Світоглядні засади "Поетики" Теофана Прокоповича

Ключові слова: Теофан Прокопович, "Поетика", Бароко, античність, світоглядні засади, Просвітництво.

Повна назва "Поетика" така: "Три книги про поетичне мистецтво на користь і на- ставлення юного учнівства роксоланського викладені в Києві у православній Могилянській академії року Божого 1705". Загалом "De arte poetica" Теофана Прокоповича постала на основі та в контексті попередньої й тогочасної літературної традиції. До її появи у Києво-Могилян- ській академії, де навчався і викладав Теофан Прокопович, цей курс викладали вже півстоліття. Загалом специфіка поетик як жанру полягала в тому, що вони синтезували в собі дух епохи, репрезентуючи бачення мистецтва слова, мистецтва творення поетичних текстів. Тлумачення та теоретичні обгрунтування засад написання поетичних текстів відображали ставлення авторів, зокрема Теофана Прокоповича, до ролі поезії в суспільстві. Відтак, значення поетик в історії літератури визначається їхньою здатністю фіксувати історично значущі зміни в літературному процесі, еволюцію естетичних поглядів авторів на мистецтво слова.

Г. Сивокінь правомірно наголошує, що бачимо "відповідність Теофана Прокоповича, як автора Поетики і багатьох художніх творів, власне тому типові митця й теоретика, що був характерний для епохи Відродження в Європі, поєднуючи в одній особі "вчено-філологічні заняття" та їхнє практичне застосування у творчості" [4, с. 157]. Сам письменник вважав принципово важливим дотримуватися у власній художній діяльності тих засад, які він викладав у своїх теоретичних трактатах. І поетичні твори автора, і його драматичні тексти написані саме у цілковитій згоді з заявленими ним теоретичними постулатами "Поетики". На нашу думку, варто наголосити, що синкретичний характер трактату виявляє тяжіння до популярного європейського напряму Просвітництва.

Загалом, засади "Поетики" Т. Прокоповича репрезентують глибокі знання автором численних світових джерел, традицій античності, Середньовіччя і Відродження. Також ці світоглядні засади відображають їхню певну критику, дискусію з існуючими і прийнятими положеннями. Водночас Прокопович дає пропозиції власного бачення відомих понять і категорій. Отже, він вступає в дискусію із традицією Бароко, виступаючи новатором і подаючи цілком сучасний для його доби погляд. Письменник і теоретик не лише прагне у власній творчості дотримуватися викладених положень, а й подає їх як такі, що цілком можуть бути взірцем і теоретичною основою для подальшого літературного. Як зазначає Г. Сивокінь, "теоретична основа Поетики Прокоповича - це великий ланцюг вимог до творчості, зіставити які з класицистичними нормами достоту легко" [4, с. 158]. поетика прокопович просвітницький

Загалом стиль "Поетики" Ф. Прокоповича досить дидактичний, адже важливим для творця повчити й навчити, наставити і переконати. Саме це було притаманним просвітницькому світогляду. Г. Сивокінь наголошує, що в тексті "Поетики" наявний "класицистичний етичний реалізм". "Хай він і стихійний, хай і шкільний, хай почасти й дидактично-схоластичний, однак естетика й особливо етика його цілковито осмислена й цілеспрямована, обумовлена своїм контекстом - історичним, соціальним, мистецьким, підпертим європейським і "місцевим" досвідом літературної творчості" [4, с. 159]. Проте, на нашу думку, тут присутні елементи просвітницького стилю з його класицистичними тенденціями. Натомість говорити про етичний реалізм у добу Бароко на перехресті із Просвітництвом було ще рано. Барокові алегоризм і емблематизм суперечили реалізмові як такому. Загалом Т. Прокопович мислив і творив у контексті доби Бароко, основуючись на засадах класицизму і Просвітництва. Саме останні були найбільш наближеними до його світоглядних і творчих засад. Наприклад, розмислюючи про суспільну місію поета, письменник його обов'язком вважає розважати, приносити насолоду, звеличувати і прикрашати те, про що пише. Таке прагнення до досконалої краси, успадковане з античності й переосмислене, було притаманним саме Просвітництву і Класицизму. Власне, для світогляду "Поетики" Т. Прокоповича характерним є мистецький європоцентризм, тобто адаптація існуючих у європейській традицій надбань. Водночас український письменник широко репрезентує національні та суто авторські міркування про суть мистецтва й поезії, які базуються на попередній українській традиції та власних поглядах і міркуваннях автора. Отже він виявляє український варіант просвітницького стилю. "Поетика" Теофана Прокоповича синтезувала в собі визначальні феномени тогочасної української літератури. У ній широко зафіксовано типологічні риси української поезії та драми. Трактат став одним із кращих зразків мислення і світогляду доби, поєднавши в собі теоретичні та практичні міркування. Загалом у тексті синтезувалися риси шкільного класицизму, елементи релігійної й моральної спрямованості, які постають у світлі тяжіння авторського мислення до Просвітництва.

Обіймаючи посаду викладача курсу поетики у Києво-Могилянській академії, Теофан Прокопович поставив собі завдання подібно до своїх попередників написати власний курс поетики, який би основувався на існуючих світових і національних поетиках. А також представив би нове й суто індивідуальне бачення цього курсу, його місії й завдань, зважаючи на тенденції розвитку тогочасної літератури та осмислення її теоретичних засад. "Поетика" Т. Прокоповича кореспондує з відповідними засадами й ідеями академічної спільноти, вона витримана в дусі академізму, вченості, які були важливими і характерними для спільноти Києво-Могилянської академії. Водночас цей текст відповідає прийнятим у тогочасній Європі засадам античних поетик. Насамперед спостерігаємо в ній чітке усвідомлення автором того, що художній твір і реальність є речами цілком відмінними. Письменник і мислитель стоїть на тому, що життя справжнє, а те, що зображене у творі, - цілком інше. Отже він виокремлює окрему й цілком незалежну галузь художньої творчості, що живе за власними законами.

Як і в написаних раніше курсах поетик викладачами Києво-Могилянської академії, у трактаті Т. Прокоповича "Поетики" головна увага звернена на вчення про роди і види. Також мислитель детально вивчає й коментує питання сенсу поезії, її філософської глибини. Це було його відкриттям і новаторством, коли такі категорії стали предметом окремих наукових студій. Автор репрезентує власні естетичні погляди, виявляючи їх у специфіці коментування теоретичних понять і категорій, а також під час написання власних текстів. Теофан Прокопович не є залежним від попередників. Натомість він навіть намагається бути відмінним від них і вести своєрідну дискусію. Письменник і мислитель творчо синтезував естетичні ідеї античності, доби Відродження європейської та національного Ренесансу. Крім того, він доповнив свої теоретичні міркування ідеями раціоналізму, притаманного Просвітництву, і тезами частково барокового стилю.

Погляди Теофана Прокоповича на мистецтво поезії, його місію та призначення у суспільстві виявляють процеси секуляризації, поступової відмови від релігійної залежності. Водночас поетичні твори автора, наприклад, оди, вірші є по суті прикладними, написаними з певної нагоди і покликаними повчати читача і слухача. Саме так підходить письменник до поезії, вважаючи, що вона покликана виконувати конкретне завдання, бути корисною. Це, власне, теза суто раціоналістична, притаманна світогляду Просвітництва і поетиці класицизму, що засвідчує домінування у світоглядних засадах трактату саме їх положень.

Погоджуємося з тезою В. Литвинова про те, що "Поетика" Т. Прокоповича є антибароковою за своїм характером. Дослідник пише:

Бароко ... це творчо неприродний напрям європейської культури, що виник між епохами Ренесансу та Просвітництва й характеризується тяжінням до збуреного світозобра- ження, заглибленим баченням конфліктності й парадоксальності буття, драматичним розкриттям життя як арени дії антагоністичних сил, граничною динамізацією та символізацією реальності [1, с. 34].

Звичайно, в українській літературній традиції Бароко набуло власних специфічних рис. В Україні було витворено національну яскраву його версію, масштабну за своїми обсягами і виявами. Серед прикметних рис українського літературного Бароко варто назвати героїчний дух, оскільки це була доба утвердження Гетьманщини і становлення української нації. Д. Чижевський вважає, що Бароко стало виразом і відображенням усієї епохи [5]. Барокова свідомість впливала й на інші напрями і течії, які формувалися та виявлялися у її широкому й багатогранному контексті. На думку дослідників творчості Т. Прокоповича, зокрема І. Іваньо, В. Маслюка, Р. Лах- мана, Д. Чижевського, письменник сприйняв і засвоїв надбання і традиції античності та гуманізму, а також синтезував у своєму світогляді реформаційні ідеї, раціоналістичні та просвітницькі. Ці принципи поєднувалися на основі барокових. Проте суто бароковим світогляд творчості Теофана Прокоповича загалом, як і його "Поетики" зокрема, не був. За своїм наповненням вважаємо його переважно просвітницьким у тому сенсі, як його розумів письменник. Відтак, формулюючи теоретичні засади саме у просвітницькому ключі, закликаючи дотримуватися їх на практиці, автор подальший шлях розвитку літератури бачить саме згідно з просвітницькими засадами.

Вважаємо, що для стилю і засад "Поетики" Т. Прокоповича характерним є досить виражене неприйняття алегоричного способу мислення, який був не просто притаманним бароковому світогляду, а й став його домінуючим і головним шляхом вираження авторських думок і переконань. Натомість Теофан Прокопович його не сприймає і не використовує саме в бароковому розумінні. Це є яскравим свідченням певного заперечення Бароко і прагнення утвердити на противагу йому іншого стилю, зокрема просвітницького. Також Прокопович критично ставився до емблематики, маючи власний погляд на неї. Водночас його творчість позначена певними впливами барокового стилю, адже жити в бароковому просторі доби й бути повністю незалежним від нього, було неможливо. Т. Прокопович фактично представив теоретичне обгрунтування цих положень, що виявилося в його полеміці зі стилем Бароко. На думку мислителя, бароковоий стиль уже не відповідає запитам і вимогам нової епохи, яка потребує вже нового, іншого. Як наголошує В. Литвинов, "теоретичні положення він формулює в боротьбі проти сліпого наслідування крайнощів барокового красномовства й поезії. Виходячи з цього факту, можна говорити, що Прокопович був навіть виразником тенденцій естетики класицизму, уважаючи, що йому цілком далекі традиції і принципи бароко" [1, с. 35]. Елементи класицистичні в його "Поетиці", на нашу думку, поєднуються з рисами просвітницькими, що є основою світоглядних засад трактату.

Д. Чижевський правомірно вважав поетику Теофана Прокоповича такою, що не є характерною для барокових традицій [5]. Письменник і мислитель по суті намагається обмежити барокові традиції, запропонувати їм на зміну нові, світоглядно відмінні. Це виявилося, зокрема, у критиці зорової поезії. Також суттєву увагу звертає Прокопович на принцип відповідності/пристойності, вважає його естетичною категорією, головним чинником, який стосується якості і краси мови. Як письменник Прокопович чітко дотримувався теоретично задекларованих принципів ясності, чистоти, краси, відповідності словесної форми, що були притаманними саме Просвітництву.

Подібно до традиції шкільних поетик ХVN-ХVШ ст., Т. Прокопович звертається до тлумачення і конкретизації тих загальних положень, які вперше прозвучали в поетиці Арістотеля, а потім осмислювалися в поетиках Горація, Цицерона й ін. Також на його трактат вплинули праці з поетики, написані візантійськими християнськими мислителями, новолатинські поетики епохи Ренесансу, насамперед Я. Понтана, Ю. Скалігера й ін. Важливою рисою світоглядних засад "Поетики" Т. Прокоповича є прагнення до оригінальності, відмінності від інших авторів у тлумаченні суті поезії й теоретичних засад поетики. У цьому плані найбільшою мірою вплинули на поетику Прокоповича поетики Ю. Скалігера,Т. Стради, А. Доната й ін. Загалом ці поетики суттєво позначилися на всіх шкільних поетиках доби українського Бароко. Р. Лужни пише, що Т. Прокопович "був не тільки авторитетом у питаннях теорії, а й класиком, одним із тих письменників, про яких говорять, яких цитують і яких наслідують" [2, с. 10]. Таке наслідування і цитування було наявне вже в добу Бароко.

Трактат Т. Прокоповича "Про поетичне мистецтво" структурно складається з трьох книг. У "Передмові" автор зазначає, що він дотримається звичаю Академії писати поетики, і прагне "внести свій внесок у науку" [3, с. 4], як і його учителі. Мислитель визнає, що написано вже багато творів із теорії поезії, вважає за необхідне "опустити все темне й малодоступне та звести воєдино у порівняно невеликому обсязі все легше, простіше, але більш необхідне" [3, с. 40]. Т. Прокопович розрізняє поетичні твори за жанром, обсягом і значущістю змісту. Особливо значущою, такою, що потребує більше праці, він вважає поезію героїчну. Натомість оди, дифірамби, гімни, лірична поезія (епіграми, епітафії, еклоги, елегії), на його думку, пишуть посередні таланти.

"Книга 1, у якій розглядаються правила, що сприяють навчанню поета" починається з пояснення питання походження і користі поетичного мистецтва. Т. Прокопович вважає його "божественним дарунком" [3, с. 42]. Походження пов'язує з юдейською культурою, як і всі інші науки. З часом поетичне мистецтво набралося сил і заявило про свою значущість. Давні поети Орфей, Гомер, Гесіод звеличили поезію і таким чином піднесли її як суспільно важливу. Прокопович переконаний, що саме зміст поезії надає їй цінності. Поезія має велику користь, адже вона "щедро дарує блага людям" [3, с. 45] і сприяє "збудженню героїчного духу на війні" [3, с. 46]. Щодо природи поезії, то Т. Прокопович називає її "мистецтвом зображувати людські дії й художньо висловлювати їх для повчання в житті" [3, с. 47]. Прокопович переконаний, що "її основне призначення й предмет зображувати людські вчинки за допомогою віршованої мови" [3, с. 47]. Мислитель особливо важливим чинником вважає наявність у поетичному творі вигадки або наслідування. Він називає наслідування "душею поезії" [3, с. 48]. Письменник підкреслює, що "всякий віршований твір, - це майстерність віршованого розміру, або ритм мови, за певним правилом" [3, с. 48]. Для того, щоб навчитися гарно писати поезію, письменник пропонує робити вправи з синонімії та інші. Виконання систематичне таких вправ вважає запорукою творення досконалої та довершеної поезії. Як зразок Т. Прокопович подає тут власний вірш "Опис місця, на якому стоїть Київ": "Місто до сходу чоло повертає, до заходу спину; // Перше - боронить ріка, друге - вершина крута" [3, с. 53].

Загалом зразки поетичних текстів авторства Прокоповича у складі його "Поетики" свідчать про послідовне дотримання автором задекларованих ним самим принципів написання поетичних текстів. Така чіткість і послідовність була теж характерною рисою доби і стилю Просвітництва.

У складі "Поетики" Теофана Прокоповича бачимо багато прикладів і різних вправ, які свідчать про досконале знання письменником світової літературної традиції. Особливо часто автор подає як зразки і приклади елегії Овідія й інших античних митців. Наводить багато зразків різних поетичних оповідей. Розглядає такі поетичні вправи, як порівняння, похвала, осуд, байка. На думку Т. Прокоповича, "порівняння - це мова, що прагне шляхом зіставлення виявити, чим можна побільшати порівнюваний предмет або показати, чому він дорівнює" [3, с. 75]. Водночас власні визначення теоретичних понять і категорій автор детально пояснює, ілюструючи великою кількістю прикладів. Він сам складає вправи, виконання яких покликане вдосконалити поетичний і мистецький хист письменника. Великого значення надає Т. Прокопович жанрові байки, яка в епоху Бароко набула особливого поширення в українській літературі. Під байкою, як наголошує Прокопович, розуміємо "не той вимисел, який героїчні та трагічні поети люблять вимислювати для прикрашування своїх творів, але якусь коротку притчу або оповідання, хоча й не щире, але правдоподібно вигадане" [3, с. 79]. Детально автор вивчає й коментує структуру байки, подаючи багато прикладів зі спадщини Горація. Щодо тлумачення наслідування, то Прокопович називає ним "дбайливе читання і вивчення авторів, - за допомогою чого ми намагаємось вподібнитися якому-не- будь видатному поетові" [3, с. 82]. Загалом Т. Прокопович дає власні визначення і тлумачення всіх теоретичних понять, які мають значення для творення поетичних текстів. Кожне теоретичне визначення ілюструється прикладами зі світової та української класики, зокрема власними творами самого автора "Поетики".

"Книга ІІ про епічну й драматичну поезію" присвячена поясненню і тлумаченню Т. Прокоповичем того, що являють собою епопея і драма як жанрові різновиди. Мислитель і письменник детально аналізує структуру епопеї, зокрема такі її складові, як "визначення теми, звернення до богів, оповідання" [3, с. 87]. Так, на його думку "оповідання - це сама поема" [3, с. 87]. Особливо важливого значення надає Прокопович формулюванню теми, виокремлюючи такі її риси, як лаконічність, чіткість, скромність. На його думку, дотримання автором вимог до обрання теми є визначальною запорукою талановитого й успішного поетичного твору, адже його сприйняття починається саме з назви. Детально автор "Поетики" пише про поетичний розмір гекзаметр, аналізує закони правильної його побудови, наводить цікаві приклади, які ілюструють техніку складання віршів ним.

У другій книзі "Поетики" під назвою "Про епічну й драматичну поезію" Т. Прокопович тлумачить і пояснює на підставі прикладів різницю між поетичним та історичним оповіданням. Поета й історика мислитель називає оповідачами, подаючи при цьому суть відмінностей між ними. На його думку, поета відрізняє від історика рід і своєрідність мови, якою він пише свій твір. Так, поет пише мовою поетичною, натомість прозаїк використовує мову прозаїчну. Особливо широко тлумачить мислитель суть поетичної вигадки, вважаючи, що досконале володіння автором цим мистецьким засобом зробить його текст цікавим із погляду поетики. Аналізує Прокопович і різні роди вигадки. На думку мислителя, "поезія відрізняється й від філософії та історії і якимсь чином торкається їх немов обома руками" [3, с. 107]. Загалом у розумінні автора "Поетики" саме поезія є найбільш досконалим виявом мистецтва слова, оскільки вона торкається всіх інших жанрів і родів і може бути присутньою в них. Детально Т. Прокопович аналізує композицію, особливості її творення у художньому тексті. Говорячи про різновиди композиції, він розрізняє композицію природну і таку, що йде від мистецтва. Обидва різновиди композиції мислитель вважає прийнятними для художнього твору. Водночас він наводить різні приклади творів, у яких представляє застосування авторами обох різновидів композиції, не віддаючи переваги якійсь одній. Для того, щоб показати процес та особливості творення композиції художнього твору, Т. Прокопович аналізує композиції перших трьох книг поеми "Енеїда" Вергілія.

У "Поетиці" Прокоповича детально витлумачено такі поняття, як ампліфікація, патос і пристойне. Усі ці категорії він вважає обов'язковими для поезії. На думку мислителя, без теоретичного знання і практичного застосування цих понять автором не можливо створити досконалий і талановитий художній текст. Т. Прокопович особливого значення надає героїчній поезії, зважаючи на її велике суспільне значення. Автор "Поетики" наголошує, що "героїчна поезія очолює всі інші й так само вирізняється серед них, як герої серед інших смертних. Тому інші поеми будуть брати свої засоби в епопеї, неначе у цариці" [3, с. 114]. Мислитель особливо часто звертається до поеми "Енеїда" Вергілія, бере приклади з неї як зразкові. Міркуючи про стиль твору, письменник наголошує, що він "здебільшого повинен бути середнім між піднесеним і низьким; слова повинні бути очевидними, а метафори природними; думки ж не повинні бути роздуті багатослівністю, але виражені небагатьма словами" [3, с. 123]. Від стилю твору залежать особливості його сприйняття читачем і слухачем.

Окремо Т. Прокопович міркує про такі важливі жанрові різновиди, як трагедія, комедія і трагікомедія. На думку мислителя, "трагедія є віршованим твором, що відтворює ... важливі діяння знаменитих лицарів ... мінливість їхньої долі та нещастя. Комедія ж є віршованим твором, який жартівливо й дотепно зображує в дії ... громадську й приватну діяльність простого люду для наставляння в житті" [3, с. 129]. Отже, автор не просто дає власні чіткі визначення цих жанрових різновидів, а й наголошує на їхніх відмінностях, специфіці й особливостях. Детально Прокопович розглядає структуру драми, а також аналізує ті поширені віршовані розміри, які використовуються у трагедіях. Водночас наводить багато різних прикладів, які ілюструють багатогранні процеси творення жанрів на практиці.

У книзі третій "Про буколічну, сатиричну, елегійну, ліричну й епіграматичну поезію" Прокопович розмірковує над особливостями цих різновидів, дає визначення кожного з них, ілюструючи на основі прикладів зі світової літератури. З особливим інтересом пише мислитель про жанр оди, вважаючи його одним із найбільш цікавих і важливих. Ілюструє специфіку жанру прикладами і зразками з античної літератури. Окремо міркує Прокопович про поезію ліричну. На його думку, вона отримала назву від музичного інструмента - ліри. Також міркує про специфіку епіграматичної поезії, подаючи багато цікавих прикладів епіграм. Зупиняється й на аналізі жанру епітафії. Прокопович наголошує, що "чудовим різновидом епіграми є епітафія або епіграма, яку зазвичай пишуть на надгробку" [3, с. 148]. Також "Поетика" Теофана Прокоповича містить "Додатки" з численними зразками віршів різних жанрових різновидів.

Висновки

Загалом системне дослідження тексту "Поетики" Феофана Прокоповича засвідчило те, що світоглядні засади помітного і важливого трактату в тогочасній українській літературі виходять поза межі барокової традиції й загалом тяжіють до стилю Просвітництва як перспективного, на думку автора, для подальшого розвитку літератури. У "Поетиці" бачимо розвиток літератури у двох визначальних напрямах: теоретичному і практичному. Власні теоретичні засади втілюються автором на практиці. "Поетика" Прокоповича репрезентувала не лише розвиток традиції написання таких трактатів у шкільному просторі, а й удосконалення автором цього жанру, утвердження його новаторського бачення згідно зі стилем Просвітництва. Аналізований трактат засвідчив вихід автором поза межі барокової традиції творення поетик і представлення Т. Прокоповичем власного погляду на поетичне мистецтво, індивідуальне його розуміння і тлумачення. Світоглядні засади трактату "Поетика" Т. Прокоповича є переважно просвітницькими, водночас синтезуючи в собі попередні та існуючі стилі й традиції. У тексті бачимо усвідомлення традицій античних, середньовічних, ренесансних, барокових із переважанням класицистичних і просвітницьких. Крім того, важливою і новаторською рисою "Поетики" Т. Прокоповича є її яскраво виражений авторський характер, який виявляється у просвітницьких і класицистичних тенденціях. Усі тлумачення теоретичних понять, категорій і термінів у складі трактату мають виражене індивідуальне розуміння. Автор не дублює своїх попередників, а, враховуючи їхні здобутки, представляє власне бачення згідно з ідеями чіткості, раціональності, логічності. Також суто авторський підхід виявляється в доборі Т. Прокоповичем прикладів із творів, якими він ілюструє свої теоретичні міркування. Яскраво авторський характер виявляється також у представленні у "Поетиці" його власних поетичних текстів, що позначені впливами просвітницького стилю. Важливою і показовою рисою трактату є послідовне й неухильне дотримання письменником задекларованих засад в індивідуальній творчій практиці. Дискутуючи з бароковим світоглядом, Прокопович відповідним новим викликам доби вважає просвітницькі та класицистичні ідеї. Близькими світогляду трактату є принципи тогочасного європейського мистецького дискурсу. Загалом Т. Прокопович ставить собі за мету інтегрувати свій трактат "Поетика" в європейський теоретично- практичний простір і наповнити загальновідомі теоретичні категорії власним розумінням.

Список використаних джерел

1. Литвинов В. Антибароковий характер "Поетики" Т. Прокоповича / В. Литвинов // Т. Прокопович. Філософські праці. Вибране. - К.: Дніпро, 2012.- С. 32-39.

2. Лужны Р. "Поэтика" Феофана Прокоповича и теория поеэзии в Киево- Могилянской академии (Первая половина XVIII в.) / Р. Лужны // XVIII век: Роль и значение литературы XVIII века в истории русской культуры. - М.: Наука,1966. - Вып. 7. - С. 47-53.

3. Прокопович Т. Філософські праці. Вибране / T. Прокопович. - К.: Дніпро, 2012.

4. Сивокінь Г. Давні українські поетики / Г. Сивокінь. - К.: Акта, 2001.

5. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Д. Чижевський. - Тернопіль: МПП "Презент", за участю ТОВ "Феміна", 1994.

References

1. Lytvynov, V. (2012). Antybarokovyi kharakter "Poetyky T. Prokopovycha [The anti-baroque character of T. Prokopovych's "Poetics"]. Kyiv: Dnipro. (In Ukr.).

2. Luzhny R. (1966). "Poetika" Feofana Prokopovicha i teoriya poeezii v Kievo-Mogilyanskoy akademii (Pervaya polovina XVIII v.) ["Poetics" of Feofan Prokopovich and the theory of poetry at the Kiev-Mohyla Academy (the first half of the 18^th century)]. XVVIII vek: Rol i znachenie literatury XVIII veka v istorii russkoy kultury. 8, p. 47-53. (In Russ.).

3. Prokopovych T. (2012). Filosofskipratsi. Vybrane [Philosophical works. Selected works]. Kyiv: Dnipro. (In Ukr.).

4. Syvokin H. (2001). Davni ukrainskipoetyky [Old Ukrainian poetics]. Kyiv: Akta. (In Ukr.).

5. Chyzhevskyi D. (1994). Istoriia ukrainskoi literatury (vid pochatkiv do doby realizmu) [History of Ukrainian literature (from the beginning to the era of realism)]. Ternopil: MPP "Prezent", TOV "Femina". (In Ukr.).

Размещено на Allbest.ru