Мотиви кохання в поезії Михайля Семенка

Ключевые слова: футуризм, цикл, мотивы любви, лирический герой, автобиографизм.

Друге десятиліття ХХ століття - надзвичайно складний період як в історії української літератури, так і в історії прози зокрема. Драматичні події життя, політичні збурення й гасла поклали свій відбиток на ідейно-тематичне та жанрово-стильове забарвлення художніх творів, розкидали "по всіх українах" письменників старшої генерації. "Одні з них цілком замовкли, чи місця собі не знаходячи, ані резонатора в звичному читацькому гурті, ані просто технічних засобів; інші пробують застосувати себе до нового ґрунту й силкуються таки подавати голос, хоча це надзвичайно важко й не завжди навіть можливо" [1, 388].

Справжнього пожвавлення українській літературі надавала творча діяльність початківців: активних учасників революції та громадянської війни. Всі вони уважно придивлялись як до соціально-політичних змін у житті суспільства, так і до морально-етичних сторін розвитку революційних подій, хоча й по-різному сприймали та оцінювали навколишню дійсність, сповідували досить часто полярні принципи, дотримувались несхожих стильових уподобань. Серед знакових фігур українського літературного відродження 20-х років ХХ століття - активний учасник літературно-мистецького життя, літературних полемік і дискусій, засновник українського футуризму Михайль Семенко. Ім'я поета набуло неоднозначного, часом скандально-суперечливого статусу, відгомін якого ще й донині позначається на стані семенкознавства. кохання семенко футуризм поезія

Вивчення творчості Семенка пройшло в своєму розвитку кілька етапів: від повного заперечення у 1940-1950-ті роки та спроб реабілітувати автора, залучивши його творчість до формату радянської літератури в 1960-1970-ті роки, до повного визнання творчості митця та його ролі в загальнокультурному контексті доби вже за часів незалежності. Сучасне українське семенкознавство представлене дослідженнями літературознавців як материкової, так і діаспорної складової України (праці Ю. Коваліва, Р. Гончарова, Д. Горбачова, С. Жадана, О. Ільницького, М. Сороки, Г. Черниш та ін.).

Тема кохання реалізується вже в ранніх творах М. Семенка. У циклі "Осіння рана" інтимні мотиви виражені не так яскраво, лише через окремі рефлексії та іронічні фіксації спілкування з місцевими дівчатами, яке ймовірно, не виходило далі звичайного флірту. На перший план тема кохання виходить у збірці "П'єро кохає", присвяченій Лідії Горенко. До слова, за свідченням Г. Черниш, обставини знайомства Михайля Семенка та Лідії дещо нагадували обставини знайомства Івана Франка з Ольгою Рошкевич: "Племінника Лідії Горенко Михайла Сулиміна вчив грі на скрипці К. Суханов... На час, коли він був відсутній, він приставив до свого учня свого друга-скрипача Михайля Семенка. Молодих людей (Михайла та Лідію) здивував випадковий збіг назв українських сел, звідки йшов їх родовід: Кибинці - у Михайла Семенка та Скибинці - у Лідії Горенко. Юнак зачарований виглядом вісімнадцятирічної дівчини: розкішна русява коса ("русокосою оточила", - напише поет), довгі вії, чудовий голос (пізніше вона виступала з українською капелою)" [8, 87].

Інтимну поезію Михайля Семенка представляє написаний на початку 1918 року цикл із 26 коротких віршів "Гімни св. Терезі". Ліричні поезії циклу умовно об'єднують три тематичні рівні: перший рівень - цикл "Селянські сатурналії", у яких "емпірична життєва ситуація поета... реалії, в тому числі й психологічні, подаються оголено"; другий цикл - "Гімни св. Терезі", де "домінує вилучена в "Селянських сатурналіях" стихія узагальнень. Та ж емпірична ситуація подана в символічному ключі. Поет зачинений з коханою-святою в "тишайшому куті"... В "Гімнах св. Терезі" - стиль поезії містичної та еротичної"; до третього циклу належать "Біла студія" та "В садах безрозних", яким притаманна "особлива манера зашифрованості, абстрактності, герметичності..." [2, 92].

За свідченням М. Сулими, у "Гімнах св. Терезі" Семенко не вперше у своїй творчості "звернув увагу на канонізовану святу, основоположницю іспанської літературної мови, поетесу, авторку багатьох філософських трактатів" [6, 6], на честь якої в день канонізації святої 1622 р. в Іспаніі був улаштований поетичний турнір, а поети (Діамант, Мурільо) присвячували їй свої твори [7, 20]. Дослідники також припускають, що "Гімни св. Терезі" певною мірою символічно співвіднесені із реальними стосунками Михайля Семенка з дружиною Лідією Горенко, а також звертають увагу на присвяту сестрі поета Олександрі, дівчині глибоко віруючій, що в цілому не співпадає з містико-еротичною тематикою циклу.

Для всього циклу визначальним є мотив містично-еротичного роздвоєння, дисгармонійності переживань, виразного дисонансу й напруги. Мотив роздвоєння, внутрішнього конфлікту виявляється на рівні діалогу ліричного героя, світлої та темної сторін його душі, що втілюється в образі "печерного звіра". Ліричний герой з надією і розпачем звертається до коханої. У його проникливих словах-проханнях помітні яскраво виражені християнські алюзії, пов'язані зі знищенням людської плоті:

І в серце - камінь тривалий [4, 71].

Свята Тереза для юрби постає в одному образі ("твій образ, юрбою обцілований"), інакшою - для поета в "найтихшому куті" ("ніжно тонкий // твій профіль <...> // Сувора строгість бога-отця // В жіночих рисах." [4, 80]). Прикметно, що образам природи, культури (хрест, катакомби, похмурі склепіння, базальтові скелі і т. д.), які увиразнюють настрої й переживання ліричного героя, протиставляється світ індустріальної цивілізації, техногенної сили, відтвореної у футуристичному образі "піроксилінних бомб" ("Дисонантний - я притуливсь до базальтових скель, // Не допусти, щоб розірвалися піроксилінні бомби" [4, 71]).

Лірична драма Михайля Семенка "Ліліт", написана 1919 року, є стилізацією символістської драми, на що вказує як міфологічне ім'я Ліліт у заголовку твору, так власне й підзаголовок "Scenes pathйtiques". Як відомо, до образу Ліліт неодноразово зверталися поети в різні епохи. Цей образ приваблював у німецькій літературі романтика Й.-В. Гете, у французькій - реаліста А. Франса, в російській літературі - символістів Ф. Сологуба, Д. Мережковського. Образ Ліліт в інтерпретації Михайля Семенка пов'язаний із традиційним, створеним у часи середньовіччя образом прекрасної, неземної краси, "магічно" привабливої жінки, за якою тільки постає її демонічна тінь [3, 55] (на відміну від первісного образу Ліліт - демонічної істоти, волохатої та крилатої матері Ахримана, дружини Самаеля [5, 284]. - Н.Я.).

Семенко у своєму творі представляє ліричний сюжет кохання на рівні любовного трикутника жінка - щасливий - нещасливий коханець. Персонажів у ліричній драмі троє: Ліліт та два чоловічих образи-антиподи - "Перший" і "Другий", які є відображенням внутрішньої амбівалентності самого поета, про що свідчать ремінісценції в репліках обох персонажів. Поєднання міфічного імені жінки (Ліліт. - Н.Я.) та безособової, хоча й не позбавленої певної символічності, нумерації героїв-чоловіків створює у драмі додатковий пародійний ефект.

Лоліт із реалістом та матеріалістом Другим, втрата Першим сенсу життя і його смерть. У почуттях Першого до Ліліт відображено мотиви традиційного в літературі сюжету кохання - ідеального й піднесеного. Другий символізує реальне життєве начало.

Монологи Першого, що відображають стан його душі, навмисно перенасичені лексикою, трагічні, навіть певною мірою доведені до абсурду: "В моїй душі роздвоївся божественного слід //Я роздягаю стримано винайдену Ліліт. // Хто зодяг її у малиновий стрій? // Хто посмів доторкнутися до моїх мрій? // Я знайшов свою душу в садах безрозних, // Я зоставив свої досягнення в білій труні. // Хто смів доторкнутися до пелюстків мімозних? // Хто смів потиснути руку мені?// <...> // Хто смів розважанням втішить серце моє? // Хто смів ольорнечувать моє ательє?" [4, 113]. У сприйнятті Другого кохання матеріалізується на рівні механістичного інстинкту: "Моя сила - жадоби глибінь. // Я до тебе прийшов, бо тебе люблю. // Ти мені потрібна на єдиний мент, / / Бо на подібний хвильний шлюб // Я не останній претендент <...> // Бо в кожній жінці - знайомий літ, // і ім'я кожної - Ліліт. <...> // Знаєш сама - так промовляє кров. // Оце й усі кохання муки, // Оце й уся любов" [4, 128]. В авторській інтерпретації саме він - "вигнанець Граалю, переможець і трамп" [4, 118], чоловік-машина є людиною майбутнього.

У цілому мотиви кохання в поезії Михайля Семенка репрезентовані у відмінному від народницької традиції ключі. Стосунки ліричного героя з коханою, його переживання, настрої, почуття передаються через стилізацію, часом травестування, іронічне відсторонення від образу жінки.

Список використаних джерел