Українська російськомовна проза кінця XVIII – першої третини XIX століть

Дослідження особливостей української російськомовної літератури на матеріалі прози В. Наріжного, О. Сомова, А. Погорільського. Розгляд прозової спадщини письменників. Вивчення та аналіз етнічної компетентності українських російськомовних прозаїків.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.09.2015
Размер файла 81,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

Українська російськомовна проза кінця XVIII - першої третини XIX століть

Подрига Володимир Миколайович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі літератури і методики навчання Державного вищого навчального закладу „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор КОРПАНЮК Микола Павлович, Державний вищий навчальний заклад „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, професор кафедри літератури і методики навчання.

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор БОВСУНІВСЬКА Тетяна Володимирівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри зарубіжної літератури;

- кандидат філологічних наук, доцент САВЧЕНКО Ірина Віталіївна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться „23” лютого 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий „20” січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

1. Загальна характеристика роботи

проза сомов етнічний російськомовний

На початку ХХІ століття в українському літературознавстві російськомовні художні твори, написані українцями впродовж ХVIII-ХХ століть, тільки-но починають досліджуватися в контексті розвитку національного письменства. Проте проблема перегляду й переоцінки художньої спадщини іншомовних літераторів-українців є однією з найактуальніших, тому що суспільство в силу різних обставин, а передовсім через нерозробленість механізмів ідентифікації іншомовної творчості наших співвітчизників, ще не схильне сприймати російськомовну художню спадщину І.Богдановича, В.Капніста, Г.Винського, В.Наріжного, О.Сомова, М.Маркевича, А.Погорільського, М.Гоголя та інших у контексті українського письменства.

Доцільність опрацювання російськомовної прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського у річищі розвитку української літератури обумовлюється тим, що в ній знайшли своє втілення й осмислення національні історія, міфологія, усна народна творчість, етнографія, література, тобто народний дух, світогляд, мораль, які вони трансформували та презентували в іноземному культурному просторі. Виправданість вивчення художнього доробку літераторів у системі національного письменства виправдовується ще й тим, що вони, як свідчать твори, листи, спогади рідних, друзів, були свідомими свого українського походження.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю сучасного прочитання творчості російськомовних письменників-українців В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського як явищ національної літератури. Українська російськомовна проза кінця ХVIII - першої третини ХІХ століть ґрунтується на тих естетичних засадах, що й українська белетристика, започаткована прозою Г.Квітки-Основ'яненка; вона тісно пов'язана з національною культурою. Системний аналіз белетристики В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського у зв'язках з українською міфологією, усною народною творчістю, етнографією, літературою сприятиме глибшому розумінню художніх тенденцій (стильовий синкретизм, романтичний тип свідомості митців), що склалися в українському культурному просторі на межі віків.

У різний час про зв'язок прози В.Наріжного та українського літературного процесу писали В.Данилов, Ю.Соколов, О.Білецький, П.Михед, В.Шевчук, Т.Деркач, В.Ідзьо; О.Сомова - І.Петров, Г.Данилевський, Т.Деркач; А.Погорільського - Т.Деркач. Проте, незважаючи на висновки цих дослідників, проза В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського досі не аналізувалася в річищі розвитку українського письменства.

Нехтуючи тяжінням російськомовних літераторів-українців до західноєвропейської письменницької традиції, до національного культурного контексту, дослідники протягом століть вивчали їхні твори у зв'язку з розвитком російської літератури (В.Бєлінський, Н.Білозерська, Ю.Манн, М.Степанов, Е.Соллертинський), а також через призму російсько-українських літературних зв'язків (О.Білецький, С.Зубков, З.Кирилюк, Н.Крутікова), що не дозволяло глибше проникнути в поетичний світ митців, з'ясувати справжню художню вартість написаного. Ученими ігнорувалися висновки М.Петрова, який першим у другій половині ХІХ століття почав розглядати художню спадщину російськомовних українців у зв'язку з розвитком українського письменства. Не знайшли підтримки серед літературознавців і думки М.Драгоманова, Г.Данилевського, Юрія Липи, які вважали виправданим залучення творів російськомовних українців до національної літератури.

Обґрунтований М.Ільницьким феномен „наймів у сусідів” підтверджує виправданість розгляду художньої спадщини російськомовних українців у єдності з розвитком української літератури, адже, як вважає науковець, працюючи на чужині, наші співвітчизники дбали і про національну культуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в контексті розробки держбюджетної теми „Діалогічне прочитання української літератури” (№ 0106U005253), над якою працює кафедра літератури і методики навчання ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”.

Мета дослідження - встановити зв'язок української російськомовної прози кінця XVIII - першої третини XIX ст. із національною культурною парадигмою (міфологією, усною народною творчістю, етнографією, літературою), довівши в такий спосіб культурно-духовну спорідненість белетристики В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського з українським письменством.

Мета дисертації передбачає розв'язання таких завдань:

· проаналізувати українську російськомовну літературу як теоретико-літературну проблему;

· вивчити історію дослідження української російськомовної прози кінця XVIII - першої третини XІХ століть;

· з'ясувати етапи становлення української російськомовної прози кінця XVIII - першої третини XІХ століть

· обґрунтувати способи ідентифікації українських російськомовних літераторів як представників національного письменства;

· виявити рівень засвоєння української міфології, усної народної творчості, етнографії в прозі В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського;

· дослідити вплив національної художньої традиції давнього та нового періодів на розвиток української російськомовної прози.

Об'єктом дослідження є проза В.Наріжного (романи „Аристион”, „Бурсак”, „Гаркуша”, „Два Ивана”, „Российский Жилблаз”, повісті „Богатый бедняк”, „Запорожец”, „Мария”, цикл оповідань „Славенские вечера”, оповідання „Рогволод”); О.Сомова (збірка повістей та оповідань „Купалов вечер”); А.Погорільського (роман „Монастырка”, повість „Чёрная курица, или Подземные жители”, цикл оповідань „Двойник, или Мои вечера в Малороссии”). Також джерельну базу дослідження складають листи О.Бодянського, Г.Данилевського, А.Погорільського, О.Сомова; трактат О.Сомова „О романтической поэзии”.

Предмет дослідження - взаємозв'язки прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського з українською міфологією, усною народною творчістю, етнографією, давньою та новою українською літературою.

Методи дослідження. Основним методом обрано культурно-історичний, оскільки в дисертації досліджуються внутрішні механізми взаємодії російськомовної прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського з українською міфологією, усною народною творчістю, етнографією, давньою та новою національною літературою. Виправданість застосування цього методу обґрунтовується й тим, що їхні твори вивчаються у зв'язках із суспільно-політичними, культурними обставинами в Україні різного часу, зокрема й кінця XVIII - першої третини ХІХ століть. Застосовуються елементи порівняльно-типологічного методу, інтертекстуального аналізу, за допомогою яких з'ясовується рівень засвоєння українськими російськомовними прозаїками народнопоетичних джерел, пам'яток давнього національного письменства. Твори літераторів інтерпретуються й під кутом зору міфологічної (архетипної) критики, позаяк у них змальовано ідеальний образ багатої та духовної України, відображено характерні для українців первинні образи (Великої Матері, жінки-матері, хати, воїна), стиль життя, мислення, форми поведінки. Часткове застосування біографічного методу виправдане тим, що життя російськомовних письменників-українців пов'язане з Україною.

Методологічна основа. Підґрунтям для написання дисертації стали праці дослідників поетики бароко, передромантизму, романтизму Т.Бовсунівської, В.Ванслова, З.Геник-Березовської, О.Гончара, І.Лімборського, Д.Наливайка, Л.Ушкалова, Д.Чижевського; наукові розвідки з проблем вивчення російсько-українських літературних зв'язків О.Білецького, І.Лосієвського, В.Мацапури, П.Михеда, М.Шкандрія; дослідження з історії української літератури М.Возняка, Г.Грабовича, М.Грушевського, М.Зерова, М.Максимовича, М.Петрова, І.Франка, Д.Чижевського; розвідки з історії російського письменства А.Галахова, Н.Енгельгардта, Д.Жохова, А.Липовського, А.Пипіна, В.Спасовича; праці з теорії та історії прози Р.Багрій, Н.Бернадської, О.Білецького, І.Денисюка, Є.Нахліка, Ф.Кейди, М.Корпанюка. Значну роль у розкритті специфіки взаємин української російськомовної прози з міфологією, фольклором, етнографією відіграли праці Хв.Вовка, В.Войтовича, О.Гончара, І.Гончаренка, О.Дея, Д.Донцова, Юрія Липи, Г.Лозко, М.Максимовича, М.Маркевича, О.Мишанича, П.Мірчука, І.Нечуя-Левицького, І.Огієнка, О.Потебні, М.Цертелева, М.Шлемкевича, К.Юнга.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського як явища національного письменства. У роботі вперше з позицій сучасного літературознавства:

1) витлумачено поняття „українська російськомовна література”;

2) з'ясовано етапи становлення української російськомовної прози;

3) створено концепцію ідентифікації художньої творчості російськомовних письменників-українців, що узагальнює й розвиває ідеї вчених-попередників щодо цієї проблеми;

4) розглянуто вплив української міфології, усної народної творчості, етнографії на творчість В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського;

5) досліджено характер взаємин української російськомовної прози з давнім та новим українським письменством.

Теоретичне значення дисертації зумовлюється тим, що вивчення художніх творів В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського у зв'язках з національною літературною традицією дозволяє цілісно охарактеризувати шляхи розвитку української прози кінця XVIII - першої половини ХІХ століть, позаяк саме їхні твори є тією ланкою, що з'єднує давньоукраїнську прозу з белетристикою Г.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки. Результати дослідження закладають підґрунтя для цілісної концепції ідентифікації художніх творів російськомовних українців як національних письменників.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсу „Історія української літератури кінця XVIII - першої половини ХІХ століть”, під час проведення спецкурсів з української літератури, написання студентами курсових, бакалаврських, магістерських робіт, при створенні підручників та навчальних посібників з української літератури; а також стануть підґрунтям для подальшого вивчення явища української російськомовної літератури, пов'язаної з такими іменами, як І.Богданович, В.Капніст, Г.Винський, М.Маркевич, Н.Дурова, М.Гоголь, Г.Данилевський, Д.Мордовець, В.Короленко та інші.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час виступів на міжнародних наукових конференціях: „Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (Київ, 18-19 грудня 2006 р.), „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 22-23 березня 2007 р.), „Етнокультура українсько-російського порубіжжя” (Суми, 14 травня 2007 р.), ІХ Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 19-21 червня 2007 р.), „Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи” (Ніжин, 3-4 жовтня 2007 р.); а також на всеукраїнських конференціях: ХІІ, ХІІІ Сковородинських читаннях (Переяслав-Хмельницький, 6-7 жовтня 2005 р.; 4-5 жовтня 2007 р.), „Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи” (Черкаси, 18-19 квітня 2006 р.), „Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 18-19 травня 2007 р.).

Основні тези дисертації опубліковані в одній колективній монографії, шести збірниках наукових праць, п'ять з яких внесені ВАК України до реєстру фахових періодичних видань зі спеціальності 10.01.01 - українська література.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 300 позицій. Обсяг роботи становить 228 сторінок, із них 197 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовані мета, завдання, теоретико-методологічні засади, наукова новизна, практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі „Українська російськомовна проза як явище розвитку національного письменства” обґрунтовується поняття „українська російськомовна література”, з'ясовуються етапи становлення української російськомовної прози кінця XVIII - першої третини ХІХ ст., аргументуються способи ідентифікації російськомовних українців як українських літераторів.

У підрозділі 1.1. „Українська російськомовна література як теоретико-літературна проблема”, опираючись на висновки Ю.Барабаша, П.Михеда, В.Шевчука, В.Яременка, витлумачено зміст поняття „українська російськомовна література”, визначено його специфіку.

З'ясовано, що українська російськомовна література - особливе явище в історії українського письменства, як і українська польсько-, латиномовна словесність. Об'єктом української російськомовної літератури є російськомовна (за формою) творчість українців (за походженням, переконаннями). Під українською російськомовною літературою необхідно розуміти особливе явище національного письменства, образи якої створені українцями засобами російської мови, що розглядається як система знаків і відображає думки, переживання, душу митців. Вона - частина загальноукраїнського літературного процесу в Російській імперії, породжена політикою російщення українського народу та традицією українців писати художні твори чужими мовами. У зв'язку з ідентифікацією російськомовних письменників-українців як національних літераторів обґрунтовується нове бачення „української школи” в російській словесності, до якої залучаються лише твори про Україну літераторів-росіян.

У першій половині ХІХ ст. в українській російськомовній літературі склалася школа нової української російськомовної прози (В.Наріжний, О.Сомов, А.Погорільський, М.Гоголь, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка).

У підрозділі 1.2. „Етапи становлення української російськомовної прози” розглянуто стадії розвитку української російськомовної белетристики кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.

Першим, давнім, періодом варто вважати 1700-1790-і рр. У його складі виділяються дві течії: церковна (Феофан Прокопович) та світська (В.Богородський, Я.Галинковський).

На кінець XVIII - першу половину ХІХ ст. припадає другий період розвитку української російськомовної прози, який доцільно назвати новим. У його розвиткові вирізняємо два етапи. Перший охоплює 1798-1820-і рр. Його ознака - стильовий синкретизм. У творах В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського співіснують елементи різних стилів і напрямів. На їхні естетичні смаки впливають фольклорні та історично-літературні джерела. Другий розвивається в 1830-1850-х рр. Російськомовні твори пишуть І.Кульжинський, Г.Квітка-Основ'яненко, М.Гоголь, Є.Гребінка. Вони збирають фольклорно-етнографічні матеріали, створюють розвідки про Україну, видають журнали. Проза М.Гоголя завершує розвиток нового періоду української російськомовної прози, тому що саме в кінці першої половини ХІХ ст. відбувається перехід від романтичного відтворення духу народу до реалістичного зображення життя.

Третій, реалістично-романтичний, період розвитку української російськомовної прози припадає на 1860-1890-і рр. (Г.Данилевський, Д.Мордовець, О.Стороженко, М.Старицький).

Українська література на теренах Російської імперії розвивалася в києво-чернігівському, полтавсько-харківському, московсько-петербурзькому осередках.

У підрозділі 1.3. „Українська російськомовна проза кінця XVIII - першої третини XІХ ст. у дослідженнях літературознавців” з'ясовується, що творчість В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського до 2008 р. розглядалася більшістю науковців у контексті розвитку російської словесності, а також у системі російсько-українських літературних зв'язків. Проте проза В.Наріжного (В.Данилов, Ю.Соколов, П.Михед, Т.Деркач), рідше О.Сомова (Т.Деркач) та А.Погорільського (Т.Деркач) опрацьовувалася у контексті розвитку української літературної традиції. М.Драгоманов, Г.Данилевський, Юрій Липа обґрунтовували потребу залучення творів російськомовних українців до національного письменства. Утім ця настанова так і залишилася нереалізованою.

У підрозділі 1.4. „Способи ідентифікації українських російськомовних літераторів як представників національного письменства” досліджуються теоретичні розробки науковців (В.Данилова, Ю.Соколова, І.Петрова, Юрія Липи, В.Сиповського, С.Зубкова, Ю.Барабаша, В.Шевчука, І.Лосієвського, А.Портнова), які розглядали особливості ідентифікації іншомовної творчості письменників-українців.

Для мотивування належності російськомовної прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського застосовується комплексний метод національної ідентифікації іншомовної творчості українців, що містить загальні критерії: походження митця, психологічні чинники, педагогічні, географічні фактори; культурно-літературні принципи ідентифікації: зв'язок творчості письменника з традиціями української літератури; використання української міфології, усної народної творчості, етнографії в художній спадщині літератора; опрацювання ним українських тем, створення національних образів, відтворення духу власного народу; визначення кола читачів, яким адресувався твір; зв'язок письменника з українськими культурними діячами.

Ідентифікація, завершена успішно, повинна переходити в процес адаптації творів українських російськомовних письменників у сучасному українському суспільстві, для чого їхню художню спадщину потрібно перекладати українською мовою.

У другому розділі „Національні засади української російськомовної прози”, спираючись на вчення К.Юнга про колективне неусвідомлене та теорію архетипів, досліджується рівень інтерпретації в прозі В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського української міфології, усної народної творчості, етнографії.

Підрозділ 2.1. „Міфологія як джерело художнього мислення В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського” присвячений аналізові зв'язків української російськомовної прози з національною міфологією.

Зазнаючи впливу естетики романтизму, В.Наріжний, О.Сомов, А.Погорільський звернули увагу на національний фольклор, а тому створена ними міфологічна модель космосу за своїми світоглядними, культурними параметрами відповідає народній. Архетипним у белетристиці літераторів є образ рідної землі (Великої Матері) - України, що увиразнюється за допомогою топонімів, гідронімів, адміністративно-територіальних назв: Дніпро, Київ, Переяслав (В.Наріжний); Дніпро, Королевець, Суми (О.Сомов); Чернігівська губернія, Сосницький повіт, Ромни (А.Погорільський).

Міф урожайної і моральної України, створений прозаїками, увиразнює образ бажаного майбутнього, що органічно випливає з ідеального минулого як взірця для наслідування, тому образ України трактується як земля розкішної природи, достатку. Шукаючи ідеальну модель держави в Княжій добі, Козаччині, Гайдамаччині (В.Наріжний, О.Сомов), у сучасному (А.Погорільський), літератори наголошують, що вона ґрунтується лише на світоглядних, культурних, моральних універсаліях, які вирізняють українців з-поміж інших народів. У прозі В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського розкривається архетип рідної землі як символу захисту, материнської опіки, неперервності життя хліборобської нації; жінки-матері як символу материнства, ласки, доброти, любові; хати як символу рідного краю.

Белетристи використали міфологічні образи, щоб відтворити дух народу. Із цією метою ними до художніх творів уведено чимало символів: осика, осиковий кілок, млин (В.Наріжний); русалка, відьма, чаклун, кіт, коло, свічка (О.Сомов); копито коня, млин (А.Погорільський), притаманних українському міфологічному мисленню, завдяки яким створюється ілюзія паралельного існування людського та демонічного світів, розкривається світогляд народу.

Міфологічний характер творів белетристів увиразнено міфемами: Лада, Погода, Ний, Зимцерла, Перун (В.Наріжний); Перун, Купало, Велес, Золота баба (О.Сомов); іменами прабатьків Дуліба, Славена; історичних діячів Ігоря, Ольги (В.Наріжний); іменами героїв Кончислава, Велесила, Услади (О.Сомов).

З історичною долею українців тісно пов'язаний архетип воїна, який у прозі В.Наріжного представлено образами князів Кия, Володимира, воєводи Добрині, богатиря Рогдая, а також реєстровців Неона, Короля, запорожця Реаса, юнаків Короната, Никанора, гайдамаки Гаркуші. У творах О.Сомова воїнами є такі герої: гайдамака Кирик (Гаркуша), чумак Лесько, витязі Кончислав, Велесил, козак Федір Блискавка. У прозі А.Погорільського цей образ розвинений слабо. Але його ознаки простежуються в постатях Трохима Орленка, Володимира Блистовського. Цим героям притаманні такі якості, як волелюбність, любов до рідного краю, прагнення духовної та фізичної незалежності (власної і колективної), працелюбство.

Створені В.Наріжним образи князя, гетьмана відповідають уявленням українців про мудрого володаря, воїна. Звернення до постаті козака (реєстровця) - захисника народу - у творчості В.Наріжного, О.Сомова зумовлюється нагальною потребою показати приклад для українців, спонукати їх до активної життєвої позиції. Спадкоємцями волелюбного духу запорожців, яких у XVIII ст. поневолила Російська імперія, стали гайдамаки. Визначальна риса образу Гаркуші, який змалювали В.Наріжний, О.Сомов, - потяг до справедливості, бажання захистити знедолених.

Виродження козацтва, на думку прозаїків, пов'язане із втратою волелюбного духу воїнами, поступовій переорієнтації їх на хліборобський уклад життя. В.Наріжний, перебуваючи під впливом імперського міфу про козаків-січовиків як волоцюг, зображує Запорожжя місцем злодіїв. Але попри це у його творах зберігається народне уявлення про Січ як центр боротьби за волю України. Не останню роль у змалюванні запорожця-розбишаки відіграла та обставина, що на початку ХІХ ст. була популярною тема розбійництва.

У підрозділі 2.2. „Українська фольклорна парадигма російськомовної прози” наголошується, що фольклор став джерелом художньої творчості українських російськомовних письменників, які намагалися відобразити дух народу, зрозуміти його світогляд, пізнати спосіб мислення, особливості поведінки, оперти власну творчість на народну основу.

Рецепція українського билинного епосу (Київський цикл) у творах В.Наріжного, О.Сомова свідчить про усвідомлення прозаїками причетності нашого народу до духовної спадщини русичів-українців.

Українська народна пісня вплинула на творення образів героїв В.Наріжного, О.Сомова. Створюючи постаті запорожців, гайдамаків, прозаїки послуговуються аналогічними образами з українських історичних пісень, дум, акцентуючи на діях героїв, кольорі їхнього одягу, а також на молодецтві, завзятості, веселому характерові, готовності захищати знедолених.

Літератори, зазнаючи впливу поетики романтизму, звертали увагу на героїчний епос, передовсім перекази про козаків, використовуючи їх для ілюстрування текстів творів фактами із життя українців.

Опрацювання прозаїками міфологічних та демонологічних легенд про відьом, чортів, русалок, мерців, упирів свідчить, що вони усвідомлювали потребу вивчення світогляду українців, знаходили в цих жанрах фольклору особливості їхньої ментальності, характеру.

У творчості українських російськомовних прозаїків простежується вплив літописних легенд про білгородський кисіль (В.Наріжний) та заснування Переяслава (О.Сомов), а також українських казок соціально-побутового (В.Наріжний), фантастичного (О.Сомов, А.Погорільський) змісту.

Надаючи написаному національного колориту, увиразнюючи образи героїв-українців, прозаїки використовують прислів'я, приказки. Опрацьовуючи фольклорні образи, митці вивчали й засоби їх увиразнення, тому користувалися народнопоетичною стилістикою з метою змалювання образів персонажів відповідно до народного бачення.

У підрозділі 2.3. „Осмислення національної етнографії у творах В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського” увага зосереджена на аналізові зінтерпретованих у творах прозаїків етнічних особливостей життя українців.

Романтичний і просвітницько-реалістичний принципи художньої творчості В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського відіграли важливу роль у формуванні їхніх поглядів на українців та українське, дозволивши наголосити на самобутності й неповторності національного духу, вираженого в матеріальній та духовній культурі, що складають „місцевий колорит”. Прозаїки увиразнили етнічний портрет українців просторовими об'єктами, одягом, гастрономічними уподобаннями, обрядовістю, що були важливими чинниками ствердженням культури народу в умовах закріпачення.

Літератори етнографічно правдиво передають образ українського села, надаючи зображеному національного колориту. В.Наріжний звертає увагу й на типовий для українців природний ареал життя - хутір, образ якого неодноразово створюється в його романах. В описах сіл, хуторів письменником виділяється неодмінний український ландшафтно-природний компонент - сад, що виступає характерною рисою садиби нашого народу. Відтворений в прозі літераторів національний етнопростір носить типовий характер, а тому увиразнює образи українців як господарів, що облаштовують життя відповідно до традицій.

Правдивість зображення героїв-українців деталізується в прозі В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського, як і у творах Г.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки, М.Гоголя, за допомогою опису одягу, а також переліку гастрономічних уподобань. В.Наріжний зазначав, що українки носять сорочки, плахти, запаски, а українці - свити, постоли, жупани, шапки, шаровари, черкески, кунтуші. Серед предметів одягу українців О.Сомов назвав плахту, корсет, кунтуш, сап'янові чоботи, жупан, свиту, козачу шапку, чоботи. Герої-українці з роману „Монастырка” А.Погорільського носять сорочки, запаски, спідниці, ситцеві хустки, шапки, жупани, чоботи, шаровари.

Прозаїки звертають увагу і на кулінарні уподобання нашого народу як на засіб увиразнення його етнічних особливостей. Поміж гастрономічних уподобань українців О.Сомов виділив борщ, куліш, а з напоїв - настоянки: тернівку, вишнівку, дулівку, горобинівку, наливки. Серед наїдків та напоїв, названих у романах В.Наріжного, виділяється пінник, варенуха, вишнівка, волоське вино, каша з бараниною, смажена птиця, яйця, хліб, сало, цибуля, ріпа, вишні, сливи, полуниця, малина. Особливістю кухні українців, як свідчить А.Погорільський, є використання продуктів домашнього виробництва: м'яса, сала, яєць, горілки. Національні страви виступають засобами маркування етнічного середовища, окреслюють українські смаки і вподобання. Зображена українська кухня є засобом соціального і національного самоствердження.

Національно маркуючими факторами постали й зображені у творах народні дійства, пов'язані з весільними, похоронними, святковими обрядами, які змальовано без деталізації, узагальнено.

Етнокомпетентність В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського вказує на їхню етнічну свідомість й уможливлює розгляд творчості в контексті української літератури. Їхні твори є ланкою, що з'єднує давню українську прозу, у якій розпочалася традиція відображати вірування, ментальність, риси характеру, поведінку українців, їхній побут, з белетристикою нового часу, яку започаткував Г.Квітка-Основ'яненко.

У третьому розділі „Національна художня традиція в українській російськомовній белетристиці” з'ясовуються взаємини прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського з давньою та новою українською літературою, обґрунтовується теза про безперервність розвитку української прози кінця XVIII - першої третини ХІХ ст.

У підрозділі 3.1. „Відтворення середньовічної літературної парадигми” здійснюється аналіз впливу давньоукраїнської словесності на художній доробок В.Наріжного, О.Сомова.

Обізнаність із низкою пам'яток доби Київської Русі - свідчення високої літературної культури митців, які формувалися під впливом національних художніх традицій. У ній прозаїки бачили джерело власної творчості.

Як і в „Повісті минулих літ”, героями циклу оповідань „Славенские вечера” В.Наріжного виступають визначні діячі минулого: Кий, Ольга, Святополк, Святослав, Михайло, Добриня, Федір, основною характеристикою яких є мудрість. Прозаїк осмислює літописну легенду про білгородський кисіль, повідомлення про взаємини давніх українців з греками, про хрещення Київської Русі, завоювання Володимиром Великим Полоцька. Використавши літописні факти про вбивство Святополком Бориса та Гліба, він засуджує князівські чвари.

О.Сомов акцентував на боротьбі давніх українців з печенігами, звеличуючи героя-простолюдина, тому переосмислив літописний переказ про заснування Переяслава.

В.Наріжного, О.Сомова цікавить і „Слово о полку Ігоревім” як твір, у якому оспівується боротьба наших предків з нападниками, а тому з нього вони запозичують високий дух героїки, слави.

Використовуючи давньоукраїнські агіографічні пам'ятки, В.Наріжний увиразнив духовний портрет українців, нагадав співвітчизникам про потребу шанувати та прославляти захисників Христової віри, як це робили їхні попередники, дбаючи про зміцнення духу.

У підрозділі 3.2. „Рецепція поетики українського бароко” аналізуються притаманні бароко образи, теми, жанри, художньо-стильові особливості, які втілилися у творах белетристів. Це свідчить про спрямування їхньої творчості у національне літературне річище.

Дбаючи про відродження духовності провідної верстви українців першої третини ХІХ століття, В.Наріжний, О.Сомов звернулися до жанру „вертограду”. Як і в українських літераторів доби Бароко, у прозі цих літераторів змальовано образ саду як символ духовного зростання українців. Персонажі В.Наріжного часто усамітнюються в саду, розмірковуючи над проблемами. Образ „ділателя винограду” у романі „Два Ивана” перенесено письменником на героя Артамона, зусиллями якого примирилися ворогуючі Івани та Харитон. У повісті О.Сомова „Сватовство” образ саду священика Калістрата Сластьони створено за допомогою гіперболи (він такий великий, що „устанешь, бывало, покамест обойдешь его”). Перебільшення розмірів саду повинно було підкреслити в духовному отцеві християнські чесноти, дбайливе ставлення до власної душі. Саме образ священика Сластьони уособлює ідеал людини бароко: з одного боку, він вправний господар, а з іншого - ревний захисник власного внутрішнього світу.

Співзвучно до барокових засад В.Наріжний, О.Сомов, А.Погорільський опрацьовують мотив торжества тіла, жадоби земних радощів, увиразнюючи їх прийомом натюрморту зі страв та напоїв.

Як для письменників доби Бароко, так і для белетристів Біблія є джерелом творчості. Інтерпретуючи притчу про блудного сина, В.Наріжний бачить блудного сина марнотратником („Аристион”), а О.Сомов („Роман в двух письмах”) та А.Погорільський („Монастырка”) вважають, що блудний син - позитивний герой, бо прагне жити за законами християнської моралі в Україні.

У прозі В.Наріжного, О.Сомова помітний вплив „Історії русів”. Показовим у цьому плані є зв'язок цього твору із романом В.Наріжного „Бурсак”. Як і автор „Історії русів”, В.Наріжний показав гетьмана Б.Хмельницького (у романі - гетьмана Никодима) прибічником угоди з московським царем, активним полководцем, який бере участь у військових баталіях. Прямих запозичень у творі з літопису немає. Але окремі деталі свідчать про обізнаність В.Наріжного з „Історією русів”. Прозаїк завершує картину сутички військ підрахунком убитих, змальовує образ могили, батальні сцени. Образ війни літератор увиразнює образами смерті, руйнувань, паніки, страху, поширеними в історико-мемуарній прозі, зокрема в „Історії русів”. На матеріалі „Історії русів” будує експозицію оповідання „Киевские ведьмы” О.Сомов. Запозичення з літопису стали тлом для розгортання подій у цьому творі й конкретизували його хронотоп. У творах О.Сомова „Вывеска”, „Почтовый дом в Шато-Тьерри” створено образ смерті через зображення мерців, батальні сцени.

В оповіданні А.Погорільського „Путешествие в дилижансе”, як і в творчості Івана Максимовича, опрацьовується мотив дружби людини і звіра.

Бароковий погляд на світ з притаманним йому комічно-ігровим, гротескним способом відтворення дійсності втілився у творах белетристів. Традиції „низового” бароко простежуються у сцені розмови Короля з жидом, у „двобої” Сарвіла з шинкаркою („Бурсак” В.Наріжного); у комічних ситуаціях, героями яких є пан, блазень, старець („Гайдамак” О.Сомова); у зустрічі Блистовського із циганом („Монастырка” А.Погорільського).

Поетика бурлескно-травестійних творів відбилася в прозі В.Наріжного („Два Ивана”, „Бурсак”), О.Сомова („Сватовство”, „Гайдамак”), А.Погорільського („Монастырка”), які використовують особливості національної сміхової культури як засіб увиразнення образів героїв-українців. Ця особливість зближує спадщину українських російськомовних прозаїків із творами І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, М.Гоголя.

У прозі В.Наріжного, О.Сомова, рідше А.Погорільського, знайшли своє відображення мовностильові особливості бароко. Обізнаність В.Наріжного, О.Сомова зі староукраїнською книжною мовою ілюструється використанням старослов'янізмів, стилізацією мови персонажів під мову риторів.

В.Наріжний та О.Сомов використовують бароковий прийом повторення однотипних слів для увиразнення образу, підкреслення сказаного тощо. У В.Наріжного: „Хотя я и не смею называться праведником, ибо это дело закрытое, однако могу по сущей справедливости сказать, что сосед мой Аврамий Кремень грешнее всякого грешника!”. У О.Сомова: „А наши судовые, чернильные пиявки, разве не душегубцы, когда у них виноватый прав, а правый виноват?”; „И твоя правда, дядько, да не совсем: у путного человека язык спутан, а у дурака всегда развязан”.

Для створення ефекту комічного В.Наріжний, О.Сомов використовують барокову макаронічну мову. Уживання книжної української мови в їхній прозі, що була насичена порівняннями, метафорами, важкими для сприймання людиною першої третини XIX століття, а також іменами персонажів міфології, макаронічною лексикою, латинізмами, спричинене впливом бурлеску, за допомогою поетики якого прозаїки не лише розважали читача, а й виховували його культуру, моральні якості, естетичні смаки.

У підрозділі 3.3. „Інтерпретація художньої спадщини Григорія Сковороди” проаналізовано прозу В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського у зв'язку з світоглядними концепціями Григорія Сковороди.

Ідея самопізнання, осмислена Григорієм Сковородою, розвивається й у романах „Бурсак”, „Аристион”, „Два Ивана” В.Наріжного, повісті „Сватовство”, „Роман в двух письмах”, частково „Гайдамак: Малороссийская быль” О.Сомова, „Монастырка” А.Погорільського. Герої Неон, Аристіон, Никанор, Коронат (В.Наріжний), Демид Сластьона, безіменний панич (О.Сомов), Володимир Блистовський, Анюта Орленкова (А.Погорільський) пізнають себе справжніх, а тому чинять за законами моралі, заповідями Христа, намагаючись бути корисними землякам. Звернення прозаїків до осмислення вчення Григорія Сковороди про самопізнання мало на меті нагадати співвітчизникам про потребу прислухатися до запитів своєї душі.

Криза духу української спільноти спричинила звернення белетристів до інтерпретації філософії серця, яку сповідував Григорій Сковорода. Уявлення В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського про серце суголосне з трактуванням серця у творах Григорія Сковороди. Ці прозаїки, розкриваючи особливості духовності українців, зосереджували увагу на висловах, основою яких є серце, надаючи йому контекстуальної виразності: „чистого сердца”, „отраду в сердце”; „в тишине сердца посвятившего дни свои благотворению” (В.Наріжний); „с добрым сердцем”, „скрепя сердце”; „все было по сердцу нашему казаку”; „что я положил у себя на сердце, то непременно исполню” (О.Сомов); „благословляю вас от всего сердца” (А.Погорільський). Як у трактуванні Григорія Сковороди, так і в розумінні В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського, серце є мірилом життя людини, засобом пізнання світу, воно - основа духовного життя нації.

На основі засад філософії Просвітництва письменники культивували образи працьовитих людей, висміювали, засуджували ледарів, пристосуванців, орієнтуючись на вчення та художній доробок Григорія Сковороди.

У підрозділі 3.4. „Стильовий синкретизм української російськомовної прози” зазначається, що ознакою творчості українських літераторів кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. є стильовий синкретизм, властивий і прозі В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського.

Основною стильовою домінантою творів прозаїків є романтизм, що переплітається з поетикою просвітницького реалізму, бароко, сентименталізму, передромантизму, частково класицизму, рококо.

Найбільш помітним є тяжіння українських російськомовних белетристів до адаптування у власній творчості естетичних засад просвітницького реалізму. Сповідуючи культ розуму, прозаїки вірять у можливість відновлення суспільної гармонії, виправлення вад людського характеру. Просвітницька тенденція звеличення інтелекту простої людини розвивається у низці прозових творів В.Наріжного, О.Сомова, які стверджують, що розум людини не залежить від її походження. Висуваючи культ „природної людини”, прозаїки акцентували на її схильності до примноження добра в тому середовищі, у якому вона живе. З добротою як рисою характеру людини пов'язана їхня віра у щирого пана.

Ознаки сентименталізму яскраво проявилися у творах В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського на рівні створених ними образів героїв, які здатні до глибоких інтимних почуттів, емоцій. Герої, передовсім шляхта, наділені почуттями любові, радощів, скорботи, тобто чулим серцем.

Прикмети класицизму найширше простежуються в циклі оповідань В.Наріжного „Славенские вечера”. Прозаїк утверджує культ героя-громадянина, який переймається державними справами, наприклад, Кий, Славен. В оповіданні „Изидор и Анюта” А.Погорільського втілена класицистична теза відповідальності дворянина (ще й воїна) перед вітчизною. На особливостях прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського позначився вплив такої течії передромантизму, як готика. Тому в їхніх творах зустрічаються образи місячних ночей, розбурханої природи, самотнього дому, кладовища, опрацьовується мотив жаху. У творах В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського простежуються риси романтизму. Це і тяжіння до універсальності зображення, і зображення закоханих молодих людей, мандрівників, злодіїв. Як і у творах романтиків, у творах белетристів поруч з матеріальним світом проступає фантастичний. Із впливом поетики романтизму пов'язуємо звернення українських російськомовних прозаїків до української міфології, народної творчості, етнографії, пам'яток давньоукраїнського письменства.

Поетика рококо позначилася у прозі белетристів на рівні тематики (мотив безтурботності, чуттєвих насолод), що свідчить про їхні пошуки шляхів розвитку творчості.

Висновки

У висновках підкреслюється, що українська російськомовна література - специфічна частина національного письменства, зумовлена історичними обставинами розвитку українського суспільства, а також прагненням українців до художньої творчості. Вона - частина загальноукраїнського літературного процесу на теренах Російської імперії, що в кінці ХVІІІ - першій третині ХІХ століть розвивався в києво-чернігівському, полтавсько-харківському, московсько-петербурзькому осередках. Як складова української російськомовної літератури вирізняється школа нової української російськомовної прози.

Українська міфологія вплинула на поетику творів В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського. Відтворення архетипів української свідомості (Великої Матері, жінки-матері, хати, старого мудреця, воїна), утвердження культу матеріально і духовно багатої України, що є символом неперервності життя хліборобської нації, збереження культурних традицій, духовності дозволило прозаїкам створити універсальну (відповідну до народного сприйняття) модель світу, пов'язану з колективними уявленнями про гармонію та ідеальну спільноту. Використання міфологічних символів - свідчення заглиблення письменників у складний демонологічний світ українців.

В.Наріжний, О.Сомов, А.Погорільський, намагаючись передати дух українського народу, його спосіб мислення, звернулися до українських пісень, легенд, переказів, казок, паремій. Фольклорні тексти позначилися на рівні тематики, образів, засобів стилістики оригінальних творів прозаїків, ідентифікуючи їх при цьому як українські. Фольклоризм надає прозі белетристів українського колориту, народного духу, споріднює з духовною культурою нашого народу.

У творах В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського дія персонажів побудована на національній основі, що підкреслюється етнографічними реаліями, пов'язаними з власне українською архітектурою, побутом, звичаями, повір'ями, назвами та описом страв, одягу. Російськомовні прозаїки-українці, як і І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, започатковують побутово-етнографічну традицію відображення народного життя в новій українській літературі. Етнокультурна компетентність белетристів указує на їхню етнічну свідомість і на приналежність їхньої прози до національного духовного простору, адже у випадку колоніальної залежності народу не лише мова, а й культура є засобом національної ідентичності особистості.

Звернення українських російськомовних прозаїків до пам'яток письменства доби Середньовіччя (В.Наріжного, О.Сомова), Бароко (В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського) свідчить про продовження ними традицій національної літератури. У письменстві українського Середньовіччя В.Наріжний, О.Сомов бачили джерело розвитку власної художньої творчості, тому запозичили з нього та інтерпретували теми, ідеї, образи, сюжети.

Українські російськомовні письменники, особливо В.Наріжний, продовжують традицію україномовних літераторів (І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського) використовувати в творчості засоби „низового” бароко, бурлескно-травестійної, сатирично-гумористичної літератури з метою комічного показу дійсності. В.Наріжний, О.Сомов, А.Погорільський використали прийом натюрморту, цитати з Біблії, мовностилістичні засоби образності, притаманні бароко. Обізнаність белетристів із художніми особливостями українського письменства попереднього часу свідчить про продовження ними традицій давньоукраїнської літератури, адаптації її естетично-світоглядної системи в умовах романтизму.

Звернення В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського до філософських ідей Григорія Сковороди викликане нагальною потребою знайти ідеологічне підґрунтя розвитку внутрішнього світу українців, передовсім провідної верстви, в умовах духовного та фізичного закріпачення Російською імперією. Вони, слідом за філософом, опрацьовують образ та мотив серця як мірила внутрішнього життя людини, переосмислюють його концепції сродної праці, самопізнання, природного життя людини, розвивають тему духовного зростання особистості, згубного впливу іноземного середовища на українців.

Твори українських російськомовних прозаїків характеризуються стильовим синкретизмом, що свідчить про пошук шляхів реалізації власних ідей у художньому слові. Основною стильовою домінантою белетристики В.Наріжного є ранній романтизм, що тісно переплітається з просвітницьким реалізмом, сентименталізмом, бароко, передромантизмом. На стилі його окремих творів позначилися ознаки класицизму, рококо. У прозі О.Сомова переважає також романтичний тип засвоєння дійсності (фольклорна течія), переплетений із рисами просвітницького реалізму, частково передромантизму, бароко, сентименталізму, рококо. Белетристика А.Погорільського - складне синтетичне утворення, стержнем якого є романтизм („гофманівська” течія), пов'язаний із просвітницьким реалізмом, передромантизмом, сентименталізмом, частково рококо, класицизмом.

Європейська естетична парадигма, що виявилася у поєднанні різних стилів та їхніх течій з українським духом (тематика, проблематика, образи), гарантувала вихід белетристам не лише за межі російського культурно-літературного простору, успіх серед читачів, а й уможливила вирішення питання про належність творів до українського літературного процесу.

Проза В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського продовжує традицію українців створювати художні тексти іноземними мовами, тому в ній відбивається світосприймання письменників-попередників. Вона відбиває й основні тенденції розвитку нової української літератури, притаманні творчості їхніх сучасників: І.Котляревському, П.Гулакові-Артемовському та наступників: Г.Квітці-Основ'яненку, Є.Гребінці, М.Гоголеві, Т.Шевченкові. Інтерпретація української міфології, усної народної творчості, етнографії, давнього національного письменства у прозі В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського є свідченням їхнього намагання скерувати творчість у річище українського літературного процесу кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. Тому їхня художня спадщина є єднальною ланкою між давньоукраїнською прозою та белетристикою Г.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки, П.Куліша, Т.Шевченка. Це свідчить про безперервність національного літературного процесу, зокрема, розвитку прози кінця XVIII - початку ХІХ століть.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Подрига В. Діалогічна природа зв'язків прози В. Наріжного з давньою українською літературою / Володимир Подрига // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - Вип. 26. - К. : Акцент, 2007. - С. 182-191 (0,5 д.а.).

2. Подрига В. Зображення етнотипів українців в українській російськомовній прозі першої третини ХІХ ст. / В. М. Подрига // Філологічні науки : зб. наук. праць. - Ч. 1. - Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. - С.129-139 (0,5 д.а.).

3. Подрига В. Інтерпретація національної культури в українській російськомовній прозі (на матеріалі творчості В. Наріжного, О. Сомова, А. Погорільського) / Володимир Подрига // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - Вип. 28. - Ч. 1. - К. : Твім інтер, 2007. - С. 576-586 (0,5 д.а.).

4. Подрига В. Трирівнева структура образів-архетипів головних героїв оповідання В.Наріжного „Кий и Дулеб” / Володимир Подрига // Гуманітарний вісник ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” : зб. наук. праць. - Вип. 8. - Тернопіль : Астон, 2006. - С.459-465 (0,55 д.а.).

5. Подрига В. Шляхи ідентифікації українських російськомовних прозаїків як представників національного письменства / Володимир Подрига // Сучасний погляд на літературу : зб. наук. праць. - Вип. 11. - К. : ДП „Інформ. аналіт. агентство”, 2007. - С. 173-182 (0,55 д.а.).

Додаткові публікації:

1. Подрига В. Діалогічно-фольклорні особливості белетристики В. Наріжного, О. Сомова, А. Погорільського / Володимир Подрига // Діалогічне прочитання української літератури : [монографія] / Г. Токмань, М. Корпанюк, Г. Мазоха, О. Свириденко, Н. Анісімова, Н. Смірнова, В. Подрига, М. Турчин, К. Каплюк, В. Уліщенко, Н. Дига, Л. Мозгова, О. Будугай, Л. Ткаченко; за заг. ред. Г. Токмань. - К. : Міленіум, 2007. - С. 223-245 (1,3 д.а.).

2. Подрига В. Образ козака у прозі Василя Наріжного, Ореста Сомова та Володимира Малика: до проблеми діалогу письменників / Володимир Подрига // Теоретична і дидактична філологія : зб. наук. праць. - Вип. 1. - К. : Міленіум, 2007. - С. 109-118 (0,59 д.а.).

Анотація

Подрига В.М. Українська російськомовна проза кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Київ, 2008.

У дослідженні вперше в українському літературознавстві здійснено спробу по-новому осмислити проблему української російськомовної літератури на матеріалі прози В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського.

Українські російськомовні прозаїки, орієнтуючись на мову середовища, у якому формувався їхній світогляд, продовжують традиції давньої української літератури, що творилася чужими мовами (латинською, польською).

Проза В.Наріжного, О.Сомова, А.Погорільського належить до української літератури, тому що відбиває українську культурну та літературну парадигму. З'ясовано, що прозаїки у творах відображають „колективне несвідоме” українців у вигляді архетипів (Великої Матері, хати), міфем (Перун, Купало). У прозі белетристів знайшли своє відображення українські прислів'я, легенди, перекази, пісні, казки. Етнічна компетентність літераторів указує на їхню етнічну свідомість, а тому уможливлює розгляд прозової спадщини в контексті української літератури.

Аналіз української російськомовної прози кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. у зв'язках з національною культурою та літературою, доводить, що вона є ланкою, що з'єднує давню українську белетристику з прозою нового часу, яку започаткував Г.Квітка-Основ'яненко.

Ключові слова: архетип, міфема, парадигма, українська російськомовна література, українська російськомовна проза.

Аннотация

Подрыга В.Н. Украинская русскоязычная проза конца XVIII - первой трети ХІХ вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация является первым в отечественном литературоведении комплексным исследованием проблемы русскоязычного художественного творчества украинцев. Актуальность темы диссертации обусловлена необходимостью интерпретации прозы В.Нарежного, О.Сомова, А.Погорельского в системе развития украинской литературы, поскольку она основывается на тех же эстетических принципах, что и украинская литература нового периода, а также тесно взаимосвязана с украинской духовной культурой (мифологией, фольклором). Поэтому цель работы заключается в определении связей украинской русскоязычной прозы конца XVIII - первой трети XIX вв. с национальной культурной парадигмой (мифологией, фольклором, этнографией, литературой).


Подобные документы

  • Характерні особливості української літератури кінця XVIII - початку XIX ст. Сутність козацької вольниці, а також її місце в історії України та у роботах українських поетів-романтиків. Аналіз літературних творів українських письменників про козацтво.

    реферат [35,7 K], добавлен 01.12.2010

  • Дослідження особливостей розвитку української поезії та прози у 20-ті рр. ХХ ст. Характерні риси та поєднання розмаїтих стильових течій в літературі. Втручання компартії у творчий процес. "Неокласики" - неформальне товариство вільних поетів-інтелектуалів.

    реферат [34,6 K], добавлен 23.01.2011

  • Розвиток української літератури в 17–18 столітті. Короткий нарис історії дослідження вітчизняних латиномовних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва. Поняття поезії в українських латиномовних поетиках. "Поетика" М. Довгалевського.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 19.09.2010

  • Життя та творчість видатних українських поетів та письменників. Літературна творчість поета А. Малишка. Трагічний кінець поета В. Симоненка. Драматична проза Григорія Квітки-Основ'яненка. Особливість творів письменника, філософа та поета Г. Сковороди.

    реферат [38,2 K], добавлен 05.05.2011

  • Дослідження особливостей розвитку української літератури в другій половині ХІХ століття. Вивчення творчості письменників-патріотів: Лесі Українки, Марка Вовчка, Івана Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка. Основні риси реалізму в літературі.

    презентация [396,5 K], добавлен 30.09.2015

  • Специфіка вивчення народних творів кінця XVIII - початку XIX століття. Виникнення нової історико-літературної школи. Перші збірки українських народних творів. Аспекти розвитку усної руської й української народної поезії. Роль віршів, пісень, легенд.

    реферат [33,4 K], добавлен 15.12.2010

  • Оповідання як жанр літератури. Дослідження художніх особливостей англійського оповідання на матеріалі творів Р.Л. Стівенсона "Франсуа Війон, школяр, поет і зломник", "Притулок на ніч", "Берег Фалеза", їх гострота проблематики та художня довершеність.

    курсовая работа [84,6 K], добавлен 21.04.2011

  • Розвиток лiтератури XV—XVI ст, ренесансної прози. Значення дiяльностi П. Скарги. Осторг-центр полiмiчної лiтератури. Проза К. Ставровецького, полемiчнi твори I. Вишенського. Друкарська діяльність в Україні, досягнення книжно-української ренесансної прози.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.08.2010

  • Проблема світоглядної моделі в художній творчості. Специфіка моделювання ідентичності героя та провідні типи характерів як стилетворчих чинників. Аксіологічні концепти в системі світомислення жіночої прози. Вплив системотвірних філософем на твори.

    автореферат [46,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Осмислення дискурсу міста в культурологічному та філософському контекстах у роботі В.Г. Фоменко. Українська художня урбаністика в соціально-історичній перспективі. Вплив міста на процеси розвитку української літератури кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

    реферат [18,4 K], добавлен 18.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.