Науково-фантастичний дискурс А. Азімова: структурна організація та ідейно-смисловий зміст

Виявлення і систематизація характерних принципів і прийомів, що лежать в основі дискурсу науково-фантастичних оповідань А. Азімова. Вивчення структури азімовського дискурсу великих оповідальних форм у співвіднесенні з ідейно-художнім змістом серій.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 06.07.2014
Размер файла 55,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Виродова Тетяна Петрівна

УДК 801.82:82311.9

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науково-фантастичний дискурс А. Азімова: структурна організація та ідейно-смисловий зміст

10.01.04 - література зарубіжних країн

Дніпропетровськ - 2003

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, м. Харків.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, академік АН ВШ України, професор Міхільов Олександр Дмитрович, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Козлов Олександр Спиридонович, завідувач кафедри української та світової культури Севастопольського державного технічного університету;

кандидат філологічних наук, доцент Костенко Ганна Миколаївна, доцент кафедри іноземних мов Запорізького національного технічного університету.

Провідна установа: Чернівецький національний Університет ім. Ю. Федьковича, кафедра зарубіжної літератури та теорії літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “31жовтня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 при Дніпропетровському національному університеті (49625, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 72, кімн. 804).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова,8).

Автореферат розісланий “29 ” вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Глушко О.О.

Загальна характеристика роботи

Науково-фантастична література, визнаним класиком якої є американський письменник Айзек Азімов, посідає помітне місце в сучасному літературно-художньому процесі. Її бурхливе і ще далеко не завершене вторгнення в художній простір, що почалося у другій половині ХХ століття, висунуло цілу плеяду талановитих письменників, чия творчість, яка завоювала широке визнання читачів, певною мірою потіснила велику (високу) літературу і знову поставила на порядок денний питання про роль і призначення мистецтва, про природу естетичних цінностей і про ієрархічні відношення “масової літератури”, до якої відразу ж була віднесена наукова фантастика, і літератури високої.

Один із дослідників наукової фантастики й укладач антології “Фантастика століття” (1995) В.Гаков так оцінив місце наукової фантастики в культурі ХХ століття: “Коли час підбивати підсумки сторіччю, що нині минуло, навряд чи хто буде сперечатися: століття виявилося воістину фантастичним за силою сейсмічних поштовхів, які потрясли людство у двадцятому сторіччі нової ери, тим подивом, нестямними надіями і гірким розчаруванням, що залишив після себе… …Значно менше людей погодиться з тезою, що двадцяте століття залишиться в пам'яті і як століття наукової фантастики. Хоча остання думка настільки ж очевидна для шанувальників цієї літератури: історія перетворення “бридкого каченяти” у респектабельний і впевнений у собі жанр, - історія сама по собі абсолютно фантастична, казкова, - розгорталася, можна сказати, на наших очах” Гаков В. Хроника фантастического века// Фантастика века. - М. - Мн.: Полифакт, 1995 - С. 7. .

З точки зору А.Е.Нямцу, автора недавньої праці “Поетика сучасної фантастики” (2002), “фантастика нашого сторіччя - це світ “проклятих” питань і відчайдушних спроб знайти на них зрозумілі відповіді” Нямцу А.Е. Поэтика современной фантастики. Часть 1. - Черновцы: “Рута”, 2002. - С.224.. Тобто і тут постулюється думка про фантастику і наукову фантастику як літературу актуальних і масштабних проблем, що притаманно великому мистецтву.

Проте питання про статус науково-фантастичної літератури остаточно не вирішене до цього часу. Безумовно, слід визнати, що за останні десятиліття минулого сторіччя багато проблем, що стосуються історії її виникнення і розвитку, естетичної природи, розходжень щодо таких понять як фантастика, наукова фантастика і фентезі, в основному вирішені. Практично всі дослідники одностайно визнають, що фантастика як літературно-художнє явище має дуже давню історію, що своїми коренями вона пов'язана з глибоким минулим, іншими словами “була відома мистецтву з незапам'ятних часів” Чернышова Т.А. Природа фантастики. - Иркутск: Издательство Иркутского университета. 1984. -С.3..

Актуальність дисертаційного дослідження і зумовлена саме тим, що невирішеним залишається важливе питання про статус науково-фантастичної літератури.

Не до кінця вирішеною залишається і проблема визначення суті наукової фантастики як різновиду художньої творчості. З одного боку, постає питання її відношень із самою фантастикою, тобто чи є вона похідною від самої фантастики чи рівнозначна їй (точка зору В.Версена), а з іншого - що вона являє собою в системі художньої творчості, тобто яка її гносеологічна та естетична природа. До середини 80-х років, як зауважує Т.А. Чернишова, вже існували десятки, якщо не сотні спроб визначень наукової фантастики. Серед найвідоміших можна згадати такі: “література міркувань” (Р. Хайнлайн), “література логічних міркувань” (І.Єфремов), “література гіпотези” (Кобо Абе), “література ідей” (Р. Бартелл), “система ідей” (Д. Уоллхейм), “література, що зображує середовище” (Б. Олдис), “література змін” (А. Кларк), “інструмент соціальної діагностики і застереження” (К. Еміс).

Однією із перших серед цих спроб є визначення Х.Гернсбека, американського письменника-видавця, що дав нове життя спеціалізованим періодичним виданням науково-фантастичної літератури знаменитим журналом “Amazing Stories” (1926). Він же запропонував тоді й назву-гібрид для літератури такого роду - scientifiction [від слів “науковий” і “вимисел” (“фантастика”)], яку в 1929 році замінив словосполученням “наукова фантастика”. У першому номері свого журналу він, автор відомого роману “Ральф 124С41+” (1911), писав: “Під науковою фантастикою (scientifiction) я маю на увазі історії, які писали Ж.Верн, Г.Дж.Уеллс, Едгар Аллан По, тобто історії, в яких романтичний інтерес поєднується з науковими фактами і пророчим баченням майбутнього” Fontaine F. La Science - Fiction. - Toulouse:Edition Milan - 300,1996. -р.10. .

Інший видавець спеціалізованих журналів, Джон Кемпбелл, з ім'ям якого нерозривно пов'язане становлення “золотого століття” американської наукової фантастики, спочатку визначав наукову фантастику як твори, в яких поєднуються наука і власне література, тобто не тільки чудеса техніки і науки, але і соціологія з обов'язковим пошуком неординарних і безумовно фантастичних ідей, згодом дещо звузив її масштаби певним колом читачів і ідей, заявивши: “Наукова фантастика пишеться людьми техніки про людей техніки для задоволення людей техніки” Campbell J. W. Jr. Science Fiction and the Opinion at the Universe// Saturday Review. - 1956. - 12 May. -р.43. . Подібне зведення наукової фантастики до інтересів однієї соціальної групи об'єктивно сприяло її маргіналізації (“геттоізації”, за визначенням американського письменника Т.Старджона) і не могло не позначитися негативно на її культурологічному статусі.

Слід зауважити, що в усіх висловлюваннях учених і письменників неодмінним, і найчастіше переважним, елементом наукової фантастики виступає думка, ідея, гіпотеза, тобто раціональне начало, що охоплює і саму сферу вимислу, характерну як для художньої творчості взагалі, так і для фантастичної літератури особливо.

Незважаючи на явний прогрес у процесі самоідентифікації, для наукової фантастики не вирішене головне питання - чи є вона справжньою літературою за своєю природою (здатна стати такою в міру розвитку), чи приречена залишатися явищем маргінальним, сублітературою, чи, як відзначає у своєму недавньому дослідженні А.Торрес, посилаючись на думки фахівців, видавців і широкої публіки, “іншою літературою”, “паралельною літературою”, “паралітературою”, “масовою літературою”, чи “літературою, яку називають народною” Torres Anita La Science-Fiction frqnзaise. Auteurs et amateurs d'un genre littйrаire. - P., Montrйal; L'Harmattan, 1997. - р.17,18.. Бракує і конкретних досліджень, присвячених творчості видатних майстрів наукової фантастики.

Тому необхідне, як ми вважаємо, широке і всебічне дослідження творчості причетних до наукової фантастики письменників, особливо тих, котрі залишили помітний слід у її розвитку своїми творами. Одним із таких письменників, безперечно, є Айзек Азімов (1920-1992), яскравий і самобутній представник “золотого століття” американської наукової фантастики і загальновизнаний класик світової наукової фантастики.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами: Дослідження проводилося на кафедрі історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна у рамках комплексної науково-дослідницької теми “Розвиток і взаємодія художньо-естетичних систем у літературі і мистецтві”.

Об'єкт дослідження: оповідання, повісті та романні цикли про Академію і про роботів А.Азімова.

Предмет дослідження: науково-фантастичний дискурс письменника з точки зору його найхарактерніших і усталених елементів та їх функціонування у формально-змістовному континуумі малих та великих оповідальних форм.

Мета дослідження: аналіз поетики дискурсу (оповідальної манери, ідіостилю) науково-фантастичної прози А.Азімова, представленої оповіданнями, повістями і двома романними циклами, що дозволяє постановку і вирішення таких конкретних завдань:

ь виявлення і систематизація характерних принципів і прийомів, що лежать в основі дискурсу науково-фантастичних оповідань письменника;

ь аналіз їх функціонування у формально-змістовному континуумі дискурсивної практики малих форм;

ь вивчення структури азімовського дискурсу великих оповідальних форм у співвіднесенні з ідейно-художнім змістом серій (циклів);

ь порівняльний аналіз дискурсу оповідань і романів;

ь створення парадигматичного опису науково-фантастичної прози А. Азімова.

Термін "дискурс" ми використовуємо в тому понятійному значенні, що закріпилося за ним наприкінці ХХ сторіччя, зокрема, у працях Ж.Женетта, А.Ж.Греймаса і Ж.Курте, М.Фуко, Н.Ф. Алефиренко, М.Я.Димарського й особливо Ю.Хабермаса, С.Павличко, І.Ільїна, М.Можейко, А.Усманової. Так, А.Ж.Греймас і Ж.Курте, говорячи про багатозначність поняття “дискурс”, що використовується як у лінгвістичних, так і культурологічних дисциплінах, зауважують, що в деяких випадках він може виступати синонімом “тексту”, вживатися “для позначення немовних семіотичних процесів (ритуал, кінофільм, мальований комікс розглядаються в такому разі як дискурси чи тексти)” Греймас А.Ж., Курте Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка//Семиотика. - М.: Радуга, 1983. - С.488-489.. Стосовно літературного дискурсу вони доходять висновку, що “розмаїття форм у цій галузі настільки велике, що семіотика літератури виглядає скоріше великим інвентарем дискурсивних форм, ніж будь-якою однією синтаксичною структурою, що піддається визначенню: якщо є дискурси літератури, то немає якого-небудь одного “літературного дискурсу”. Крім того, якщо говорити про “жіночу розповідь” (як про різновид дискурсу. - Т.В.), додавши до неї такі семіотичні галузі як “політичний дискурс”, “релігійний дискурс” та ін., то можна сказати, що існують глибинні організації змісту, що піддаються формулюванню як система цінностей чи “епісистема” (тобто як ієрархії на принципах комбінаторики), - ці аксіології здатні маніфестуватися у різних дискурсах” Греймас А.Ж., Курте Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка//Семиотика. - М.: Радуга, 1983. .

Для Ж.Женетта дискурс є своєрідним еквівалентом стилю письменника. “Факт стилю, - пише він, - це не що інше, як дискурс” Женетт Ж. Повествовательный дискурс// Женетт Ж. Избранное: В 2 т. - Т.1. - М.: . Тобто в даному разі питання про розрізнення дискурсу як висловлення і тексту як результату висловлення не існує. Мова йде про текст, відбитий у стилі. У такому ж плані вживає поняття дискурсу і Ю.Хабермас у праці “Філософський дискурс модерну”, де, зокрема, він говорить про літературні, позалітературні дискурси і про створення дискурсу літературної критики у XVIII столітті Хабермас Ю. Філософський дискурс модерну. - Київ: Четверта хвиля, 2001. - С.199, 204-205. .

Згідно з С.Павличко, дискурс “насамперед є мовою, що розуміється як висловлення і, таким чином, включає суб'єкти, які говорять чи пишуть, а також слухачів чи читачів, що є об'єктом дискурсу. Він може включати будь-яке висловлювання як частину соціальної практики. Дискурси неоднорідні за своїми призначеннями. Так, можна розрізняти дискурси поезії і прози, чоловічий та жіночий” Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1999. - С.21. .

Близьким до поняття стилю вважає дискурс і І.Ільїн, стверджуючи, що “можна говорити про “наукові дискурси” різних сфер знання: філософії, природньо-наукового мислення та інші, аж до “ідіолекту” - індивідуального стилю письменника” Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. - М.: Инион РАН; Интрада, 2001. - С.76. .

Згідно з цими трактовками ми використовуємо термін “дискурс” як втілену в тексті притаманну окремому автору (у данному разі А. Азімову) “манеру розповідати оповідання” (Ж. Женетт), або, інакше кажучи, стратегію оповідання, засіб створення власного художнього світу (специфічне коло проблемно-тематичних мотивів, сюжетотворення і композицію, відбір персонажів і склад лексики). Тобто дискурс - це синтез структурно-композиційної і мовної організації тексту, органічно пов'язаної з певним ідейно-смисловим змістом.

Наукова новизна роботи зумовлена, по-перше, постановкою проблеми дискурсу як специфічної оповідальної манери, характерної для наукової фантастики, по-друге, матеріалом дослідження. Уперше у вітчизняному літературознавстві аналізується основний масив художньої спадщини Азімова як з точки зору формально-композиційних структур його оповідань, повістей та романів, так і художньо-концептуального змісту. Подібний підхід, що розглядає художній текст як утілену автором властиву йому концептуальну систему оповідальних елементів, сприяє розкриттю змісту і значення внутрішньотекстових зв'язків і одночасному виведенню твору (чи їх сукупності) на рівень естетичного й етичного вимірів, що у свою чергу дозволяє визначати його зміст і цінність у світі його соціального функціонування і співвідносити його з іншими художньо-естетичними явищами.

Методологічною основою дослідження є принципи системно-цілісного аналізу з використанням елементів історико-культурного, соціокультурологічного і структурно-стилістичного методів. Саме сукупність цих методів, що активно використовуються в сучасному літературознавстві, у найбільшій мірі відповідає поставленій нами задачі - виявленню специфіки науково-фантастичного дискурсу А.Азімова і його художньо-естетичної значущості.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняному літературознавстві здійснено комплексний аналіз основного масиву художньої спадщини письменника, який розширює в цілому уявлення про художньо-концептуальний зміст його науково-фантастичних творів, зокрема, про можливості наукової фантастики як сфери літературної творчості. З іншого боку, також уперше в літературознавстві застосовується поняття “дискурс науково-фантастичної літератури” і дається його парадигматичний опис.

Матеріали і висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватися при подальшому вивченні проблеми науково-фантастичної літератури в контексті світового літературного процесу, зокрема, проблем, що стосуються співвідношення і взаємовпливів різних напрямів і художньо-естетичних систем. Крім того, вони можуть також застосовуватися в лекційних курсах з сучасної зарубіжної літератури, у спецкурсах, наукових семінарах, на практичних заняттях.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорювалися на наукових семінарах кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету, доповідалися на міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособистісної і міжкультурної комунікації” (Харків,1996), міжнародній науковій конференції “Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах” (Львів, 1997), на Міжнародних фестивалях “Зоряний міст -2001” (Харків, 2001, вересень) і “Зоряний міст - 2002” (Харків, 2002, вересень), на Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (Харків, 2002, 2003), на Міжнародній науковій конференції “Функціонування літератури в культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, 2003, лютий), а також опубліковані в 7 статтях і 2 тезах доповідей.

Структура дисертації зумовлена цілями і задачами дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (228 позиції). Загальний обсяг дисертації - 209 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету та зумовлені нею задачі, наукову новизну дослідження і практичне значення отриманих результатів, висвітлюється стан вивчення проблем наукової фантастики і, зокрема, творчості А. Азімова.

Перший розділ дисертаційного дослідження має назву “Формування науково-фантастичного дискурсу в оповіданнях”. У першому підрозділі розглядається проблемно-тематичний аспект оповідань Азімова з виділенням чотирьох груп: оповідання про роботів, оповідання про учених, оповідання про Космос та інопланетян і оповідання про Землю та землян.

До першої групи віднесені оповідання знаменитої збірки “Я, робот”: “Роббі”, “Хоровод”, “Логіка”, “Як спіймати кролика”, “Брехун”, “Як загубився робот”, “Вихід з положення”, “Докази”, “Перший закон”, “Раб коректури”, “Робот ЭЛ-76 попадає не туди” та інші.

Оповідання про учених - це твори типу “Баттен, Баттен!”, “Некролог”, “Мертве минуле”, “Ніч, що вмирає”, “Мій син - фізик”, “Дзеркальне відображення”, “Співаючий дзвіночок”, “Жіноча інтуїція”, “Ризик”, “Як загубився робот”, “Більярдна куля”, “Виведення людини”.

Космосу й інопланетянам присвячені такі оповідання, як “В полоні у Вести”, “Шлях марсіян”, “Місце, де багато води”, “Молодість”, “Прихід ночі”, “Жалісливі стерв'ятники”, “Знай наших”, “Заслання в пекло”, “Творець-засновник”, “Господарка”, “Прикіл”. І, нарешті, Земля та земляни представлені переважно в оповіданнях “Професія”, “Вибори”, “Усі гріхи світу”, “Мрії - особиста справа кожного”, “Небувальщина”, “Життя і часи Мультивака”, “У літо 2430 від Р.Х.”, “Розв'язуване протиріччя”, “Докази”, “Паштет з гусячої печінки”, “Перст мавпи”, “Такий прекрасний день”.

Найзначнішою в кількісному відношенні є група оповідань про роботів (сам письменник називає 31 оповідання), найменшою - група оповідань про учених. Поділ цей багато в чому є умовним, оскільки характерною рисою азімовського дискурсу, що тільки починав формуватись, є органічне переплетіння парадигматичних елементів: в оповіданнях про роботів діють учені, образи яких відбивають психологію землян; за колізіями, що художньо відтворюються, проглядаються соціокультурні реалії і проблеми сучасної письменникові епохи; оповідання ж про учених, Космос, Землю так чи інакше містять елементи науково-технічного прогресу і фантастики.

У другому підрозділі аналізується предметно-психологічний світ як спосіб створення науково-фантастичної аури. Науково-фантастичний дискурс, у першу чергу, визначається його атмосферою, що створюється неодмінним використанням спеціальної лексики, яка пов'язана з освоєнням космосу, космічними польотами, екстраполяцією в майбутнє, науковими відкриттями. Слід відзначити, що вже перші оповідання Азімова маркіровані подібною лексикою. “В полоні у Вести”, наприклад, з'являються астероїдний пояс і населений астероїд Веста, поблизу якого зазнає аварії звездоліт “Срібна королева”. Тут же фігурують такі поняття, як гравітатор, магнітний присос, вихід у відкритий космос, далі Три Закони роботехніки і безліч інших термінів і нових понять, що мають безпосереднє відношення до сфери наукової фантастики.

Насамперед це такі елементи як:

Час розгортання усіх історій, що розповідаються, - близьке чи віддалене майбутнє.

Місце подій, що відбуваються, - Земля майбутнього, астероїди і планети: Вега, Сатурн, Юпітер, Венера, Церера, Арктур, Марс і менш відомі, такі, як Цефея (“Безвихідь”), Денеба (“Прикіл”), Гаукін (“Господарка”).

Поняття, що означають реалії майбутнього, серед яких можна виділити такі групи:

Терміни, що стосуються сфери освоєння космосу: звездоліти, стратолайнери, гіперзвездоліти, штучне гравітаційне поле, гравітатор, скафандр, космічні обсерваторії, планетарний комп'ютер Мультивак, Галактичне братерство комп'ютерів, конвертори сонячної енергії, гіпербаза, гіперпростір, гіперстрибок, гіпердвигун, навігація зі скривленим простором та інші.

Терміни, що стосуються наукових відкриттів і гіпотез майбутнього: телепортація; хроноскопія, тобто огляд минулого в його реальному плині, нейтриніка, мала гравіотика; деінгибітор - активізатор пам'яті; флюорошар; візіфон, вокалізатор, кубографія, модулятор поля, що переносить людину в задане місце; ефект Шиммельмайера - вплив на мозок за допомогою германієвого реле; психозондування, психоревізія, субгуманоїдна психологія; генетикоаналізатори - прилади для виявлення загарбницьких інстинктів з метою їх нейтралізації; позитронний мозок, інтуїтивний робот, роботи-хірурги, роботехніка та інші.

Терміни, що стосуються назв екзотичної зброї: променевий пістолет; енергомет; нейронний хлист; дезінтегратор; електронний пістолет; бластер.

Події, ситуації, конфлікти в усіх оповіданнях так чи інакше співвіднесені з подіями в космосі, із взаєминами інопланетян та землян, з науково-технічними відкриттями і пов'язаними з ними проблемами людини-машини. Сама тематика визначає напруженість і динамізм сюжетного розвитку.

У третьому підрозділі аналізується специфіка діалогізованого начала в оповіданнях Азімова і робиться висновок, що характерною особливістю його дискурсу є їх драматизація. Азімов створює свій, властивий його творчій природі, спосіб оповідання, свій специфічний дискурс, відбитий у його численних творах малої форми. Незважаючи на їх тематичне розмаїття, їхня дискурсивна єдність проступає досить чітко.

Насамперед привертає увагу їх діалогізована форма. У всіх творах, від ранніх до пізніх, явно превалює діалоговий початок над описовим. У творах майже цілком відсутній опис пейзажів, інтер'єрів, побутових деталей. Об'єктами опису, і при цьому в дуже лаконічній формі, можуть бути портретно-психологічні деталі, об'єкти та явища фантастичного світу. Це рівною мірою характерно як для оповідань про космос і про роботів, з яких починалася його творча діяльність, так і для оповідань інших проблемно-тематичних груп.

Цей принцип - мінімум описовості при максимумі діалогізованої мови - притаманний практично всім оповіданням письменника, незалежно від часу їхнього створення. Навіть там, де немає людей, а діють тільки роботи [оповідання “Несподівана перемога” чи в іншому перекладі “Знай наших!”(1969 р.)] також превалює стихія діалогу. Автор надає перевагу, де це тільки можливо, характеристиці явищ та об'єктів через пряму мову.

У четвертому підрозділі подається характеристика типології зачинів, кінцівок та епіграфів творів Азімова. Визнається, що зачини азімовських оповідань або відразу вводять у суть конфлікту, або позначають його і таким чином фактично являють собою не експозицію, а скоріше вже один з моментів розвитку подій, якщо не їхню кульмінацію.

Азімов явно тяжіє до енергійних зачинів. Більшість його зачинів являє собою не просто зразок “рішучого приступу до дії”, але вони самі по собі вже являють дію в момент її драматичного напруження.

Варіантом “рішучого приступу до дії” у Азімова є зачин, що починається з представлення (поіменування) героя і подальшої його портретно-психологічної характеристики.

Частину фіналів азімовських оповідань можна віднести до категорії “ідеально закруглених”, а частину - до категорій, які мають “відкриту перспективу”. Показово, що письменник надає перевагу “ідеально закругленим” фіналам і використовує їх у більшості своїх оповідань.

Щодо такого структурного елемента композиції, як епіграф, то до нього Азімов звертається дуже рідко. Можна навести лише кілька прикладів, що стосуються в основному раннього періоду творчості. Мова йде про оповідання “Прихід ночі”(1941), ранні варіанти оповідань чи повістей про Академію (1942), пародійної повісті “Безвихідь”(1945) і оповідання “У літо 2430 від Р.Х.”.

У п'ятому підрозділі йдеться про роль сюжету, художнього конфлікту, а також ідейно-структурного рівеня оповідань Азімова. Робиться висновок про те, що при всій важливості зачинів, фіналів та інтертекстуальних елементів вирішальну роль у художньо-смисловій структурі твору відіграє сюжет: саме він групує певним чином події, скріплює їх воєдино, сприяє віддзеркаленню персонажів, відтворюючи пов'язані з подіями (подією) внутрішні протиріччя, тобто художній конфлікт, що у свою чергу додає оповіданню більш-менш яскраво вираженого драматизму.

Фінали оповідань Азімова завершують драматичне напруження інтриги, що веде до щасливого чи благополучного вирішення задіяного у дискурсі конфлікту і свідчить про оптимістичну домінанту азімовського світосприйняття.

Звідси - комедійно-гумористичний відтінок багатьох конфліктів і сюжетно-фабульних структур його оповідань.

У шостому підрозділі аналізується позиція оповідача (наратора) у структурі художнього дискурсу, де вона має ледве не ключову роль. Саме вона забезпечує ту точку зору, що формує ідейно-смисловий, емоційний, психологічний та інші рівні художнього тексту. Встановлюється також тип героя.

Азімов використовує декілька способів або технік вираження точки зору. Однак надає перевагу техніці використання точки зору імпліцитного, всевідаючого оповідача від третьої особи.

Другий розділ “Романна творчість Азімова 50-х років” присвячений романній творчості А.Азімова. У першому підрозділі мова йде про проблемно-тематичний аспект романів та повістей Азімова. Відзначається, що перу Азімова належать майже два десятки романів і вісім повістей. До жанру роману за порядком їх появи належать такі твори: “Камінець у небі” (“Pebble in the Sky”,1950), “Зірки як пил” (“The Stars, Like Dust”,1951), “Академія” (“Foundation”, 1951), “Академія та Імперія” (“Foundation and Empiere”,1952), “Космічні течії” (“The Currents of Spaсe”,1952), “Друга Академія” (“Second Foundation”,1953), “Сталеві печери” (“The Caves of Steel”,1954), “Кінець Вічності” (“The End of Eternity”,1955), “Оголене сонце” (“The Naked Sun”,1957), “Фантастична подорож” (“Fantastic Voyage”,1966), “Самі боги” (“The Gods Themselves”,1972), “Вбивство в “Ей-Бі-Ей” (1976), “Криза Академії” (“Академія на краю загибелі”, “Foundation's Edge”, 1982), “Роботи Зарі” (“The Robots of Davn”,1983), “Роботи та Імперія” (“Robots and Empiere”,1985), “Академія і Земля”, (“Foundation and Earth”,1986), “Прелюдія до Академії”, 1988, “Немезида” (“Nemesise”,1989), “Уперед до Академії” (“Forward the Foundation”,1993 - посмертно).

Його повістями традиційно вважають серію творів про Космічного Рейнджера - безстрашного агента Ради Науки Галактики Девіда Старра, якого прозвали Щасливчиком: “Девід Старр - космічний Рейнджер” (“David Starr, Space Ranger”,1952), “Лакі Старр та пірати астероїдів” (1953), “Лакі Старр і велике Сонце Меркурія” (“Lucky Starr and the Big Sun of Mercury”,1956), “Лакі Старр та місяці Юпітера” (“Lucky Starr and the Moons of Jupiter”,1957), “Лакі Старр і кільця Сатурна” (“Lucky Starr and the Rings of Saturn”,1958), а також фантастичний бойовик “Чорні ченці полум'я” і посмертно опублікований твір “Золото”, відзначений премією “Хьюго-92”. Уже в першому своєму романі письменник освоює характерну для наукової фантастики тему - можливе космічне майбутнє людства і місце Землі в цьому майбутньому. З проблемно-тематичної точки зору всі розглянуті романи та повісті належать до “змістовної” (термін В.Чумакова) чи до “самоцінної” (термін Т.Чернишової) фантастики, оскільки в них власне фантастика виступає вже як тема, але тема саме науково-фантастичного дискурсу.

Другий підрозділ присвячений розгляду структурно-композиційних особливостей романів про Академію, оскільки Трилогія про Академію, в якій розглядаються проблеми існування Галактичної федерації в тринадцятому тисячолітті, належить до найвідоміших та найушанованіших у науковій фантастиці творів А.Азімова. Трилогія складається з таких романів: “Академія” (1951), “Академія й Імперія” (1952), “Друга Академія” (1953). Пізніше створені “Криза Академії”, 1982; “Академія і Земля”, 1986. Але найбільш пов'язані з трилогією “Прелюдія до Академії” (1988) і “На шляху до Академії” (1993).

Виявляються особливості сюжетної структури трилогії, причини переростання її в септалогію (масштабність замислу, зв'язок його з актуальними проблемами часу), принципи структурної організації тексту (поділ на частини і глави, широке використання фіктивних довідок із “Галактичної енциклопедії”, інтертекстуальність та інші.)

Робиться висновок, що у септалогії про Академію найповніше проявилися характерні особливості азімовського романного дискурсу як на рівні формальних структур, так і на рівні проблемно-тематичному чи, в інших термінах, світоглядно-аксіологічному (анагогічному).

У третьому підрозділі аналізується фабульна структура романів про Академію. Відзначається, що у лаконічній, але напружено-інтригуючій манері письменникові вдається відтворити об'ємну картину стану Імперії й Академії, представити вождів і фаворитів Імперії з їх нескінченними інтригами, так само як і керівників Академії, що втратили велич духу і патріотизм своїх попередників. Констатується, що дискурс письменника наповнений розгорнутими діалогами і монологами, які найчастіше переходять у науково-популярні лекції, але інтерес полягає у багатоваріантності пропонованих і відкинутих версій місцезнаходження Другої Академії і на інтригуючих колізіях, створених письменником у кожній главі, чи супроводжуючих появу нових героїв. Особливо вдалими є інтригуючі маркери, які використовує Азімов для підтримки читацького інтересу, для залучення його до активного домислювання і розгадування.

У четвертому підрозділі розглядається персонажний (характерологічний) рівень трилогії, а також система конфліктів та часова організація тексту. Робиться висновок, що цікавість сюжету творів забезпечується вмілим поєднанням основної інтриги - боротьба Імперії з Академією й одночасно пошук ними обома таємної Другої Академії - з частими колізіями, що виникають у процесі цієї боротьби. Особливістю сюжету є те, що він цілком є плодом авторського вимислу, про що красномовно говорять усі реалії художнього світу трилогії.

Про це свідчать і перенесення подій у далеке майбутнє - тринадцяте тисячоліття, і фантастична Галактична Імперія, і вигадане джерело виникаючого конфліктного напруження - учений Гарі Селдон з його психоісторією. Рушійною пружиною сюжету є заданий автором масштабний конфлікт, позачасовий за своєю суттю, в даному разі екстрапольований у фантастичне майбутнє. Це вічний конфлікт між старим та новим, між тим, що відмирає і тим, що народжується, конфлікт між силами розпаду і силами творення.

У трилогії він втілений у формі боротьби між дивовижною за своїми розмірами та силами спрямованою до занепаду Галактичною Імперією та зовсім малесенькою за галактичними вимірами групою прихильників вчення Гарі Селдона, що прагнуть забезпечити прискорене подолання людством найглибшої цивілізаційної кризи і вихід його до стійкого і тривалого гуманістичного майбутнього. Саме цей наскрізний конфлікт, доповнений своєрідними локальними конфліктами, що виникають і вирішуються у відповідному часі й просторі, скріплює воєдино численні події, сприяє розгортанню і прояві персонажного ряду, життєвості і правдивості протиріч створюваного художнього світу.

До скороминучих конфліктів, кожен з яких тісно пов'язаний з вирішенням основного конфлікту, можна віднести конфлікти, що виникають у процесі становлення Академії: зіткнення учених-енциклопедистів з реальними політиками - мерами, протиріччя і боротьба за владу серед торговців, боротьба з сусіднімим планетами-державами, що висуває талановитих вождів Академії і сприяє її розвитку; боротьба Академії з генералами і фаворитами Імперії - Бель Ріозом і Бродрігом, а також з авантюристом Мулом і, нарешті, Академії проти Другої Академії. Серед усталених прийомів відтворення дійових осіб, які використовує автор, слід назвати лаконічні зовнішні, найчастіше портретні характеристики, що супроводжують кожного персонажа і мають певну типологічну схожість: зазначаються такі характерні риси, як тип обличчя, колір волосся, очі, статура персонажу, хода і який-небудь особливо помітний штрих. При відтворенні негативних персонажів об'єктивована і лише трохи емоційно забарвлена стилістика поступається місцем комедійно-сатиричному пафосу. Характер авторського ставлення до зображуваних героїв є, як відомо, засобом кодифікації ціннісних настанов письменника і засобом орієнтації симпатій і антипатій читачів. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що система персонажів (характерологічний рівень твору) виступає носієм ідейно-смислового концепту твору.

У п'ятому підрозділі розглядаються стилістичні особливості дискурсу А.Азімова. Зважаючи на визначення стилю як “індивідуальної мовної системи твору чи групи творів” або, іншими словами, мовної майстерності письменника, зазначається, що у трилогії “Академія” насамперед слід виділити органічне поєднання оповідно-описового й зображувального начал.

Кожна глава, кожен епізод трилогії являє собою своєрідний сплав епічних принципів розповіді з принципами драматургічними, визначальною ознакою яких є діалогізована структура. Кожен роман трилогії починається з епічного зачину, тобто певного повідомлення з “Галактичної енциклопедії” - своєрідного оператора билинно-історичної вірогідності. Повідомлення у свою чергу є способом уведення (представлення) актанта (персонажа), з яким пов'язане подальше розгортання подій. Подійна низка, що і є відмітною рисою манери Азімова, з'являється переважно не в описі, а в діалогах персонажів, що складають більшу частину тексту. До інших особливостей мовної майстерності письменника у трилогії належать широкі використання вигаданих реалій і неологізмів, що сприяють створенню вірогідності фіктивного фантастичного світу. Це вже такі згадувані реалії, як “Галактична Імперія” зі своєю сорокаміліардною столицею Трантор; “Галактична енциклопедія”; Планети-держави Калган, Анакреон, Асконь, Термінус; Темпоральний бункер, в якому в період криз з аналізом подій з'являється Гарі Селдон; Головна Радіанта - прилад, що укладав у собі план Селдона в повному обсязі.

Неологізми: трансмутаційний апарат - прилад для перетворення заліза в золото; психоісторія - винайдена Селдоном наука про закони оптимального розвитку людського суспільства; депресор енергії - прилад, що виводить з ладу всі механізми; візісонор, стереовізор, фільмокнига, гіпербачення, транскрайбер - пишуча з голосу машинка та інші. Значне місце посідають також афоризми, дотепні слова, іронічні зауваження, комічні портрети-характеристики, комічні ситуації, мовні відхилення.

У шостому підрозділіІдейно-смисловий (анагогічний) рівень та висновках до розділу завершується розгляд трилогії про Академію та пригодницьких повістей про Лакі Старра. Обґрунтовується думка про те, що в основі задуму трилогії лежить універсальна подійна модель, в якій перипетійний сюжет переплітається і доповнюється субстанціональним, що сприяє осмисленню першооснов буття і його протиріч. Звідси - ідея психоісторії як грандіозної і глибокогуманної спроби створити науково обґрунтовану парадигму розвитку людського співтовариства на багато тисячоліть уперед. Перенесення актуальних проблем свого історичного часу у сферу космічного простору і часу додало їм масштабності і гостроти, що й зумовило непередбачений успіх твору, який можна віднести до жанру соціальної утопії.

Робиться висновок, що характерними рисами азімовського дискурсу на рівні великих оповідальних форм 50-х років є тяжіння до серіальності художнього мислення, органічне поєднання оповідально-описового та зображувального начал, діалогізованість, драматичне напруження та динаміка розвитку сюжету. З мовно-лексичного боку - це широке використання вигаданих реалій і неологізмів, які створюють достовірність фантастичного світу; залучення великої кількості науково-популярних відомостей про Космос, планети і міжпланетні та міжзоряні відстані, що подаються як елемент діалогу між персонажами або мають характер авторських описів, які набувають іноді форму популярної лекції.

До характерних особливостей азімовського дискурсу відноситься також поділ тексту на невеличкі поіменовані глави, назви яких підтримують динаміку сюжету і стимулюють інтерес читача.

Третій розділ має назву “Романи 80-х років”. У ньому аналізуються романи-продовження про Академію, а також інші романи, створені письменником у 80-і роки. У першому підрозділі розглядаються структурно-композиційні особливості романів 80-х років. На початку вісімдесятих років, змушений поступится під тиском читачів, Азімов пише “Академію на краю загибелі”, яку читачі зустріли з захопленням, що спонукало його до подальшого розвитку багатих сюжетних можливостей, закладених у романах 50-х років. Більше того, йому спадає щаслива думка поєднати проблемно-тематичні мотиви і сюжетні лінії трилогії про Академію і дилогії про незвичайну пару детективів - людину І.Бейлі та робота Д.Оліво. У результаті протягом вісімдесятих років з інтервалом у рік-два А. Азімов створює шість нових романів у наступній хронологічній послідовності: “Академія на краю загибелі” [“Foundation's Edge” (1982)], “Роботи Зорі” [“The Robots of Dawn” (1983)], “Роботи та Імперія” [“Robots and Empire” (1985)], “Академія і Земля” [“Foundation and Earth” (1986)], “Прелюдія до Академії” [“Prelude to Foundation” (1988)] і останній з них “На шляху до Академії” [“Forward the Foundation”, виданий посмертно у 1993 році].

У структурному відношенні всі романи цього десятиліття зберігають основні композиційні принципи, властиві попередньому періоду, але деякі з них переносяться з однієї серії на іншу. Так, у першому створеному після тривалої перерви творі, що належить до серії романів про Академію, письменник використовує розбивку на поіменовані глави, характерну як для дилогії про детективів, так і для останніх томів трилогії про Академію, але без довідок із Галактичної Енциклопедії. Водночас роман доповнюється прологом і епілогом - елементами, що в інших романах раніше не зустрічалися. Епілог наявний і в останньому за часом його написання романі про Академію. Деякі романи (“Академія і Земля”, “На шляху до Академії”, “Роботи й Імперія”) крім поіменованих глав, розбитих у свою чергу на короткі підглавки, поділяються на поіменовані частини. До такого характерного для трилогії структурно-композиційного елемента, як довідки з Галактичної Енциклопедії, автор звертається лише у двох романах - “Прелюдія до Академії” та “На шляху до Академії”. Подібний принцип композиційного членування тексту, як це було відзначено на прикладі трилогії про Академію, є однією з характерних особливостей азімовського дискурсу, що забезпечує його динаміку, наглядність розвитку перипетій та мотивацію читацького інтересу.

У другому підрозділі аналізується сюжетно-подійна структура романів 80-х років. Констатується, що вона є дуже складною системою перемежованих мотивів і конфліктів, які перехрещуються і які, з одного боку, витікають із попередніх текстів 50-х років, а з другого - переходять із однієї серії в іншу, що поєднує раніше автономні сюжетні лінії в одну і дає змогу письменникові зобразити сутнісні конфлікти розвитку суспільства в найголовніших його сферах - філософській, морально-етичній, науково-технічній, соціальній, державно-політичній. Уражає масштабність задуму і філігранність його художньої реалізації, що вимагала не тільки сюжетного узгодження численних мотивів, але й приведення до логічної відповідності та вірогідності образів і характерів, спільних для романів 50-х і 80-х років.

У третьому підрозділі розглядається формування макросюжету та специфіка художньої концепції. Доводиться, що у результаті поєднання основних мотивів двох романних серій виникла оригінальна сюжетна структура, своєрідний макросюжет, органічними елементами якого стали сюжети окремих творів - детективних і епічних. Стосовно художньо-хронологічної послідовності зображених у ньому подій, романи розташовуються в такому порядку: “Сталеві печери” (1954), “Оголене сонце” (1957), “Роботи зорі” (1983), “Роботи й Імперія” (1985), “Прелюдія до Академії” (1988), “Уперед до Академії” (1993), “Академія” (1951), “Академія й Імперія” (1952), “Друга Академія” (1953), “Академія на краю загибелі” (1982) та “Академія і Земля” (1986).

Зав'язка макросюжету починається в “Сталевих печерах”, і вже тут намічається його магістральна тема, яка буде потім постійно переосмислюватись, тема взаємодії людини і робота у співвіднесеності можливих варіантів подальшого розвитку цивілізації в її земному і галактичному вимірах.

ВИСНОВКИ

Проведений комплексний аналіз основного масиву художньої творчості А.Азімова дозволяє стверджувати, що письменник сформував свій дискурс науково-фантастичних творів, який визначається певним складом елементів як на структурно-композиційному, так і на ідейно-смисловому рівнях. У процесі творчої еволюції цей дискурс зазнав деяких змін, збагачуючись і ускладнюючись, але незмінно зберігаючи стійке ядро, яке викристалізовується вже в оповіданнях, що відкривають його творчість.

Системно-цілісний аналіз його творчості засвідчує, що А.Азімов створив свій специфічний дискурс, відбитий вже в його творах малої форми. Незважаючи на тематичне розмаїття, всім їм притаманна дискурсивна єдність. Насамперед, це діалогізована форма (в усіх оповіданнях Азімова діалогічне домінує над описовим), майже повна відсутність опису пейзажів, інтер'єрів, побутових деталей (письменник надає перевагу опису портретно-психологічних деталей, об'єктів та явищ фантастичного світу). Перевага надається динамічному розгортанню подій. Про це свідчить характер зачинів його творів, які відразу вводять читача у суть конфлікту.

Науково-фантастичний дискурс значною мірою визначається і специфічною лексикою, що пов'язана з освоєнням космосу, космічними польотами, науковими відкриттями, гіпотезами і екстраполяцією в майбутнє. Усі оповідання Азімова маркіровані подібною лексикою. У них він використовує безліч нових термінів і понять, що мають безпосереднє відношення до атмосфери наукової фантастики.

Предметно-психологічна вірогідність досягається завдяки широкому включенню у дискурс термінів, що мають характеризувати майбутнє: космічні пересування, космічна техніка, зброя нової ери, нові наукові галузі та предмети побуту фіктивних світів.

У проблемно-тематичному відношенні оповідання поділяються на чотири групи, що охоплюють найхарактерніші для наукової фантастики аспекти: роботи; учені, творці нової техніки; космос та інопланетяни; Земля та земляни в зіткненні з незвичайними явищами, роботами, інопланетянами. Домінуючою темою є тема роботів, у розробку якої Азімов зробив неоціненний внесок, сформувавши і художньо обґрунтувавши гуманістично орієнтовані Три Закони Роботехніки і створивши образи позитронних роботів - друзів людини.

На рівні великих оповідальних форм характерною особливістю азімовського дискурсу є прагнення до серіальності художнього мислення (з восьми його повістей шість присвячені пригодам космічного супергероя Девіда Старра; проблема психоісторії як науки про перспективи розвитку людства втілюється в трилогії, що переростає згодом у септалогію).

Найповніше проявилися риси азімовського романного дискурсу (як на рівні формальних структур, так і на рівні проблемно-тематичному) у знаменитій романній трилогії про Академію. Цій трилогії притаманне органічне поєднання оповідно-описового й зображувального начал, а також диалогізованого начала, яке, однак, не знімає драматичного напруження та динаміки розвитку сюжету.

Помітною рисою створюваного письменником дискурсу є широке використання вигаданих реалій і неологізмів, за допомогою яких досягається вірогідність фантастичного світу.

Ще однією характерною особливістю азімовського дискурсу великих оповідальних форм є членування тексту на невеликі поіменовані глави, назви яких підтримують динаміку сюжету та стимулюють інтерес читача.

Творчий пошук Азімова в 80-і роки знаменується подальшим збагаченням його дискурсу, що виявляється насамперед у створенні нового художнього утворення - макросюжету, який поєднує одинадцять сюжетів двох романних серій, події яких замикають своєрідну кільцеву структуру в точці відправлення сюжету (Земля), повертаючись до неї через двадцять тисяч років фантастичних колізій. фантастичний оповідання азімов дискурс

Ускладнення та масштабність ідейно-смислового концепту мегаоповідання спричинили появу нових елементів дискурсу, серед яких:

1) широке використання інтертекстуальності у формі метатекстуальності (співвідношення тексту зі своїми передтекстами) та архітекстуальності (жанрові зв'язки текстів);

2) звернення до техніки “потоку свідомості” для передачі психологічного стану героїв у екстремальних ситуаціях;

3) посилення та напруженість інтелектуально-філософського та дискусійного начал, особливо характерне для романів “Роботи зорі”, “Роботи й Імперія”, “Академія на краю загибелі” та “Академія і Земля”;

4) Поглиблення і збагачення художньої концептосфери за рахунок постановки загальних проблем людства, пов'язаних з пошуками оптимальних стратегій подальшого розвитку земної цивілізації, з формуванням нових принципів людських взаємовідносин і морально-етичних засад в епоху освоєння космосу, створення штучного інтелекту (роботи, комп'ютери) і все ширшого їх вторгнення в життя людини.

Сукупність заначених рис є своєрідною дискурсивною парадигмою А.Азімова, яка засвідчує такий рівень художньої оригінальності і майстерності, що дає підставу для віднесення його творчості до великої літератури, чи літератури основного потоку.

Основні положення дисертації викладені у таких опублікованих роботах

Выродова Т.П. Актуальные проблемы научной фантастики в творчестве А.Азимова// Міжвузівський зб. наук. праць Харківського державного університету/Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації. - Харків: Константа, 1996. С.42-43.

Виродова Т.П. Тема гуманізму в науковій фантастиці// Збірка матеріалів філософських людинознавчих читань “Гуманізм. Людина. Мистецтво”/ Людина і Мистецтво в Гуманістичних Вимірах. - Львів: Край, 1997, Вип.4. С.260-263.

Виродова Т.П. Наукова фантастика в курсі викладання зарубіжної та вітчизняної літератури//Зб. наук. праць Волинського академічного дому, кн. 2/ Суспільствознавчі науки та відродження нації. - Луцьк, 1997. С.123-124.

Выродова Т.П. Творчество А. Азимова в контексте научной фантастики //Седьмые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. - Харьков: ХДПУ им. Г.С. Сковороды, 2000. С. 12-13

Выродова Т.П. Гуманизм Айзека Азимова в произведениях, отражающих достижения научно-технического прогресса// Научн. записки Харьковского ин-та экологии и социальной защиты. - Харьков, 2002. С.75-79.

Выродова Т.П. Научная фантастика как мироориентирующий фактор// Вісник Харківського ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія “Філологія”.- Харків, 2002. №557. С.307-312.

Выродова Т.П. Азимов в зеркале критики// Восьмые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. - Харьков: ХДПУ им. Г.С. Сковороды, 2003. С. 10-11

Выродова Т.П. Проблемы будущего в произведениях А. Азимова// Post-Office Вісник Харківського ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2002. №571. C. 70-75.

Выродова Т.П. Роль А. Азимова в становлении и развитии научной фантастики в США//Вісник СевНТУ. Вип. 45: Філологія: зб.наук. пр./ Редкол.: О.С.Козлов (відп. ред.) та ін.; Севастоп. нац. техн. ун-т. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2003. - С.64-69.

Анотація

Виродова Т.П. Науково-фантастичний дискурс А. Азімова: структурна організація та ідейно-смисловий зміст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за фахом 10.01.04 - "література зарубіжних країн". - Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2003.

У дисертації вперше в українському літературознавстві досліджується основний масив художньої спадщини А.Азімова як специфічного явища науково-фантастичного дискурсу. У дослідницьку практику автором вводиться поняття науково-фантастичного дискурсу, що дозволяє розглянути оповідання, повісті і романи письменника як з погляду стійких принципів організації їхніх формально-композиційних структур, так і з погляду їх художньо-концептуального змісту.


Подобные документы

  • Визначення мовознавчого статусу і лінгвокультурної специфіки німецького феміністичного дискурсу. З’ясування принципів нелінійної організації текстової матерії роману Е. Єлінек "Коханки" та систематизація форм як засобів репрезентації концепту фемінність.

    магистерская работа [636,5 K], добавлен 14.10.2014

  • Ідейно-образний рівень ліричного твору. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літератури. Форма художнього твору, її функції. Проблема вини і кари у драматичній поемі. Специфіка категорій часу й простору. Аналіз віршів письменниці.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 30.10.2014

  • Природа й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, провідна стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації. Описання основних принципів інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.

    автореферат [27,6 K], добавлен 11.04.2009

  • Науково-теоретичні праці літературознавців, дослідників творчості Чарльза Діккенса. Естетичні погляди письменника та його життєва позиція. Дослідження гротескної своєрідності роману "Пригоди Олівера Твіста", його ідейно-художня своєрідність й новаторство.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 21.05.2015

  • Зміст та визначення психологізму як способу зображення персонажів. Біографічні передумови створення дитячих оповідань, різнобарв'я прийомів для змалювання світу ззовні та в душі дитини, авторська світоглядна позиція Франка, автобіографічна суть сюжетів.

    контрольная работа [48,4 K], добавлен 05.11.2009

  • Творчій шлях, жанр новел та оповідань Бредбері. Основа гуманістичної концепції письменника. Герої Бредбері та втілення ідей гуманізму. Головні теми і мотиви в оповіданнях письменника. Аналіз ідейно-художніх особливостей новелістики Рея Бредбері.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 28.02.2011

  • Поняття дискурсу, його типологія. Зміна поколінь і нові естетичні орієнтири у літературі кінця ХХ – початку ХХІ ст., перехід до соціальної тематики. Місце жінки у персонажній парадигмі письменника. Галерея чоловічих образів у контексті нової епохи.

    дипломная работа [67,4 K], добавлен 10.01.2014

  • Тлумачення поняття "новела" в науковій літературі. Розмежування понять "містика", "фантастика", "авторський вимисел". Визначення та аналіз у творах Е. По ознак науково-фантастичного жанру. Специфіка змісту й особливості стилю фантастичних новел Е. По.

    курсовая работа [48,7 K], добавлен 15.11.2010

  • Дослідження постаті М. Вінграновського як шістдесятника, вплив літературного явища на ідейно-естетичні переконання, мотиви його лірики. Визначення стильової манери автора. Вивчення особливостей зображення ліричного героя в поетичних мініатюрах митця.

    курсовая работа [57,5 K], добавлен 06.12.2010

  • XIX–XX сторіччя як доба естетичних пошуків та рішення проблеми дитинства в англомовній літературі. Особливості формування індивідуального стилю та поглядів письменника. Художнє втілення образу дитини в реалістичних та фантастичних оповіданнях Бредбері.

    курсовая работа [56,0 K], добавлен 12.02.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.