Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Життєвий і творчий шлях Оскара Уайльда та "Портрет Доріана Грея"

РОЗДІЛ ІІ. Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

2.1 Ставлення до краси лорда Генрі

2.2 Ставлення до краси Безіла

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Оскар Фінґал О'Флагерті Вілс Уайльд (або Вайлд), (Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde, 16 жовтня 1854, Дублін, Ірландія -- 30 листопада 1900, Париж, Франція) -- видатний ірландський англомовний поет, драматург, письменник, есеїст, який увійшов у світову історію літератури, як один з найцікавіших представників європейської літератури кінця XIX століття. Це письменник англійського раннього модернізму, який належав до течії естетизму. Творчість його зазнала впливу декадансу але багато в чому виходила за його рамки.

Естетизм - назва літературно-мистецької течії, представники якої у своїх творах стверджували, що мистецтво у своїх художніх формах автономне від дійсності і що тільки воно здатне утверджувати красу.

Свою філософію мистецтва Уайльд виклав у книзі, "Задуми" (1891), яка відкривається діалогом "Занепад брехні", що є його естетичним маніфестом. Він утверджує самоцінність і самодостатність мистецтва. Воно, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами, ї Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно -- вище за життя. Ця думка -- наріжний камінь естетики Уайльда. Прибічник "чистого мистецтва", він не лише був переконаний, що мистецтво розвивається за власними законами, а й ставив життя у залежність від мистецтва. Так, на його думку, песимізм був вигаданий Гамлетом, нігіліста вигадав Тургенєв, а все ХІХ століття вигадане Бальзаком [13; с.15].

У статті "Душу людини при соціалізмі" (1891) він зв'язує торжество краси з неясним для нього поданням про майбутнє суспільство.

Ставши фанатиком культу краси, "апостол естетизму" зробив для себе мистецтво єдиним сонцем Всесвіту. Коли при ньому починали розмову про жахи мілітаризму, Уайльд радив: "Почніть служити мистецтву, і війна сама собою припиниться". Він вважав, що люди мають сказати: "... ми не будемо вести війну протии Франції, тому що проза її досконала". Письменник вірив, що мистецтво, створюючи спільну духовну атмосферу для всіх народів, могло б зблизити людей настільки, що вони ніколи не воювали б одне проти одного.

Оскар Уайльд - це автор декількох збірок казок ("Щасливий принц", "Гранатова хатинка"), салонно-побутових комедій, віршів, повістей, оповідань ("Злочин лорда Артура Севіля" (1891), "Кентервільський привид" (1887). Особливе місце в спадщині Уайльда займають "Балада Редингської в'язниці" (1898) і "Тюремна сповідь" (1897), у яких декадентські мотиви любові на грані смерті сполучаються з гарячим жалем до людини. "Віяло леді Уиндермир" (1892), "Жінка, не варта уваги" (1893), "Як важливо бути серйозним" (1892), "Ідеальний чоловік". У критичних статтях і есе Уайльд звертався до творчості найбільш близьких йому англійських письменників (У. Морриса, У. Патера, Ч. А. Суинберна), у них утримується висока оцінка О.Бальзака, Л.Н.Толстого, И.С.Тургенєва й Ф.М.Достоєвського [16; с.278].

Але світову славу письменнику приніс роман "Портрет Доріана Грея". Це єдиний роман Оскара Уайльда, який був вперше виданий 20 червня 1890 року. Друга редакція, у якій автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, вийшла у квітні 1891 року.

Об'єктом даного дослідження виступає творчість Оскара Уайльда.

Предметом курсової роботи є роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея".

Мета: розкрити тему ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" на прикладі Безіла та лорда Генрі.

Завдання: ознайомитися з біографією О. Уайльда; проаналізувати літературу стосовно даної теми; прочитати роман "Портрет Доріана Грея" на мові оригіналу; визначити проблематику твору акцентуючи на проблемі краси.

В роботі використано метод дескриптивного аналізу та залучено оригінал твору.

Курсова робота має типову структуру: вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури.

У вступі подаються стислі відомості про автора, його естетичні погляди та творчі здобутки, визначено мету, завдання, структуру та метод аналізу.

У розділі І аналізуються життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда та акцентується на його єдиному романі "Портрет Доріана Грея", який приніс йому світову славу.

Розділ ІІ присвячено проблемі ставлення до краси у романі на прикладі Безіла та лорда Генрі.

Завершують курсову роботу висновки.

Список використаної літератури містить 26 джерел.



РОЗДІЛ І. Життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда та "Портрет Доріана Грея"

уайльд роман краса

Принцом Парадоксом називали англійського письменника Оскара Уайльда ще за життя. Парадоксальним є вже те, що донині в різних англійських виданнях співіснують дві дати народження Уайльда Оскара Фінгала О'Флаерті Уїлса: 1854 та 1856 рік. І це не єдине, що залишилося таємницею для дослідників життя і творчості цієї неординарної, талановитої людини [4; с.52].

Ще підлітком Оскар мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона суперечила загальновизнаній. Навчаючись у дублінському коледжі, дванадцятирічний хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри ровесників -- футболу. У святкові дні носив високий циліндр на своїх дівочих кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками. Якось увечері, коли він урочистою ходою велично проходив повз них, вони накинулися на нього, зв'язали йому руки і ноги, поволокли на високий пагорб. Забруднений, подряпаний до крові Оскар прийняв позу захопленого глядача і промовив: "Який звідси, з горба, чудовий краєвид!" [4; с.53].

Народжений в інтелігентній ірландській родині (батько -- відомий лікар, мати -- письменниця), Уайльд змалку прагнув до вишуканого стилю в усьому. "Добре зав'язана краватка -- перший у житті серйозний крок", -- це тільки один із численних його афоризмів, що завжди мали іронічний підтекст.

Закінчивши у 1878 році Мадлен-коледж, Оскар Уайльд віддається творчості.

"Найбільша праця для творчої уяви митця -- створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку", -- стверджує Уайльд. Лондон наповнюється чутками про естетизм Уайльда. "Апостол естетизму", "естет" -- це стало начебто його професією, визначенням його громадського статусу. Та й одягався він відповідно: оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи, вільну сорочку з відкладним коміром пов'язував бантом, часто мав квітку у руках, носив каштанові кучері до плечей -- так не було прийнято у доброчинних англійців. Навколо його естетизму завжди панувала атмосфера якогось легкого скандалу. Він начебто умисне дбав про те, щоб зробити із своєї "релігії краси" комедію. Розповідають, наприклад, що, обурений неестетичним лахміттям жебрака, якого Уайльд постійно бачив за вікном, він поїхав з цим нещасним до найкращого кравця й одягнув його за останньою модою, а потім позначив місця на новому одязі, де треба було прорізати дірки і зробити симетричні, гармонійні плями [9; с.22].

По закінченні Оксфордского університету Уайльд протягом декількох років вів життя завсідника світських салонів, читав лекції з питань естетики й етики в Європі й Америці. Обвинувачений в аморальному поводженні, він потрапив у в'язницю; вийшовши з її, виїхав у Париж, де вмер на самоті. Маючи неабиякий талант і дотепністю, Уайльд у своїх повних витончених парадоксів добутках викривав прозаїчний і торгашеський ДУХ буржуазного миру. протиставляючи йому мир краси. У статті "Душу людини при соціалізмі" (1891) він зв'язує торжество краси з неясним для нього поданням про майбутнє суспільство. Уайльд уважав, що, не чекаючи соціальної перебудови, варто всіляко сприяти розвитку естетического почуття, що є однієї з передумов відновлення людства.

Разом з тим Уайльд рішуче відкидав утилітарне розуміння мистецтва: "Картина не має іншого змісту, крім власної краси". У його поданні мистецтво не тільки самокоштовне, але й первинно стосовно життя. Декларації Уайльда зближають, його із прихильниками "мистецтва для мистецтва". Однак творчість самого Уайльда, дійсно далека від прозаїзму повсякденності й виконана в красивій формі, не позбавленій життєвого змісту. Уайльд-Теоретик відгороджувався від дійсності, Уайльд-Художник по-своєму гостро реагував на неї. Світогляду й творчості Уайльда взагалі були властиві протиріччя, і, схильний до демонстративного бравування своєю оригінальністю, він не піклувався про те, щоб примирити їх. У поезії Уайльда сильно позначився вплив французького символізму. У ній сполучаються містичні й еротичні мотиви; він особливо цінує яскраві скороминущі враження. Своєму століттю Уайльд протиставляє героїчну епоху англійської буржуазної революції XVII в. (сонет "Мільтону"). Особливе місце в спадщині Уайльда займають "БаладаРедингской в'язниці" (1898) і "Тюремна сповідь" (1897), у яких декадентські мотиви любові на грані смерті сполучаються з гарячим жалем кчеловеку. [1; с.254]

У прозі Уайльда своєрідно сполучаються три літературних жанри: лірична з елементами дидактики казка, гостросюжетна, пронизаною іронією новела й "інтелектуальний" роман. Драматургія Уайльда розвивалася по двох напрямках. В "Герцогині Падуанской", "Саломеї", "флорентійської трагедії" він намагався відродити поетичну драму більших страстей: любов у них неотторжима від смерті. Тут Уайльд близький до декадансу кінця XIX в. Інший характер мають його світські комедії, повні дотепних парадоксів і епіграм: "Віяло леді Уиндермир" (1892), "Жінка, не варта уваги" (1893), "Як важливо бути серйозним" (пост. 1895, опубл. 1892), "Ідеальний чоловік". В останній найбільш сильні соціально-критичні мотиви.

У критичних статтях і есе Уайльд звертався до творчості найбільш близьких йому англійських письменників (У. Морриса, У. Патера, Ч. А. Суинберна), у них утримується висока оцінка О.Бальзака, Л.Н.Толстого, И.С.Тургенєва й Ф.М.Достоєвського.

Казки твору Уайльда, у значній мірі створені під впливом Ханса Кристиана Андерсена, що показав йому, як можна використовувати сюжети й прийоми стародавніх казок для вираження цілком сучасних думок. [21; с.23]

У казках Уайльда втілилися й ідеї Рескина. Учачись в Оксфорді, Уайльд прослухав його лекції про італійське мистецтво XIII-XIV вв. Знавець і шанувальник стародавнього мистецтва, Рескин був переконаний, що золота пора живопису, архітектури, скульптури й поезії доводиться на кінець середніх століть. І цю епоху він протиставляв сучасності. Послідовник Рескина, Уайльд втілив його думки у своїх казках. [1; с.255]

У вишуканих ліричних казках, у яких кожна деталь має символічне значення, Уайльд малює самовіддану великодушність і героїзм діючого добра як щось невіддільне від справжньої краси. Молодий Король починає розуміти, як важка праця, що створює те прекрасне, що його оточує ("Молодий Король"); Щасливий Принц і Ластівка жертвують собою, щоб допомогти біднякам ("Щасливий Принц"); Соловей офарблює своєю кров'ю троянду, щоб закоханий студент підніс її норовливій дівчині ("Роза й Соловей"). [1; с.256]

Одружився Уайльд з красивою донькою дублінського адвоката -- Констанцією Ллойд. Будиночок на Тайт-стріт, де мешкало подружжя, було обставлено з великим смаком (на думку естетів, бо справжнім вікторіанцям він вважався дещо дивним). Улюбленим заняттям Уайльда було показувати своїм гостям дружину, щомісяця вбрану в інший костюм: грецький, середньовічний, старовенеціанський, голландський. То був період ніжного подружнього кохання. Оскар майже не виходив з дому, а якщо відлучався на кілька годин, надсилав дружині листа і квіти [20; с.667].

Блискуче знання античного світу відкрило юнакові двері до аристократичного Оксфорду. Лекції з мистецтва тут читав філософ Джон Рескін, який натхненно розповідав про красу -- й ту, що існує в природі, й ту, що створена людськими руками. Джон Рескін мав великий вплив на Оскара Уайльда, однак він пішов своїм шляхом. Його вчитель із запальністю біблійного пророка відстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Уайльд же відривав естетику від етики і заперечував зв'язок мистецтва з мораллю: "Закони мистецтва не збігаються із законами моралі", "Естетика вища за етику!" Ці твердження знайшли втілення у численних парадоксах письменника. Ось лише деякі з них: "Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця приводять до непрощенної манірності стилю": "Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре", "Всяке мистецтво аморальне".

Крім того, як зазначав Уайльд, на його творчість мали вплив Едгар По, Шарль Бодлер, Теофіль Готьє, Стефан Малларме, Жоріс Карл Гюїсманс. Цих видатних і художників об'єднували неприйняття буржуазного прагматизму, зацікавленість особистістю людини, її духовним світом, уболівання за справжнє мистецтво і його творців, прагнення зберегти традиційні уявлення про гуманізм.

Саме до цієї фаланги приєднався у 80-х роках Оскар Уайльд. Та він не був просто глашатаєм їхніх естетичних ідей. Ставши фанатиком культу краси, "апостол естетизму" зробив для себе мистецтво єдиним сонцем Всесвіту.

Сучасна література не подобалася Уайльдові саме І тому, що була надто наближена до дійсності й? перетворювалася на копію реального життя. Творчість, же, на його думку,-- це мистецтво брехні (тобто вигадки). Занепад брехні Уайльд і вважав головною вадою творів своїх сучасників. Відкидаючи принципи натуралізму і реалізму в мистецтві, Уайльд протестує не стільки проти цих художніх напрямів, скільки проти монотонної, безбарвної, потворної, непоетичної, антиестетичної дійсності, яка не заслуговує на те, щоб бути відображеною митцем. При цьому Уайльд високо цінував реалізм таких великих майстрів, як Діккенс, Теккерей, Бальзак, Достоєвський, хоча і розумів їхню творчість по-своєму [20; с.669].

В очах сучасників Уайльд був Королем життя. Таким він і почував себе, коли познайомився з тим, хто відіграв фатальну роль у його житті. То був молодий нащадок лордів Альфред Дуглас. Тридцятишестилітній Уайльд подружився із цим зухвалим, цинічним і корисливим молодиком. Насолодою було для Уайльда спілкуватися з людиною ангельської краси. Проти їхньої дружби виступив батько Альфреда, звинувативши Уайльда в моральних збоченнях /Саме це звинувачення було пред'явлено письменникові англійським судом, що відбувся у 1895 році. Друзі радили Уайльду виїхати у Францію, але він був упевнений, що суд його батьківщини виявиться справедливим і "покарає брехуна та нахабу".

Судовий процес перетворився на знущання над письменником. Суд засудив його до дворічного ув'язнення. Ненависть до викривача лицемірної моралі, що нагромаджувалася роками в англійському респектабельному суспільстві, вихлюпнулася повною мірою. Короля життя було скинуто із трону. Мати Оскара померла з горя. Дружина з дітьми пішла з дому. Його п'єси було знято зі сцени. Умови перебування у в'язниці були жахливими. І навряд чи Уайльд залишився б живим, якби у липні 1896 року не з'явився новий начальник тюрми. Він дозволив письменникові читати і писати.

Уайльд пише свою тюремну сповідь, яка пізніше дістане латинську назву "De Profundis" ("З безодні"). Оскар Уайльд зрікається в ній свого гедонізму. Тепер він уславлює страждання.

19 травня 1897 року Уайльд вийшов на волю. Він працює над "Баладою Редінгської в'язниці". То був останній твір Уайльда. Жоден журнал не згодився його надрукувати. "Балада" вийшла окремим виданням (1898), анонімно (на обкладинці замість імені стояв арештантський номер автора -- СЗЗ). "Балада" приголомшила англійське суспільство.

У 1900 році Оскар Уайльд помер. Його поховали на бідному паризькому цвинтарі. У 1909 році завдяки клопотам друга письменника Роберта Росса прах Уайльда було урочисто перенесено на кладовище Пер-Лашез, а над могилою встановлено величний пам'ятник [21; с.24].

Основним принципом власної творчості Оскар Уайльд проголошує "цілковиту творчу свободу митця, але при цьому стверджує, що мистецтво "не можна вважати зовнішнім мірилом схожості з дійсністю. Воно скоріше покривало, ніж дзеркало." Доводячи свою думку до вкрай парадоксального загострення, Уайльд заявляє, що справжнє мистецтво засноване на брехні і що занепад мистецтва в ХІХ столітті (під занепадом мистецтва мається на увазі реалізм) пояснюється тим, що "мистецтво брехні" виявилося забутим: "Все погане мистецтво існує завдяки тому, що ми повертаємося до життя і до природи і зводимо їх в ідеал". Завдання мистецтва в цілому, та літературної критики зокрема, письменник вбачає у суб'єктивно - ідеалістичному відображення та трактуванні явищ дійсності [20; с.670].

У статтях "Критик як художник" і "Пензель, перо і отрута" він наділяє критика правом на цілковите суб'єктивне "свавілля", стверджуючи, що основним завданням естетичного критика є саме передача своїх власних вражень. Також Уайльд заперечував соціальні функції мистецтва, заявляючи, що завдання кожного художника "полягає просто в тому, щоб захоплювати, приносити задоволення… Ми зовсім не хочемо, - писав він, - щоб нас мучили і доводили до нудоти оповідями про справи нижчих класів". Згодом він напише Альфреду Дугласу: "Єдиною моєю помилкою було те, що я цілком звернувся до дерев того боку саду, яка виявилася залитою золотом сонця, і відвернувся від іншої сторони дійсності намагаючись уникнути її тіней. Падіння, ганьба, злидні, горе, відчай, страждання і навіть сльози, каяття, що встеляють шлях людини тернами… - все це відлякувало мене. І через те, що я не бажав брати до уваги жодне з цих почуттів, життя та обставини змусили мене випробувати всі з них" В есе "Душа людини за соціалізму" (1891 рік) - єдиному зразку політичної ессеїстики Уайльда - перед читачами відкривається бачення найважливіших суспільних конфліктів та ідейних течій, що визначили суперечливий образ сучасної митцеві Британії. Також, на сторінках саме цього есе чітко виявляються глибокі переживання англійського письменника, породжені історичною трагедією Росії, імперському деспотизму якої він виніс такий вирок: "Кожен, хто живе розкошуючи в умовах нинішньої системи російського правління, повинен або вважати, що душі у людини взагалі немає, або якщо вона є, то не варта того, щоб удосконалювати її".

Але в центрі його уваги, залишалася насамперед Англія. Утопічне за тональністю, есе Уайльда цікаве як свідчення соціальної пильності художника-гуманіста. Бідні та багаті в умовах приватної власності, на думку Уайльда, однаково позбавлені можливості до справжнього саморозкриття. "Справжня досконалість людини визначається не тим, що у неї є, а тим, наскільки багатий її духовний світ. Приватна власність, зруйнувавши істинний Індивідуалізм, створила натомість Індивідуалізм уявний" тобто заснований на корисливій боротьбі за місце під сонцем. Також варті уваги міркування Уайльда про взаємини Художника і Влади в структурах суспільства. Демократична Британія, на думку Уайльда, не надто відрізняється від деспотій інших європейських держав. Тиранія Натовпу все таки краща за свавілля монархів; що ж стосується англійців, то вони з принциповою постійністю та завзяттям прирікали на вигнання найталановитіших своїх митців. Можливість втручання держави в діяльність художників має бути покладено край - у цьому Уайльд анітрохи не сумнівався. Крізь всю творчість письменника лейтмотивом проходить очевидний і непримиренний протест, заснований на непохитній позиції художника, що враховує історію мистецтва, умови його розвитку та реальний стан. Позиція Оскара Уайльда очевидна: він проти приземленості, "наслідування правди", міщанських творів та пустої риторики. Він рішуче заперечує те, що, претендуючи на місце в мистецтві, мистецтвом не є. Ця особливість позиції і поглядів Уайльда знайшла вираження в його казках і романі. "Портрет Доріана Грея" [15; с.137].

"Портрет Доріана Грея" дослідники назвали одним із найбільш загадкових творів Оскара Вайльда.

Твір написаний у 1890 році. Прозаїк писав його на замовлення одного американського журналу у рекордно короткий термін - трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. Задум: одного разу у майстерні свого приятеля, художника Безіла Уорда, О. Вайльд побачив натурника, котрий вразив його досконалістю зовнішності. У передмові до твору автор визначив головну мету роману: вічність і велич над життєвого мистецтва [10; с.32].

У липні 1890 року роман опублікували в американському журналі "Ліппінкотс Манслі Мегазін". Він мав чимало спільного з твором Ч. Метьюріна "Мельмонт -блукач", де також розглядався таємничий зв'язок між долею героя і його портретом. Також джерелами роману стали твори: Жюріс -Шарля Тюїсмена "Навпаки", Гете "Фауст", Бальзак "Шагренева шкіра", Гофман "Малюк Цахес", Гоголь "Портрет".

Критичні відгуки на твір носили, майже без винятку, надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора - судовій відповідальності.

За формальними ознаками "Портрет Доріана Грея" - це "роман виховання", адже письменник виклав історію Доріана Грея, який побудував власне життя, втілюючи певні ідеї. Але фактично твір - це моральна притча про молоду людину, яка ставила до життя, як до експерименту і нехтувала загальнолюдськими нормами моралі [21; с.25].

Риси імпресіонізму у романі:

1. композиція концентрувала не на дії, безпосередньому житті і його поясненні, а на відмінностях сприйняття дійсності різними персонажами;

2. персонажам надано можливість виявити своє ставлення до подій, учасником чи свідком яких вони стали;

3. "вишуканість" описів у романі;

4. пейзажі стали фоном сприйняття героя, сам герой ніби розчинився у навколишній красі. [21; с.27]

Риси символізму у романі:

1. фабула твору перегукувалася з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності;

2. портрет набув символічного значення: він став виявом сутності, зобразити яку, втілити у конкретну форму лише інтуїтивно міг істинний митець;

3. на стильовому рівні - безпосереднє вживання парадоксів. [21; с.27]

Передмова до книги складалася з 25 афоризмів і різних висловлювань Т. Флобера, які, втім, стали оригінальними в Вайльда. Зміст афоризмів розкрив у сюжеті роману. На думку автора, мистецтво прагнуло розкрити себе і втаїти митця, відобразити не життя, а глядача (читача). Художник - не мораліст, бо мистецтво стояло поза мораллю, йому дозволено зображувати все. Взагалі, мистецтвом стало тим, що не дає ніякої користі [10; с.33].

Тема роману: тема мистецтва і краси.

Проблематика: співвідношення краси зовнішньої і внутрішньої; мораль і мистецтво; взаємини життя і мистецтва.

Для романів кінця XIX ст. традиційно на перший план висувала ідея, а образи втілювали той чи інший її аспект. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його натурник Доріан Грей втілили цю ідею у життя.

Ім'я персонажа Доріан з англійської означало "доричний", мистецтвознавчий термін на позначення найдавніших пам'яток класичної античності.

Дія роману розгорталася у сучасній автору Англії, але письменник майстерно ввів у нього фантастичні, містичні елементи, які наблизили його твір до готичних романів.

Твір побудований на цікавому задумі: на рідкість гарний юнак Доріан Грей мріяв про те, щоб молодість і краса ніколи його не залишали. Художник Безіл Голуорд створив портрет Грея, який мав чарівну здатність - на ньому відображалися всі порочні моменти життя героя, тоді як сам він зберігав чистий юнацький вигляд, з роками краса його тільки розквітала. Три різних персонажі роману виражали різне ставлення до життя. [21; с.29]

Отже, в даному розділі ми дослідили життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда, а також роман "Портрет Доріана Грея". Вияснили, що надихнуло автора на його написання, охарактеризували структуру роману, назвали риси імпресіонізму та символізму в ньому, джерела написання, а також детально описали естетичні погляди О. Уайльда.

РОЗДІЛ ІІ. Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже, і за природу. Саме тому світ краси, тобто витворів рук людських, превалює в романі над світом природним. В даному розділі ми аналізуємо ставлення до краси Безіла та лорда Генрі. Між цими двома героями головний герой роману - Доріан Грей, за душу якого вони боролися.

2.1 Ставлення до краси лорда Генрі

Лорд Генрі Уоттон у романі виступає проповідником філософії насолоди. Але красу, як таку, він вбачав саме у зовнішності та молодості. Це старший товариш Доріана Грея.

Лорд Генрі, як витончений естет, кохався у красі, робив її джерелом насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеалом естетизму. Цей образ також трактували як "образ змія-спокусника", оскільки його слова Доріан сприйняв як програму дій, реалізував їх на практиці і поширив серед "золотої молоді".

Лорда Генрі не можна вважати холодним експериментатором, оскільки він передбачив наслідки і чесно попередив про них Доріана. [2; с.13]

З одного боку, лорд Генрі це людина, для якої не існувало ніяких моральних цінностей.

Лорд Генрі Уоттон так пояснив Доріану свою теорію генодизму: "Ah! realise your youth while you have it. Don't squander the gold of your days, listening to the tedious, trying to improve the hopeless failure, or giving away your life to the ignorant, the common, and the vulgar. These are the sickly aims, the false ideals, of our age. Live! Live the wonderful life that is in you! Let nothing be lost upon you. Be always searching for new sensations. Be afraid of nothing. . . . A new Hedonism--that is what our century wants. You might be its visible symbol" [26; p. 16].

Лорд Генрі переконав Доріана, що його молодість і краса - невічні. Що все це може закінчитися в будь-який момент і його життя ніколи не буде краще того, яким воно є тепер: "With your personality there is nothing you could not do. The world belongs to you for a season. . . . The moment I met you I saw that you were quite unconscious of what you really are, of what you really might be. There was so much in you that charmed me that I felt I must tell you something about yourself. I thought how tragic it would be if you were wasted. For there is such a little time that your youth will last--such a little time. The common hill-flowers wither, but they blossom again. The laburnum will be as yellow next June as it is now. In a month there will be purple stars on the clematis, and year after year the green night of its leaves will hold its purple stars. But we never get back our youth. The pulse of joy that beats in us at twenty becomes sluggish. Our limbs fail, our senses rot. We degenerate into hideous puppets, haunted by the memory of the passions of which we were too much afraid, and the exquisite temptations that we had not the courage to yield to. Youth! Youth! There is absolutely nothing in the world but youth". [26; С. 16-17]

Лорд Генрі запевнив Грея у всесильності краси і молодості. І складається враження, що в нього холодна душа, яка втратила моральні ідеали.

З іншого боку, лорд Генрі - це витончений естет, що кохається у красі й відмежовується від потворного, бридкого в житті. Це прагнення не помічати нічого, крім краси, робить його не просто байдужим до всього іншого, а й цинічним: "Discord is to be forced to be in harmony with others. One's own life--that is the important thing. As for the lives of one's neighbours, if one wishes to be a prig or a Puritan, one can flaunt one's moral views about them, but they are not one's concern. Besides, individualism has really the higher aim. Modern morality consists in accepting the standard of one's age. I consider that for any man of culture to accept the standard of his age is a form of the grossest immorality." [26; p.44]

Лорд Генрі переконаний, що перш за все потрібно жити у злагоді з самим собою. Що цього не потрібно змушувати, бо "хто змушений жити у злагоді з іншими людьми, той у розладі з самим собою. Своє власне життя -- це найважливіше." [24; с.43]

У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має ідеалів. Пробуджуючи в Доріанові бажання насолоджуватися життям за будь-яку ціну, він зовсім не замислюється над можливими наслідками такої поведінки як для самого юнака, так і для інших людей.

Егоїзм лорда Генрі -- це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про реальне життя, але не зважає на нього. Він байдужий до того, чому бракує вишуканості, і в житті, і в смерті він шукав лише красу. Це ідеолог краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики.

Лорд Генрі впливав на Доріана. Але вплив лорда Генрі послабився, коли юнак закохався у молоду 17-літню актрису Сибіллу Вейн. Доріан не називав їй свого імені, а для закоханої дівчини він просто Прекрасний принц. Лорд Генрі холодно сприйняв це захоплення героя, хоча вважав, що воно йому потрібне у якості першого сексуального досвіду. Він впевнений, що скоро Доріан сам залишить дівчину заради якоїсь іншої претендентки.

Лорд Генрі виявився правим. Згодом Доріан кинув актрису, але він навіть і не думав, що це призведе до трагічних наслідків: Сибілла покінчила життя самогубством, оскільки не змогла перенести зради коханого.

Самогубство Сібіл лорд Генрі в першу чергу оцінює не з етичного, а з естетичного погляду: "It often happens that the real tragedies of life occur in such an inartistic manner that they hurt us by their crude violence, their absolute incoherence, their absurd want of meaning, their entire lack of style. They affect us just as vulgarity affects us. They give us an impression of sheer brute force, and we revolt against that. Sometimes, however, a tragedy that possesses artistic elements of beauty crosses our lives. If these elements of beauty are real, the whole thing simply appeals to our sense of dramatic effect.Suddenly we find that we are no longer the actors, but the spectators of the play. Or rather we are both. We watch ourselves, and the mere wonder of the spectacle enthralls us" [26; p. 57-58].

Саме такою трагедією, що цілком вдовольнила смаки обох естетів, стала смерть юної актриси. Здібний учень лорда Генрі, Доріан тільки спочатку вражений тим, що сталося. Пройде зовсім небагато часу, і він буде відчувати те ж, що і його наставник: "…this thing that has happened does not affect me as it should. It seems to me to be simply like a wonderful ending to a wonderful play. It has all the terrible beauty of a Greek tragedy, a tragedy in which I took a great part, but by which I have not been wounded" [26; p.56].

"А все ж те, що сталося, не вразило мене так, як би мало вразити... У ньому -- вся моторошна краса грецької трагедії, трагедії, в якій я був один з головних героїв, але яка не поранила моєї душі" [24; с. 55].

Лорд Генрі наслідув красу, але Доріан не повністю розумів його філософії. До прикладу, ніхто не змушує Доріана Грея стати вбивцею, але він -- справжній вбивця. Якщо його участь у загибелі Сібіл Вейн, її брата та інших людей є опосередкованим вбивством, то Безіла Голворда він вбиває власноруч, причому робить дві спроби. Спочатку Доріан знищує Безіла, як людину, потім -- намагається знищити свій портрет, який насправді є відбитком душі справжнього художника Безіла Голворда.

Те, що Доріан Грей вбиває Безіла Голворда, є наслідком його "нарцисизму", є проявом притаманної "нарцисам" самозакоханості. Е. Фромм, розглядаючи особливості поведінки особистості, зауважив: "Індивідуальна та соціальна помста часто покоїться на нарцисизмі та потребі "вилікувати" рану, через смерть лиходія". Коли йдеться про Доріана Грея, не можна не помітити, що його поведінка під час вбивства людини, яку він вважав своїм другом, є суцільною помстою художнику за те, що він знає про нього, Доріана, все. Саме тому Доріан Грей вбиває Безіла Голворда [10; с.33].

Оцінка героєм своєї поведінки під час вбивства Безіла Голворда і після нього, ставлення його до своїх вчинків не змінюються з часом.

Навіть в останні хвилини життя Доріан Грей не хоче визнати своєї провини в тому, що він накоїв: "Basil had painted the portrait that had marred his life. He could not forgive him that. It was the portrait that had done everything. Basil had said things to him that were unbearable, and that he had yet borne with patience. The murder had been simply the madness of a moment. As for Alan Campbell, his suicide had been his own act. He had chosen to do it. It was nothing to him" [26; p. 220].

"Безіл намалював портрета, який скалічив йому життя, і він не міг дарувати цього. Адже це той портрет спричинив усе. Безіл наговорив йому неможливих речей, але він навіть їх терпляче вислухав. А вбивство -- це просто спалах безумства. Що ж до Алана Кемпбела, то він сам наклав на себе руки -- така була його воля, так він і вчинив. А він, Доріан, до цього не причетний". [24; с. 219]

Отже, лорд Генрі замінив моральні почуття, я свої, так і Доріана, милуванням красою. Обидва герої не хочуть визнати, що у реальному світі кожному вчинку обов'язково притаманне своє етичне значення. Провина за смерть Сібіл залишається провиною, вбивство художника Безіла Голуорда --

простим вбивством. При цьому сам лорд Генрі не робить нічого аморального, його цинізм -- це тільки слова, тільки маска. Але ця маска -- його сутність. Бо найдужче його дратує природність. Можна сказати, що він виступає теоретиком, проповідником тієї філософії, якою керується у реальному житті Доріан Грей.

2.2 Ставлення до краси Безіла

Художник Безіл Голуорд -- втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить красу, і для нього немає нічого вищого за мистецтво. Він має гаряче, чуйне, добре серце і вкладає його у кожний свій твір. Портрет Доріана Грея став його кращим творінням. Саме тому Безіл Голуорд спочатку не хоче виставляти його, бо це означає відкрити свою душу, її глибинні порухи кожному, хто прийде подивитися нову роботу. Безіл захоплюється власним шедевром настільки, що вже не відділяє портрета від живої людини, з якої його написано.

Художник Безіл красу створює своїми руками, адже мистецтво оперує узагальненим поняттям краси. Краса -- це однозначно гармонія, яка дарує насолоду.

Нагадаємо, що на початку роману художник так пояснює своєму другові лорду Генрі, чому він ніколи не надішле свою найкращу роботу до виставкової зали "Harry, - said Basil Hallward, looking him straight in the face, "every portrait that is painted with feeling is a portrait of the artist, not of the sitter. The sitter is merely the accident, the occasion. It is not he who is revealed by the painter; it is rather the painter who, on the coloured canvas, reveals himself. The reason I will not exhibit this picture is that I am afraid that I have shown in it the secret of my own soul" [26; p. 8]

Безіл обожнює Доріана, стає йому другом, відчуває, що почав набагато краще малювати з того часу, як познайомився з цим юнаком. На відміну від Генрі й Доріана, для Голуорда етичне й естетичне невіддільні, як краса та доброта.

Що ж для Безіла означала дружба з Доріаном? На це запитання Безіл так відповів лорду Генрі: "Harry, - he said, "Dorian Gray is to me simply a motive in art. You might see nothing in him. I see everything in him. He is never more present in my work than when no image of him is there. He is a suggestion, as I have said, of a new manner. I find him in the curves of certain lines, in the loveliness and subtleties of certain colours. That is all" [26; р. 10]

"Розумієш, Гаррі, Доріан для мене просто збудник у творчості. Ти, можливо, не побачиш у ньому нічого. Я бачу в ньому -- все. Адже ж якраз найбільше він присутній у моїх творах тоді, коли не його я зображую на полотні. Я ж казав тобі -- його образ мовби відкриває переді мною нову манеру малювання. Його я находжу у вигинах певних ліній, у чарівності й ніжності певних кольорів. Оце й усе" [24; с. 9]

Безіл бачив красу не поверхово, не у фізичному задоволенні чи насолоді, він бачив її зсередини, намагався відчувати серцем, душею. Саме тому Безіл не хотів знайомити лорда Генрі з Доріаном: "Dorian Gray is my dearest friend," he said. "He has a simple and a beautiful nature. Your aunt was quite right in what she said of him. Don't spoil him. Don't try to influence him. Your influence would be bad. The world is wide, and has many marvellous people in it. Don't take away from me the one person who gives to my art whatever charm it possesses: my life as an artist depends on him. Mind, Harry, I trust you". [26; р.12]

Безіл бачив прекрасну, чисту душу Доріана, яка ще не була зіпсована грязнучістю світу, який його оточував. "Доріан Грей -- мій найдорожчий друг… душа в нього чиста й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся вплинути на нього. Твій вплив має згубні наслідки" [24; с.11]

Збираючись виїхати з Лондона на тривалий час, Голуорд приходить до Грея, щоб утримати його від бажання піддаватися спокусам, застерегти від такого способу життя, який потребує насолод різного роду за будь-яку ціну.

Голуорд не хоче вірити тим непевним чуткам, що ходять навколо імені Доріана, але вважає своїм обов'язком попередити друга. Звичайно ж, він не міг передбачити, як трагічно завершиться візит до того, хто надихнув його на найкраще полотно. Та кінець Безіла неминучий. Він спалює себе на вівтарі служіння мистецтву. Це людина з гранично розвиненим естетичним почуттям. І саме в цьому причина його трагедії. Художник страждає від того, що відчуває страшенний розрив між ідеальним змістом, який він вклав у своє творіння, і життям, яке розбиває його мрії, не дає йому змоги бути щасливим.

Отже, художник Безіл - бачив красу, яка була в середині Доріана. Він проповідав любов до мистецтва. На противагу йому, лорд Генрі проповідував любов до молодості та до насолоди. Як переконав Доріана, що "the only way to get rid of a temptation is to yield to it."



ВИСНОВКИ

Отже, під час виконання даного наукового дослідження, ми виконали поставлені перед нами мету та завдання, а саме:, ознайомились із біографією Оскара Уайльда; проаналізували літературу стосовно обраної теми; привели цитування на мові оригіналу із роману "Портрет Доріана Грея"; визначили проблематику твору акцентуючи на проблемі краси. В цілому - розкрили тему ставлення до краси у романі "Портрет Доріана Грея" на прикладі Безіла та лорда Генрі.

Безіл Голуорд - творець прекрасного, автор портрету Доріана Грея, а лорд Генрі - його друг, проповідник насолоди. Безіл втілив ідею самовідданого служіння мистецтву. На відміну від Генрі, художник Голуорд - творець краси. У нього гаряче, чуйне серце, яке він вклав у своє мистецтво. Лорд Генрі зацікавив Доріана гедоністською теорією, і під його впливом він віддався насолоді. Заради вдоволення своїх потреб не зупинився ні на чому, оскільки впевнений, що щастя людини не залежало від моральних принципів. У лорда Генрі та у Безіла були різні поняття про красу, але вони обоє були їй віддані. На думку автора курсової роботи, Безіл любив красу своєю душею, це йшло у нього від серця., а лорд Генрі був більше теоретиком. Він створив своє уявлення про красу, яку проповідував, але не сповідував.

Підтримуючи одну з нових ідей гедонізму, лорд Генрі вважає, що єдиною річчю у світі, задля якої варто жити, є краса.

Очевидно, що лорд Генрі оспівував красу так само, як і Безіл. Проте лорд Генрі намагався віднайти красу не тільки у мистецтві, але у реальному житті.

Безіл стверджує, що і сам проповідник теорії насолоди невірно трактує її, він лише прикидається циніком, оскільки "соромиться своєї доброчесності".

Слід зауважити, що лорд Генрі впливав на Доріана. Але сутність була не в негативному впливі, а в неправильному тлумаченні його порад та поглядів. Доріан не міг зрозуміти всього, що розповідав йому Принц Парадоксів.

Також важливо пригадати про те, що в романі немає єдиного образу, який би був змальований із самого Оскара Уайльда. Лорд Генрі озвучує багато ідей, які мали місце у житті самого автора. В свою чергу, Безіл також мав від себе частинку Уайльда, так як він любив мистецтво, ту красу, яка всередині в людини. Будучи представником естетизму, Оскар Уайльд робив лише те, що є красивим і не псує душі. Доріан теж мав в собі частинку Уайльда. Оскар Уайльд зміг втілити на сторінках роману свої ідеї, бачення, цінності, які він доніс до читача вклавши частинку себе у кожного головного героя роману.

Ми прийшли до висновку, що "Портрет Доріана Грея" можна тлумачити по-різному, але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність -- неможливо. Критики, сперечаючись з окремих питань стосовно мистецьких позицій Оскара Уайльда, доходять спільного висновку про роман: це твір новий, складний і життєздатний. Свідченням цього є довголітнє життя роману, в якому кожне нове покоління читачів знаходить те, що співзвучне даному часу, що хвилює душу, збагачує розум, приносить насолоду, бо творчість великого англійського письменника Оскара Уайльда -- то справжнє мистецтво.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аникин Г. В. Михальская Н. Г. История зарубежной литературы для студентов пед. институтов по спец. "Ин. яз." - М.: Высшая школа. - 1985.

2. Булъваренко Л. Прекрасний принц з потворною душею (О. Вайльд "Портрет Доріана Грея" 10 клас) // "ЗЛ". - 2006. - № 7. - С. 13-14.

3. Бэлза С. О. Роман жизни Оскара // Уайльд О. Избранное: Пер. з англ. / Укл. і вступ. ст. с. Прим А. Зверева. - М.: Правда, 1989. - С. 5-26.

4. Гавришко І. І. "Принц Парадокс?", "Апостол сектизму?", "Король життя?" Зраджений, в'язень, вигнанець, злидар? // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2000. - № 3. - С. 51-53.

5. Гражданская З. Т. Зарубежная литература XІX - ХХ века (1871-1917): Учебник для студентов филол. фак. пед. ин-тов.- М.: Просвещение, 1979

6. Кривина Т. М. о красоте Оскара Уайльда. М., 2006. - С. 13 -14.

7. Кривина Т. Что знал о красоте О. Уайльд? // "ЗЛ". - 2006. - № 7 (455)

8. Михальская Н.П., Луков В.А., Завьялова А.А. История Зарубежной Литературы ХІХ века: В 2 т. - Т.2. - М.: Просвещение, 1991. - С.208 - 215.

9. Міщук В. В. Своєрідність естетизму О. Уайльда. К.: Просвіта, 1994. - С. 21 - 44.

10. Новик С. М. Уайльд і його роман "Портрет Доріана Грея". 10 клас // Зарубіжна література. - 2003. - № 6. - С. 32-33.

11. Оскар Уайльд. Портрет Дориана Грея; Тюремная исповедь: Пер. з англ. - К.: Посредник, 1998. - 266 с.

12. Пронкевич О.В. Зарубіжна література ХІХ століття: Хрестоматія. - К.: Педагогічна преса, 2000. -С.87-89.

13. Розвадовська Т. М. Ми повинні прийти від красивої думки до красивого життя. Урок за творчістю О. Вайльда // Зар. літ. - 2002. - № 7. - С. 15 - 16.

14. Соколянский М. ОскарУальд: Очерк творчества. - К.: Просвіта, 1990. - 200 с.

15. Соколянський М. Н. Незнаный О. Вайльд //М.: Вселенная, 1998. - С. 137 - 140.

16. Соколянський М. Н. О. Уайльд. Очерк творчества. - К.: Одесса, 1990. - С. 278-279.

17. Стамат Т. В. Формувати самостійність і незалежність естетичних суджень (Конспект уроку за романом О. Вайльда "Портрет Доріана Грея") // Всесвітня література. - 2004. - № 8. - С. 26-29.

18. Трыков В.П. Зарубежные писатели: Биобиблиографический словарь: В 2 т. / Под ред. Н. П. Михальской. - М. : Дрофа, 2003. - Т.1. - С.119 - 124.

19. Храповицкая Г. Н. и др. Зарубежная литература XІX- ХХ века, 1871-1917: Хрестоматия/ Сост. Г. Н. Храповицкая, М. Б. Ладыгин, В. А. Луков; Под ред. Н. А. Михальской, Б. И. Туришева. - М.: Просвещение, 1981. - С. 114-125.

20. Чуковский К. О. О. Уайльд/за ред. Чуковского К. О.//Собрание сочинений в 6т. Т3. - М., 1966. - С. 666 - 725.

21. Шахова К. В. Оскар Уайльд/Зар. літ. - Луганськ: Альма-Матер, 2004. - № 6. - С. 23 - 31.

22. Штанько Л. Естетизм як принцип художньої творчості // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2007. - № 4. - С. 31-34.

23. Яковлев Д. Ю. Путь эстетизма/Зар. літ. - Луганськ: Альма-Матер, 2006. - № 7. - С. 14-15.

24. Вайлд, Оскар. Портрет Доріана Ґрея. оновл. пер. з англ. Ростислава Доценка. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. - 315 с.

25. Wilde O. The Picture of Dorian Gray/ retold by Jill Nevile. Oxford University Press, 1989. - 57 p.

26. Wilde O. The Picture of Dorian Gray - 120 p.

Размещено на Allbest.ru