Родова специфіка художнього діалогу в епосі та драмі (на матеріалі творів Ф. Дюрренматта)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Родова специфіка художнього діалогу в епосі та драмі (на матеріалі творів Ф. Дюрренматта)

Марина Горюнова

У статті здійснено спробу висвітлити категорію діалогу, яка спроможна найбільш достовірно та аргументовано виявити відмінність драми та епосу. Родову специфіку функцій діалогу проаналізовано на прикладі прозаїчного й драматургічного втілення одного сюжету одним автором: п'єса та повість «Аварія» швейцарського німецькомовного письменника Ф. Дюрренматта. Порівнюючи уривки з п'єси й повісті, виявлено різнофункціональність діалогів, що визначає належність художнього твору до відповідного роду літератури. Діалог, який автор подає в драматургічному чи епічному тексті, залежить від його естетичного задуму й спрямований на створення певного художнього образу, складниками якого є добір художньо-виражальних засобів на лінгвістичному та екстралінгвістичному рівнях. Досліджено особливості дієвої функції діалогу в драмі й характеризуючо-описової в епосі.

Ключові слова: драма, епос, автор, діалог, дієва функція діалогу, характеризуючо-описова функція діалогу.

Горюнова Марина. Родовая специфика художественного диалога в драме и эпосе (на материале произведений Ф. Дюрренматта). В статье сделана попытка показать категорию диалога как такую, которая способна наиболее достоверно и аргументировано определить отличие драмы и эпоса. Родовая специфика функций диалога анализируется на примере прозаического и драматургического воплощения одного сюжета одним авторомпьесы и повести «Авария» швейцарского немецкоязычного драматурга и прозаика Ф. Дюрренматта. При сравнении отрывков обнаруживается разнофункциональность диалогов, которая определяет принадлежность художественного произведения к определенному роду литературы. Диалог, включаемый автором в драматургический или эпический текст, зависит от его эстетического замысла и направлен на создание определенного художественного образа, который представляет собой результат выбора художественно -выразительных средств на лингвистическом и экстралингвистическом уровнях. Исследованы особенности действенной функции диалога в драме и характеризующе-описательной в эпосе.

Ключевые слова: драма, эпос, автор, диалог, действенная функция диалога, характеризующе-описательная функция диалога.

Goriunova Maryna. Genus Specificity of Literary Dialogue in the Epic and Drama (Based on Creations by F. Dьrrenmatt). An attempt to highlight the category of dialogue, which is able the most accurately and reasonably to identify the difference between drama and epic has been made in this article. Genus specific dialogue functions have been analyzed on example of prosaic and dramatic realization of the same plot implementation performed by Swiss author and dramatist F. Dьrrenmatt both in his play and his novel «A Dangerous Game». When comparing plays and novels excerpts, the variety of dialogues functionality reveals the discourse belonging to the appropriate kind of literature. The dialogue, being presented by an author in dramatic or epic text depends on its aesthetic idea and it aims to a certain artistic image creation; its components are selection of expressive means at linguistic and extra-linguistic levels. The features of effecient drama dialogue functions and epic narrative descriptive functions have been investigated.

Key words: drama, epic, author, dialogue, effecient dialogue function, the descriptive dialogue function.

1. Постановка наукової проблеми та її значення

Протягом декількох епох драму розглядали як найповніше втілення можливостей художньої творчості. Саме проблеми теорії драми розкрито в численних працях, починаючи з великих філософів античності. Але теоретики минулих років спиралися здебільшого на локальний досвід, не враховували закони розвитку мистецтва інших народів. Часто теорія драми була нормативною, являла собою систему рекомендацій і вимог, які обмежували творчий потенціал справжніх майстрів слова.

Саме тому сучасне мистецтво сміливо ламає класичні межі, воно потребує зовсім не встановлення правил, а навпаки - звільнення від будь-яких догм і зосередження на з'ясуванні тих проблем, які раніше залишалися поза полем зору дослідників. У цьому напрямі розвивалася у ХХ ст. теорія драми в розвідках відомих вітчизняних і зарубіжних учених та практиків: О. А. Анікста, В. М. Волькенштейна, Б. Й. Костелянця, М. Я. Полякова, В. О. Сахновського-Панкєєва, В. Є. Халізєва, Б. Асмуса, Е. Бентлі, М.-Ю. Грайфа, М. Дітріха, Ф. Дюрренматта, П. Сонді, М. Фріша, Х. Шмідта й ін. У цих дослідженнях однією з провідних проблем залишається сутність драми як роду літератури.

Слід згадати також вислови про непотрібність родового розмежування, яке завдає труднощів та викривляє розуміння художнього твору (О. І. Білецький, Б. Кроче). Справді, три роди поетики (нас цікавлять драма й епос) не завжди відрізняються один від одного чітко визначеними межами, проте не можна заперечувати їх взаємопроникнення, що особливо характерно для мистецтва ХХ ст. Те, що супротивники розмежування називають синтезуванням й злиттям драми, епосу та лірики, більш слушно визначити як «активну й вільну взаємодію» [7, с. 35], «міжродову дифузію», «розширення художніх можливостей» [5, с. 21], «зрощення родових основ» [6, с. 224].

У той час як одні вчені методично обґрунтовували й доводили існування драми, епосу та лірики, інші наполегливо боролися за стирання межі між ними, а треті неодноразово намагалися поповнити традиційні роди літератури (Ю. Б. Борев, В. Д. Дніпров, К. Хамбургер). Такі спроби пояснюються, можливо, тим, що протягом вивчення літературних родів наукова думка так і не знайшла єдиного критерію оцінки. За основу брали то наслідування (Платон, Арістотель), то типи змісту (А. В. Шле- гель, Ф. В. Шеллінг), то функцію мовлення (Й. Петерсен, Х. Шмідт), граматичний час (С. Штайгер, Ю. Клейнер), сюжетність (В. Є. Халізєв) тощо. Наслідком цього стала логічна неоднорідність кожної нової системи зіставлення традиційних родів літератури. Тому сучасні теоретики приділяють більше уваги нетрадиційним підходам до літературних родів, знаходячи логічно однорідні основи для їх виокремлення з літературного потоку.

Одним із таких підходів є, на наш погляд, діалог. Саме аналіз художнього діалогу та виявлення його родової специфіки в драмі й епосі становить мету цієї розвідки. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) провести порівняльний аналіз діалогу в драматичному й епічному творі;

2) проаналізувати специфічні функції діалогу в драмі та епосі.

Матеріалом для дослідження слугують фрагменти діалогів повісті й п'єси «Аварія» швейцарського письменника Ф. Дюрренматта.

2. Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

До ХХ ст. в літературознавчих і мовознавчих дослідженнях діалог розглядали в опозиції до монологу. Починаючи з другої половини ХХ ст., деякі лінгвістичні праці уможливили розширення традиційних рамок оцінювання та вироблення нових напрямів під час вивчення діалогічного мовлення взагалі й художнього діалогу зокрема (Л. В. Щерба, В. В. Виноградов, Л. П. Якубинський). Щоправда, на початку досліджень існував недиференційований підхід до діалогу, тобто діалог природного спілкування філологи не відрізняли від художнього. Але в результаті висновків останніх десятиліть зрозуміло, що потрібно виділяти діалог природнього усного мовлення й діалог у драматичному або епічному творі (Р. О. Будагов, В. В. Виноградов, Т. Г. Винокур, В. І. Лагутін, О. Б. Сиротенко, В. В. Одинцов, Х. Штайн). Як зазначає відомий англійський теоретик драми Е. Бентлі, відповідно до традиції, яка склалася, письменники оперують не побутовим мовленням, а мовою, над підвищенням виразності якої працювали їхні попередники і яка перетворена в особливий зображувальний засіб, котрий уже належить не життю, а літературі [1, с. 74].

Більш важливе значення має, безперечно, функціональний характер. Якщо для природного діалогу властива насамперед функція спілкування, то художній діалог відіграє, насамперед, роль повідомлення, та ще й особливого естетичного. Ця функція передбачає, як уважає І. Р. Гальперін, високу художню інформативність, яка підносить мову художньої літератури над рівнем мовлення нашого повсякденного життя [3, с. 30, 37, 40].

Будь-який реальний діалог, який автор подає в тексті, стає художнім, оскільки він логічно залежить від естетичного, ідейного, політичного задуму письменника й спрямований на створення певного художнього образу. Ого складниками є добір не лише мовних виражальних засобів, граматичних конструкцій тощо на лінгвістичному рівні, а також і на екстралінгвістичному. Саме за такого підходу, який ґрунтується на поєднанні мовознавчого й літературознавчого аспектів, можливо найбільш повно та всебічно проаналізувати художній діалог і визначити його родову специфіку.

Визначаючи особливості діалогу в драмі й епосі, деякі дослідники слушно звертаються до їхніх формальних відмінностей і називають такі: різниця в структурі, при якій прозаїчний діалог має більш розгорнутий характер; різниця за їх довжиною, тобто в п'єсах діалог значно коротший; у мовленні персонажів драми значно більша кількість еліпсисів; авторські ремарки мають у прозі розгорнутий характер, а в п'єсі виконують традиційну допоміжну роль [4].

Проте, зазначимо, що такі характеристики не завжди узгоджуються з художньою практикою. На підтвердження цієї думки порівняємо прозаїчне та драматичне втілення одного сюжету одним автором: «Аварія» («Die Panne»), повість і п'єса швейцарського німецькомовного прозаїка й драматурга Ф. Дюрренматта (1921-1990) про незначну поломку автомобіля, що затягнула головного героя Трапса в незвичайну «гру» судовий процес, унаслідок якого з'ясовується: Трапс винен у злочині, про який не підозрював.

Розглянемо два уривки.

У п'єсі:

Verteidiger: Junge, Junge! Was heiЯt das wieder! Gestehen muЯ man, ob man will oder nicht, und zu gestehen hat man immer was. Wohlan denn, lieber Freund, weder geziert noch gezaudert, sondern frisch von der Leber gesprochen, wie brachten Sie Gygax um?