Інтертекстуальність у драматургії Михайла Булгакова

Інтертекстуальність як літературознавча проблема, історія її вивчення в творчості М. Булгакова. Конструктивна роль інтертекстуальності в драматичних творах. Імагогічна роль інтертекстуальності. Вплив інтертекстуальності на жанровий зміст п’єс Булгакова.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.09.2013
Размер файла 47,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

КОБЗАР ОЛЕНА ІВАНІВНА

УДК 821. 161. 1 (092):82-3

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ У ДРАМАТУРГІЇ МИХАЙЛА БУЛГАКОВА

10.01.02 - Російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ніколенко Ольга Миколаївна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кирилюк Зінаїда Василівна, професор кафедри історії, світової літератури та культури Херсонського державного університету;

кандидат філологічних наук, доцент Свербілова Тетяна Георгіївна, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України.

Провідна установа Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, кафедра російської і світової літератури.

Захист відбудеться “ 9 ” грудня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “ 8 ” листопада 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Поняття “інтертекстуальність” увійшло в широкий науковий обіг наприкінці 1960-х років і з того часу знаходиться у центрі уваги дослідників. Запропонований в 1967 році французьким ученим Ю. Крістєвою термін “інтертекстуальність” став одним із основних при розгляді художніх творів XX століття. У 1960-1970-ті роки Р. Барт, М.Ріффатер, Ж. Дерріда, Р. Мойзес уточнили тлумачення категорії, з різних позицій схарактеризували дане явище, виявили його особливості. Протягом 1980-1990-х років були визначені різновиди інтертекстуальності в художній літературі, створені класифікації інтертекстуальних елементів та міжтекстових зв'язків (Х. Блум, Дж.Б. Конте, П. Тороп, Ж. Женетт, М.Пфістер, Н.Фатєєва та ін.). Незважаючи на велику кількість праць, що з'явилися останнім часом, проблеми інтертекстуальності не вирішені остаточно. Про це свідчать суперечливі (нерідко полярні) оцінки інтертекстуальності в науковій літературі, неточні визначення даного явища у сучасних словниках та довідниках або навіть їх відсутність. Подеколи термін “інтертекстуальність” ототожнюється з терміном “інтертекст”. Досі не існує чіткого теоретичного обґрунтування понять, що приховані за цими термінами. Так само мало теоретичних праць, у яких узагальнюється накопичений досвід вивчення інтертекстуальності з урахуванням розвитку літературного процесу. У зв'язку з цим надзвичайно важливим є переосмислення поняття “інтертекстуальність” на підставі дослідження конкретно-історичних форм даного явища, що знаходять втілення у літературі XX століття. Зрозуміти природу інтертекстуальності неможливо без глибокого аналізу художніх творів.

Драматургія одного із кращих представників російської літератури XX століття Михайла Опанасовича Булгакова ( 1891-1940) є напрочуд цікавою для вивчення специфіки інтертекстуальності, оскільки письменник широко використовував “чуже слово” у пошуках нових шляхів розвитку драми. У сучасному літературознавстві творчість митця вивчена в багатьох аспектах: історико-біографічному (М.Чудакова, Л. Яновська, Б. Соколов, В.Лакшин), культурологічному (А. Смелянський, М. Петровський, А. Нінов, М.Золотоносов, Я.Платок), жанрово-стильовому (В. Нямцов, В. Фролов, Б.Гаспаров, С. Нікольський, Т. Свербілова, В. Петров та ін.), поетикальному (О.Корабльов, Б. Соколов, В. Тамарченко, О. Ніколенко та ін.) тощо. Досліджуючи твори письменника, вчені неодноразово відзначали зв'язки М.Булгакова з традиціями попередніх епох, різноманітні впливи, перегуки, сходження булгаковських мотивів та образів з іншими текстами. Проте проблема інтертекстуальності у творчості російського письменника й досі не розв'язана у сучасному літературознавстві. У зв'язку з цим є потреба поглянути на творчість М.Булгакова під цим кутом зору, зробити інтертекстуальність у його художніх творах, зокрема драматичних, предметом окремого дослідження. Отже, актуальність дисертаційної роботи визначається відсутністю у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві спеціальних праць, присвячених вивченню інтертекстуальності в драматургії М. Булгакова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка у межах комплексної теми “Традиції та новаторство в літературі”. Тема дисертаційного дослідження схвалена бюро наукової ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України 18 грудня 2003 року, протокол № 5.

Мета роботи - цілісний і багатоаспектний аналіз інтертекстуальності у драматургії М. Булгакова в світлі єдиного системного підходу.

Задля досягнення окресленої мети передбачено вирішення таких завдань:

на підставі досягнень сучасного літературознавства уточнити сутність поняття “інтертекстуальність”, його характерні ознаки та форми прояву в художніх творах;

встановити особливості художнього втілення інтертекстуальності в драматичних творах М. Булгакова;

визначити роль міжтекстових зв'язків в сюжетно-композиційній структурі драматичних творів М. Булгакова;

з'ясувати значення інтертекстуальності задля створення художніх образів;

простежити вплив інтертекстуальності на жанрово-стильову природу п'єс М. Булгакова.

Всебічне вивчення питання про інтертекстуальність у драматургії М.Булгакова сприятиме вирішенню багатьох проблем булгаковської спадщини, зокрема, з'ясуванню творчої історії його драматичних творів, їх ідейно-образної структури, сюжетно-композиційної побудови, жанрово-стильових особливостей, а головне - допоможе повніше осягнути феномен видатного російського письменника XX століття.

Об'єкт дослідження - драматичні твори М. Булгакова “Зойкина квартира”, “Дни Турбиных”, “Бег”, “Багровый остров”, “Александр Пушкин”, “Адам и Ева”, “Иван Васильевич”, “Блаженство”, “Кабала святош”, “Батум” (у роботі враховані різні редакції та варіанти творів).

Предмет дослідження - форми та функції інтертекстуальності в драматургії М. Булгакова.

Методи дослідження: історико-гносеологічний, порівняльно-історичний, системний, компаративний і структурально-функціональний аналіз.

Теоретико-методологічною базою дисертації є праці вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених проблемам інтертекстуальності (М. Бахтін, М. Ямпольський, П. Тороп, Ж. Жанетт, Н. Фатєєва, О.Ронен, Р. Лахманн та ін.), а також здобутки критиків та літературознавців, котрі вивчали міжтекстові зв'язки у творчості М. Булгакова, в тому числі й у його драматургії (М. Чудакова, А. Смелянський, М.Степанов, Б. Соколов, О. Вуліс, І. Белза, О. Ніколенко та ін.).

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше здійснено цілісний аналіз інтертексту в драматургічній спадщині М. Булгакова. Досліджені різні форми та функції інтертекстуальності в драматичних творах митця. З'ясовано значення міжтекстових зв'язків для сюжетно-композиційної побудови, створення художніх образів, хронотопу, мотивної організації п'єс М. Булгакова. Відзначено вплив інтертекстуальності на жанрову природу творів митця та стиль письменника. Розкрито роль інтертекстуальності у втіленні ідейно-художніх задумів М. Булгакова.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття “інтертекстуальність”, дослідженні специфіки його конкретно-історичних форм в драматургії XX століття, зокрема у творчості М.Булгакова.

Практичне значення дисертації. Дослідження сприятиме подальшій розробці питань інтертекстуальності в літературі XX століття. Результати дисертації можуть бути використані в процесі викладання курсу історії російської літератури, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених творчості М. Булгакова, підготовці нових підручників і посібників для закладів вищої та середньої освіти.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Основні її положення викладено в доповідях на міжнародних (“VII Гоголівські читання” (Полтава, 2004), “Мова і культура” (Київ, 2005), “Пушкінські читання” (Севастополь, 2005)) та всеукраїнських (“Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2004, 2005), “Онірична парадигма світової літератури” (Київ, 2003)) конференціях.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 робіт, із них 1 монографія, 6 статей, у тому числі 5 у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (194). Обсяг дисертації - 203 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукова новизна, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, окреслено теоретичну й практичну значущість роботи.
У першому розділі дисертації “Інтертекстуальність як літературознавча проблема та історія її вивчення в творчості М. Булгакова” подано огляд наукових праць, які стосуються теорії інтертекстуальності, визначена теоретична база дослідження. У даному розділі розкрито історію вивчення поняття “інтертекстуальність” у науці, а також висвітлені різні підходи булгакознавців щодо вияву даної категорії у творчості М. Булгакова.
Дослідники вважають, що інтертекстуальность завжди мала місце в художній літературі, навіть у давній (У. Еко). Однак перші теоретичні праці стосовно даного явища з'явилися лише в XX столітті, коли інтертекстуальність виходить на перший план у літературі. Теорія інтертекстуальності бере витоки у роботах М. Бахтіна, Ю. Тинянова, Ф. де Соссюра. Відзначаючи роль “чужого слова” в літературі, М. Бахтін підкреслив діалогізм текстів і культур, що стоїть за ним, а також поліфонізм, який нерідко зумовлений у літературному творі міжтекстовими зв'язками. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - С. 407-408. Ю. Лотман наголошував на зв'язках будь-якого тексту з іншими. Він вважав, що “текст не існує сам по собі, а завжди вміщений в історичний, реальний чи умовний контексти, отже, сприйняття тексту поза цим “фоном” неможливе”. Лотман Ю. Семносфера. - СПб.: Искусство, 2002. - С. 213.
Ю. Крістєва пішла далі в розробці проблеми “діалогізації”, яку порушив свого часу М. Бахтін. У праці “Бахтін, слово, діалог і роман” Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Вестник МГУ. - 1995. - №1. - С. 97-124. вона пише про літературне слово як нашарування різноманітних текстових рівнів, як про діалог “різних видів письма”. Ю. Крістєва запропонувала термін “інтертекстуальність”, розуміючи його не як просте зібрання чужих цитат, а як “місце перетину різних текстових площин”. Бахтінська концепція “діалогізації” отримала у Ю. Крістєвої подальший розвиток.
Пізніше теоретики постструктуралізму надали цьому явищу значення загального закону літературної творчості. Р. Барт писав про те, що “кожний текст є інтертекстом на різних рівнях у більш-менш впізнаваних формах: тексти попередньої культури й тексти оточуючої культури”. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - Прогресс, 1989. - С. 226. Кожний текст, на його думку, є певним відгуком на старі цитати.
З погляду Ж. Дерріди, увесь всесвіт є текстом, поза цим “універсумом текстів” нічого не існує. Derrida J. L'Ecriture etla difterence. - P., 1979. Втім, не всі дослідники згодні з таким широким тлумаченням даного поняття. Представники комунікативно-дискурсивного аналізу (Л. Деленбах, П. Ван ден Хевель) вважають, що інтертекстуальність варто роглядати більш конретно - як взаємодію різноманітних внутрішньотекстових дискурсів - дискурс оповідача про дискурс персонажів, дискурс одного персонажа про дискурс іншого. Надалі вивчення інтертекстуальності тривало в структурно-семіотичному та філософсько-естетичному напрямках.
Знаходячись у центрі уваги літературознавців, межі поняття “інтертекстуальність” й досі не визначені остаточно. Утім, незважаючи на різні підходи щодо даного явища, науковці спільні в розумінні його сутності - вихід за рамки окремого тексту, відношення “текст - тексти - система”. Великий внесок у теоретичну розробку поняття “інтертекстуальність” зробили І. Смирнов, І. Арнольд, П. Тороп, Дж. Б. Конте, Ж. Жанетт, О.Ронен, Л. Горон та ін. Н. Фатєєва узагальнила досвід попередників і створила власну концепцію інтерекстуальності. Вона підкреслила два аспекти цього явища: читацький та авторський. Серед функцій інтертекстуальності дослідни ця відзначила особливу роль “конструктивної, текстопороджувальної” функції, наголосила на важливості вивчати “вертикальний контекст” твору. Фатеева Н. Интертекстуальность и ее функции в художественном дискурсе // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - 1997. - Т.56. - №5. - С. 12-21.
Про дискусійність терміну “інтертекстуальність” свідчать різні його тлумачення в словниках та довідниках. Деякі видання взагалі не дають визначення цього поняття (“Літературний енциклопедичний словник” - 1987), інші обмежуються терміном “інтертекст” (“Лексикон загального та порівняльного літературознавства” - 2001). В “Енциклопедії постмодернізму” (2003) поняття “інтертекстуальність” визначено не як естетичне явище, а як “метод прочитання одного тексту відносно іншого, що дає можливість відобразити загальні текстуальні та ідеологічні резонанси; це визнання, що всі тексти та ідеї існують у колі відносин”. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В. Тейлора. - К.: Основи, 2003. - С. 171.
Отже, на підставі проведеного у першому розділі аналізу теоретичних та науково-критичних праць можна стверджувати, що інтертекстуальність - одна з актуальних і дискусійних проблем літературознавства, семіотики, лінгвістики, культурології. Як міждисциплінарне поняття інтертекстуальність трактується по-різному в різних науках.
У сучасному літературознавстві термін “інтертекстуальність” використовується в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні інтертекстуальність розуміється як безкінечний і не обмежений у часі діалог текстів, як характерна особливість літератури (й культури) загалом, як невід'ємна ознака художньої свідомості, в якій виявляється широкий спектр міжтекстових відносин. У вузькому значенні інтертекстуальність розглядається вченими як смислотворча й формотворча складова художнього твору, один із засобів вираження авторської позиції (оскільки автор вступає у діалог з “чужими текстами”) й читацької рецепції, а також як конкретно-історичне явище в літературі XX століття (у модернізмі, а особливо - постмодернізмі). Водночас зміст і межі поняття “інтертекстуальність” в літературознавстві не визначені остаточно. Проясненню даного питання, на наш погляд, сприятимуть не тільки подальші теоретичні розробки, але й порівняльно-історичні дослідження, у яких доцільно простежити конкретні форми інтертекстуальності, специфіку її вияву в різних родах і жанрах, своєрідність розвитку в творчості митців. У зв'язку з цим вивчення інтертекстуальності в драматургії М. Булгакова є надзвичайно важливим.
Булгакознавці неодноразово відзначали текстові впливи, що мають місце у творах російського письменника (В. Лакшин, В. Петров, М. Чудакова, А.Смелянський, Б.Гаспаров, І.Белза, М.Каганська, О.Ніколенко, В.Куніцин, О. Корабльов, Ю. Бабичева та ін.). У 1990-х роках видані збірники праць, присвячені вивченню традицій у творчості митця: “Літературні традиції в поетиці М. Булгакова” (1990), “М. Булгаков: сучасні трактування” (1991), “Творчість Михайла Булгакова” (1991) тощо. Великою подією у булгакознавстві стала “Булгаковська енциклопедія” (1997) Б. Соколова, в якій вміщено чимало інформації про міжтекстуальні зв'язки творчості М. Булгакова з іншими явищами літератури й культури. Разом з тим поняття “інтертекстуальність” лише нещодавно стало використовуватися в працях про М. Булгакова (В. Руднєв, В. Химич, М. Петровський та ін.). А форми й функції інтертекстуальності в драматургії М. Булгакова ще не були досліджені спеціально й системно на матеріалі драматичних творів митця.

При розгляді конкретно-історичних проявів інтертекстуальності в літературі, в тому числі й при аналізі драматургії М. Булгакова, саме поняття “інтертекстуальність” варто застосовувати у вузькому значенні - як використання компонентів будь-якого тексту (чи текстів) в структурі художнього твору та міжтекстові відносини, що виникають на цій основі й сприяють реалізації авторського задуму, активізують читацьке сприйняття.

Слід розрізняти поняття “інтертекстуальність” та “інтертекст” як “процес” та “результат”. Інтертекст - це наявність одного тексту (текстів) в іншому, а інтертекстуальність охоплює різноманітні естетичні явища, стосунки, які виникають на підставі інтертексту.

Досліджуючи інтертекстуальність у творчості митця, потрібно визначити не тільки знаки (цитати, образи, мотиви тощо) попередніх текстів, але передусім те, як вони вплинули на ідейно-естетичну структуру твору, на його зміст і форму. Необхідно також встановити художні засоби (прийоми) опанування письменником інших текстів і те, наскільки “чуже слово” сприяє втіленню мистецького задуму, увиразненню “свого слова” в літературі. Це допоможе виявити своєрідність творчості письменника, особливості його індивідуального стилю та місце в літературному процесі. У порівняльно-історичних дослідженнях інтертекстуальності доцільно враховувати родову приналежність творів, оскільки інтертекстуальність має специфіку вияву в ліриці, епосі, драмі, а також міжродових утвореннях.

У руслі даного підходу досліджені форми інтертекстуальності, притаманні художньому методу М. Булгакова-драматурга, та функції, які вони виконують у його творах.

У другому розділі дисертації “Конструктивна роль інтертекстуальності в драматичних творах М. Булгакова” показано, як інтертекстуальність впливає на сюжетно-композиційну, мотивну, просторово-часову, подієву організацію п'єс М. Булгакова.

Н. Фатєєва у статті “Інтертекстуальність та її функції в художньому дискурсі” справедливо зазначила, що інтертекстуальність здатна “організовувати запозичені елементи таким чином, що вони стають вузлами зчеплення семантико-композиційної структури тексту”. Фатеева Н. Интертекстуальность и ее функции в художественном дискурсе // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - 1977. - Т.56. - №5. - С.14. Це напрочуд яскраво виявилося в драматургії М. Булгакова. Для побудови своїх п'єс письменник нерідко бере готові сюжетно-композиційні моделі, які можуть нашаровуватися одна на одну, поєднуватися окремими компонентами й трансформуватися згідно із задумом автора. Основою побудови п'єси “Багровий остров” стають структурні матриці таких творів, як “Горе от ума” О. Грибоєдова, “Ревизор” М. Гоголя, фантастичні романи Ж. Верна та Г. Уеллса. Сюжет п'єси “Блаженство” ґрунтується на міфі про казкові острови блаженні (Елізіум), які згадуються в поемі Гомера “Одиссея”. Сюжетні колізії п'єси “Адам и Ева” мають витоки в Біблії (Книга Буття, Об'явлення Івана Богослова). Таким чином, відомі теми й сюжети отримують нове звучання й розвиток в контексті сучасної М. Булгакову епохи.

Вже у назвах багатьох драматичних творів митця підкреслюється їх інтертекстуальна основа. Конструктивну роль у деяких п'єсах М. Булгакова виконують й епіграфи. У п'єсі “Бег” епіграфи визначають внутрішню дію п'єси, розкривають прихований, ліричний план сюжету. Епіграф у п'єсі “Кабала святош” акцентує головну проблему твору - митець і час. П'єсі “Адам и Ева” передують два епіграфи: зі Святого Письма та із військової інструкції, які одразу визначають два аспекти твору - реально-побутовий та філософський.

Драматург веде естетичну гру з численними сюжетами від Біблії та Гомера до масової літератури 1920-1930-х років, пародіює їх, наповнює традиційні моделі новим змістом, що дає можливість сфокусувати актуальні проблеми дійсності в особливому ракурсі - крізь призму літератури й культури, показати злободенне з позиції вічності. Чужі тексти, які художник вміщує в інший контекст (історичний, культурний, умовно-символічний), створюють певні сюжетні вузли, поміж якими розгортається дія у п'єсах.

Інтертекст у драматичних творах М. Булгакова нерідко стає важливою складовою композиції. Так, у п'єсі “Дни Турбиных” солдатський марш Першої світової війни на слова О. Пушкіна “Скажи мне кудесник, любимец богов…” виконує роль обрамлення, він звучить на початку і в кінці твору, підкреслюючи головну тему - фатальної долі, що тяжіє над світом та життям людей. Вірш О. Пушкіна “Буря мглою небо кроет…”, що раніше звучав у “Днях Турбиных”, у п'єсі “Александр Пушкин” також виконує роль обрамлення. Цими поетичними рядками підкреслюється трагедія митця й водночас його духовна перемога над владою. Інтертекст може бути й кульмінаційним центром або будь-яким іншим елементом композиції у творах М.Булгакова.

Інтертекстуальність відіграє велику роль у мотивній організації драматичних творів М.Булгакова. Чужі тексти, що в різних формах виявляються у п'єсах митця, нерідко визначають мотиви та лейтмотиви булгаковських творів, динамізуючи, таким чином, дію та сюжет. У п'єсі “Бег” основні мотиви визначені автором в епіграфах до кожного із “снів”. Епіграфи виявляють “больові точки”, довкола яких кружляє думка автора і героїв (А. Смелянський). Мотиви “Бориса Годунова” у прихованому вигляді постають у п'єсі “Батум” й актуалізують, таким чином, проблему влади, яку слідом за О. Пушкіним порушував і М. Булгаков.

У драматургії М. Булгакова наявні наскрізні мотиви, що, повторюючись у багатьох творах, перегукуються між собою і сприяють розкриттю улюблених тем митця в різних ракурсах та варіаціях. До наскрізних інтертекстуальних мотивів у драматургії М. Булгакова належать: біблійні мотиви (створення світу, порушення завіту з Богом, поєдинок з дияволом, апокаліпсис та ін.), пушкінські мотиви (заметіль, гра, бенкет під час чуми та ін.), гоголівські мотиви (хлєстаковщина, “омертвіння душі” та ін.), фаустіанські мотиви (прихід диявола на землю, духовне випробування людини та ін.), мотиви Ф. Достоєвського (злочин і кара, “біси” та ін.), чеховські мотиви (збереження дому, пошуки спокою, дума про Москву та ін.) тощо.

Інтертекст бере участь у формуванні хронотопу творів М. Булгакова (“Зойкина квартира”, “Бег”, “Адам и Ева” та ін.). Просторово-часові параметри п'єс за рахунок інтертексту уточнюються, увиразнюються й набувають глибинного, філософського чи символічного значення. Наприклад, у п'єсі “Зойкина квартира” уривок з опери Ш.Гуно “Фауст” (куплети Мефістофеля), що поєднується із “реальними голосами”, одразу створює атмосферу московської дійсності 1920-х років, яка постає у всій своїй потворності й бездуховності. Опера Ш.Гуно “Фауст” звучить і в п'єсі “Адам и Ева”. Важливість цього музичного супроводу автор підкреслює репліками героїв, котрі говорять про “Фауста” протягом усього першого акту. Тим самим письменник дає зрозуміти, що його персонажі живуть у світі, де править диявол, присутність якого відчувається в усіх аспектах життя людини. Мотив приходу диявола на землю згодом буде ширше використаний у романі “Майстер і Маргарита”.

У багатьох п'єсах митця саме за рахунок інтертекстуальності виникає складний і неоднозначний художній світ, в якому знайшли втілення реальні протиріччя історичного процесу та вічні питання людства.

У третьому розділі “Імагогічна роль інтертекстуальності” досліджується вплив міжтекстових зв'язків на створення художніх образів у драматичних творах М. Булгакова.

Інтертекстуальність є одним із важливих засобів розкриття художнього образу в драматургії М. Булгакова. Вже в іменах дійових осіб автором закладені міжтекстові паралелі, що нерідко стають ключем до розуміння глибинної сутності героїв. Як зазначає М. Петровський, ім'я персонажа у М.Булгакова завжди виразне в семантичному плані, а приховане значення імені, що потребує враховувати інші тексти, допомагає розкрити зміст образу.

Художні образи в драматургії М. Булгакова складні й неоднозначні, вони по-різному повертаються до читача в залежності від контексту й культурно-історичного досвіду самого читача. Інтертекстуальність сприяє створенню поліфонічних образів, поглибленню їх психологічних характеристик, відтворенню образу людини булгаковського часу в усій повноті, суперечливості й драматизмі.

Інтертекстуальність у драматургії М. Булгакова стала одним із засобів художнього дослідження духовної природи особистості, розкриття моральних колізій, переживань у душі героїв.

Інтертекст нерідко виконує роль психологічної кульмінації у п'єсах митця (наприклад, промова Димогацького в “Багровом острове”), а інколи й повністю заміняє героя (у п'єсі “Александр Пушкін” образ поета повністю створений з допомогою його віршів).

Чимало булгаковських персонажів мають “текстових” прототипів (часто не одного, а декількох). М. Булгаков переносить героїв попередніх епох (“зайві люди”, “ревізор”, “маленька людина” та ін.) у новий час, що дає можливість простежити зміни, які відбулися у внутрішньому світі особистості. Крім того, це стає одним із способів вираження авторської оцінки художнього образу, в якій велику роль відіграє засвоєння митцем традицій російської та світової культури.

Деякі дійові особи у творах М. Булгакова мають “двійників” у міжтекстовому плані (наприклад, Димогацький - Чацький, Дон Гуан; Савва Лукич - Милославський - Хлєстаков, Фамусов, Милославський - Хлєстаков; булгаковські Адам і Єва - герої Біблії; Хлудов - Я.Слащов; Сталін - Григорій Отреп'єв, диявол тощо). Міжтекстові паралелі підкреслюють ті чи ті риси булгаковських образів, створюють складну систему дзеркал задля об'ємного та всебічного зображення героїв.

У творах М. Булгакова діє багато реальних персонажів (Пушкін, Микола I, Дантес, Бенкендорф, Дубельт, Жуковський, Мольєр, Людовік XIV, Сталін та ін.), стосовно яких автор не дотримується історичної та фактичної точності. Для нього важливо змусити “звучати” образ актуально для сучасної епохи, дати йому таке трактування, яке б збудило думку й емоції читача, сприяло б пошуку істини. Через інтертекст М. Булгаков нерідко виражає власні ідеї та оцінки, виводить реальних персонажів за межі їхнього часу й робить їх значущими для осмислення морально-філософських питань - художник і влада, людина і держава, свобода і насилля, творче покликання тощо.

У драматургії М. Булгакова є “наскрізні” персонажі, котрі діють у багатьох п'єсах митця (хоча й під різними іменами), переходять із деякими змінами з твору в твір. Це такі образи, як митець, пристосуванець, авантюрист (гравець, брехун), інтелігент, людина влади, “маленька людина” та ін. Інтертекстуальність сприяє поглибленню й розвитку цих “наскрізних” персонажів.

У дисертації розглянуто характерологічну функцію стильових прийомів у драматургії М. Булгакова, що мають інтертекстуальну основу: поєднання рис реальних, міфологічних та літературних героїв в одному образі (Сталін, Пушкін та ін.); психологічний паралелізм чи контраст інтертексту по відношенню до душевного стану персонажа (Хлудов, Обольянинов-Абольянинов, Зоя Денисовна Пельц, Димогацький та ін.); пошук нового історико-культурного контексту для образів, що мають інтертекстуальну природу (Адам і Єва, Радаманов та ін.); музичний інтертекст як засіб ліризації образів, розкриття їх внутрішніх переживань (“Зойкина квартира”, “Дни Турбиных”, “Адам и Ева” та ін.) тощо. Велику роль у зображенні персонажів мають алюзії, ремінісценції, гротеск, іронія, стилізація та інші засоби.

Крім дійових осіб, у п'єсах М. Булгакова є узагальнені образи (влада, час, доля, майбутнє, історія та ін.), а також образи-символи (заметіль, дім, світло, біг та ін.), багато з яких також створені за рахунок інтертекстуальності.

Отже, різні види художніх образів у драматургії М. Булгакова невід'ємні від інтертексту, який робить їх напрочуд широкими за змістом, надає їм не тільки злободенного, а й позачасового звучання. Розмаїття форм інтертекстуальності свідчать про велику художню майстерність письменника у створенні образів і його талант драматурга-психолога і драматурга-філософа.

Четвертий розділ дисертації “Вплив інтертекстуальності на жанровий зміст п'єс М. Булгакова” присвячений вивченню жанрової природи драматичних творів письменника крізь призму досліджуваної проблеми.

У 1920-1930-ті роки в російській драматургії тривали активні пошуки нових художніх форм, які могли б відтворити складні й суперечливі явища сучасності. Полеміка поміж різними театральними школами й напрямами відбувалася в умовах ідеологічного тиску, який з часом посилювався й ускладював роботу митців, у тому числі й М. Булгакова. Утім, незважаючи на постійні цензурні обмеження з боку реперткому, напружені стосункі з театром і навіть заборону деяких п'єс, М. Булгаков ніколи не відмовлявся від драматургічної діяльності, вбачаючи в ній своє творче покликання, можливість утвердження гуманістичних ідей та широкий простір для художніх експериментів.

М. Булгаков став продовжувачем традицій російської та світової класики й водночас сміливим новатором у галузі драматургії. Він поновив традиційні жанрові структури й створив нові передусім за рахунок інтертекстуальності.

Інтертекст має велике значення для формування жанрового змісту п'єс М. Булгакова. Це джерело трагічного й комічного, ліричного й гротескно-фантастичного, соціально-історичного й філософського начал, які органічно поєдналися у творах письменника.

М. Булгаков-драматург тяжів до створення синтетичних жанрів, складність і багатошаровість яких здебільшого обумовлена розмаїттям форм та поліфункціональністю інтертекстуальності.

Йдучи шляхом, прокладеним свого часу А. Чеховим, М. Булгаков значно розширив можливості трагікомедії, створивши нові її різновиди: лірична трагікомедія з елементами фарсу та водевілю (“Дни Турбиных”); онірична трагікомедія, де також присутні елементи лірики, сатири, фарсу (“Бег”); міфологічна трагікомедія з елементами антиутопії (“Адам и Ева”); пародійна трагікомедія, ускладнена елементами памфлету, буффонади, комедії дель арте, цирку (“Багровый остров”).

П'єса “Блаженство” являє собою драму-антиутопію, де оніричне начало визначає її прогностичний зміст.

Жанр “Зойкиной квартиры” змінювався з розвитком ідейно-художнього задуму митця: від трагічної буффонади до трагічного фарсу з елементами ліризму.

П'єса “Иван Васильевич” репрезентує жанр комедії з домінуванням елементів фарсу та пародії.

У роботі проводиться думка про те, що комічне в п'єсах М.Булгакова постає у різноманітних формах, але обов'язково нерозривно поєднано з трагічним, значення якого драматург неодноразово підкреслював. “Сміх крізь сльози”, реалістичний гротеск, сатиричне змалювання характерів, увага до “омертвіння” душі й драми “маленької людини” - ці традиції М. Гоголя були творчо засвоєні М. Булгаковим, зокрема й за рахунок інтертекстуальності.

М. Булгаков активно опановував через інтертекст й художні досягнення Мольєра, Й.В. Гете, О. Пушкіна. Письменник вдосконалив жанр історико-біографічної драми, яка у М. Булгакова отримала глибокий психологізм й філософське звучання. Митець вивів реальних персонажів за межі їхнього часу й спроектував їхні долі на проблеми сучасної дійсності та вічності. Історико-біографічна драма “Александр Пушкин” ускладена трагічним конфліктом з моментом катарсису, а “Кабала святош” - елементами трагедії, комедії та романтичної драми. П'єса “Батум”, крім зовнішнього плану, має прихований план, що забезпечується інтертекстуальністю: алюзії та ремінісценції з “Бориса Годунова”, “Фауста”, Біблії допомагають авторові розкрити витоки деспотизму.

М. Булгаков оновив не тільки жанровий зміст, але й жанрові форми драматургії за рахунок посилення міжтекстових зв'язків. У п'єсах митця яскраво виявляється ігрове начало. Художник часто бере готові драматичні матриці, сюжети, конфлікти, образи й з допомогою естетичної гри трансформує їх, наповнює новим змістом, поєднує цілі “промені смислів” (О. Ронен).

Особливістю жанрів, розроблених М. Булгаковим, є наявність розгорнутої системи мотивів та лейтмотивів, які багато в чому зумовлені інтертекстуальністю. Велику роль у п'єсах митця відіграє музичний інтертекст, що сприяє ліризації драми.

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

1. Інтертекстуальність - міждисциплінарне поняття, що по-різному трактується в літературознавстві, лінгвістиці, семіотиці, культурології. У сучасній літературознавчій науці воно використовується в широкому й вузькому значеннях, останнє найбільш прийнятне для вивчення конкретно-історичних явищ в літературі, особливо XX століття, коли дана категорія стає однією з характерних особливостей художніх творів різних родів, жанрів, стилів. Аналіз міжтекстових зв'язків суттєво впливає як на осмислення конкретних творів, так і літературного процесу загалом. Розвиток теорії інтертекстуальності неможливий без порівняльно-історичних досліджень цього явища на матеріалі творчості окремих митців. Отже, категорія “інтертекстуальність” має велике методологічне значення для теорії літератури, історії літератури й компаративістики.

2. Драматургія М. Булгакова - яскраве й оригінальне явище не тільки в російській, але й у світовій літературі. Інтертекстуальність стала виразною рисою його п'єс, це не окремий прийом чи сукупність прийомів, а складова художнього методу драматурга. Письменник зробив інтертекстуальність одним із способів естетичного освоєння дійсності, основою побудови художнього світу.

3. У драматургії М. Булгакова розвинуті традиції російської та світової літератури від античності до початку XX століття. Водночас творчість митця відзначається активним новаторством. М. Булгаков поновив природу художнього конфлікту, структуру драматичних жанрів, засоби характерології та вираження авторської позиції в драматургії. Разом з тим письменник лишався вірним філософсько-психологічному напряму в російській літературі, який він утверджував власними художніми відкриттями. Інтертекстуальність забезпечує зв'язок поміж традиційним і модерністським, а нерідко й авангардистським в драматургії художника, яка стала важливим етапом у розвитку драматичного роду літератури. Через інтертекст М.Булгаков актуалізував відомі раніше теми, сюжети, образи, мотиви, прийоми й надав їм нового змісту, співзвучного духовним потребам свого часу.

4. Інтертекстуальність у драматургії М.Булгакова виявляється на різних рівнях його творів: тематики, проблематики, образної системи, мотивної організації, сюжету, композиції, хронотопу, стилю, мови, жанру. Цією “наскрізною” категорією просякнуті всі шари булгаковської драматургії, завдяки чому п'єси митця напрочуд глибокі за змістом і пластичні в художньому відношенні.

5. Діапазон текстів, які присутні в драматургії М. Булгакова, відзначається широтою і розмаїттям. Письменник активно звертається до біблійних текстів (Книга Буття, Євангеліє, Об'явлення Івана Богослова та ін.), творів російської класики (“Капитанская дочка”, “Борис Годунов”, “Метель”, “Каменный гость”, лірика О. Пушкіна, “Ревизор”, “Мертвые души” М. Гоголя, “Преступление и наказание”, “Бесы” Ф. Достоєвського, “Война и мир” Л. Толстого, “Три сестры”, “Вишневый сад” А. Чехова та ін.), здобутків світової літератури (драматургія Мольєра, Й.В. Гете, Ф. Шиллера, фантастика Ж. Верна, Г.Уеллса та ін.). Крім “золотого фонду” літератури, в п'єсах М. Булгакова виявляється інтертекст, пов'язаний із його часом, зокрема історичні документи, мемуари, епістолярій, газетні та журнальні тексти, твори масової літератури 1920-1930-х років тощо. Слід відзначити й наявність музичного інтертексту (пісні, романси, опери та ін.), що створює особливий емоційний настрій у творах М. Булгакова і є одним із засобів ліризації його драматургії. Багатство “чужих текстів”, зібраних у п'єсах, дозволяє письменникові створити образ різнобарвного, строкатого, сповненого суперечностей і контрастів світу, що постає перед читачем у різних художніх ракурсах. Інтертекстуальність сприяє створенню складної системи дзеркал, де окремі проблеми висвітлюються з різної часової дистанції (минуле, теперішнє, майбутнє) і де сучасне, злободенне розглядається з позиції вічних цінностей духовної культури.

6. Міжтекстові відносини впливають на зміст і форму драматичних творів М. Булгакова, а також забезпечують зв'язок між змістом і формою.

7. Характерною особливістю творчості М. Булгакова є двоплановість (а нерідко й багатоплановість) художніх образів, ситуацій, тем, сюжетів, конфліктів і т.д. “Відкритий” і “прихований” плани мають місце й у драматичних творах художника, де інтертекстуальність допомагає розкрити передусім глибинний, “таємний” смисл булгаковських п'єс.

8. Функції інтертекстуальності в драматургії М.Булгакова різноманітні. Інтертекстуальність організує та динамізує сюжет, нерідко стає основою композиційної побудови п'єс (або елементом композиції у вигляді обрамлення, епіграфу тощо), формує різні види мотивів, хронотоп (реально-історичний, міфологічний, оніричний, символічний та ін.), сприяє створенню художніх образів і впливає на жанрово-стильову своєрідність творів М.Булгакова. Інтертекст у п'єсах М. Булгакова може бути поліфункціональним, виконуючи одночасно кілька художніх функцій.

9. М.Булгаков активно використовував різні форми інтертекстуальності: цитати (прямі-непрямі, повні-неповні, точні-неточні) та різні утворення на їх основі (морфологічні, граматичні, синтаксичні тощо), алюзії та ремінісценції, різні види пародії - бурлеск і травестію, іронію, гротеск, стилізацію та ін.

10. Драматичні твори М. Булгакова синтетичні за своєю жанровою природою. Письменник відкрив нові різновиди трагікомедії (лірична, онірична, міфологічна, пародійна), ускладнивши їх елементами інших жанрів російської та світової класики, а також сучасного йому театру. Крім того, митець створив драму-антиутопію (перший досвід такого жанру в російській драматургії XX століття), трагічний фарс і трагічну буффонаду, розвинув жанр історико-біографічної драми, надавши їй філософсько-психологічного спрямування. Поєднання комічного, трагічного й ліричного в драматургії М. Булгакова стало можливим багато в чому завдяки інтертекстуальності. Поліфонізм і жанрова багатошаровість драматичних творів М.Булгакова зумовлені різноманіттям вміщених у них інтертекстів.

11. Інтертекстуальність визначає особливості індивідуального стилю М.Булгакова. Для стилю драматурга характерно нашарування різних інтертекстів; використання лейтмотивів, обумовлених інтертекстуальністю; поєднання в одному художньому образі рис літературних, історичних, міфологічних героїв; вираження полемічної оцінки через “чужі тексти”; занурення інтертексту в реальний контекст (за принципом паралелізму чи контрасту); поєднання трагічного, комічного й драматичного конфліктів за рахунок розвинутих міжтекстових відносин; ліризація драми (передусім завдяки музичному й поетичному інтертекстам) та ін. Інтертекстуальність є стильовою константою у драматургії М.Булгакова, оскільки вона воявляється в усіх, без винятку, п'єсах художника, хоча й з різною силою на етапах його творчого шляху.

12. Початок XX століття в російській літературі, в тому числі й драматургії, позначений активним розвитком модерністских тенденцій. Однак модернізм тісно взаємодіяв із кращими досягненнями реалізму, який у Росії мав досить потужні традиції. Драматургія М.Булгакова є яскравим прикладом плідної взаємодії двох художніх систем - модернізму та реалізму, що ускладнювалася впливом авангардних течій.

13. У драматургії М. Булгакова формувалися й риси мистецтва майбутнього - постмодернізму, який вийде на перший план у другій половині XX століття і в якому інтертекстуальність стане однією з домінантних ознак. Естетична гра з чужими текстами, що стане надалі основою постмодерністської поетики, у творах М. Булгакова виявляється з великою виразністю і майстерністю. Отже, п'єси художника відображають не тільки активні естетичні пошуки митця, але й складні процеси взаємодії та зміни художніх систем.

14. Завдяки інтертекстуальності п'єси М. Булгакова виходять за межі вузької тематики. У них йдеться про долі всього суспільства, про людину в широкому історичному, філософському та культурному контексті, про згубність деспотизму і роль митця в духовному відродженні світу. Використовуючи інтертекст, М. Булгаков стверджував думку про те, що нова культура будується не на уламках, а на основі старої, нагадував про втрачені в радянський період духовні цінності. Через синтез “свого” й “чужого” у творах М. Булгакова відбувається своєрідна полеміка з іншими епохами та культурами. Драматургії М.Булгакова притаманний діалог з історією, культурою, вічністю, що робить спадщину письменника цікавою для читачів усіх часів.

Список опублікованих праць за темою дисертації
Кобзарь Е.И. Драматургия Михаила Булгакова: диалог текстов и культур. Полтава: АСМИ, 2005. - 176 с. (8, 5 др. арк.).
Кобзар О. І. Поетика снів у п'єсі М. Булгакова “Біг” // Сучасні літературознавчі студії. Випуск 1. Онірична парадигма світової літератури. Збірник наукових праць. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2004. - С. 67-73 . (0, 5 др. арк.).
Кобзар О. І. Роль інтертекстуальності в п'єсі М. Булгакова “Багровий острів” // Збірник наукових праць. Вісник Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Випуск 1 (34). - Полтава, 2004. - С. 89-98. (0, 5 др. арк.).
Кобзар О. І. Інтертекстуальність: динаміка досліджень // Збірник наукових праць. Вісник Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Випуск 1 (40). - Полтава, 2005. - С. 137-145. (0, 5 др. арк.).
Кобзар О. Драма: еволюція жанру. (Матеріали для оглядового уроку. 11 клас.) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. № 10. - С. 38-40. (0,4 др. арк.)
Кобзар О.Вплив інтертексту на жанрову особливість п'єси М.Булгакова “Дні Турбіних” // Наукові записки. Збірник наукових праць. Серія “Літературознавство”. Вип. 3 (43). Ч.2. - Харків.:ХНПУ, 2005. - С. 140-147. (0, 4 др. арк.).
Кобзар О. І. Гоголівські традиції в драматургії М. Булгакова // VII Міжнародні Гоголівські читання: Збірник наукових праць. - Полтава: ПДПУ, 2004. - С. 99-102. (0, 4 др. арк.).
АНОТАЦІЯ
жанровий п'єса булгаков інтертекстуальність

Кобзар О. І. Інтертекстуальність у драматургії Михайла Булгакова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10. 01. 02 - російська література. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, Сімферополь, 2005.
У дисертації здійснено багатоаспектний аналіз міжтекстових зв'язків у драматургії М. Булгакова, досліджено форми та функції інтертекстуальності у п'єсах митця. Уточнено теоретичне визначення поняття “інтертекстуальність” та його співвідношення з поняттям “інтертекст”, визначено підхід до вивчення конкретно-історичних проявів інтертекстуальності в літературі. Показано значення інтертекстуальності для формування сюжету й композиції, хронотопу, мотивів, образної системи, жанрово-стильових особливостей драматургії М. Булгакова. Твори митця розглянуті крізь призму традицій і новаторства, а також взаємодії різних художніх систем на початку XX століття.

Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекст, драма, сюжет, композиція, образ, мотив, жанр, стиль.

SUMMARY
Kobzar E.I. Intertextuality in M.Bulgakov's drama. - Manuscript.
The thesis for a candidate degree of philological science on speciality 10.01.02 -- Russian literature - Tavrida National V.I. Vernadsky University, Symferopol, 2005.
Forms and functions of M.Bulgakov's drama of Intertextuality are studied in this manuscript. The definition of the term “Intertextuality” which correspondence with the term “Intertext” and with other terms of history and criticism of literature are present in the research. The approaches of comparative and historical studying of Intertextuality have been proposed. Intertextuality is distinguishing particularity of M.Bulgakov's drama. It is not separate way or complex ways, but it is the main part of writer's artistic method. Intertextuality is one of the author's manner aesthetic represented of reality; it is the basic form of artistic world. Intertextuality provides the connection between traditional and modernism and even avangardism notions in Bulgakov's drama.

Key words: Intertextuality, motives organization, plot, composition, hronotop, style, genre, drama.

АННОТАЦИЯ

Кобзарь Е. И. Интертекстуальность в драматургии Михаила Булгакова. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 02 - русская литература. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского, Симферополь, 2005.

В диссертации исследованы формы и функции интертекстуальности в драматургии М. Булгакова. Уточнено определение понятия “интертекстуальность”, которое соотнесено с понятием “интертекст” и другими литературоведческими понятиями. Определены подходы к сравнительно-историческому изучению интертекстуальности в литературе.

Интертекстуальность - отличительная особенность драматургии М.Булгакова, это не отдельный прием или совокупность приемов, а составная часть художественного метода писателя, один из способов эстетического освоения действительности, основа построения художественного мира. Интертекстуальность обеспечивает связь между традиционным и модернистским, а нередко и авангардным в драматургии художника.

Интертекстуальность в драматургии М. Булгакова проявляется на разных уровнях его произведений: тематики, проблематики, образной системы, мотивной организации, сюжета, композиции, хронотопа, стиля, языка, жанра. Эта “сквозная” категория пронизывает все ткани и пласты булгаковской драматургии, становясь ее неотъемлемой частью, делая пьесы писателя необычайно глубокими по смыслу и пластичными в художественном отношении.

Диапазон текстов, которые присутствуют в драматургии М. Булгакова, широк и многообразен. Писатель активно обращается к библейским текстам, произведениям русской классики (А. Пушкин, Н. Гоголь, Ф. Достоевский, Л.Толстой, А.Чехов и др.), достижениям мировой литературы (Мольер, Й.В.Гете, Ф.Шиллер, Ж.Верн, Г.Уэллс и др.). Помимо “золотого фонда” литературы в пьесах М. Булгакова проявляется интертекст, связанный с его временем: исторические документы, мемуары, эпистолярий, газетные и журнальные тексты, произведения массовой литературы 1920-1930-х годов и др. Разнообразие “чужих текстов”, собранных в произведениях писателя, позволяет М. Булгакову создать образ противоречивого, исполненного контрастов мира, предстающего перед читателем в разных художественных ракурсах. Интертекстуальность способствует созданию сложной системы зеркал, где образы и явления высвечиваются с различной временной дистанции (прошлое, настоящее, будущее) и где злободневное рассматривается с позиции вечных ценностей духовной культуры.

Функции интертекстуальности в драматургии М.Булгакова многообразны. Интертекстуальность организует и динамизует сюжет, нередко становится основой композицонного построения пьес, формирует систему мотивов, хронотоп, способствует созданию художественных образов и влияет на жанрово-стилевое своеобразие произведений М. Булгакова.

Писатель активно использовал разные формы интертекстуальности: цитаты (прямые-непрямые, точные-неточные, полные-неполные) и различные новообразования на их основе; аллюзии и реминисценции; виды пародии - бурлеск и травестию; гротеск; иронию; перифраз; стилизацию и др.

Драматические произведения М.Булгакова синтетичны по своей жанровой природе. Писатель открыл новые разновидности трагикомедии (лирическая, онирическая, мифологическая, пародийная), осложнив их элементами других жанров русской и мировой классики, а также современного театра. Кроме того, художник создал драму-антиутопию (первый опыт такого рода в русской драматургии XX века), трагический фарс и трагическую буффонаду, развил жанр историко-биографической драмы, придав ей ярко выраженный философско-психологический характер. Соединение комического, трагического и лирического в драматургии М.Булгакова стало возможным во многом благодаря интертекстуальности. Полифонизм и многослойность драматических произведений М. Булгакова обусловлены обилием и многообразием включенных в них интертекстов.

Интертекстуальность определяет особенности индивидуального стиля М.Булгакова. Для стиля драматурга характерно наслоение различных интертекстов; использование лейтмотивов, обусловленных интертекстуальностью; совмещение в одном художественном образе черт литературных, исторических, мифологических героев; выражение полемической оценки через “чужие тексты”; включение интертекста в реальный контекст (по принципу параллелизма или контраста); соединение трагического, комического и драматического конфликтов за счет развитой системы межтекстовых отношений; лиризация драмы (прежде всего благодаря музыкальному и поэтическому интертекстам) и др.

Драматургия М.Булгакова является ярким примером плодотворного взаимодействия двух художественных систем - модернизма и реализма, что осложнялось вместе с тем и влиянием авангардных течений. Вместе с тем в драматургии М.Булгакова формировались черты искусства постмодернизма, который выйдет на первый план со второй половины XX века и в котором интертекстуальность станет одним из доминантных признаков. Эстетическая игра с чужими текстами, ставшая впоследствии основой постмодернистской поэтики, в произведениях М.Булгакова проявляется с необычайной выразительностью и мастерством. Через синтез “своего” и “чужого” текстов в пьесах художника происходит своеобразный диалог с другими эпохами и культурами.

Ключевые слова: интертекстуальность, интертекст, драма, сюжет, композиция, образ, мотив, жанр, стиль.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.