Антропонімічна символіка повісті Гната Михайличенка "Блакитний роман"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

АНТРОПОНІМІЧНА СИМВОЛІКА ПОВІСТІ ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА "БЛАКИТНИЙ РОМАН"

С. Павленко, студ.

м. Київ

Статтю присвячено аналізу символіки антропонімів повісті Г. Михайличенка "Блакитний роман". На основі ідеї О. Лосєва про ім'я як ключ до розуміння речей, детально розглянуто особливості іменування героїв у творі, опозицію зримого та незримого, інверсію чоловічого та жіночого начала тощо.

Повість Гната Михайличенка "Блакитний роман" насичена численними символами. Символ - це "багатозначний предметний образ, який об'єднує між собою різні плани художнього відтворення дійсності на основі їх суттєвої спільності, спорідненості" [13, 582]. Він тісно пов'язаний із наукою, міфом, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, має філософську смислову наповненість та множинність значень, що можуть поєднуватись між собою, конденсуватись, витворюючи додаткові конотації. Антропоніми (від грецького антропос - людина, онім - ім'я) [13, 29], або власні імена людей також можуть виступати символами у тексті, служити кодом до прочитання твору. Імена головних героїв є ключовим елементом інтерпретації тексту. О. Лосєв, один із головних теоретиків філософії імені, зазначає: "Ім'я розкриває річ, відкриває річ, змальовує річ, визначає річ" [6, 815]. Тобто, "Ім'я речі є таким знаряддям спілкування, яке призводить до розуміння речі" [5, 816].

"Блакитний роман" Г. Михайличенка також містить закодовані імена героїв. Попри те, що літературознавці О. Семесько [10], С. Жигун [4], А. Підпалий [8], І. Приходько [9], М. Яремко- вич [14], Ю. Тріфонова [12], М. Кирчанів [5], І. Гладка [3] та ін. уже досліджували ті чи інші аспекти творчості письменника, антропонімічна символіка не була детально проаналізованою, що й обумовлює актуальність нашої теми. Об'єкт - повість Гната Михайличенка "Блакитний роман". Предмет дослідження - антропонімічна символіка повісті. Мета статті - розглянути символічне навантаження імен. Новизна даної роботи полягає в поєднанні сучасних літературознавчих підходів та концепції О. Лосєва, що дозволяє глибше розкрити символіку твору. За основу беремо семіотичний метод дослідження тексту, що розглядає мову як систему знаків. Зокрема, в даній роботі нас цікавлять знаки-символи імен.

Система героїв повісті Гната Михайличенка "Блакитний роман" представлена іменами "Я", "Ти", "Іна", "Яся", "Мрія- Мавка", "Ганка", "Чоловік", які утворюють цілісний комплекс.

Перш за все проблемним є декодування значення імен Я і Ти. Автор використовує займенники, вказуючи на героїв, але не називаючи їх конкретно. В. Гадзінський вбачав у героєві Я самого Гната Михайличенка, а в Ти - узагальнений образ українського народу [3, 206]. А. Підпалий тлумачить ці образи як розчленування головного образу твору на стан раціо та трансу [8, 8]. І. Приходько ім'я Ти розглядає як данину часові. Проте Г. Михайличенко прагне показати незримий зв'язок між цими двома героями. Як зазначає О. Лосєв, ім'я - це розуміння. Іменувати річ можна тільки тоді, коли вона пізнана [6, 815]. Тобто, абстрактність антропонімів свідчить про неможливість повного декодування та пізнання героїв. Адже це універсальні образи, Я - зриме, а Ти - незриме, опозиція земного, цивілізації та пер- вобутньої стихії, незвіданого.

Ти - символ одвічної таємниці. Це дитя сфінкса і єгиптянки: "Єгиптянка закохалася в безликого сфінкса, що стояв ліворуч від дороги великих пірамід” [7, 6]. Оскільки єгипетський сфінкс - це проекція бога Амона, древньоєгипетського бога небесного простору, повітря, а згодом - бога сонця [15, 472], Ти також співвідноситься із небесним рівнем. В ньому поєднується земне (мати єгиптянка) і божественне начала (батько сфінкс), смерть і безсмертя. Важливою деталлю є те, що сфінкс не має обличчя, зримої репрезентації свого буття, тому його син також стає безликим, безіменним. Цим самим підтверджуючи свою приналежність до незримого, трансцендентного виміру.

В свою чергу, Я - це зриме, земне начало. Герой прагне осягнути незриме, але воно поза межами його розуміння: ”Ти був по той бік. З самого початку" [7, 48], Я звертається до Ти як до божества, що знаходиться поза часом і простором: ”Ти проймаючий. Ти незлічимий. Ти мікроб розкладаючий. Ти отрута живих ” [7, 49].

Особливу роль відіграють жіночі імена. Антропонім Іна І. Гладка розглядає, як скорочення слова Інна, від латинського іппо - плаваю, інтерпретуючи його як символ смерті [3, 206]. Проте це ім'я варто співвіднести із водною стихією пробудження, життєдайної енергії: ”В ній був простір і міць вільного моря і бадьорість ранішнього вітру гірських верховин" [7, 5]. Це ім'я раніше було чоловічим, можливо, тому героїня повісті настільки розкута і свободолюбива. Крім того, в перекладі з німецької Інна означає бурхливий потік. Це символ оновлення, весни, любові: "Іна кохала зразу всіх, але Тебе - надмірно. Її душа була необмеженою до кохання і до віддання себе в офіру загалові” [7, 9].

Героїня Яся (Ярослава) також наділена чоловічим іменем, від Ярослав. В. Гадзінський вважає, що це символ революції [3, 206]. Та ім'я має чітке слов'янське походження, а не революційний підтекст, воно означає: "палаюча слава" або ж "славляча весну", "весна-славна", "яр" - старослов'янське слово має синонім "буй", і значить весняний, молодий, буйний, пристрасний, нестримний, палкий тощо [11,113]. Ярило - давньослов'янський бог, що символізує родючість і плідність. Це символ сексуальної потужності і покровитель рослинного світу. Тож не випадково Яся повністю підкорюється своїм почуттям та емоціям, вона не вбачає нічого ганебного в тілесному коханні: "Яся тілом гарячим вилась на тобі” [7, 30]. Дівчина перебирає на себе роль чоловіка, його ініціативу. Це втілення тілесного безрозсудного кохання, що непідвладне контролю раціо.

Антропонім Ганка походить від латинізованої форми івритсь- кого імені Ханна та грецького Анна, що означає "благодать", "прихильність" [11, 128]. Суто жіночим ім'ям наділена героїня, яка одягається в чоловічий одяг: "Вона йшла в білому хлоп 'ячому вбранні, підперезана синьою стрічкою. З розпущеним, довгим волоссям” [7, 33]. Дівчина приміряє на себе роль чоловіка, проте волосся не підстригає, адже довге волосся - це не просто символ краси, а джерело магічної сили. Ганка - жителька лісу, дикунка, що уві сні блукає ночами: ”Відколи ж Ти бачив, що в неї заплющені очі, зробилося моторошно” [7, 33]. Вона сновида, лунатик (від лат. Іипайсш - божевільний, від латинського Іипа - місяць). Її життя, дії змінюються разом із циклами місяця. Вдень - це звичайна дівчина, "що охоче допомагала своїх глухій бабі в хатньому господарстві” [7, 35], а "коли сходив місяць, вона впивалася в Тебе своїми великими карими закоханими очима і не могла відірватися” [7, 35]. Ніч дарує Ганці чари, владу, "благодать", вона обпоює зіллям Ти, коли той перебуває в напівсні: "Хіба ти знав, що пив?” [7, 35]. Тож, автор трансформує значення імені, надаючи йому нового звучання, Ганка - це язичницька благодать, благодать бути частиною природи, відати її таємницями, благодать поєднувати два полюси: фемінне і маскулінне начало.

Подвійне ім'я Мавка-Іріс має комбіноване походження, адже поєднує в собі легенди різних народів. Мавки (нявки, бісиці) - міфічні істоти, що мають округле обличчя, блискучі очі, довгі коси. Вони співом та привабливим виглядом заманюють хлопців і залоскочують їх до смерті [1, 48]: " Ти відчуваєш в них поцілунки своєї Мавки - Іріс, що висмоктують з Тебе кров краплю за краплею, що відбирають у Тебе всі життьові соки, що лишають Тобі лише забуття і тихий лоскіт”[7, 12]. Мавка- Іріс витягує життєву енергію із Ти, повністю підкорює його свою волею і красою.

Друга частина імені Іріс співвідноситься із іменем грецької богині Іриди, богині веселки, а пізніше - вісниці олімпійських богів. Це вісниця Гери, що супроводжує душі жінок у царство Аїда. Антропонім Мавка-Іріс поєднує в собі дві іпостасі: перша - Мавка, яка залоскочує до смерті, а друга - Іріс, яка переправляє душі мертвих в потойбічний вимір. Тобто, це символ недосяжної, незримої та згубної мрії.

Також ім'я героїні пов'язане із квіткою ірис, півники (від гр. Iris -веселка, через велике різноманіття забарвлення квіток рослин цього роду), яка символізує маскулінне начало, адже її листя нагадують мечі. Тож, Мавка - Іріс поєднує в собі жіноче і чоловіче начало як доказ дуалізму людської природи.

Гнат Михайличенко використовує також загальний іменник в ролі антропоніма. Наприклад, ім'я Чоловік одразу вказує на ґен- дерну приналежність героя. Він виступає своєрідним патріархом, главою своєї "радянської родини”, який контролює процес, навертає до радянської ідеології: "Після зустрічі з Чоловіком він завжди був червоним, і майже щоразу приходив на наші збори..." [7, 17]. Крім того, Чоловік репрезентує радянську ідеологію, де цінували колективізм, а не індивідуальність. Тому справжньому комуністові ні до чого ім'я, адже в нього є горде звання "людини", "чоловіка". антропонім повість михайличенко роман

Отже, антропонімічна символіка "Блакитного роману" є ключем до прочитання повісті. Вона вибудовується на опозиції зримого і незримого, земного та небесного (Я і Ти), поєднанні української демонології, грецької міфології та флористичної символіки (Мавка-Іріс). Більшість героїнь повісті наділені чоловічими іменами та яскраво вираженими маскулінними рисами: вони дієві, вольові, сильні, рішучі. Тобто, автор робить натяк на тогочасну радянську дійсність, де потрібні були жінки, що працювали б на рівних з чоловіками, де дівчина не була скована старими законами моралі (Яся, як втілення тілесного кохання), де нівелювались поняття "особистості", "індивідуальності" (антропонім Чоловік). На противагу їм, автор конструює антропоніми, сповнені вічних для українців, та й не лише для них, істин, наприклад, язичницька благодать, благодать бути частиною природи, відати її таємницями (Ганка), пробуджувати життя та любов (Іна). Тобто кожен із героїв є відображенням свого імені, яке в свою чергу є відображенням його дій та роздумів, цим самим вкотре підтверджуючи тезу О. Лосєва про те, що "ім'я - це розуміння " [5, 815].

Список використаних джерел

1. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. К.: Либідь, 2002. 664 с.

2. Гарнага В. М. Орнаментальна поетика "Блакитного роману" Гната Михайличенка // Літературознавчі студії: збірник наукових праць / Київ. нац. унт ім. Тараса Шевченка, м. Київ, Б-ка ін-ту філології / В. М. Гарнага. Київ, 2011. Вип. 31. С. 67-73.

3. Гладка І. "Блакитна троянда" Лесі українки та "Блакитний роман" Гната Михайличенка: спроба компаративістського аналізу / І. Гладка // Учені записки таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського / Серія "Філологія. Соціальні комунікації".- 2011. № 1. Ч. 2 - С. 204-208.

4. Жигун Сніжана. Стратегії спілкування з читачем як гра в прозовому тексті / Жигун Сніжана // Слово і час: науково-теоретичний журнал / НАНУ; Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка; Національна спілка письменників України. Київ, 2008. № 11 (575). С. 56-62.

5. Кирчанів М. "Блакитний роман" Гната Михайличенка і проблеми ранньої історії радянської модерної літератури / М. Кирчанів // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка: наукове видання / Наукове товариство ім. Шевченка. Донецьк, 2007. Т. 17: Літературознавство. С. 48-60.

6. Лосев А. Ф. Бытие. Имя. Космос: [сборник] / А. Ф. Лосев. Москва: Мысль ; Рос. открытый ун-т, 1993. 958 с.

7. Михайличенко Г. Блакитний роман / Гнат Михайличенко. Харків, 1921. 49 с.

8. Підпалий А. Про деякі особливості поетики "Блакитного роману" Гната Михайличенка / А. Підпалий // Українська мова та література. 2001. № 12.

9. Приходько І. Гнат Михайличенко / І. Приходько // Письменники радянської України. Збірник: 20-30 роки: Нариси творчості / Упор. С. А. Крижанів- ський - К., - 1989.

10. Семесько О. В. Філософія життя і смерті в "Блакитному романі" Гната Михайличенка / О. В. Семесько // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка, м. Київ / Київський університет імені Тараса Шевченка, м. Київ Київ, 1998. С. 25-30.

11. Скрипник Л. Г. Власні імена людей / Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. К., 1986. 310 с.

12. Тріфонова Ю. Природа та розвиток ритмічної парадигми (на матеріалі "Блакитного роману" Гната Михайличенка) / Ю. Тріфонова // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка: збірник наукових праць. Львів, 2012. С. 217-221.

13. Українська мова: Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія, 2004. 833 с.

14. Яремкович М. Жанрово-стильова своєрідність прози Гната Михайличенка / М. Яремкович // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Збірник наукових праць. Ужгород, 2006. С. 105-109.

15. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Авт.-сост. общ. ред. В. Андреева, В. Куклев, А. Ровнер. Москва: Мокид-миф, 2000. 576 с.

Размещено на Allbest.ru