Концепт "ім’я" в долі та творчості Ігоря Костецького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепт „ім'я” в долі та творчості Ігоря Костецького

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що останнім часом інтерес до творчості письменників-емігрантів спроектовано на формування цілісної історії української літератури. Творчість митців діаспори та еміграції разом із літературою представників материкової України перебуває в полі дослідницькиї пошуків багатьох науковців. Проте окремі особистості еміграційної літератури на Батьківщині відомі лише вузькому коли зацікавлених фахівців або представників професій, що часто „стикаються” з літературою. письменник проза костецький

Про постать Ігоря Костецького українська літературна історіографія починає активно говорити тільки на початку ХХI сторіччя, але Німеччина, країна, емігрантом якої він був, визнала його талант на півстоліття раніше. На теренах України ця постать в останні роки привертає увагу науковців, водночас залишаючись об'єктом дискусій, тому й виникає бажання висловити нові думки про представника зарубіжного українства, який свідомого вирішив ідентифікувати себе саме з українським народом. Нас цікавить прагнення Ігоря Костецького зв'язати себе саме з українською нацією. Актуальність роботи зумовлена необхідністю збільшення знань про неповторного нонконформіста української літератури. Бо цей митець прагнув бути - УКРАЇНЦЕМ, і ми не можемо не знати про своїх національних геніїв.

Однією з перших в українському літературознавстів 90-х років до постаті Ігоря Костецького звернулася Соломія Павличко. „Напередодні ХХI віку українська літературна історіографія не помітила однієї з ключових фігур власної літератури у ХХ сторіччі…” [ 3,с.135 ] , - так Соломія Павличко говорить про непересічну особистість в українській літературі ХХ сторіччя: письменника й драматурга, есеїста й режисера, перекладача та критика - Ігоря Костецького

Літературний доробок посьменника майстерно інтерпретує відомий українсько-канадський літературознавець та письменник Марко Роберт Стех . Саме з його коментарями надруковано книгу вибраних творів митця „Тобі належить цілий світ”. За тематикою кожного розділу книги вміщено есеї Стеха, які пояснюють головні аспекти творчості Костецького-модерніста.

Володимир Шелест у своїй публікації „Ліворуч від нормального (Про модернізм і про творчу манеру І. Костецького) ” розповідає про невизначену приналежність Костецького до певного стилю та напрямку в літературі:„Погляди Ігоря Костецького на мистецтво й письменство подекуди дійсно співзвучні з деякими тезами змісту маніфестів: футуристів, дадаїстів, реалістів та сюрреалістів.” [4,с.1].,тим самим, пояснюючи ідею письменника про заснування нового літературно-мистецького напряму.

У статті докторанта Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка І. Бурлакової „Ідея складності” Ігоря Костецького в новелістичному дискурсі письменника» авторка досліджує особливості художньої мови письменника, зокрема, естетико-поетологічні риси новели „Ціна людської назви ” [1,с.51-57].

Метою цього дослідження є осмислення творчої постаті Ігоря Костецького через концепт „ім'я”.

Об'єктом дослідження ми обрали біографічні факти та новелу письменника „Ціна людської назви”.

Український майстер пізньомодерністичної прози Ігор Костецький народився під російським прізвищем Мерзляков. З часом він ідентифікує себе з українським народом, змінив своє прізвище на українське дівоче прізвище матері - Костецький.

Зміна імені наскрізно відображена у творчості митця. У новелі „Ціна людської назви”, автор доводить, що «людина робить своє ім'я, а не навпаки…” [2, с. 87], бо ім'я , по-суті, нічого само по собі не варте, лише людина своїми досягненнями, світоглядом та життєвою позицією може зробити його значущим, і не лише для себе, а й для інших. Ідея зміни імені разом із мотивом двійництва є смисловим центром у цій новелі: дві людини мають однакове ім'я, та для одного воно справжнє, за паспортом, а для іншого - псевдонім. Але обидва персонажі не збираються його змінювати, хоча факт „однойменності” невигідний жодному з них, бо вони - відомі люди. Головні герої побоюються, що їх будуть плутати. Старший із них, поважний професор, вирішує, що він поверне собі справжнє ім'я, що походить із „доброго лубенського роду”, сказавши: „Я не професор, я Павло Карпига з Лубен, звикніть… Я сьогодні великим дивом дивуюся, чом я не думав над тим, що не личить Павлові Карпизі в дужках стояти” [2, с. 45]. Саме в цих заключних словах закладена, на нашу думку, головна ідея новели „Ціна людської назви”, бо „ім'я” людини безцінне, „ім'я” людини - це її гордість, її надбання, її сутність. І неважливо, за паспортом це, чи псевдонім, що був прийнятий за покликом душі, головне, що це свідоме рішення людини „пронести” з любов'ю крізь свої життєві тріумфи саме це „ім'я”.

Певною мірою, цю новелу можна назвати автобіографічною на рівні внутрішнього стану людини, що змінила ім'я.

Дослідник творчості Костецького Марко Роберт Стех про зміну імені розповідає так: „Процес відмови митця від імені і присвоєння нової «мистецької» персони - це майже завжди рішення свідоме, хоча не завжди до кінця зрозуміле…” [2, с. 87]. Саме тому, на нашу думку, будь-яке самозречення людини базується на психологічному аспекті, криється у принциповому самовизначеному виборі кожного.

Вибір імені Ігоря Костецького (Мерзлякова) пов'язаний з його вибором особистої національної приналежності. „З українською нацією я зв'язав себе зовсім не дурно. Наші долі мають дуже багато спільного - її і моя. І вона, і я, ми могли стати чим завгодно… Щодо мене особисто, то я міг з успіхом стати росіянином і поляком… Я став українцем. Я став українцем не тому, що люблю українців... Народити Україну як реальне, земне тіло, створити ваговиту планету української духовної і політичної державности - це значить довести можливість неможливого…” [2, с. 91]. З того часу, як він „став” українцем, ідея політичної незалежності України не полишала його.

Та країна за розвиток якої він так вболівав, виявилася не дуже привітною до нього. У 1945 році І. Костецький збирався взяти участь у конкурсі „ Рідне слово”, надіславши туди драму-мораліте „Спокуси не святого Антона”, та йому відмовили в цьому. Ранні п'єси Костецького стали забороненими в УРСР. Не зважаючи на це, він продовжував, уже в еміграції, відродження та розвиток української літератури, заснувавши в Німеччині МУР (Мистецький український рух) та видавництво „На гор” і, де друкував переклади світових літературних шедеврів українською мовою. Підтверджуючи цим відданість своїй ідеї: Україна - незалежна держава.

Визнання і славу перший абсурдист в європейському театрі - Ігор Костецький отримав у еміграції, його пізні п'єси були з успіхом поставлені на сценах Німеччини. Його не прийняла Батьківщина, проте ним захоплювалася не рідна для нього Німеччина.

В Україні збірка його вибраних творів з'явилася вже в незалежній Україні, у 2005 р. Про процес знайомства українського читача з творчістю Костецького у статті „Ліворуч від нормального (Про модернізм і про творчу манеру І. Костецького) ” говорить Володимир Шелест: „Поява книжки Ігоря Костецького „Тобі належить цілий світ” (Вибрані твори з коментарями P. M. Стеха), крім сподівань, не викликала якогось особливого ферменту серед читачів. Можна навіть припускати, що без коментарів Марка Стеха твори Костецького зі змістом, скерованим в якийсь інший світ уявної “позареальної свідомості”, взагалі могли б розминутись з читачами. Власне, коментарі Стеха, цікавого ерудита, привертають увагу до згаданої публікації. І теж, може, не так до творчої манери Костецького, як скоріше до деяких спостережень Стеха…” [4,с.1]. Ця фраза сіє дивину: чому загал настільки далекий від розуміння творчості Костецького? Спочатку може здатися, що це риторичне питання, але це не так, бо на нього є відповідь: малодосліджений, маловивчений, не популяризований, відсутня достатня кількість критичного матеріалу до творів, щоб можна було прочитати твір, заглянути у критичний матеріал („піддивитися” чужі думку) самому на основі цього матеріалу проаналізувати, і зрозуміти, яке семантичне навантаження несуть твори Ігоря Костецького.

Цей митець, здається, становить незвичайний психотип людини, бо стільки думок, бажання та новаторських ідей неможливо зустріти серед „звичайних” „пересічних” людей, тому ми переконані, що ця постать заслуговує на більш детальне дослідження його „потоку свідомості”. Сам Костецький також вважав себе незвичайною людиною, про що й говорить Марко Роберт Стех у одному з есеїв до вибраних творів автора „Тобі належить цілий світ”: „ Костецький вірив, що він „вибрана людина”, наділена особливими знанням і здібностями, потрібними для здійснення важливих, призначених йому завдань…” [2,с. 94]. Українське прізвище самоідентифікує митця з українською нацією. Отже, категорія ономастики постає ментально-культурною одиницею, тобто концептом.

Зважаючи на це, творчий доробк Ігоря Костецького є перспективним об'єктом наукових досліджень. Подальші студії буде присвячено аналізу окремих творів та осмисленню значення діяльності митця для української культури.

Література

1.Бурлакова І. „Ідея складності” Ігоря Костецького в новелістичному дискурсі письменника. - Режим доступу : [http://www.philolog.univ.kiev.ua/library/zagal/Literaturoznavchi_studii_2011_31/051_058.pdf].

2.Костецький І. Тобі належить цілий світ/Ігор Костецький .-Київ:Критика,2005.-528с.

3.Павличко С. Ігор Костецький та Езра Паунд /Соломія Павличко//Сучасність.-1992.-№11.-с.135-144.

4.Шелест В.Ліворуч від нормального (про модернізм і про творчу манеру І.Костецького).-Режим доступу: [http://www.infoukes.com/newpathway/24-2007_Page-13-1.html]

Размещено на Allbest.ru