Лексико-фразеологічні ресурси авторської казки новітнього періоду (на прикладі повісті-казки I. Андрусяка "Третій сніг")

Найбільш рухливим компонентом мовної системи є лексика. Нові лексеми виникають у силу історичного розвитку суспільства (науково-технічних зрушень, ідеологічних, соціальних змін тощо) й архаїзуються ті, що поступово втрачають свою актуальність й узгодженість епосі, її пріоритетів. Поза сумнівом, саме лексико-фразеологічні ресурси відіграють важливуроль у накресленні мовною особистістю картини світу. Коли ж ідеться про мову автора художнього тексту, то неодмінним постає і факт її впливу на суспільну літературну норму, об'єктивні чинники для наслідування через трансляцію на широке рецептивне коло. За твердженням Яна Мукаржовсько- го «поетична мова - це особлива форма, що має іншу функцію, ніж літературна мова < . .> Це, звичайно, не заперечує ні можливості використання поетичної творчості як матеріалу до наукового опису норми літературної мови, ні того, що літературна норма не розвивається без впливу поетичної творчості» [1, с. 335]. На думку дослідника, саме лексичний шар літературної мови оновлюється завдяки засобам поетичної мови й у зв'язку з потребами комунікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з вищевказаної теми. Лексико-фразеологічні ресурси художньої творчості того чи іншого письменника, певної доби ставали колом наукових зацікавлень С. Бибик, І. Білодіда, В. Виноградова, Г Винокура, В. Григор'єва, С. Єрмоленко, Б. Ларіна, А. Мойсієнка, Л. Пусто- віт, Н. Сологуб, Л. Ставицької, Ю. Шереха О. Чумак та інших.

Мовна специфіка фольклорних казок простудійована О. Брі- циною, В. Ващуком. В. Гнатюком, Н. Дніпровською, С. Лавриненко, К. Луганською, Є. Сабовою. Дослідниками звернена увага на діалектні явища, стилістичну роль тропів, синтаксичну організацію казкових текстів тощо. Мовні особливості літературної казки ХІХ століття осмислено у працях Б. Деркача, Я. Закревської, В. Іваненко, С. Єфремова, Б. Гур'єва, Д. Чижев- ського, А. Поповського та інших. Науковці у своїх працях робили акцент на особливостях авторського індивідуального мовного стилю, ролі діалектизмів, функціональних можливостях тропів та фразеологічних одиниць.

Динаміка авторської казки неодмінно пов'язана з культурними зрушеннями в суспільстві, поширенням філософських, культурологічних, мистецьких тенденцій доби [2, с. 77]. Адресована молодшому читачеві, вона впливає на процес його соціалізації, чинить мовленнєвий уплив, що передбачає певний відбір і розподіл мовних засобів, необхідних з погляду автора для реалізації того чи іншого завдання. Ян Мукаржовський слушно твердить, що за допомогою своєї актуалізації мова художнього твору збільшує і робить витонченішим уміння поводитися з мовою взагалі, вона дає змогу мові значно гнучкіше пристосовуватися до нових завдань і багатше диференціювати засоби вираження [1, с. 338].

Мета статті - простежити закономірності мовних процесів у новітньому авторському казковому тексті на прикладі лекси- ко-фразеологічних ресурсів повісті-казки І. Андрусяка «Третій сніг», що до сьогодні не ставали колом наукових зацікавлень.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Повість-казка побачила світ у 2014 році, друге видання здійснене 2018 року. Книга входить у довгий список Дитячої Книжки року ВВС. 2019 року Іван Андрусяк за твори «Зайчикова книжечка» і «Третій сніг» удостоєний Премії імені Лесі Українки. Адресована дітям молодшого шкільного віку, повість-казка розповідає про життя лісових мешканців, їхні пригоди напередодні зими.

важливим компонентом мовотворчості у повісті-казці І. Андрусяка стало використання шкільної лексики - школа, підручник, канікули, домашні завдання, фізкультура, математика, учительська солідарність, читатитощо. Вона є характеристичною ознакою мовлення персонажів - лісових мешканців, котрі ходять до школи, навчаються читати, рахувати та їх авторських характеристик, обіграних відповідно до емоційно-експресивних завдань тексту.

Особливою авторською симпатією користується головний герой твору - їжак Петро. Маленький, колючий і зовсім не прудкий (так характеризує його автор), він мріяв бути справедливим і мудрим, любив свою країну, любив яблука і груші, а найбільше любив школу [3, с. 12 - 13]. Застосовуючи з метою його характеристики загальновживані прикметники й дієслова, І. Андрусяк акцентує на таких його поведінкових рисах, що резонують у свідомості реципієнта; персонаж за допомогою влучних авторських характеристик стає пізнаваним і «своїм» у колі дітей молодшого шкільного віку, що забезпечує спільний комунікативний простір, створює яскравий стилістичний ефект.

Надзвичайно популярним їжак Петро став, коли вовк узяв його на навчання до своєї школи. Динаміка образу передана автором за допомогою важливих у сенсі смислотворення експресивних, оціночних лексем: «Отаке миршаве, хирляве, колюче- і собі туди ж... «Вискочка! Нахаба! Кого він із себе корчить? Хижака?! Ну, нічого - там йому швидко голки пообламують. Просто посеред уроку зжеруть та й по всьому» - шептались одні. «Який безстрашний! Який розумний! Молодець! Далеко піде, якщо не зжеруть на перерві» (підкресл. - В.К), - захоплювалися інші» [3, с. 83-84].

Показовою авторською деталлю в зображенні, що вказує на час написання твору, стало використання лексичних і фразеологічних клішованих виразів зимова оренда, доленосна подія, авторитет провидиці, детективна історія, чужа власність, останні новини, стиль життя, справжній експеримент, справжня сенсація, обґрунтовані підозри, зробив відкриття, що виявляють природність новочасної мовленнєвої ситуації, є її ідентифікаторами.

З метою відтворення епохи й репрезентації авторського ставлення до персонажа, І. Андрусяк застосовує росіянізовані сленгові й жаргонні одиниці мови: дура, псіх, ідіотка, шкапа облєзла, одклєїться, сожрать, рявкнутьтощо. Означені мовні явища у тексті, призначеному юному читачеві, експлуатуються, зважаючи на їхнє поширення в сучасній мовній практиці, потребою схарактеризувати персонажів з огляду на їхню «соціальну» приналежність (обіграні І. Андрусяком для зображення персоніфікованих образів ведмедів - хижих господарів лісу, що визнають мову сили, вселяють страх в усіх мешканців).

Особливе місце в лексичній системі художнього твору належить власним назвам, що зумовлено їхнім особливим статусом та відмінністю від пропріальних одиниць, котрі вживаються в узуальній практиці. Структурно-семантична й асоціативно-конотативна специфіка поетоніму свідчить про його здатність виконувати в творі не лише номінативну, але й стилістичну, характеризувальну та інші функції [4, с. 3].

Оніми, застосовані І. Андрусяком в повісті-казці «Третій сніг», можна поділити на дві групи. До першої відносимо імена героїв твору. На відміну від значної кількості антропоморфних і зооморфних казкових героїв авторського тексту (мишка Шкре- ботушка, жабка Скрекотушка, ведмідь Бурмило, вовк Толябун, Бурмосик, Буцик, Лісовичок Боровичок), у І. Андрусяка вони наділені людськими іменами: їжаки Петро й Василь, дрозд Марко, заєць Микола, дятел Демид, ведмідь Дмитро, ведмедиця Ірина, їхні діти Іґнат, Філіп та Альона, білочка Катя, вовк Мелетій. Автор актуалізує асоціативний зв'язок персонажа казкового твору (у нашому випадку тварину) з людиною, її діями і вчинками. Так, їжаки - хазяйновиті, обережні, відповідальні, чемні, заєць - мудрий, мрійливий і спостережливий, дрозд - допитливий і непосидючий тощо.

виконуючи здебільшого номінативну функцію, імена героїв твору усе ж ілюструють авторське ставлення до них і його творчий задум загалом. Це яскраво проілюстровано на прикладі ведмежої родини. Наділені хижими рисами характеру, ведмеді іменуються на російський лад: ґосподінДмітрій, Ірі- на, його дружина, діти-ведмежата Іґнат, Філіп, Альона. вони вселяють страх в інших лісових мешканців, демонструють свою зверхність, змушують остерігатися. «Я тобі не пан! Пани в селі, а в нас господа! ГосподінДмітрій - так мене слєд називати! Пойняв, сіра шкура, чи нє?!», - мовить ведмідь до вовка, підкреслюючи своє «елітне» становище на лісових теренах [3, с. 98]. Динаміку образів ведмедів розкриває зміна їхніх імен як форма мовної гри, що розуміється як цілеспрямована маніпуляція різноманітними мовними засобами для створення таких «зсувів» у семантиці та структурі поетонімів, які «руйнують» ономастичні стереотипи і приводять до неочікуваних для читача, але запланованих автором змін в образній сфері як онімної одиниці, так і найближчого контексту [4, с. 4]. Спіймані під час облави, вони зі сльозами на очах благають решту лісових мешканців звертатися до них по-українськи (Гнате, Пилипе) й урятувати поранену Оленку.

Другу групу онімів складають умовні назви країни, де проживають лісові мешканці, створені фантазією головного героя, їжака Петра. Щодня в його голові виникали найнесподіваніші онімні конструкції, утворені від загальних назв суфіксальним способом: Дібровія, Березина, Грабія, Калинці, Кленовія, Ліщинник, Липія, Терновія, Ялинія. їжак Петро дуже любив свою рідну землю й не міг віддати перевагу жодній назві, адже її мусять сприйняти як рідну всі мешканці лісу. відтак невипадко- вим, на думку їжака, може стати той факт, що одна й та сама країна різними лісовими мешканцями буде називатися по-різному.

Осібне місце з-поміж мовних засобів авторської казки належить фразеологізмам. вони справедливо вважаються повноважним емоційним представником кожної мови. Місткі за змістом, експресивні за стилістичним забарвленням, «картинні» за способом відтворення дійсності фразеологізми наочно вимальовують літературні портрети, чутливо ведуть мовні партії дійових осіб, увиразнюють авторське слово [5, с. 233].

використані у повісті-казці «Перший сніг» фразеологічні одиниці згруповані навколо найуживаніших у лексичному фонді слів різної частиномовної приналежності. Найчисельні- шу групу складають дієслівні ФО, що фіксують дії та вчинки, фізичний або душевний стан персонажа: не нарікав на долю, гарантувати безпеку, береженого бог береже, привернути увагу, збити з пантелику, совість гризе, дати ради, пудрити мозокта інші. ФО прислівникового (від гріха подалі) й іменникового (світ за очі) походження менш чисельні, вони увиразнюють інтонаційний малюнок авторської мови й мови персонажів, характеризуються різною мірою експресивності.

Функціональне призначення ФО - імітація спонтанного розмовного мовлення казкових персонажів («Але знаєш, дитинко: береженого Бог береже. Краще ходімо звідси від гріха подалі» [3, с. 17], «Я там ні вдень ні вночі спокою не матиму» [3, с. 24]. «Ні, пане вчителю. Але на уроках мови, літератури, історії, географії, природознавства я не пастиму задніх» [3, с. 74]); характеристика героїв твору та його предметних реалій («Проте насвою долюїжак Петро не нарікав. він любив свою країну.» [3, с. 12], «учитель заєць Микола не міг гарантувати безпеки» [3, с. 13], «Дрозд Марко розчаровано зітхав, але недовго - ідей у нього вистачало на всіх, і крах однієї з них не міг збити з пантеликувідважного натураліста» [3, с. 25]).

Жаргонні функціонально-стильові різновиди ФО, застосовані І. Андрусяком у мовленні персонажів, надають йому специфічного звучання, підкреслюють моральні якості: «Ти мені мозгине пудри, старий хрич!» [3, с. 98], «Я тут хазяїн, і всє будете танцювать під мою дудку.Всє - і звєрі, і люді! Пойняв мене, обізяна облізла?!» [3, с. 100]. Вкупі із російськомовними жаргонізмами й вульгаризмами, вони посилюють авторське ставлення до героїв повісті-казки, виконують експресивно-оцінну функцію. Фразеологізми релігійного спрямування - береженого Бог береже, від гріха подалі- репрезентують ставлення мовця до об'єкта волевиявлення.

І.Андрусяквикористовує не лише традиційні фразеологічні одиниці, що здавна закріпились в українській мові, а й так звані книжні фраземи, що з'являються в мовленні внаслідок розвитку різних наукових галузей, культури, техніки тощо: стиль життя, останні новини, чужа власність, доленосна подіята інші. Такі сталі вирази активно вживаються в різних стилях мовлення (публіцистичному, офіційно-діловому, розмовному). Проте якщо в публіцистичному й офіційно-діловому вони виконують номінативну функцію, то в площині аналізованого художнього тексту вони стають результатом авторської мовної гри й уживаються з метою створення гумористичного ефекту, оскільки йдеться про «серйозне доросле життя» казкових лісових мешканців. Естетична вага фразем такого типу зумовлена вдалим письменницьким відбором і майстерністю їхнього обігравання (прихованої оцінки, настанови) у площині художнього тексту.

Мовна гра у тексті повісті-казки зумовлена і двоплановістю сприйняття мовної одиниці як одиниці нормативного мовлення. А. Білозуб одним із різновидів асоціювання, що зумовлюють нестандартні інтерпретації мовногознака, вважає такий різновид семантичного зсуву, що полягає в реалізації двох значень полісемічного слова в одному контексті [6]. У нашому випадку йдеться не стільки про два різні лексичні значення одного слова, скільки про відмінність його сприйняття персонажем казкового твору. Грайливо-іронічним видається інтерпретація І. Андрусяком іменника миша, як його розуміє головний герой казки їжак Петро: «Узагалі миша- страва смачна, принаймні для їжака; але миша, з якою ти в одному класі гриз граніт науки, - це вже не страва, а особистість. тому якщо випадково загризеш, то до кінця життя тебе самого совість гризтиме; а свою совість їжак Петро волів не дратувати» [3, с. 33]. Складності схемі мовної гри додає супровідний засіб: використання фразеологічних одиниць із однаковим ключовим дієсловом гризти, що відмінні за семантикою і стилістикою вживання.

Незважаючи на жанрову специфіку казки (вона передусім мовить про вигадані події та явища), у ній міститься багато пізнавальної інформації з життя флори й фауни. Цікаво описано спостереження над поведінкою зайців влітку та восени (с. 13-14), підготовкою дроздів до перельоту в теплі краї на зиму (с. 20-21), пересування їжака (с. 47) та інше. І. Андрусяк при цьому подеколи використовує лексеми, значення яких може бути незрозумілим адресату (дитині молодшого шкільного віку). З метою уникнення інформаційного переобтяження тексту та його стилістичного дисонансу тлумачення слів гуманітарій, бестіарій, жайворонок чубатий, дрозд - чико- тень, гайнота інші подається зносками внизу сторінки. їхнє текстуальне поле витримане в науково-популярному стилі, доповнює основний зміст повісті-казки і є однією з її композиційних особливостей. Наприклад: «Дрозд Марко - чикотень (латиною - Turduspilaris). Дрозди цього виду справді не відлітають у вирій; вони лише мігрують на південь, де тепліше, а деякі залишаються на зиму в місцях гніздування. Інші ж види дроздів, скажімо дрозд співочий (ТиМшрМІоте^) та дрозд чорний (ТиМштегиіа) відлітають узимку на південь Європи, у Малу Азію та Північну Африку» [3, с. 21].

Відтворенню інтонаційного малюнку повісті-казки підпорядковані й інші варіанти тлумачення незрозумілих слів, зокрема такі, що імітують ілюзію живої, спонтанної мови персонажів й дистанційовані від наукових пояснень: «- Оптиміст, - пояснив учитель, - це той, хто вважає, що завтра буде краще. Песиміст вважає, що завтра буде гірше. А я реаліст - я знаю, що післязавтра буде післязавтра» [3. с. 32]. Крім того, вони яскраво репрезентують авторське оцінне ставлення до зображуваного, його художнє чуття: «- Начальники - це такі люди, які сильніші від інших і через це вирішили, що їм усе можна» [3, с. 90].

Пізнавальну функцію виконують авторські замальовки щодо багатства української та інших мов світу. Залучені вони до тексту максимально лаконічно, так, що читач не втрачає зв'язку з основною сюжетною лінією, утім, споживаючи нову для нього інформацію, збагачує свій словниковий запас, сповнюється любов'ю до краси й неповторності рідної мови: «... кожна мова - це можливість відкрити для себе цю річ заново, мовби з іншого боку <..> він (цибатий птах Грицько - В.К) казав, що його називають і лелекою, і бузьком, і чорногузом, і буслом - й усе це буде по-нашому < . .> По нашому він (їжак - В.К.) - їжак, їжачок; польською - єжик; російською - йожик; білоруською - вожик. Ніби ж напрочуд близькі слова, а кожне смакує інакше!» [3, с. 51-52].

Любов до рідного краю, рідної мови - важливі питання, над якими полемізує І. Андрусяк у повісті-казці «Третій сніг». При цьому він вдало оминає нав'язливі дидактичні штампи, натомість підключає образні засоби, що передають різні відтінки відчуттів та емоцій. відтак, розмовно-просторічну лексику, уживану в тексті з метою відтворення мови персонажів, заступають напрочуд мальовничі метафоричні замальовки авторського слова: «Словами можна смакувати хоч усе життя, щоразу добираючи собі все запашніші, все соковитіші. Навіть можна вишикувати собі найхимерніші слова з далеких екзотичних мов і обертати їх у губах, насолоджуючись пряними чи гострими, чи терпкими ароматами. Але наймилішими завжди будуть слова рідної мови, повні духмяного й поживного животворного соку...» [3, с. 29].

Автор, реалізуючи комунікативні завдання твору, стає посередником у процесі соціалізації дитини, котра спроможна інтерпретувати твір відповідно до свого життєвого досвіду на емоційному, інтелектуальному, естетичному рівнях. важливе місце в цьому процесі відіграють і кольороназви, які виступають активним компонентом творення оригінальних, самобутніх художніх образів, виявляючи при цьому особливості ідіолекту автора.

Розвиваючи тему багатства мов світу й любові до рідної мови, І. Андрусяк вдається до використання мотиву сну. Уві сні їжакові Петру наснився світ, у якому знищено всі мови, крім єдиної. Підводячи читача до думки про одноманітність, спустошеність такого соціуму, письменник зображає його єдиним кольором - сірим, протиставляючи яскравій палітрі кольорів. «Сірі крони дерев, сіра земля, сіра трава, сіре листя, сіре небо, сіре сонце. Сіра білочка Єкатєріна по сірих гілках несе сірий горішок у сіре дупло. Сірий лелека Ґріша сіро ширяє в сірому небі <.> Можна пристосуватися - звірі бо звикли пристосовуватися, ховаючись від небезпек. Але який же цей світ бідний, який незатишний порівняно з нашим - різноманітним, справжнім...» [3, с. 53-54]. Сірий колір казкового сну засобами мовних знаків, образного мислення витворює певну естетичну реальність; він створює особливий підтекст, пов'язаний із показом взаємозв'язку між фізіологічними відчуттями кольору й художнім словом, в яке закладена авторська інтенція.

Висновки з дослідження і перспективи подальших пошуків у цьому науковому напрямку. Лексико-фразеологіч- ні ресурси - найбільш яскраві репрезентанти мовної картини певного історичного періоду. Експлуатовані у творі художньої літератури, вони певним чином згруповані, так що демонструють певну системну єдність, яка підпорядкована реалізації творчого задуму й увиразнює індивідуальну мовотворчість, особисті письменницькі уподобання й орієнтири. Лексико-фразеологіч- ний склад авторського тексту для дитячої аудиторії, зокрема і казки, має задовольняти запити реципієнта щодо доступності, зрозумілості й водночас непримітивності, емоційності, наявності естетичного потенціалу, аби забезпечити спільний комунікативний простір, справити яскравий стилістичний ефект.

У дослідженні зазначене вище продемонстровано на прикладі аналізу повісті-казки І. Андрусяка «Третій сніг». Зокрема, проаналізовано характеристичні ознаки мовлення персонажів, лексеми на позначення динаміки їхніх дій і вчинків, творення оригінальних, самобутніх художніх образів, репрезентації авторського ставлення до персонажа й відтворення епохи. Досліджено місце в мовній системі аналізованої повісті-казки гри як свідомої маніпуляції мовними ресурсами з метою створення «зсувів», які «руйнують» лексичні стереотипи і сприяють змінам в образній сфері (онімна гра, гра функціонально-стильовими різновидами фразеологічних одиниць, двоплановістю сприйняття мовної одиниці як одиниці нормативного мовлення). Простежено специфіку подання пізнавальної інформації, з'ясовано функцію авторських роздумів щодо багатства української та інших мов світу. Наголошено на майстерності письменника уникати нав'язливих дидактичних штампів, натомість підключати образні засоби, що передають різні відтінки відчуттів та емоцій.

Перспективи подальших наукових студій вбачаються в дослідженні впливу екстралінгвальних чинників на мовотворчість І. Андрусяка як автора творів для дітей та юнацтва, комплексному осмисленню особливостей його індивідуального стилю.

Література

1.Мукаржовський Я. Мова літературна і мова поетична. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / ред. М. Зубрицька. Львів, 1996. С. 324-342.

2.Кизилова В.В. Художня специфіка української прози для дітей та юнацтва другої половини ХХ століття : монографія. Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. 400 с.

3.Андрусяк І. Третій сніг : повість-казка. К. : Фонтан казок, 2018. 120 с.

4.Мудрова Н.В. Мовна гра як засіб поетики власних назв. : авто- реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.15. Донецьк, 2008. 19 с.

5.Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. К. : Радянська школа, 1988. 279 с.

6.Білозуб А. Лексико-семантичні прийоми мовної гри в українському постмодерномутексті. Дослідження з лексикології і граматики української мови. Вип. 12. URL:https://ukrmova.com.ua/zmist-zhurnalu/vipusk-12/leksiko-semantichni-prijomi-movnorgri-v- ukramskomu-postmodernomu-teksti/ (дата звернення: 12.03.2019).

Размещено на Allbest.ru