми акростиха в європейській культурі, як і поетичні форми візантійської гимнографії, найтісніше пов'язані з античною спадщиною, оскільки стародавні греки співали все: епос, сольну лірику, елегію, оди, трагедію тощо. Аж до кінця V ст. в основі грецького вірша лежали метричні схеми, які набували різноманітних форм, представлених багатим термінологічним списком: дактиль, анапест, ямб, іонік, хориямб, трохей, хориямбічний диметр та багато інших [13]. Відтак ритмічна впорядкованість стала міцним фундаментом для розвитку поетичних форм, які вибірково застосовували і в гимнографії. Такий досвід збереження в регіональній церковно-пісенній практиці метричних, часових параметрів піввіршів, масштабів форми, окремих метричних моделей і надалі підтверджував стійкість нормативів часомірної метрики як важливої основи словесно-музичного формотворення в монодії, з урахуванням суттєвого мелодико-ритмічного оновлення музичного тексту давніх, архаїчних форм наспівів.

Важливим досвідом для християнських гимнографів став сирійський поетичний стиль, що не був силабічним, а навпаки, базованим на якості складочислення та наголосів, тож рими траплялися рідко, без певних правил і загалом були випадковими співзвучностями. Із часом на цій основі постали не лише численні метричні варіанти структурних форм, які в різних комбінаціях забезпечували особливу виразовість вислову, але й особлива конструкція - «акростих» або в слов'янському варіанті - «краєгранесіє». Початково така форма виникла завдяки використанню послідовності літер алфавіту, а одним із найдавніших прикладів є старозавітній 118 псалом, який детально дослідив о. Петро Крип'якевич [4]. Псалом побудований на основі послідовності строф, укладених згідно з гебрайським алфавітом із 22 літер, а структура кожної строфи складається з восьми речень, об'єднаних однією літерою абетки. Так, у кожній строфі, у восьми різних поетичних образах прославляється Закон Божий - і в такий спосіб виникає цілісна гармонія, немов з восьми тонів граюча октава. Знаково, що алфавітний принцип укладання 118 псалма став відомим у латинському перекладі як октавний і згодом проявився в італійській поезії під назвою octava prima або станца. Такими віршами були написані поеми «Божевільний Роланд» («Orlando furioso») Аріосто, «Визволений Єрусалим» («Gerusalemma liberate») Торквато Тассо, «Оберон» («Oberon») Віланда [12, 92].

О. Петро Крип'якевич відзначає також алфавітну структуру найдавніших зразків візантійської гимнографії, зокрема «Алфавіт» патріарха Германа на честь Блаженної Діви Aкaxаф^єкxє Яаxє (Cod. Vindobon. Theol. 185, f. 220), призначений для виконання разом із віршами цього ж 118 псалма. Він наводить також інші приклади - форму сирійської поезії сугніта (sugnita) як поетичного діалогу з алфавітним акровіршем; гимни св. Єфрема Сиріна на честь Блаженної Діви: «Сила Отця» (Гимн на Благовіщення Блаженної Діви, посередині якого знаходиться алфавітний діалог між Блаженною Дівою та Ангелом), «Спонукай, о кифаро моя» (алфавітний гимн на честь Блаженної Діви); алфавітні гимни Св. Гілярія Піктавського (S. Hilarius Pictaviensis, f 366), якими він навчав «непросвічених у гимнічній пісні» галлів [4, 165].

Форму алфавіїного акростиха також часто застосовували в канонах. Це було дуже зручно завдяки 24 літерам грецького алфавіту, що відповідало вісьмом пісням канонів, у кожній з яких було по три тропарі [17, 65]. Ця практика перейшла до слов'янської традиції, проте ускладнилася через більшу кількість літер.

Із часом акростих стали укладати зі словесних сегментів, і він утворив форму словесного вербального акровірша. Це не лише виразніше підкреслювало послідовність строф у піснеспівах, але й дозволяло зафіксувати слово або й цілий вислів, зокрема: Мати Божа независна благодать подай (М^хєр ©єои x^v aф0ovфv цог Sog x&prv), Споглянь Богородице (EiGЯA^yov ©єох0кє єід xpфnouз 'ApGЄv^ou), кондак на честь Успення Богородиці з акровіршем Гимн смиренного Косми (Toщ xararvoщ KoG^а u^voз) [4, 156]; давньоболгарський канон на Введення Богородиці з анонімним фразовим акростихом «Приими пречиста піниє принесения твоєго», який часто трапляється в слов'янських літургійних збірниках [4, 165].

Особливе значення акростиха полягало у фіксуванні імені автора. Це допомогло встановити авторство багатьох творців візантійської гимнографії, які в такий спосіб виписували своє ім'я. Застосування такої практики пов'язують з приписами Лаодікейського собору (360), що заборонив виконувати піснеспіви, які створили невідомі особи. Відтак акростих став одним із найчастіше використовуваних у гимнографії в межах широкого християнського ареалу та суттєвою допомогою для сучасних дослідників. Зокрема, Ліана Квірікашвілі віднайшла в Мінеї квітневій на день пам'яті Георгія Святогорця давньогрузинський переклад канону святому Георгію з акростихом імені автора Германос. Аналогічним способом прочитується також ім'я автора канону празника св. Афанасія, з якого був зроблений давньоболгарський переклад для Путятиної мінеї - Георгій, ім'я якого визначається за першими літерами богородичних тропарів.

Цікавим є «зворотний» досвід використання акростиха для встановлення авторства. Так, Іван Добрев переклав на грецьку мову початкові слова канону служби Успення св. Івана Рильського, яка вважалася оригінальним твором давньоболгарської гимнографії. Внаслідок перекладу дослідник отримав акростих з іменем автора - Георгія Скилиці, грецького правителя Сердики [14, 66].

Мабуть найбільш відомим гимнографом, що використовував акростихи, був Роман Сладкопівець (У-УІ), чия творчість пов'язана із жанром кондака. Дуже часто початкові літери строф кондака укладали акростих, у якому вказували ім'я автора - xov халєггои Pюцavog (смиренний Роман). З іменем Романа Сладкопівця пов'язують також створення окремої групи алфавітних стихир, розташованих за принципом алфавітного акровірша. Його ім'я прочитується у 48 стихирах, присвячених Різдву Христовому, до того ж початкові літери стихир укладають грецький алфавіт в прямому і зворотному порядку.

Відома група алфавітних стихир Великого канону Андрія Критського. Ці стихири мають однакову метричну структуру й алфавітний акростих, кожна закінчується рефреном. Алфавітними стихирами є також воскресні стихири на стиховнех, які виконують на вечірні із стишками 92 псалми як запіви.

Поступово акростих досяг верхівки свого розвитку у візантійській церковній поезії і в другій половині ІХ ст. утвердився як знак вишуканості й досконалості. Тож із виникненням слов'янського письма перші слов'янські просвітителі, які були добре знайомі з формальними особливостями візантійської літератури, також часто використовували цю поетичну форму. Константину Преславському, зокрема, належать ритмізовані переклади канонів Йоана Дамаскіна на Різдво Христове та канону на Богоявлення зі слов'янськими акростихами. Важливо відзначити, що перекладачі зберігали число складів і поділ на речення, що давало змогу використовувати мелодію грецького оригіналу при виконанні слов'янського тексту.

Про популярність акростиха на слов'янських землях свідчать найдавніші збережені тексти, серед яких, зокрема, «Константинова азбучна молитва» Констатина Солунського. Іван Франко вважає цей твір найстаршим слов'янським віршем, складеним близько 860 року [16]. Форма алфавітного акростиха проникла також до найдавнішої руської Мінеї празничної, відомої як Ільїна книга, де знаходиться цикл 36 азбучних стихир, укладених за порядком літер алфавіту. Піснеспіви входили до циклу предпраздничних служб Різдва Христового (25 грудня), і їх виконували поміж 19--24 грудня.

Виразовість і композиційна стрункість форми акростиха сприяла його активному поширенню в межах християнського ареалу та стала настільки популярною, що спричинилася до реформації музичного порядку. На початку ХІ століття бенедиктинський монах Ґвідо Аретинський (бл. 990 - бл. 1050) використав форму акростиха з навчальною метою на прикладі прославного гимну св. Іванові Хрестителю. У формі акростиха приховав своє ім'я відомий композитор Жоскен Де Пре (1450--1521) у мотеті «Illibata Dei Virgo nutrix». Цей твір тривалий час привертав свою увагу головним чином саме завдяки тому, що текст мотету містив акростих [1, 123].

Відтак акростих міцно утвердився в європейському ареалі. Латинські та візантійсько-слов'янські християнські й культурні традиції і досі складають дві рівні духовної та культурної спадщини, яка бере свій початок з великоморавського періоду, позначеного наслідками Кирило-Мефодіївської спадщини. Як відзначав Ю. Медведик, важливо враховувати, що саме словацька та польська культури були основними ретрансляторами чеської, а також латинської духовної пісні як на Закарпатті та Лемківщині, так і в інших автохтонних українських землях. Зокрема, заслуговує уваги джерельне й текстологічне опрацювання словацьких впливів на духовнопісенний репертуар Петера Женюха [19]. Він провів паралелі багатьох духовнопісенних текстів Шаришського співаника з їх прототипами в перших друкованих пам'ятках паралітургійної культури Словаччини (Cantus Catholici, Chitara sanctorum).

Українська поезія доби Бароко також перейняла досвід літургійної практики, й алфавітний принцип побудови твору часто траплявся в літературній творчості XVIIXVIII ст. [15, 86]. Іноді ім'я автора також ховали поміж літер вірша, як це зробив Дмитро Туптало (Иєромонах Димитри Савич) [15, 310]:

ИзсохшЕ нам се Руцт орОси, о мати