Містифікація художньої свідомості в романі Роберто Боланьо "Нацистська література в Америках"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

МІСТИФІКАЦІЯ ХУДОЖНЬОЇ СВІДОМОСТІ В РОМАНІ РОБЕРТО БОЛАНЬО “НАЦИСТСЬКА ЛІТЕРАТУРА В АМЕРИКАХ”

Сокульська А. В., магістрант

Анотація

боланьо літературний роман симулякризація

Дана стаття висвітлює на проблему симулякризації дійсності у літературному творі через явище художньої містифікації у сучасній латиноамериканській прозі. На прикладі гіпотетичної деконструкції історії у романі Роберто Боланьо “Нацистська література в Америках" розкривається взаємовідношення концептів реального та уявного. У царині ігрової стихії постмодерну містифікація художньої свідомості тексту генерує нові смислотворчі конструкти для інтелектуального освоєння дійсності.

Ключові слова: постмодернізм, Латинська Америка, Роберто Боланьо, Нацистська література в Америках, художня містифікація, симулякр, реальне, уявне, автореферентність, Жан Бодрійяр, Жак Лакан.

Аннотация

Сокульская А. В., магистрант, Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченка

МИСТИФИКАЦИЯ ХУДОЖЕСТВЕННОГО СОЗНАНИЯ В РОМАНЕ РОБЕРТО БОЛАНЬО «НАЦИСТСКАЯ ЛИТЕРАТУРА В АМЕРИКАХ»

Статья фокусируется на гипотетической деконструкции истории и симулякризации действительности в романе Роберто Боланьо «Нацистская литература в Америках». Проблема относительности концептов реального и воображаемого раскрывается через мистификацию художественного сознания в современной латиноамериканской прозе.

Ключевые слова: постмодернизм, Латинская Америка, Роберто Боланьо, Нацистская литература в Америках, художественная мистификация, симулякр, реальное, воображаемое, Жан Бодрийяр, Жак Лакан.

Annotation

Sokulska A., postgraduate student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine

MYSTIFICATION OF FICTIONAL CONSCIOUSNESS IN ROBERTO BOLANO'S NOVEL NAZI LITERATURE IN THE AMERICAS

This paper focuses upon the simulacrization of reality in literary text through the mystification effect in Latin American contemporary fiction. The concepts of real and fictional in Roberto Bolano's Nazi Literature in the Americas have been re-read within the paradigm of hypothetical history deconstruction. Special attention has been payed to the mystification of fictional consciousness as a literary manoeuvre which generates new ways of intellectual exploration of reality in the ludic realm of postmodern contemporary culture and literature.

Key words: postmodernism, Latin America, Roberto Bolano, Nazi Literature in the Americas, fictional mystification, simulacrum, real and fictional, self-reference, Jean Baudrillard, Jacques Lacan.

Виклад основного матеріалу

Дослідження творів сучасної латиноамериканської літератури відсилає нас до осмислення основних особливостей свідомості постмодерної культури загалом. Ігрова стихія постмодерної деконструктивістської естетики відкриває горизонти для нового інтелектуального та художнього освоєння дійсності та її традиційних інстанцій [див.: 9, с.3]. Питання про так звані “периферійні явища” постмодернізму викликало дебати серед дослідників його латиноамериканського варіанту; зокрема, предметом дискусії була залежність його практик від запозичення з європейського “центру” або ж головна роль належала самостійному розвитку в контексті власних історичних умов, особливостей культурної та художньої свідомості [див.: 14, с.5].

Творчість Роберто Боланьо (1953-2003) слугує “містком” між європейськими естетичними традиціями і латиноамериканською свідомістю, та відображає органічний взаємовплив їх ідейних інстанцій. Боланьо належить до генерації тих інтелектуально провокативних латиноамериканських письменників, які формують “сім'ю” сучасних чилійських авторів разом із Діамелою Ельтіт, Ізабель Альєнде та Антоніо Скармента, та багато у чому завдячують латиноамерикнському літературному “буму”, виходячи на транснаціональний контекст, та поєднуючи локальне із глобальним. Такий синкретизм у працях чилійського прозаїка, поета та есеїста обумовлений також і його власною складною ідентичністю: народився у Чилі року, юні роки провів у Мехіко, багато подорожував Європою та північною Африкою і у кінці 1970х років переїхав до Іспанії, де провів решту життя, плідно працюючи над своїми творами. Ще молодим поетом, у Мексиці разом із Маріо Сантьяго заснував так звану літературну групу “інфрареалістів", літературна естетика якого поєднала сюрреалізм із дадаїзмом та бунтівний антагонізм молодіжного руху панк. 1999 року за роман “Дикі детективи" (Detectives Salvajes, 1998) виграв премію Ромуло Гальєгоса, яку до того присуджували Ґабріелю Ґарсія Маркесу та Маріо Варгасу Льйосі; за той самий роман також отримав престижну премію Ерральде. Серед тем його романів, нарисів та есеїв: Чилі часів державного перевороту, міграційний Мехіко 1970-х років, покинуте покоління молодих поетів, творча роль митця у контексті історії. Художній стиль Боланьо специфічний та синкретичний: досить часто прозаїк вдається до поєднання реального та ірреального, альтернативної історії, суміші рис триллеру та поетики оніричного.

У контексті синтезуючої постмодерної ігрової стихії на порядок денний виходить проблема відносності реального та ірреального у художній прозі, що у літературі є особливо показовим на прикладах текстів-містифікацій. Поняття “містифікація” пройшло шлях від літературної підробки тексту або авторства (класифікацію яких розробив дослідник Є. Ланн [див.: 6]), тобто літературної містифікації, до художньої містифікації як ігрового явища постмодернізму як творчого методу та засобу. Концепт містифікації як фікціональний тип брехні був досліджений у праці Джулії Луїзи Абрамсон “Вчитися у брехні: парадокси літературної містифікації” [див.: 8]. Основні положення теорії містифікації у соціокультурному контексті викладені у праці Дж. Уайтхеда “Серйозні забави” [див.: 7], де, зокрема через славнозвісне шекспірівське питання, містифікація розглядається як діалог `справжності' культурно-історичної спадщини із людством. Уайтхед робить спробу розкрити саму семантику містифікації як культурного явища та пропускає піддає сумніву явище авторства. Таким чином, під єдиний знаменник містифікації підведені і “фізичні”, такі як плагіат, підробки та ін., поняття авторства і псевдоніму, і міфологізацію реальності, і пошук власної ідентичності літературним героєм, що вже свідчить не тільки про матеріальні аспекти цього явища як суто “підробки”, але і будує місток до того, як мистецька та літературна містифікація перетворюється на ігровий елемент сучасної культури та стає інструментом та засобом у творенні художнього простору та системи твору мистецтва, зокрема, літературного; таким чином, з'являється поняття художньої містифікації, розглянуте у даному дослідженні.

Мотив містифікації актуалізується у прозі Роберто Боланьо на різних текстових та художніх рівнях, зокрема нами проаналізовано специфіку поетики художньої містифікації у його романі “Нацистська література в Америках” (1996) [див.: 10], її вплив на художню свідомість твору та смислотворчі конструкти, які породжує така свідомість. Текст Боланьо - вельми специфічний, сформований у вигляді містифікованої енциклопедії вигаданих “правих” авторів, нариси творчості яких написані вигаданим філологом, літературним критиком. Текст роману є нічим іншим як художньою містифікацією, що визначається дослідниками як свідомий прийом уведення у текст вигаданого Іншого, якому автор навмисно віддає свій текст заради саморефлексії. “Нацистська література в Америках” - текст, який має на меті увести читача в оману, як будь-яка містифікація, тобто створити ґрунт правдоподібності, яка насправді є імітацією правдоподібності.

У тексті Боланьо містифікація реалізується за рахунок таких прийомів:

1. Уведення маски автора. Наратор ідентифікує себе із літературним критиком, який добре обізнаний у літературній системі “неіснуючих” профашистських письменників Південної та Північної Америки, таким чином, власне текст роману позбавляється справжнього авторства. З іншого боку, читацька свідомість залишається у фікційному світі вигаданого автора, тобто читач є “напів-обманутим”;

2. Маска автора у даному випадку розщеплюється не тільки на самого наратора-філолога, а й на тих авторів, про яких йдеться: тобто це текст із різними кодами, який мотивується фабульно через оповідь про цих містифікованих авторів, які заміщують реального автора;

3. Ілюзія правдивості підтримується “псевдодокументальними” даними щодо творчості вигаданих письменників (точні роки життя, численні назви робіт, кількість сторінок написаних творів, іх взаємини з іншими авторами цього ж роману або із усім відомими реальними диктаторами).

Художня містифікація у даному романі Боланьо виступає як образ, тобто окремо змодельована автореферентна реальність, яка відображається в образі як істинна. І справді, “енциклопедія” охоплює імена письменників, які організовані у літературні течії, групи (навіть сім'ї); ці імена та течії представляють усі можливі жанри та форми письма, теми та сюжети, так звані “філософські” світогляди; зокрема, представлена група північноамериканських письменників та клан письменниць, які зображені навіть ще більш “монструозно”, ніж їх колеги-чоловіки. На завершення роману представлений додаток, іменний покажчик, теж вигадананий, який отримує іронічну назву “Епілог для чудовиськ” (очевидно, із алюзією на гравюру Гойі “Сон розуму породжує чудовиськ”), розділений на три частини: “Другорядні постаті”, “Видання, журнали, місця...” та “Книги” [див.: 10]. Отож, завдяки виважено побудованій та скопійованій з реальності формі енциклопедії, містифікований текст сприймається як істина, хоча й у художній “хибній” свідомості даного літературного тексту.

Художню містифікацію як прийом поетики можна розглядати як тип ментальності, коли реальності надається прихований, неверифікований сенс, що виник у результаті акту свідомості або навмисного обману. Таким чином, суб'єктивні смисли витісняють об'єктивну реальність, створюючи особливу складну семіотичну призму пізнання дійсності, - у цьому аспекті художню містифікацію варто розглянути з точки зору симуляції художньої реальності та теорії симулякру, розробленої французькими теоретиками постмодернізму. Услід за Жаном Бодрійяром, симулякр, як якісна категорія постмодерну, визначається дослідниками як “псевдоріч, що заміщує “агонізуючу” реальність постреальністю через симуляцію, що видає відсутність за присутність та стирає межі між реальним та уявним” [див: 3]. У контексті ігрової стихії постмодерну Жіль Делез, у свою чергу, розглядав поняття симулякру як вільну гру ідей із їх речами-копіями, які насправді не наслідують свою ідею [див: 2]; таким чином, встановлюється порядок симулякрів - неістинних подібностей, які вже не охоплюються своєю ідеєю, вони втягнуті у безкінечну ризоматичну гру, у якій не існує одного кінцевого рішення [див.: 2, с.83]. У містифікованій енциклопедії Боланьо створює автореферентну замкнену кодову систему, на яку неможливо посилатися у майбутньому, оскільки мова йде про специфічне виявлення мімесису не як наслідування реальності, а як гри з її референтами. За симульованої художньої реальності денотат відривається від свого референту та більше не шукає із ним зв'язку [див: 13, с.131]. Будь-який знак художнього простору роману (у творі - письменник, його праці) скопійований з реальності: за наведеною в тексті інформацією читач без зусиль може собі уявити будь-якого реального автора. Проте, семіотика містифікованого тексту видається складнішою: як тільки знак із реальності потрапляє у художній простір роману, він одразу втрачає зв'язок із референтом, і існує у фікції самостійно, імітуючи правдоподібність референту та зберігаючи його зовнішню форму, - таким чином знак починає відсилати до самого себе, тобто ставати автореференційним. У романі “Нацистська література в Америках" даний семіотичний механізм оприявнюється таким чином: знак на позначення постаті автора як такої у контексті літературної енциклопедії (набору написів) актуалізується у художньому просторі роману за допомогою поступового введення до нього додаткових деталей. Наприклад, роки життя (“Гарі Сібеліус (1949 - 2014), Макс Мірбале (1941 -1998)") [див.: 10], іронічне порівняння суто військово-історичної новели цього автора із універсалізмом Борхеса, традиційний опис інтересів профашистського “митця”, які складають насильство, вбивства, футбольне хуліганство, футуризм, захоплення постатями “великих диктаторів”, але також обов'язково і література як потяг до прекрасного. Про все це йдеться в об'єктивному тоні безпристрасного рецензента. Таким чином, знак вже не сприймається першопочатково, стає очевидним його зовнішня, імітаційна, симульована природа.

Отже, поетику симулякризації реальності ми цілком можемо назвати деконструктивістською, в якій сигніфікати більше не шукають своїх денотатів, а знак перетворюється на сприйняття знаку. Важливо зазначити, що структура симулякризованої художньої свідомості націлена на пошук розкодування містифікованого тексту, а не власне на результат, саме тому за автореференційності модель-симулякр лише наближує сигніфікат до реальності, але не вибудовує із нею зв'язку. Отож, на відміну від чогось очевидно штучного, середовище симулякру та містифікації здається реальним. Референт у симульованій реальності принципово не тотожний денотату, адже ця прогалина існує для розкодування містифікації тексту - Боланьо іронізує закодовано, для того, щоб вилучити авторське повідомлення, читацька свідомість має поєднатися із художньою свідомістю тексту роману (який, на перший погляд, здається описовим), для того, щоб побудувати критичний метадискурс, що розшифрує прогалину між денотатом та референтом, вилучить із нього так званий “осад”, як зазначав Бодрійяр у своїй теорії [див.: 1]. Наратив “Нацистської літератури в Америках" імітує літературний науково-критичний дискурс, а тому є об'єктивізованим, таким, що оперує сухими “фактами”, позбавлений ліричних відступів, але у тексті приховано присутня іронія - закодоване повідомлення можна розкодувати тоді, коли читач співвідносить симульований пафос “монструозних псевдопоетів” зі своїм емпіричним знанням реальної дійсності (відтак прочитуються численні пародійні елементи і на латиноамериканський диктаторський роман, письменників епохи бітників; проводяться паралелі між авторитарною свідомістю “митців” та їх взаємовідносинами зі своїм оточенням, які здебільшого розгортаються по вертикалі “диктаторських” стосунків тощо).

Подібно відомому аргентинському письменнику Хорхе Луїсу Борхесу, Боланьо у “Нацистській літературі в Америках" поетизує симульований інтертекст. У романі Борхеса “Всесвітня історія ницості" (1935), із якою порівнюють досліджуваний нами роман Боланьо, у новелі “Тльон, Укбар, Орбіс Терціус" (1940), так само як і у нашому романі - створюється система симульованого інтертексту, який є ізольованим, автореференційним, та об'єднується у модель Іншого (за Делезом) [див.: 2, с.331]. У випадку Боланьо це модель відірваної від реальності копії-енциклопедії - у системі виписаних до дрібніших деталей літературних творів уявних письменників, знак витісняє своє значення, і від нього залишається лише зонішня форма, а симульований автореференційний контент замикається на собі, - так письмо стає реальним та правдоподібним, Боланьо змушує читача повірити у реальність своєї містифікації.

Явище містифікації художньої свідомості тексту Боланьо можна також прочитати крізь призму теорії Жака Лакана щодо процесу самоідентифікації суб'єкта Я через Іншого на стадії дзеркала [див.: 4]. Світ нацистської літератури за романом, і як уже було встановлено у контексті знакової природи текстумістифікації, належить до регістру Уявного, тобто це світ видимості знаків, що втратили своїх референтів [див.: 5, с.217]. Відповідно, встановлюються відношення автора та Іншого, який належить світу Уявного та якому Реальний автор доручає право на авторство - це латентний образ філолога-критика, перу якого належать рецензії на профашистських поетів. Передача своїх текстів Іншому, наратору, обумовлює певні схеми наративу та романної структури, які дозволяють найкраще розкодувати цю “різницю між денотатом та референтом”: розмиваються межі між документальним та фікційним, з'являється суб'єктне “очуження” [див.: 5, с.224] - іронія тоді особливо загострюється, коли нарація максимально об'єктивується та радикально емотивно відсторонюється (про це свідчить і обрана форма критичної “сухої” рецензії, каталогізація та наукова систематизація викладу, деталізація, метатекстова структура роману). Крім того, Іншим є і самі профашистські автори: Боланьо радикалізує образи псевдомитців та створює естетику периферійного задля своєрідної гіпотетичної деконструкції історії - він допускає переформатування мапи сучасної літератури у такому маргінальному вигляді. Також, концепт Іншого поступово екстраполюється у романі із образу периферійного, радикального митця на власне той простір, де твориться нацистська література. Північна та Південна Америка постає як Інше місце, або espace autre та гетеротопія, як визначив Мішель Фуко [див.: 12]. По-перше, простір роману є девіантним, незвичним, хоч і правдоподібним; по-друге, простір є дещо ізольованим від решти світу, і тому “центрові”, наприклад, європейські літературні та світоглядні ідеї актуалізуються тут теж нетипово; по-третє, якщо ми говоримо про відношення центр - периферія, варто зазначити, що Америка як периферія вступає в ілюзорні відношення із “центром”, Європою: власне Гітлер із нацизмом є для профашистських письменників тією ілюзією, яка може бути втілена у їх творчості лише ницо і сміхотворно. “Фашистський” літературний простір Америки протиставляється європейському центру, що безумовно іронічно характеризує його як периферійне місце, що дає Боланьо можливість ще більше загострити і образи “правих” поетів та письменників (наприклад, поети, які захоплюються диктатурою Гітлера та власне його постаттю; коло авторів, що утворюють так зване “Арійське Братство”), що у контексті Америки як маргінального Іншого місця прочитується у знижених сміхових модусах.

Таким чином, із “глобальних” тем, яких торкається Боланьо, постають місце і роль митця, визначення впливу мистецтва та літератури на глобальну реальність та загальнолюдську історію. Через концепцію “стадії дзеркала” Лакана можна визначити і таке філософський концепт роману: якщо Реальний автор має своє відзеркалення у регістрі Уявного у постаті Іншого, який конструює Уявний світ, то має бути і відзеркалення цього Уявного у Реальному, але у іншій формі. Якою їй бути - це вже робота метадискурсу читацької свідомості щодо розкодування цієї принципової різниці між Реальним та Уявним, денотатом і референтом.

Відтак, у аналізованому творі встановлюється відносність понять реального та ірреального у художній свідомості містифікованого тексту, а на рівні нових семантичних конструктів у читацькій свідомості межі між ними взагалі розмиваються. Варто зазначити, що постмодерна поетика літературного твору, яка, на перший погляд, передбачає гру заради гри, втілюється у романі Боланьо із властивими йому особливостями латиноамериканської свідомості, де текстуальна гра виводиться на певні нові смислотворчі конструкти. Містифікація Боланьо у досліджуваному нами романі передбачає, перш за все, рефлексію: етичну та творчу. Відчувається певний елемент застереження, бунту, радикальних, периферійних пошуків як “істинного прекрасного”, так і місця митця в глобальній історії. Боланьо-письменник мислить у своїх текстах історично, що полягає у тому, щоб, як зазначав Сантьяго Колас, посилаючись на Фредріка Джеймсона, “мислити теперішнє як історію” [див.: 11, с.6]. Чилійський прозаїк не лише втілює цю ідею у своєму художньому дискурсі, але й проблематизує цей момент: його цікавить історична подія, але він шукає спосіб осмислення та корегування її, заради виявлення помилок минулого або ж гри із ними у контексті теперішнього та вічного у гіпотетичному симулякризованому просторі. Хоча роман із гучною назвою “Нацистська література в Америках” - це текст-гра, де автореферентний текст із симульованою реальністю відривається власне від реальності та існує в Іншому, текстуальна свідомість у співпраці із читацькою об'єднується у містифіковану художню свідомість заради того, щоб прочитувати текстуальні коди цілісно. Відтак, у контексті сучасної культури та літератури, немає сенсу розділяти реальне та ірреальне - є смисл шукати особливі мовні структури, щоб прочитувати цей симбіоз.

Список використаних джерел

1. Бодрийяр, Ж. Симулякры и симуляция [Текст] / Жан Бодрийяр - Тула: Тульский полиграфист, 2013. 209 с. ISBN 978-5-88422-506-0.

2. Делёз, Ж. Логика Смысла [Текст] / Жиль Делёз - М.: Раритет, Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 480 с.

3. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма [Текст] / Н.Б. Маньковская - СПб.: Алетейя, 2000. 347 с. ISBN 5-89329-237-5.

4. Лакан, Ж. Стадия зеркала и её роль в формировании функии Я в том виде, в каком она предстает нам в психоаналитическом опыте [Текст] // «Я» в теории Фрейда и в технике психоанализа (Семинары, Книга 2): в 11 кн. / Жак Лакан - М.: Гнозис, Логос, 2009. Кн. 2. ISBN 5-8163-007-5, 5-81630037-7. С. 509-516.

5. Лакан, Ж. Четыре основные понятия психоанализа (Семинары: Книга 11): в 11 кн. [Текст] / Жак Лакан - М.: Гнозис, Логос, 2004. Кн. 11. ISBN 5-8163-0037-7.

6. Ланн, Е. Литературная мистификация [Текст] / Евгений Ланн - М.: Либроком, 2009. 234 с. ISBN 978-5-397-00630-9.

7. Уайтхед, Д. Серьёзные забавы [ Текст] / Джон Уайтхед. М.: Книга, 1986. 290 с.

8. Abramson J.L. Leaning from Lying: Paradoxes of the Literary Mystification [Text] / Julia Luisa Abramson - University of Delaware, 2005. 195 p. ISBN 1611492696.

9. Beverely J. The Postmodernism Debate in Latin America / John Beverely, Jose Oviedo, Michael Aronna. Duke University Press, 1995. 336 p. ISBN 0822316145.

10. Bolano, R. La Literatura Nazi en las Americas [Texto] / Roberto Bolano - Barcelona Narrativas hispanicas, Anagrama, 2013. 256 p. ISBN 8433972197.

11. Colas, S. Postmodernity in Latin America: the Argentine Paradigm [Text] / Santiago Colas - Duke University Press, 1994. 224 p. ISBN o-8223-1508-4.

12. Foucault M. Of Other Spaces [electronic source] / Michel Foucault - http:// foucault.info/documents/heterotopia/foucault.heterotopia.en.html.

13. Toro A. Borges/Derrida/Foucault Pharmakeus/Heterotopia or Beyond Literature: Writing, Phantoms, Simulacra, Masks, the Carnival [electronic source] / Alfonso de Toro - Leipzig: Ibero-American Center, Institute of Romance Languages and Literature, University of Leipzig. p. 129-153. http://www.unileipzig.de/~detoro/sonstiges/Pharmakeus_english.pdf.

14. Young R. Latin American Postmodernisms: series “Postmodern studies” [Text] /Richard A. Young - Rodopi B.V.Editions, 1997. 282 p. ISBN 9042002506.

Размещено на Allbest.ru