Літературна критика російської еміграції 20-30-х рр. XX століття

Проблеми та жанрово-стильові параметри російської літератури. Принципи діяльності та мотиви головних критиків російської еміграції. Найбільш яскраві риси індивідуальної творчої манери літературних критиків та особливості системи аксіологічних орієнтацій.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 15.07.2014
Размер файла 31,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.02 - російська література

Літературна критика російської еміграції 20-30-х рр. XX ст.

Виконала Новікова Олена Володимирівна

Київ - 2003

АНОТАЦІЯ

Новікова О.В. Літературна критика російської еміграції 20-30-х рр. XX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації вперше досліджено літературну критику російської еміграції 20-30-х рр. XX століття в контексті її етико-естетичних і жанрово-стильових параметрів. На матеріалі численних літературно-критичних праць розкрито риси культурно-історичної парадигми літературної критики еміграції, проаналізовано систему жанрово-стильових форм, відзначено найбільш яскраві риси індивідуальної творчої манери таких критиків, як Д. Мережковський, З. Гіппіус, М. Слонім, Г. Адамович, В. Ходасевич та ін. Підкреслено, що система аксіологічних орієнтирів, зафіксована в ній, значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в Росії як до революції, так і особливо у післяжовтневий період. У дисертації доведено, що в нових умовах відбулася дискредитація багатьох цінностей як таких і в самій дійсності сформувалися нові системи аксіологічних координат. Вони й знайшли своє відображення в літературно-критичних роботах російської еміграції 20-30-х рр. XX століття.

російський література критик аксіологічний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Російська емігрантська критика 20-30-х рр. XX століття досліджувала тенденції розвитку літературного процесу як у Росії, так і у центрах російської еміграції. В полі зору критиків російського зарубіжжя знаходилися концепції численних періодичних видань і, насамперед, зміни ціннісної парадигми суспільного і культурного життя в метрополії та в еміграції. Особливості методологічних принципів літературної критики російської еміграції цього періоду і її жанрова специфіка недостатньо досліджені в сучасному літературознавстві.

Отже, актуальність дисертації обумовлена необхідністю

- комплексного осмислення процесів, що відбувалися в російській емігрантській літературній критиці;

- потребою визначення специфіки розвитку російської критичної думки в еміграції у порівнянні з тим, що вона являла собою у метрополії;

- необхідністю переосмислення з нових позицій всієї історії літературної критики в цілому й емігрантської критики зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, погоджена з планами, темами і загальним профілем її наукових досліджень. Тема дисертації затверджена Вченою радою філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою й завданнями дослідження є аналіз літературної критики російської еміграції 20-30-х рр. XX ст. Це, в свою чергу, передбачає визначення її жанрової специфіки, аксіологічних орієнтирів й етико-естетичних координат, у параметрах яких розвивалася критика російського зарубіжжя. Мета дослідження передбачає вирішення завдань:

- систематизації проблемних та жанрово-стильових параметрів, у межах яких функціонувала критика російського зарубіжжя цієї доби;

- визначення генетичних зв'язків критики російської еміграції з дореволюційною російською культурою загалом та російською літературою і критикою, зокрема;

- з'ясування відмінних та спільних рис емігрантської критики та критичних творів, виданих у метрополії у досліджуваний період.

Об'єктом дослідження є чисельні публікації, надруковані в журналах «Нова російська книга», «Сучасні записки», «Воля Росії», «Російська думка», «Новий дім», та мемуарна література, яка поряд із спогадами містить художні інтерпретації шляхів розвитку російської літератури в історичному контексті та критичні оцінки творчості сучасників. Це, перш за все, - «На Парнасі Срібного століття» С. Маковського, «Коментарі» Г. Адамовича, «На межі двох століть», «Початок століття» А. Бєлого, «Живі обличчя» З. Гіппіус, «Петербурзькі зими» Г. Іванова.

Предметом дослідження є особливості етико-естетичних і жанрово-стильових рис літературної критики російської еміграції.

Теоретико-методологічною базою дослідження є концепції таких вчених, як В. Кулєшов, Б. Єгоров, В. Брюховецький, М. Ільницький, О. Казаркін, Ю. Тинянов, Б. Ейхенбаум та ін.

У дисертації використані описовий, історико-типологічний та проблемно-тематичний методи дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше здійснено спробу комплексного дослідження літературно-критичної спадщини російської еміграції 20-30-х рр. XX століття. Виявлено систему основних аксіологічних координат більшості критичних творів. Визначено особливості культурно-історичної парадигми емігрантської літературної критики. Проаналізовано систему жанрово-стильових форм, у яких втілювалася критична думка російської еміграції в 20-30-х рр. XX ст. Відзначено найбільш яскраві риси індивідуальної творчої манери таких критиків, як Г. Адамович, З. Гіппіус, Д. Мережковський, М. Слонім, Ф. Степун, В. Ходасевич та ін.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів та висновків роботи при аналізі літературного процесу XX століття, під час викладання нормативних і спеціальних курсів історії російської літератури і літературної критики на гуманітарних факультетах вищої школи, при написанні відповідних підручників та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на щорічних наукових конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1996-2002), на міжнародних наукових конференціях: «Достоєвський і XX століття» (Київ, 1996), «Міжнародна пушкінська наукова конференція» (Київ, 1999), «Російська література напередодні третього тисячоліття. Підсумки розвитку і проблеми вивчення» (Київ, 2000), «Російська література XX століття: підсумки сторіччя» (Санкт-Петербург, 2001), «Слов'янські літератури в контексті світової» (Мінськ, 2001), на науковій конференції «Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру» (Київ, 1999), науково-теоретичній конференції молодих учених НАН України (Київ, 2000), науковій конференції «Достоєвський: монолог крізь століття» (Київ, 2001).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» аргументовано вибір теми, розкрито стан вивчення наукової проблеми, її актуальність для сучасного літературознавства, визначено об'єкт та предмет дослідження. Формулюються мета та завдання роботи, характеризується її наукова новизна, апробація, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ - «Історико-літературні передумови дослідження» - присвячений висвітленню проблеми опрацювання літературної критики російської еміграції у науковій літературі й розкриває методику аналізу критичних текстів.

Літературна критика російської еміграції в процесі інтерпретації художніх творів або ж вирішення тих чи інших творчих проблем відтворила закономірні зміни в ціннісній системі суспільства як у Росії, так і в еміграції. Цей факт визнаний у працях М. Богомолова, А. Кулінича, О. Михайлова, О. Мулярчика, О. Чагіна, О. Соколова, В. Костікова, де аналізувалися філософсько-естетичні основи літературно-критичної діяльності письменників-емігрантів - І. Буніна, Б. Зайцева, І. Шмельова, Д. Мережковського та ін., однак особливості ціннісної парадигми критичного дискурсу, притаманні їй естетичні та жанрово-стильові параметри, специфіка світогляду епохи дотепер не були об'єктом спеціального вивчення.

Разом з тим існують ґрунтовні дослідження, присвячені аналізу літературної критики в контексті культурологічної проблематики. Передовсім слід згадати монографії Г. Струве «Література у вигнанні», Ж. Ніва «Повернення до Європи», В. Агеносова «Література Russkogо зарубіжжя», Д. Сохрякова «Національна ідея у вітчизняній публіцистиці XІX - початку XX століття», Дж. Гледа «Бесіди у вигнанні. Російське літературне зарубіжжя», М. Раєва «Росія за кордоном. Історія культури російської еміграції 1919-1939 рр.» В цих дослідженнях визначаються загальні риси розвитку літературного процесу в умовах еміграції. Саме вони уможливлюють звернення до студій більш диференційованих, що матимуть за мету дослідження етико-естетичних параметрів літературної критики російської еміграції, специфіки критичних жанрів, різних аспектів типологічних зв'язків емігрантської критики з радянським і європейським літературними контекстами. Розглянуті в дисертації конкретні критичні роботи (рецензії, літературно-критичні та публіцистичні статті, а також мемуари) різняться як методами аналізу літературного процесу, так і системою естетичних критеріїв та оцінок. Більшості з них притаманна не тільки описово-інформативна чи аналітична спрямованість, але й актуалізація цілої низки суто публіцистичних і естетичних проблем, головним чином пов'язаних з перспективами розвитку російської літератури як в еміграції, так і в Росії. Саме змістовність цих критичних робіт і обумовила їх вибір для дисертаційного дослідження.

В дисертації розглядаються літературно-критичні тексти Д. Мережковського, З. Гіппіус, П. Біциллі, Г. Адамовича, Ф. Степуна та багатьох інших критиків. Їх аксіологічні координати, ідеологічні та естетичні характеристики детерміновані загальним соціокультурним контекстом, а саме атмосферою «вигнанництва». Ідеологічний акцент, наявний в більшості критичних творів, зумовлений комплексом соціально-політичних цінностей (патріотизм, громадянська позиція, національна самосвідомість), притаманних російській культурі в цілому.

В дисертації стверджується, що в еміграції 20-30-х рр. була представлена така критична література, проблемні, етичні та жанрово-стильові особливості якої дисонували з тенденцією «відмови» від класичної традиції в радянській літературі і критиці.

Другий розділ - «Аксіологічна і жанрова специфіка літературної критики російської еміграції «першої хвилі» - віддзеркалює ціннісні координати, жанрово-стильові особливості, завдання, функції, домінантну спрямованість критичної інтерпретації в різних формах літературної критики - рецензіях, статтях, публіцистиці й мемуарній літературі.

У підрозділі 2.1 - «Особливості жанру рецензії» - проаналізовано критичні праці М. Цетліна, О. Ященка, І. Еренбурга, М. Мінського, М. Адамовича та інших авторів. В цих доробках тексти художніх творів оцінюються у параметрах двох основних координат: ідеологічному та естетичному. Саме такий ракурс репрезентовано у рецензії М. Цетліна на «Розу Єрихона» І. Буніна, де представлено ідеологічну оцінку творчості письменника, відповідно визначено його приналежність до «прекрасного минулого». «Прекрасне минуле» є лейтмотивом багатьох літературно-критичних статей російської еміграції. Як поняття категоріального рівня «прекрасне минуле» детерміноване не абстрактними уявленнями про час і простір («десь у минулому»), а цілком об'єктивним протиставленням світлого «минулого» і похмурого «сьогодення». Минуле для критиків-емігрантів по суті рівнозначне поняттю «рідне», саме тому ціннісна категорія «минуле» в більшості статей виступає як провідна. Наочне зіставлення вище зазначених часових полюсів характерне і для рецензій інших авторів. Так, О. Ященко, розкриваючи деякі позитивні та негативні риси творчої манери Б. Пільняка, насамперед підкреслює приналежність молодого автора до «нового життя». «Нове життя» як соціокультурний фактор сприймається в еміграції з одверто негативною конотацією. У системі критичної аргументації О. Ященка домінує комплекс політичних цінностей (революція, історичне минуле, реальне сьогодення). У рецензії синтезується уявлення критика про революційну реальність, що втілена за допомогою конкретних образних картин («посухи, голоду, виразки, спустіння, смути»), і художня вигадана реальність твору, який оцінюється. В критичних оцінках емігрантів домінує ідеологічний оцінний комплекс (більшовизм, класовість, цензура), а літературний процес після революції сприймається як процес втрати особистісних орієнтирів.

В інших рецензіях - І. Еренбурга, М. Мінського, М. Алданова, О. Ященка, Є. Ляцького - переважає емоційно-аксіологічний компонент із яскраво вираженим метафоричним образним рядом, що вважається ознакою есеїстичної критики. В цих рецензіях домінують інтимно-ліричні пасажі, відзначається тенденція включення вимислу до картини художнього світу критика. Такими є рецензії І. Еренбурга на книгу віршів Б. Пастернака «Сестро моя - життя» і на твори М. Цвєтаєвої «Розлука» і «Вірші до Блока». Перша рецензія становить собою приклад «белетристичної критики», друга - написана у формі ліричного послання, якому притаманна свідома довільність суджень (рецензія будується як коротка розповідь, що має початок, розвиток дії, кульмінацію і фінал).

Рецензії М. Цетліна, М. Алданова, Б. Зайцева здебільшого побудовані на докладному цитуванні аналізованих текстів. Введення цитованого матеріалу в рецензію є свого роду засобом проникнення в художню логіку твору і має свою традицію в російській критиці, започатковану рецензіями О. Блока і В. Брюсова.

У підрозділі 2.2 - «Жанр літературно-критичної статті» - проаналізовано критичні твори І. Буніна, З. Гіппіус, Д. Мережковського, Г. Адамовича, М. Слоніма, П. Біциллі, В. Ходасевича, П. Струве й інших авторів. Їх вибір залежить від заявленого в них проблемно-тематичного матеріалу.

Здійснений аналіз цілої низки праць доводить, що у переважній більшості літературно-критичних статей еміграції наявні незмінні акценти, що відрізняють їх від критичного доробку авторів з метрополії. В них завжди апріорно наявні опозиція минулого й сьогодення, проблема взаємовідносин російської та європейських літератур, незмінним у багатьох випадках залишається політичне мотивування критичного викладу в загострено конфліктному ракурсі. Незважаючи на різноманітність проблематики розглянутих у дисертації статей, всі вони так чи інакше зосереджені в колі питань існування, розвитку, динаміки, еволюції російської літератури та культури загалом. Починаючи з середини 20-х рр. в літературній критиці російського зарубіжжя точилися найрізноманітніші дискусії щодо проблем традицій, тематичного спрямування молодої емігрантської літератури й самої можливості її існування в умовах вигнання. Проте в цілому емігрантська критика так і не змогла репрезентувати свою цілісну ідейно-естетичну програму, подекуди, як і критика метрополії, вона підміняла її орієнтацією на «пошуки ворога». Характерною рисою більшості літературно-критичних статей є єдиноспрямованість та категоричність критичних авторських суджень: творчість радянських літераторів у них оцінювалась однозначно негативно, а емігрантських - позитивно. Наприклад, у статтях І. Буніна («Інонія та Кітеж», «Великий дурман») молода радянська література, як і державний лад, що її породив, є абсолютно неприйнятною для критика. За руйнацією традицій і форм класичної літератури, за безліччю викликаних часом новацій Бунін чув тільки голос «хама і звіра». Заперечуючи естетику модернізму, письменник відстоював традиційно міметичний розвиток російської культури і був у цьому непохитним.

У більшості статей цього часу, у контексті ідейно-естетичного, філософського, проблемно-тематичного аналізу, посилюється емоційно-образний характер критичного викладу, при цьому метафоризм стає конститутивною ознакою жанру. Наприклад, у Г. Адамовича («Про літературу в еміграції») сприйняття революції та пафосу відбиваючих її творів асоціюється з «друзками, що летять». Пафос втіленого у творах емігрантського світосприйняття - «видимість, міраж, якась збита на поверхні наших внутрішніх відносин піна».

У статтях, де розглядається динаміка розвитку літературного процесу в еміграції та у радянській Росії загалом, як правило, літературні досягнення еміграції протиставлено тому, що пишеться у метрополії. Так, М. Слонім у статті «Жива література й мертві критики» стверджує, що еміграція жила винятково за рахунок накопиченого раніше літературного багажу, а різні винятки (Цвєтаєва, Ходасевич, Алданов) тільки віддзеркалювали творчу безперспективність літератури російського зарубіжжя. На думку З. Гіппіус, висловлену в статті «Політ до Європи», питанням першорядного значення в еміграції є ситуація «духовного вигнанництва» і втрати світоглядних орієнтирів. Дослідження творів емігрантської літератури (Слонім, Гіппіус) позначене комплексом естетичних оцінок, а коли йдеться про літературу радянську - переважають параметри ідеологічні. Однак існують критичні інтерпретації, в яких суспільно-політичний вектор критичного дослідження не дорівнює літературно-критичному. До таких відноситься стаття П. Біциллі «Трагедія російської культури», де йдеться про літературу діаспори. В даному випадку критична оцінка абсолютно позбавлена властивого всій емігрантській критиці соціального, ідеологічного компоненту.

Проведене у дисертації дослідження доводить, що провідною рисою численних написаних представниками діаспори критичних праць є втілене в них суто суб'єктивне бачення тих чи тих літературних явищ, акцент на особистісному факторі, що лежить у підґрунті більшості інтерпретацій та оцінок. Ретельний аналіз критичного доробку еміграції «першої хвилі» загалом дозволяє виявити в представлених у ньому творах і певні типологічні ряди, що, до речі, співвідносяться, а подекуди і збігаються, з певними напрямками і течіями самого літературного процесу тієї доби. І це не дивно, адже їх автори у своїй більшості були ще й письменниками, то ж і кут зору на той чи той критично оцінюваний твір здебільшого збігався з кутом бачення і специфікою художнього втілення дійсності, скажімо, притаманними символізму, імпресіонізму, тощо. Тут можна виокремити ці критичні роботи, в основі яких - наслідування принципів символістської критики, імпресіоністичного методу передачі вражень, апологія принципів чистого мистецтва, обґрунтування реалізму, тощо.

В основі будь-якої літературно-критичної статті лежить створення критичного образу. У статті Г. Адамовича «Література в еміграції» кожна серйозна теза репрезентована певним метафоричним образним рядом. Для автора критичний образ еміграції - «світовідчуття самотності» - будується на бінарних опозиціях філософії екзистенціалізму. В. Ходасевич у статті «Кривава їжа» екстраполює винесений у заголовок образ на загальний контекст існування російської літератури. «Жахлива доля російських письменників», починаючи від Кострова, в цій статті стає домінантою естетичного бачення критика і визначає пріоритети його аналітичної інтерпретації: «доля особистості - історична доля держави». Якщо критики XІX століття піднімали у своїх дослідженнях цілу низку соціальних, політичних, психологічних та інших питань, то літературна критика еміграції зосереджена навколо питання про принципову можливість існування та розвитку російської культури в еміграції. Авторська емігрантська критична модель, як правило, побудована на опозиціях: метрополія - еміграція, еміграція - Європа. Важливим чинником звичайно є те, що саме домінує в критичному викладі - проєвропейська, проросійська, проєвразійська чи проемігрантська тенденції. Загалом для жанру літературно-критичної статті характерним є публіцистичний пафос критичного викладу та його політичне спрямування.

Підрозділ 2.3 - «Елементи критичних розвідок в мемуарах» - присвячений дослідженню літературно-критичного аспекта, що втілений у мемуарній літературі. Цей жанр посідав визначне місце в емігрантській літературі загалом. Головна риса мемуаристів - прагнення якнайбільше писати не про себе, а про інших: політиків, діячів культури, події життя на колишній батьківщині. У такому ключі написані кращі спогади тих років: «Живі обличчя» З. Гіппіус, «Петербурзькі зими» Г. Іванова, «На межі двох століть» А. Бєлого, «На Парнасі Срібного століття» С. Маковського й інші. Суб'єктивність зображення є важливою рисою самого жанру мемуарів. В аналізі настроїв передреволюційної доби письменники-мемуаристи синтезують політичний і релігійно-філософський оцінні комплекси. Ціннісним еталоном у будь-якому випадку є Росія.

Книга С. Маковського деякою мірою висвітлює естетичні категорії Срібного століття, що домінували в літературній критиці російської еміграції «першої хвилі». Розповіді про сучасників, наприклад, у С. Маковського, у загальному контексті спогадів складають окремі фрагменти. Їх автономність підкреслює значущість і непересічність постатей К. Случевського, З. Гіппіус, І. Анненського, О. Блока, що перебували в полі зору письменника. Їхні літературно-критичні портрети доповнюються безліччю інших літературних портретів чи спогадів про людей, причетних до зображуваних подій.

Для багатьох мемуарів, написаних в еміграції, характерною ознакою є діаметральна розбіжність відтворюваного сюжету і дійсності. Цілком очевидно, що така «фантазійна реконструкція подій», розрахована на емігрантську аудиторію, переконує як психологічною, так і художньою правдоподібністю. Внаслідок такої «фантазійної реконструкції» Г. Іванову в «Петербурзьких зимах» майже вдалося переконати свою аудиторію у тому, що О. Мандельштам - жалюгідний пристосуванець. Упереджене ставлення Г. Іванова до Мандельштама, безумовно, пояснюється політичними поглядами російської еміграції на радянську владу, її ставленням до будь-якого культурного співробітництва з нею культових фігур Срібного століття (Брюсов, Блок, Бєлий, Єсєнін, Маяковський, Горький та ін.).

Таким чином, мемуари, відновлюючи спогади про минулу «прекрасну» епоху, підтверджують ретроспективний характер культури еміграції, а також дають змогу, не спираючись на чітку критичну аргументацію, висловлювати судження, що були б зрозумілі численній емігрантській аудиторії. При цьому відсутність форми критичного викладу не є недоліком, а експресивність автора-критика сприймається як цілком органічний компонент викладу.

Розділ третій - «Особливості культурно-історичного контексту літературної критики російської еміграції 20-30-х рр. XX ст.» - відбиває два ракурси в дослідженні емігрантської критичної спадщини.

Перший визначений у підрозділі 3.1 - «Інтерпретація класичної спадщини». Дійсно, критики-емігранти прагнули насамперед зберегти цінності національної культури й у своїх судженнях спиралися на класичні зразки літератури XІX століття, оскільки бачили свій обов'язок у розвитку традицій Пушкіна, Л.Толстого, Достоєвського і Чехова. У критиці еміграції відбувся так званий культурний реверс - звернення до класичної традиції. Дискусії і полеміки щодо цього питання займали чимале місце у емігрантському літературному процесі. Центральною подією літературного життя еміграції 30-х рр. стала полеміка між Г. Адамовичем і В. Ходасевичем, в якій також брали участь З. Гіппіус, М. Осоргін, П. Біциллі, М. Слонім та багато інших провідних критиків. Одним з її аспектів було протистояння пушкінської гармонії та ясності (В. Ходасевич) світосприйняттю М. Лермонтова (Г. Адамович), яке було більш співзвучне емігрантським настроям тривоги та дисгармонії, що обумовило появу певних критичних напрямків в еміграції.

Домінування класичної традиції пояснюється у світлі аксіологічної системи емігрантської критики як протиставлення цінностей минулого цінностям сьогодення.

У плані подолання різноманітних ідеологічних табу, що панували в радянському літературознавстві, критичні праці емігрантів про Пушкіна безсумнівно становлять науковий інтерес. На противагу радянському «анатомічному препаруванню» текстів Пушкіна, в еміграції він став духовним символом. Статті про поета набули характеру особистісної ідеології кожного вигнанця окремо. Більше того, ім'я Пушкіна виявилося тим центром, навколо якого могла об'єднатися вся закордонна Росія, залишивши осторонь політичні та ідейні розбіжності. Ідеологія цього напрямку в емігрантській пушкіністиці була викладена в програмній статті В.Ходасевича «Про Пушкінізм». Однак у релігійно-філософській критиці. Інші пушкіністичні розвідки, серед яких можна назвати статті В. Шкловського «Євгеній Онєгін», П. Біциллі «Спроби характеристики пушкінської творчості», Г. Адамовича «Пушкін», балансують на грані критики й есеїстики. Цим публікаціям властивий певний елемент скандальності і сенсаційності, часом навіть епатажності. Проаналізовані в дисертації критичні виступи демонструють наявність трьох тем в емігрантській пушкіністиці. Перша формулюється як «Пушкін і Європа». Її трактування в еміграції й метрополії принципово різняться. Для еміграції Пушкін - поет національний, для радянської Росії - державний. Другу тему можна сформулювати як «Пушкінська свобода», а третю - «Пушкін і православ'я». В критиці про Пушкіна дуже часто згадувалися Достоєвський і Толстой. І це не було просто риторичними прикрасами, а набувало характеру символів естетичної і навіть ідейної непримиренності еміграції. Тим і пояснюється звернення в дисертації до критичних статей Є. Ляцького, Г. Адамовича та ін., присвячених висвітленню творчості Ф. Достоєвського.

У підрозділі 3.2 - «Проблеми рецепції модернізму» - досліджується типологічна детермінованість літературної критики російської еміграції. Більшість критиків до еміграції належали до різних літературних напрямів і, безсумнівно, знаходилися подекуди на протилежних не тільки ідеологічних, а й естетичних платформах. З огляду на це проблема корелятивних зв'язків естетичних орієнтирів критика у дореволюційний період та в еміграції є основною для виокремлення певних типологічних рядів. Безсумнівним також є і те, що критика російської еміграції ввійшла до загальноєвропейського культурного контексту.

Аналіз типологічних зв'язків емігрантської критики з доемігрантським літературним контекстом дає підстави стверджувати, що в критиці російського зарубіжжя домінують естетичні категорії Срібного століття. Свідоцтвом цього є перевага суб'єктивного чинника над культурно-оцінними судженнями, сприйняття особистої долі як особистої історії, досвід катастрофи історичного існування, принцип естетизації як універсальний.

Рецепція модернізму є одним з аспектів найбільш актуального для російських літераторів-емігрантів питання про літературну традицію. Ставлення до традиції багато в чому визначало напрямок критичної думки у вигнанні. У критичних статтях еміграції постаті письменників минулих століть уособлюють собою приналежність до неминущих цінностей, критики ж XІX століття (найчастіше згадуються критиками-емігрантами Бєлінський, Писарєв, Надєждін) висвітлюються у відверто негативному контексті, у такий спосіб поширюються розанівські традиції спростування основних положень критики В. Бєлінського і М. Добролюбова.

Чітко визначаються й інші типологічні ряди. Назвемо лише деякі з них. По-перше, пропагований такими критиками, як Ф. Степун, О. Ященко, В. Ходасевич, принцип об'єктивності критичного аналізу. Тут простежуються прямі паралелі з критикою XІX століття, зокрема з «реальною критикою». Однак, якщо критика XІX ст. спиралася перш за все на традиційні естетичні системи, то політична заангажованість емігрантських інтерпретацій часто призводить до їх нехтування (статті З. Гіппіус, Д. Мережковського, І. Еренбурга).

У підрозділі 3.3 - «Емігрантська критика у європейському контексті» - висвітлюється актуалізація в емігрантській критиці європейського контексту. Чимало емігрантських видань друкували, крім вітчизняних, і іноземних авторів, наприклад, у «Волі Росії» були опубліковані «Альбертіна» М. Пруста, «Гра любові і смерті» Р.Роллана, уривки з мемуарів А. Франса.

Деякі критичні тексти побудовані на основі конкретних типологічних паралелей, як, наприклад, стаття В. Ходасевича «Кривава їжа», в основі якої - величезний історичний контекст російської літератури від Тредіаковського й до еміграції, або ж стаття І. Еренбурга «Серапіонові брати», яка відрізняється прямими типологічними перегуками (з одного боку, гофманівська естетика, з іншого - контекст реального часу). Яскраво виражений суб'єктивістський підхід в усіх без винятку жанрових формах літературної критики російського зарубіжжя, що є характерною рисою західної аксіологічної моделі, яка, насамперед, стверджує особистість як верховну цінність.

Емігрантська література за умов антагонізму політичних і естетичних поглядів прагнула відтворити такий культурний контекст, у якому чіткіше були б визначені особливості російської літератури, зорієнтованої на європейський досвід не менш виразно, ніж на російські класичні традиції. На початку XX ст. з'явилася ціла плеяда письменників та критиків (Бунін, Мілюков, Струве, Степун), для яких проєвропейська ідея розвитку Росії набула характеру домінуючої.

Крім цього, саме протиставлення Захід - Схід починає втрачати обґрунтованість в умовах все більш інтенсивної культурної дифузії.

Це пов'язане, по-перше, із природним для емігрантів прагненням адаптуватися до нової реальності, чи пристосувавши себе до неї, чи протиставивши; по-друге, зі сформованою ще в середині XІX століття історичною традицією (слов'янофільство - західництво); по-третє, з одночасним існуванням російської еміграції в Західній Європі, слов'янських країнах, Америці та Китаї.

ВИСНОВКИ

Критиці російської еміграції 20-30-х рр. XX ст. притаманний акцент на соціально-публіцистичних і естетичних проблемах, головним чином пов'язаних із перспективами розвитку російської літератури в еміграції.

В рецензіях, літературно-критичних статтях та інших жанрах критики аналіз тих чи тих проблем творчості різних письменників, як правило, залежить від двох аксіологічних орієнтирів - ідеологічного й естетичного.

У літературних дискусіях еміграції (в основному щодо динаміки розвитку літературного процесу) сходилися представники різних ідейно-естетичних напрямків (Г. Адамович і В. Ходасевич, М. Мінський і Ф. Степун та ін.), яких поєднувала прихильність до національних традицій. Критична інтерпретація різних проблем (цінностей і традицій російської культури, залежності художньої творчості від соціально-політичної ситуації, самої можливості існування й розвитку російської літератури в інокультурному середовищі) зумовлювала розмаїття жанрів - рецензій, статей, літературних портретів тощо.

Для більшості критичних праць, пов'язаних, в основному, із проблемою розвитку російської літератури в еміграції, характерним є звертання до опозицій (минуле - дійсність, нове - старе життя, далеке - близьке).

Авторське судження часто продиктоване політичними переконаннями критика. Для полемічних статей емігрантів, що висвітлюють питання художньої цінності емігрантської літератури, характерним є домінування ідеологічного оцінного комплексу (більшовизм, класовість, цензура), синтез політичних і естетичних категорій.

Специфіка емігрантської критико-інтерпретаційної парадигми визначається звертанням до російської класичної літератури. Взірцями при цьому є творчість Пушкіна, Л. Толстого, Достоєвського, Чехова. Прагнення критиків спиратися на цінності національної культури у світлі виробленої еміграцією аксіологічної системи розуміється як протиставлення цінностей минулого цінностям сьогодення. Для емігрантської критики характерною є взаємодія з європейським літературним контекстом, що зумовлена природним для вигнанців прагненням осмислити самих себе в новій історичній реальності.

Система аксіологічних орієнтирів, що зафіксована в роботах критиків російської еміграції, значно відрізняється від тієї, що існувала в Росії до революції, коли категоріальний аксіологічний апарат включав загальнолюдські, християнські, а також альтернативні їм революційні цінності. У нових умовах ця бінарна опозиція була зруйнована дискредитацією багатьох цінностей як таких і появою в самій дійсності нових аксіологічних координат, що знайшли своє відображення в літературно-критичному доробку російської еміграції 20-30-х рр. XX століття.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Новікова О.В. О.С.Пушкін в літературній критиці російської еміграції першої хвилі // О.С.Пушкін і проблеми світової культури: Російська література. Дослідження: Зб. наукових праць. - Вип. І. Том 2. - К.: Логос, 2000. - С. 147-151.

2. Новікова О.В. Мотиви Ф. Достоєвського в прозі І.О. Буніна // Достоєвський і XX століття: Російська література. Дослідження: Зб. наукових праць. - Вип. ІІ. - К.: Логос, 2000. - С. 82-85.

3. Новікова О.В. Проблеми жанру історичного роману в літературній критиці російської еміграції першої хвилі // Дискурс сучасної історичної романістики: Поетика жанру. Наукові студії. - К.: Київський університет, 2000. - С. 287-293.

4. Новікова О.В. Аксіологічна система російської еміграції 1920-х років // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. - Вип.2. - К., 2001. - С. 153-156.

5. Новікова О.В. Проблема критичного методу літературної критики російської еміграції 1920-30-х років // Російська література напередодні третього тисячоліття. Висновки та проблеми дослідження: Зб. наукових праць. - К.: Логос, 2002. - С. 304-308.

6. Новікова О.В. Культурологічна проблема «Схід - Захід» у книзі Г. Адамовича «Коментарі» // Російська література XX століття: підсумки сторіччя: Збірник праць міжнародної наукової конференції молодих учених. - Санкт-Петербург: СПбГТУ, 2001. - С. 101-104.

7. Новікова О.В. Поетика жанру рецензії в літературній критиці російської еміграції першої хвилі // Слов'янські літератури в контексті світової: Матеріали V міжн. наук. конф.:Теоретичні проблеми літературознавства: Світова література: проблеми взаємодії і взаємозв`язків. - Ч.2. - Мінськ: БДУ, 2001. - С. 62-67.

8. Новікова О.В. Культурологічна проблема «Схід-Захід» у висвітленні літературної критики російської еміграції першої хвилі // Російська література XX століття: підсумки сторіччя. Тези доповідей. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 25-26.

9. Новікова О.В. Поетика художньої картини «світу літературного процесу» у критиці російської еміграції 1920-40-х років // Сьомі міжнародні читання молодих учених пам'яті Л.Я.Лівшиця. - Харків, 2002. - С. 37

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Романтизм, як відображення російської національної самосвідомості. Вивчення реалістичного підходу до проблеми історичного вибору Росії. Огляд творчості Л.М. Толстого і Ф.М. Достоєвського. Дослідження їх погляду на історичний вибір Росії і проблему людини.

    реферат [29,1 K], добавлен 15.11.2010

  • Змалювання теми кохання у творах німецьких письменників кінця ХІХ-середини XX ст. Кохання в англійській літературі та особливості літературної манери Р. Кіплінга. Тема кохання в російській літературі. О. Купрін–яскравий представник російської літератури.

    дипломная работа [150,6 K], добавлен 01.11.2010

  • Шістдесятники як частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття. Кінець "відлиги", внутрішнє "духовне підпілля". Представники шістдесятників серед письменників, літературних критиків, художників та кінорежисерів. Іван Драч, Василь Стус.

    презентация [2,0 M], добавлен 01.04.2013

  • XIX ст. називають "золотим століттям" російської літератури. Озоряна генієм Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, блиском таланту Жуковського, Крилова, Грибоєдова, Кольцова, російська література зробила в першій половині століття справді величезний крок вперед.

    реферат [7,5 K], добавлен 18.04.2006

  • Феномен жіночої емансипації в українській літературі, специфіка його відображення в літературних творах. Опис та структура образу Дарки Попович у повісті Ірини Вільде, що вивчається. Критика радянської епохи та її особливості на сучасному етапі.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 22.10.2014

  • Проза Аркадія Любченка 1920-х рр. Становлення реалістичного типу творчої манери, основні етапи творчого розвитку письменника. Жанрово-стильові особливості твору "Вертеп" Аркадія Любченка. Формування засад соцреалізму. Аркадій Любченко в час війни.

    реферат [30,5 K], добавлен 13.03.2013

  • Аналіз рецензій на постановку творів, критичних статей, монографій, довідкових та інформаційних видань. Комплексне дослідження постаті М. Цуканової в оцінці критиків та літературознавців з урахуванням публікацій, що стосуються творчого шляху письменниці.

    статья [31,0 K], добавлен 06.09.2017

  • Особливості розвитку літератури XIX сторіччя, яскраві представники та їх внесок в розвиток світової культури. Романтизм та реалізм як літературно-мистецькі напрямки, їх відмінні риси та українські представники. Літературний жанр роману та його структура.

    лекция [20,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Роль естетичних теорій у німецькій культурі XVІІІ століття. Переорієнтування німецького класицизму від наслідування французьким драматургам XVІІ століття. Рівняння на античність як ідеал гармонії. Жанрово-стильові особливості драми "Емілія Галотті".

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 19.06.2011

  • Євген Гребінка: початок творчої та літературної діяльності поета. Навчання та служба в козачому полку. Гребінка як невтомний організатор українських літературних сил, його роль в творчому становленні Т. Шевченка. Широка популярність творів Гребінки.

    реферат [44,8 K], добавлен 02.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.