Слово в поетичних контекстах Тараса Шевченка: усно-традиційні витоки

Лінгвостилістичне дослідження поетичної мови Т. Шевченка шляхом вивчення семантики компонентів морфосемантичних полів. З’ясування співвідношення поетичної мови пісенних текстів українського фольклору і віршів Кобзаря у системі сучасної компаративістики.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 10.01.2014
Размер файла 39,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821. 161.2 Шевченко. 08: 398

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЛОВО В ПОЕТИЧНИХ КОНТЕКСТАХ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: УСНО-ТРАДИЦІЙНІ ВИТОКИ

10.02.01 - українська мова

ДЯДИЩЕВА-РОСОВЕЦЬКА ЮЛІЯ БОРИСІВНА

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

Стрельчук Галина Петрівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри історії української мови

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Жайворонок Віталій Вікторович,

Інститут мовознавства НАН України,

провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук, доцент

Гриценко Тетяна Борисівна,

Національний аграрний університет,

доцент кафедри української мови.

Провідна установа - Інститут української мови імені О.Потебні НАН України, відділ стилістики та культури мови

Захист відбудеться "29" січня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (02033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано “22грудня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Шахова Л.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

лінгвостилістичний шевченко семантика пісенний

Вивчення уснопоетичних витоків мови Тараса Шевченка дає можливість глибше осмислити своєрідність його стилю, висвітлити реальні стосунки творчості Кобзаря з народною, проникнути в таємниці популярності великого національного поета. Оскільки йдеться про основоположника нової української літературної мови, такі дослідження зможуть конкретизувати уявлення про внесок Кобзаря в її розвиток. Зазначена проблема активно розглядалась у філологічній науці протягом десятків років мовознавцями, а також літературознавцями і фольклористами (праці І.Білодіда, Л.Булаховського, В.Ващенка, Г.Грабовича, Я.Дзири, С.Єрмоленко, В.Жайворонка, Ю.Івакіна, В.Ільїна, Ф.Колесси, М.Коцюбинської, А.Кримського, Л.Масенко, Ф.Медведєва, А.Мойсієнка, П.Плюща, В.Русанівського, Н.Слухай (Молотаєвої), Є.Шабліовського та ін.), проте сучасний розвиток мовознавства й шевченкознавства стимулює до нових прочитань і досліджень, зокрема теоретичного поглиблення лексико-семантичних і лінгвофольклористичних студій. Цим визначається актуальність теми.

Метою роботи є лексико-стилістичне дослідження поетичного слова та слововживання Тараса Шевченка в їх усно-традиційних витоках. Для досягнення мети необхідно було розв'язати такі задачі:

визначити місце й функції стилістичних відповідників до явищ мови і стилю фольклору в загальній системі Шевченкових “виявів мовної діяльності” (Ф. де Сосюр);

здійснити лінгвостилістичне дослідження поетичної мови (далі - ПМ) Тараса Шевченка шляхом вивчення семантики компонентів морфосемантичних полів на позначення центральних понять загальнолюдської системи цінностей - слів, об'єднаних навколо архілексем “хата”, “Бог/бог” і “тихий” у контекстах поезії Кобзаря на основі зіставлення його ПМ і ПМ української народної пісні;

- встановити основні закономірності семантичного перетворення фольклорного слова в поезії Кобзаря, що виявляються в контекстах функціонування в ній компонентів морфосемантичних полів, архілексемами яких є "хата", "Бог/бог", "тихий" та одного УСК "тихий Дунай / дунай";

- з'ясувати співвідношення ПМ пісенних текстів українського фольклору і ПМ віршів Кобзаря у понятійній системі сучасної фольклористичної компаративістики;

- виявити нові значення (прямі та переносні), набуті окресленими словами в поетичних контекстах Шевченкової поезії та досі не зафіксовані у двотомному "Словнику мови Шевченка" й інших лексикографічних і лексикологічних працях мовознавчої Шевченкіани;

- виявити етнологічні, світоглядні, традиційно-фольклорні, соціально-психологічні чинники використання зазначених слів і УСК у народній пісні та поезії Шевченка;

- виробити оптимальну методику комплексного лексикологічного дослідження, що передбачає виявлення й зіставлення лексико-семантичних варіантів (далі - ЛСВ), морфосемантичних полів та асоціативних рядів.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що на широкому матеріалі вивчення поетичного слова та слововживання Шевченка в їх усно-традиційних витоках висунуто нові наукові положення, а саме: вперше визначено систему “виявів мовної діяльності" Кобзаря як певну єдність текстів письмово фіксованих і усних, а також розглянуто на матеріалі мовної діяльності Т.Шевченка місце і функції в цій системі відповідників фольклорного мовлення та ПМ фольклору; досліджено явище паралельної трансформації в народній поезії та поезії Т.Шевченка генетично споріднених стилістичних конструкцій; встановлено конкретні різновиди “епітетної парадигми” (С.Єрмоленко) слова “хата” у фольклорній поезії та результати її впливів на творчість Т.Шевченка; виявлено феномен індивідуального творення письменником усталених стилістичних конструкцій за зразком уснопоетичних, яке стосовно відповідних процесів у фольклорі має типологічний характер; доповнено перелік прямих і символічних значень слів “хата” й “Бог/бог”, поданих у “Словнику мови Шевченка”; а також запропоновано комплексну методику семасіологічного аналізу поетичного контексту в компаративному аспекті.

Матеріал дослідження (відповідні контексти у творах Т.Шевченка - за суцільною вибіркою - 1200 карток, у фольклорних текстах - 693 карток (усього 1893 слововживання)) зібрано за такими лінгвістичними джерелами: повне зібрання творів Т.Шевченка, “Словник мови Шевченка”, “Словарь языка русских произведений.Шевченко” Шевченко Тарас. Повне зібрання творів: В 10 т. / Редкол.: О.І.Білецький та ін. - К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1951-1953. - Т. 1-2.; Словник мови Шевченка / В 2-х томах / Ред. колегія: В.С.Ващенко та ін. - К.: Наукова думка, 1964. - Т. 1-2.; Словарь языка русских произведений Шевченко / В двух томах / Ред. коллегия: И.К.Белодед и др. - К.: Наукова думка, - 1985-1986. - Т. ; для зіставлення використано антології 1-2.пісень і дум Українські народні пісні: Родинно-побутова лірика / Вст. ст., упорядк., підгот. текстів та прим. Г.К.Сидоренко: У 2 ч. - К.: Дніпро, 1964-1965. - Ч. 1-2.; Весільні пісні: У 2 кн. / Упорядк., прим. М.М.Шубравської. - К.: Наукова думка, 1982. - Кн. 1-2; Украинские народные думы / Изд. подгот. Б.П.Кирдан - М.: Глав. редакция восточной лит. издательства “Наука” , 1972., а також лексикографічні джерела різних типів.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що розгляд нових аспектів проблеми поетичного мовлення Тараса Шевченка в його усно-традиційних витоках сприяє розробці теоретичних питань лінгвістичного шевченкознавства, загальної теорії українського художнього мовлення й історії української літературної мови.

Практичне значення одержаних результатів пов'язане з використанням їх у вузівському курсі "Історія української літературної мови", спецкурсах із лінгвістичного шевченкознавства й лінгвофольклористики. Робота виконана у відповідності з плановою науковою темою “Розвиток і функціонування слов'янських мов у сучасному світі” (№ 97 144, номер державної реєстрації 0198 007956).

Апробація результатів дисертації відбулася на засіданні кафедри історії української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у доповідях на Міжнародній науковій конференції "Тарас Шевченко і національно-визвольні змагання українського народу" (Київ, 1996), Міжнародній науковій конференції Рерихівського товариства (Київ, 1996), наукових конференціях професорсько-викладацького складу філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1996, 1998), 1-ій науковій шевченківській конференції викладачів та студентів філологічного факультету (березень 2000 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у періодичних наукових журналах і збірниках наукових праць (8 статей).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг тексту дисертації - 169 сторінки, списку використаних джерел (227 найменувань) - 18 сторінок. Загальний обсяг дисертації - 188 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання роботи, методику дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРНОГО КОМПОНЕНТА ПОЕТИЧНОЇ МОВИ Т.ШЕВЧЕНКА" подано огляд літератури питання.

До проблематики усно-поетичних витоків мови та ПМ Кобзаря дослідники звертались і в синтетичних оглядах його індивідуального стилю (Л.Булаховський, І.Білодід, С.Єрмоленко, В.Ільїн), і при дослідженні інших питань вивчення поетичного доробку Кобзаря (праці Л.Булаховського, В.Русанівського, Н.Слухай (Молотаєвої), А.Мойсієнка та ін.), зокрема лексики (В.Ващенко). Аналіз статті А.Кримського "Т.Г.Шевченко" (1914, вийшла друком 1989) привертає увагу до гострих і для нашого часу проблем сутності внеску Т.Шевченка до створення нової української літературної мови та діалектної основи запропонованого поетом її варіанта. Так, парадоксальне твердження А.Кримського, що Т.Шевченко за можливості вибору віддавав перевагу лексиці, яка, за його висловом, була більш зрозуміла росіянам та іншим слов'янам, відбиває цілком реальне явище Шевченкового мовотворення: поет намагався зберегти зв'язки української мови з іншими живими слов'янськими мовами та з церковнослов'янською як носієм давньої культурної традиції.

Як у "доперебудовних", так і в сучасних працях українських мовознавців помітні результати нерозрізнення понять "мова творів" та ПМ певного письменника, а також "фольклорна мова" і "ПМ фольклору”. Нез'ясованим залишається й питання про існування "наддіалектної мови" в українському фольклорі. Для дослідження основних проблем рецепції ПМ українського фольклору в поетичних текстах Кобзаря ми “мінімізували” конкретні об'єкти дослідження до трьох морфосемантичних полів, проте в найширших контекстах із обох сфер порівняння.

Розділ другий "ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ УСНО-ТРАДИЦІЙНИХ ВИТОКІВ ШЕВЧЕНКОВОГО ПОЕТИЧНОГО СЛОВА" присвячено розгляду теоретичних питань, пов'язаних із вивченням усно-традиційних витоків поетичного слова Т. Шевченка, та класифікації об'єктів дослідження. При порівнянні текстів творчого доробку поета і фольклорних необхідне чітке розмежування понять мова текстів і поетична мова; під останньою розуміємо окреслену сукупність поетичних прийомів та засобів зображення за допомогою певних мовних форм.

Зроблено спробу осмислити обсяг загальної системи виявів мовної діяльності Т.Шевченка та поставити питання про контекст його поетичної мови в цій системі. Згадана система виявилася досить розгалуженою, а вияви її реального функціонування поділяються на дві групи фіксованих мовними засобами текстів: тих, що збереглися, і тих, що втрачені. До другої групи належать, зокрема, тексти, які існували в усному виконанні Шевченка - співця й оповідача - і згодом зникли за загальним законом ентропії письмово не зафіксованого усного слова.

Для вивчення ПМ Т.Шевченка нагадування про існування колись цілого масиву його віртуальних та усних мовних текстів набуває конструктивного характеру. Адже Шевченко на папір переносив поетичний текст, якщо не повністю, то "вже відносно закінчений" (В.Бородін). Імпровізаційність його поетичної творчості, а також давно вже помічене дослідниками постійне повертання поета до певних кліше суттєво наближало його як творця до типу співця усного.

Важливою особливістю системи виявів мовної діяльності Т.Шевченка треба визнати й характерну для українських письменників тієї епохи двомовність: зокрема, й у російськомовних поетичних текстах Кобзаря відбиваються наслідки рецепції елементів ПМ українського фольклору.

Виходячи з особливостей фольклоризму поета, можна казати про існування в ПМ Т.Шевченка як певної системи особливої підсистеми парафольклорної поетичної мови, що виходить на перший план, коли перед нами - “імпровізація в народному дусі” і ”стилізація народної пісні” (М.Коцюбинська), але різною мірою втілюється також у більшості його поетичних творів.

Ця індивідуалізована парафольклорна поетична мова тісно пов'язана з традиційною (за Ф. де Сосюром - "суспільною") фольклорною поетичною мовою, що нею Т.Шевченко користувався як виконавець народних пісень, реципієнт фольклорних творів у їх природному побутуванні та як читач друкованих і рукописних фольклорних збірників.

Якщо оцінювати сучасні концепції наддіалектної мови українського фольклору, виходячи з фактів історії українського народу та його діалектів, реально доведеться дійти висновку, що й тепер такої мови не існує - тим більше в Шевченкову добу, коли контакти між носіями західноукраїнських діалектів та мешканцями Наддніпрянщини ускладнювалися існуванням державного кордону між Австро-Угорщиною і Російською імперією. Тому навіть у жанрі ліричної пісні, коли й утворювалася якась наддіалектна лексична єдність, вона мала обмежений характер. То ж треба обережніше зіставляти мову текстів поезії Т.Шевченка з тим мовним явищем, яке називаємо “наддніпрянським мовним пісенним інваріантом”: термін інваріант передбачає варіативність реальних фольклорних записів, коли мова пісень полтавчанина буде все ж таки відрізнятися від мови пісень мешканця Сквирського повіту.

Можна припустити, що й ПМ українського фольклору як певна цілісність у Шевченкову добу не мала загальнонаціонального характеру (як і тепер) - і хоч би тому, що на Західній Україні не рецитувалися думи, отже, до відповідної загальнорегіональної поетичної мови не можна залучати особливий різновид епічного стилю, своєрідні прийоми й засоби думової поетики. Натомість не існує таких перешкод для гіпотези про існування в середині XIX ст. загальнонаціональної поетичної мови в українській ліричній пісенності.

Залучення до зіставлень ПМ поезії Т.Шевченка і ПМ української народної пісні термінології та методичних прийомів сучасної компаративістики дозволяє більш конкретно виявити природу відповідних “фольклоризмів” (С.Єрмоленко) Кобзаря. Зокрема доводиться визнати, що таке явище, як постійне повторення поетом тих самих стилістичних кліше, не обов'язково може бути результатом впливу фольклорної поетики: у багатьох випадках ми можемо шукати тут вияв незалежної від усної традиції (типологічної стосовно її своєрідності) творчої манери поета.

Базовою методикою у пропонованій дисертації обрано комплексний семантичний аналіз лексики в поетичному контексті, коли застосовуються такі основні операції, як визначення загального значення, дослідження ЛСВ слова, його морфосемантичного поля та асоціативних рядів, які навколо нього утворюються. Принципова настанова на інтерпретацію "повноцінних" значень суттєво обмежує використання методики компонентного аналізу.

У розділі третьому "СЛОВА "ХАТА" І "БОГ" ТА ЇХ УЖИВАННЯ В ПОЕТИЧНИХ КОНТЕКСТАХ ШЕВЧЕНКА Й УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПІСНІ" розглядається внутрішня семантична структура уснопоетичного слова. Коли О.Потебня доводив тотожність слова і художнього твору, йшлося про уснопоетичне слово, яке з цього погляду відрізняється від слова у творі художньої літератури. Відбиття в ньому певних особливостей світогляду людини "пори творення мови" (О.Веселовський) суттєво обумовлює його семантику, зберігаючи деякі моменти первісного осмислення зв'язків між внутрішньою формою та дійсністю.

Це одна з причин відмінностей між статусом слова в "метафоричному дискурсі" (П.Рикьор) поезії усної, фольклорної та літературної. Виходячи із спостережень А.Хроленко стосовно "блокового" характеру уснопоетичного слова, його замкненості та обмеженості вибору його співцем, дослідження семантики лексичних фольклоризмів у поезії Т.Шевченка виявляє цікаві явища симбіозу традиційно-фольклорних і індивідуальних відтінків значення й "пограничних" їх форм.

Для зіставлення з відповідними фольклорними контекстами обрано компоненти морфосемантичних полів, виражених у поетичному доробку Т.Шевченка архілексемами “хата” і “Бог”. Перша з них - “хата” (313 слововживань) конденсує в собі надзвичайно важливий для традиційної української, у першу чергу селянської, культури етнологічний зміст: це не лише найменування житла, а й світоглядний, філософський, навіть національний символ.

Безперечно, що Шевченку, селянському синові, традиційна семантика, пов'язана з хатою, була знайома з дитинства. Слово “хата” у текстах, що зіставляються, виступає як центр морфосемантичного поля, яке виникає навколо його загального значення і яке в поезії Т.Шевченка утворюють лексеми із коренем хат-, а саме “хатина”, “хатка”, “хаточка”; до того ж семантична диференціація відбувається за допомогою суфіксів -ин-, -к-, -очк-. Окрім значень слова “хата”, зафіксованих у "Словнику мови Шевченка", у віршах поета виявлено такі ЛСВ, як `частина будівлі', `одноповерхова селянська будівля', `безпосереднє речове оточення', `притулок'. Усі ці додаткові значення зустрічаються і в народних піснях, виступаючи як "прямі". Серед символічних значень привертає увагу група ЛСВ `той світ', `домовина', `могильна яма'. Аналіз поетичного контексту, в якому виникає ЛСВ `духовна церква вірних', призводить до висновку, що зв'язок із усною традицією може бути в цій галузі мовно-стилістичної творчості поета й не розрахованим на обов'язкове розпізнавання читачем уснопоетичного аналога. Так, встановлено спільне походження згаданого Шевченкового ЛСВ і "дому Божого" в думовій формулі з того самого біблійного джерела, але в епічній формулі основне значення інше: це `церква'. Натомість ЛСВ `Україна' постав як результат глибокого переосмислення народного відповідника з вужчим обсягом семантики, а символічному значенню `слов'янська земля в цілому' взагалі не знайдено паралелей у народній поезії.

Розглядаючи найближче лексичне оточення слова “хата” в поезії Шевченка і в народній пісні та виділяючи лише епітети до нього, ми дійшли висновку, що на відміну від усної поезії, в ліриці Т.Шевченка є і позитивно, і негативно забарвлені епітети. Розподіл епітетів-означень (або неметафоричних) теж виявився досить виразним. Реальні контексти, в яких слово “хата” з відповідним епітетом-означенням виявляє свої семантичні валентності, в текстах Шевченка значно ширші, ніж у народних. Епітети з безперечним метафоричним змістом “убога”, “весела”, “невесела”, “смутна”, хоч і знаходять паралелі в народній поезії, в Т.Шевченка з'являються в контекстах, де відтворюються складні психологічні ситуації, та як певні "знаки" емоційних станів ліричного героя. Тут семантичні зв'язки слова відповідного морфосемантичного поля, "хатина", з епітетами виявляється однотипними з тими, що виникають у них із базовим "хата".

Дослідження сполучуваності слова "хата" з епітетами (означеннями) в зіставлених текстах виводить на істотні відмінності використання епітетів у поезії Т.Шевченка і пісенному фольклорі. Так, загальний обсяг контексту, в якому епітетна конструкція реалізує свої семантичні, синтаксичні та загальні змістоутворюючі "валентності", виявився ширшим у Шевченка, ніж у народних співців. Виявилися й різні принципи обмежень поетичного "тезаурусу". Зокрема, цікавим феноменом особистого сприймання поетом народної традиції є обмеженість епітетів на позначення кольору до слова "хата" в Шевченка-живописця.

Для семантико-стилістичного дослідження обрано морфосемантичне поле з інтегральною ознакою, вираженою архілексемою “Бог/бог” (552 слововживання), до якого в поета також входить варіант базової лексеми "Біг/біг" (3 слововживання) та асоціативний ряд (17 компонентів) - "Господь", "Він", "Батечко", “Сам”, “Святий”, “Милосердий”, “Саваоф”, “Всемогущий” та словосполучення "Всевидяще око", "Небесний Цар", “Сивий Верхотворець”, “Небесний Владика”, “Сердитий Іудейський Зевс”, “Візантійський Саваоф”, “Святий Владика”, “Вседержатель Святий”, “Багатий Батько” (109 слововживань, усього - 661). За нашими спостереженнями, ЛСВ цього слова поділяються у Шевченка на дві групи - основну, "християнську" та допоміжну, "язичницьку". У першій групі вирізняються такі підгрупи ЛСВ, як "православно-канонічна" (з найвищою частотністю - 188 слововживань), "православно-народна", "апокрифічна", "єретична" та "атеїстична". Останнє значення з'являється у викривально-сатиричному контексті монологу поетового ідеологічного опонента. До "язичницької" групи належать ЛСВ `давньоруський язичницький бог' ("Царі") та `обожнюваний римський імператор' ("Неофіти"). В обох випадках йдеться про створення історичного колориту.

Вивчення порівняльного матеріалу народних ліричних пісень засвідчило відсутність не лише "атеїстичного" та "єретичного" ЛСВ слова "Бог", але й відповідників "язичницькій" групі ЛСВ у Шевченка. Своєрідність Шевченкових поетичних контекстів полягає також у більш різноманітному та інтелектуально багатшому семантичному наповненні й тих ЛСВ, що знаходять аналогії в народній ліриці, а водночас у ширшому колі компонентів відповідного асоціативного ряду.

У розділі четвертому "СЛОВО "ТИХИЙ" ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В ПОЕЗІЇ Т.ШЕВЧЕНКА І В НАРОДНІЙ ПІСЕННОСТІ" подано обґрунтування вибору саме цієї мовної одиниці, “тихий”. Як і для народних виконавців, компоненти морфосемантичного поля, репрезентантом якого виступає архілексема “тихий”, були для Т.Шевченка серед найбільш вживаних (226 слововживань). Як і співці, поет вживав цей прикметник і в прямому значенні, і в базовому переносному значенні `лагідний, добрий, позитивно емоційний', що збігається з уснопоетичним "загальноукраїнським", а почасти із загальнослов'янським.

Проаналізувавши реалізації в порівнюваних текстах одного із складників епітетної парадигми “тихий” - "тихий вітер", ми встановили, що в народній поезії фактично маємо справу з тричленною конструкцією "тихо (стиха) вітер віє", а в Шевченка - з її індивідуальними модифікаціями. Одна з них передбачає індивідуальне ускладнення цієї конструкції за рахунок асоціативного зв'язку "тихого вітру" з позитивним образом "роси", а це поєднання, у свою чергу, становить обов'язкові складники стереотипної поетичної картини передсвітанкового пробудження природи.

У поетовій конструкції "Вітер тихий з України" постпозиція означення (так само, як, за спостереженнями С.Обнорського, й у "Слові о полку Ігоревім") підкреслює образну сутність епітета, переносність його значення. Йдеться про явище спадкоємності поетичної мови Шевченка - через посередництво фольклору - з поетикою дружинної поезії Київської Русі, відбитою в пам'ятці XII ст.

Якщо у тричленній конструкції "тихо (стиха) вітер віє" два перші компоненти можна розглядати як наслідок варіювання означення в його морфосемантичному полі у словосполученні “тихий вітер”, то в іншому сегменті зазначеної епітетної парадигми, "тихе слово", відбувається варіювання в асоціативному ряді означуваного іменника, де поетові й уснопоетичні контексти відрізняються, з першого погляду, лише набором означуваних слів. У Шевченкових контекстах це "речі", "рада", "думи", ”любов”, “щастя”, “псалом”, “той світ”, “хата”, “ріка”, “світ”, “рай”, “печаль”, “серце”, “Дунай”, “воно” (про сироту), іронічне вживання “цар”, ”той” (про підступного чоловіка), у російськомовній поезії - “радость”. У дослідженій групі фольклорних записів це "мова", “розмова”, перше виконує функцію базової лексеми, центру асоціативного ряду. В асоціативному ряді словосполучення "тихе слово" з'являється в Т.Шевченка конструкція фольклорного походження "тихо розмовляти", варіювання дієслівного компонента якої супроводжується появою такого морфосемантичного варіанта, як компонент-прислівник ("Поговорим тихесенько..."), а також ускладненої стилістичної конструкції "проговорили Слово тихої любові" ("Єретик"). Індивідуальне авторське словосполучення "тихий рай" виникло в поетичних контекстах Шевченка внаслідок трасформації так само авторського порівняння "тихо, як у раю". Конкретні значення цього словосполучення зберігають тотожність лише в межах одного твору. Таким чином, зовні нагадуючи типову фольклорну формулу, цей словесний комплекс функціонує в поезії Шевченка за “правилами”, встановленими ним індивідуально.

Порівняння семантичних полів епітетних словосполучень "тихий вітер", "тихе слово" та "тихий Дунай" приводить до висновку, що варіювання компонентів та утворення похідних метафоричних конструкцій підпорядковується в поетичних контекстах Т.Шевченка й усної пісенності тим самим закономірностям: поле варіювання першої конструкції тяжіє до певної замкненості та стереотипності конструкцій, другої - до більшої "відкритості", до вільнішої реалізації творчих потенцій і поета, і народних співців. Це явище залежить як від конкретних потенцій стосовно утворення нових значень, що притаманні як означуваним іменникам ("слово" тут має більше можливостей, ніж "вітер", а "вітер" - ніж "Дунай"), так і від ступеня можливості для утворення переносного значення, якої набуває епітет у сполученні з таким іменником ("тихий вітер" із цього погляду знов-таки менш продуктивний). Таким чином, можна казати про певний паралелізм екзистенції деяких елементів фольклорної поетичної мови в самому фольклорі та в поезії Т.Шевченка: конструкції, що при цьому утворюються, хоч і мають спільне джерело в усній традиції, вступають між собою у стосунок типологічних подібностей. Відзначимо також певний збіг ЛСВ "хата" й "тихий світ", цього ж слова та індивідуального словосполучення "тихий рай".

Оскільки це останнє словосполучення походить від індивідуального поетового порівняння "тихо, як у раї", можна стверджувати, що тут фольклорна "епітетна парадигма" "тихий" виступила лише як імпульс для індивідуальної мовної творчості поета. Як бачимо, асоціативні ряди об'єднують у даних випадках слова і словосполучення різного ступеня усталеності та різного походження.

При зіставленні функціонування УСК "Тихий Дунай/дунай" у фольклорній пісенності та в поезії Т.Шевченка виникає питання, що є в цьому словосполученні означуваним - назва річки чи номінація "взагалі великої маси води”? Поет у цьому УСК завжди писав означуване з великої літери. Цей факт дозволяє припустити, що таким було в XIX ст. розуміння значення цього компонента УСК "Тихий Дунай/дунай" і пересічним носієм українського фольклору.

Із кількох значень цього УСК, що існують у фольклорній пісенності, поет використовує і назву конкретної річки, і міфологічне, в якому "тихий Дунай" виступає як річка, за котрою починається світ мертвих. Таким чином, це стилістичне вирішення Т.Шевченка дозволяє з'ясувати й джерело такого поетового "фольклоризму" - відповідне метафоричне значення УСК "тихий Дунай/дунай" у фольклорних баладах, досі не відзначене фахівцями

Аналізуючи причини більшої вишуканості та складності створених Шевченком аналогів фольклорним стереотипним конструкціям у порівнянні з цими джералами поетових новоутворень, варто згадати запропоноване Ю.Тиняновим розрізнення автофункції та синфункції елемента системи. Відмінність синфункції певного компонента ПМ Шевченка й ПМ народної поезії пояснюється, як на нашу думку, фрагментарністю та формульністю народної ліричної пісні. Щодо автофункції, то й вона також відчутно впливає на своєрідність трансмісії певного компонента усно-традиційної поетичної мови у фольклорі й у творчості Т.Шевченка: народний співець може співвіднести його із замкненим певною регіональною та його індивідуальною усною традицією колом усних текстів, поет - з усією світовою поетичною традицією. Коли фольклорний виконавець може оперувати лише тими текстами та певним "жанровим кондуїтом" (Л.Дег), що зберігаються в його пам'яті, поет звертається до безмежної поетичної скарбниці світової літератури, зафіксованої в книжності.

Тому зрозуміло, що коли до певного компонента фольклорної ПМ звертається поет, він у своїй індивідуальній інтерпретації може вийти за межі, окреслені для усного співця, та асоціювати його з явищами світового фольклору і літератури. Таким чином, наприклад, і виник у Шевченка складний епітет "тихомирний": створений під впливом рідного фольклору, він разом з тим є ремінісценцією славетних епітетів Гомера.

У "ВИСНОВКАХ" підведено підсумки та сформульовано основні положення та теоретичні узагальнення, які випливають із дослідження.

У роботі досліджувалися деякі нові аспекти вивчення поетичного слова і слововживання Тараса Шевченка в їх усно-традиційних витоках. Зокрема, ідею Ф. де Сосюра щодо системи виявів мовної діяльності людини застосовано до результатів текстоутворюючої (вербальної) діяльності Кобзаря, яку осмислено як певну єдність текстів.

Такий підхід - і побудована на ньому класифікація результатів виявів мовної діяльності письменника - дали можливість конкретніше визначити місце і функції в цій системі фольклорного мовлення та ПМ фольклору. Феномен індивідуального творення Шевченком усталених стилістичних конструкцій за зразком уснопоетичних в деяких випадках має типологічний характер стосовно відповідних процесів у фольклорі.

Методика семасіологічного аналізу поетичного контексту, удосконалена в роботі за рахунок аспекту компаративного, а також комплексного дослідження лексико-семантичних варіантів, морфосемантичних полів та асоціативних рядів при застосуванні її до конкретного матеріалу функціонування компонентів зазначених морфосемантичних полів дозволила встановити цілий ряд нових семантичних особливостей та параметрів. Прямі й символічні значення слів “хата” й “Бог / бог”, зафіксовані в “Словнику мови Шевченка”, вдалося доповнити за рахунок нових ЛСВ: `частина будівлі', `одноповерхова селянська будівля', `безпосереднє речове оточення', `притулок'; усі вони функціонують і у поетичних контекстах народних пісень. У текстах Шевченка виявлено й групу не врахованих укладачами цього словника ЛСВ `той світ', `домовина', `могильна яма', а в контекстах релігійного дискурсу - `духовна церква вірних'. Виявлено й такі своєрідні та ідеологічно насичені значення, як `Україна' і `слов'янщина'.

Зіставлення семантики УСК “Тихий Дунай/дунай” у поезії Т.Шевченка й фольклорній пісенності свідчить, що другий компонент цього словосполучення поет розумів як конкретну назву річки, а не як номінацію взагалі великої водної маси. Базовою для нього була інтерпретація “тихого Дунаю” як своєрідного українського Стіксу, а це пояснює появу цього УСК у трагічних фіналах фольклорних балад. В обох випадках дослідження поетичних контекстів Т.Шевченка стає певним “ключем” для розшифрування одного із фрагментів ПМ українського фольклору.

РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Про місце "поетичної мови" у структурі виявів мовної діяльності Т.Г.Шевченка // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - К.: Видавничий центр “Київський університет”, 2000. - Вип.8. - С. 37-39.

2. Мова Тараса Шевченка в сприйманні А.Ю.Кримського, або парадокси осмислення вченим літературної мови // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць, присвячений 185-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. - К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999. - С. 161-165.

3. Про наддіалектний характер мови українського фольклору // Українська мова та література. - К.: Перше вересня, 2000. - № 28 (188). - С. 6.

4. До питання про сутність Шевченкового внеску в розвиток української літературної мови: Проблема церковнослов'янізмів // Українське мовознавство. - 1997. - Вип 21. - С. 50-55.

5. Символіка слова "хата" в поетичних контекстах Т.Г.Шевченка // Українське мовознавство. - 1993. - Вип. 20. - С. 28-33 (у співавсторстві з С.К.Росовецьким).

6. Про один з напрямків дослідження духовно-визвольного компонента світогляду Т.Г.Шевченка // Тарас Шевченко і національно-визвольні змагання українського народу: Збірник матеріалів Міжнародній наукової конференції. - К.: Видавничий центр "Київський університет", 1998. - С. 214-219.

7. Усталений словесний комплекс "тихий Дунай" в поезії народній і Т.Г.Шевченка // Мысль, слово и время в пространстве культуры. Сборник посвящен 85-летию проф. В.А.Капустина. - К.: Віпол, 1996. - С. 21-23.

8. Две модели лексического воплощения идеи Бога в художественном мире классической украинской литературы // Православие и культура. - К.: "Випол".

АНОТАЦІЇ

Дядищева-Росовецька Ю.Б. Слово в поетичних контекстах Тараса Шевченка: Усно-традиційні витоки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю: 10.02.01 - Українська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено лінгвостилістичному дослідженню поетичного слова та слововживання Т.Шевченка в їх усно-традиційних витоках і художньо-естетичному осмисленні. На матеріалі морфосемантичних полів на позначення центральних понять загальнолюдської системи цінностей (сім'ї, житла, Батьківщини, моралі, гармонії, безпеки) - слів, об'єднаних навколо архілексем "хата", "Бог/бог", "тихий", зроблено спробу лінгвостилістичного вивчення поетичної мови Т.Шевченка в порівнянні з відповідними компонентами у фольклорі (на матеріалі антологій українських народних пісень - ліричних та весільних). Доповнено переліки прямих і символічних значень, подані в "Словнику мови Шевченка", описано явище паралельної трансформації в поезії народній та Т.Шевченка генетично споріднених стилістичних конструкцій та феномен індивідуального творення поетом усталених стилістичних конструкцій за зразком уснопоетичних, яке відносно відповідних процесів у фольклорі має характер типологічний. Результати праці можуть бути використані у викладанні університетського курсу історії української літературної мови.

Ключові слова: слово, семантика слова, слововживання, поетична мова Тараса Шевченка, поетична мова фольклору, українська літературна мова.

Дядищева-Росовецкая Ю.Б. Слово в поэтических контекстах Тараса Шевченко: Устно-традиционные истоки.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация посвящена важной проблеме лингвостилистического изучения поэтического слова и словоупотребления Т.Г.Шевченко в их устно-традиционных истоках и художественно-эстетическом осмыслении. Поставленные в работе задачи решаются путем изучения семантики компонентов трех лексико-семантических полей, репрезентантами которых являются архилексемы “хата”, “Бог/бог” и “тихий” в контекстах поэзии Кобзаря и украинской народной, при этом учитывались все употребления в поэтических текстах Т.Г.Шевченко (в том числе и русскоязычных) и в антологиях украинской народной лирики и свадебных песен. В диссертации впервые получила научную оценку и интерпретацию недавно опубликованная статья А.Е.Крымского "Т.Г.Шевченко" (1914), показано ее значение для истории развития нового украинского литературного языка. В частности, парадоксальное утверждение А.Е.Крымского о том, что поэт предпочитал лексические варианты, понятные для русских и других славян, отражает вполне реальное явление процесса создания украинского литературного языка нового времени: Шевченко в качестве одного из его основателей стремился сохранить его связи с языком старославянским как хранителем древней славянской (а также античной) культурной традиции. Эта своеобразная черта языкотворческой деятельности поэта - равно, как и его обращения к сокровищам фольклорного поэтического языка - рассматривается в диссертации в качестве проявлений позитивного традиционализма. Диссертант приводит аргументы в пользу бытующей в современной украинской лингвофольклористике альтернативы концепции "наддиалектного характера" языка национального фольклора, а также пониманию "фольклора" как одного из стилей современного украинского литературного языка. Система "проявлений языковой деятельности" (Ф. де Соссюр) писателя осмыслена в работе как определенное единство текстов, зафиксированных тем или иным способом и виртуальных, сохраненных временем и исчезнувших, что позволяет рассмотреть функции и место в этой системе речевой деятельности писателя как носителя фольклора и реципиента поэтического языка последнего. При семасиологическом исследовании вышеуказанной лексики и фразеологизма использована методика комплексного изучения лексико-семантических вариантов, морфосемантических полей и ассоциативных рядов. Это позволило существенно дополнить перечни прямых и символических значений, зафиксированные в "Словнику мови Шевченка": слова “хата” - за счет лексико-семантических вариантов "часть строения", "одноэтажная сельская постройка", "непосредственное бытовое окружение", "пристанище"; "тот свет", "гроб", "могила", "духовная церковь верных", "Украина", "славянская земля в целом". Лексико-семантические варианты второй лексемы распадаются у Шевченко на две группы -- основную, "христианскую" (варианты "православно-канонический", "православно-народный", "апокрифический", "еретический", "атеистический) и вспомогательную, "языческую" ("древнерусский языческий бог" и "обожествленный римский император"). Конкретизирована применительно к материалу диссертации выдвинутая С.Я.Ермоленко идея "эпитетной парадигмы", описаны некоторые конкретные её разновидности и отражения этих фольклорных стилистических образований в поэзии Т.Г.Шевченко. Описано ранее не привлекавшее внимания ученых явление параллельной трансформации в поэзии Т.Г.Шевченко и народной генетически родственных стилистических конструкций и обнаружена корреляция этого феномена с "внутренними" семантическими особенностями лексических составляющих указанных конструкций. Изучен феномен индивидуального создания поэтом стилистических конструкций по образцу устно-поэтических, которое с точки зрения отношения его к соответствующим процессам в поэтическом языке фольклора имеет характер типологический. Сравнение семантических полей эпитетных словосочетаний "тихий вітер", "тихе слово" и "тихий Дунай" заставляет сделать вывод, что варьирование компонентов и образование вторичных метафорических конструкций подчиняется в поэтических контекстах Шевченко и устной песни одним и тем же закономерностям: поле варьирования первой конструкции тяготеет к некоторой замкнутости и стереотипности новых образований, второй - к большей "открытости", к большей свободе реализации творческих потенций как поэта, так и народных певцов. Полученные в диссертации результаты могут быть использованы в лекционном курсе "История украинского литературного языка" и при чтении университетских спецкурсов.

Ключевые слова: слово, семантика слова, словоупотребление, поэтический язык Тараса Шевченко, поэтический язык фольклора, украинский литературный язык.

Djadyschewa-Rosoveckа Ju.B. Word in Taras Shewchenko's poetic contexts: The oral-traditional sources. - Manuscript.

Thesis for the Candidate degree by speciality 10.02.01. - Ukrainian language.- Taras Shewchenko's Kyiv university, Kyiv, 2000.

There is elaborated the connections of poetic language of Taras Shewchenko and of Ukrainian folk songs in the dissertation. In the field of examination of meanings of three words ("hata","Bog/bog", "tyhyj") and the stable wordy complex "tyhyj Dunaj/dunaj" in the poetic contexts of Taras Shewchenko's poetry and folk one (by anthologies of lyric and wedding folk songs), the lists of the direct and symbolic meanings, presented in "Shewchenko language's dictionary", has been supplemented, and an effect of the parallel transformations of the genetically cognate stylistic constrictions in Shewchenko's poetry and folk poetry, and the phenomenon of the individual creation by this poet the stable stylistic constrictions after a model of the folk ones, which relative to parallel processes in the folklore may be called "typological", have been described. The results of the work will found an utility in lecturing at the University.

Key words: word, semantics of the word, use of the word, Taras Shewchenko's poetic language, folklore's poetic language, Ukrainian literary language.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Знайомство з особливостями використання поетичної спадщини Т.Г. Шевченка. Вірші як один із ефективних засобів розвитку емоційно-чуттєвої сфери дітей. Аналіз специфіки використання віршів Шевченка за допомогою образного та асоціативного мислення.

    курсовая работа [78,1 K], добавлен 19.09.2014

  • Аналіз тропів як художніх засобів поетичного мовлення. Особливості Шевченкової метафори. Функції епітетів у мовленнєвій палітрі поезій Кобзаря. Використання матеріалів із поезій Тараса Шевченка на уроках української мови під час вивчення лексикології.

    дипломная работа [89,6 K], добавлен 11.09.2014

  • Україна як iсторичний момент у творчостi кобзаря. Україна як предмет ліричного переживання поета. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас-це не тільки те, що вивчають, а й те,

    дипломная работа [44,0 K], добавлен 03.02.2003

  • Основні напрямки у творчому житті видатного українського митця Тараса Григоровича Шевченка: художній та літературний. Переживання та прагнення у житті Шевченка. Значення аналізу поєднання малювання та написання віршів для повного розуміння Шевченка.

    реферат [10,7 K], добавлен 18.12.2013

  • Передумови написання циклу "В казематі" Т. Шевченка, його композиційна організація та жанрово-стильова мозаїка. Використання фольклорних мотивів у циклі. Символіка фольклорних образів. Специфіка художніх особливостей поетичної спадщини Тараса Шевченка.

    курсовая работа [395,0 K], добавлен 10.06.2015

  • Велич титанічного подвигу Т. Шевченка як основоположника нової української літературної мови. Аналіз особливостей інтерпретації Шевченка, історичних постатей його творчої спадщини. Здійснення безпомилкових пророцтв Кобзаря. Релігійний світогляд Шевченка.

    курсовая работа [76,6 K], добавлен 24.02.2014

  • Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його.

    реферат [28,0 K], добавлен 05.02.2003

  • Які жінки зустрічалися на життєвому шляху поета, як вплинули вони на його світогляд. Твори Тараса Шевченка, які присвячені жінкам. Прекрасний світ інтимної лірики Кобзаря, його сердечні пристрасті і розчарування. Образ Шевченкової ідеальної жінки.

    разработка урока [21,5 M], добавлен 29.03.2014

  • Дитинство та юнацькі роки Т. Шевченка, знайомство з народною творчістю, поява хисту до малювання. Рання творчість та життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.

    реферат [21,7 K], добавлен 18.11.2010

  • Рецепція постаті Саула в літературі. Два "українських" Саули в різних нішах літератури – Твори Т. Шевченка та Л. Українки з аналогічними назвами "Саул". Дослідження біблійного тексту про Саула. Суголосність мотивів деяких ліричних віршів обох авторів.

    реферат [33,5 K], добавлен 20.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.