Творчість Сильвестра Яричевського в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 821.161.2'05 Яричевський (043.5)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Творчість Сильвестра Яричевського в українському літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття

10.01.01 - українська література

Челбарах Валентина Василівна

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Помежів'я ХІХ - ХХ століть в історії української літератури прикметне насамперед тяжінням до кардинального оновлення принципів художнього моделювання буття, переорієнтацією з колективно-масових, суспільних цінностей на індивідуально-творчі. Унаслідок поширення ідей модернізму виформовувався певний художньо-теоретичний континуум, позначений мозаїчним переплетінням різних напрямків, стильових тенденцій, що свідчили про звільнення письменників від стереотипів «зображення життя у формі життя», про відстоювання ними ідеї творчої свободи. Органічною складовою цього процесу є творчий доробок Сильвестра Гнатовича Яричевського (1871 - 1918) - письменника, перекладача, літературознавця, педагога, який модерністські віяння вважав цілком вчасними й убачав у них шлях до осягнення мистецтва слова в його іманентних виявах.

За «совєтської» доби в Україні не було видано жодного твору С.Яричевського, а спроби аналітичного прочитання його спадку маємо підстави вважати сповільненими, спорадичними, а то й зумисне ретардованими через певні ідеологічні перепони. Таким чином, сьогочасність обраної теми зумовлюється передовсім потребою створення цілісної картини розвитку українського письменства кінця ХІХ - початку ХХ століття. І йдеться в даному разі не про фіксацію якомога більшої кількості мистецьких фактів, а про з'ясування найпоказовіших тенденцій літературного процесу означеного періоду, принципів взаємодії і взаємовпливу напрямів, стилів, що віддзеркалилося, зосібна, в художній творчості С.Яричевського.

Ще 1898 року І.Франко відніс С.Яричевського, як і В.Стефаника, Ольгу Кобилянську, Б.Лепкого, Д.Лукіяновича, В.Щурата, до тієї молодої генерації літераторів, яка, «… черпаючи свої стимули прямо із західноєвропейських напрямів імпресіонізму та неоромантизму, прозваного per nefas (осудливо. - В.Ч.) декадентизмом, іде далі дорогою, прокладеною у нас Драгомановим», що «європеїзував галицьких русинів». О.Маковей спостеріг у творах малої прози письменника моменти, що «нагадують нам життя і мають багато принади в собі, тим більше, що писані без претензії».

1971 року відомий український письменник і вчений М.Івасюк захистив кандидатську дисертацію на тему «Письменник-демократ Сильвестр Яричевський. Життя і творчість». Ясна річ, що дослідникові не вдалося уникнути впливу «марксистсько-ленінської естетики і літературної теорії». Одначе заслугою М.Івасюка є те, що попри відчутну ідеологічну заангажованість, характерну для тогочасного наукового мислення загалом, він уважно простежив основні етапи становлення і розвитку літературного таланту С.Яричевського. Ім'я С.Яричевського принагідно згадувалося і в підручниках для ВНЗ, що з'явилися в 70 - 90-х роках минулого віку. Зрозуміло, що тут насамперед заакцентовується соціальна спрямованість і громадське призначення його творчості. Адже Яричевський-модерніст жодним чином не вписувався в соцреалістичні канони.

Певний внесок у дослідження творчості С.Яричевського належить румунському літературознавцю-україністові Магдалині Ласло-Куцюк. Маємо на увазі її передмову до двотомного видання творів письменника, що побачило світ у Бухаресті в 1977 - 1978 роках.

Як бачимо, талановитий поет, прозаїк і драматург донині належно не поцінований вітчизняною наукою про літературу. Відтак очевидною є необхідність цілісного дослідження творчості письменника, здійсненого з урахуванням основоположних методологічних і теоретичних орієнтирів сучасного літературознавства та в українських національних координатах зламу ХІХ - ХХ ст. Актуальність дослідження зумовлена, отже, невивченістю переважної частини художніх текстів С.Яричевського, невизначеністю стильових домінант естетичної системи літератора, можливістю різних підходів до ідентифікації її реалізмоцентричних чи модерних пріоритетів, а також потребою адекватної оцінки внеску митця в український літературний процес означеної доби.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету «Актуальні проблеми української літератури та фольклору» (номер державної реєстрації 01080008419).

Мета роботи - здійснити комплексний літературознавчий аналіз творчої спадщини Сильвестра Яричевського крізь виміри ідейно-естетичних пошуків письменника та в контексті домінантних тенденцій розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання ряду конкретних завдань:

- з'ясувати аксіологічні засади художнього осмислення письменником реалій дійсності та естетичну природу його творчості, прикметну поєднанням національних традицій і ознак новітніх течій;

- схарактеризувати жанровий діапазон та образно-мотивну палітру лірики С.Яричевського в аспекті її художньої еволюції;

- визначити специфіку стильової моделі передсимволізму в поезії митця;

- простежити основні етапи модифікації жанру новели в творчості С.Яричевського і характер поступування стильових домінант у його прозі;

- виявити способи текстологічного впливу символістського дискурсу, особливості його функціонування в малій прозі літератора;

- простежити жанрово-стильові, поетикальні та структурно-композиційні риси драматичних творів митця;

- обґрунтувати місце і роль художнього доробку С.Яричевського в літературно-мистецькому процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Об'єктом дослідження стали художні твори С.Яричевського різних жанрів: поезії збірки «Пестрі згуки»; поеми в прозі (збірка «Серце мовить»); поетична казка «Горемир»; низка балад; байки; цикли новел «Рогатинські оповідання», «Вірую», «З людського муравлиська»; збірки оповідань «На хвилях життя», «Між тернєм і цвітом»; драми «Лови на ловців», «Небесні співці», «Початок кінця», «Княгиня Любов», «Боягузи» та ін. До аналізу залучено науково-популярну розвідку письменника «Поет любові і протесту», а також його літературознавчі студії «Франс Прешерн - найбільший словінський поет», «Поезія Г.Гейне», публіцистичні статті.

Предмет дослідження - творчий доробок С.Яричевського в літературному розвиткові помежів'я століть, його художньо-естетичні особливості й еволюція індивідуально-авторської поетики митця.

Методи дослідження - біографічний, порівняльно-історичний, генетико-типологічний, системно-функціональний та описовий. З'ясуванню специфіки художньо-стильової системи письменника сприяє також застосування окремих прийомів методології текстової сегментації.

Теоретико-методологічна база дисертації - праці А.Гуляка, Тамари Гундорової, І.Денисюка, М.Ільницького, Ю.Коваліва, Наталі Костенко, Марії Моклиці, Соломії Павличко, Я.Поліщука, А.Ткаченка; дослідження з проблем поетики, жанру і стилю (Людмила Задорожна, В.Кузьменко, М.Наєнко, М.Ткачук, Нонна Шляхова), аналітичної психології та психології творчості (І.Франко, З.Фройд ), філософії (Г.-Г.Гадамер, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою системного осмислення всієї творчості Сильвестра Яричевського як органічної складової національного літературного процесу порубіжжя ХІХ - ХХ століть. Новим у роботі є виявлення характерних ознак сецесіонізму, зокрема лірики та малої прози письменника; з'ясування проблематики і жанрово-стильової специфіки його драматургії; розгляд спадку митця з ретроспективних позицій, у літературному контексті передсимволізму. До наукового обігу вводяться маловідомі раніше фактографічні матеріали про зміст та ідейне спрямування переважної більшості творів С.Яричевського; на ґрунті сучасного їх прочитання розкрито самобутність духовного розвитку літератора, структуру авторської свідомості та поетикальних засобів; з'ясовано місце й значення його творчості в тогочасному письменстві.

Здобуті результати відкривають нові можливості в дослідженні проблем теорії й історії літератури (оновлення образного мислення; творчий метод; жанрові, поетологічні та стильові трансформації; фольклорно-літературні зв'язки), сприяють поглибленню уявлень про художню своєрідність літературного процесу означеної доби, конкретизації естетичних принципів розвитку раннього українського модернізму.

Практичне значення роботи зумовлюється тим, що її матеріали можуть застосовуватися в лекційних і спеціальних курсах з історії української літератури, в процесі подальшого історико-генетичного та історико-функціонального студіювання вітчизняного письменства. Результати дослідження сприяють створенню цілісного літературного портрета С.Яричевського - митця з широким діапазоном проблематики й оригінальними стильовими пошуками.

Апробація результатів. Робота є цілком самостійним дослідженням, наукову концепцію якого було оприлюднено в доповідях на наукових і науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (2005 - 2008 роки), на Всеукраїнській науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «…Шляхом твоїх Голгот і слав» (пам'яті репресованих письменників)» (Київ, 2007), Щорічній конференції молодих науковців «Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність» (Київ, 2007), Всеукраїнській науковій конференції «Образ світу в творчості Т. Шевченка: бачення національного і загальнолюдського» (Київ, 2007), Міжнародній науковій конференції «Проблеми розвитку літературних родів і жанрів» (Симферополь, 2007).

Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету (протокол № 02 від 15 грудня 2008 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційної праці опубліковано 3 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків і списку використаної літератури та джерел (259 найменувань).

Загальний обсяг роботи - 194 сторінки, із яких 174 - основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета та зумовлені нею завдання, окреслюється об'єкт, предмет, методи дослідження, викладається погляд на наукову новизну, теоретичне й практичне застосування положень дисертаційного матеріалу, подаються відомості про апробацію результатів.

Перший розділ - «Новаторство художніх принципів зображення дійсності в поетичній творчості Сильвестра Яричевського» - присвячений поетичній творчості митця. У п. 1.1 («Жанрово-стильові ознаки поезії як вияв поетики передсимволізму») розглянуто ідіостиль Яричевського-поета, прикметний ліризмом, медитативністю, символізацією, проникливим психологізмом. Поезія митця закумульовує в собі найхарактерніші ознаки моменту «спроб і помилок», властиво, - перехідного періоду розвитку української літератури як органічної складової європейського письменства. Джерелами поезій Яричевського є національний фольклор і міфологія, міфологічні образи античності, християнства, язичництва.

Як відомо, модернізм рубежу минулих століть зреалізувався рядом самодостатніх течій, тенденцій, типів творчості. Одне з помітних місць із-поміж них належить символізмові. Як свідчать спостереження, чимало місця символічна образність посідає й у поезії С.Яричевського. До цього слід додати наявність у художньому світі лірики митця міфопоетизму, що закумулював у собі прикметні ознаки романтичної традиції та символізму. Символістські концепти С.Яричевського спираються на національно-історичні, фольклорні джерела й загальнолюдські християнські цінності. Один із прикладів - образ закривавленого «князя ночі» в поезії «Місяць». Аналогічного сенсу сповнені образи сумних пісень (диптих «До…»), дрібнолистої берези («Зі скорбних пісень»), «клику болю» («Поступу треба»), хлопського горя («Вечір в неділю»), смерті («Morituri salutant»), темного моря («Віра»), сліз («Катам») тощо. Український письменник змодельовує свого героя так, що він зосереджується переважно не на ірраціональному, а на цьому світові, духовному бутті людини. Герой віршів поета - виняткова, не схожа на інших людина, яка не хоче миритися з оточуючою дійсністю.

Вірші поета сповнені вічного пошуку ідеалу, гармонії, тяжіння до вільного лету. Душа його героя постійно прагне звільнитися від суму й життєвих тривог. Дух ліричного персонажа піднімається над гріховним і хворим світом, щоб там, у височині, очиститися від отруйних випарів («Вернути б нам», «Тиха туга», «До себе», «Мрія-надія», «О, не завидуй», «Дорогою життя», «Де те щастя?» та ін.).

У ліриці автора звертає на себе увагу багатозначний топос сині, блакитного. Найкраще він символізує духовний простір душі ліричного героя, який заглядає «в те синєє море», в «блакитні простори безкраї», лине до «блакиту сіяючих шарф», дивиться «з-над синіх хмар» тощо.

Як свідчать спостереження, прикметною ознакою лірики автора є суб'єктивний спосіб світовідбиття й характеротворення, спеціальний емоційний тон, «репродукування вражень» (І.Франко). Таким чином, поезія скерована на темперамент творця, його життєсприйняття. Конкретизація суб'єкта в ліричному наративі, отже, відбувається через визначену світобаченням емоційну тональність (пафос, схвильованість), відкритість суб'єкта, особистісне оцінювання дійсності. Відтак у ліричному наративі дискурс спрямовується на модалізацію суб'єкта.

Із метою реалізації своїх інтенцій С.Яричевський використовував різні жанрові різновиди лірики (сюжетний вірш, сонет, філософська медитація, вірш-візія) та ліро-епосу (поема, балада, байка). Помітне місце в його спадщині належить поемі в прозі - одній із синтетичних форм, характерних для творчості символістів. У розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття передсимволізм відіграв роль своєрідної ланки, що поєднувала класичне вітчизняне письменство з модерністським. Поетика передсимволізму, як і символізму, «омолодила» застарілі кліше традиціоналістського віршування, сприяла розширенню проблемно-тематичних обріїв української літератури, збагатила її кращими здобутками західноєвропейської поезії. Окрім спадкоємного зв'язку з романтизмом, теоретичне підґрунтя символізму формувалося під впливом постромантичної філософії А.Шопенгауера, Е.Гартмана, Ф.Ніцше, творчості Р.Вагнера тощо. Цей тип творчості перейняв від них концепції художньо-інтуїтивного осягнення буття через символічні шукання аналогій, переважання лірико-поетичних начал, заснованих на вірі в ірраціональний потенціал насамперед поетичної мови. Одне зі свідчень цього - образний світ лірики С.Яричевського.

Образна система С.Яричевського вибудовується від онтологічних мотивів (життя, смерть) через естетику краси (природа, кохання), проблем епохи (урбанізація) до пошуків самого себе. Специфіка краси як естетичної категорії, декадентські настрої в поетичному спадкові автора на загал відповідають приписам українського передсимволізму. Водночас поет створює особливий художній світ, що багато в чому не відповідає існуючому. Це й становить форму його самовираження.

У поезії митця простежуємо: ампліфікацію, рефрен, плеоназм, епексегезу, епіфонему, діалогізм, апосіопезу, ретардацію, антиметаболу, різні види інверсії, риторичні фігури і под. Рання поезія Яричевського здебільшого астрофічна. Згодом він звертається до катрена, практикує шестивірш, сонет. Поет розробляв і різні віршові розміри - п'ятистопні ямб і хорей, шестистопний хорей, чотиристопний дактиль, білий шестистопний хорей тощо. Йому належить ряд неологізмів і справді оригінальних, асоціативних образних конструкцій.

С.Яричевський прагнув оновити форми й ритми української лірики, відмежуватися від консервативних традицій попередньої вітчизняної літератури. У цьому - позасумнівне новаторство його поезії. Лірику та ліро-епос письменника можна вважати одним із зразків акліматизації на українському ґрунті символістської естетики. Слід мати на увазі, що він був поетом перехідної доби - від української класичної традиції, яку розвивав, до імпресіонізму, неоромантизму з його символістичними образно-стильовими тенденціями. У творчості митця - попри традиціоналізм - відлунює притаманний модернізмові порубіжжя ХІХ - ХХ століть «катастрофічний для душі розрив з традицією» (Н.Зборовська).

У п. 1.2 - «Концепція людини та світу в ліриці і ліро-епосі письменника» - розглядається творчість С.Яричевського в контексті літературного процесу.

В образному світі Яричевського смисли прочитуються на паралельних рівнях: персонаж як символ цільної натури; символ певної поведінкової моделі, соціальної позиції; символ філософської ідеї, світоглядної настанови. Слід сказати, що для С.Яричевського входження в символічну образність було органічним. Адже формування мистецьких уподобань літератора відбувалося на ґрунті народницької традиції. Між тим, символізація образів простежується вже в ранній поезії автора. Яричевський ніколи не цурався соціальної, громадянської проблематики, тому естетські тенденції в його творчості переплітаються з народницькими, а символістський спіритуалізм - із релігійним світовідчуттям. Символістичні мотиви в цьому разі вияскравлюють насамперед ставлення автора до дійсності - захоплене чи навпаки заперечливе.

Справжня народність мистецької позиції С.Яричевського полягає в тому, що він із винятковою глибиною відтворив духовно-моральне обличчя свого народу з його психологічними, етичними, ментальними протиріччями, спричиненими і кріпосницьким гнітом, і трагедією бездержавності, і відвічною боротьбою проти різних ординців-уярмлювачів. Із реалістичних позицій зображує поет злиденне життя простолюддя, його драматизм, представляє глибоко хвилюючі епізоди страждання людської душі. За жанрами це вірші-оповідання («Вечір в неділю», «Похорон», «Сумна палата»), вірші-новели («З пісень вічно нових», «Пантум»), вірші-монологи («Катам», «Утихло вже горе…»).

Вірші, ліро-епічні поеми, поеми в прозі, байки та балади С.Яричевського не вражають особливими знахідками в сфері поетики. Письменник виявився переважно традиційним. Тим часом його віршотворчий арсенал мав виразно індивідуальне стильове забарвлення. У ліриці поета, прикметній мелодійністю, часто зустрічаємо замкнену композицію вірша, недомовленість (три крапки), усічені рядки, що загострюють розгортання сюжету та ін. Помітним є також тяжіння письменника до сюжетної градації, що завершувалася б катарсисом. Поезія митця сповнена потужної внутрішньої пристрасті. Тому він обходився «приземленим», позбавленим «красивостей» словником і незначним числом тропів - переважно тих, що також не претендують на особливу «поетичність». Метафори, алегорії поета - прості й прозорі. Особливе місце в його творчості належить епітетам, найуживанішим, ключовим із-поміж яких є епітет тихий: «тихі мрії», «постаті тихі», «дитинні тихі времена», «ти народився принижений, тихий», «тихе щастя», «тихий брате», «тиха туга», «тиха наша вітчино», «тихі весни », «тиха, чаруюча радість» тощо. І йдеться тут не про спробу абстрагуватися від кричущих життєвих суперечностей, а про активне прагнення поета знайти спокій, гармонію в людському світі, протиставити їх антигуманному духові «борб і злості».

С.Яричевський виявився майстром використання стилістичних фігур. Їм він віддавав перевагу порівняно з тропами чи лексичними засобами мовної виразності. У поетичному синтаксисі літератора знаходимо: ампліфікацію («Товк батько і син - молодий іще син»; «Він скривить уста - ті сині уста»), рефрен («не знав би я, що людське горе, / не знав би я, що лютий гнет, / не знав би я, що сліз є море»), плеоназм («В листках бушує вітер, шевелить, / пищить свої гіркі ридання»), епексегезу («вільні, сильні, несковані руки / здійме весь люд…»), епіфонему («Ось як то ваші змінилися ролі: / ви тут у клітці, вони - не на волі»), діалогізм («О плач, прегарная дівчино! / у тебе серця не було…»), апосіопезу («жажда в душі палає / весь посів зла косить до тла…»), ретардацію («1868 - 1898»), антиметаболу («Кіл у желізі»), емфазу («З погідних днів»), ізоколон («Невиспівані пісні»), апорію («Слава»), різні види інверсії, риторичні фігури тощо.

Неабиякої уваги поет приділяв версифікаційній розбудові свого вірша - строфіці, метриці, ритміці. Його рання поезія переважно астрофічна. Згодом же письменник віддає перевагу катренові, практикує інші строфічні утворення: шестивірш («Пам'яті Степанка», «Пісню вітрило колише»), сонет («Сонет»). Епічний розмах поетичного мислення митця виражає побудова від двадцяти-тридцяти рядків («Помста», «Слава»). Специфічною ознакою ритмічної організації вірша Яричевського є розробка різних розмірів. Переважно це п'ятистопні ямб і хорей, шестистопний хорей, чотиристопний дактиль і білий шестистопний хорей

С.Яричевському належить низка неологізмів («гримко-жалісна скарга», «огнянолиця» зірниця, «гадючозуба» журба, «судьба мертворука», «кранці позасвітів»), а також справді оригінальних, асоціативних образних конструкцій («меланхолії сумерк», «хаос ферментів», «проферментів океани», «сферична глуш», «сонце в груди», «сонць нових плеяди», «естетична розпука», «болото падлюцтва», «безконечність неподільна», «містерія страшная», «терпіння-побіда», «вужі розпуки», «дух пекольної злоби», «непроміриме небо», «розкіш лячна») тощо.

Для літературного процесу помежів'я ХІХ - ХХ століть Сильвестр Яричевський - постать характерна. Його поетична творчість, як, властиво, й проза та драматургія, репрезентує напружені пошуки шляхів художнього пізнання людини й світу в період соціальної нестабільності. Прикметно, що таке пізнання відбувалося не через зовнішнє сприйняття подій, а шляхом внутрішньо-духовного їх осягнення. Письменник тяжів до образного віддзеркалення буття під кутом зору активної особистості, розширюючи в такий спосіб поле художніх спостережень, застерігаючи від одновимірного (переважно апологетичного) його потлумачення, намагаючись показати людину в її відвічних пошуках гармонії з довкіллям.

У другому розділі дисертації - «Проблемно-тематичні та поетикальні концепти новелістики митця» - розглянуто малу прозу Сильвестра Яричевського. Тут перехрещуються дві тенденції, що визначають проблемно-тематичні й поетикальні концепти його творів. З одного боку, простежено закоріненість світогляду митця в традиції вітчизняного літературно-мистецького процесу, з іншого - зв'язки з філософсько-естетичною концепцією так званої Віденської сецесії. Проблемо-тематичний спектр малої прози митця визначається передовсім зверненням до складного й неоднозначного внутрішнього світу людини. Це - сучасник письменника, особистість, яка переживає екзистенційне почуття самотності, невлаштованості, пошуків власного «я», сенсу існування, гармонії й ідеалу в житті. Соціальні характеристики персонажа, суспільна проблематика, як правило, вторинні й не мають для письменника посутнього значення. Між тим, головним для С.Яричевського залишаються екзистенційно-філософські питання: життя і смерть, самотність і відчуження людини, її розгубленість, прагнення осягнути повноту буття й марність спроб віднайти порозуміння з довкіллям.

Перша прозова збірка С.Яричевського - “На филях життя” (1903) - засвідчує тяжіння письменника до осмислення феномена людської психіки в її різних аспектах, ситуаціях, індивідуально-інтимному й соціальному виявах. Автор намагається художньо осягнути швидкоплинність психічних процесів, породжених, як правило, несприятливими зовнішніми обставинами життя: скрутним матеріальним становищем молодої обдарованої людини (“Ох! Тоті романи!”), неможливістю жінки зреалізувати власний інтелектуальний і духовний потенціал (“Дурна, що вона собі гадає!”), відчаєм і зневірою в сповідуваних морально-етичних, суспільних цінностях (“Пан оберлейтнант”), світоглядною й релігійною кризою (“Свята книга”) і под.

Відомо, що світоглядна криза межі століть позначилася на науці, культурі, мистецтві, політиці, світогляді, релігійних уявленнях, а найголовніше - на індивідуальній реляції людини зі світом. Людська свідомість, “зіштовхуючись” із породженими прискореним розвитком науки й техніки реаліями навколишнього світу, часто неспроможна була осягнути цю нову реальність. Як результат - крах застарілих релігійних уявлень, світоглядних базисів і неспроможність адекватного сприйняття довкілля. Таку ситуацію змодельовано в оповіданні “Свята книга”. Тут прикметним є намаганням прозаїка пов'язати індивідуальний, одиничний випадок і загальнокультурну тенденцію.

Схожу ситуацію психологічного зламу в душі людини С.Яричевський змодельовує і в оповіданні “Пан оберлейтнант”. Вихований на думці про вищість військового стану над іншими суспільними прошарками, професіями, молодий обер-лейтенант непорушно дотримується в житті принципу “кастовості”. Його тверді світоглядні переконання зазнають краху під впливом сильного почуття до жінки. Обраниця категорично не сприймає поглядів героя, а тому не відповідає взаємністю. Отримавши відмову, офіцер сприймає це не лише як образу особистої честі й гідності, але й як нищівний удар по його усталеним принципам світорозуміння, життєвим цінностям. Відчуття духовної порожнечі призводить героя до самогубства. Зіткнення зі смертю, в концепції письменника, постає як дотик до гранично оголених основ людської екзистенції.

Проза С.Яричевського позначена тяжінням до розширення соціальної сфери зображення “маленької людини” міста. Письменник подає цілу галерею яскравих типів студентів і гімназистів (“Великодня мрія”, “Господин” книжки”, “Колєга моралосипца”), інтелігенції (“Страшний товариш”, “Передсмертна пімства”, “Шовініст”, “Едукована”), освічених робітників (“Проблематик”), характерним для яких є пошук гармонії між власною душею та світом, прагнення осягнути соціальні закони світобудови, пояснити й виправити пануючу несправедливість, подолати власну відчуженість. творчість Сильвестр Яричевський

Герой новели “Проблематик” через матеріальну скруту в родині був змушений покинути навчання в гімназії. Працюючи робітником на фабриці у Відні, він, тим не менше, займається самоосвітою, намагається осягнути філософські теорії Шопенгауера, Канта, Фіхте, Гегеля, Ніцше. Постійні думки про “неправильність” світу, неспроможність відновити справедливість врешті-решт спричиняються до психічного зриву, герой опиняється в психіатричній лікарні. На загал же, постать “проблематика” є до певної міри символічною; вона відображає поширений на той час психологічний тип демократа-народника з доволі посередньою освітою, який, пристосовуючись до вимог часу, намагається поєднати застарілу ідеологію народництва, популярні в певних колах соціалістичні концепції з модерністською західною філософією. В оповіданні “Проблематик” накреслено кілька яскравих портретних характеристик, що дозволяють недвозначно трактувати внутрішній стан стривоженої, емоційно пригніченої людини, одержимої пошуком відповіді на хвилюючі питання, сенсу власного існування.

Пошук гармонії власної душі та світу - лейтмотив оповідання “Кельнер”. Не реалізувавшись у житті, головний герой твору довго мандрував світом, а потім, повернувшись до Львова, почав день-у-день пиячити. “П'яний я, відай, вродився, п'яний оженився, п'яний помру…”, - такий життєвий присуд виносить собі кельнер із справді екзистенційним відчаєм і скореністю долі. На загал же, внутрішній світ персонажа повною мірою відбиває переживання людини епохи fin de siиcle, - з розколотою свідомістю та домінуючим почуттям невлаштованості, “безпритульності” в цьому світі, власної окремішності від суспільства. Оповідання “Кельнер” (як і більшість творів збірки) загалом засвідчує наростання модерних тенденцій у прозі митця, що чи не найпомітніше відбивається в самій формі й техніці письма (передача монологічного мовлення, що напрочуд відчутно нагадує “потік свідомості ”). Аналіз психології особистості, отже, відбувається крізь призму детального заглиблення у сплетіння її думок, емоцій, почуттів, настроїв. Майже ідентичний прийом простежується і в новелі “Madame sans gene”, всуціль побудованій на настроєвій домінанті (невипадковим із огляду на це видається й авторський підзаголовок, що визначає жанр твору як “образець по настрою ”).

Прозовий набуток С.Яричевського є цілком оригінальним і своєрідним явищем, вплетеним у канву мистецьких, морально-етичних, суспільно-політичних проблем доби. У його творчості одночасно виявилися різні види художніх практик: реалізму, імпресіонізму, експресіонізму, натуралізму, неоромантизму. Стильовий синкретизм прозової спадщини письменника, з одного боку, ілюструє її приналежність до українського літературно-мистецького дискурсу епохи fin de siиcle, а з іншого - дотичність до естетичного експериментування школи віденської сецесії.

У третьому розділі - «Драматургія С. Яричевського крізь виміри ранньомодерністського дискурсу» - розглянуто драматичні твори митця. Драматургічна спадщина С. Яричевського, виступаючи органічною складовою літературно-мистецького дискурсу порубіжжя ХІХ - ХХ віків, цілком закономірно синтезувала загальноєвропейські й вітчизняні культурні зрушення доби. Відбиваючи різновекторні літературні модифікації ідейно-тематичної, філософсько-етичної та жанрово-стильової площин, пошуки модерних виражальних засобів, моделей і структур художнього мислення (з'ява імпресіоністичної й експресіоністичної манери письма, осмислення постулатів філософії інтуїтивізму, застосування асоціативної техніки, символізація й алегоризація дійсності, звернення до фольклорно-міфологічних засад світосприйняття), поетика п'єс Яричевського унаочнює процес якісного оновлення реалістичних традицій класичного українського театру.

Творча спадщина Яричевського-драматурга нараховує близько десяти п'єс, жанрова палітра яких надзвичайно різноманітна: драма, трагедія, комедія, мелодрама, драматична поема, поетична казка тощо. Аксіоматично, що художньо-естетичні й філософські пошуки зламу століть (словом, історичний контекст, “культурний фон” епохи) позначилися на проблемно-тематичній, родо-жанровій, стильовій природі драматичних творів письменника. Так, уже перші його п'єси - “Де згода в родині”, “Лови на ловців” (обидві - 1896), “Небесні співці” (1902), “Горемир” (1906) - засвідчують спроби драматурга вийти з вузького кола етнографічно-побутових сюжетів, соціальних конфліктів у середовищі українського селянства. У творах С.Яричевського сценічно-словесного мистецтва простежуємо зацікавленість виявами внутрішнього світу інтелігентів, представників міщанського середовища, зосередженість довкола позачасових проблем сенсу людського життя, призначення особистості, історичного буття нації тощо. Прикметними в цьому плані вважаємо яскраві образи, сказати б, “середньої людини” - міщанина з його психологією, вузьким колом інтересів і духовних запитів, виведені в п'єсах “Де згода в родині”, “Лови на ловців”, а також символічні постаті Кобзаря, Сина України, Генія України (“Небесні співці”), Черні, Чиновника, Дворака, Жовніра, Горемира (“Горемир”).

Драматургія С.Яричевського привертає увагу своєю етнічною ідентифікованістю, закоріненістю в сферу національного. Порушуючи проблеми, що хвилювали людство на зламі ХІХ - ХХ століть, письменник водночас намагається вибудувати своєрідну часову вісь, спроможну з'єднати минуле й сучасне народу, увиразнити його етнічно-національну та культурну ідентичність. У світлі такої концепції сприймається віршована драма “Початок кінця” (1907), де наскрізною є ідея “воскресіння” героїчного минулого, романтизація національної єдності народу в його історичному поступі. Завважимо, що звернення драматурга до історичної тематики (сказати б, традиційної для нашого письменства) слід осмислювати виключно в контексті модерної драматургії зламу віків. Йдеться передовсім про новаторські інтенції митців до експериментування з формою, змістом, світоглядними концептами, переосмислення категорій національного, інонаціонального, минулого й прийдешнього, їх історичної взаємопов'язаності тощо. Аналогічних висновків стосовно історичної драматургії нового періоду, до речі, дійшла Алла Захарченко. Вивчаючи ідейно-художні шукання в українській драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століття, дослідниця робить надзвичайно цікаве зауваження: “… потреба творення якісно нового українського театру помітно стимулювала письменників порубіжної доби все частіше звертатися до національної історії, відшуковуючи в далекому минулому образи й ідеї, суголосні своїй епосі. Історія ставала своєрідною алегорією сучасного життя: обертаючи до минулого, вона давала змогу зазирнути в майбуття”. Цим пояснюється зорієнтованість митців на висвітлення переломних моментів української минувшини, екстрапольованих у контекст сьогочасних проблем нації (крім С.Яричевського, тут варто згадати Б.Грінченка (“Серед бурі”), Лесю Українку (“Бояриня”), Людмилу Старицьку-Черняхівську (“Гетьман Дорошенко”, “Милость Божа”), М.Старицького (“Маруся Богуславка”, “Оборона Буші”), О.Барвінського (“Павло Полуботок”)).

Для драматургічної спадщини С.Яричевського характерний жанровий синкретизм, поетикально-стильова й естетична поліваріантність, що не дозволяє розглядати драми митця в межах однієї, чітко дефініційованої художньої системи чи стильової течії (як-от реалізм, неоромантизм чи символізм). Як представник літератури порубіжної доби, письменник, абсорбуючи досвід попередників, так чи інакше вступав у своєрідну дискусію з традицією, наближався до мистецької системи модернізму, що, ясна річ, призводило до видозміни етичних і естетичних ідеалів, модифікації художньої образності драматичних творів тощо. Відтак, попри позірне тяжіння до реалізмоцентристської моделі світовідчуття й світовідтворення, у п'єсах С.Яричевського відбиваються й загальноестетичні принципи модернізму, його специфічні поетикально-стильові риси. Йдеться, зосібна, про часткове заперечення раціонального світобачення, визнання інтуїтивного способу пізнання й суб'єктивності світосприйняття, показ метафізичного виміру існування, осмислення архетипних культурних традицій, інтерпретацію та реінтерпретацію міфу й символіки, збагачення змісту драми екзистенційно-психологічною проблематикою.

У висновках підводяться підсумки дослідження творчості Сильвестра Яричевського як представника української модерної літератури. Ідіостиль Яричевського-поета прикметний ліризмом, медитативністю, символізацією, проникливим психологізмом. Образна система С.Яричевського вибудовується від онтологічних мотивів (життя, смерть) через естетику краси (природа, кохання), проблем епохи (урбанізація) до пошуків самого себе. У жанровій системі поезії С.Яричевського спостерігаємо переважання медитативно-виражальної лірики й ліро-епосу.

Прозовий доробок С.Яричевського прикметний помітною ідейно-тематичною диференціацією (розробка тем міста, життя інтелігенції, міщанства), урізноманітненням і ускладненням виражальних засобів (психологізація та ліризація письма, застосування внутрішнього мовлення, прийому «потоку свідомості», тяжіння до настроєвості), розвитком жанрових модифікацій прозописьма (нарис, акварель, фрагмент, образок). Художні пошуки Яричевського-прозаїка, назагал, безпосередньо пов'язані з кардинальною зміною естетичних і поетикально-стильових орієнтирів вітчизняного письменства.

Драматургічний спадок С.Яричевського відбиває основні художні тенденції доби, пов'язані насамперед із явним протистоянням народницького театру та модерної драми ідей і символів, викликаної до життя впливами західноєвропейського мистецтва (Г.Ібсен, Г.Гауптман, М.Метерлінк тощо). Драматичні твори митця прикметні синкретичним характером образності. С.Яричевський поєднує в одному творі елементи різних художніх систем, стилів - романтизму, реалізму, неоромантизму, символізму.

Спадщина С. Яричевського кількісно та якісно збагатила контекст української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. У цьому, зосібна, переконує проведений аналіз його поетичного набутку, прози та драматургії. Глибокий патріотизм, високе почуття національної й громадянської відповідальності, талановитість пера забезпечують письменникові належне місце у вітчизняному літературному процесі. Дослідження творчості С.Яричевського дає підстави вважати його представником української модерної літератури. Здобутки митця у царині красного письменства не можуть залишатися поза увагою. Глибоке вивчення загалом оригінального доробку Сильвестра Яричевського привносить чимало нового й важливого в історію національної літератури.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Челбарах В.В. Поетичний спадок Сильвестра Яричевського крізь виміри передсимволістської образності /Челбарах В.В.// Наукові записки. Серія: Літературознавство/ За ред. проф. М. Ткачука. - Тернопіль: ТНПУ. - 2008. - С.90-102

2. Челбарах В.В. Жанрово-стильові домінанти малої прози Сильвестра Яричевського / Челбарах В.В. // Питання літературознавства: Науковий збірник. - Чернівці: Рута. - 2008. - Вип.76. - С. 69 - 77.

3. Челбарах В.В. Драматургія С.Яричевського крізь виміри ранньомодерністського дискурсу / Челбарах В.В. // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 32 / редкол.: Г.Ф. Семенюк (гол. ред.), А.В. Козлов (відп. ред.) та ін. - Ч.2. - К.: Твім інтер. - 2008. - С.405 - 417

Анотація

Челбарах В.В. Творчість Сильвестра Яричевського в українському літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню творчої спадщини Сильвестра Яричевського крізь виміри ідейно-естетичних пошуків письменника та в контексті домінантних тенденцій розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття.

У роботі з'ясовуються аксіологічні засади художнього осмислення письменником реалій дійсності та естетична природа його творчості, визначається специфіка стильової моделі передсимволізму в поезії митця. Дисертантка простежує основні етапи модифікації жанру новели в творчості С.Яричевського і характер поступування стильових домінант у його прозі, жанрово-стильові, поетикальні та структурно-композиційні риси драматичних творів митця, обґрунтовує місце і роль художнього доробку С.Яричевського в літературно-мистецькому процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Ключові слова: жанрові модифікації, стиль, поетика, синкретизм, модернізм, передсимволізм, інтерпретація, ліричний суб'єкт, дискурсивна практика, драматургія, сецесія.

Аннотация

Челбарах В.В. Творчество Сильвестра Яричевского в украинском литературном процессе конца XIX - начала XX столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию творческого наследия Сильвестра Яричевского в измерении идейно-эстетических поисков писателя и в контексте доминантных тенденций развития украинской литературы.

В работе исследуются аксеологические принципы художественного осмысления писателем реальности и эстетической природы его творчества. Диссертантка прослеживает основные этапы модификации жанра новеллы в творчестве С.Яричевского, характер стилистических доминант в его прозе, жанрово-стилистические, поэтикальные и структурно-композиционные черты драматических произведений писателя, определяет место и роль художественного наследия С.Яричевского в литературном процессе конца XIX - начала XX ст.

Творчество С.Яричевского количественно и качественно обогатило контекст украинской литературы конца XIX - начала XX ст. В этом убеждает проведенный анализ его поэзии, прозы и драматургии. Стиль Яричевского-поэта примечателен лиризмом, медитативностью, символизацией и психологизмом. Образная система С.Яричевского выстраивается от антологических мотивов (жизнь, смерть) через эстетику красоты (природа, любовь), проблем эпохи (урбанизация) до поисков самого себя. Его поэзия отмечена мелодичностью стиха, ритмом, звуковым оформлением.

Проза Сильвестра Яричевського характеризуется идейно-тематической дифференциацией, развитием жанровых модификаций. Художественные поиски Яричевского-прозаика непосредственно связаны с кардинальной сменой эстетических и поэтикально-стилистических ориентиров отечественной литературы. В его произведениях отобразились доминантные тенденции духовной жизни рубежа XIX - XX ст. Философские концепции Ф.Ницше и А.Шопенгауэра способствовали появлению персонажа, который пребывает в ситуации постоянного поиска самого себя. Герой Яричевского пытается достигнуть абсолюта путем решения общечеловеческих проблем - одиночества, смысла существования, проблемы целостности человеческой личности, выбора между жизнью и смертью.

Как показало исследование, драматургическое наследие С.Яричевского отображает основные художественные тенденции эпохи, связанные в первую очередь с противостоянием народного театра и модерной драмы идей и символов, которые были вызваны влиянием западноевропейского искусства. Драматические произведения примечательны синкретическим характером образности. С.Яричевский объединяет в своих произведениях элементы разных художественных систем, стилей - романтизма, реализма, неоромантизма, символизма. Традиционно писатель моделирует персонаж как социальную личность, связанную с жизненными реалиями. В то же время его внимание концентрируется не только на событиях, но и на отображении человеческой натуры. Глубокое изучение оригинального творчества С.Яричевского вносит немало нового и важного в историю национальной литературы.

Исследование творчества Сильвестра Яричевського дает право считать его представителем украинской модерной литературы. Глубокий патриотизм, высокое чувство национальной и гражданской ответственности, талант пера обеспечивают писателю должное место в отечественном литературном процессе. Творческое наследие Сильвестра Яричевского - одна из самых ярких страниц отечественного литературного процесса конца XIX - начала XX ст.

Ключевые слова: жанровые модификации, стиль, поэтика, синкретизм, модернизм, ранний символизм, интерпретация, лирический субъект, дискурсивная практика, драматургия, сецессия.

Annotation

Chelbarakh V.V. Creative work of Sylvester Jarychevsky in the Ukrainian literal process in the end of the ХІХ-th - beginning of the ХХ-th century. - Manuscript.

The thesis is submitted as partial fulfilment of requirements for the Candidate of Philology Degree in specialization 10.01.01 - Ukrainian literature.

The scientific work is dedicated to the research of the creative heritage of Sylvester Jarychevsky through the dimensions of the ideological-esthetic writer's search in the context of the dominating tendencies of the development of Ukrainian literature in the end of the ХІХ-th - beginning of the ХХ-th century”.

The axiological bases of the artistic understanding by the author of the realities and the esthetic nature of his creative work are studied, the specific of the stylistic model of the early symbolism in the poetry of the writer is determined. The author of the scientific work traces main stages of the modification of the short story as a genre in the creative work of Sylvester Jarychevsky and the character of the development of the stylistic dominants in his prose, genre, stylistic, poetical, structural and compositional features of the dramatic works of the writer, proves the idea of the place and the role of the masterpiece of Sylvester Jarychevsky in the literal process in the end of the ХІХ-th - beginning of the ХХ-th century”.

Key-words: genre modifications, style, poetics, syncretism, modernism, early symbolism, interpretation, artistic world, lyrical subject, practice of discourse, drama, secession.

Размещено на Allbest.ru