Біографія та творчий шлях Марко Вовчок

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Життєва дорога письменниці почалася в Єлецькому повіті, Орловської губернії, недалеко від села Козаки. Тут поміщики Данилови мали невеликий маєток - хутір Єкатерининське, який вони дали в придане доньці Параскеві, коли вона одружувалася з майором Сибірського гренадерського полку Олександром Олексійовичем Вілінським.

На цьому хуторі 22 грудня 1833 року в сім`і Вілінських і з'явилася на світ дівчинка, яку назвали Марією. На сьомому році її життя помер батько. Мати з трьома малими дітьми пересилилася до двоюрідної сестри Варвари Дмитрівни Писаревої - матері майбутнього критика й публіциста Д.І. Писарева. До восьми років життя Марія виховувалась у домашніх умовах, разом з дітьми Писаревих.

У 1845-1846 році дівчинка перебувала на навчанні й вихованні у приватному пансіоні в Харкові. Вчилася сумлінно, вже тоді володіла французькою мовою, особливо гарно писала твори, виявляючи спостережливість і поетичне чуття.

У 1847 році Марію взяла в свою сім'ю її тітка Катерина Петрівна Мардовіна, дружина секретаря Орловської губернської цивільної палати Мардовіна М.С. У багатому домі Мардовіних у певні дні збиралися для проведення дозвілля найзначніші місцеві особи, а час від часу й приїжджі артисти, літератори, художники. У салоні Мардовіних бували, зокрема, фольклористи П. Якушин і П. Киреєвський, молодий письменник М. Лєсков, майбутній професор, історик і філософ Т. Грановський, студенти столичного університету. Мав доступ сюди й український фольклорист та етнограф О.В. Маркович, випускник Київського університету, засланий в Орел на три роки за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Симпатичний собою, цікавий співбесідник і неабиякий співак, він сподобався Марії Вілінській. Коли Маркович сказав, що хоче одружитися з нею, вона дала згоду. Але дядько й тітка Мардовіни були рішуче проти наміру молодих. Спалахнув конфлікт. Марія таємно залишила дім своїх опікунів і поїхала в с. Знаменське до Писаревих з наміром почати самостійне трудове життя. Тим часом кінчився термін заслання Марковича і він клопотався про дозвіл повернутися в Україну, підшукував місце служби. Невдовзі, у січні 1851 році, Опанас Васильович і Марія Олександрівна одружилися. Спочатку подружжя оселилося в Чернігові, де Пананс Маркович співробітничав у редакції місцевої газети та збирав різні матеріали з народного життя. Марія Олександрівна допомагала своєму чоловікові. Вона записувала й вивчала українські народні пісні, казки, легенди. У збірці “Народные южнорусские песни”, виданій А. Метлинським у 1854 році, вміщені деякі пісні, записані Марком Вовчком.

Роки перебування на Чернігівщині мали велике значення в творчому житті письменниці. Тут вона мала можливість ближче ознайомитись з українською літературою. Діяльність Панаса Марковича в чернігівській газеті, його участь у театральному любительському гуртку заохочували до культурно-освітньої роботи і Марію Олександрівну. Але найбільше значення для розвитку письменниці мали її живі зв'язки з народом. З кожним роком зростала кількість селянських повстань. Прагнення народу до волі звучали в антикріпосних піснях, казках, прислів'ях. Молода, вразлива, чуйна жінка прислухалася до голосу народу. Доля народу, трагедія жінки-кріпачки будили творчу думку. Все це впливало на формування демократичного світогляду письменниці. Вивчати життя трудового народу, збирати його усні твори продовжувала Марія Олександрівна і пізніше, переїхавши з чоловіком до Києва, а потім до Немирова.

У повсякденних розмовах з народом, в його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості, внаслідок чого в 1857 році вийшла збірка її творів “Народні оповідання” під псевдонімом Марко Вовчок.

Творчі взаємини з Шевченком та передовими російськими письменниками.

З великою прихильністю зустріли першу збірку творів молодої письменниці прогресивні російські та українські літератори. Д. Писарев відгукнувся на збірку схвальною рецензією. Привітав появу цієї книги й Тургенєв. Повертаючись з заслання, Т.Г. Шевченко в Нижньому Новгороді прочитав “Народні оповідання” і записав у щоденнику: Треба буде ій написати листа і дякувати ій за радість, яку дало читання її натхненної книги. А в листі до одного свого знайомого Шевченко назвав “Народні оповідання” “сердечними, щирими”. У 1858 році Марко Вовчок почала писати повість “Інститутка”, коли жила в Україні. У 1859 вона читала її в Петербурзі в присутності Шевченка, Тургенєва та інших культурних діячів, які позитивно оцінили твір. Закінчивши повість, Марко Вовчок присвятила її своєму ідейному натхненникові Т.Г. Шевченку. Темою повісті є зображення тяжкого становища кріпаків та наростання народного гніву, стихійного протесту проти кріпаччини. Кріпаки втратили терпіння і вже не бояться виявляти непокору. У повісті письменниця доводить необхідність рішучої боротьби проти кріпаччини. Повість “Інститутка” - високохудожній твір. Марко Вовчок майстерно відтворює розповідь кріпачки, користуючись для цього народними прислів'ями, метафорами, порівняннями. Дбайливо добирає письменниця відповідну народну лексику.

На початку 1859 року в Петербурзі відбулась зворушлива зустріч письменниці з Шевченком, який присвятив їй вірш “Марку Вовчку”, де були такі слова:

Світе мій!

Моя ти зоренька святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите, Голоднеє…

У спогадах про Шевченка І. Тургенев писав, що Марко Вовчок “була прикрасою і зосередженням невеликої групи українців”, які збиралися у столиці. В центрі цієї групи стояв Шевченко, який після заслання оселився в березні 1858 року в столиці. Шевченко вважав молоду письменницю людиною, ідейно близькою до революційно-демократичного табору.

Перебуваючи в столиці, Марко Вовчок налагодила зв'язки з групою “Современника”. Незабаром вона поїхала на лікування за кордон. У 1859 році вийшла в російському перекладі збірка оповідань Марка Вовчка під назвою “Украинские народные рассказы”, передмову до якої написав І. Тургенєв. Цього ж року вийшла збірка її творів російською мовою під назвою «Рассказы из народного русского быта». Журнал “Современник” відгукнувся на неї статтєю Добролюбова. У 1860 році вийшов “Кобзар”, примірник якого Шевченко надіслав Марку Вовчку з написом «Моїй єдиній доні Марусі Марковичевій - і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко”. У цих творчих взаєминах з Шевченком та з передовими російськими письменниками Марко Вовчок ідейно зростала, змінюючи демократичні позиції.

За кордоном.

За кордоном Марко Вовчок жила до 1867 року. Побувала вона в Німеччині, Англії, Італії, Франції, жила в Парижі та інших містах.

За кордоном Марія Олександрівна зустрічалась з О. Герценим, після чого в неї встановилась з ним дружба й листування. Лікуючись у Німеччині, Марко Вовчок познайомилась з російськими вченими, які перебували тоді за кордоном, - Сеченовим, Менделєєвим та композитором Бородіним.

За кордоном Марко Вовчок часто зустрічалась з І. Тургенєвим, познайомилась з Л. Толстим. В Італії у 1861 році вона зустрілась з Добролюбовим і почала листуватися з ним.

Марко Вовчок тримала зв'язки із знайомими, що перебували в Росії та в Україні, жила спільною долею зі своїм народом. З “Колокола” Марко Вовчок довідувалась про політичне життя, про події в Росії. Тут вона прочитала в 1861 році сумну звістку про смерть Шевченка, а трохи пізніше - про смерть одного з найславетніших російських публіцістів - революціонера-демократа Добролюбова. Ці звістки глибоко вразили письменницю. Живучи за кордоном, Марко Вовчок співпрацює в журналі “Современник” та в інших виданнях. У 1862 році в Петербурзі вийшла друга книга “Народних оповідань”, куди ввійшли такі твори, як “Ледащиця”, “Два сини” та інші.

“Ледащиця” Тяжке життя дівчинки-кріпачки Насті. За свою волю вона бореться аж до загибелі, тоді як жінки в ранніх оповіданнях гинуть не в боротьбі, а в тяжких умовах непосильної праці і безправ'я. Така еволюція жіночого образу в творах Марка Вовчка сталася під впливом ідей революційних демократів.

“Два сини”. Злободенній на той час темі рекрутчини присвячено оповідання “Два сини”. В ньому розкрито глибокі переживання матері двох синів, реалістично змальовано картини безправного становища кріпаків. Розв'язка оповідання нагадує розв'язку Шевченкової поеми “Сон”. Морально знівечена, стара мати доживає віку на самоті.

Про дітей у неї так сказано: «А дітки ростуть, уже й в'ються коло мене і щебечуть, мої соловейки».

Важки думки матері, її настрої та переживання підкреслюють порівняння фольклорного походження: «Обняла мене, мов чорна хмара, тільки й світяться мені, як дві зіроньки темної ночі: то дітоньки мої»

Мова оповідання жива, колоритна, багата на народні прислів'я, порівняння, що допомагає глибше розкривати характер простої людини. Оповідання “Два сини” українською мовою було надруковано вперше в “Основі” 1861 року. вовчок літературний письменниця

Співробітництво в “Отечественных записках”.

На початку 1867 року Марко Вовчок повернулася в Росію і до 1878 жила переважно в Петербурзі. Тут вона співробітничала в журналі «Отечественные записки», де надрукувала ряд великих прозових творів російською мовою : «Живая душа», «Теплое гнездышко» та інші. Це був єдиний на той час демократичний журнал. Після закриття «Современника» в 1866 році Некрасов почав редагувати «Отечественные записки». Навколо Некрасова і Салтикова-Щедріна об'єдналися передові літератори, серед яких була і Марко Вовчок. У цей час письменниця також часто зустрічалася з Д. Писарєвим, перекладала з ним твори Дарвіна. Це співробітництво було обірвано 1868 року трагічною загибеллю критика.

Історичні повісті для дітей (казки).

До історичної тематики письменниця зверталася переважно після ліквідації кріпосництва. На історичні теми Марко Вовчок написала кілька повістей - “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся”, розпочала повість “Гайдамаки”. Збирала письменниця також матеріали для повісті “Сава Чалий”. Усі ці твори писалися для молодих читачів, для дітей і мали великий успіх. “Маруся”, наприклад, перекладалася за кордоном багатьма мовами. Історичні повісті Марко Вовчок писала за фольклорними матеріалами. Вона стилізувала їх на зразок дитячих казок. Живучи за кордоном, Марія Олександрівна в листах просила Панаса Марковича надіслати їй народні пісні про Кармелюка, про Саву Чалого.

Останні роки життя.

У 1878 році Марко Вовчок виїхала з Петербурга. В цей час почався новий наступ реакції, який призвів у 1884 році до закриття «Отечественных записок». Живучи в Петербурзі, Марко Вовчок дружила з Некрасовим, читала заборонені цензурою його твори.

Смерть Некрасова у 1878 році була тяжкою втратою для письменниці. Через деякий час вона залишає столицю.

Марко Вовчок жила на північному Кавказі, в Україні, в Саратові. У 90-х роках вийшло семитомне видання творів письменниці. В останні роки свого життя Марко Вовчок написала кілька публіцистичних статей, в яких вона з почуттям патріотизму відгукується на події російсько-японської війни та революції 1905-1907 років. Померла Марко Вовчок у 1907 році в місті Нальчику на Північному Кавказі, де і похована.

Размещено на Allbest.ru