Із 2013 р. школярі вивчають українську літературу за новою програмою, особливістю якої є введення творів сучасної літератури для дітей та творчості письменників, які вважаються класиками дитячої літератури, але раніше не вивчались у школі. До таких письменників належить і О. Іваненко.

Проза О. Іваненко цікавила багатьох дослідників і письменників. Серед них вирізняються праці І. Братуся, О. Галича, О. Дацюка, Н. Забіли, С. Іванюка, В. Костюченка, Н. Крутікової, Б. Мельничука, В. Нестайка, А. Подолинного, І. Ходорківського, Ю. Ярмиша та ін.

Нова шкільна програма з української літератури передбачає ознайомлення з повістю О.Д. Іваненко “Друкар книжок небачених" у 6-му класі. Тема в програмі означена так: "“Оксана Іваненко. “Друкар книжок небачених”. Стисло про письменницю. Повість про початок книгодрукування в Україні, сподвижників друкарської справи, що долали перешкоди на шляху до популяризації книги, її доступності для звичайних людей. Трагічна доля І. Федорова, якому судилася посмертна слава. Роль епіграфа до твору. Історична основа твору, його жанрові та композиційні особливості. Значення книги в житті людини”" [11].

Зважаючи на новизну теми в шкільній програмі, практично відсутні ґрунтовні методичні розробки уроків, присвячені їй.

Мета статті - розглянути систему уроків вивчення повісті-есе О. Іваненко “Друкар книжок небачених" у 6-му класі загальноосвітньої школи.

Перший урок - це продовження знайомства з письменницею, казки та оповідання якої учні вже читали в початкових класах. Тому згадаємо про факти біографії О. Іваненко, поєднавши розповідь учителя з евристичною бесідою.

Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 13 квітня 1906 р. в Полтаві в сім'ї інтелігентів. Її батько був редактором газети, мати працювала вчителькою. Культ художнього слова, книги панував у родині Іваненків. Усе життя Оксана Дмитрівна цікавилася наукою. Навіть більшість її казок - результат копіткої праці письменника і вченого. Про неї можна сказати, що вона відкривала минуле століття і завершила його, проживши 91 рік. У шість років Оксана видає власний рукописний журнал “Гриб”, куди вміщує і свою першу казку. Письменниця згадувала: „Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років. На щастя, вдома ніхто не звертав уваги, що крім ігор „у ляльки”, я дуже любила писати повісті. Псувала на своє писання безліч паперу,. і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався “Гриб”. Мій журнал, правда, після кількох номерів “прогорів”. Але я продовжувала писати нескінченні повісті" [10].

Дівчинка змалку мріяла стати вчителькою. Вона дуже добре вчилася в гімназії, багато читала. У шістнадцять років Оксана вступила до Полтавського інституту народної освіти і почала працювати вихователькою дошкільного дитячого будинку. 1930 р. вийшла її перша книжка для дітей “Майка та жабка”.

Нині мало хто знає, що Оксана Іваненко зазнавала утисків у період сталінського терору. Хоча її оминула трагічна доля величезної групи української творчої громадськості, що була репресована, але факти того періоду життя письменниці красномовно свідчать про значні утиски з боку цензури. Саме в період початку творчого злету її звільнили з роботи у видавництві “Молодий більшовик”. Упродовж двох років вона була безробітною, терплячи матеріальні труднощі та моральні приниження. Від неї вимагали здійснити самосуд за те, що ніби вона допомагала батькові в журналістській справі. Ішлося про час до жовтневого перевороту, коли Дмитро Іваненко видавав газету “Полтавський голос" (1907-1915). Справді, він нерідко пропагував на її шпальтах ідеї українофільства, але Оксані Дмитрівні тоді було лише 9 років. За свідченням О. Іваненко, її добрі й чесні наставники по навчанню й аспірантурі професори І.П. Соколянський та О.С. Залужний, терплячи напади сталіністів, були вимушені “каятися” на багатьох зборах. Та, твердо заявляє письменниця, "“каятися” ні в чому я уперто не хотіла. Мене й зняли з роботи" [10].

Із 1947 по 1951 р. Оксана Дмитрівна була головним редактором журналу „Барвінок”. Неперевершеною, головною працею творчого життя Оксани Іваненко є роман “Тарасові шляхи”.

Оксана Іваненко також відома як перекладачка з російської, данської, французької мов. Особливо багато зробила вона для перекладу й популяризації казок Г.Х. Андерсена. 1974 р. за роман “Тарасові шляхи”, а також за повість “Рідні діти” та збірку “Лісові казки" Оксану Дмитрівну Іваненко було нагороджено Республіканською літературною премією імені Лесі Українки. Цей творчий успіх Оксани Дмитрівни був затьмарений великим горем: тяжко захворіла і померла її донечка Валерія, Воля, як ласкаво називали її в сім'ї. Материнське горе не забувається. Але письменниця не впала в розпач, а продовжувала працювати. Випустила у світ доччині твори, сама знаходила розраду у творчості. Незабаром з'явився її новий художньо-біографічний роман “Марія”. 1986 р. творчість

Оксани Дмитрівни Іваненко була належно поцінована найвищою відзнакою в Україні - Державною премією ім. Т.Г. Шевченка.

Оксана Дмитрівна Іваненко залишила цей світ у грудні 1997 р. на 92-ому році життя.

Розуміємо, що звернення письменниці до теми книги, першодрукарства було не випадковим, бо в сім'ї Іваненків панував культ книги. Оксана Дмитрівна згадувала, як щоліта вони з братом Дмитром брались зробити лад у сімейній бібліотеці, але так зачитувались книгами, що забували про свій задум.

Твір, присвячений Володимиру Татаринову, чоловікові Оксани Іваненко, який загинув під Києвом у перші дні Великої Вітчизняної війни 1941 р.:

Тобі присвячую оцю нехитру повість Про друкаря небачених книжок.

Книжки - це наша праця, наша совість.

Цілющої води живий струмок.

Не знаю досі, де твоя могила,

Чи ти в боях, чи в катівнях поліг.

Та я робитиму, поки в руках є сила,

Усе, що ти в своїм житті не встиг. [6].

У часи, коли О. Іваненко писала книгу про першодрукарство, офіційно вважалось, що цим ремеслом на українських землях займався “московит" Іван Федоров. Саме про нього й написана ця книга. Ця ідея є наскрізною і в есеї А. Зернової “Начало книгопечатания в Москве и на Украине" (1947) Б і повісті І. Баса “Иван Федоров" (1940), і у творі О. Іваненко “Друкар книжок небачених" (1947).І. Братусь вважає, що останньому властиві методологічні й фактичні прорахунки, зумовлені самим станом тодішньої радянської історіографії [1]. Відомо, що проф.І. Огієнко ще 1925 р. дійшов висновку на основі напису на могильній плиті, що російський майстер лише відродив друкарську справу в Україні (“Друкование занедбаное обновил”). Але цим, наголошує І. Огієнко, за допомогою українців І. Федоров здійснив справжній подвиг. Завдяки його зусиллям побачили світ “Євангеліє учительне" (1569, Заблудів), “Апостол”, “Буквар" (1574, Львів), “Біблія" (1581, Острог) тощо. Тому поява повісті О. Іваненко “Друкар книжок небачених" мала свій сенс.

Другий урок присвячений розглядові трагічної долі Івана Федорова, якому судилася посмертна слава. Вдома учні прочитали повість “Друкар книжок небачених”. Кілька шестикласників отримали творче завдання - розповісти про Івана Федорова як історичну постать.

Для цього вчитель порекомендував їм звернутись до таких джерел:

Тимошик М. Українська книжка як об'єкт фальсифікацій / М. Тимошик // Дзеркало тижня. - 2007 - 27 жовтня;

Мицько І. Іван Федоров: життя в еміграції / І. Мицько. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2008. - 132 с.;

Немировский Е.Л. Иван Фёдоров (около 1510-1583) / Е.Л. Немировский; отв. ред.А. А. Чеканов. - М.: Наука, 1985. - 320 с.

Огієнко I. Історія українського друкарства [Електронний ресурс] / Іван Огієнко // Ізборник Режим доступу: http://litopys.org.ua/ohdruk/ohd. htm

Аналіз образу Івана Федорова можна провести, поєднавши розповідь учнів про історичні факти біографії зі спостереженням над текстом повісті.

Іван Федоров народився близько 1525 р. в Москві. До 1553 р. був дияконом у московській церкві Миколи Гостунського.

За текстом повісті, ставши вдівцем, мав вибір: або стати ченцем, або зайнятись книгодрукуванням. Він обрав улюблену його серцю справу. “Давній церковний звичай вимагав, коли помирала жінка у служителя церкви - попа чи диякона, - повинен був той або йти в ченці, або покинути служіння в церкві. Та чим більше слухав Іван вченого старця, тим дужче відчував жадобу до життя, праці, знань. Найдужче він любив працю коло книг. З любов'ю і увагою брався він переписувати, робити до них малюнки. Сам оправляв їх. Але друкувати книжки! Не переписувати повільно слово за словом, рядок за рядком, сторінку за сторінкою і, може, лише три-чотири сторінки списати за день, а відразу надрукувати їх сотні, тисячі, ще більше. З благоговінням брав він у руки, коли траплялось, друковані книги, завезені з інших країн, розпитував усіх, хто приїздив з інших земель, про друкування. Він ішов широким бадьорим кроком вузенькими вуличками Москви, а у вухах лунали слова старця: “"Коли маєш ти хист до чого, плекай його, вирощуй". Може, його хист, його талант саме в цій великій, святій книжковій справі? ” [6].

1551 р. московський цар Іван Грозний і Стоглавий Собор, спираючись на думку просвітника Максима Грека, вирішили з метою уникнення помилок у церковних книгах переписувачами запровадити друкування книг на зразок тих, що виходили в Греції, Італії.

Близько 1552 р. в Москві запроваджено друкарський верстат і літери, привезені із західноруських земель, і під керівництвом данського місіонера-протестанта Місінгейма та за допомогою диякона Івана Федорова, його підмайстрів Петра Мстиславця та Маруші Нефедьєва розпочато друкарську справу.

1564 р. вийшла перша книга московського друку за участю Івана Федорова та Петра Мстиславця - “Апостол”. “Це сталося навесні 1564 року, чотириста років тому. Цей день можна прирівняти до великої перемоги, до найсвітлішого свята всього народу. Іван Федоров подав цареві першу книгу, надруковану в "Печатному домі" "повелінням і коштом" самого царя. Ця книга звалася "Апостол"” [6].

Після смерті московського митрополита Макарія, протектора друкарської справи, почалися конфлікти між конкурентами, переписувачами книг і новозаснованою друкарнею, що переросли у ворожнечу, яка закінчилася вигнанням друкарів із Москви. Іван Федоров і Петро Мстиславець опинилися в Литві.

“Втікачі низько вклонились. Перед ними був один з найбагатших литовських панів, українець родом, вельможний гетьман Ходкевич. <. >

Отож-бо воно й є, - мовив гетьман. - І гаразд ви, люди добрі, зробили, що сюди напрям узяли. Може, тут, як ніде, і потрібен буде ваш труд для нашого народу, що однієї з вами віри, та мусить віру й мову свою боронити. Друкував книги колись у Празі, а потім і тут доктор Франціск Скорина, та давно він уже помер, і ніхто не продовжує його справи. Книги будуть також нашою зброєю. Кличу я вас до себе, в свій маєток, у Заблудове. Матимете ви там і дах над головою, і хліба кусень, і все, що для вашої роботи потрібно.

Розмова велася в столиці Литви - Вільні, старовинному прекрасному місті. Саме в ці дні відбувався там литовський сейм, і Ходкевич був на ньому. Довідавшись, що він “руський”, як тоді звали не лише росіян, а й українців та білорусів, друкарі вирішили звернутися до нього за порадою - куди податися, і он яка щаслива була їхня зустріч! Незабаром вони опинилися в багатому родовому маєтку Заблудове" [6].

Іван Федоров і Петро Мстиславець закладають друкарню в Заблудові.1568 р. вийшло “Заблудівське Євангеліє”, пізніше “Псалтир” та “Часословець”.1570 р. друкування книг у

Заблудові припинилося у зв'язку з хворобою Ходкевича та погіршенням його фінансових справ.1569 р. Заблудів залишив Мстиславець.

1572 р. Іван Федоров переїжджає до Львова, де з допомогою духівництва, міщан і ремісників закладає нову друкарню.25 лютого 1573 р. друкар Іван Федоров почав друкувати першу відому нам друковану книгу в Україні - “Апостол”.15 лютого 1574 р. “Апостол” побачив світ. Того року вийшов також “Буквар”, перший навчальний посібник з граматики старослов'янської мови.

Через деякий час Івана Федорова запрошує до себе князь Костянтин Острозький, і з 1575 р. книгодрукар перебуває в нього на службі з метою видати слов'янську Біблію. Із 1575 по 1576 р. Федоров був управителем Дерманського монастиря поблизу Острога. 1676 р. проводить підготовчі видавничі роботи, бере участь у діяльності вченого гуртка, до якого належали Герасим Смотрицький, Даміян Наливайко, Василь Суразький, які, ймовірно, допомагали Федорову готувати книги до друку. 12 липня 1580 р. в Острозькій друкарні Іван Федоров надрукував “Острозьку біблію”, наклад якої вийшов 12 серпня 1581 р.

1583 р. Федоров повернувся до Львова, заклав нову друкарню, але за браком коштів так і не зміг почати роботи. Щоб віднайти кошти, на замовлення короля Стефана Баторія відливає гармати. Того року князь Острозький на прохання кардинала Птолемео Галлі посилає Івана Федорова до Рима для надання допомоги в друкуванні. Тоді ж Федоров побував у Відні, щоб запропонувати австрійському імператору Рудольфу II свій винахід - скорострільну гармату. Великі борги та судові справи з кредиторами підірвали здоров'я Івана Федорова, і 15 грудня 1583 р. він помер. Поховано його на цвинтарі в Онуфріївському монастирі у Львові.

повість іваненко іван федоров

Працюючи з текстом повісті, добираючи цитати, які характеризують образ Івана Федорова, учні дійдуть висновку про художній вимисел письменниці в змалюванні цієї історичної особи, про те, що образ Івана Федорова розкрито через ставлення до книги: мріє зробити книгу, а отже, і знання, доступними для простих людей; прагне стояти на захисті інтересів свого народу: „І це добре зрозумів Іван Федоров своїм глибоким розумом і відчув себе справжнім борцем за свій народ" [5, с.160]; своїм талантом служити людям: „Не личить мені в оранці та сіянні насіння життя своє коротати. Замість рала в мене ремесло художнє, замість насіння житнього - духовне насіння повинен я по світу розсівати. І всім роздавати духовну їжу" [5, с.162]; таке життя увіковічнює пам'ять про людину. На могилі Івана Федорова йог син Іван та учень Гриць поклали плиту з написом: „"Воскресіння із мертвих чекаю. Друкар книг, перед тим небачених. Іван Федорович, друкар Москвитін.". А посеред його знак - кутник і вигін ріки: книги - це ріки, що напувають Всесвіт" [5, с.171].

Трагізм долі першого друкаря в повісті підкреслюється ще й тим, що він помирав у страшних злиднях. “Та роки, повні тривог, поневірянь, горіння і невтомної праці, вдалися взнаки. Він захворів. Мусив лягти в ліжко. Лихварі, почувши про хворобу друкаря, як шуліки налетіли і описали все майно" [5, с.171].

Учитель може навести й думку І. Братуся: „Авторка психологізує думки друкаря, простежує зміну зовнішнього вигляду героя і рух його внутрішнього стану. І все ж для духовної повноти І. Федорова бракує розкриття у творі його релігійного світогляду. Адже віра в Бога була одним з основних факторів подвижництва друкаря. Помиляється

О. Іваненко і в тому, що нібито для острозького видання Біблії "найповніші тексти дістали з Москви", все було навпаки. В ряді випадків художній домисел у повісті не завжди узгоджується з історичною істиною" [1].

Третій урок присвячений жанровим і композиційним особливостям повісті.

Простеживши розвиток сюжету та художні особливості твору О. Іваненко “Друкар книжок небачених”, можна чітко визначити його середню форму, поділ на невеличкі розділи, лаконізм та емоційність оповіді, мову, зрозумілу для дітей молодшого і середнього шкільного віку (звертання до читача, повчальні афоризми, образні деталі). Тому за жанром це - історико-біографічна белетризована есеїстична повість для дітей.

Композиційні особливості повісті полягають у тому, що невеликий за обсягом твір поділений на 11 окремих розділів-есеїв, які послідовно розкривають життєвий шлях головного героя. Кожен розділ має назву.

Ідейно-художній зміст повісті розкривається через наскрізний образ книги. Для головного героя вони - джерело знань для простого народу: „Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених в темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатиме їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багаті” [5, с.156]; і зброя в боротьбі за національну незалежність: „Це ж бо було в ті часи, коли польські пани хотіли загарбати собі всі українські землі, завести скрізь католицьку віру. Отже, православні книжки - це була велика зброя проти ополячення” [5, с.160].

Завершується розгляд повісті написанням есе на тему “Значення книг у житті людини”.

Вивчення повісті О. Іваненко “Друкар книжок небачених" сприяє вихованню в учнів любові до книги, до читання, сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей.

У новій шкільній програмі є й інші твори, які раніше не вивчались у школі. Вони також потребують ретельного наукового аналізу та розробки методичних рекомендацій до їх вивчення.

Література

1. Братусь І. Хто ж першодрукар України? / Іван Братусь // Педагогічні кадри. - 1995. - 8 лютого.

2. Братусь І. Новий погляд на наше педагогічне минуле / І. Братусь, А. Коба // Українське слово. - 1997. - 6 лютого.

3. Братусь І. Життєва концепція молодого вчителя мусить ґрунтуватися на міцній національній основі. Інтерв'ю з Оксаною Іваненко / Іван Братусь // Літературна Україна. - 1997. - 25 грудня.

4. Галич А. Современная художественная документально-биографическая проза (Проблемы развития жанра): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. филол. наук: 10.01.08 - Теория литературы / А. Галич. - Донецкий государственный университет. - К., 1984. - 23 с.

5. Іваненко О.Д. Три бажання: Казки, оповідання: Для середнього шкільного віку / О.Д. Іваненко. - К.: Веселка, 1986. - 272 с.

6. Іваненко О.Д. Друкар книжок небачених: Повість. [Електронний ресурс] / О.Д. Іваненко // Український освітній портал. - Режим доступу: http://teacher. in.ua/navchalni-predmeti/ukr-mova-literatura/materiali-do-urokiv/oksana - іvanenko-pov-st-drukar-knizhok-nebachenih.html

7. Костюченко В. Оксана Іваненко / В. Костюченко // Українська мова та література в школі. - 1986. - № 4. - С.65-67.

8. Мельничук Б. Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення) / Б. Мельниченко. - К.: ВЦ “Академія”, 1996. - 272 с.

9. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / 1.1 Огієнко. - К.: Либідь, 1994. - 446 с.

10. Слово про Оксану Іваненко. Статті, етюди, есе. Для старшого шкільного віку. - К.: Веселка, 1986. - 118 с.

11. Українська література для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою та мовами навчання національних меншин. Програма [Електронний ресурс] / Р.В. Мовчан, К.В. Таранік-Ткачук, М.П. Бондар, О.М. Івасюк, С.А. Кочерга, Л.І. Кавун, О.І. Неживий, Н.В. Михайлова. - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/activity/education/56/692/educational_programs/1349869088/

Размещено на Allbest.ru