Особливості використання церковної та релігійної лексики в романі Ю. Збанацького "Хвилі"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича факультет філології кафедра історії та культури української мови

Курсова робота

з української мови

на тему: Особливості використання церковної та релігійної лексики в романі Ю. Збанацького «Хвилі»

Студентки

Вакарчук ВІ.

Керівник:

Скаб М.В.

Чернівці - 2014

Зміст

Вступ

1. Життя і творчість Ю. Збанацького

1.1 Юрій Оліферович Збанацький: “Не оминула гірка доля й мене, хоч і не дійшло до тюряги”

1.2 Місце Юрія Збанацького в сучасному літературному процесі

2. Релігійна та церковна лексика

2.1 Релігійна та церковна лексика як об'єкт лінгвістичного дослідження

2.2 Релігійна та церковна лексика в романі Ю.Збанацького «Хвилі»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Етап розвитку церковно-релігійної лексики розпочався задовго до прийняття християнства (Х ст.), бо саме тоді «формувався вербальний апарат основних релігійних понять» більша частина яких з Х ст. була прийнята новою вірою. Цей аргумент є підставою вважати дохристиянський період часом зародження церковно-релігійної лексики.

Лексикологи ведуть роботу щодо встановлення обсягу як релігійної лексики в цілому, так і її складових - лексико-семантичних груп. У сучасних дослідженнях виділяють різну кількість (до 24) лексико-семантичних груп релігійної лексики. Більшість спроб визначення основних груп у спеціальній релігійній лексиці базувалися на тематичному підході. На сучасному етапі розвитку української лінгвістики проблема тематичної класифікації релігійної термінології висвітлена у дослідженнях С. Біблої, Г. Нуцковської, І. Павлової, Н. Піддубної, Н. Пуряєвої, М. Скаб, І. Черненко та ін.

Надзвчайно цікавим та різноманітним є стиль викладу релігійних термінів Юрієм Збанацьким, зокрема, у романі «Хвилі».

Отже, мета дослідження - комплексне вивчення церковно-релігійної лексики через власні дослідження, вироблення нового підходу до їх опису з урахуванням наявності в них висловлення автором власної думки.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання низки конкретних дослідницьких завдань:

1) описати та аналізувати життя та творчість Ю.Збанацького;

2) визначити роль Ю. Збанацького в сучасному літературному процесі;

3) дослідити , що так церковно-релігійна лексика;

4) установити характерні ознаки церковно-релігійної лексики загально та в романі Ю. Збанацького зокрема;

5) аналізувати роман «Хвилі» Ю. Збанацького

6) виписати слова, які відносяться до церковної та релігійної лексики в романі «Хвилі» Ю. Збанацького;

Об'єкт дослідження - церковна та релігійна лексика.

Предметом дослідження є роман Ю. Збанацького «Хвилі»

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань застосовано описовий метод як основний: різні прийоми й методики, зокрема прийом систематизації, - при відборі й інтерпретації практичного матеріалу; дослідження особливостей релігійної та церковної лексики в романі «Хвилі» Ю. Збанацького за допомогою аналізу; для глибшого усвідомлення теоретичних позицій науковців, виявлення особливостей використано елементи порівняльного аналізу.

Практичне значення роботи - у можливості використання її результатів для розвитку цієї теми, розповіді на уроках української мови та літератури.

1. Життя і творчість Ю. Збанацького

1.1 Юрій Оліферович Збанацький: “Не оминула гірка доля й мене, хоч і не дійшло до тюряги”

Ті, кому пощастило спілкуватись з Юрієм Збанацьким, запам'ятали його як людину легендарної біографії, кумиром покоління.

Талановитий письменник, обдарований педагог, відомий громадський діяч, Юрій Збанацький вніс вагомий вклад у захист і розбудову рідної України.

Якщо оцінювати особистість за регаліями та займаними посадами, то в 19 років -- директор школи, у 28 -- командир одного з найбільших партизанських з'єднань, потім -- керівник Київської міської організації Спілки письменників України, Герой Радянського Союзу, лауреат усіх найпрестижніших письменницьких премій Української РСР. Складається враження, що життєвий шлях Юрія Збанацького вистелений трояндами. Утім, коли розмовляєш із його вдовою Ольгою Хрисанфівною, читаєш скупуваті архівні матеріали, мимоволі знаходиш і колючки: зраду колишнього колеги, лихоліття концтабору, наклеп, котрий уже в повоєнні часи ледь не призвів до ув'язнення, ”дружня розмова” з міністром внутрішніх справ Тимофієм Строкачем...

Народився Юрій Збанацький 1 січня 1914 року в селі Борсуків Остерського повіту на Чернігівщині. Зовсім юним прилучився до творчості. Писав оповідання, повісті, складав вірші... Навіть п'єси. Одну з них, іще під час навчання в сьомому класі, віддав у кооперацію загортати оселедці. Але хто міг подумати, що драматичний твір сподобається продавщиці -- учасниці художньої самодіяльності, й потрапить на клубну сцену. Відтоді у закутку душі зародилася мрія -- стати письменником. А доля тим часом турботливо вела хлопця службовими сходинками: вчитель з сімнадцяти літ, а в дев'ятнадцять уже директор семирічки. Завідував райвідділом народної освіти, редагував районну газету. Закінчив Чернігівський педтехнікум (сільський хлопець вибрав цей заклад, бо назва звучала солідно -- педагогіка та ще й техніка) та Ніжинський педінститут, склав екстерном екзамени на історичному факультеті Київського університету. Але тут почалася війна. Поривався на фронт, та залишили в підпіллі, доручивши організувати в рідній області, що стала ворожим тилом, партизанський загін.

У серпні 1941 року Остерський райком компартії спішно формував осередки активістів -- ядро майбутніх партизанських загонів. Командиром північної групи, яка базувалася в урочищі сіл Стара Гута і Сукачі, призначили Збанацького. Тридцять підпільників отаборилися в землянках поруч із військовими частинами, що тримали оборону по Дніпру. 7 вересня Юрій Оліферович з двома бійцями поїхав підводою в Остер, аби привезти решту озброєння та пляшки із запалювальною сумішшю. Але німці зненацька перейшли Дніпро й вибили наші війська із займаних позицій. Коли прибули дві вантажівки з боєприпасами, на місці недавньої дислокації віяло пусткою. Згодом стало відомо, що командири Єременко та Глушко повели чомусь загін у Бровари, а там, побувавши в ЦК компартії, оголосили про розпуск формування. Мовляв, кожен комуніст повинен сам обрати шлях боротьби з ворогом. Більшість записалася добровольцями й рушила на прорив до своїх. Збанацький же взявся налагоджувати підпільну роботу. В листопаді 1941 року обстановка в районі погіршилася -- прибула польова комендатура і почалися розстріли. Понад місяць розшукував він із товаришем Чернігівський підпільний обком партії, очолюваний Олексієм Федоровим. Але в передбаченому пункті нікого не було. Настала зима, тинятися -- марна справа, отож у грудні повернувся в рідний Борсуків. Про це дізнався колишній інспектор райнаросвіти Василь Мізько й переказав через знайомих, буцімто має важливі відомості для Юрія Оліферовича і хоче переговорити. Хоча товариші радили утриматися від зустрічі, адже цього чоловіка запідозрили у співпраці з новою владою, він зважився. На домовлене місце Мізько прибув з начальником районної поліції Дрюмою. Збанацького заарештували.

У середині лютого 1942 року затриманих в Остерському та Козелецькому районах припровадили до чернігівської тюрми. Умови там були жахливі -- люди голодували: дві варені картоплини зранку та півлітра води, в якій варили бульбу, -- вдень. Оце і все. Аби “розвантажити” переповнені каземати, з Києва на один день викликали зондеркоманду, котра розстріляла 400 чоловік. В'язнів кількох камер, у тому числі й Збанацького, не встигли знищити. Згодом Юрія перевели до Яцівського концтабору, де всі були задіяні на сільськогосподарських роботах. Якось під час лагодження покрівлі майбутньому письменникові вдалося втекти. Але саме того дня прийшла до Збанацького з вузликом сухарів мати. Кинулися шукати бранця, а його немає. На мотоциклах, з собаками влаштували погоню. Добіг нещасний до болота, занурився у воду і просидів так до ночі. Маму ж у помсту за сина знищили в “душогубці”, а 12-річного брата поліцаї замордували у рідному селі. Повернувшись на Остерщину, втікач зв'язався з підпільниками, і вже через два-три дні в районі почали формувати загін імені Щорса. [10]

Звідусіль стікалися люди. До партизанського краю, що пролягав між Києвом та Черніговом, входило десятки сіл, де організовували відділи самооборони, підпорядковані командуванню загону. Антигітлерівські акції, бої на найважливіших стратегічних тилових напрямках змусили кинути на щорсівців п'ятдесятитисячну армію нацистів, озброєну танками, авіацією, артилерією.

Сподвижнику Збанацького білорусу Ригору Незаю запам'яталося, як розгромили вони ворожий гарнізон, полонивши чимало поліцаїв і трьох чи чотирьох офіцерів вермахту. Це були вояки вже похилого віку, котрі насаджували на окупованих землях “новий порядок”.

Ворога треба знищити -- безсумнівно. Але ж село розташоване поблизу райцентру, а там -- численний гарнізон. Окупанти, в помсту, спалили б поселення. І тоді командир прийняв несподіване рішення: офіцерів зодягли в старі полотняні штани й сорочки, взули у постоли, залишивши тільки військові кашкети, й наказали марширувати до своєї частини. Під команду “айн, цвай, драй” ті рушили.

Бої кипіли на кожному кілометрі, в кожному лісі й переліску. Ворог почав поливати з повітря пальним лісові масиви. Гинули бійці, мирне населення, але край так і зостався партизанським. Мало того, щорсівці форсували Дніпро й перейшли на білоруську землю. Найрадісніша мить для народних месників настала, коли під Ніжином розвідники стрілися з передовими підрозділами Радянської Армії і вивели їх у придесення. Як згадував Юрій Оліферович, головним бойовим лозунгом був тоді -- “Дайош рідний Дніпро! Дайош Київ!”. До вечора передова розвідрота пройшла через тріумфуюче партизанське межиріччя і форсувала Дніпро. Почалася епопея на берегах Славутича -- битва за столицю України. На партизанських човнах та плотах річку перепливли 19 вересня. Головне завдання Українського штабу партизанського руху -- забезпечити переправу регулярних частин через Десну і Дніпро -- з'єднання виконало і тепер підлягало розформуванню: кому випадало тримати зброю, були зараховані в діючу армію, а кому ні -- по домівках.

Як перший секретар підпільного райкому партії, Збанацький деякий час займався відновленням народного господарства в регіоні. Але невдовзі командування з'єднання викликали до Харкова в штаб партизанського руху в Україні. Там Юрій Оліферович мав довгу розмову з Тимофієм Строкачем, котра закінчилася словами: “Тримати партизанський край майже на околиці Києва, паралізувати водні шляхи на Дніпрі та Десні, організовувати для армії переправи, розвалювати “новий порядок” біля столиці -- цього цілком досить для будь-якої військової частини”.

“У Харкові тоді зібралося нас кілька командирів партизанських загонів та з'єднань, які вийшли з боїв,-- згадує Юрій Збанацький.-- Почалися нудотливі і довгі дні писання звіту про свої діяння. Не гадалося, що це така морочлива й невдячна робота. Щоденно за робочі столи засідали наші хлопці: начальник штабу, командири загонів, начальники служб. Консультувалися, згадували, писалося туго й неохоче, казали, що воювати якось було ніби зручніше, ніж тепер пригадати всі оті подробиці та дати їм лад”.

Щодня викликали командирів партизанських загонів до начальства, а керівниками відділів були люди доскіпливі -- їх цікавило все: що діялось і як, а найпильнішу увагу приділяли особовому складу.

Згодом ці звіти стали для багатьох надійною опорою під час полювання партійних та слідчих органів на “відьом”. Але конкретні свідчення не допомогли... Не в одного месника партійність з тих чи інших причин не було підтверджено, хоча -- й виявили чудеса хоробрості та самовідданості. Дехто навіть потрапив у “краї віддалені” на різні строки. Серед них -- навіть Герої Радянського Союзу: Іван Бовкун, Петро Брайко, командири великих з'єднань Іван Хитриченко, Кузьма Гриб опинилися за гратами.

“Не оминула гірка доля й мене,-- згадує Збанацький,-- хоч і не дійшло до тюряги, але морально вдарило оглушливо, мало не смертельно”.

Річ у тім, що на Юрія Оліферовича кинув тінь начальник чернігівської тюрми Носенко, якого притягнули до відповідальності за слугування гітлерівцям. На виправдання він доводив, що нібито не мордував арештантів, а чимало радянських людей хитромудро випустив на волю. Серед “щасливчиків” назвав і Збанацького. Влаштували очну ставку. Її проводили заступник Голови комітету Держбезпеки України, міністр внутрішніх справ, відповідальні працівники ЦК КП України. Але свідчення Носенка не підтвердилися. Після війни ще кілька разів викликали на допити. Слідчі усе намагалися з'ясувати, як йому вдалося втекти із тюрми, чи не посприяли цьому нацисти. Перед черговим візитом на “розмову” Юрій Оліферович залишив на столі записку для дружини: “Дорога Олю! Мене забирають на Короленка, 33. Коли повернуся, не знаю. Бережи дітей.” Півроку не міг тоді Герой Радянського Союзу Збанацький знайти хоч якусь роботу. І лише згодом допомогли друзі -- влаштували викладачем у київський педінститут.

Після війни Збанацький повністю віддався літературній діяльності і став класиком за життя. Його твори було включено до шкільної програми. Майже десять років Юрій Оліферович очолював Київську міську письменницьку організацію. Чуйний, добрий від природи, він нікому не відмовляв у допомозі. Навіть тоді, коли це йому могло зашкодити. Так, підставив плече у скрутну хвилину відомому правозахисникові Миколі Руденку. Не дав розтерзати підлим донощикам письменника, колишнього головного редактора видавництва “Здоров'я” Сергія Пильненького, котрому недруги намагалися пришити “буржуазний націоналізм”. Один не надто відомий поет не пропускав щонайменшої нагоди виступити на спілчанських зборах, аби покритикувати Юрія Оліферовича, причому незаслужено. Але той не реагував, хоча міг дати одкоша. А коли друзі запитували, чому мовчить, розважливо казав: “Не хочу опускатися до його рівня”. Цей чоловік ніколи не відповідав злом на зло.

1.2 Місце Юрія Збанацького в сучасному літературному процесі

Місце Юрія Збанацького в сучасному літературному процесі важко переоцінити, адже сьогодні країна та відповідно всі сфери її розвитку переживають важкі часи. Розглядаючи дане питання варто звернутись до короткої передісторії, з якої й бере свій початок неймовірного масштабу внесок митця у сучасну літературу.

Необхідно зазначити, що у повоєнний час Збанацький бере активну участь у літературному і громадському житті країни. Як учасник руху захисників миру побував у Польщі, Китаї, Угорщині, Болгарії, Франції, Швейцарії, Фінляндії, Арабській Республіці Єгипет, Лівії, Ірані, Індії, Греції, Туреччині, в складі урядової делегації Української РСР брав участь в роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Писати Збанацький розпочав ще до війни. Перші його друковані твори з'явилися в 1944 р. У 1948 р. вийшла повість «Таємниця Соколиного бору», яка відразу ж принесла авторові славу й визнання. З цього часу розпочинається інтенсивна літературна діяльність письменника.

Повсюдне визнання здобули такі збірки творів Збанацького, як «На все життя» (1950), «Над Десною» (1951), «Старший брат» (1952), «Крилатий гонець», «Незабутнє» (1953), повісті «Лісова красуня», «Між добрими людьми» (1955), «Єдина», «Морська чайка» (1959), «Курилові острови» (1963), «Геро-подвія», «Курячий бог» (1966), романи «Малиновий дзвін» (1958), «Сеспель» (1961), «Хвилі» (1967), «Кують зозулі» (1975), книги вибраних творів, зокрема твори в 4-х томах (1963) та багато інших.

У 1960 р. роман Збанацького «Малиновий дзвін» був відзначений премією імені М. Островського. В 1970 р. за роман «Хвилі» письменникові присуджена Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка, а в 1975 р. роман «Кують зозулі» удостоєний літературної премії імені Лесі Українки. Твори Збанацького перекладені російською, білоруською, чуваською та іншими мовами. За повістями Збанацького «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог» та іншими кіностудія імені О. Довженка створила художні фільми.

В історію української радянської дитячої літератури Юрій Збанацький увійшов як літописець партизанської героїки, життя дітей і молоді, як майстер шкільної повісті, чудовий знавець дитячої психології.

Творчий внесок Юрія Збанацького у розвиток не лише тогочасної, а й сучасної літератури виражається й у напрочуд своєрідній та оригінальній манері викладу матеріалу.

Так, не перебільшуючи ролі дітей у Великій Вітчизняній війні, письменник змалював у повісті «Таємниця Соколиного бору» єдність думок і вчинків дорослих і малих, героїзм дітвори в боротьбі з гітлерівськими загарбниками. У повісті Збанацького все сповнене реаліями дитячого світу. Пишучи правду про війну, він показує її, передусім через сприймання юних героїв. Можливо, тому і помічається така особливість, що характери дітей подані в розвитку, тоді як дорослі цілком сформовані особистості. Потай від дорослих хлопці влаштовують у Соколиному бору землянку, запасаються зброєю. Їхня діяльність дістає схвалення в партизанів, зрештою діти стають повноправними бійцями загону народних месників, розвідниками, зв'язковими, підривниками.

Різні за віком, характером, звичками Тимко, Мишко, Василько, Віктор включаються в активну партизанську діяльність, допомагають громити ворога. Дуже швидко загинув один з хлопчиків Сава, що не встигнувши здійснити подвигів, загинув випадково, тільки тому, що ворогові захотілося вистрілити в дитину. Справедливо вважають критики, що його смерть -- символ обірваного війною дитинства.

Центральний образ повісті -- Василько, якого за відмінне навчання, серйозне ставлення до життя і своїх обов'язків дорослі і діти називають Василем Івановичем. Це цілком життєвий тип дитини, хоча, на перший погляд, здається неприродно позбавленим дитячого світосприймання. В таких, як Василько, характерне для дітей бажання наслідувати дорослих, приводить до раннього змужніння, вироблення цілеспрямованості в поведінці, твердих переконань. Коли почалась війна, Василько без вагань знаходить своє місце в боротьбі з ворогом, стає партизанським зв'язковим, а попавши в руки ворога, веде себе мужньо і гідно. Нічого не домігшись у юного партизана, есесівці відправляють Василька в концтабір. У вагоні він разом із дорослими знищує вартового, тікає в ліс, стає енергійним і досвідченим народним месником. У процесі зростання змальовані й інші образи дітей, зокрема Мишко. В цьому дитячому характері з особливою силою втілене прагнення дитини до подвигу.

Виражаючи думку безлічі сучасних літераторів, без перебільшення варто сказати, що вказаний твір впливає не лише на літературний процес, задаючи тон сучасній літературі, а й стає символом боротьби, проникаючи у свідомість кожної людини.

Продовженням «Таємниці Соколиного бору» є повість «Літо в Соколиному» (1953). Події передаються через світосприймання семикласника Вадика Ткаченка, який із сестричкою Світланою проводить шкільні літні канікули в селі Соколиний бір у свого дядька. Змальовуючи післявоєнне життя села Соколиний бір, автор продовжив розповідь про героїв попереднього гвору, учасників партизанських боїв. Тимко став студентом-заочником, ініціатором будівництва міжколгоспної гідроелектростанції, Любов Іванівна -- директором школи, Василь Іванович (Василько) -- капітаном Радянської Армії, Героєм Радянського Союзу. Основною темою повісті є показ романтики буднів. Збанацький як талановитий письменник-педагог вважав, що дітям необхідно розповісти не лише про героїку війни, а й героїзм трудових звершень народу. Його повість піднімає важливі проблеми трудового виховання післявоєнного покоління дітей.

Боротьбі з фашизмом присвячена повість «Лісова красуня» (1955), яка характеризується добре продуманим, динамічним сюжетом із цілим рядом гострих перипетій і ситуацій, пригодницькими елементами. Цю повість можна повністю віднести до пригодницького жанру. Вона побудована у формі розповіді командира партизанського загону Андрія Хруща про історію одного із з'єднань народних месників. Особливістю художньої форми твору є те, що оповідач говорить не про себе, а про складності партизанської боротьби, про героїв партизанської звитяги. На цьому фоні вимальовується й постать командира - радянського патріота, безмежно відданого своїй Вітчизні, блискучого організатора й керівника. Розповідь від першої особи надає повісті достовірності і принадної щирості.

Оповідання письменника, зібрані у книжках «Крилатий гонець», «Ласунка», «Гвардії Савочка» та інших, також здебільшого присвячені змалюванню партизанського життя, боротьбі з фашистами.

Партизанська дійсність підказала письменникові й сюжет одного з найпоетичніших оповідань «Щедрий їжачок». Знесилений і поранений партизан знемагав від голоду й спраги. Врятував воїна-героя від неминучої загибелі запасливий їжак, який приносив у хащі груші і яблука.

Однак, на цьому зупини перелік зупиняти не доводиться, адже митець писав і на інші теми, що стали прикладом майстерності у літературни колах сучасності.

Так, у Ю. Збанацького, мабуть, немає твору який не був би пройнятий турботою про становлення майбутнього громадянина. Критика не раз відзначала кровну зацікавленість письменника в розвитку освіти, удосконаленні шляхів навчання і виховання дітей різного віку і, передусім, підлітків. Відомо, який великий резонанс мав роман «Малиновий дзвін», що ставив питання про перебудову роботи в школі в післявоєнний час. Критика застарілих методів виховання і педагогів-талмудистів давалась і в повісті «Курилові острови».

Більшість «романів виховання» Збанацького написано про учнів середнього і старшого шкільного віку і відповідно цим категоріям читачів адресовані. Крім згаданих, назвемо ще такі, як «Морська чайка», «Героподвія». Для учнів молодших класів проблеми, що піднімаються в цих творах, ще надто складні, не відповідають їхньому життєвому досвіду. Але учитель, що працює в І--IУ класах, знайде в них багато цікавих і корисних спостережень про внутрішній світ дитини, шляхи формування юного характеру. Вони збагатять його як вихователя, принесуть величезну естетичну насолоду.

За роман « Кують зозулі» (1975) Ю. Збанацький удостоєний премії імені Лесі Українки. Висока майстерність письменника в цьому творі не викликає здивування, адже він талановито проникав у дитячий світ і в раніше написаних повістях. Його герой Харитон Кулумбас, як і ровесники-підлітки з інших творів, переживає складний період становлення характеру, вироблення життєвої позиції. У Збанацького ніколи не було тенденції до спрощеного показу проблем дитинства -- тут і підліткові бурі, і конфлікти, і неосмислені вчинки.

Героєві повісті Збанацького «Курячий бог» -- чотири роки. Але це, звичайно, не значить, що твір адресований дітям такого віку. Фільм «Втікач з «Янтарного», що поставлений за цією повістю, з захопленням подивляться діти і дорослі. А книжка, хоча в ній з такою глибиною показані особливості мислення й світосприймання дошкільниками навколишньої дійсності і таким блискучим знавцем дитячої психології виступає в ній автор, написана, звичайно, не для малят. У повісті є один дуже важливий аспект -- в ній показано, якими діти бачать дорослих. Твори такого характеру з'являються не часто, а вони дуже потрібні.

Допитливий, але пустотливий і бешкетуваний Сергійко Момот, образившись, втік із дитячого садка й пустився в самостійні мандри.

Надзвичайно цінним уроком майстерності Ю. Збанацького для сучасної літератури є те, що глибоко індивідуалізуючи вчинки й характер мислення дошкільника, письменник яскраво відтворив типовість переживань і поведінки дітей такого віку, а разом з тим особливість приморської природи, красу й принадність людської праці.

Чому повість названа «Курячий бог»? На морському березі можна інколи знайти камінець з дірочкою, це і є курячий бог, який, як розповідають, приносить щастя, з ним не страшні найбільші морські глибини. Такий маленький Сергійко, а він уже розуміє, як людям потрібне щастя. Може це - тому, що сам не відчуває його повноти? Батько--п'яниця, відцурався рідного дому, хлопчик не знає його ласки й уваги. Може Сергійкові це було б і байдуже, бо не все в такому віці здається трагедією в людських стосунках. Та, почувши, як бабуся це раз осудливо говорить про батька, хлопчик зненавидів своє прізвище, сприймав його як образу. Звичайно, що за таких умов він не міг почувати себе щасливим.

Мандрівка і прізвисько «Колумб» повернули хлопчикові рівновагу, світ знову почав здаватися чарівним і добрим. Сергійко знайшов не одного, а багато «курячих богів», роздарував їх дітям. «Там їх -- мільйони! -- розповідав, округлюючи очі, і вказував рукою кудись у долину... «Там» -- для Сергійка був реальний, широкий світ, який він сходив власними ногами. Зрозумілий і прекрасний світ, наповнений безліччю людей, з якими в час мандрів звела його доля».

Образ «курячого бога» проходить через всю повість, але від того не набуває міфічності, хоч приклавши до ока камінець, хлопчик і поринає в неймовірний казковий світ. Сергійко почав сприймати світ за законами краси. літературний роман лексика лінгвістичний

Твори Юрія Збанацького потрібні і дорослим, і дітям. Письменник розкриває внутрішній світ дитини, підлітка, юнака, знайомить з їх складним світосприйманням. І завжди вимагає уваги до пошуків і мрії, які неодмінно повинні супроводити його юного героя в житті, вимагає поваги до особистості дитини.

Так, в таких творах, як «Курячий бог», «Курилові острови», «Морська чайка», «Героподвія», «Літо в Соколиному», «Хвилі» та багатьох інших, піднімаються важливі проблеми виховання підростаючого покоління. Його юні герої дуже різняться за характером, поведінкою, життєвими переконаннями. Крім тих, яких виховують, у творах Збанацького є і ті, хто виховує, адже процес формування людської особистості проходить в тісній взаємодії обох сторін. Вирішальний вплив тут має багато факторів, і все ж школі, учителеві належить особливо важлива роль. «Малиновий дзвін» і «Кують зозулі» -- чудові зразки «шкільного роману».

Цінність вказаних творів для сучасної літератури полягає у тому, що у них міститься приклад оригінального викладу матеріалу, шляхом детального опису предметів, сюжетів та подій, чого так не вистачає більшості сучасних творів.

Оце вміння трепетно жити в кожному рядку притаманне всій творчості Збанацького. «Таємниця Соколиного беру», «Лісова красуня», «Між добрими людьми», «Героводвія», «Курячий бог», «Ленінка», «Малиновий дзвін» та ще цілий ряд книжок, присвячених ювим героям і педагогам, книжок широко популярних, улюблених. Вони не тільки видавалися й перевидавалися на Україні, а й перекладені багатьма мовами народів вашої Батьківіцини, виходять за рубежем. Плідна праця письменника в галузі літератури для дітей та юнацтва відзначена премією імені Лесі Українки.

У творах для дорослих широко відбите багатство людського досвіду. Письменник воістину живе між добрими людьми, щедро заселяє ними сторінки своїх творів, і ми захоплюємося сердечністю цих людей, яких не похитнули випробування на складних і нелегких життєвих шляхах.

2. Релігійна та церковна лексика

2.1 Релігійна та церковна лексика як об'єкт лінгвістичного дослідження

Одним із досягнень науки про мову є визначення структурно-функціональних стилів і дослідження основ застосування їх у мовній діяльності суспільства. Однак дотепер лінгвістика не має єдиного й загальноприйнятого поняття стилю, що, у свою чергу, стало однією з важливих причин існування цілого ряду класифікацій з неоднаковою кількістю самих функціональних стилів та їх різновидів. За традиційною класифікацією виділяється п'ять стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній та розмовний. Проте політичні й духовно-культурні процеси останнього десятиріччя в Україні стали поштовхом до виокремлення в сучасній лінгвостилістиці ще одного функціонального різновиду мови -- конфесійного, а поряд з ним і релігійного.

Підтвердженням того, що релігійний стиль виформовувався у царині прадавніх, дохристиянських, вірувань українців є існування цілого пласта релігійних номенів (термінів), серед яких вичленовуються назви богів (Сварог, Дажбог, Перун, Хорс, Велес (Волос), Стрибог, Мокоша, Лада, Доля та ін.); божків (водяник, болотяник, очеретник, криничник, лісовик (полісун), гайовик, польовик, русалка, мавка; Біда, Лихо, Блуд, Мара, Мана, Морок, Журба, Трясця (Пропасниця), Завійна і т.ін.); номінації, пов'язані з богослужбою (ідол, жертовник (капище, требище), бог, святилище (храм, кумирня), жертва (треба), молитва, священик (батюшка) та ін.); назви стародавніх народних свят та їх складових (Коляда, Різдво, колядка, щедрівка, гадання, Стрітення, Масниця, Великдень, Русалії, Купала (Купайла), Ярила, Уведення і т. ін.); лексика, що стосується загальних понять давньої віри українців (благословення, душа, тіло, гріх та ін.).

Релігійна лексика була в певний момент історії надзвичайно затребуваною. Не варто думати, що цей пласт повністю складався з запозичень. Були й споконвічні слова, це -старослов'янізми. Старослов'янізми притаманні певні прикмети, що свідчать про їх походження.

Лексика конфесійного стилю диференціюється за певними тематичними угрупованнями. Зокрема, виокремлюють такі основні групи:

- назви релігійних учень та уявлень про світ (християнство, протестантизм, мусульманство, іслам);

- найменування богів та інших святих осіб (Бог, Христос, Ягве, Аллах, Крішна, Богородиця, Святий Дух);

- найменування послідовників релігійних учень (баптисти, адвентисти, греко-католики, православні);

- назви будівель та їх окремих частин (каплиця, костьол, церква, синагога, вівтар, амвон, крилос, ризниця, келія);

- назви предметів церковного вжитку (дискос, дароносиця, хрест, престол, кадильниця, чаша, дзвін, хоругва, копіє, ікона, дароносиця, лампада);

- найменування духовенства, служителів церкви (єпископ, владика архієпископ, митрополит, патріарх, вікарій, священик, пресвітер, ієромонах, архімандрит, диякон, протодиякон, архідиякон, паламар, парох, пастор, канонік, кардинал);

- назви священичого одягу, атрибути влади (стихар, орар, єпитрахиль, пояс, риза, фелон, набедреник, палиця, омофор, панагія, камилавка, митра, жезл);

- назви церковних служб та їх складові (вечірня, повечір'я, утреня, єктенія, літургія, меса, стихира, тропар, кондак, прокімен, проскомидія, всенічна);

- назви релігійних книг (євангеліє, апостол, катехізис, часослов, служебник, требник, типікон);

- назви релігійних богослужінь (Божественна Літургія, Утреня, Акафіст, Молебень, Панахида, Месса, Парастас);

- назви релігійних свят і постів (Благовіщення Пресвятої Богородиці, Вознесіння, Великдень або Пасха, Різдво Христове, Різдво Пресвятої Богородиці, Успіння Пресвятої Богородиці, Трійця або П`ятдесятниця, Обрізання Господнє, Великий піст, Різдвяний піст або Пилипівка, Успенський піст або Спасівка);

- назви злої сили (демон, біс, сатана, люципер);

- назви релігійних абстрактних понять (душа, совість, любов, благодать, молитва, Божі заповіді, віра);

- назви святих таїнств (хрещення, миропомазання, шлюб, маслосвяття, або оливопомазання, покаяння або сповідь, причастя або Євхаристія, священство, хіротонія) .

2.2 Релігійна та церковна лексика в романі Ю.Збанацького «Хвилі»

Досліджуючи релігійну лексику в мові Юрія Збанацького, я відразу ж звернула увагу на те, що при зборі фактичного матеріалу автором застосовано близько сотні лексичних одиниць, які включили в семантичне поле з архілексемою «релігія».

На увагу заслуговують цікаві біблійські вираження. Біблійскі вирази - це словосполучення, явно несуть у собі посилання на біблійний сюжет, або на описану в Біблії ситуацію, але перефразовані для ритмічного милозвучності або зі стилістичною метою.

«Грамотії описали стовпотворіння під час будівництва напівміфічної, напівісторичної Вавилонської башти. »[7, с.64]

« - Принесло його, дідька. У війну всі хрести на могилах спиляв, Каїн проклятий.»[7, с.101]

«Фашистам продавсь, іуда…»[7, с.250]

«Лети на Місяць - станеш Євою.»[7,с.288]

Незначна група абстрактних старославянізмів містить два однокореневих слова (душа, дух), але вражає схожість їх значень у віршованому контексті, і відмінність у тлумаченнях словника. Дух - безтілесна істота, мешканець не матеріальному, а істотного світу; відносячи слово це до людини, інші розуміють душу його, інші ж бачать у душі тільки те, що дає життя плоті, а в дусі вищу іскру Божества, розум і волю, або ж прагнення до небесного. (В.І. Даль, Тлумачний словник живої мови, I, с.503).

«Адже ніхто так її не знав, як я, ніхто не розумів так її душі, не вмів так читати її думок, бачити її жертовну щедрість і повну неувагу до власної особи.»[7, с 18]

Найпродуктивніша група в семантичному полі - іменники, що позначають предмети релігійного культу, обрядове начиння, конфесійні будівлі: ікона, лик, молитва, лампада, кадило, святиня, вечірня, престол, жертва, вівтар, купол, дзвін, благовіст, каплиця, собор, келія, церква, храм. Так, у романі «Хвилі» Ю. Збанацький використовував такі іменники, як хрест, піп, рай, паска, церква, хоругви, ікони, паства, Христос.

«Нікотрих богів немає,- пробасив Перемет, - і нічого тут роздувати релігійну кадильницю.»[7, с.34]

«На світанку, саме в той час, коли небо на сході зарожевіло , а з церкви вивалив причет з хоругвами та іконами, наша ініціативна група без божого благословення занурила плуги в Попову леваду.»[7, c.36]

«Мабуть, Хомі не дуже хотілося братися за чепіги в той час, коли біля церкви висвячувалися паски та поросята, червоні яєчка та мандаринки, вибаглива їжа, яка перепадала старому лише у великодні та різдвяні свята.»[7, c.36]

Інший сектор релігійної та церковної лексики, який необхідно виділити в окрему групу, являє собою словосполучення семантичного напрямку: кара божа, слуга божий, релігійний дурман, релігійна кадильниця, церковні книги, богопровинна ідея, боже благословення, релігійне свято, пекельний вогонь, Христос Воскрес, Воістину воскрес.

«Заволокою Івана називали в селі всі, але ті, кому він став кісткою поперек горла, вкладали в його прізвище всю свою зневагу до чужосільця, що наволікся до села, як кара божа.»[7, c.31]

«Краще б уже було її не ділити, не гнівити слугу божого»[7, c.31]

«Прозвали їх так тому, що були близнюками, народилися якраз на Павла й Петра, в честь яких їх записали в церковні книги.»[7, c.34]

««На світанку, саме в той час, коли небо на сході зарожевіло , а з церкви вивалив причет з хоругвами та іконами, наша ініціативна група без божого благословення занурила плуги в Попову леваду.»[7, c.36]

«Але й «Христос воскрес» від мене комсомольця, не почують!»[7,c.40]

Як і виклад даного твору в цілому, опис двох братів-близнюків вражає своїм жартівливим забарвленням, адже, поза тим, автор охрестив їх «святі апостоли» Петро та Павло.

«За пропозицією голосувати Влас та «святі апостоли», не кажучи вже про мене, навіть дід Хома і той згадав про те, коли служив у свій час у попа, то добре відчув, що таке попівська святість»[7, с.33]

До того ж, автор дуже вільно та легко описує події, що мають місце у селі, на фоні великого релігійного свята - Великдень, в процесі якого дуже доречно та влучно викладає інформацію щодо людей, які вірують у Господа, та «безбожників».

«Іванова Супруга пасок не пекла, а надіятись на те, що хтось із сусідів почастує безбожника Хому свяченим опісля того, як він цілу днину прокрутився з плугом на Поповій леваді, було марно.»[7, с.36]

Використання релігійної лексики Юрієм Збанацьким є обдуманим і цілеспрямованим літературним прийомом, використовуваним для досягнення певного ефекту.

Наприклад, впливати шляхом використання високою, стилістично забарвленої лексики на читача, змінити його духовний настрій, звернути його думи до миру, створити атмосферу чинності. Така лексика служить своєрідним сигналом і для читця - оратора. Голос для її виголошення повинен містити пафос і бути величним:

Вона покликана створювати атмосферу відірваності від реального життя, захопленості духу і заспокоєності, адже в світі, де звучить благовіст, лагідно дивляться ікони, курять кадила просто не може бути некомфортно душі.

Таким чином, ми визначили стилістичні функції релігійної лексики у романі «Хвилі» Юрія Збанацького, головне в якому - смислова спільність і тематична однорідність, а також дотримання принципу ієрархічності.

Висновки

Таким чином. Юрій Збанацький як талановитий письменник, обдарований педагог, відомий громадський діяч вніс вагомий вклад у захист і розбудову рідної України, за зокрема її мови.

Вагомим внеском у розвиток та формування літературного процесу є проза, присвячена боротьбі українського народу за вільну, не обтяжену гнітом, державу, в якій вони мають право жити та творити.

Також у своїх творах Ю. Збанацький так мелодійно та влучно описуючи персонажів, обставини, пейзажі, мимоволі описує й релігійні обряди, церковні символи та свята.

Окремим елементом його творів є не дуже приховане саркастичне ставлення деяких персонажів до тогочасних церков та їх служителів. Вказане автором замальовується так майстерно, що мимоволі починаєш жити життям персонажів, переживати разом із ними, приймати їх точку зору.

Тобто, Ю. Збанацький у своїх творах робить те, що вдається зробити дуже малій кількості митців - перенести у ту атмосферу, яку він намагається передати, та відірватись від реальності, читаючи його твори.

Релігійна та церковна лексика Ю. Збанацького у романі «Хвилі» не може залишити без посмішки жодного читача, у доброму сенсі цього слова. Він так легко та невимушено глузує, насміхається через своїх персонажів з церковних діячів, тим самим передаючи настрій більшості тогочасних жителів.

Отже, аналізуючи вищевикладене, варто зазначити неповторний, оригінальний підхід автора до застосування релігійної та церковної лексики у своїх творах, що дає нам абсолютно нове розуміння та уявлення літературного процесу не лише сучасності автора, але й перспективи його розвитку сьогодні.

Список використаної літератури

1. Бабич Н. Проблеми терміновживання і термінотворення в сучасному конфесійному стилі // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Львів, 1998;

2. Бібла С. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів і посад): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Інститут української мови НАН України. - К., 1997;

3. Бібла С. Динаміка розвитку української церковної термінології // Філол. студії: Зб. наук. праць. -- Вип. 1. -- Луцьк, 1996. -- С. 118-123.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови, Київ, - 2005;

5. Горбач О. Українська народна реліґійно-християнська термінологія й лексика (1998) // Праці Наукового Конґресу у тисячоліття Хрищення Руси-України. Збірник мовознавчої комісії. - Мюнхен, 1988. - Т. 1;

6. Грицак Є. Вплив церкви й релігії на українську мову (Студії з ділянки української лексикографії) // ІІ Miкdzynarodowy zjazd Sіwjawisto (Fililogo Sіowianskich): Ksiкga referatow/ Sekcja І: Jкzykoznawstwo. ? Warzawa, 1934;

7. Збанацький, Ю. О. Твори [Текст] : у 2 т. Т. 2 Хвилі : роман. Поліські билиці. Оповідання / Ю. О. Збанацький ; худож. Б. Тулін, М. Грох. -- К. : Дніпро, 1974. -- 703 с. : портр.

8. Збанацький Ю. О. - укр. письм. : лауреат Держ премії Української РСР ім. Т. Шевченка в галузі літ. і мистец. - за роман „Хвилі” // Літ. Україна. - 1970. - 10 берез.

9. Кульова В. Хвилі життя: [Роман „Хвилі”] // Дніпро. - 1969. - № 12. - С. 152 - 154.

10. Митрополит Ілларіон (Огієнко І.). Українська мова в християнських храмах // Старожитності. - 1992. - Ч. 4;

11. Молодь України. - 1999. - 30 берез. - С. 3.

12. Олійник Б. На бистрині живого життя // Про Юрія Збанацького: Ст., етюди, есе. - К., 1983. - С. 8 - 9.

13. Погрібний А. Сучасність у романі: [„Хвилі”] // Літ. Україна. - 1969. - 21 лют.

14. Українська літературна енциклопедія Т2. К., 1990. -- С.251--252

15. Юрий Збанацький: Крат. очерк. - К. : Веселка, 1966. - 8 с.: ил.

Размещено на Allbest.ru