Особливості художньої трансформації євангельського сюжету поклоніння волхвів у романі М. Турньє "Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості художньої трансформації євангельського сюжету поклоніння волхвів у романі М. Турньє «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар»

Кушка Б. Г.

У статті розглянуто своєрідність художньої трансформації євангельського сюжету поклоніння волхвів у романі М. Турньє «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар»; з'ясовано сутність авторської ідеї про фундаментальне значення для кожної людини приходу Ісуса Христа у світ; розкрито засоби художнього втілення цієї ідеї, зокрема функціональне призначення сюжетних перипетій і наративних прийомів, роль інтертекстуальних елементів і предмет-ної символіки в структурі тексту.

Ключові слова: євангельський сюжет, художня трансформація, роман-апокриф, нара- тивна структура, символіка, Мішель Турньє.

Постановка проблеми. Творчість Мішеля Тур-ньє належить до яскраво репрезентативних явищ світової літератури другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Він є автором низки романів і новел, у яких органічно поєднуються традиції західноєвропей-ської просвітницької літератури й новітньої інте-лектуальної прози, засоби неоміфологічної образ-ності, структуралістська методологія та прийоми постмодерністського письма, простежуються кар-динальні зміни у світосприйнятті людей різних епох. У романі «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар» (1980) автор звертається до відомого євангель-ського сюжету, інтерпретуючи його згідно з тради-ціями новітнього міфологізування та насичуючи екзистенціально-гуманістичним змістом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти художньої, зокрема жанрової, своєрідності романів М. Турньє порушувалися в працях французьких дослідників А. Булум'є [10], М. Маросварі [11], Ф. Мерльє [12], а також у дис-ертації української дослідниці Людмили Зани [4]. Так, у монографії «Мішель Турньє. Міфологіч-ний роман» її авторка Арлет Булум'є, відзначаючи істотний вплив на письменника антрополого-етно- графічної філософії К. Леві-Строса й, зокрема, книжки «Елементарні структури спорідненості», застосовує розроблений цим дослідником прин-цип бриколажу щодо міфологічної образності [10, с. 125] й аналізує роль бінарних структур у творах автора. Науковці здебільшого зосереджу-ють свою увагу на найбільш резонансних романах письменника - «П'ятниця, або Тихоокеанський лімб» (1967), «Вільшаний король» (1970), у тіні яких почасти залишається більш пізній і, можливо, не такий яскравий і сюжетно провокативний роман «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар». Між тим цей твір виявляє не менш оригінальні аспекти ідейно- художніх пошуків Мішеля Турньє. У ньому своє-рідно переосмислюється добре відомий, але багато в чому таємничий євангельський сюжет покло-ніння волхвів новонародженому Ісусу Христу. У науково-критичному трактуванні цього твору вка-зується на його відмінність від попередніх рома-нів автора, які «вписуються в лінію ініціаційних і містичних текстів», тоді як у «Ґаспарі, Мельхіорі і Вальасарі» простежується «еволюція в бік зоргані-зованої оповіді на кшталт казки...» [1, с. 244]. сюжетний наративний інтертекстуальний символіка

Постановка завдання. У пропонованій роз-відці ми маємо на меті виявити своєрідність художньої трансформації традиційного єван-гельського сюжету в романі «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар», зокрема з'ясувати сутність авторської художньої концепції, виявити засоби розкриття образів центральних персонажів, особливості оповідної структури й символізації деталей пред-метно-художньої зображальності.

Виклад основного матеріалу. За своєю художньою домінантою аналізований роман орга-нічно вписується в надзвичайно продуктивну для літератури ХХ ст. тенденцію різнопланової трансформації міфу. Ярослав Поліщук, україн-ський дослідник стосунків міфу й літератури в новітню добу, вказує на три засадничі функції відносин літератури й міфу впродовж тривалого часу їх взаємовідносин: міфологізацію, реміфоло- гізацію, деміфологізацію. У всіх випадках ідеться про використання в літературі певної фабульної схеми та відомих образів давньої оповіді (міфу чи легенди). Якраз характер такого використання засвідчує якісний рівень ренарації міфу, залежно від художнього задуму та інтертекстуальних чин-ників [6, с. 38].

Очевидно, що роман М. Турньє демонструє перший варіант роботи письменника з міфом, що не передбачає радикального перероблення міфо-логічного матеріалу, оскільки сам по собі сюжет поклоніння волхвів Спасителю Світу важко назвати розгорнутим міфом з усталеним набором сюжетних ситуацій і смислів. У цьому випадку скоріше можна говорити про своєрідний роман-апокриф, у якому відтворюється в індивідуально- авторській інтерпретації сакральна ситуація.

Як відомо, у Новому Заповіті епізод покло-ніння волхвів наявний лише в одному з чотирьох Євангелій - від Матвія (у Євангелії від Луки зга-дується про те, що Ісусові поклонялися пастухи). При цьому євангеліст не подає імен волхвів, не називає їх кількість, не акцентує їхнє царське походження; названо лише дари, які вони при-несли, - золото (символ данини, визнання Ісуса Царем), ладан (символ ставлення до нього як до Бога) і миро (символ майбутньої спокутувальної жертви Ісуса). Власне, з кількості дарів виво-диться й кількість дарувальників. Трохи більше інформації про волхвів можна віднайти в леген-дарно-апокрифічних розповідях про життя Ісуса, але й вони не надто деталізовані.

Окремі дослідники (зокрема А. Татари-нов) уважають, що саме з апокрифічних легенд М. Турньє отримав необхідний матеріал для свого роману [7, с. 153-154]. Однак специфіка розпо-віді в романі, насичення його багатою парадиг-мою предметно-художньої зображальності дає більше підстав говорити про повну самостійність і креативний індивідуально-авторський підхід письменника до обраної ним теми. Розроблення сюжету про волхвів стає черговим приводом для «контрабандного», за словами самого автора, включення в літературний твір певних філософ-ських концепцій, «трансформації абстрактних ідей у літературні образи» [5]. Найкращим засо-бом такого залучення є міф із його концептуаль-ними пріоритетами, виразною зображальністю та умовно-символічними корелятами.

Роман «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар» скла-дається з низки на перший погляд самостійних наративів, але всі вони, по-перше, дотичні до ще не вповні усвідомленої нараторами й учасниками події її фундаментального значення для людства - народження Ісуса Христа, по-друге, по-різному й незалежно один від одного стверджують найголо-вніший закон людського буття - закон любові й вірності обраному шляху.

У перших частинах твору кожний із трьох царів послідовно розповідає історію свого життя й падіння, мотивуючи власне рішення відправитися в подорож до Віфлеєму. При цьому розповідачі у своїх історіях постають не так царями й волхвами (тобто магами чи чарівниками), а насамперед звичайними людьми, життя яких сповнене всіля-ких проблем і прикростей, самотності, страхів і душевних травм. Власне, потреба у звільненні від цих негараздів, розв'язанні особистих, але вельми значущих, по суті, екзистенціальних про-блем спонукає їх до мандрівки, а безпосереднім поштовхом рухатися на захід стає поява на небі зірки-комети, що передвіщає знаменні переміни у світі й у їхньому власному житті.

У деяких апокрифах подається інформація про деталі зовнішнього вигляду волхвів: Ґаспар був чорношкірим, Мельхіор - «безбородим юнаком», а Вальтасар - людиною старшого віку в ошатному вбранні та з прикрасами. Згідно з більшістю оці-нок, вони походили з Ефіопії, Персії й Месопота-мії, хоча є більш загальні версії - з Європи, Африки та Азії, що теж по-своєму символічно, оскільки вказує на глобальний смисл події, що сталася у Віфлеємі. У тому, що стосується цих загальних відомостей, М. Турньє в основному дотримується традиції, але він, по-перше, насичує життя кожного волхва життєподібними подробицями, а по-друге, що особливо істотно, проблематизує долі всіх ман-дрівників, виокремлює ключову, фактично екзис-тенціальну ситуацію, що містить у собі потенційну перспективу радикальних змін у їхньому житті. Таким каталізатором у романі для кожного стає подорож до Христа й поклоніння йому.

Ґаспар показаний у романі як людина з різно-манітними життєвими інтересами й потребами, багатим внутрішнім світом. Водночас він уражений цілою низкою суперечностей: між своїм царственим статусом і потягом до простого життя і звичайних людей, бажанням бути милосердним до своїх підда-них і необхідністю жорстко підтримувати законність і порядок у країні, прагненням керувати самостійно й постійним впливом його оточення. А найголо-вніше, він, чорношкірий правитель, закоханий у білу рабиню на ім'я Більтіна, яка майже не приховує свого зв'язку з юнаком Галекою, називаючи його своїм братом. Більтіна відмовляє Ґаспарові у взаємності з явною зневагою, чим викликає в нього почуття рев-нощів та образи. Цю відмову він прочитує як расове упередження: «Білявка і білявий тягнуться, гор-нуться один до одного, а чорношкірого відкидають геть у навколишній морок. Ось єдине, що має для мене значення...» [13]. До того ж на Ґаспара відверто тисне його оточення, аби він покарав зухвальців. Тож подорож за зіркою стає для Ґаспара надією на зці-лення від нерозділеного кохання й подолання супер-ечностей внутрішніх прагнень і зовнішніх обставин.

Хоча в назві роману після Ґаспара йде Мельхіор, усе ж наступний, хто бере слово у розповіді, це - Вальтасар, цар Ніппура, тобто правитель з Месо-потамії, що на берегах легендарних річок Тигр і Євфрат. Перше знайомство з ним відбувається ще під час розповіді Ґаспара, в якій цар Ніппура пред-ставляється як «привітний старець», що цікавиться різноманітними творами й предметами мистецтва та колекціонує їх. Нащадок багатих предків, він зовсім не переймається накопиченням багатства. Більше того, він усвідомлює гострий конфлікт між розкошуванням і мистецтвом, розуміє, що багат-ство не може принести людині щастя. Цей конфлікт поглиблюється та отримує новий вимір унаслідок того, що саме в цей час з боку священнослужителів його держави починається переслідування митців і нищення творів мистецтва за нібито їх несумірність з релігією і ворожість їй. Центральною художньо- естетичною проблемою, над якою б'ється Вальта- сар, є проблема «образу і подоби», їх протистав-лення й категоричного розведення. Цю антиномію Вальтасар сприймає як символ роз'єднання не лише життя і мистецтва, а й людини і Бога, а відтак і внутрішню роздвоєність самої людини.

Мельхіор, третій волхв, має особливі мотиви подорожі до Віфлеєму. Він - законний спадкоє-мець престолу Пальміри, багатого й дуже краси-вого сірійського міста, син царя Теодена, однак змушений утекти з батьківщини через те, що після смерті царя його брат Атмар узурпував владу та готував замах на принца. Разом зі своїм настав-ником Бахтіаром Мельхіор інкогніто приходить до Єрусалиму й потрапляє разом із Ґаспаром і

Вальтасаром до палацу царя Ірода Великого. Зна-ком царственого походження Мельхіора є зашита в його одяг монета із зображенням царя Теодена. Мельхіор мріє повернути собі втрачений престол, однак після того, що він побачив у Єрусалимі та почув від Ірода, як той придушував найменші спроби протистояння своєму правлінню, сама ідея влади перетворюється для нього в проблему. Жорстокістю й самодурством Ірод ніби дискреди-тує можливість мудрого та доброго правління.

Відразу після розповіді Ірода, яка завершується напутнім словом останнього й наполегливим про- ханням-наказом дізнатися точне місце народження «Спасителя юдейського народу», волхви рушили в дорогу. Кожний із них по-новому обмірковує свою ситуацію, передбачаючи зустріч із Месією.

Епізод народження Ісуса Христа, який від-криває волхвам шлях до спасіння, подано в несподіваній наративній перспективі, від імені Осла - «найоб'єктивнішого» свідка, формат «Я-розповіді» якого слугує очудненню цієї події.

Розповідь Осла ніби підхоплюється, доповню-ється новим вектором сюжету, коли відразу по першому крику новонародженої дитини посеред хліва виникає стовп світла й з'являється архангел Гавриїл, у проповіді якого стверджується прихід Месії. Крім того, архангел дає знати волхвам, що їм не варто повертатися до Ірода, аби той через них не дізнався про народження та місце пере-бування Христа, тому вони обирають кружний шлях повернення в рідні краї.

Зовсім неочікуваний поворот у розвитку сюжету відбувається в частині про подорож до Ісуса принца Мангалурського на ім'я Таор. Він - у певному сенсі четвертий маг, який також ішов зі своїм даром до Віфлеєму, але з певних причин запізнився. Його історію подано наративом від третьої особи з дотриманням певних традицій агі-ографічного жанру [2, с. 132].

На початку своєї подорожі принц Таор показаний веселим і безтурботним юнаком, який відправляється в мандрівку з метою віднайти рецепт божественно смачного рахат-лукуму з фісташками. Поневіряння й біди, яких він несправедливо зазнає, а найбільше розмова з Ґаспаром, Мельхіором і Вальтасаром про те, що їм відкрилося у Віфлеємі, перевертає життя Таора. Він зрікається свого багатства й царської влади, відпускає на волю рабів і підданих, а пізніше приносить себе в жертву заради дітей чоловіка, який не може сплатити великого боргу та добровільно йде на каторгу в соляні копальні Содому. Останні в романі є метафорою пекла, а сіль набуває символіч-ного значення жертви і страждання.

Попри певну сюжетно-композиційну фраг-ментарність і наративну неоднорідність, роман М. Турньє відзначається винятковою внутріш-ньою цілісністю, що досягається за допомогою орієнтації на міфологічну традицію. По-перше, в художній структурі роману відтворюється міфо-логічна концепція буття, закорінена на ідеях коло- воротності. Відтак і сюжет роману розгортається на основі принципу циклічності, коли до читача «повертаються» ті самі (чи внутрішньо подібні) ситуації, мотиви, образи, кожного разу збага-чуючись новими смислами. Скріплювальними елементами є численні біблійні ремінісценції та алюзії. Так, добре відома фраза з біблійної «Пісні над піснями» «чорна я, але красива» декілька разів у трансформованому вигляді повторюється в тексті, акцентуючи різні аспекти складних расо-вих, гендерних та екзистенційних стосунків між людьми. Так, розповідь чорношкірого Ґаспара починається з фрази «Чорний я, але цар» («Je suis noir, mais je suis roi» [13, c. 9]), потім уживається щодо його білолицьої рабині Більтіни: «Рабиня я, але біла» («Je suis esclave, mais je suis blonde» [13, c. 28]). Далі, вже в розповіді Мельхіора, неза-конно позбавленого наслідного правління у своїй країні, трансформація цього виразу набуває полі-тичної конотації: «Я цар, але бідний» («Je suis roi, mais je suis pauvre») [13, c. 87].

Цілісність художнього тексту, а відтак і ціліс-ність художньої концепції твору забезпечується також постійним акцентуванням єдності різного роду протилежностей. У кожній частині є дихо-томічно-амбівалентні пари чи то персонажів, чи то сюжетних ситуацій, чи то певних образів: чор-ний цар - біла рабиня, осілий мандрівник, принц- жебрак, солоний мед, сила слабкості, прекрасна потвора, вічна миттєвість.

Отже, трансформація біблійно-міфологічного сюжету в романі «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар» сприяє творенню багатопланового, символічно наси-ченого наративу, в якому художньо своєрідно й пере-конливо ставляться вічні проблеми людського буття.

Висновки і пропозиції. Проведений аналіз роману М. Турньє «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар» дає змогу виявити загальні тенденції роботи пись-менника з міфом, провести відповідні зіставлення з іншими творами письменника й у подальшому здійснювати дослідження типологічних відповід-ностей у поетиці неоміфологізування як важливої тенденції розвитку новітньої світової літератури.

Список літератури

1. Алхімія слова живого: французький роман 1945-2000 рр.: навчальний посібник / М. Мільнер, М. Доле, Б. Бланкман, А. Рош, В. Фесенко. Київ: Промінь, 2005. 383 с.

2. Газизова В.Р. Дидактические задачи романа Мишеля Турнье «Каспар, Мельхиор и Бальтазар». Дидактика художественного текста: сборник статей / под ред. А. В. Татаринова, Т. А. Хитаровой. Красно-дар: Кубанский государственный университет, 2004. С. 126-133.

3. Завадская А. Межтекстовые отношения фрагментов Библии и романа М. Турнье «Каспар, Мельхиор и Бальтазар». Славянскія літаратурьі я кантэксце сусветнай: да 900-годдзя Кірьіла Тураяскага і 200-год- дзя Тараса Шаячэнкі: матэрыялы XI Міжнар. навук. канф., Мінск, 24-26 кастр. 2013 г.: у 2 ч. / пад рэд. Т П. Казаковай. Мінск: РІВШ, 2013. Ч. 2. С. 150-153.

4. Зана Л. Ю. Жанрова специфіка романної прози Мішеля Турньє: дис. ... канд. філол. наук. Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2012. 212 с.

5. Мишель Турнье: я контрабандист философии в литературе... URL: https://www.kommersant.ru/ doc/415351.

6. Поліщук Я. Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму. Слово і час. 2001. № 2. С. 35-45.

7. Татаринов А. В. Жанровая природа и нравственная философия художественных текстов о евангель-ских событиях: монография. Краснодар: КубГУ, 2004. 264 с.

8. Трунилина М. И. Образ волхвов в романе Мишеля Турнье «Каспар, Мельхиор и Бальтазар». Теоре-тические и практические аспекты лингвистики, литературоведения, методики преподавания, перевода и межкультурной коммуникации: материалы Международной научно-практической конференции / редакци-онная коллегия: М. Г. Голубева, Е. В. Кузнецова. Астрахань: ИП Сорокин Р. В., 2014. С. 190-194.

9. Турнье М. Каспар, Мельхиор и Бальтазар / пер. с фр. Ю. Яхниной. Санкт-Петербург: Амфора. ТИД Амфора, 2005. 318 с. uRl: http://flibusta.is/b/257683/download.

10. Bouloumie A. Michel Tournier: Le roman mythologique suivi de questions a Michel Tournier. P. Libr. Corti, 1988. 278 p.

11. Marosvari M. Le personage Tournierien en quete de son double. Acta Litteraria Acad. Sci. Hung. 1990. XXXII/1-2. P. 109-116.

12. Merlliй F. Michel Tournier. P., Belfond, 1988. 172 p.

13. Toumier M. Gaspard, Melchior et Balthazar. Paris: Folio/Gallimard, 1980. 277 p.

Размещено на Allbest.ru