Аналіз збірки О. Гончаренка "За Емінеску …до себе…(співи переспіви)" (2012)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мелітопольський державно педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Кафедра української літератури

ІНДЗ на тему:

«Проаналізувати збірку О. Гончаренка « За Емінеску …до себе…(співи переспіви)» (2012)» використовуючи методологічні засади психоаналітичної критики»

Виконала роботу:

Никуленко Ганна 511

Перевірила:

Землянська А.В

Мелітополь

2014

Об'єкт індивідуально дослідного завдання - збірка поезій О. Гончаренка «За Емінеску …до себе…(співи переспіви)» (2012).

Предмет індивідуально дослідного завдання - використовуючи методологічні засади психоаналітичної критики проаналізувати дану збірку.

Метою завдання за допомогою теорій З. Фройда і Юнга дослідити збірку О. Гончаренко.

Теоретична частина

творчість гончаренко психоаналіз твір

Традиційне літературознавство художній текст розглядало з позиції естетичної (формальної) та об'єктивної ідеологічної (національної, соціальної тощо) цінностей. Класичний психоаналіз, сформований працями 3. Фройда, виявив модерну психоаналітичну цінність тексту, звернув увагу на необхідність осмислення несвідомої творчої активності. Основний зміст класичного психоаналізу мав новий девіз культу свідомості, яка зіткнулася зі світом несвідомого. Це яскраво демонстрували слова Фройда: «Без світла, що його дає усвідомленість, ми б заблукали в темряві психології неусвідомленого...» У XX ст. почався процес руйнування старого культурного світу і активізувалися пошуки нових моделей. Класичній психології як консервативний науці 3. Фройд протиставив авангардний психоаналіз, із яким пов'язав руйнування власних ілюзій та ілюзій усього людства. Фройдизм у психоаналітичній теорії XX ст. розглядається як класичний психоаналіз.

Класичний (лат. classicus -- взірцевий) психоаналіз (грец. psyche -- душа, analysis -- розкладання) -- авангардна теорія, що сформувалася у працях 3. Фройда на порубіжжі XIX--XX ст. як дослідження психічного несвідомого. Зв'язок психоаналізу з літературою значною мірою визначив дух часу XX ст. Основні поняття класичного психоаналізу (едіпів комплекс, лібідо, метод вільних асоціацій та ін.) мали також міфологічне та літературне походження. Фройд звертався до художньої літератури, щоб аргументувати свої гіпотези: психоаналітичний метод прирівнював до літературної діяльності, зауважуючи, що історії хвороб, які він записував, «читаються, як новели», а фантазування, до яких вдаються невротики. Призначення мистецтва у світлі психоаналізу -- психокатарсис: завдяки високорозвиненій здатності до сублімації художник скеровує енергію нижчих потягів на художню діяльність і в такий спосіб пов'язує світ своїх фантазій і бажань з реальним світом, зцілюючись від невротичних симптомів і допомагаючи зцілитися (очиститися) своїм читачам від подібних невротичних внутрішніх напруг. Завдяки цьому письменник, прагнучи до зцілення людських душ, є несвідомим психотерапевтом свого часу. Психоаналіз як аналіз зв'язку між переживаннями раннього дитинства та особливостями творчої діяльності письменника, його внутрішніх психічних конфліктів і тлумачення мови несвідомого, що виявляється у творчості, став нетрадиційним герменевтичним методом дослідження літератури. Виробивши аналітичну методику тлумачення сновидного тексту, Фройд зорієнтував психоаналітичне літературознавство на розчленування явних смислів. Художній твір розглядали як спосіб маскування несвідомого: митець вдається до естетичного обману, подаючи свої приховані бажання в образній формі. Викрити цей обман -- інтерпретаційне завдання психоаналітика. Психоаналітичний метод як інтерпретація передусім змісту був гостро розкритикований Юнгом, який звертав особливу увагу на форму (символ, образ, архетип тощо). Однак психоаналіз змісту у Фройда прямував також до психоаналізу форми. Свідченням цього є ґрунтовне психоаналітичне дослідження («Дотеп і його відношення до неусвідомленого»), яке Л. Виготський назвав класичним зразком будь-якого аналітичного дослідження². Психоаналіз не міг обминути увагою форму, оскільки зняття прихованої психічної напруги у душі митця можливе лише тоді, коли він знайде відповідну для цього, художню форму. Адже муки творчості як психічні муки часто пов'язані з незадоволеністю формою, що не дає розрядитися душевній напрузі повною мірою. Незнайдення відповідної форми -- це закріплення невротичного стану, зумовлене низькою якістю сублімації. Фройдівський психоаналіз художньої творчості приділив однакову увагу аналізу особистості, що проводиться за зразком психотерапевтичного аналізу (бажання творчості сприймається через невротичний конфлікт), та аналізу твору, за якого зливаються позиції автора і психоаналітика: автор несвідомо «інтерпретує» власну невротичну ситуацію, займає психотерапевтичну позицію щодо своєї психіки; психоаналітик, ідучи за голосом «душі» автора, виводить цю інтерпретацію на поверхню свідомості. Методика психоаналітичного літературознавства розширюється у зв'язку з розширенням об'єкта дослідження. «Методика психоаналітичної літературної інтерпретації, -- зазначив німецький психоаналітик Гамбургер, -- залежить від орієнтації тлумача на особистість автора, зміст тексту, форму тексту, чи сприймання тексту»³. Орієнтація на особистість автора передбачає вияв неусвідомлених структур авторської психіки.

Практична частина

Мелітопольський митець Олег Гончаренко - відомий в Україні та за її межами поет, прозаїк, публіцист, перекладач, член Національної спілки письменників України, лауреат міжнародної премії ім. Б.-Н. Лепкого та премії фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку, автор понад двадцяти книг. Підкреслимо, що митець завжди мріяв зібрати під однією палітуркою все, що написано ним упродовж десятиліть про Молдову, щире ставлення до якої є незмінним.

Мама поета була молдованкою, однак саме вона прищепила синові любов до України та її солов'їної мови. О.Гончаренко із безмежною любов'ю завжди згадує свою матусю, яка, народивши сина в далекому Казахстані (де працювала з чоловіком), загорнула дитину в українську хустку і, можливо, цим визначила його життєвий шлях - бути речником людяності, щирості, непідкупної любові до Батьківщини. Тобто - бути Поетом. Збірку „За Емінеску… до себе… (співи-переспіви)” відкриває дві передмови.

Перша (написана молдавською) - належить академіку Михаєві Чемпою - голові Національної спілки письменників Молдови. Назва передмови свідчить про те, що Чемпой саме в Гончаренкові бачить спадкоємця традицій Шевченкового слова [с.3]. Друга передмова, яка за своїм змістом нагадує щиру бесіду однодумців, адресована автором читачеві. У ній зауважено, що перші два розділи книжки - це переклади творів молдавських та румунських поетів (Емінеску, А.Лупана, Б.Істру,Г.Вієру, З.Станку та ін.), третій - автентичні твори митця. Письменник наголошує на тому, що цією збіркою він звітує „перед Україною, перед Молдовою, перед… покійною матусею, перед власною совістю…” [с.7-8].

Розділ автентичних творів, що має назву „…до себе!”, презентує ґрунтовне переднє слово автора із промовистою назвою „Моя Україна… моя Молдова”, де Олег Гончаренко традиційно виявив себе гарним знавцем історії української і зарубіжної літератур, національної минувшини, поборником злагоди між людьми, вірним козацьким традиціям, філософом, що вдумливо аналізує свій творчий шлях. Автор пише: „Україна - це той священний вогонь… Молдова - це жива, цілюща вода…у мене, слава Богу, від народження було два крила… мати рідна і мати хрещена…благословили і поцілували в серце, являючи в лиці моїм і в душі моїй Поета” [с.158-162].

Перша поезія розділу „…до себе!” - „Петрогліфи”, оповідь у ній ведеться від першої особи. Цей вірш можна вважати автобіографічним і, разом із тим, життєвим кредо митця. Рік написання - 1991: час розпаду Радянського Союзу, безладу і паніки у країні. Напевне, саме тому поезія розпочинається гіркими словами: „Так страшно бути… Страшно існувати”. Таке ставлення до життя не є домінуючим у творчості митця, тому вже в наступних рядках письменник демонструє власну стійкість перед незгодами, яку всотав із молоком матері. Вдячність найдорожчій людині за подароване життя вимагала сили вистояти: „Мене преважко вистраждала мати - /роздмухала, як іскру між долонь, / неначе квітку вигріла на грудях. / І права в мене збочити нема”. У цих рядках - і минуле, і тогочасне буття країни й поета. Із глибини пам'яті підіймається все, що пережив народ: Колима, тюремні знущання над цвітом нації тощо. Поет підкреслює, що він сам собі Нерон і Неруда, Хам і непереконливий Хома: таким його зробив час, в якому „Сатана переступає круг”. Натомість автор зумів зберегти головне - чесність у поетичному слові: „Я не співав про нашу „силу злету” / під казочки князьків, що „все гаразд…” / … / і я несу в югу, за кроком - крок / … / душу - обгорілий партквиток”. Митець упевнений, що подолати важкі життєві випробовування („виходу не бачив я зі зла”) йому допомогла кров двох вільнолюбних народів, що тече в його жилах, та мамина пісня - „молдавська колискова”. Ідейне звучання поезії пов'язано і з небайдужістю митця до долі братів по крові. Він палко декларує своє розуміння їхнього прагнення волі та свою підтримку: „Ішли брати в майбутнє, як в атаку /… / Ішли мої Тудори, Петрі, Йони / … / …між суддів Чаушеску / був не один такий же, як і я / … / І я відчув, як заживають рани - / петрогліфи на „камені” душі…” [с.165]. Отже, усе, що відбувається на рідній землі та у братів по крові, Гончаренкові не байдуже. Підкреслимо, що Олег Гончаренко є майстром художнього портретування. Так, у „Молдавській нареченій” декількома штрихами переконливо зображено дівчину, що йде до шлюбу. Її долю вирішено („Все, що було, загуло”). Вона - горда кодрянка з вільною посмішкою, як і її предки. Автор, називаючи наречену дикою трояндою, краплею живої роси, порівнюючи її з зірками, підкреслює, що не у традиції народу його героїні виставляти на людський розсуд свої почуття. Хоча жадані краї і зажуравлені ранки залишаться лише у спогадах, „ні, не журилась вона. / Скрипко, за неї поплач! / У молдаванки сльози дарма, / пісної просити”. Митець говорить, що юнка „стала луною пісень”, натомість цей образ, як і багато інших, він зберігає у своєму серці [с.170-171]. Історичні паралелі знаходимо і в поезії „Іван Підкова”. Відповідно до правди життя у творі зображено молдаванина, який разом із козаками боровся проти турків і татар. Поезія „Доню, для тебе розхлюпав слова…” раніше ввійшла до збірки „Собор одкровень”. Обидві назви - зазначеної збірки та поезії - свідчать про те, що в них ідеться про сокровенне, яке можна довірити лише білому аркушу нічної пори. Життя митця завжди було пов'язане з подоланням труднощів, на певному етапі - з самим собою. Тому вірш можна розглядати, як роздуми автора над власним життям. Поет, звертаючись до доньки Надійки, не приховує своїх життєвих помилок, жорстко їх оцінює. Разом із тим Гончаренко щасливий, що саме родина стала його оберегом і прихистком, які допомогли вирвати душу зі мли, де „зло й порожнеча, горілка й зневіра”. Як гімн оновленню, вірі у світле майбутнє, праведності власного життя лунають наступні рядки поезії: „Доню, журлива моя молдованочко, / ти - і Надія, і Совість відроджена! / … / Там, біля брами (надіюся…) Раю / … / …„Смуглянку” вжарю / … / Для тебе!” [с.195]. Господом освячений зв'язок зображено і в поезії „На прощання з Молдовою”, яка є фінальною у збірці. Тема провини перед цією землею, біль через те, що розлука з нею непомірно довша за зустріч, змінюються впевненістю поета в тому, що він сюди неодноразово прилине „у пісні, мрії, слові, яві, сні!” У котре митець наголошує, що Молдова для нього поряд з Україною назавжди залишатиметься святою: „…ти знатимеш і мислі сокровенні. / … / Тепер, коли уже немає нені, / кому ж іще звірятися мені?..” [с.202-203].

Як бачимо, без перебільшення аналізовані поезії можна назвати щирою сповіддю серця.

Література

1. Фрейд З. Достоевский и отцеубийство. // Фрейд З. Художник и фантазирование. -- М.,1995.--С.285.

2. Див.: Выготский Л. С. Психология искусства. -- М.,1968.--С.112.

3. Див. : Гамбургер А. Психоанализ и литература. // Ключевые понятия психоанализа. Пер. с нем. -- СПб, 200. -- С. 289; С. 288--291.

4. Гончаренко О. За Емінеску… до себе… (співи-переспіви). - Мелітополь, 2012. -212 с.

Размещено на Allbest.ru