Феміністична наратологія: західний досвід та українські зразки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 82. 091

Тернопільський національний економічний університет

Феміністична наратологія: західний досвід та українські зразки

Л. М. Штохман

Анотація

феміністичний наратологія література

У статті представлено передумови виникнення феміністичної наратології - одного із провідних підходів у сучасній теорії літератури. Розглядається застосування наратологічного інструментарію українськими теоретиками літератури.

Ключові слова: наратологія, оповідь, теорія, контекст, фемінізм, література

Анотация

В статье прредставлено предпосылки возникновения феминистической нарратологии - одного из основных подходов в современной теории литературы. Рассматривается использование нарратологического инструментария украинскими теоретиками литературы.

Ключевые слова: нарратология, повествование, теория, контекст, феминизм, литература

Annotation

The article presents premises for appearing Feminist narratology - one of the main approaches in modern theory of literature. Application of narratological tools by Ukrainian literary theorists is considered.

Key words: narratology, narrative, theory, context, feminism, literature

Історія розвитку наратології свідчить про різні підходи до об'єкту її вивчення - наративу. Маючи за основу структурну антропологію, лінгвістику, семіотику Сосюрра та російський формалізм, наратологія розділилась на граматику наративів (Тодоров, Барт, Греймас), дискурс наративу (Женетт) та гетероглосію романного дискурсу (Бахтін). Такі різноголосся з приводу визначення наратології свідчать про відмінності в розумінні не лише предмета, але застосування наратології. Різні спрямування є наслідуванням різних традицій - російської теорії Проппа, англо -американської теорії Ґенрі Джеймса, Персі Лаббока та Вейна Бута, німецької теорії Кьоте Ґамбургер та Франца Штанцеля.

Аналізуючи численні оповіді, вчені-структуралісти прагнули віднайти єдину формально-оповідну модель, тобто структуру чи граматику оповідання, на основі якої кожне конкретне оповідання розглядалося б у термінах відхилення від цієї базової, глибинної структури.

У середині 70-х XX століття розпочалась епоха, коли багато із дисциплін помітно відійшли від пошуку загальних схем. Нові теоретичні системи сфокусувались на питаннях, які раніше до уваги не брались, реакцією інших було повне прийняття постструктуралістських та наступних деконструктивістських парадигм.

Суттєві зміни у методології відбулись лише у середині 1980х, коли наратологія, в якій все більше проявлявся американський вплив, почала змінюватись під впливом двох тенденцій. По-перше, відхід від формалізму та структуралізму означав, що в наратології, якою послуговувались при вивченні літератури, з'явилось багато теоретичних парадигм. По-друге, створювались нові наратологічні теорії, які приймались для застосування у різних сферах, що часто зовсім не стосувались вивчення літератури - наратологія стала міждисциплінарною.

Джералд Принс говорить про „сучасну наратологію”, як про сукупність різних наратологій, про що виразно свідчить заголовок його праці 1990 року„On Narratology (Past, Present, Future)”.[28] Не зважаючи на множинність посткласичних наратологій, Девід Герман бачить у такому переформатуванні одну ширшу реконфігурацію, що з'являється у всіх її версіях - перехід від текстової та формальної моделей до тих, які є одночасно формальними і функціональними - зміна з форми на форму-в-контексті. Це свідчить про включення інтерпретації наративу у посткласичну наратологію та зміщення акценту із форми на „складну взаємодію між формою наративу та контекстами наративної інтерпретації” [21, с. 8-9]. Як зазначає Герман, значення посткласичних наратологій полягає, перш за все, у визначенні можливостей чи обмеженості класичної наратології (у зображенні тих чи інших аспектів, які є предметом наратології), у доповненні класичних наративних моделей посткласичними (з метою відповідності тим аспектам наративного дискурсу, які класична наратологія не приймала до уваги).[там само]

У своїй праці "What can we learn from contextualist narratology"(1990) Сеймур Четмен відзначив значний поступ у наратологічних дослідженнях - науковці запропонували нове бачення наративів, яке помітно відрізняється від структуралістської наратології. Назвавши такий підхід контекстуалістським, Четмен пояснює, що основною претензією контекстуалізму до наратології є те, що вона не зважає на оточення, умови розвитку літератури. На противагу, контекстуалістський підхід відрізняється гнучкістю [25, с. 4].

У працях багатьох науковців підтверджується необхідність розширення параметрів наратології. Одним із контекстів, якому приділяється пильна увага, є ґендер, особливо виражений з феміністської точки зору.

Постструктуралістський фемінізм кинув виклик класичній наратології, аргументуючи це категоричним бінаризмом структуралістських моделей, що формують невідповідні зразки мислення про різницю раси, класу, ґендеру, національності та статі. Феміністична наратологія зробила помітний відхід від базових структуралістських принципів. В той час як класична наратологія робила універсалізуючу вимогу описувати усі наративи, витворені в усіх культурах, феміністична наратологія наполягала на поміщенні наративів у їхні історичні і культурні контексти.[23]

Наратологічний підхід, який використовує контекстуальну критику, може віднайти відповіді на ті питання, які стосуються текстів та історії літератури значно тісніше, ніж це було можливо з допомогою будь-якого іншого підходу.

Вивчення наративів з точки зору фемінізму має на меті об'єднання цих напрямків критики і теорії під кутом зору постструктуралістської культурної перспективи. Остання базується на структуралістській моделі аналізу із соціологічної та ідеологічної точки зору.

Такі критики як Кейт Міллет, Керолайн Хейлбран та Джудіт Фетерлі розвинули модель американської феміністичної критики, яку Елейн Шоволтер назвала feminist critique, феміністською критикою “написаної чоловіками історії літератури” у своєму есе “До феміністичної поетики” [28, с. 218]. Ці критики вивчали, як у канонічних творах західної літературної традиції (представленої переважно чоловіками) зображувались жіночі персонажі, виражаючи патріархальну ідеологію, притаманну, але не виражену явно, у творах класиків.

Збагачена методологічним інструментарієм наратології, базованої на усвідомленні взаємозв'язку між мовою та мисленням, мовою та досвідом, мовою та пам'яттю, феміністична критика спрямувала свою дослідницьку практику на вивчення тематичного репертуару оповідей про життя, їхньої сюжетної організації та жанрової специфіки, тобто тієї «наративної правди», що знаходиться в основі добору тем та сюжетів оповіді, організує їх зміст

Підхід до літературних творів із позиції феміністичного наратологічного прочитання, здійснення наративного аналізу літературних творів через призму ґендерних студій і феміністичної критики відкрили шлях до оформлення окремого напрямку, феміністичної наратології. На перший погляд, термін „феміністична наратологія” здається дивним поєднанням двох фактично неузгоджуваних підходів у межах теорії літератури. За стислим визначенням Робін Уорхол, феміністична наратологія є дослідженням наративних структур та стратегій у контексті культурного формування гендеру.[30, с. 57]

Про феміністичну наратологію писали кілька авторів, першою з яких була Марія Мініч Брюер (Brewer), яка у праці "A Loosening of Tongues: From Narrative Economy to Women Writing" (1984 р.) дослідила зв'язок між наративністю і жіночим письмом. 1986 році американський літературний критик С'юзен Снайдер Лансер у своїй праці "Toward a Feminist Narratology" (1986) описала цю умовну спорідненість між фемінізмом та наратологією та окреслила принципи феміністичної наратології, яка б дозволила дослідити роль ґендеру в інтерпретації теорії розповіді.

Феміністична наратологія досліджує наративи (дискурси) з точки зору гендерних відмінностей та виступає за внесення ґендеру до категорій наратології для аналізу того, як значення утворюється у ході розповіді. Таким чином, прояви ґендеру в наративних стратегіях, що були мертвою зоною у традиційній наратології, стають головним об'єктом вивчення, завдяки чому суттєво змінюється підхід до наративу. На відміну від структуралістської теорії, феміністичну наратологію цікавлять як формальні ознаки наративів, так і контекст їхнього створення та рецепції. Одночасно приділяючи увагу аспектам форми та змісту, феміністична наратологія відкриває нові перспективи досліджень, де літературні засоби вираження поєднуються із їхнім соціальним та культурним оточенням.

Така популярність феміністичної наратології спричинила інтерес до подальших досліджень у країнах Європи та у США. Українське літературознавство сьогодні поки що не оперує терміносполукою «феміністична наратологія», однак спроби застосування наратологічного інструментарію у його постструктуралістській версії в контексті феміністичних студій активно впроваджуються в літературознавчу практику.

Вітчизняний аналог феміністичної наратології розгортається у працях українських теоретиків літератури Віри Агеєвої, Соломії Павличко, Ніли Зборовської, чільне місце серед яких займає Тамара Гундорова. У її роботах знаходимо цілу парадигму наратологічних підходів.

Тамара Гундорова вводить поняття жіночого платонічного роману як особливого типу нарації, базуючись на концепції наративізації життя, запропонованій Ганною Арендт та Юлією Крістевою. Становище людини, за Ганною Арендт, полягає у тому, що людське життя з його подіями можна розповісти як історію та подати як біографію. Юлія Крістева теж вважає, що життя здійснюється як наратив, коли воно омовлене. Наративність таким чином стає умовою людської комунікації.[29] Ці методологічні настанови у праці Тамари Гундорової працюють при аналізі платонічного роману, витвореного епістолярним дискурсом Ольги Кобилянськї та Лесі Українки, яких об'єднувала спільна ідея - певний наратив, збудований на основі платонічної дружби, який давав можливість ідеальної комунікації.[4]

В наратологічній перспективі Тамара Гундорова також аналізує тексти українського постмодерну у своїй праці «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» (2005), звертаючись до концепції плероми Френка Кермода, згідно з якою розповідь про певну подію відбувається в перспективі завершеного часу. Дослідниця бачить у літературі післячорнобильського періоду підрив ідеологічного простору тоталітарної культури. Завдяки словесним іграм, стилізації, іронії, автори постмодерністи мають змогу вислизнути з-під влади офіційної культури. Гундорова приділяє також особливу увагу ознакам літературного постмодерну, серед яких виділяє маніпуляцію наративними перспективами, самопредставленням, аж до стирання різниці між фікцією та реальністю, гетероглосією чужих текстів, цитат, чужих голосів, мов, перегравання літературних канонів, свідоме і несвідоме повторення символів-знаків культурної пам'яті, які є важливими джерелами образотворення авторів-постмодерністів.[2]

У своїй праці «Кітч і література» Тамара Гундорова розширює наратологічний арсенал, залучаючи до аналізу явища кічу аспекти літературної політики та ідеології. Дослідниця ставить собі за мету не лише простежити високі і низькі модуси української літератури, а й теоретично проаналізувати, як кітч стає складовою частиною художньої літератури, стимулюючи процеси образотворення і стилетворення. При цьому кітч може набирати ґендерного забарвлення, як у творах жіночої белетристики. [1]

У переважно патріархальній культурній традиції жінка займає місце «іншого», марґінального і загрозливого. Відмежування літератури, писаної жінками, від загальної традиції великої «соціально» заангажованої «чоловічої» літератури дослідниця прослідковує в українській літературі, починаючи з другої половини XIX століття. Жіночою сферою вважається інтимна, лірична, приватно-чуттєва образність. Так твориться образ жіночої субкультури - суто жіночої белетристики, призначеної для масового, домашнього вжитку.

Гундорова робить висновки про те, що у сучасному жіночому романі також зберігається наративно чоловічий погляд всезнаючого автора. Що б не відбувалось із жінкою і коло неї, її тіло і душа завжди під прицілом спостерігача. [3]

Жіноче читання, як наголошує Гундорова, досягає своєї найбільшої реалізації за умови наративної форми «мильної опери», де форма працює на те, щоб глядач переносився в різні ситуації, які ніколи не закінчуються і не мають задовільного рішення.

Особлива увага присвячена у праці Т.Гундорової наративним моделям соцреалістичної літератури. Дослідниця розглядає особливості літератури часу соцреалізму, зауважуючи слідом за Катаріною Кларк, що основний ідеологічний зміст такої літератури кодувався знаками того культурного послання, яке транслював радянський автор. [там само]

Таким чином, роблячи сферою своїх зацікавлень реалістичні, модерні та постмодерні літературні зразки, дослідниця демонструє механізми патріархального домінування чоловічого наративного голосу і обґрунтовує залежність репрезентації жіночого досвіду від чоловічої точки зору.

Як наголошувала Соломія Павличко, ідеологічний підхід феміністичного прочитання може і повинен поєднуватись із сучасними методиками текстуального аналізу - психоаналітичним, структурним, деконструктивістським. Феміністична наратологія у своєму сучасному українському варіанті представляє широкий спектр інструментарію для ґендерно орієнтованої інтерпретації текстів. Завдяки такому підходу є можливість аргументовано зруйнувати численні міфи про становище жінки в українській літературі, а відповідно - в суспільстві.

Література

1. Гундорова Т. Література і кіч. - Київ: Факт, 2010.

2. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. Київ: Критика, 2005. - 263 с.

3. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурс раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. -- Львів: Літопис, 1997. -- 300 с.

4. Гундорова Т. Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської -- Київ: Критика, 2002. -- 271с.

5. Женетт Ж. Фигуры. В 2-х томах. - Т. 1. - М.: Изд-во им. Сабашниковых. - 472 с.

6. Женетт Ж. Фигуры. В 2-х томах. - Т. 2. - М.: Изд-во им. Сабашниковых. - 472 с.

7. Жеребкина И. Феминистская литературная критика // Введение в гендерные исследования. Часть 1. Учебное пособие. Под ред. И. Жеребкиной. Спб., Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001 - С. 543- 561.

8. Зборовська Н. В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. Монографія. - К.: Академвидав, 2006. - 504 с.

9. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. - К.: «Академвидав», 2003. - 392 с.

10. Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків. - Львів , 1999. - 336 с.

11. Павличко С. Фемінізм. - Київ: Основи, 2002. - 322 с.

12. Ткачук М.П. Жанрова структура романів І.Франка: Монографічне дослідження. -- Тернопіль, 1996. -- 126 с.

13. Шмид В. Нарратология. - М.: Языки славянской культуры, 2003. - 312 с.

14. Ambiguous Discourse. Feminist Narratology and British Woman Writers / Ed. by Kathy Mezei. - Chapel Hill, London: University of North Carolina Press, 1996. - 286 p.

15. Brewer, Maria Minich. A Loosening of Tongues: From Narrative Economy to Women Writing. // Modern Language Notes 99.5 1984 1141--61.

16. Brooks C., Warren R. P. Understanding Fiction - New Jork, 1943

17. Chatman S. Coming to Terms: The Rhetoric of Narrative in Fiction and Film. - Ithaca and London: Cornell University Press, 1990. - 241 p.

18. Chatman. S. Story and Discourse: Narrative Structure in Fiction and Film, Ithaca, NY: Cornell University Press, 1978.

19. Diengott Nilli. Narratology and feminism // Style 22, № 1, pp. 42-51, 1988.

20. Herman David (ed.), Narratologies: New Perspectives on Narrative Analysis. Columbus: Ohio State University Press, 1999, 8

21. Herman D. Universal Grammar and Narrative Form. - Durham, London: Duke University Press, 1995. - 281 p.

22. Herman D. Story Logic. Problems and Possibilities of Narrative. - Lincoln, London: University of Nebraska Press, 2002. - 477 p.

23. Lanser S.S. Fictions of Authority. Women Writers and Narrative Voice. - Ithaca, London: Cornell University Press, 1992. - 287 p.

24. Lanser S.S. The Narrative Act. Point of View in Prose Fiction. - Princeton: Princeton University Press, 1981. - 309 p.

25. Mezei Kathy, ed. Ambiguous Discourse: Feminist Narratology and British Women Writers. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1996. 286 pp.

26. Nunning, Ansgar. "Gender and Narratology: Categories and Perspetives of Feministic Narrative." Zeitschrift fur Anglistik und Amerikanistik. 43.1-2 (1995): 102-121. Translation by Kenneth Deman (Wayne State University) commissioned by Jennifer Machiorlatti, December 1995.

27. Prince Gerald. Narratology, Narratological Criticism, and Gender // Paper delivered in honor of Lubomir Dolezel at the colloquium «Fiction and Worlds». - Toronto: University of Toronto, 1990.

28. Showalter Elaine. Towards a Feminist Poetics // Twentieth-Century Literary Theory: A Reader. Ed. K. M. Newton. - New York: St. Martin''s Pres, 1998. - P. 216-220.

29. What is Narratology. Questions and Answers Regarding the Status of a Theory / Ed/ by Tom Kindt, Hans-Harald Mьller. - Berlin, New York: Walter de Gruyter, 2003. - 368 p.

30. Warhol, Robyn R. Toward a Theory of die Engaging Narrator: Earnest Interventions in Gaskell, Stowe, and Eliot // PMLA 101 (1986): 811-18.

Размещено на Allbest.ru