Творчість Анатолія Свидницького у розвитку суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст.

Місце проблеми української бездержавності у творчому світогляді А. Свидницького. Специфіка постановки у творчості письменника провідних проблем українства у розрізі їхньої національної ідентичності. Відтворення у художній творчості важливих питань.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.09.2013
Размер файла 38,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Творчість Анатолія Свидницького у розвитку суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст.

Київ - 2004

Загальна характеристика роботи

Актуальність роботи обумовлена відсутністю спеціального дослідження проблематики творчості Анатолія Свидницького в контексті національної суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст., не зважаючи на те, що існує широкий спектр дослідної літератури, присвяченої творчій спадщині митця.

Останнім часом у вітчизняній науці спостерігається пожвавлене зацікавлення творчим процесом України другої половини ХІХ століття: з позицій об'єктивності та теоретико-методологічних можливостей сучасної науки переосмислюється художньо-естетична та наукова творчість, суспільно-політичний світогляд Т. Шевченка, П. Куліша, М. Драгоманова, Лесі Українки, І. Франка, Б. Грінченка, М. Грушевського та ін. Ключовим тут є питання актуальності методу, в цілому методології дослідження. Літературознавчі студії та наукові напрацювання, присвячені суспільно-політичним поглядам Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, М. Грушевського та ін., дають можливість розглянути й А. Свидницького як літератора - соціального мислителя.

Пропоноване дослідження розвивається у напрямі, що є паралельним існуючим поглядам на проблематику творчості А. Свидницького. Воно представляє підхід, який специфічно відрізняється від усталених в літературознавстві поглядів на мистецьку майстерність цього письменника.

З 80-х рр. ХІХ ст. по 80-ті рр. ХХ ст. вивчення творчої спадщини А. Свидницького пройшло ряд етапів. Відповідно засадничим принципам певних літературознавчих напрямів та шкіл у різні періоди її оцінювали по-своєму. Спробу остаточно довести оцінку творчості письменника до знаменника зробило радянське літературознавство (ґрунтовна праця М. Сиваченка, монографії В. Герасименка та Н. Жук), однак, хибуючи ідеологічною однозначністю, воно, по суті, не вичерпало питання ідейно-мистецької самобутності письменника у формулюванні важливих світоглядних проблем. Таким чином, сучасний науковий метод дає можливість якнайповніше дослідити проблематику творчості А. Свидницького, розгортаючи дослідження у тих напрямах, які раніше не були розробленими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках програми Центру українознавства Науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальноосвітніх тенденцій розвитку націєтворчих концепцій» (Д №2000Б-010).

Мета нашої роботи полягає у проведенні комплексного дослідження творчої спадщини А. Свидницького у ракурсі її проблематики в контексті розвитку суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

визначити місце проблеми української бездержавності у творчому світогляді А. Свидницького;

дослідити специфіку постановки у творчості письменника провідних проблем українства у розрізі їхньої національної ідентичності;

через призму творів А. Свидницького окреслити закономірності розв'язання мистецьких завдань щодо відтворення у художній творчості важливих світоглядних проблем української нації та чинників, які можуть стати на заваді їхньому вирішенню;

з'ясувати внесок письменника у розвиток суспільно-політичної та культурно-естетичної думки України другої половини ХІХ ст. в контексті літературно-світоглядних шукань доби.

Об'єктом дослідження обрано творче осмислення вітчизняним письменством другої половини ХІХ ст. сукупності важливих проблем української дійсності.

Предметом дослідження є проблематика творчості А. Свидницького, яку дисертант розглядає в історичному контексті України другої половини ХІХ століття.

Застосовуємо сукупність таких методів дослідження: історико-літературного (для створення об'єктивного історичного контексту при аналізі проблематики творчості А. Свидницького); порівняльно-історичного (для з'ясування генези національних проблем України протягом другої половини ХІХ ст. та манери їх представлення у художній творчості); соціологічного аналізу світогляду митця; психологічного аналізу (у з'ясуванні особливостей художнього представлення письменником проблем гармонійного розвитку української людини, соціальної емансипації жінки, спадкоємності тощо); методу системного аналізу із конкретнотекстуальним аналізом (для цілісного висвітлення проблематики творчості А. Свидницького). При вивченні предмету дослідження керуємося такими принципами: естетики художнього твору; єдності порівняльного аналізу, синтезу, висновків; фактографізму; якнайповнішого звернення до джерельної бази.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у проведенні комплексного спеціального дослідження проблематики творчості А. Свидницького з точки зору об'єктивності сучасної науки. Новим підходом до вивчення спадщини письменника є застосування індуктивного методу дослідження натомість дедуктивного, який широко застосовувався раніше. На розгляд виносяться ті складові проблематики творчості А. Свидницького, які раніше або не визначалися як предмет дослідження, або вивчалися поверхово: проблема національної неволі (заявляється уперше); рідної мови (раніше це досліджувалося як один із невеликих аспектів); української віри (як цілісна система поглядів на українську релігійність пропонується уперше); села-міста (заявлено уперше); соціальної емансипації жінки (раніше це досліджувалось у межах вузької теми «система жіночих образів»). Також ми запропонували новий погляд на деякі проблеми творів А. Свидницького, які вивчалися раніше: проблеми особи; навчання та виховання підростаючого покоління; спадкоємності. Через призму літературного відображення А. Свидницьким у роботі уперше досліджуються специфічні зв'язки між рядом проблем української нації другої половини ХІХ ст. та проблемою національної свободи України, яка посідає чільне місце у творчій спадщині письменника. Творчість А. Свидницького уперше розглядається у контексті другої половини ХІХ ст. загалом.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення роботи можуть бути застосовані у подальшому вивченні можливостей літературного представлення гострих етнонаціональних, суспільно-політичних, культурних, соціальних суперечностей українства; використані науковцями-літературознавцями, викладачами вузів, середніх навчальних закладів, учителями шкіл у курсах історії української літератури, у спецкурсах, на семінарах. Загалом вони спрямовані на формування у громадян України національної свідомості.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження творчості А. Свидницького доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції з питань розвитку вітчизняної культури та освіти (Вінниця, 1995 р.); на VII науковій конференції молодих учених (Київ, 1996 р.), на щорічних звітних конференціях Інституту українознавства та Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1999-2001 рр.); на міжнародних науково-практичних конференціях: «Україна, українці, українознавство ХХ ст. у джерелах і документах» (Київ, 22-23 жовтня 1998 р.), «Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть» (Київ, 14-15 жовтня 1999 р.); на науково-практичній конференції «Українознавство в системі вищої освіти» (Київ, 2001 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 10 публікаціях. З них 4 надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Обсяг і структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, що нараховує 225 позицій, додатків. Повний обсяг дисертації - 222 сторінки, із них - 171 сторінка основного тексту, 34 - додатки.

свидницький письменник українство думка

Основний зміст роботи

У Розділі 1 дисертації «Оцінка творчості А. Свидницького у світлі методу та методології» визначається матеріал та джерельна база дослідження, проводиться аналіз наукової літератури, яка присвячена об'єкту вивчення.

Матеріал дослідження складають: 1) твори А. Свидницького (роман, оповідання, нариси, поезії, наукові праці та публіцистичні статті, епістолярна спадщина); 2) художні твори провідних літераторів України другої половини ХІХ ст. (Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської та ін.), які є тенденційними у плані заявленості розглядуваних нами проблем, - для визначення історико-літературного контексту творчості А. Свидницького; 3) праці провідних виразників літературної та суспільно-політичної думки України другої половини ХІХ ст., у яких виносяться на розгляд ті проблеми, які є предметом дослідження нашої дисертаційної роботи (дослідження М. Максимовича, П. Куліша, М. Костомарова, В. Антоновича, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки, М. Павлика, Б. Грінченка та ін.).

Джерельною базою дослідження є: 1) літературознавчі напрацювання кінця ХІХ - ХХ ст., присвячені вивченню творчої спадщини А. Свидницького та літературної думки України другої половини ХІХ ст. в цілому; 2) наукові дослідження ХХ ст., які вивчали постановку проблем української нації у художніх творах, наукових, публіцистичних працях визначних творців літературної та суспільно-політичної думки України другої половини ХІХст.; 3) наукові роботи ХХст., присвячені аналізу світоглядних засад зазначених проблем.

Постановка української національної ідеї у творчості А. Свидницького залишилася малодослідженою в літературознавстві радянського періоду (В. Герасименко, М. Сиваченко, Н. Жук), що пояснюється його заідеологізованістю. Найсуттєвіше висвітлення вона отримала завдяки дослідженням учених останніх десятиліть ХІХ ст. І. Франка, О. Огоновського та 90-х рр. ХХ ст. - О. Гончара, які відзначили смислову доцільність відображення письменником процесу руйнування материнської культури України полонізаційними та русифікаторськими тенденціями. При широкому аналізі проблеми використовуємо спеціальну літературу, де найсуттєвішими вважаємо літературознавчі студії О. Забужко, П. Кононенка, культурологічні та історіософські дослідження П. Голубенка, М. Семчишина, історичні праці Ю. Охримовича, Л.Іванової та Р.Іванченко, видання «Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали» (упорядники Т. Гунчак, Р. Сольчаник), «Українська ідея: Історичний нарис» (під керівництвом В. Солдатенка).

Тема особистості у творчості А. Свидницького є до певної міри опрацьованою літературознавством. Порівняно найзначущіше слово у її розробці сказали С.Єфремов, В. Коряк, М. Сиваченко, Н. Крутікова, П. Хропко, О. Гончар, які високо поцінували майстерність письменника в індивідуалізації своїх героїв та розкритті конфлікту «особа-світ». Окреме місце серед досліджень проблеми взаємодії особистості та соціуму посідає праця вченого української діаспори М. Шлемкевича, який проаналізував процес становлення української людини в історико-культурному зрізі.

Деяке піднесення у дослідженні теми навчання та виховання підростаючого покоління у творчості А. Свидницького пов'язане із працею представника неонародницької критики Ф. Матушевського, дослідженнями радянського періоду В. Герасименка, М. Сиваченка, Н. Крутікової, Н. Калениченко, П. Хропка, Н. Жук. Просвітницькі тенденції українського письменства другої половини ХІХ ст. з підходів радянської науки характеризують С. Чавдаров, В. Смаль, І. Шиманська та ін. Переоцінили вже досліджуваний матеріал, розглядаючи з сучасних наукових підходів невивчені сторони суспільно-культурного життя України другої половини ХІХ ст., літературознавці Н. Грицюта, Л. Новаківська тощо.

Проблемою, в неналежній мірі розробленою в системі знань про творчість А. Свидницького, є проблема рідної мови. Порівняно найбільшої уваги її розкриттю як окремого аспекту «чужа мова - потужний експансійний чинник» надали С.Єфремов та М. Сиваченко. Для висвітлення мовної ситуації в Україні другої половини ХІХ століття найгрунтовнішими у плані комплексного вивчення питання є мовознавчі праці І. Огієнка, П. Кононенка та Т. Кононенка, Б. Сокола, літературознавчі розвідки Т. Панько та В. Статєєвої.

Особливе місце у вивченні творчості А. Свидницького посіло висвітлення теми конфронтації в релігійному комплексі українського народу догматичної віри, насаджуваної царською політикою Росії, та засад національної духовності. У літературознавстві цій темі надали уваги С.Єфремов, В. Герасименко, М. Сиваченко, Н. Крутікова, П. Хропко. Для повноти дослідження проблеми залучено блок спеціальної наукової літератури, де найсуттєвішими є культурологічні, релігієзнавчі праці Г. Булашева, М. Грушевського, І. Власовського, С. Ярмуся.

Мало вивченою у творчості А. Свидницького є тема української жінки. До визначення жіночого аспекту у творчості письменника уперше вдалася Н. Крутікова. На засадах історизму, детермінованості розкривають тему участі української жінки в житті Вітчизни історико-літературна праця М. Возняка та культурологічна розвідка С. Русової, представники діаспорної науки культуролог О. Луговий та літературознавець І. Книш. З методологічних підходів гендерного напряму сучасного українського літературознавства написані праці С. Павличко та Н. Зборовської.

Зовсім не розробленою у вивченні творчості А. Свидницького і майже не досліджуваною у літературознавстві загалом є тема стосунків міста й села на теренах України другої половини ХІХ ст. Вивчити це явище дає можливість ряд праць, найзначущішими серед яких вважаємо ґрунтовні дослідження теми села в українській літературі радянського періоду М. Мундяка, М. Грицюти, П. Кононенка, представника об'єктивного літературознавства діаспори Б. Рубчака.

Тема батьків та дітей як складова проблеми пращурів-нащадків у творчій спадщині А. Свидницького деякою мірою розкрита Ф. Матушевським, С.Єфремовим, В. Герасименком, М. Бернштейном, М. Сиваченком, Н. Крутіковою. Для повнішого та різноплановішого розкриття проблеми розглядаються дослідження Б. Цимбалістого, О. Борусевич тощо, які надали проблемі ширшого звучання «нація - родина - дитина».

Розділ 2 дисертації «Українська ідея у візії А. Свидницького: громадсько-політичний та літературно-естетичний концепти» присвячений аналізу ключової у творчості А. Свидницького, інших письменників другої половини ХІХ ст., висхідної по відношенню до ряду інших світоглядних проблем українства позиції - української національної ідеї, що здійснюється в історичному зрізі.

У підрозділі 2.1 «Ідейні шукання другої половини ХІХ ст. (історичний аспект)» досліджується стан передової суспільної думки України цього періоду, характерною рисою якої була її різновекторність. Віссю обертання суспільного життя цієї доби стає національна ідея і особливе місце в її утвердженні посів Т. Шевченко. Поезія цього натхненного апостола Української національної революції (за визначенням Р. Задеснянського), який відстоював ідеал політичної незалежності України, зробила з темної етнографічної маси націю.

Визвольні прагнення українського народу відбилися вже у діяльності першої української просвітницько-політичної організації - Кирило-Мефодіївського братства (1845-1847), яке мало за мету встановити на слов'янських землях федерацію із центром у Києві. У 60-х рр. ХІХ ст. у генезі національної ідеї України розпочинається новий етап. З одного боку, на арену суспільного життя виходить громадівський рух, який до певної міри став продовжувачем просвітницьких тенденцій кириломефодіївців. З іншого, - перша всеукраїнська революційно-демократична організація, яка надавала рівнозначної уваги як культурному, так і політичному переустрою України, - Києво-Харківське товариство.

Кінець 60-х - початок 70-х років ХІХст. в історії України ознаменувався періодом народництва: як українофільського, в основі якого лежала ідея П. Куліша про культурну відрубність України від Росії, так і соціалістично-революційного, яке відзначалося безнаціональним політизмом (визначення Ю. Охримовича). Нову сторінку національно-політичного життя України доби відкрили федералістичні погляди першого українського соціаліста, сповідувача державницького лібералізму М. Драгоманова, головна заслуга якого полягала у засіванні української ниви зернами європейської політичної демократії.

У генезі своєї суспільної думки Україна останніх десятиліть ХІХ ст. вступила у фазу поєднання як політичних, так і культурно-просвітницьких методів національної боротьби зі значним переважанням першого фактору. Центром всеукраїнського відродження у цей час стає Галичина, де на суспільну арену виходить ряд національно зорієнтованих українських політичних партій. Національний рух України цього періоду зріс на ґрунті жвавих політичних дискусій. Найвідомішими з них стали полеміки М. Драгоманова - Б. Грінченка, Лесі Українки - І. Франка, де основним пунктом розходжень у поглядах став вибір моделі суспільно-політичного переустрою України: можливість політичних зв'язків між Україною та Росією чи повного самостійництва.

Українська суспільна думка кінця ХІХ ст. стала основою політичної свідомості України періоду державницьких змагань початку ХХ ст., коли завдяки позиції М. Грушевського українська національна ідея була реалізована.

У підрозділі 2.2 «Політична несвобода українства та боротьба за українську ідею у літературно-мистецькому комплексі А. Свидницького» вивчається майстерність письменника у відображенні основної національної проблеми українства.

Ідея здійснення заповітної української мрії - отримання національної свободи у другій половині ХІХ ст. проходить червоною ниткою через сторінки «Основи», творчість Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, С. Руданського, Панаса Мирного, Б. Грінченка, І. Франка тощо. Ці тенденції знайшли своє яскраве відображення і в художній творчості А. Свидницького.

Певну роль у виборі ідейних орієнтирів письменника відіграло його походження. Відомо, що рід А. Свидницького брав своє коріння у Галичині, яка відрізнялася від України «московської» значно більшими волелюбними тенденціями. Справжнім горнилом національної самосвідомості митця стала творчість Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, участь у діяльності Києво-Харківського товариства, особисте знайомство із сподвижниками української національної ідеї. Є документальне підтвердження тому, що письменник був знайомий із В. Антоновичем та автором Гімну України - П. Чубинським.

Суспільно-політичні погляди А. Свидницького знайшли своє яскраве відображення у його художній творчості. Так, Україна історична представлена письменником як райська сторона, край козацьких прав та свобод. Натомість Україна сучасна постає загубленим раєм. Засобами контрасту письменник майстерно відтворює факт спустошення гуманістичних цінностей української суспільності.

Значної уваги А. Свидницький надає зображенню націй-визискувачів українського народу: росіян, поляків та єврейства. У розкритті окупаційно-асиміляторських процесів в Україні письменник вдається до містких образів-символів розірваного села, вирізаного лісу, сплюндрованої науки, характерними у цьому випадку є також образи загубленої української людини (термін М. Шлемкевича), знищеної родини, переслідуваної мови, української віри у вигнанні, знівеченої жінки-матері тощо.

Конкретики причинності у творчості А. Свидницького сповнені образи московського ярма, імперії як тюрми, чорних хмар. Значну увагу на образно-смисловій єдності «чорні хмари - національне поневолення» пізніше акцентував І. Нечуй-Левицький, присвятивши цій темі роман «Хмари», який у первинному варіанті мав іще точніший у семантико-ідейному плані заголовок - «Чорні хмари».

Проблема національного покріпачення України Росією найконцептуальніше розкривається А. Свидницьким у поезіях-піснях, що належать до раннього періоду його творчості. Найхарактернішим у цьому плані є вірш «Вже більше літ двісті…», який присвячено оцінці політичних подій 1654 р. У ньому молодий митець виявляє однозначне несприйняття політичного кроку Б. Хмельницького, через що цей вірш не публікувався ні за царизму, ні в радянський період. Твір побачив світ лише двічі - і обидва рази у часи українського відродження (у 1901 р. та 1927 р.)

Трагічність становища поневоленої Росією України полягає у тому, що воно, на думку А. Свидницького, є безвихідним і неминуче призведе до фізичного етноциду українства, тому по суті зводиться до філософської дилеми бути чи не бути? Постановка цього питання свого часу отримала звучання у «Історії Русів», значно розвинулася Т. Шевченком, у подальшому лягла в основу Драгоманівського «…чи жити чи помирати…», поглядів С. Руданського, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки тощо.

Коли держава Московська, у зображенні А. Свидницького, принижує українськість за допомогою жорстоких казармених методів, інший асимілятор - Польща робить це у вишуканіший спосіб: через хитрість, химерну брехливість, підступництво, що в цілому відповідає цим двом національним характерам. Відправною точкою у проголошенні вищості поляків над українським народом було насаджування польської культури як культури панської, вишуканошляхетської, цивілізованої.

Третій етнос-поневолювач українського народу - єврейство А. Свидницький справедливо зображує таким, що, на відміну від двох перших, не має в Україні політичної сили і виступає переважно як соціальний гнобитель. Намагаючись систематизувати свої знання про народ, який уособлює дуже своєрідний в Україні гніт, письменник вдається до широкого розкриття особливостей єврейського національного характеру, які якісно вирізняють цей етнос від інших і деякою мірою можуть послужити прикладом для українства. Автор неодноразово підкреслює такі національні риси євреїв як високий рівень згуртованості, переваги інтересів національної спільноти над інтересами окремого індивіда, бережливе ставлення до своєї віри, мови, культурних традицій, завдяки чому цей народ створив потужний заслін національній асиміляції.

Попри велике співчуття до свого знедоленого народу як одну з найбільших вад своїх співвітчизників А. Свидницький викриває їх рабську сутність, національне безпам'ятство. Пізніше до цього вдавалися М. Драгоманов, І. Франко тощо. А вже у ХХ ст. ця неміч, національне пораженство отримали у вустах Є. Маланюка промовисте визначення - малоросійство.

У своїй творчості А. Свидницький представив цілу галерею характерних образів національних відступників: старі Люборацькі, Мася, Галя, Явтух Печериця, Фрузина Печержинська, Іпатій Робусинський («Люборацькі»), Андрій («Шинкарь»), родина Гуляїв («Арендарь»), візничий («Туда и обратно») і т.ін.

Уболіваючи за майбутнє народу, у своїй творчості А. Свидницький накреслює конкретні шляхи вирішення національної проблеми. Ще у час свого громадівсько-революційного періоду життя він створив ряд пісень, які з огляду на характер пропагованих у них методів пробудження суспільної свідомості (активної збройної боротьби із поневолювачами України) можна вважати піснями-прокламаціями. Документально засвідчено, що вони поширювалися серед народу разом із «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського. Як істинний патріот письменник марить у своїх піснях новим Залізняком, українським «Гарибальдієм».

На відміну від М. Костомарова, А. Свидницький не мав ілюзій щодо можливості політичного врегулювання українсько-російських взаємин мирним шляхом. Ближчою для нього є позиція Т. Шевченка - поборника ідеї національної революції, у пізнішу добу її послідовниками стали І. Франко, М. Грушевський. Своєю суспільною позицією у громадському житті України другої половини ХІХ ст. А. Свидницький заявив про себе як націоналіст-демократ, для якого інтереси власної землі стояли набагато вище всесвітніх визвольних процесів. Відповідно до високопатріотичного епіграфу першого всеукраїнського журналу «Основа», яким стали слова Ярослава Мудрого, письменник провадить свою творчість під національним девізом «Людей слухай, а свій розум май», що було рівнозначним Шевченківській тезі «І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь».

До шляхів розв'язання національної проблеми А. Свидницький відносив і патріотичне виховання, яке б формувало волю народу до своєї держави. Важливим шляхом реалізації української ідеї письменник вважав працю в ім'я свого краю, де показовими є мрії Антося про просвітницьку діяльність («Люборацькі»). У цьому творча манера письменника близька до Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького тощо. Однак у представленні мотиву роботи в ім'я народу значно переважає художня позиція Лесі Українки, яка підняла його до рівня образу-символу.

У Розділі 3 дисертації «Гуманістична проблематика творчості А. Свидницького у розвитку суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст.» досліджується художня майстерність письменника у зображенні важливих світоглядних проблем української нації.

Підрозділ 3.1 «Українська державотворчість - індивідуальна свобода» як одна з основних проблемних систем творчої спадщини письменника» присвячений аналізу у творчості А. Свидницького типу позанаціональної, безособистісної людини, з одного боку, та гармонійно розвиненої особистості, з іншого.

Письменник стверджує, що за умов денаціоналізації внутрішній світ української людини нерідко зазнавав незворотних змін. Образи отця Гервасія, паніматки, Орисі, Теклі Люборацьких, Фоні («Люборацькі»), обманутих шинкарем селян («Арендарь»), легкодухих молодих людей («Паничі», «Панянки») та ін. засвідчують загрозливість такого становища. Викриття людської слабкості надалі стало характерним для творів Лесі Українки, О. Кобилянської, І. Франка тощо.

Як своєрідне розв'язання проблеми маргіналізованої людини А. Свидницький пропонує самовдосконалення особистості шляхом самовиховання вольових якостей, що частково втілюється у суперечливому образі Антося («Люборацькі»). Однак тільки в українській літературі пізнішої доби з'явився викінчений тип сильної особистості.

Заслуга А. Свидницького полягає у тому, що він дав історії української літератури вдалу спробу відтворення життя інтелігентської верстви, яка згодом стала горнилом формування національно свідомої еліти України, - роман «Люборацькі». Першим у великій прозі А. Свидницький відмовився від романтичних прийомів психологізації (екстравертного способу представлення внутрішнього світу людини, звернення до мотиву сповіді, зображення бінарних образів), натомість вдався до психологічної індивідуалізації.

У підрозділі 3.2 «Проблема національної освіти у художньому осмисленні А. Свидницького» доводиться думка, що своєю художньою творчістю, громадською діяльністю письменник проявив себе як видатний просвітянин 60-х рр. ХІХ ст. Він відстоював ідею національної школи, яка побудована на засадах української народної освіти у поєднанні із передовим науково-педагогічним досвідом, ідею всенародної загальноосвітньої школи, ідею позастановості в освіті, рівноправності обох статей у отриманні якісної освіти, що могло в повній мірі реалізуватися лише у самостійній державі.

Яскраво відобразивши у своїй творчості контраст, який існував між імперською школою, з одного боку, та накресленими шляхами розвитку нової освітньої системи в Україні, з другого, письменник протиставив чужоземним освітнім системам (російській та польській) з їх обмеженою навчальною програмою, схоластичністю викладу матеріалу, пріоритетом фізичного впливу на учня - національну систему освіти, яка передбачала багату навчальну програму, високоякісну літературу, гуманістичну співпрацю учителя та учня, засновану на християнському почутті любові та поваги до людини. У цьому творчість А. Свидницького близька до Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Куліша, С. Руданського, Л. Глібова, у пізнішу добу - І. Франка, О. Кобилянської, Лесі Українки тощо. Як талановитий письменник А. Свидницький дав українській літературі один з кращих зразків національного роману виховання другої половини ХІХст. («Люборацькі»).

Підрозділ 3.3 «Боротьба за українську мову у громадському житті та літературній творчості А. Свидницького» присвячений аналізу важливої проблеми, яка розкривається письменником через дихотомію «мова і національне питання».

Постановка проблеми української мови у творчому доробку А. Свидницького, як і у світогляді представників передової суспільної думки другої половини ХІХ ст. М. Максимовича, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, П. Житецького, О. Потебні, М. Драгоманова, І. Франка, Б. Грінченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Огієнка, була викликана потребою протистояти лінгвоциду - дискримінації автохтонної мови України політикою імперських режимів.

А. Свидницький чітко представляє те, що процеси ополячування, як і поросійщення, тісно пов'язані із насаджуванням на теренах України відповідних освітніх систем. А під впливом чужомовних навчальних закладів нівечиться не лише українська мова, а й характер носія чужої мови, через що зазнає негативних змін структура самого етносу.

Своєю художньою творчістю, громадською діяльністю, науковими напрацюваннями А. Свидницький довів, що боротьба за українську мову була змаганням за право нації на самовизначення. У творчості письменника можна виокремити такі шляхи вирішення проблеми мови: боротьба за надання їй статусу самодостатньої, збагачення мовного запасу через постійний розвиток літературної мови, забезпечення поліфункціональності української мови, уважне вивчення її у діахронічному та синхронічному зрізах.

Підрозділ 3.4 «Взаємини світського та сакрального у духовній спадщині українців як важлива проблема у творчому опрацюванні письменника» присвячений вивченню проблеми релігії в Україні на прикладі її художнього представлення А. Свидницьким. Національна віра, що постала на грунті стародавньої язицької віри у синтезі із положеннями релігії нового етичного закону - християнства, для письменника знаходилася на значно вищій духовно-моральній сходинці, аніж пропаговане імперією російське православ'я, яке було «духовним» оплотом імперського деспотизму і у різні способи чинило наступ на українську віру.

У романі «Люборацькі», оповіданні «Гаврусь и Катруся» А. Свидницький констатує факт, що в результаті обездуховлювання народу на українській землі як замінник культури та освіти почав процвітати культ пиятики, злочинності. Як контрастуючий із віровченням Російської імперії автор розглядає український духовний світогляд, відстоюючи при цьому ідею необхідності відродження та подальшого збагачення української духовності («Великдень у подолян», «Відьми, чарівниці й опирі…», «Прошлый быт православного духовенства», «Злой дух»). У контексті сакралізації світу природи розвинули лейтмотив української духовності у художній творчості І. Нечуй-Левицький («Микола Джеря»), Леся Українка, що знайшло своє найбільше вираження у її «Лісовій пісні», яскраво представлений він і в «Тінях забутих предків» М. Коцюбинського, у творах О. Кобилянської («Природа», «Земля») тощо.

У творчості А. Свидницького знайшов свій різнобічний вияв феномен українського кордоцентризму, який, утвердившись у творах Г. Сковороди, досяг науково-філософського трактування у працях українського філософа другої половини ХІХ ст. П. Юркевича («Серце», «Мир з ближніми», «З науки про людський дух»).

У підрозділі 3.5 «Проблема соціальної емансипації жінки у художній візії А. Свидницького» доводиться, що жінка у творчості цього письменника постає не як представниця окремої групи героїв, а як гостра соціальна проблема, яка є надто ускладненою за умов української бездержавності.

Заслуга А. Свидницького у представленні проблеми полягає у тому, що він вивів жіночий образ, який став протилежним усталеному трактуванню характеру української жінки як працьовитої, смиренної, інертної. Він дав українській літературі повний суперечностей жіночий образ непокірної Масі Люборацької (роман «Люборацькі») - уособлення жіночої сили, хоча поки що й не раціонально використаної.

Відобразивши найрізноманітніші вади жіноцтва підімперської України, найкардинальнішим способом розв'язання його проблем письменник вважав нову систему жіночої освіти в рамках державного будівництва, боротьбу жінки за свої права. У цій позиції А. Свидницький був одним із тих, хто проклав шлях від суспільної думки минулого, присвяченої жінці, до емансипаційного руху України кінця ХІХ ст.

Мотивом, який не знайшов свого вираження у творчості А. Свидницького, однак набув актуальності у пізнішу добу як представлення способів розв'язання проблеми жінки, є мотив жіночої праці на користь суспільства. Це заявлено у творах І. Франка («Для домашнього вогнища»), О. Кобилянської («Царівна»), Н. Кобринської («Задля кусника хліба»), Лесі Українки («Два направления в новейшей итальянской литературе», «Малорусские писатели на Буковине», «Новые перспективы и старые тени»).

Підрозділ 3.6 «Проблема міста-села у творчому баченні письменника як творчо-світоглядна інтерпретація взаємостосунків центру та периферії» присвячений питанню, яке посіло досить важливе місце у творчості А. Свидницького та інших літераторів другої половини ХІХ ст. через його гостроту.

Найхарактернішим атрибутом села письменник зображає хату, яка, за Б. Рубчаком, є самісіньким «центром серця» українця. З позицій кордоцентризму українська сільська хата у творчості А. Свидницького, як і у Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Кропивницького, Б. Грінченка, І. Франка, Лесі Українки тощо, постає не просто людським житлом, а колискою української духовності.

Невіддільним від українського села, за А. Свидницьким, є світ природи, з якою сільська людина здавна жила у єдності, за що була наділена багатьма перевагами - щирістю, лагідністю, внутрішньою красою. Однак, не зважаючи на це, українське село - все ж не рай. Важке життя в селі було зумовлене нелегкою працею та ще великим зовнішнім тиском на селянина, який мав не лише адміністративну, класову, а й національну природу. Так, з Лівобережжя на село йшли потужні русифікаторські впливи, з Правобережжя - шляхетсько-польські.

Потужним способом денаціоналізації українських селян (а на той час майже 90% населення України становили жителі сіл) було їх «перетягування» з українського села до неукраїнського міста. Водночас ідеалізацію сільського і заперечення міського стилю життя у творчості А. Свидницького не слід сприймати буквально, адже ця однозначність виконує своє, досить важливе ідейне навантаження: упротиважити власне український національний світ тому, який нав'язаний в Україні чужоземною політичною системою. Таким чином, проблема міста-села у творчому баченні письменника розкривається як творчо-світоглядна інтерпретація взаємостосунків центру (Російської імперії, великої Батьківщини, штучного світу) та периферії (власне України, малої батьківщини, природного світу).

У підрозділі 3.7 «Проблема спадкоємності у творчості А. Свидницького як проблема пращурів-нащадків, взаємодії традиції та новаторства українського культурного комплексу» доводиться, що за невирішення національної проблеми це протиріччя значно ускладнюється, що завдає родині як основному національному організмові непоправної шкоди і нерідко приводить до фатальних наслідків. Ключовим у художньому витлумаченні проблеми письменником є образ родини Люборацьких з однойменного роману, яка гине в умовах цілковитого поглинення російськоімперською дійсністю як національна одиниця, як уособлення самої України. Загалом до А. Свидницького українська література не знала такої концептуальності у постановці проблеми української родини у переплетенні з національною.

Опісля А. Свидницького тему української родини у поєднанні з питанням національної свободи розробляли І. Нечуй-Левицький («Хмари»), Леся Українка («Бояриня»). А от О. Кобилянська («Земля»), М. Коцюбинський («Fata morgana») у представленні проблеми «родина - суспільство» переважаючим чинником визначали національно-соціальний.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження автор дійшов до таких висновків:

- Як представник української літературної думки, національної еліти другої половини ХІХ ст., найяскравішими виразниками якої були Т. Шевченко, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Драгоманов, Б. Грінченко, І. Франко, Леся Українка, О. Кобилянська, П. Грабовський та ін., що багатогранно і досконало представили у своїй творчості особливості суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-естетичного життя нації у розмаїтті його гострих проблем, у історію їх постановки та накреслення шляхів розв'язання за допомогою засобів художньої творчості своє самобутнє бачення вніс Анатолій Свидницький - один із кращих письменницьких талантів України того періоду.

- Ключовою проблемою суспільного життя України зазначеного періоду А. Свидницький майстерно представив проблему національної неволі, невирішення якої могло призвести до фізичного знищення українства. Поряд з польським і єврейським асиміляторськими впливами в Україні найнебезпечнішою письменник вважав політику денаціоналізації, проваджену Російською імперією. Вихід із несприятливої для України політичної ситуації він вбачав у повноцінній взаємодії двох засобів національної самоідентифікації: демократичного просвітництва та політичної боротьби.

- Похідними від вищезазначеної проблеми у творчості письменника постають такі: індивідуальної свободи, освіти, мови, взаємин світського та сакрального у духовній спадщині української нації, української жінки, двоїстості світу українського села і міста, пращурів-нащадків.

- Проблему індивідуальної свободи А. Свидницький концептуально подав у нерозривній єдності із проблемами суперечностей свободолюбності та безвольності української людини; інтелігентського стану українського суспільства; зумовленості особливостей людської психології умовами політичного, соціального та культурного життя країни. Засобами художньої творчості письменник довів, що оптимальні умови для формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості створює національна держава за умови перемоги людини над своєю пасивністю та почуттям меншовартісності.

- У представленні проблеми освіти в Україні А. Свидницький упротилежнив чужоземні навчально-виховні системи комплексу вітчизняної освіти, в основі якого лежала українська ідея як ідеологічна прерогатива та засади етнопедагогіки. Найконцептуальніше це розкрито у «Люборацьких» - одному із найдовершеніших романів виховання України 60-х років ХІХ ст.

- Проблему мови письменник висвітлив у ключі «мова і національне питання». Засобами художнього вираження він цілеспрямовано протистояв згубному явищу лінгвоциду України, який був потужним чинником роз'єднання українського суспільства та деморалізації народу.

- У висвітленні проблеми взаємин світського та сакрального у духовній спадщині української нації А. Свидницький вдався до її розкриття через проблему політично-ідеологічної конфронтації Української церкви з Московським патріархатом, з одного боку, та Польською церквою, з другого; протистояння глибокодуховного українського релігійного світогляду формалізмові Московської та Польської церков.

- Проблема української жінки у творчості А. Свидницького постає у дилемі «жіноче рабство - жіноча свобода» і розкривається через невідповідність власне національного погляду на жінку імперському статусу жінки-рабині. Особлива заслуга письменника у художньому представленні проблеми полягає у тому, що він дав українській літературі колоритний образ вольової жінки - потенційної інтелігентки 40-х рр. ХІХ ст.

- Двоїстість українського світу села та міста А. Свидницький змальовує через суперечності малої батьківщини і великого «Отєчества» - відповідно периферії (світу українства) та центру (світу, у якому «господарюють» нації-визискувачі України: переважно росіяни, а також поляки, євреї). Вирішення проблеми на сторінках творів письменника автор вбачає у національному зближенні міста та села.

- Розкриваючи проблему пращурів-нащадків у широкому історичному контексті, А. Свидницький представляє родину ядром української національної структури, відповідно переконуючи у необхідності формування її чіткої національної визначеності. У представленні другого аспекту проблеми спадкоємництва - дотичних традиції та новаторства, письменник висвітлює складнощі процесу їхньої взаємодії.

- Чинники, що можуть перешкодити вирішенню національних проблем, А. Свидницький, головним чином, зводить до пасивності, небажання позбавитися своєї національної меншовартісності або її цілковитого неусвідомлення.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Проблема кохання, національного гніту, патріотизму, духовного росту людини у творчості Івана Олексійовича Буніна. Роль України в життєвому і творчому шляху Буніна. Українські мотиви у творчості письменника, зв’язки з українськими письменниками.

    курсовая работа [286,2 K], добавлен 11.11.2013

  • Характеристика політичних поглядів Франка як одного з представників революційно-демократичної течії. Національна проблема в творчості письменника, загальні проблеми суспільного розвитку, людського поступу, права та політичного життя в його творчості.

    реферат [27,0 K], добавлен 11.10.2010

  • Творчість мандрівного філософа, українського письменника Г. Сковороди. Різноманітність творчості: філософські твори, збірки віршів, байок і притч. Поширення філософом вільної передової думки і сприйняття її розвиткові. Значення творчості Г. Сковороди.

    реферат [21,2 K], добавлен 16.11.2009

  • Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника. Загальна характеристика періодів та мотивів творчості. Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літературі XIX століття. Моралізм та повчальність як методи реалізму.

    реферат [26,4 K], добавлен 04.01.2009

  • Відомості про життєвий та творчий шлях Марка Кропивницького. Основні здобутки української драматургії другої половини ХІХ–початку ХХ ст. Дослідження творчої еволюції Кропивницького-драматурга. Аналіз домінантних тем, мотивів, проблем творчості митця.

    курсовая работа [57,5 K], добавлен 08.10.2014

  • Питання проблеми творчості в теоретичних розробках структуралістів. Аналіз специфіки літературної творчості письменників та їх здатність обирати мови у тексті. Дослідження Бартом системи мовних топосів. Освоєння жанрової і стильової техніки літератури.

    практическая работа [14,4 K], добавлен 19.02.2012

  • Проблема світоглядної моделі в художній творчості. Специфіка моделювання ідентичності героя та провідні типи характерів як стилетворчих чинників. Аксіологічні концепти в системі світомислення жіночої прози. Вплив системотвірних філософем на твори.

    автореферат [46,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Поняття та загальні засади романтизму. Життєвий та творчий шлях Людвіга Тіка - видатного німецького поета, письменника, драматурга. Казка як провідний жанр творчості німецьких романтиків. Особливості та специфіка літературних казок Людвіга Тіка.

    курсовая работа [70,0 K], добавлен 04.01.2013

  • Огляд дитячих та юнацьких років, походження Пантелеймона Куліша. Характеристика його трудової діяльності. Арешт, ув'язнення і заслання як члена Кирило-Мефодіївського товариства. Аналіз літературної творчості українського письменника. Видання творів.

    презентация [988,5 K], добавлен 03.09.2016

  • Проблеми розвитку літературної творчості епохи Цинь. Вплив історії, культури та філософії мислення на образність, сюжетність та стиль написання літературних творів. Використання мовних засобів, стилістичних та лексико-семантичних форм висловлювання.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 03.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.