Епістолярна спадщина Панаса Мирного в літературно-критичному контексті доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені БОРИСА ГРІНЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

Епістолярна спадщина Панаса Мирного в літературно-критичному контексті доби

Григоренко Ірина Василівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Савченко Ірина Віталіївна, Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова, доцент кафедри української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кузьменко Володимир Іванович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри слов'янської філології

кандидат філологічних наук, доцент Кривенко Сергій Миколайович, Київський славістичний університет, доцент кафедри української філології

Захист відбудеться 30 березня 2011 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.133.03 у Київському університеті

імені Бориса Грінченка (04053, м. Київ, вул. Воровського, 18/2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13 _ Б).

Автореферат розіслано 24 лютого 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Кудряшова

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Приватне листування письменників завжди привертало увагу науковців та викликало інтерес серед широкого загалу читачів і поціновувачів мистецтва слова. Саме листи до рідних, близьких друзів та знайомих як жодне інше джерело здатні задовольнити прагнення дослідників і шанувальників творчості певного літератора доторкнутися до справжності його душі, помислів та переживань. Епістолярій дозволяє дослідити особливості мистецької психології письменника, його хисту та демонструє процес творчої праці, результатом якої і є художній твір. Приватний епістолярій був і зостається важливим джерелом вивчення життя і творчості митців слова, бо саме листування дає змогу повернутися в ту епоху, коли жив і творив автор, побачити події його очима, а також простежити особистісне й творче становлення письменника.

Залишаючись фактом особистого життя своїх авторів, епістолярна спадщина письменників, видатних громадських діячів стала частиною культурного життя української нації. Це засвідчує епістолярій Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, М. Драгоманова, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Є. Маланюка, М. Зерова, І. Багряного, О. Довженка, О. Гончара, В. Стуса та ін.

Залучення епістолярних джерел до наукових студій у сучасному літературознавстві дозволяє поглибити філологічну основу та особистісну складову вивчення літературного процесу певної доби. Тому останнім часом спостерігається стала тенденція до зростання наукової зацікавленості листами письменників серед філологів (Л. Вашків, О. Галич, Н. Доминенко, Т. Заболотна, А. Зіновська, М. Коцюбинська, В. Кузьменко, Л. Курило, Ж. Ляхова, Г. Мазоха, Л. Морозова, Н. Петриченко, О. Пазинич, В. Святовець, В. Ткачівський, О. Федорук, О. Фідкевич, Ю. Шевельов та багато інших).

На сьогодні маємо значний пласт досліджень, присвячених творчому доробку Панаса Мирного: наукові студії І. Білецького, О. Гончара, М. Грицая, В. Євдокименка, С. Єфремова, С. Зубкова, Є. Кирилюка, Я. Кодлюка, Г. Костюка, М. Наєнка, Г. Одинцової, М. Присяжнюка, І. Приходька, М. Сиваченка, В. Скуратівського, Л. Хінкулова, П. Хропка, В. Черкаського, М. Шумила та інших. Не так давно з'явилися праці, у яких глибоко осмислено конкретні аспекти творчості Панаса Мирного. Так, О. Майдан проаналізувала еволюцію художньої розповіді у творах письменника. Ю. Лебедєв дослідив фольклористичну спадщину Івана Білика й Панаса Мирного. С. Семенко, з'ясовуючи роль журналу “Рідний край” у літературному процесі початку

XX ст., визначила внесок Панаса Мирного у становлення цього видання. Н. Явтушенко розглянула жанрові особливості драматургії письменника. Л. Мацько присвятила статтю “Лінгвостилістика епістолярію Панаса Мирного” з'ясуванню структури листа та особливостей добору мовностилістичних одиниць в епістолярних текстах письменника, розглядаючи при цьому листи Панаса Мирного як окремий об'єкт лінгвістичних досліджень. Проте епістолярій письменника так і не став повноцінним об'єктом літературознавчих студій.

Отже, актуальність дисертаційної роботи зумовлена необхідністю ґрунтовної цілісної наукової праці, присвяченої листуванню Панаса Мирного. В усіх літературознавчих дослідженнях творчого доробку письменника, які існують у філологічній науці, епістолярна спадщина Панаса Мирного у взаємозв'язку з його художньою творчістю та розвитком літературно-критичної думки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не вивчалась. Для повного осмислення творчої індивідуальності Панаса Мирного, визначення ключових ознак його способу мислення, особливостей світогляду, простеження його громадянського становлення і художньо-естетичних пошуків необхідно звернутись до листування письменника, яке потрібно дослідити з урахуванням усіх надбань сучасної епістолографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у руслі наукової теми кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова “Шляхи розвитку української літератури ХVІІ - ХХ ст.”. Тему дослідження затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету

імені М. П. Драгоманова (протокол №9 від 30 березня 2007 р.) і схвалено науковою радою “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол №4 від 16 жовтня 2007 р.).

Мета роботи - визначення пов'язаної з творчою індивідуальністю письменника специфіки приватного листування Панаса Мирного й аналіз жанрово-стильових особливостей його епістолярної спадщини. Досягнення поставленої мети зумовило виконання таких завдань:

1. Визначити й систематизувати основні наукові підходи літературознавців до вивчення приватного письменницького листування;

2. З'ясувати проблемно-тематичні домінанти листів Панаса Мирного, окреслити коло адресатів та проаналізувати структуру й типологію листів письменника;

3. Простежити особливості відображення літературно-культурного процесу та світоглядних позицій Панаса Мирного у листах до рідних, друзів, знайомих, колег та громадських діячів;

4. Дослідити взаємозв'язок епістолярію митця з його художньою творчістю, визначити особливості літературно-критичних оцінок та автокритики Панаса Мирного у листах до адресатів;

5. Розглянути специфіку індивідуального стилю письменника як автора епістолярних текстів.

Об'єкт дослідження - епістолярій Панаса Мирного в усіх його жанрових різновидах.

Предмет дослідження - концептуальні й естетичні особливості епістолярію Панаса Мирного та жанрово-стильова типологія приватної кореспонденції письменника.

Джерельною базою дослідження є листи письменника, опубліковані в “Історії літератури руської” О. Огоновським (1893), у “Записках історично-філологічного відділу УАН” (1925), у збірнику “Вінок спогадів про Заньковецьку” (1950), у журналі “Україна” (1929), у п'ятитомному (1955) та у семитомному виданні творів Панаса Мирного (1979), а також неопубліковані листи Панаса Мирного та листи до письменника (від В. Александрова, Б. Грінченка, М. Грушевського, С. Єфремова, Олени Пчілки, О. Рудченко (Шейдеман), які зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України та Центральному державному історичному архіві України. Матеріалом дослідження стали 204 листи Панаса Мирного та понад 50 листів до нього.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові розвідки вітчизняних дослідників епістолярію, зокрема Л. Вашків, О. Галича, Т. Заболотної, А. Зіновської, М. Коцюбинської, В. Кузьменка, Л. Курило, Ж. Ляхової, Г. Мазохи, Л. Морозової, Н. Петриченко, О. Пазинич, І. Старовойтенко, О. Фідкевич, а також праці таких зарубіжних дослідників, як С. Антоненко, М. Бахтін, Н. Бєлунова, Л. Гінзбург, В. Сметанін, Ю. Тинянов, У.Тодд. Науковим підґрунтям дисертаційної роботи також стали праці В. Брюховецького, Н. Журавльової, І. Забіяки, Т. Кабанової, Л. Мацько, В. Погребенника, Л. Проців, В. Черкаського, Д. Чижевського та інших.

Методи дослідження. Основними методами, використаними в дисертації, є культурологічний, порівняльно-історичний, герменевтичний і структуральний, які найбільше відповідають предмету дослідження, а їх поєднання дозволяє осягнути різні грані багатоаспектного епістолярного доробку письменника. З метою виявлення тематичної та жанрово-стильової своєрідності листи Панаса Мирного були згруповані за тематичними, хронологічними і рецептивними підходами. У процесі систематизування опрацьованого матеріалу частково використано зіставний, систематичний та описовий методи.

Наукова новизна роботи зумовлена тим, що в літературознавстві вперше зроблена спроба комплексного аналізу епістолярної спадщини Панаса Мирного в літературно-критичному контексті доби (на межі ХІХ і ХХ ст.) та у дискурсі авторського самопізнання; обґрунтовано роль епістолярію Панаса Мирного у висвітленні ідейно-естетичних пошуків митця, визначено проблемно-тематичні домінанти його приватних листів; з'ясовано жанрово-стильову типологію та індивідуальні мовностилістичні особливості кореспонденції письменника. У дисертації уточнено поняття “епістола”, “епістолографія”, “письменницький епістолярій”, “епістолярна літературна критика”; доповнено результати попередніх літературознавчих досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених окремим аспектам вивчення епістолярного доробку письменників.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні та комплексному дослідженні головних проблемних аспектів епістолярію Панаса Мирного, а також у можливості використання основних положень і висновків дисертації у подальшому вивченні епістолярної спадщини письменника, з'ясуванні специфіки його приватної кореспонденції. Матеріали дослідження розширюють можливості вивчення питань теорії й історії літератури, формування нових підходів до розуміння специфіки художнього мислення Панаса Мирного, місця його епістолярної спадщини у літературному процесі.

Практичне значення дослідження визначене можливістю використання фактичного матеріалу, теоретичних положень і висновків дисертації у викладанні курсу “Історії української літератури” у вищих навчальних закладах, у процесі підготовки лекцій, для розробки спецкурсів і спецсемінарів, при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт, присвячених творчості Панаса Мирного.

Особистий внесок здобувача полягає в уведенні до наукового обігу неопублікованого та раніше не відомого дослідникам-літературознавцям листа Панаса Мирного до М. Грушевського, а також в опрацюванні неопублікованих листів до письменника від М. Грушевського і С. Єфремова з архівних фондів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України та Центрального державного історичного архіву України. Дисертація є індивідуальною роботою, її результати отримані безпосередньо дисертанткою.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи та дисертацію в цілому обговорено та схвалено на засіданнях кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова протягом 2006 - 2010 рр. Основні положення дослідження було відображено у доповідях та повідомленнях: на звітній науковій конференції викладачів НПУ імені М. П. Драгоманова “Єдність навчання і наукових досліджень - головний принцип університету” (Київ, 2007 р.); на науково-практичних семінарах: “Роль визначних особистостей - митців, діячів науки та культури у процесі формування національної самосвідомості наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.” (Київ, 2008 р.), “Інноваційні стратегії розвитку освіти: філософсько-педагогічний дискурс” (Київ, 2009 р.); на науково-практичних конференціях: “Ми - українці, ми - українські” (Чернівці - Вижниця, 2007 р.), “Університетська освіта в Україні і світі: стан, проблеми та шляхи розвитку” (Київ - Луцьк, 2009 р.); на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Молодь, освіта, наука і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції” (Київ, 2007 р.), “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі: реалізація мовної освіти” (Київ, 2009 р.), “Університет - позашкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад” (Київ, 2010 р.); на міжнародних науково-практичних конференціях: “Україна в етнокультурному вимірі XVIII - початку XXI ст.” (Київ, 2010 р.), “Соціальна безпека і гуманітарний захист в Україні на початку ХХІ століття: проблеми теорії і практики” (Чернігів, 2009 р.), “Наукова еліта як соціально-економічний фактор розвитку держав в умовах глобалізації” (Київ, 2010 р.), “Соціальна робота як чинник гуманізації суспільного буття: український та міжнародний досвід” (Чернігів, 2010 р.).

Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображено у 8 одноосібних статтях (з них 6 - у збірниках, затверджених ВАК України як фахові з філологічних наук), а також у тезах 4 доповідей на наукових конференціях (з них 1 всеукраїнська та 1міжнародна конференції).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку архівних джерел та додатків. Загальний обсяг тексту дисертації - 248 сторінок, основний зміст викладено на 207 сторінках. Список використаної літератури налічує 263 позиції (з них 17 - архівні джерела).

2. Основний зміст дисертації

У вступі вмотивовано вибір теми дисертаційної роботи, обґрунтовано актуальність, наукову новизну, теоретичне й практичне значення, визначено форми їх апробації, охарактеризовано об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання роботи, з'ясовано методи і теоретичні аспекти дослідження, визначено його джерельну базу, вказано на зв'язок дисертації з науковою проблематикою кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

У першому розділі - “Письменницький епістолярій у сучасному літературознавстві” - з'ясовано теоретико-історичні аспекти дослідження епістолярію письменників, специфіку та жанрово-стильові особливості приватної письменницької кореспонденції, історію вивчення та оприлюднення епістолярію Панаса Мирного, а також типологію листів та структуру епістолярної спадщини письменника.

Проаналізувавши наукові концепції вітчизняних і зарубіжних вчених, можна зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених листам, дослідження епістолярію як літературного жанру до сьогодні залишається проблемним. Так, поряд з терміном “лист” у науковій літературі та публіцистиці вживають термін “епістола”, проте тут виявляються різні підходи: від ототожнення до абсолютного їх розрізнення. Терміном “епістола” окреслюють кілька понять: рід (епічна епістола, віршована епістола, епістолярна драма), жанр (епістолярна публіцистика, епістолярний роман), а також епістолярний стиль.

У теоретичному аспекті досі не існує чіткого розмежування художніх творів, написаних у епістолярній формі, та власне листів, які, у свою чергу, є літературними, але не художніми творами. У визначенні дефініції “епістолярна література” думки дослідників розходяться: одні обмежують це поняття художніми творами у формі листів, інші під епістолярною літературою розуміють будь-які твори - наукові, художні, публіцистичні, - написані в епістолярній формі. Листування ж приватного характеру, яке у своїх кращих зразках має історико-культурне значення, називають епістолографією. Водночас епістолографію визначають і як допоміжну історичну дисципліну, що вивчає типи і види особистих листів стародавнього світу і середніх віків.

Враховуючи наукові напрацювання, що стосуються епістолярію, на наш погляд, дефініцією епістолографія варто позначати науку, яка вивчає історію, теорію та практику написання листів, а термін епістола вживати як синонім до визначення лист. Листи письменників - це особливий жанр, оскільки творчий, художній тип мислення автора, манера відтворення ним реального життя відбивається у листах усіх типів. Тому вважаємо, що приватні листи письменників доцільніше називати письменницьким епістолярієм, художні твори у формі листів - епістолярною художньою літературою, а поняттям епістолярій позначати сукупність листів окремого автора, його приватне листування, що набуло культурно-історичного значення.

Безсумнівною є важливість приватних листів для вивчення життя і творчості письменників, розкриття історії виникнення задуму художнього твору, висвітлення процесу його написання. Листи Панаса Мирного знайшли своє відображення у багатьох наукових працях, зокрема у нарисах життя і творчості письменника, написаних здебільшого у радянський період. Автори цих досліджень, розглядаючи епістолярій митця у плані відображення у ньому фактів біографії Панаса Мирного, історії створення і публікації його творів, з'ясування світоглядних та естетичних орієнтирів, використовували окремі цитати, інколи подавали листи повністю, щоб документально підтвердити наведені ними відомості.

Приватна кореспонденція письменників, завдяки літературному таланту своїх авторів, що не може не впливати на манеру написання побутового листа, перебуває на межі художньої та документальної літератури. З огляду на це варто поєднати два підходи до визначення типології та структури листування Панаса Мирного: джерелознавчий (запропонований І. Старовойтенко) та літературознавчий (запропонований Л. Морозовою), дещо їх модифікувавши.

Кореспонденція Панаса Мирного збереглася частково. Листування з усіма адресатами епізодичне, фрагментарне (тобто до кожного окремого одержувача не збереглися усі листи від Панаса Мирного). Листи письменника до багатьох адресатів узагалі втрачено повністю. Наприклад, про факт листування Панаса Мирного з Борисом Грінченком чи Василем Горленком свідчать тільки їхні листи до письменника (від Б. Грінченка у архіві Панаса Мирного збереглося 2 листи, від В. Горленка - 87).

Листи Панаса Мирного здебільшого політематичні, тобто у них факти, події приватного життя поєднані з професійними інтересами, роздумами про актуальні суспільно-політичні явища. Чимало серед епістолярію письменника монотематичних листів, присвячених власній художній творчості, творчості інших митців слова, а також листів, в яких домінують роздуми про актуальні суспільно-політичні події, та листів, цілком присвячених побутовим та родинним проблемам у житті Панаса Мирного.

Епістоли були для Панаса Мирного важливим засобом спілкування. Письменник лише принагідно виїздив із Полтави, тому коло його адресатів широке і різноманітне: він писав та отримував листи від близько ста осіб, листувався з видавництвами. Якщо розглядати листи Панаса Мирного за концепцією адресата, то варто констатувати, що майже весь його епістолярій - це приватні листи до членів родини, друзів та знайомих.

Листи Панаса Мирного не були призначені для публікації і не усвідомлювалися письменником як літературний твір. Немає серед його епістолярію відкритих листів. Щоправда, існує кілька вітальних листів з нагоди ювілею, зокрема до І. Нечуя-Левицького, М. Заньковецької, братів Тобілевичів, М. Кропивницького, Олени Пчілки, М. Лисенка, які призначалися для публічного прочитання серед гостей ювілярів. Дуже мало поміж епістол письменника суто офіційних листів (лист до видавництва “Сіяч”, кілька листів до С. Єфремова, І. Житецького, П. Репетіна). Відомо також кілька листів Панаса Мирного до колективних адресатів (листи до редакції газети “Рада” та до мануйлівської “Просвіти”). Відкритими можна умовно назвати два короткі листи до редакції газети “Рада” (1913 р.) з приводу смерті М. Коцюбинського та Лесі Українки.

На мовностилістичних особливостях епістолярію письменника позначилась мовна ситуація, яка існувала на той час у Російській імперії. Так, усі листи до дружини та рідних написані російською мовою, до колег-письменників, редакторів, видавців та близьких друзів і соратників - українською. Панас Якович переважно підписував листи автонімом “П. Рудченко”, а у написаних російською - “А. Рудченко”. Нечасто письменник підписувався псевдонімом “П. Мирний” (відомо 7 таких листів). Зрідка у своїх листах він використовував і криптонім “П.Р.” або “А.Р.”. Ці листи збереглися у чорновому варіанті, тому очевидно, що криптонім вжито не для приховування справжнього імені, а для швидкості написання (листи до В. Науменка від 23 лютого 1902 р. та до І. Житецького від 25 лютого 1902 р.).

Враховуючи суспільно-культурне значення та високу естетичну, культурологічну, історичну й літературну вартість приватної кореспонденції письменника, його епістолярій є самодостатнім літературним явищем і заслуговує на глибоке всебічне наукове вивчення.

У другому розділі дисертації - “Листи Панаса Мирного у контексті розвитку української літератури та культури другої половини ХІХ - початку ХХ століття” - визначено особливості відбиття у листах Панаса Мирного доби, у якій він жив і творив, з'ясовано специфіку зображення в епістолярії митця культурного становища українців, розвитку літературного процесу та художньої думки того часу.

У творчій біографії Панаса Мирного багато важить його епістолярна спадщина. У листах натрапляємо не лише на значні факти, дотичні до його життєпису, творчості, а й на безліч думок, висловлювань, що характеризують тогочасні соціально-політичні та культурні явища в Україні. Становлення ідейно-естетичних поглядів письменника тісно пов'язане з еволюцією його життєвого та творчого шляху, а також із загальним розвитком і станом громадської думки, рівня її зрілості.

Органічно вписані в український літературний процес другої половини ХІХ - початку ХХ ст. життя і творчість Панаса Мирного припали на складні й драматичні події суспільно-політичного життя, адже цей період - один із найцікавіших і найскладніших не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Так склалося, що в особі Панаса Яковича Рудченка поєдналися старанний імперський чиновник та український письменник, який усвідомлював тяжке становище свого народу в ситуації репресивної політики уряду Російської імперії, що спрямовувалася на денаціоналізацію українців. Панас Мирний прагнув долучитися до культурного руху кінця ХІХ ст., представники якого обстоювали право на рідну мову, можливість друкуватися українською мовою на Батьківщині, український репертуар театрів, безперешкодне функціонування національно орієнтованих просвітницьких організацій і товариств.

Основними темами листів Панаса Яковича є побутові умови та сімейні стосунки, службова та культурно-громадська діяльність, проблеми театрального мистецтва, зокрема поповнення репертуару українськими п'єсами, проблеми функціонування української літературної мови в Російській імперії, перекладацька й видавнича діяльність Панаса Мирного (письменник відомий як палкий апологет української мови та перекладач українською творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, О. Островського, Г. Лонгфелло) та його кореспондентів.

На межі ХІХ і ХХ ст. українська література переживала складні процеси творчої перебудови, зокрема й у сфері драматургії. Особливості формування репертуару українського професійного театру знайшли своє відображення у листуванні Панаса Мирного з М. Старицьким та М. Заньковецькою.

Підцензурне становище української літератури - одна з найболючіших проблем, основний предмет спілкування письменника з багатьма респондентами. Панас Якович був переконаний, що підняти статус української мови та літератури у тогочасному суспільстві, еліта якого була вражена “малоросіянством”, зможуть якісні переклади українською всесвітньо відомих творів. Саме тому письменник найперше вдається до перекладання творів В. Шекспіра, зокрема “Гамлета” та “Короля Ліра”. З цього приводу він листувався з Я. Жарком, С. Єфремовим, Ц. Білиловським, О. Коваленком. У листах Панас Мирний обстоював думку про те, що наявність добірних перекладів українською кращих творів світової літератури допоможе долучити українську словесність до загальноєвропейського літературно-культурного контексту.

Епістолярна спадщина Панаса Мирного доводить, що він був досить активним учасником суспільно-політичного життя України, листуючись із багатьма діячами української культури: письменниками, видавцями, громадськими і культурними діячами. Серед них Ц. Білиловський, В. Горленко, М. Дмитрієв, С. Єфремов, Я. Жарко, І. Житецький, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Коцюбинський, Г. Коваленко, М. Комаров, М. Лисенко, Г. Маркевич, брати Огоновські, Олена Пчілка, Б. Познанський, М. Пильчиков, М. Старицький, Леся Українка. Епістолярій письменника засвідчує співпрацю Панаса Яковича з Михайлом Грушевським. Їхнє листування фактично не збереглося, окрім одного листа Панаса Мирного до М. Грушевського та одного листа М. Грушевського до письменника. Ці неопубліковані листи зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України та Центральному державному історичному архіві України.

Однією з наріжних тем епістолярного масиву Панаса Мирного була висока ціна української книги порівняно з російською. Тому лейтмотивом багатьох листів є прагнення заснувати в Україні видавництво, яке б друкувало українські твори якісно і недорого, щоб якомога більші прошарки суспільства отримали змогу читати рідну літературу. Микола Дмитрієв, друг і соратник Панаса Яковича по роботі в журналі “Рідний край”, намагався заснувати у Полтаві перше в Україні видавництво педагогічної літератури “Український учитель”. Цим щиро перейнявся і письменник. Він надіслав листа до Миколи Дмитровича Пильчикова, професора Харківського технологічного інституту, з проханням допомогти у цьому М. Дмитрієву. Видавництво “Український учитель” завдяки зусиллям М. Дмитрієва, Г. Маркевича, Г. Шерстюка та Панаса Мирного було створено у 1906 році в Полтаві.

Наскрізною темою листування Панаса Мирного з видавцями, упорядниками збірників і альманахів української словесності, зокрема М. Старицьким, Я. Жарком, М. Коцюбинським, Ц. Білиловським, Оленою Пчілкою, С. Єфремовим, стали цензурні утиски українського слова в Російській імперії. Епістолярій письменника доводить, що творчості Панаса Мирного досить відчутно заважала не тільки цензура, але й чиновницька служба. Літературна праця стала для нього справжньою втіхою і відрадою, але нудна канцелярська робота пригнічувала письменника. Скарги на це часто трапляються у листах до друзів та колег по перу. Епістолярна спадщина Панаса Мирного ілюструє внутрішню духовну роздвоєність старанного імперського чиновника та українського письменника, зумовлену об'єктивними причинами: Панас Мирний не міг покинути службу, щоб повністю присвятити себе творчості, адже потрібно було утримувати сім'ю. Проте навіть за таких умов письменник не припиняв літературної праці.

У третьому розділі - “Епістолярій Панаса Мирного як художньо-естетичне явище” - розглянуто ідейно-художні пошуки Панаса Мирного у контексті його епістолярної літературної критики, окреслено специфіку автокритики - вияву творчої відвертості письменника, а також осмислено особливості індивідуального стилю Панаса Мирного як автора епістолярних текстів.

Письменницька епістолярна літературна критика вирізняється тим, що про роботу митця судить людина, яка сама пізнала усю глибину творчої роботи над словом. На наш погляд, письменник має більше моральне право критикувати творчість своїх колег, хоча, на відміну від літературознавців, може й не володіти відповідними теоретичними знаннями.

Листи Панаса Мирного містять критичні зауваження, дружні рекомендації та судження з приводу тогочасних творів української літератури. Користуючись класифікацією В. Кузьменка, Л. Вашків та Л. Морозової, ці листи письменника можна згрупувати так:

1) за жанром приватних листів: лист-рецензія (лист від 12 грудня 1908 р. до Г. Маркевича); епістолярна критична репліка (лист до Якова Жарка від 10 серпня 1898 р.); епістолярна рецензія-нотатка (листи до М. Коцюбинського від 15 травня та від 12 серпня 1898 р.); лист із нагоди ювілею або лист-некролог, у яких дається загальна оцінка творчій і громадській діяльності адресанта (лист до І. Нечуя-Левицького, листи-некрологи з приводу смерті М. Коцюбинського, Лесі Українки);

2) за предметно-тематичною спрямованістю: листи, у яких Панас Мирний висловлює власне розуміння твору чи ставлення до автора (листи до М. Коцюбинського від 15 травня, 5 червня, 12 серпня 1898 р.); листи, у яких письменник дає поради стосовно певного твору (лист до Якова Жарка від 10 серпня 1898 р.); листи, у яких він висловлює зацікавлення якимось твором чи автором без оціночних суджень, просить надіслати ці твори (листи до Якова Жарка від 10 серпня 1898 р. та 19 лютого 1899 р.); листи, у яких письменник ділиться враженнями від прочитаного зі своїми однодумцями (листи до Ц. Білиловського від 27 жовтня 1897 р. та Якова Жарка від 5 червня 1898 р.); листи, у яких письменник наводить думки інших стосовно власних творів (лист до О. Шейдеман від 5 січня 1889 р.).

Листи письменника, присвячені власній творчості, тобто автокритичні, за жанровими та тематично-змістовими модифікаціями можна згрупувати так:

1) за жанром: листи-авторецензії (лист до Івана Білика від 1874 р. з приводу композиції і побудови сюжету роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”); листи-автокоментарі (листи до О. Рудченко від 6, 7, 8 січня 1888 р.);

2) за предметно-тематичною спрямованістю: листи, у яких письменник розповідає про задум твору чи про завершення тих творів, окремі частини яких уже були надруковані (лист до М. Коцюбинського від 11 вересня 1898 р., до В. Науменка від 8 березня 1902 р.); вміщені у листах висловлювання письменника про власні завершені художні твори (лист до Івана Білика, датований липнем 1872 р., лист до М. Старицького від 3 липня 1898 р.); листи, у яких письменник обґрунтовує власну мистецьку позицію (лист до О. Шейдеман від 5 січня 1889 р.).

Стосовно епістолярію Панаса Мирного до запропонованої Л. Морозовою класифікації можна додати ще один жанровий різновид епістолярної автокритики: автокоментар - коротке зауваження, оцінка чи побіжне пояснення задуму власного художнього твору, вміщене у листах. Так, наприклад, у Панаса Мирного знаходимо чимало автокоментарів власної поезії, зокрема у його листах до нареченої Олександри Шейдеман. Ці листи дозволяють стверджувати, що Панас Якович боявся негативних відгуків про свої вірші, але прямо у цьому не зізнавався. Письменник вважав, що тільки у поезії можна розкрити свої найбільш сокровенні й святі почуття та переживання. Хоч сам Панас Мирний був невисокої думки про власні поетичні твори, але він все ж дуже любив поезію, з трепетом ставився до своїх віршів, намагаючись “прилаштувати” їх до якогось збірника. У листі до Ц. Білиловського від 10 вересня 1897 р. письменник відзначив, що його поетичні твори, які він назвав “зальотами душі та перебоями серця”, не вирізняються особливою талановитістю, але мають право на існування як вияв його почуттів, світогляду, висловив сподівання на те, що і вони знайдуть свого читача, “розбудять у других кращі і вищі почування”.

Листи письменника ілюструють історію виникнення задуму та написання його прозових творів: оповідань “Лихий попутав”, “П'яниця”, “День у дорозі”; розкривають цензурні перипетії роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні…” і довготривалий процес завершення роману “Повія”. Епістолярій письменника зафіксував ставлення сучасників та самого автора до таких драматичних творів, як “Лимерівна”, “Згуба” та філософської драми за біблійними мотивами “Спокуса”.

Переважну більшість листів Панас Мирний починав із зазначення дати (число, місяць, рік) та місця написання листа (завжди у правому верхньому куті аркуша). Послуговувався письменник, зрозуміло, старим стилем датування, узвичаєним на той час на всій території Російської імперії. Обов'язковими елементами структури листа були привітання та звертання. Проте у своїх посланнях Панас Якович зовсім не користувався традиційними привітаннями на зразок “Добрий день!”, одразу починаючи лист звертаннями, які здебільшого містили слова-титули (пан, пані).

У прощальних шанобливих конструкціях замість одного слова-звертання письменник використовував вислови-конструкції, зокрема у листах до М. Коцюбинського: “Бувайте ж, шановний добродію, здорові та щасливій долі милі”, до М. Старицького: “Бажаю Вам всього найкращого і найлюбішого в світі. До Вас щиро прихильний”. Часто у листах послуговувався різноманітними етикетними формулами доброзичливих побажань, до складу яких входять лексеми з коренем добр-, наприклад: “Годи ж вам, всяке щастя і добра доля…”, “Помагай біг Вам на добре діло”, “Пусть добрые гении оберегают тебя от всего недоброго”.

Прощався Панас Якович у оригінальній манері, не вживаючи традиційного “До побачення”. Практично кожен його лист закінчується шанобливим прощанням: “До Вас душею і серцем прихильний”, “До Вас завжди прихильний всею душею”, “Бувайте ж здоровенькі та до діла охочі” (листи до Ц. Білиловського, Г. Маркевича, С. Єфремова, Якова Жарка, М. Заньковецької, М. Коцюбинського, М. Старицького та інших).

Зрідка письменник використовував у листах постскриптум, адже цей епістолярний структурний елемент фактично є допискою до листа того, про що автор забув написати в основному тексті. Очевидно, що Панас Мирний спочатку писав чорнові варіанти послання, ретельно їх продумуючи, тому необхідності щось дописати здебільшого не виникало.

Ознаками індивідуального стилю письменника як автора епістолярних текстів є простота викладу, переважання розмовного стилю, поєднання у писемному спілкуванні загальнолітературних та діалектних мовних явищ (широке вживання прислів'їв та приказок, діалектної лексики). Розмовний спосіб побудови речень, вживання русизмів, старослов'янізмів, просторічної та стилістично зниженої лексики наближають стиль окремих листів Панаса Мирного до бурлескного. Деякі епістоли письменника тяжіють до художнього та публіцистичного стилів, наприклад листи до нареченої Олександри, лист до брата Івана (липень 1872 р.), у якому Панас Мирний творить повноцінний художній образ власної поетичної музи. Листам письменника властива інтертекстуальність, здебільшого з творами Т. Шевченка. мирний естетичний епістолярний критичний

Публіцистичним можна назвати досить великий за обсягом лист до невідомої особи (лютий 1881 р.), у якому порушено актуальні на той час теми: національна мова, культурні умови розвитку українського народу, щирість любові до народу, заклики до роботи на користь національної культури. Можливо, цей лист призначався не одному, а одразу кільком адресатам, проте очевидно, що письменник зовсім не мав наміру його оприлюднювати, наприклад у пресі.

Офіційних листів, тобто таких, з яких не можна визначити особисте ставлення автора до адресата, серед епістолярію Панаса Мирного нема. Деякі листи можна кваліфікувати як ділові, наприклад лист до М. Старицького (жовтень 1881 р.), основною темою якого є видавничі справи, розмір гонорару письменника. Проте і цей лист важко назвати суто діловим, оскільки з його тексту простежується ставлення письменника до адресата.

Панас Мирний як автор епістолярних текстів відзначався шанобливим ставленням до усіх своїх адресатів. Його дещо надмірна ввічливість у листах свідчить і про певну дистанцію, яку Панас Якович зберігав у писемному спілкуванні з друзями та знайомими. Повна емоційна відвертість і духовна близькість відчуваються тільки у його листах до брата Івана та дружини Олександри. Індивідуальний стиль листування Панаса Мирного репрезентує українську літературну мову кінця ХІХ - початку ХХ ст., традиції листовного спілкування української інтелігенції того часу.

Висновки

Приватний письменницький епістолярій - вияв істинної натури майстрів художньої словесності, листування яких стало невід'ємною частиною будь-якої національної культури. Окремі аспекти листа як одного з результатів людської творчості вивчають філософи, психологи, педагоги, культурологи, історики та філологи. Незважаючи на значну кількість наукових робіт, присвячених листам, дослідження епістолярію як літературного жанру до сьогодні залишається проблемним. Це зумовлене тим, що епістолярний жанр перебуває на межі між листом як фактом літератури і побутовим документом. Приватні письменницькі листи є результатом творчого процесу, літературним явищем, адже творчий, художній тип мислення автора-письменника і манера відтворення реального життя представлені й у побутових листах. Приватні листи письменників доцільно називати письменницьким епістолярієм, художні твори у формі листів - епістолярною художньою літературою, а поняттям епістолярій позначати сукупність листів окремого автора, його приватне листування, що набуло вагомого культурно-історичного значення.

Майже увесь епістолярій Панаса Мирного - це приватні листи до членів родини, друзів і знайомих, окрім незначної кількості листів, які можна кваліфікувати як відкриті, та кількох офіційно-ділових листів. Панас Мирний не писав свої листи для широкого загалу. Вони не призначалися для публікації та не усвідомлювалися автором як літературний твір, проте завдяки своїй оригінальності, глибині самовираження ці листи стали важливою частиною його літературної спадщини, перетворившись на літературний факт. Типологія листів та структура епістолярної спадщини Панаса Мирного має свої особливості. Більшість листів він писав українською мовою, підписуючи їх власним ім'ям, за винятком 7 листів, у яких було використано псевдонім. Кореспонденція письменника збережена частково, а листування з усіма адресатами має епізодичний характер. За предметно-тематичною змістовністю листи Панаса Мирного здебільшого політематичні: у них часто факти, події приватного життя поєднані зі сферою його професійних інтересів, роздумами про актуальні події суспільно-політичного устрою країни. Чимало епістол письменника розкривають секрети власної художньої праці та стосуються творчості інших митців слова. У значній частині листів домінують роздуми про актуальні події суспільно-політичного життя. Деякі з них висвітлюють тільки побутові та родинні проблеми Панаса Мирного. Тематичні домінанти листів Панаса Яковича такі: службова та культурно-громадська діяльність, проблеми театрального мистецтва, зокрема поповнення репертуару українськими п'єсами, проблеми функціонування української літературної мови в Російській імперії та особливості перекладацької й видавничої діяльності Панаса Мирного і його кореспондентів, побут та сімейні стосунки членів його родини.

У листуванні Панаса Мирного з сучасниками знайшли своє відображення ті суспільні явища, які ознаменували певну епоху в літературі. Кореспонденція письменника ілюструє умови діяльності української інтелігенції та містить важливі судження про поточний літературно-культурний процес. Листи Панаса Мирного дозволяють простежити становлення тогочасної української періодики та книговидання, доповнюють наші уявлення про підцензурне літературне життя. Листування письменника з культурними і громадськими діячами того часу (зокрема з М. Грушевським, М. Дмитрієвим, С. Єфремовим, Г. Маркевичем, М. Мочульським та ін.) дає змогу осмислити світоглядно-естетичну та громадянську позицію митця, відтворити процес зміцнення національного самоусвідомлення українців.

Епістолярій Панаса Мирного пов'язаний з його художньою творчістю. У кореспонденції письменника висвітлено авторські задуми деяких творів, зокрема оповідання “День у дорозі”, роману “Повія”, філософської драми “Спокуса”. У листах, які містять рецензії, критичні репліки та рецензії-нотатки творів інших письменників, автор висловлює власне ставлення до творчості колег, дає поради, ділиться враженнями від прочитаного. Листам Панаса Мирного здебільшого не властиве для мистецтва слова художнє узагальнення, але у них наявні безпосередність світовідчуття, розмаїття вражень, думок і почуттів письменника, позначених великим ступенем відвертості у спілкуванні з адресатом і з самим собою. У багатьох епістолах Панас Мирний розмірковує про власну творчість, визнає недосконалість поезій та драм.

Листи письменника віддзеркалюють особливості індивідуального стилю Панаса Мирного як автора епістолярних текстів. До структури його листів входять такі елементи, як дата, місце написання, звертання, вітання, побажання, прощання, підпис, питальні і спонукальні конструкції, завдяки яким встановлюється взаєморозуміння між автором листа і адресатом, а також постскриптум. Панас Мирний був дуже шанобливим до своїх адресатів, використовуючи в листах усталені на той час епістолярні етикетні формули ввічливості. Синтаксис епістолярного мовлення письменника складається з конструкцій живомовного експресиву і багатопорядкових епічних фігур. У приватних листах переважає розмовний стиль. Простоту викладу, природність, відповідність мовних засобів темі висловлювання можна вважати перевагою листів Панаса Мирного. Багато мовних явищ того часу знайшли своє відображення в україномовних епістолах письменника: у його листах органічно поєднані загальнолітературні та діалектні мовні явища, русизми, старослов'янізми, просторічна лексика. Панасові Мирному як автору епістолярних текстів властива і певна інтертекстуальність, зокрема з творами Т. Шевченка. Стиль окремих листів Панаса Мирного близький також до художнього та публіцистичного. Поетичністю та щирістю почуттів вирізняються листи письменника до дружини Олександри.

Своєрідно вписуючись у контекст українського літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст., листування Панаса Мирного дозволяє простежити формування його індивідуальної стильової манери як автора епістолярних текстів. Порівняно невелике коло друзів та знайомих не перешкодило Панасові Мирному залишити по собі хоч і обмежену за кількістю, але від того не менш змістовну епістолярну спадщину, яка має вагоме значення у процесі становлення української літературної критики кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Григоренко І. В. Листування Панаса Мирного та Михайла Старицького у контексті розвитку української літератури та культури кінця ХІХ - початку ХХ століття / І. В. Григоренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 9. Сучасні тенденції розвитку мов : зб. наук. праць / За ред. А. В. Корольової. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 2. - С. 275 - 279.

2. Григоренко І. В. Особливості епістолярної літературної критики у листуванні Панаса Мирного з Михайлом Коцюбинським / І. В. Григоренко // Вісник Київського славістичного університету / Редкол. : Ю. М. Алексєєв (голов. ред.), В. І. Кузьменко (заступник голов. ред.) [та ін.]. - К. : КСУ, 2008. - № 39. - С. 90 - 95.

3. Григоренко І. В. Епістолярна спадщина Панаса Мирного /

4. І. В. Григоренко // Українська мова та література. - № 47-48 (591-592), грудень 2008. - С. 31 - 33.

5. Григоренко І. В. Творчий діалог Панаса Мирного та Сергія Єфремова в епістолярному дискурсі / І. В. Григоренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 9. Сучасні тенденції розвитку мов : зб. наук. праць / За ред. А. В. Корольової. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - Вип. 3. - С. 277 - 282.

6. Григоренко І. В. Композиційні та мовностилістичні особливості епістолярної спадщини Панаса Мирного / І. В. Григоренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 9. Сучасні тенденції розвитку мов : зб. наук. праць / За ред. А. В. Корольової. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. - Вип. 5. - C. 64 - 71.

7. Григоренко І. В. Історіософічні мотиви епістолярію Панаса Мирного / І. В. Григоренко // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки : зб. наук. праць / За ред. П. І. Білоусенко. - Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2010. - Вип. 2. - C. 66 - 70.

Додаткові публікації:

8. Григоренко І. В. Елементи автокритики у листуванні Панаса Мирного у контексті розвитку української літературної критики кінця ХІХ - початку ХХ століття / І. В. Григоренко // Ми - українці, ми - українські : матеріали Буковинської наук.-практ. конф. - Чернівці - Вижниця : Черемош, 2007. - С. 346 - 350.

9. Григоренко І. В. Листування Панаса Мирного в контексті розвитку української епістолографії / І. В. Григоренко // Молодь, освіта, наука і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції : зб. матеріалів Х Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 16 - 18 травня 2007 р. : у 6-ти т. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2007. - Т. 1. - С. 89 - 91.

10. Григоренко І. В. Творча дискусія Панаса Мирного з Михайлом Коцюбинським у їхньому листуванні / І. В. Григоренко // Єдність навчання і наукових досліджень - головний принцип університету : матеріали звітно-наук. конф. викладачів університету за 2007 рік, 5 - 6 лютого 2008 року / Укл. Г. І. Волинка, О. В. Уваркіна, О. П. Симоненко, О. П. Ємельянова. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - С. 24 - 26.

11. Григоренко І. В. Службова діяльність Панаса Мирного як один з чинників впливу на його творчість (на матеріалі приватного листування письменника) / І. В. Григоренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : [зб. наук. праць]. - Вип. 21 (34) / За ред. В. П. Беха. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - С. 47 - 51.

12. Григоренко І. В. Інформаційний потенціал листування Панаса Мирного / І. В. Григоренко // Гуманітарний захист в Україні на початку ХХІ століття: проблеми теорії і практики : міжнародна науково-практична конференція (4 - 5 грудня 2009 р.) : тези доповідей. - Чернігів, 2009. - С. 127 -128.

13. Григоренко І. В. Культурно-громадська діяльність Панаса Мирного у його листуванні з сучасниками / І. В. Григоренко // Гілея : [зб. наук. праць]. - Вип. 41 (11). - К., 2010. - С. 195 - 202.

Анотація

Григоренко І. В. Епістолярна спадщина Панаса Мирного в літературно-критичному контексті доби. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Київський університет імені Бориса Грінченка. - Київ, 2011.

У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз епістолярної спадщини Панаса Мирного з метою висвітлення сутності та особливостей ідейно-естетичних поглядів письменника у контексті доби. Робота базується на залученні до наукового обігу листів письменника, окремі з яких до цього часу не публікувалися. Це дає можливість визначити проблемно-тематичні домінанти епістол Панаса Мирного. Особливу увагу приділено висвітленню особливостей функціонування епістолярних літературно-критичних оцінок Панаса Мирного в літературному процесі кінця XIX - початку XX століття.

Ключові слова: епістола, епістолярій, лист, листування, епістолярна критика, епістолярна автокритика, приватний письменницький епістолярій, творча індивідуальність, поетика, Панас Мирний.

Аннотация

Григоренко И. В. Эпистолярное наследие Панаса Мирного в литературно-критическом контексте эпохи. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский университет имени Бориса Гринченко. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена эпистолярному наследию известного украинского писателя Панаса Мирного. В работе впервые в литературоведении осуществлен комплексный анализ эпистолярного наследия автора с целью освещения сущности и особенностей его идейно-эстетических взглядов в контексте эпохи. Проанализирована творческая индивидуальность писателя как автора эпистолярных текстов, предложена классификация жанрово-стилевых разновидностей его писем. В процессе исследования определены теоретико-исторические аспекты исследования писательского эпистолярия.

Установлено, что в филологической науке до сих пор не существует четкого различия художественных произведений, написанных в эпистолярной форме, и собственно писем, которые, в свою очередь, являются литературными, но не художественными произведениями. Письма писателей - также факт литературы, поскольку творческий, художественный тип мышления автора-писателя и манера воссоздания реальной жизни не может не повлиять на его частные письма. Писательская эпистола - это и документ, и литературное произведение, поэтому в ходе изучения писем Панаса Мирного были использованы два подхода к определению типологии и структуры переписки Панаса Мирного: источниковедческий и литературоведческий.

В диссертационной работе раскрыта история изучения и публикации писем Панаса Мирного, установлен перечень его адресатов и адресантов, определены жанрово-стилевые особенности корреспонденции. Выявлено, что почти все эпистолярное наследие писателя - это частные письма к членам семьи, друзьям и хорошим знакомым, кроме некоторых, которые можно квалифицировать как открытые, и нескольких официально-деловых писем. Свои письма Панас Мирный не планировал публиковать и не создавал их как литературные произведения, но благодаря оригинальности и глубине самовыражения они стали важной частью его литературного наследия, превратившись из частных бытовых писем в литературный факт.

Эпистолярное наследие Панаса Мирного отображает эпоху, в которой жил и творил писатель: культурную ситуацию в Украине, являющейся частью Российской империи, особенности литературного процесса, развитие художественной мысли того времени. Работа построена на введении в научный оборот корреспонденций писателя, среди которых есть несколько неопубликованных. Это позволяет определить такие проблемно-тематические доминанты писем: быт, семейные отношения, служебная и культурно-общественная деятельность, проблемы театрального искусства, в частности пополнение репертуара театров украинскими пьесами, проблемы функционирования украинского литературного языка в Российской империи, особенности переводческой и издательской деятельности как самого Панаса Мирного, так и его корреспондентов. Изучение переписки писателя позволяет утверждать, что он принимал достаточно активное участие в общественно-политической жизни Украины конца ХІХ - начала ХХ в.

Значительное внимание уделено особенностям функционирования эпистолярных литературно-критических оценок Панаса Мирного в литературном процессе его эпохи. На основании анализа частных корреспонденций писателя и современных исследований в области эпистолографии впервые целостно и многоаспектно рассмотрены вопросы эпистолярной литературной критики писателя, которая отображает его идейно-художественные поиски. Проявлением творческой откровенности писателя стала содержащаяся в его письмах автокритика. В работе проанализированы жанровые особенности эпистолярной литературной критики Панаса Мирного. Это письма с элементами литературной критики, включающие рецензии, критические реплики, автокритику и автокомментарии. Литературная критика, содержащаяся в переписке, может быть рассмотрена как разновидность писательской литературно-критической деятельности.