Поетика карнавальності як філософське світовідчуття М. Гоголя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поетика карнавальності як філософське світовідчуття М. Гоголя

Олег Володимирович Родний

Доктор філософських наук, професор кафедри зарубіжної літератури, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Анотація

У статті розглядаються основні положення романтичної естетики творчості М. Гоголя (смішення реальності і думки, життя з мистецтвом, стремління до особистої свободи, іронія), які пересікаються з атрибутами карнавала. Вказано, що поєднання з атмосферою карнавала можливо тільки через суміш, який у цьому випадку можна розглядати як своєрідний провідник в сфері «утопічної свободи» та особливого, святкового осягнення істини. З іншої сторони, самої характерної формою естетичних відносин Гоголя до дійсності був сміх. Доведено, що тема карнавалізації у контексті філософії М. Гоголя є перспективним вектором розкриття творчого методу письменника.

Мета статті - виявлення особливостей карнавального світовідчуття як істотної складової філософії М. Гоголя, і яка, у свою чергу, є важливою для деконструкції гоголівських художніх текстів.

Ключові слова: Гоголь, сміх, карнавал, філософія, творчість.

Abstract

Carnivality's poetics as M. Gogol's philosophical world feeling

Oleh Rodnyi

Doctor of Philosophy,

Associate Professor of Department of

Foreign Literature,

Oles Honchar Dnipro National University

The problem of carnival in Gogol's works is relevant for understanding the entire architectonics of his works. Acute awareness of the “life-death” dichotomy, a tragic sense of modernity leading to the formulation ofphilosophical problems the strongest comic component of the poetics of many of Gogol's works allow us to speak of him as a writer who has points of contact with the traditions of the carnival elements.

The main provisions of romantic aesthetics (mixing reality and fiction, the desire for personal freedom, irony) intersect with the attributes of carnival. The article shows that immersion in the atmosphere of the carnival is possible only through laughter which in this case can be considered as a kind of guide to the sphere of “utopian freedom” and a special, festive, comprehension of the truth. On the other hand, the most characteristic form of Gogol's aesthetic attitude to reality was laughter.

The purpose of the article is to identify the features of the carnival worldview as an essential component of Gogol's philosophy, and which is important for the deconstruction of Gogol's literary texts.

The work shows that carnival laughter in Gogol`s works contributed to the development of an integral worldview, the leveling of absurdity, the transcendence of contradictions. It is the reflection of laughter that reveals the limitedness, fragmentation of the “monologic types” of the worldview, based on the integrity of knowledge, and reveals the dialogic element of culture, which gives rise to the plurality of its forms.

Gogol believed that the purpose of laughter, its true is to bring reconciliation to the soul. Describing the sinful motivation of human passions, Gogol, in accordance with his philosophical views, with the help of laughter, seeks to turn their nature around, indicating the only way of salvation - the purification of the soul.

Detected Gogol's reflections on the dialogic nature of the soul, truth and delusions, on the responsibility of a person for his being, the need to rethink (through laughter) universal values, the influence of moral and religious philosophy on social behavior, etc. have not lost their significance in modern conditions and require a comprehensive study, both literary and philosophical. It is proved that the topic of carnivalization in the context of Gogol's philosophy is a promising vector for revealing the writer's creative method.

Key words: Gogol, laugh, carnival, philosophy, creativity.

Постановка проблеми

Характеристика М.Гоголя як мислителя стверджується тим, що для нього був характерний пошук і прагнення побудови цілісного світогляду У Гоголя не було власної філософської системи, всебічно і глибоко продуманої, але він був мислителем, що зумів піднятися до глибоких ідейних узагальнень. Філософський аспект М.Гоголя наочно проявляється насамперед у послідовному інтересі письменника до проблем людини.

Гостре усвідомлення дихотомії «життя - смерть», трагічне відчуття сучасності, що веде до постановки філософських проблем, найсильніша комічна складова поетики багатьох творів Гоголя дозволяють говорити про нього як про письменника, який має традиції карнавальної стихії.

Огляд останніх досліджень

поетика художній творчість гоголь

Гоголезнавство - один із найпотужніших напрямків у вітчизняному літературознавстві. Майстерність поетичного слова, особливості стилю, типізації персонажів, функції комічного, реального та фантастичного у творах письменника, взаємозв'язок романтичного та реалістичного у його творчості - ці та інші питання піднімаються сучасними дослідниками (Ю. Барабаш, Б. Корман, Ю. Манн, З. Кирилюк, В. Мацапура, В. Звиняцковський, В. Воропаєв, В. Гусєв, П. Міхед). За словами П. Міхеда, «сучасне гоголезнавство - своєрідна культурологічна лабораторія, де відбувається апробація різних наукових методик...» [Михед 2002].

М. Радіонова справедливо вважає, що у творчій спадщині Гоголя «. заслуговує на увагу не лише майстерне володіння словом, а й потужний потенціал основних філософсько-світоглядних ідей, на фундаменті яких побудована оригінальна антропологічна концепція, яку можна вважати соціокультурною репрезентацією української ментальності» [Радіонова 2000].

У філософсько-критичній думці творчість Гоголя одержала суперечливі оцінки. Про філософські погляди письменника говорили В.Бєлінський, М.Чернишевський, В.Розанов, М.Бердяєв, Д.Мережковський, В.Набоков. Так, В.Бєлінський у своєму «Листі до Гоголя» назвав письменника «провідником батога, апостолом невігластва, мракобісом», звинуватив його в «брехні та аморальності» [Бєлинский 1953: 245]. У знаменитому есе «Духи російської революції» М. Бердяєв не тільки називає творчість Гоголя «художнім одкровенням зла як початку метафізичного та внутрішнього», а й переглядає традиційний погляд на Гоголя як на реаліста, побачивши в ньому «предтечу сучасного аналітичного кубо-футуристського мистецтва, яке навмисно деформує дійсність [Бердяев 1993]. Д.Чижевський називав Гоголя типовим представником «філософії серця» на українському ґрунті [Чижевский 2010].

Мета статті - виявлення особливостей карнавального світовідчуття як суттєвої складової філософії М.Гоголя, яка, у свою чергу, є важливою для деконструкції гоголівських художніх текстів, що дозволяє поглибити наші знання про художній світ письменника.

Виклад основного матеріалу

Перший період формування філософського світогляду Гоголя був часом естетичного романтизму, періодом моральних шукань, які проходили під впливом німецького романтизму, і навіть власних роздумів письменника про людину. Гоголь, сповідуючи ідеї естетичного гуманізму, виходив з утопічного уявлення про можливість перетворення життя під впливом мистецтва У статті «Про архітектуру нового часу» він писав: «Пишність кидає простолюдина в якесь оніміння - і воно є єдина пружина, що рухає дикою людиною. Незвичайне вражає всякого» [Гоголь 1952: 59].

Естетичний ідеал Гоголя формувався під впливом ідейно-художньої атмосфери романтизму, насамперед німецького. У натурфілософії Ф.Шлегеля письменника приваблював її синкретизм: об'єднання філософії, релігії та мистецтва. Шлегель не тільки вимагає від поета універсальності, а й висуває ідею спільної, колективної творчості. Нова міфологія виникне із глибин людського духу, її джерелом буде містичне переживання - відчуття божественності світу, його нескінченності та повноти. Ф.Шлегель говорить про необхідність релігійного, містичного сприйняття світу, що «наповнює почуття життя ідеєю нескінченного». Таким чином, релігійне почуття має стати основою сучасної поезії. Безумовно, ці ідеї не могли залишити Гоголя, вихованого на морально-релігійних цінностях, байдужим, і знайшли свій відбиток у його творчості. «Християнська антропологія М.Гоголя є засобом проникнення до основ людського буття. Бінарні опозиції «Бог - чорт», «добро - зло», «світло - тьма», «життя - смерть» лежать в основі ускладненої онтології, що притаманна філософським поглядам М.Гоголя» [Радіонова 2000].

Художня свідомість письменника відрізняється дуалізмом: з одного боку, ідеалізація певних сторін дійсності, з іншого - комічне відтворення життя; поляризація духовного і земного і водночас усвідомлення їхнього зв'язку та взаємообумовленості. Для творчості письменника характерними є опозиції «роз'єднаний світ - єдиний світ», «бездуховне - духовне», «минуле - сьогодення». Реальність у свідомості Гоголя постає або абсурдно-безглуздою, або відверто страшною. У 40-х роках визначальним фактором художньої свідомості письменника стає релігійність, християнське осмислення суті та функцій мистецтва, місії художника та сенсу власної творчості. Опозиція «духовне/живе - бездуховне/мертве», яку розуміють з релігійних позицій, стає основним принципом художнього світу зрілого Гоголя.

Художній світ Гоголя, здавалося б, позбавлений і побутової, і філософської логіки: це світ містичний, неправдоподібний, фольклорний. Для В.Набокова, наприклад, гоголівська проза - порушення норм існування реальної дійсності: «Щось дуже погано влаштовано у світі, а люди - просто тихо схиблені, вони прагнуть мети, яка здається їм дуже важливою, тоді як абсурднологічна сила утримує їх зайвими заняттями...» [Набоков 2000]. М. Гоголь був переконаний: «Буває час, коли не можна інакше спрямувати суспільство або навіть усе покоління до прекрасного, доки покажеш всю глибину його справжньої гидоти» [Гоголь 1952: 382].

Філософські погляди Гоголя формуються навколо понять естетики та моралі, краси та добра. З особливою гостротою Гоголь розкриває протиріччя між красою та добром. Моральний ідеал сприймається ним як недосяжний. Людина відповідальна за своє буття та свій розвиток, вважав Гоголь. Тому він може бути як критиком дійсності, а й критиком себе. Його моральний обов'язок полягає у подоланні своїх недоліків та вихованні благих моральних якостей.

Основний філософський та художній інтерес Гоголя - людська душа, яку, за Г.Сковородою, письменник називає «серцем»: «Серце людини - колодязь». Але шлях до пізнання людської душі починається з власної душі. Саме почуття та переживання дозволяють розкритися душі, пробудити в ній потаємні почуття.

Феноменальна постать Гоголя виникла і натомість розкладання естетичного гуманізму. Спочатку Гоголь був захоплений романтичним естетизмом, але поступово розуміє, що естетика принципово поза мораллю. Він не бачив у сучасності ані єдності, ані цілісності, ані гармонії. Гоголь говорив про побудову нового світогляду. Письменник, захопившись спочатку естетичним гуманізмом, який був вироблений Ф.Шіллером і В.Гумбольдтом, зробив висновок, що естетична та етична сфери в людині настільки пов'язані між собою, що одна без іншої розвиватися не може. Він побачив трагізм естетичного гуманізму, що виявився в утопічних мріях про торжество ідеалів гармонії у всьому людському суспільстві.

Як вказує Є.Рачин, «^навіщо Гоголя супроводжувало всюди бажання захоплюватися красою душі людини? Навіщо в людині лежить пристрасть до відшукання істин? Все це та інші численні «навіщо» описують світогляд людини, її прагнення перетворити неорганізований хаос навколо себе на організовану систему взаємодій та взаємовідносин, яка власне і є правильним життям людини» [Рачин 2009: 85].

Якщо для ранньої творчості Гоголя було характерно романтичний світогляд з наміченими векторами у бік морально-релігійних пошуків, то для пізнього періоду можна говорити про релігійне світосприйняття письменника, забарвлене в романтичні тони: «У центрі своєрідної естетичної антропології М.Гоголя стоїть творча естетична сила людини. Найважливіше місце в ієрархії авторських цінностей займає гармонія морального та естетичного в людині, а саме: краси зовнішньої та внутрішньої (душевної). У їхньому роз'єднанні М.Гоголь, як справжній романтик, бачить трагедію» [Супрун 2004]. Примирити красу внутрішню та зовнішню, подолати страх перед «гидотою життя», вважав Гоголь, можна і потрібно за допомогою сміху. Для подолання низовинних пристрастей, для викорінення людської гріховності Гоголь пропонує очисну силу сміху, що відповідає його філософським поглядам.

Основні положення романтичної естетики (змішення реальності та вигадки, життя з мистецтвом, прагнення до особистої свободи, іронія) перетинаються з атрибутами карнавалу. Занурення в атмосферу карнавалу можливе лише через сміх, який у даному випадку можна розглядати як своєрідний провідник у сферу «утопічної свободи» та особливого, святкового, розуміння істини. З іншого боку, найхарактернішою формою естетичного ставлення Гоголя до дійсності був сміх. Від безпосереднього, простодушного сміху, що переважає в «Вечорах на хуторі біля Диканьки», до «сміху крізь сльози» (у «Петербурзьких повістях», «Ревізорі», «Мертвих душах»), від лукавого до засуджуючого, від дружнього до сатиричного - така загалом тенденція розвитку гоголівського сміху у художній творчості.

М.Бахтін як суттєвий момент карнавально-святкового сміху розглядає гостре відчуття перемоги над страхом, яке, на його думку, знаходить вираження у ряді особливостей сміхових образів карнавалу [Бахтин 1990]. Переможений сміхом страх у них постає у формі потворно-кумедного, страшне в цьому випадку стає «веселим страшниськом». Сміх же, на думку Бахтіна, прояснював свідомість людини і розкривав її світ по-новому, проте перемога сміху над страхом була також ефемерною і утопічною, як і свобода.

Сміх, на думку М.Бахтіна, має дві форми: зовнішню - захисну, яка постає перед нами в момент перемоги людини над страхом, і внутрішню - спрямовану на розкриття істини, так як сміх «розкривав матеріально-тілесний початок у його істинному значенні», «розкривав очі на нове та майбутнє» [Бахтин 1990]. Саме внутрішня форма сміху притаманна світогляду Гоголя й у його творчості.

Будь-який художній образ, побудований за принципом карнавального, прагне охопити об'єднати у собі обидва складових антитези: народження - смерть, юність - старість, верх - низ, обличчя - зад, хвала - лайка, твердження - заперечення, трагічне - комічне. Цей принцип проявляється у карнавалізованій літературі, зокрема, у характерних для неї парних образах, побудованих як у контрасті, і за подібністю.

Основні висновки щодо карнавальності в творчості Гоголя сконцентровані у статті Бахтіна «Рабле та Гоголь». Гоголівське мистецтво словесного висловлювання комічного Бахтін безпосередньо пов'язує з народною сміховою культурою, багато в чому вплинула на літературну свідомість і світогляд письменника. Уточнюючи формулювання «сміхового слова», вчений спеціально позначає особливості характеру його функціонування: «Сміхове слово організується у Гоголя отже метою його виступає не просте вказівку на окремі негативні явища, а розтин особливого аспекту світу як цілого. У цьому сенсі зона сміху Гоголя стає зоною контакту. Тут поєднується суперечливе і несумісне, оживає як зв'язок» [Бахтин 1990: 521].

М.Бахтін розглядає творчість Гоголя як найважливіше явище сміхової літератури нового часу, підкреслюючи, що сміхове слово письменника має універсальний характер. Примітно, що ставлення до сміху, карнавальних традицій у бароковій культурі України XVII ст. докорінно відрізнялося від великоросійських регіонів. Традиція середньовічного східного православ'я розрізняла божественне начало як суще від уявного, «мрійливого», диявольського. Перше незмінне, друге різнолике і мінливе. Тому ставлення до гри, театральності, різним формам зміни вигляду, ряженню, маскам було однозначним і сприймалося в Україні з великою фантазією та навіть любов'ю.

Зазначимо, що у творчості М.Гоголя (романтичного періоду особливо і частково у реалістичний період творчості) містяться майже всі елементи народно-святкової культури: дихотомії «краса - добро» (народні типи у «Вечори на хуторі біля Диканьки»), «краса - потворність» (Хлестаков у «Ревізорі»), відсутність морального ідеалу (Чичиков та поміщики в «Мертвих душах»), перевертання «верху» і «низу» (майор Ковальов у повісті «Ніс»), знижена лексика, скатологічні (Плюшкін у «Мертвих душах») та «бенкетні» (Собакевич у «Мертвих душах) образи і таке інше. Йому було звичне карнавальне світовідчуття, щоправда, здебільшого романтично забарвлене. При цьому основна характерна установка як для поетики карнавалу, так і творів Гоголя - це відступ від правил як соціальних, так моральних та етичних. Під час ярмарок, народних гулянь тимчасово скасовуються загальноприйняті норми поведінки і з'являється новий світ людських відносин - перевернутий, кумедний, містичний, суперечливий, але головне - вільний. Саме цим настроєм та світовідчуттям пронизані «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». І водночас у карнавальному буйстві відбувається зрощення людей одну істоту з відчуттям всенародної спільності. «Народ відчуває свою конкретну чуттєву матеріально-тілесну єдність і спільність» [Бахтин 1990: 519].

Як вказує Ю.Манн, «переосмислення мотивів, образів і сцен, традиційно пов'язаних з народною карнавальною сміховою культурою, ускладнення амбівалентності, зяючий контраст індивідуальної смерті та життя цілого, загострено-трагічне відчуття цього контрасту, що веде до постановки філософських проблем, - все це змушує бачити у Гоголі найхарактернішого комічного письменника нового часу, несходимого до традиції карнавального сміхового початку...» [Манн 1988]. Комічною стороною творчості Гоголя задається І.Гарін: «М.М.Бахтін знаходив у Гоголя народну сміхову культуру та раблезіанську карнавальну традицію. Але чи був сміх Гоголя (в іншому, як і Рабле) світлим, високим. Чи сумісні мертві душі та омертвіння взагалі з карнавалом?» [Гарин 2002]. Відповідати на ці питання, на нашу думку, слід ствердно, беручи до уваги неоднозначність сміхової природи у Гоголя.

Індивідуально значиму, суб'єктивну рефлексію (використання художником сміху проти себе з метою «очищення душі» і морального самовдосконалення) Гоголь прагне перевести на загальнозначущу об'єктивну рефлексію, прагне звернути сміх кожного і суспільства загалом на викорінення спільних пороків заради духовного оновлення людини. А якщо вже сміятися, каже Гоголь, то сміятися над тим, що справді гідне загального осміяння.

Описуючи гріховне спонукання людських пристрастей, Гоголь, відповідно до своїх філософських поглядів, за допомогою сміху прагне перевернути їхню природу, вказуючи єдиний шлях порятунку - очищення душі: «Є засіб, є бич, яким можна вигнати їх... Сміхом, якого так бояться низькі наші пристрасті! Сміхом, який створений для того, щоб сміятися з усього, що ганьбить справжню красу людини. Повернімо сміху його справжнє значення! Заберемо його в тих, які звернули його в легковажне світське блюзнірство над усім, не розбираючи ні доброго, ні поганого! Так само точно, як посміялися над гидотою в іншій людині, посміємося великодушно з гидоти, власної, якої в собі не знайдемо!» - пише М.Гоголь [Гоголь 1951: 118]. Гоголівські слова повністю відповідають теорії карнавалу, розробленої М.Бахтіним.

Однак якщо М.Бахтін асоціював карнавальність творчості Гоголя з карнавальністю «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф.Рабле, то відомий дослідник творчості Гоголя Ю.Манн у своїй монографії «Поетика Гоголя» виділяє ті властивості карнавалу у творчості письменника, які відрізняються від карнавалу. З одного боку, у творах Гоголя дотримуються основні критерії карнавалу (загальні веселощі; відступи від соціальних, моральних, етичних правил; непокора, витівки, перевдягання; любовна інтрига; знижені образи та лексика; перевертання «верха» і «низу»), але в низку випадків у Гоголя вони зазнають змін. Так, Ю.Манн говорить про особливості карнавального світовідчуття у Гоголя: «Двозначність, двозначність, взаємна валентність залишається, але її логіка стає вибагливішою і... непередбачуваною. «Веселе» змінюється не просто «сумним» (для того, щоб потім поступитися місцем «веселому»), але чимось незрозумілим, стороннім» [Манн 1988]. Веселощі у Гоголя нерозлучне з сумом і тривожним очікуванням. «Якими б радісними та розкутими були гоголівські герої, ми відчуваємо, що це не все. Немов якась сумна і дивна нота готова будь-якої миті обірвати веселість» [Манн 1988]. У карнавалі немає глядачів, там усі - дійові особи. У Гоголя завжди присутній оповідач. І саме його неучасть у загальному дійстві забарвлює його у сумні тони. Крах ренесансного естетичного гуманізму з його прагненням до ідеалізованого світу та «шляхетної» людини, божественна сутність якої завжди адекватна проявляється в її зовнішності, характері та вчинках, проглядається у всій творчості письменника.

Стародавня карнавальна традиція набуває у творах письменника разом із традиційними та самобутніми функціональними значеннями. Особливо трансформувалася карнавальна життєтворча функція, змінивши символіку смерті - перетворення та відродження на символіку смерті - знедоленості та розкладання. «Гоголівський карнавал став театром обманів, що переросли амбівалентне ритуальне лицедійство, щоб перетворитися на прямого носія морально визначеного знака зла» [Черная 2009: 9].

Карнавалізація у творчості М.Гоголя позбавлена відкрито-матеріальної тілесності, святковості, фарсу. Якщо М.Бахтін вдало порівняв раблезіанський карнавал з веселим сільським хлопчаком, що шльопає по калюжах і бризкає всіх брудом, то символом гоголівського карнавалу нам представляється семінарист, який з лукавою усмішкою вдивляється у світ і за допомогою сміху намагається відокремити добро від зла.

Висновки

Сміх є істотним атрибутом суспільного буття, постає специфічним видом духовної діяльності людини та суспільства, націленим на розуміння навколишнього світу. Найважливіша функції сміху гносеологічного порядку полягає у розмежуванні істини та брехні, добра та зла, що сприяє утворенню завершеного світогляду. Карнавальний сміх у творчості М.Гоголя сприяв виробленню цілісного світогляду, нівелювання абсурду, перевершенню протиріч. Саме рефлексія сміху відкриває обмеженість, фрагментарність «монологічних типів» світовідчуття, що ґрунтуються на цілісності знання, та виявляє діалогічну стихію культури, що породжує множинність її форм.

Гоголь вважав, що призначення сміху, його справжнє, високе призначення - нести примирення в душу. У період романтизму у вітчизняній культурі відбувався процес становлення національної ідеї, яка утверджувалася у тих формування національної самосвідомості народів Європи. Гоголівські роздуми про діалогічний характер душі, істини та помилки, про відповідальність людини за своє буття, необхідність переосмислення (через сміх) універсальних цінностей, вплив на суспільну поведінку моральної та релігійної філософії тощо. не втратили свого значення і в сучасних умовах і вимагають всебічного дослідження як літературознавчого, так і філософського. Взагалі, «для ... літератури та філософії завжди був характерний персоналізм, заснований на переконанні, що без розуміння сутності особистості не можна обговорювати інші питання. Ось чому в центрі уваги постійно опинялась не стільки людина як природна істота, скільки невичерпний духовний досвід особистості, сенс індивідуального та колективного буття» [Безлепкин 2015].

Неможливість перетворення життя за допомогою естетичних переживань змусила Гоголя відмовитися від звеличення мистецтва та шукати шляхи для його підпорядкування вищим релігійним завданням. На думку В. Зіньковського, саме релігійне покликання поезії, мистецтва взагалі змушує письменника до подолання принципу автономії естетичної сфери та встановлення її зв'язку з усім цілісним життям духу, тобто сферою релігійної [Зеньковский 1997]. Естетична антропологія у Гоголя поступається місцем християнської, для якої характерне поєднання моралізму та естетизму, що ґрунтуються на служінні Богу. Наслідуючи традиції вітчизняної любомудрості, М.Гоголь бачив головну мету в тому, щоб накреслити шляхи життєустрою, ґрунтуючись на осягненні людської природи.

Тема карнавалізації у контексті філософії М.Гоголя є перспективним вектором розкриття художніх особливостей низки творів письменника.

Бібліографічні посилання

Бахтин, М.М. (1990). Рабле и Гоголь (Искусство слова и народная смеховая культура), в: Бахтин М.М. Собр. соч.: В 7т. М. Т.4(2), 517-522.

Бахтин, М.М. (1990). Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса, в: БахтинМ.М. Собр. соч.: В 7 т. М. Т.4(2), 7-516.

Безлепкин, Н.И. (2015). Н.В.Гоголь как философ. Вестник СПБГУ, серия 17(3) 15-25.

Белинский, В.Г. (1953). Письмо Гоголю, в: Н.В.Гоголь в русской критике: Сб. ст. М., 243-252.

Бердяев, Н.А. (1993). О русских классиках. Духи русской революции. М.

Гарин, И. (2002). Загадочный Гоголь. М.

Гоголь, Н.В. (1952). Выбранные места из переписки с друзьями, в: Гоголь, Н.В. Собр. соч.: В 14 т. М. Т.13, 370-395.

Гоголь, Н.В. (1952). Об архитектуре нынешнего времени, в: Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 14 т. М. Т.8, 56-76.

Гоголь, Н.В. (1951). Приложения к «Ревизору», в: Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 14 т. М. Т.4, 97-493.

Зеньковский, В.В. (1997). Русские мыслители и Европа. М.

Манн, Ю. (1988). Поэтика Гоголя. М.

Михед, П.В. (2002). Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст. Ніжин.

Набоков, В.В. (2000). Николай Гоголь, в: Набоков В.В. Собрание сочинений американского периода: В 5 т. СПб. Т.1. 400-522.

Радіонова, Н.В. (2000). Філософсько-антропологічні інтенції творчості М.В.Гоголя: автореф. Дис..канд. філос. наук: спец. 09.00.04. Харків.

Рачин, Е.И. (2009). Духовный свет Н.В.Гоголя, в: Философия Н.В.Гоголя. Материалы научно-практической конференции в МГПУ, посвященной 200-летию со дня рождения Николая Васильевича Гоголя. М., 5-108.

Супрун, А.Г. (2004). Філософські погляди М.В.Гоголя в контексті українського романтизму: автореф. дис... канд. філософ. наук: спец. 09.00.05. К.

Черная, Т.К. (2009). Синтез архаических и художественно-индивидуальных поэтических структур в творчестве Н.В.Гоголя. Вестник Ставропольского государственного университета, 64. 5-14.

Чижевский, Д.И. (2010). Гоголь как художник и философ. Вопросы философии, 1, 118-130.

References

Bahtin, M.M. (1990). Rable i Gogol' (Iskusstvo slova i narodnaja smehovaja kul'tura) [Rabelais and Gogol (Art of the word and Folk culture of laughter)], in: BahtinM.M. Sobr soch.: V 7 t. M. T.4(2), 517-522. (in Russian)

Bahtin, M.M. (1990). Tvorchestvo Fransua Rable i narodnaja kul'tura Srednevekov'ja i Renessansa [The Work of Francois Rabelais and the folk culture of the Middle Ages and the Renaissance], in: Bahtin

M. M. Sobr. soch.: V7t. M. T.4(2), 7-516. (in Russian)

Belinskij, V.G. (1953). Pis'mo Gogolju [Letter to Gogol], in: N.V.Gogol' v russkoj kritike: Sb. st. M., 243-252. (in Russian)

Berdjaev, N.A. (1993). O russkih klassikah. Duhi russkoj revoljucii [About Russian classics. Spirits of the Russian Revolution]. M. (in Russian)

Bezlepkin, N.I. (2015). N.V.Gogol' kak filosof [N.V. Gogol as a philosopher]. Vestnik SPBGU, serija 17(3), 15-25. (in Russian)

Chernaja, T.K. (2009). Sintez arhaicheskih i hudozhestvenno-individual'nyh pojeticheskih struktur v tvorchestve N.V.Gogolja [Synthesis of archaic and artistic-individual poetic structures in the work of

N. V. Gogol]. VestnikStavropol'skogo gosudarstvennogo universiteta, 64, 5-14. (in Russian)

Chizhevskij, D.I. (2010). Gogol' kak hudozhnik i filosof [Gogol as an artist and philosopher]. Voprosy filosofii, 1, 118-130. (in Russian)

Garin, I. (2002). Zagadochnyj Gogol' [Mysterious Gogol]. M. (in Russian)

Gogol', N.V. (1951). Prilozhenija k «Revizoru» [Applications to the “Inspector”], in: Gogol'N.V. Sobr. soch.: V14 t. M. T.4, 97-493. (in Russian)

Gogol', N.V. (1952). Ob arhitekture nyneshnego vremeni [About the architecture of the present time], in: Gogol' N.V. Sobr. soch.: V 14t. M. T.8, 56-76. (in Russian)

Gogol', N.V (1952). Vybrannye mesta iz perepiski s druz'jami [Selected places from correspondence with friends], in: Gogol'N.V. Sobr. soch.: V 14t. M. T.13, 370-395. (in Russian)

Mann, Ju. (1988). Pojetika Gogolja [Gogol's poetics]. M. (in Russian)

Mihed, P.V. (2002). Ptzntj Gogol'і baroko: ukrams'ko-rostjs'kijkontekst [Late Gogol and Baroque: Ukrainian-

Russian context]. Nizhin. (in Ukrainian)

Nabokov, V.V. (2000). Nikolaj Gogol' [Nikolay Gogol], in: Nabokov V.V Sobranie sochinenij amerikanskogo perioda: V5t. SPb. T.1, 400-522. (in Russian)

Rachin, E.I. (2009). Duhovnyj svet N.VGogolja [Spiritual light of N.V.Gogol], in: Filosofija N.VGogolja. Materialy nauchno-prakticheskoj konferencii v MGPU, posvjashhennoj 200-letiju so dnja rozhdenija Nikolaja Vasil'evicha Gogolja. M., 5-108. (in Russian)

Radionova, N.V. (2000). Fіlosofs'ko-antropologіchnі mtencn tvorchosti M.VGogolja [Philosophical and anthropological intentions of M. V. Gogol's work]: avtoref. dis kand. filos. nauk: spec. 09.00.04.

Harkiv. (in Ukrainian)

Suprun, A.G. (2004). FUosofs'kj pogljadi M.VGogolja v konteksti ukrams'kogo romantizmu [Philosophical views of M.V.Gogol in the context of Ukrainian romanticism]: avtoref. dis... kand. filocof. nauk: spec. 09.00.05. K. (in Ukrainian)

Zen'kovskij, V.V. (1997). Russkie mysliteli i Evropa [Russian thinkers and Europe]. M. (in Russian)

Размещено на Allbest.ru