Парадокси і суперечності образу Клеопатри у трагедії Шекспіра "Антоній та Клеопатра"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Парадокси і суперечності образу Клеопатри у трагедії Шекспіра "Антоній та Клеопатра"

К. Іващенко, студ.

м. Київ

Анотація

У статті досліджено відмінність сприйняття і переосмислення обра-зу героїні пізньої трагедії В.Шекспіра в різних культурних контекстах. Сучасні вектори рецепції неоднозначного образу Клеопатри дають вагомі підстави стверджувати, що саме його можна вважати ключем до ін-терпретації основних колізій трагедії "Антоній та Клеопатра".

Навряд чи можна назвати трагедійний образ героїні Шекспі- ра Клеопатри малодослідженим, проте гострота тривалої поле-міки щодо нього протягом багатьох століть дає підстави ствер-джувати, що постать головної героїні трагедії "Антоній і Клео-патра" залишається дискусійною.

У сучасному театрі та кінематографі ми постійно зустрічаємо різнопланові інтерпретації Шекспірівської трагедії. Відомий французький режисер Роже Планшон поставив трагедію Шекс- піра 1978 року, а роль Антонія зіграв сам. Р. Планшон викорис-тав один із своїх улюблених прийомів "осучаснення" матеріалу п'єси: дія трагедії була перенесена ним в епоху світових війн XX століття, конкретний історичний час відігравав меншу роль, але тема вічного кохання, звичайно, залишалася провідною.

В 1934 році з'явився фільм "Клеопатра" режисера Де Мілля, в 1963 р. - Джозефа Л. Манкевича з Елізабет Тейлор у головній ролі. Вже через п'ять років з'являється нова екранізація п'єси Шекспіра "Так тримати, Клео!", щоправда англійський режисер Джеральд Томас інтерпретував п'єсу в комедійному жанрі. Екс-перти кіноіндустрії оцінювали стрічку як один із найсмішніших тогочасних фільмів із серії "так тримати!" (carry on!).

Цікавими і різносторонніми є інтерпретації трагедійної ге-роїні - Клеопатри у критичному контексті. Генріх Гайне свого часу вбачав у ній легковажну й безвідповідальну натуру, лег-коважну марнотратку [4, 342]. Відомий англійський критик XX століття С. Л. Беттел оцінював Клеопатру як "єгипетську повію, безсоромну, корисливу, боягузливу і сексуально залеж-ну" [цит. за: 9, 410]. Інший англійський шекспірознавець Діпак Нанді також критикував її за лицемірство та обман і доводив, що царицею керували маккіавелівські принципи, так само, як і Цезарем у цій п'єсі [5, 28].

Але були й інші думки, варті нашої уваги, які дають змогу осягнути всю складність і багатозначність образу головної геро-їні трагедії "Антоній і Клеопатра". Так, данський літературозна-вець Георг Брандес теж зазначав, що Клеопатра повільно, наче мимоволі, цілком жіночно руйнує здібності Антонія до правлін-ня, талант полководця, військову відвагу, врешті, велич людини, яка тримала під своєю владою півсвіту. Однак Г. Брандес безза-стережно визнає жіночу принадність Клеопатри. На думку до-слідника, який шукав коріння цього шекспірівського образу у "смуглявій леді" сонетів Барда, ця жінка без сумніву могла під-нести будь-якого чоловіка на висоту щастя, якого він раніше не знав, й могла скинути його в безодню загибелі [3, 487].

Висловив свою думку стосовно образу Клеопатри також Іван Франко у передмові до українського перекладу трагедії Шекспіра П.Кулішем. Автор влучно зауважив, що у попередніх трагедіях митець передусім змальовував душу чоловіків (Отелло, Лір, Гам-лет, Макбет), тут же на першому плані стоїть жінка. Шекспір, за-значає І. Франко, і перед тим змальовував жіночі образи, проте вони були обмеженими, немов профілі, показували якусь одну пристрасть, одну прикмету жіночого характеру в різних ситуаці-ях, зображали жінок одноцільних у доброму чи злому. Клеопатру ж бачимо в найрізноманітніших моментах її життя. Автор відтво-рює її як могутню, інколи жорстоку царицю, яка нікому не під-владна, але вже в наступний момент вона впадає в розпач, Шекс- пір змальовує слабкість, інколи навіть безглуздість Клеопатри. Всі елементи жіночої вдачі цілісно поєднані в образі героїні [8, 3].

Попри те, що Шекспір і сьогодні залишається домінуючою фігурою у світовій літературі та театрі, мусимо звернути увагу на відмінність сприйняття і переосмислення образу Клеопатри в різних культурних контекстах. Завдання цієї розвідки - окрес-лити сучасні вектори рецепції унікального і неоднозначного об-разу Клеопатри у трагедії Шекспіра.

Російський шекспірознавець Л. Є. Пінський переконаний, що роль Клеопатри в концепції трагедії виконує допоміжну роль і є тільки засобом висвітлення натури протагоніста, яка в даній п'є-сі складає трагічний характер людини [6, 253]. Ми ж переконані, що трагедійна героїня, щонайменше, рівна за значенням Анто- нію. І. Франко мав рацію, що роль жінки в творчості митця справді займала другорядне місце: так, доля Офелії трагічно за-вершується задовго до кінця п'єси; загибеллю Дездемони не за-кінчується драматична розповідь про венеціанського Мавра; Корделія при всій значущості її образу лише на початку і в кінці "Короля Ліра" з'являється на першому плані дії; леді Макбет вмирає до того, як гине її чоловік. Тільки в "Антонії і Клеопатрі" після смерті героя дія триває ще цілий акт, і весь він присвяче-ний трагічному фіналу життя єгипетської цариці.

Шекспір наділив своїх героїв рідкісною красою. Незважаючи на їх немолодий вік, римляни порівнювали Антонія з Марсом, а Клеопатру з Венерою, сама природа ніби створила їх одне для одного. Шекспір гіперболізує красу головних персонажів для того, щоб підкреслити їхню виключність та конгеніальність, адже вони побачили своє віддзеркалення одне в одному. За Плу-тархом, до якого звертався і Шекспір, дізнаємося, що колишня дружина Антонія, Фульфія, вміло маніпулювала ним і скерову-вала його у політичному житті [7, 387]. Проте Клеопатра від-крила в характері Антонія риси, близькі їй самій, не змусила йо-го повернутися до своїх обов'язків. З іншого боку, цариця була сексуально досвідченою, але почуття любові стало для неї но-вим, їй не було властиво дбати про чоловіка, бути турботливою дружиною. Краса Клеопатри не має нічого спільного з мораль-ністю. Єгипетська цариця протиставлена в трагедії Шекспіра Октавії, наділеній красою, розумом і порядністю, проте римлян-ка не володіє привабливою силою. Клеопатра ж вабить до себе саме тим, що обіцяє насолоду, вільну від педантичних вимог моралі [2, 514]. Таким чином, Єгипет метафорично стає сипучим піском для Антонія, що поступово поглинав його і якому він врешті решт добровільно віддався.

У контексті всієї римської трилогії, на тлі морального краху персонажів "Юлія Цезаря" чи "Коріолана", конфлікт "Антонія та Клеопатри" нерідко потрактовують тим, що саме гріховне ко-хання призводить головних героїв до катастрофи. На нашу дум-ку, Шекспір у своїй трагедії концентрує увагу на людських при-страстях, які мають неабияку силу і здатні підкоряти людські душі. До теми пристрастей в трагедії Шекспіра звертався згада-ний вище літературознавець Л. Є. Пінський, для якого героїня є джерелом сліпої пристрасті та уособлює слабкості людської природи [6, 240]. Справді, єгипетською царицею керують пере-живання, вона повністю сконцентрована на власному стані, але іншою героїня не може бути за самою природою пристрасті.

У відносинах з Антонієм, Клеопатра поводилася передусім як цариця Єгипту та в більшості випадків намагалася приховати від нього свої жіночі слабкості. Упродовж трагедії Антоній бачить надзвичайно могутню та сильну Клеопатру - царицю. Тут виникають суперечливі тлумачення її образу в п'єсі Шекспіра. У її об-разі хотіли бачити романтичну кохану Антонія, адже за звичним шаблоном для читачів вона такою і має бути, однак її поведінка не дає підстав для такого трактування. Клеопатра-цариця жадає володарювати над самим Антонієм. Український критик Олена Алексєєнко вважає, що Клеопатра бажає бачити в головному ге-рої лише "доблесного", "безмірного" в коханні до неї Антонія, чим і спонукає його до титанічних проявів його натури і водночас розчиняє героїзм коханого в чуттєвій стихії пристрасті [1, 526].

Найбільше любов Клеопатри до Антонія проявляється вже тільки після його смерті. За життя героїня постійно мучить його своєю мінливістю і зрадами, бо, як бачимо, в усі критичні моме-нти політичної долі Антонія Клеопатра залишає його. Проте са-ме тут вона перестає бути царицею, і вже уособлює не ідеал, а просту, налякану і слабку жінку. Єгиптянку можна зрозуміти і пробачити її страх, проте Антоній-полководець зраджує власні принципи, порушує кодекс воїнської честі й слави і губить своє ім'я. У битві при Акції спостерігаємо за ганебною нездатністю протагоніста приймати рішення самостійно і виконувати свій обов'язок, адже, побачивши Клеопатру, він втрачає розум та інертно прямує за своєю царицею. Звичайно, героїня непослідо-вна та мінлива у своїх діях, інколи несправедлива й жорстока, але такий характер зумовлений передусім культурним аспектом та її природою, яку героїня активно демонструє в трагедії. Загалом, саме це і є особливістю Клеопатри, ефектом її чарівності та споку-сливості, саме в такий образ героїні і закохався Антоній. Інколи єгиптянка настільки егоцентрична, що втрачає на певний час зв'я-зок із реальністю. Вона постійно драматизує події, кидається в крайнощі, її бажання змінюються кожної миті. Це й робить образ героїні особливо багатим і складним. Важко не погодитися із дум-кою Л. Є. Пінського: "В жодному образі Шекспіра особистий го-лос натури, її інстинкту та розуму не зведений так до жіночого, до голосу статі, як в Клеопатрі. Стать, грань людського створіння за-повнює в Клеопатрі всю її сутність, складає її особистість, характе-рний погляд на життя, особистість як лице цілого" [6, 245]

Ми більшою мірою сконцентрували увагу на образі Клеопат- ри, припускаючи, що вона і є ключем до інтерпретації трагедії

Шекспіра "Антоній і Клеопатра". Автор створив різноманітний, яскравий образ, тлумачення якого викликає суперечливі оцінки. У кожному рядку п'єси емоції цариці та зовнішні події трагедії динамічно змінюються, проте героїня створила власний світ, який не підкоряється обставинам, що й робить її образ супереч-ливим. Перед нами постає то досвідчена звабниця, то брехлива, підступна володарка, але й водночас чаруюча, спокуслива, спра-вжня жінка. Парадоксальність Клеопатри полягає в її дуалізмі, адже в образі героїні автор поєднує слабку жіночну сутність та могутність і жорстокість цариці. Шекспір формує суперечливий характер Клеопатри впродовж всієї трагедії за допомогою по-слідовності сюжетної лінії, що і дає змогу спостерігати за його еволюцією. За допомогою створення амбівалентного, парадок-сального і багатогранного образу героїні Шекспір продемонст-рував мінливість і пристрасність не тільки головних персонажів, але й усієї людської природи. трагедія шекспір клеопатра колізія

Список використаних джерел

1. Алексеєнко О. Післямова. // Шекспір У. Твори в шести томах [пер. з анг. Тен Б.]. - Т. 5 / О. Алексеєнко. - К. : Дніпро, 1986. - 696 с. - С. 416-526.

2. Аникст А. Творчество Шекспира / А. Аникст. - М. : Художественная ли-тература, 1963. - 616 с.

3. Брандес Г. Шекспир. Жизнь и произведения / Г. Брандес. - М. : Алго-ритм, 1997. - 734 с.

4. Гейне Г. Девушки и Женщины Шекспира / Г. Гейне // Собр. соч.: в 10 т. Т. 7. - М. : Гос. изд-во., 1958 - С. 307-81.

5. Нанди Д. Реализм "Антония и Клеопатры" / Д. Нанди // Шекспир в ме-няющемся мире. Сборник статей / Под. ред. А. Кеттла. [пер. с анг. А. Радло- вой]. - М. : Прогресс, 1966. - С. 241-275.

6. Пинский Л. Шекспир. Основные начала драматурги / Л. Пинский. - М. : Художественная литература, 1971. - 599 с.

7. Плутарх. Сравнительные Жизнеописания. - М. : Наука, 1994. - 459 с.

8. Франко І. Передмова. // Шекспір У. Антоній і Клеопатра [пер. з анг. Куліш П.] І. Франко. - Л. : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1901. - 180 с. - С. 3-14.

9. Шведов Ю. Эволюция шекспировской трагедии / Ю. Шведов. - М. : Ис-кусство, 1975. - 464 с.

10. Шекспир В. Антоний и Клеопатра [пер. с анг. Донской М.] / В. Шекспир // Полн. собр. соч. в восьми томах. - Т. 7. - М. : Искусство, 1960. - 816 с. С. 103-255.

Размещено на Allbest.ru